пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10 E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885
12 березня 2025 року Справа № 903/18/25
Господарський суд Волинської області у складі судді Дем'як В.М., за участю секретаря судового засідання Назарова Н.В., розглянувши справу
за позовом: Керівник Камінь-Каширської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Волинської обласної військової (державної) адміністрації
до відповідача: Маневицької селищної ради
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Державне спеціалізоване господарське підприємство “Ліси України»
про витребування земельної ділянки
Представники сторін:
прокурор: Скучинський Леонід Євгенійович;
від позивача: Андрущак Олена Михайлівна;
від відповідача: Філон Олег Степанович; Швець Олександр Миколайович;
від третьої особи: Шевчук Євгеній Вікторович
Встановив: Керівник Камінь-Каширської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Волинської обласної військової (державної) адміністрації звернувся до Господарського суду Волинської області з позовом до Маневицької селищної ради в якому просить суд витребувати у власність держави в особі Волинської обласної військової адміністрації з незаконного володіння Маневицької селищної ради земельну ділянку з кадастровим номером 0723685100:04:002:0090 площею 9,9758 га.
В обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на порушення відповідачем вимог земельного законодавства, оскільки дії Маневицької селищної ради спрямовані на вилучення земельної ділянки з лісового фонду, яка за матеріалами лісовпорядкування знаходиться у користуванні державного лісогосподарського підприємства та належить до державної власності.
Ухвалою суду від 09.01.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 03.02.2025. Залучено до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Державне спеціалізоване господарське підприємство “Ліси України».
15.01.2025 від Маневицької селищної ради через відділ документального забезпечення та контролю суду надійшло клопотання про закриття провадження у справі за вх.№01-74/79/25 від 15.01.2025 у якому просить суд закрити провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмету спору.
Прокурор через відділ документального забезпечення та контролю суду подав пояснення за вх.№01-87/108/25 від 22.01.2025 у якому просить суд відмовити Маневицькій селищній раді у задоволенні клопотання про закриття провадження у справі.
31.01.2025 від Маневицької селищної ради через відділ документального забезпечення та контролю суду надійшло клопотання про приєднання до матеріалів справи копій документів за вх.№01-87/273/25 від 31.01.2025.
Представник третьої особи через відділ документального забезпечення та контролю суду подав письмові пояснення за вх.№01-87/274/25 від 03.02.2025.
Ухвалою суду від 03.02.2025 у задоволенні заяви відповідача про закриття провадження у справі відмовлено, закрито підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 12 березня 2025 року.
12.03.2025 від Маневицької селищної ради через відділ документального забезпечення та контролю суду надійшло клопотання за вх. №01-75/833/25 від 12.03.2025 про долучення до матеріалів справи поданої до Волинського окружного адміністративного суду копії позовної заяви Маневицької селищної ради до Виконавчого комітету Луцької міської ради про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора №77631795 від 05.03.2025 про відмову у проведенні реєстраційних дій щодо припинення права комунальної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 0723685100:04:002:0090 площею 9,9758 га.
Присутні в засіданні суду представники Маневицької селищної ради, просять суд долучити до матеріалів справи копії позовної заяви поданої до Волинського окружного адміністративного суду Маневицькою селищною радою до Виконавчого комітету Луцької міської ради про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора та на час розгляду справи Волинським окружним адміністративним судом, зупинити/відкласти розгляд даної справи до вирішення по суті справи Волинським окружним адміністративним судом.
Присутні в судовому засіданні прокурор, представник позивача та третьої особи щодо клопотання відповідача заперечили.
Розглянувши клопотання відповідача про зупинення провадження у справі суд зазначає наступне.
Згідно з ст. 194 ГПК України завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів.
Згідно з ч. 2 ст. 177 ГПК України підготовче провадження починається відкриттям провадження у справі і закінчується закриттям підготовчого засідання.
Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 185 ГПК України за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.
Законодавець розрізняє строки до закінчення підготовчого провадження та до початку судового розгляду справи по суті. Зазначена правова позиція, викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29.11.2018 у справі № 910/22824/17.
Ухвалою від 03.02.2025 року Господарський суд Волинської області закрив підготовче провадження та призначив судовий розгляд справи по суті на 12.03.2025, а відтак заявлене представником відповідача клопотання про зупинення провадження у справі є таким, що заявлене поза межами підготовчого провадження.
Відповідно до ст. 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
При цьому, імперативною нормою ч. 2 ст. 207 ГПК України встановлено, що суд залишає без розгляду заяви та клопотання, які без поважних причин не були заявлені в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом.
Наведені представником відповідача доводи не підтверджують підставність його заявлення поза межами строку підготовчого провадження, а відтак останнє слід залишити без розгляду на підставі ч. 2 ст. 207 ГПК України.
Присутній в судовому засідання прокурор з посиланнями на обставини, викладені у позовній заяві, а також на докази, долучені до справи, пред'явлені до відповідача позовні вимоги підтримав, просив суд позов задоволити.
Присутня в судовому засіданні представник позивача пред'явлені прокурором до відповідача позовні вимоги підтримала.
Присутній в судовому засідання представник третьої особи пред'явлені прокурором до відповідача позовні вимоги підтримав.
Присутні в засіданні суду представники Маневицької селищної ради, щодо позову заперечили, просять суд в задоволені позову відмовити.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов'язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу. Як зазначив Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 01 квітня 2008 року № 4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.
Законом України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII “Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», який набрав чинності 30 вересня 2016 року, до Конституції України внесені зміни, а саме Конституцію доповнено статтею 131-1, пункт 3 частини першої якої передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Стаття 53 ГПК України встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Відповідно до частини четвертої статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статтею 23 Закону України “Про прокуратуру».
Ця стаття визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (частина третя). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень (абзаци перший - третій частини четвертої). У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов'язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження (частина сьома).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 по справі № 912/2385/18, уточнила висновки, зроблені у постановах: Великої Палати Верховного Суду від 15 жовтня 2019 року у справі № 903/129/18; Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 927/246/18, від 16 квітня 2019 у справах № 910/3486/18 та № 925/650/18, від 17 та 18 квітня 2019 року у справах № 923/560/18 та № 913/299/18 відповідно, від 13 травня 2019 року у справі № 915/242/18; Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 0440/6738/18, зокрема, зазначила, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.
Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України “Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.
Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.
Прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого не звернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Вказана правова позиція викладена у постановах Верховного суду від 12.10.2020 у справі № 916/1033/20, від 08.10.2020 у справі № 904/5912/18.
Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.
Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» від 28.04.2021 № 1423-ІХ, який набрав чинності 27.05.2021, змінено положення Земельного кодексу України щодо повноважень уповноважених органів на розпорядження земельними ділянками. Вказані законодавчі зміни стосуються також і повноважень Кабінету Міністрів України щодо розпорядження земельними ділянками.
Згідно з попередньою редакцією ч. 8 ст. 122 Земельного кодексу України Кабінет Міністрів України передавав земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у випадках, визначених ст. 149 цього Кодексу (землі, які перебувають у постійному користуванні, - рілля, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси для нелісогосподарських потреб, земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення), то в чинній редакції такі повноваження відсутні.
На даний час відповідно до ч. 8 ст. 122 Земельного кодексу України Кабінет Міністрів України передає лише земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування, які не входять до складу адміністративного-територіальних одиниць, а також у користування земельні ділянки зони відчуження та зони безумовного (обов'язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи.
За чинною на даний час редакцією Кодексу Кабінет Міністрів України не може здійснювати вилучення земельних ділянок державної власності, у тому числі які є обмеженими в обороті.
За новою редакцією ст. 149 Земельного кодексу України, такі землі вилучаються за рішенням органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, що здійснюють розпорядження землями відповідно до ст. 122 цього Кодексу, та лише виключно для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності.
Пунктом 24 Перехідних положень Земельного кодексу України визначено, що з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель:
а) що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук);
б) оборони;
в) природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об'єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, лісогосподарського призначення. Вказаний пункт набрав чинності 27.05.2021.
Отже, земельні ділянки лісогосподарського призначення віднесені до земель державної форми власності.
Чинна на даний час редакція ч. 5 ст. 122 Земельного кодексу України передбачає, що обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.
На даний час Волинська обласна військова адміністрація (Волинська обласна державна адміністрація) є розпорядником земель лісогосподарського призначення, в тому числі і щодо вилучення земельних ділянок вказаної категорії.
Волинської обласна військова адміністрація (Волинська обласна державна адміністрація) проти подання прокурором позову в його інтересах не заперечувала та не висловлювала ініціативи щодо звернення до суду (лист від 25.12.2024 № 6888-24), про наміри самостійно звернутися з позовом чи ініціювати проведення перевірки щодо виявлених прокуратурою фактів не заявила, водночас не спростувала й твердження прокурора щодо виявлених порушень законодавства. Прокурором проінформовано позивача про наявні порушення вимог законодавства листами від 11.10.2024 № 51/1 - 1619 вих. - 24 та від 11.12.2024 № 51/1 - 1825 вих - 24.
Однак, упродовж тривалого часу позивачем заходів судового вирішення даного спору не вжито, що свідчить про бездіяльність Волинської обласної військової (державної) адміністрації.
Суд встановив, що Камінь-Каширською окружною прокуратурою на адресу Волинської обласної військової адміністрації було направлено лист від 27.12.2024 № 51/1-1912 вих-24, в якому керівник окружної прокуратури повідомив, що Камінь-Каширською окружною прокуратурою готуються матеріали для пред'явлення позову до суду в інтересах Волинської обласної державної адміністрації (Том 1, а.с. 17).
Отже, суд вважає, що прокуратурою було дотримано порядок, передбачений статтею 23 Закону України “Про прокуратуру» при поданні даного позову до суду.
Статтею 14 Конституції України визначено, що земля є основним національним багатством, що знаходиться під особливою охороною держави.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст. 55 Земельного кодексу України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.
До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.
Статтею ст. 5 Лісового кодексу України зазначено, що до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, на яких розташовані полезахисні лісові смуги.
Згідно ч. 1 ст. 57 Земельного кодексу України земельні ділянки лісового фонду за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються у постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, а на умовах оренди - іншим підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи, для ведення лісового господарства, спеціального використання лісових ресурсів і для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо.
Відповідно до ч. 2 ст. 84 Земельного кодексу України право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, державних органів приватизації відповідно до Закону.
Статтями 7, 8 Лісового кодексу України визначено, що ліси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.
Відповідно до ст. 45, 47, 48, 54 Лісового кодексу України облік лісів включає збір та узагальнення відомостей, які характеризують кожну лісову ділянку за площею, кількісними та якісними показниками. Основою ведення обліку лісів є матеріали лісовпорядкування.
Лісовпорядкування включає комплекс заходів, спрямованих на забезпечення ефективної організації та науково обґрунтованого ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання, підвищення екологічного та ресурсного потенціалу лісів, культури ведення лісового господарства, отримання достовірної і всебічної інформації про лісовий фонд України.
Лісовпорядкування є обов'язковим на всій території України та ведеться державними лісовпорядними організаціями за єдиною системою в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади з питань лісового господарства.
Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо, регламентується галузевими нормативними документами.
Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Держлісгоспом СРСР 11.12.1986, планшети лісовпорядкування відносяться до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення.
Згідно з п. 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України (в редакції чинній на момент прийняття спірних розпоряджень та наказу) визначено, що до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.
Отже, при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення пункту 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України (в редакції чинній на момент прийняття спірних розпоряджень та наказу).
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 24 грудня 2014 року №6-212цс14, від 25 січня 2015 року у справі № 6- 224цс14, від 23 грудня 2015 року №6- 377цс15 та Верховного Суду у постанові від 13.06.2018 №278/1735/15-ц.
Також аналогічну позицію викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 та від 23.10.2019 у справі №488/402/16-ц.
Позов прокурора обґрунтовано тим, що розпорядженням Маневицької районної державної адміністрації від 18.12.2013 № 495 «Про затвердження технічних документацій із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення, які перебувають у державній власності за межами населених пунктів на території Маневицького району» затверджено відповідні технічні документації із землеустрою щодо інвентаризації земель згідно з додатком.
Пунктом 21 додатку до переліку сільських та селищних рад на території яких затверджуються технічні документації із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення віднесено Новорудську сільську раду, яка згідно розпорядження Кабінету Міністрів України від 12.06.2020 №708-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Волинської області» входить до складу територіальної громади Маневицької селищної ради та зазначено загальну площу земель 201, 6707 га.
Серед вказаних земельних ділянок на території Маневицької селищної ради за межами населених пунктів проведено інвентаризацію земельної ділянки площею 9,9758 га з кадастровим номером 0723685100:04:002:0090.
Згідно витягу із Державного земельного кадастру про земельну ділянку, земельна ділянка з кадастровим номером 0723685100:04:002:0090 зареєстрована у вказаному кадастрі 08.11.2013, категорія земель - землі сільськогосподарського призначення, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (Том 1, а.с. 38-43).
Наказом Головного управління Держгеокадастру у Волинській області від 08.12.2020 № 16-ОТГ «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» передано Маневицькій селищній раді у комунальну власність земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 3281, 4735 га, які розташовані за межами населених пунктів Маневицької селищної ради Маневицького району (на даний час Камінь-Каширського) згідно акту приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність.
Відповідно до п. 131 додатку до згаданого акту приймання-передачі земельну ділянку площею 9,9758 га з кадастровим номером 0723685100:04:002:0090 передано у комунальну власність Маневицької селищної ради.
Рішенням Маневицької селищної ради від 15.01.2021 № 5/31 «Про прийняття у комунальну власність Маневицької територіальної громади з державної власності земельних ділянок сільськогосподарського призначення» вказану земельну ділянку прийнято у комунальну власність зазначеної територіальної громади (п. 131 акту приймання-передачі земельних ділянок, що є додатком до вказаного рішення органу місцевого самоврядування).
Державним реєстратором Маневицької селищної ради прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відповідно до якого внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомості про земельну ділянку з кадастровим номером 0723685100:04:002:0090 із зазначенням форми власності - комунальна, власник - Маневицька селищна рада.
Згідно Проекту організації та розвитку лісового господарства ДП «Городоцьке лісове господарство», земельна ділянка з кадастровим номером 0723685100:04:002:0090 належить до земель лісового фонду та з користування державного підприємства не вилучалась.
Базове лісовпорядкування на вказану земельну ділянку проведено Українською лісовпорядною експедицією Українського лісовпорядного проектного виробничого об'єднання ВО «Укрдержліспроект» у 2013 році, за результатами якого 07.08.2013 схвалено вищезазначений проект.
З метою підтвердження даної інформації, окружною прокуратурою 26.09.2024 надіслано вимоги на адресу Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об'єднання ВО «Укрдержліспроект» Державного агентства лісових ресурсів України, яким у відповіді від 03.10.2024 підтверджено приналежність земельної ділянки кадастровим номером 0723685100:04:002:0090 до державного лісового фонду.
У правових висновках Верховного Суду, а саме у постановах від 13.11.2019 у справі № 361/6826/16 та від 06.07.2022 у справі № 372/1688/17 вказано, що відомості щодо розташування земель лісового фонду, надані ВО «Укрдержліспроект», як єдиним на території України суб'єктом, що виконує лісовпорядні роботи, є належними, оскільки об'єднання володіє інформацією про лісовпорядкування.
Згідно з правовими висновками Верховного Суду України, що викладені у постановах від 24.12.2014 у справі № 6-212 цс14 та від 27.01.2015 у справі № 21-570а 14, саме планово - картографічні матеріали є належними правовстановлюючими документами на право постійного користування і є основою для організації ведення лісового господарства та використання лісових ресурсів постійними лісокористувачами. Аналогічні правові висновки також застосовано і у постановах Верховного Суду від 12.07.2022 у справі № 911/3685/17.
Згідно інформації філії «Городоцьке ЛГ» ДСГП «Ліси України» вбачається, що земельна ділянка кадастровим номером 0723685100:04:002:0090 знаходиться в кварталі 1 виділах 21, 23 Новорудського лісництва ДП «Городоцьке ЛГ» (на даний час - філії «Городоцьке ЛГ» ДСГП «Ліси України»). Вказане також підтверджено ВО «Укрдержліспроект» Державного агенства лісових ресурсів України.
Земельна ділянка кадастровим номером 0723685100:04:002:0090 передано ДП «Городоцьке ЛГ» від ДП «Поліське ЛГ» відповідно до наказу Волинського обласного управління лісового та мисливського господарства від 28.05.2012 № 61 «Про організацію територій лісового фонду» з метою оптимізації територій лісового фонду.
ДП «Поліське ЛГ» вказана земельна ділянка передана на підставі розпорядження голови Волинської обласної державної адміністрації від 31.05.2011 № 232 «Про надання лісів у постійне користування», яким надано у постійне користування для ведення лісового господарства лісгосподарському підприємству ліси, що перебувають у державній власності, а також надано дозвіл на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок лісового фонду.
В подальшому постановою Волинського окружного адміністративного суду від 30.01.2017 у справі № 803/1622/16, яка набрала законної сили скасовано розпорядження Волинської обласної державної адміністрації від 31.05.2011 № 232 «Про надання лісів у постійне користування».
На час, скасування розпорядження Волинської обласної державної адміністрації від 31.05.2011 № 232 «Про надання лісів у постійне користування» земельна ділянка кадастровим номером 0723685100:04:002:0090 площею 9,9758 га, на підставі матеріалів базового лісовпорядкування 2013 року, які відповідно до п. 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України, підтверджують право на користування землями лісового фонду, уже була віднесена до держлісфонду.
Вищий адміністративний суд України в ухвалі від 12.10.2017, надаючи правову оцінку оскаржуваним актам, вказав, що оскаржуване розпорядження Волинської ОДА від 31.05.2011 № 232 стосується надання у постійне користування державним підприємствам лісів для ведення лісового господарства та надання дозволу на розроблення проектів землеустрою шляхом їх вилучення з користування комунальних підприємств без визначення підстав для цього. При цьому, надання у користування, як було встановлено судами, відбулося саме за рахунок лісів, що перебували у користуванні комунальних підприємств.
У вищевказаних рішеннях встановлено, що земельні ділянки, про які йдеться у розпорядженні від 31.05.2011 № 232 «Про надання лісів у постійне користування» належать саме до державної власності.
Згідно інформації Державного архіву Волинської області від 16.10.2024 № 634/01.25 вбачається, що в перевірених розпорядженнях голови Волинської обласної державної адміністрації відомостей про скасування розпорядження Волинської обласної державної адміністрації від 31.05.2011 № 232 «Про надання лісів у постійне користування», інших відомостей, що стосуються земельної ділянки площею 9,9758 га кадастровим номером 0723685100:04:002:0090 не виявлено.
Згідно ст.17 Лісового кодексу України у постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи.
Довгострокове тимчасове користування лісами державної та комунальної власності здійснюється без вилучення земельних ділянок у постійних користувачів лісами на підставі рішення відповідних органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, прийнятого в межах їх повноважень за погодженням з постійними користувачами лісами та органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства (ч. 4 ст. 18 Лісового кодексу України).
В ході обстеження лісових масивів, що здійснено 10.09.2024 та відображено у акті обстеження лісових насаджень, який проведено працівниками філії «Городоцьке ЛГ» ДСГП «Ліси України» з'ясовано, що на спірній земельній ділянці наявні лісові насадження в складі вільхи та берези повислої (за формулою 9 ВЛЧ1БП), середня висота дерев становить 12 м, їх вік - 26 років, що відповідає матеріалам базового лісовпорядкування 2013 року та підтверджує приналежність земельної ділянки до земель лісового фонду.
Отже, суд встановив, що земельна ділянка розташована в лісовому масиві, який становить єдину екосистему.
Протоколом другої лісовпорядної наради від 07.08.2013 з розгляду основних положень проекту організації розвитку лісового господарства ДП «Городоцьке ЛГ» затверджено матеріали лісовпорядкування 2012 - 2013 років, в тому числі по Новорудському лісництву, що складені Українською лісовпорядною експедицією ВО «Укрдержліспроект».
Вказаний протокол у встановленому чинним законодавством порядку не скасований та діяв на час виготовлення технічної документації із інвентаризації.
Відповідно до правового висновку Верховного Суду, який було викладено у постановах від 13.11.2019 у справі № 361/6826/16 та від 06.07.2022 у справі № 372/1688/17, відомості щодо розташування земель лісового фонду, надані ВО «Укрдержліспроект», як єдиним на території України суб'єктом, що виконує лісовпорядні роботи, є належними, оскільки об'єднання володіє інформацією про лісовпорядкування. Згідно з правовими висновками Верховного Суду України, що викладені у постановах від 24.12.2014 у справі № 6-212 цс14 та від 27.01.2015 у справі № 21-570а 14, саме планово - картографічні матеріали є належними правовстановлюючими документами на право постійного користування і являється основою для організації ведення лісового господарства та використання лісових ресурсів постійними лісокористувачами. Вказані висновки також застосовано і у постановах Верховного Суду від 12.07.2022 у справі № 911/3685/17.
Поряд з цим, слід зазначити, що Законом України «Про землеустрій» чітко регламентовано порядок відображення даних за результатами проведення робіт з інвентаризації земельних ділянок.
Відповідно до ст. 35 Закону України «Про землеустрій» інвентаризація земель проводиться з метою встановлення місця розташування об'єктів землеустрою, їхніх меж, розмірів, правового статусу, виявлення земель, що не використовуються, використовуються нераціонально або не за цільовим призначенням, виявлення і консервації деградованих сільськогосподарських угідь і забруднених земель, встановлення кількісних та якісних характеристик земель, необхідних для ведення Державного земельного кадастру, виявлення та виправлення помилок у відомостях Державного земельного кадастру, здійснення державного контролю за використанням та охороною земель і прийняття на їх основі відповідних рішень органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.
Проте, на час виготовлення матеріалів інвентаризації базового лісовпорядкування, розробленого на підставі діючого на той час розпорядження
Однак, незважаючи на наявність нескасованого на час виготовлення матеріалів інвентаризації базового лісовпорядкування, розробленого на підставі діючого Волинської обласної державної адміністрації від 31.05.2011 № 232 «Про надання лісів у постійне користування», яким визначались території, де здійснювалась господарська діяльність, охорона і захист лісів, при виготовленні таких матеріалів не зазначено про фактичне використання спірної земельної ділянки ДП «Городоцьке лісове господарство». З огляду на віднесення у матеріалах інвентаризації земельної ділянки до земель сільськогосподарського призначення, не наданих у власність чи користування, технічна документація повинна була б містити відомості про її використання не за цільовим призначенням.
Проте, ні про фактичне використання спірної земельної ділянки лісогосподарським підприємством, ні про її використання не за цільовим призначенням, у вказаних матеріалах інвентаризації не зазначено.
Заволодіння земельними ділянками, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, всупереч чинному законодавству, може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля, особливо коли в силу об'єктивних, видимих природних властивостей земельної ділянки відповідач, проявивши розумну обачність, міг та повинен був знати про те, що спірні земельні ділянки належать до земель лісогосподарського призначення (близькі за змістом висновки висловлені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі № 372/2180/15-ц, від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц, від 30 травня 2018 року у справі № 469/1393/16-ц, від 14 листопада 2018 року у справі 183/1617/16).
В силу положень ст.ст. 19, 57 Земельного кодексу України та ст. 5 Лісового кодексу України, спірна земельна ділянка відноситься до земель державної власності лісогосподарського призначення та повинна використовуватись для ведення лісового господарства в порядку, визначеному Лісовим кодексом України.
Відповідно до ч.ч. 1, 2, 6, 7 ст. 20 Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.
Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.
Відповідно до ч. ч. 4, 8 ст. 122 Земельного кодексу України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин (Держгеокадастр України відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 №15) та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб. Кабінет Міністрів України передає земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у випадках, визначених статтею 149 цього Кодексу, та земельні ділянки дна територіального моря (в редакції на момент виникнення спірних відносин).
Згідно ч. 9 ст. 149 Земельного кодексу України Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення та суб'єктів господарювання залізничного транспорту загального користування у зв'язку з їх реорганізацією шляхом злиття під час утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування відповідно до Закону України “Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування», крім випадків, визначених частинами п'ятою восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу (в редакції на момент виникнення спірних відносин).
Враховуючи викладене, вилучати земельні ділянки державної власності лісогосподарського призначення для нелісогосподарських потреб до 28.05.2021 мав право виключно Кабінет Міністрів України.
Відтак, спірну земельну ділянку неправомірно віднесено (інвентаризовано) до земель сільськогосподарського призначення та в подальшому передано Маневицькій селищній раді.
З інформації Секретаріату Кабінету Міністрів України від 16.10.2024 № 24778/0/2-24 вбачається, що Кабінетом Міністрів України рішення про вилучення із користування державного підприємства «Городоцьке лісове господарство» (на даний час - філія «Городоцьке ЛГ» ДСГП «Ліси України») земельної ділянки кадастровим номером 0723685100:04:002:0090, що фактично перебуває у постійному користуванні лісогосподарського підприємства та розташована за межами населеного пункту на території Маневицької селищної ради Камінь-Каширського району Волинської області, не приймалося.
Вирішення питання про вилучення земель лісогосподарського призначення та зміну їх цільового призначення регулювалась ст. ст. 20, 122, 149, 150 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент прийняття спірних розпоряджень та наказу) була виключною компетенцією Кабінету Міністрів України.
Із матеріалів справи вбачається, що документи, на підставі яких головою Маневицької районної державної адміністрації видавалось спірне розпорядження не містять жодних рішень Кабінету Міністрів України. Такі ж документи відсутні при прийнятті наказу Головного управління Держгеокадастру у Волинській області та рішення Маневицької селищної ради щодо передачі зазначеної земельної ділянки з державної власності у комунальну.
Крім того, згідно ст. 17, ч. 1 ст. 20, ч. 5 ст. 122 та ч. 6 ст. 149 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент прийняття розпорядження Маневицької райдержадміністрації від 18.12.2013 № 495) районні державні адміністрації взагалі не наділені повноваженнями щодо вилучення та зміни цільового призначення земель лісогосподарського призначення державної власності для нелісогосподарських потреб.
Прийняття незаконного розпорядження Маневицької районної державної адміністрації від 18.12.2013 № 495 «Про затвердження технічних документацій із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення, які перебувають у державній власності за межами населених пунктів на території Маневицького району» в частині затвердження такої документації щодо спірної земельної ділянки в подальшому зумовило незаконну її передачу до земель комунальної власності на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Волинській області від 08.12.2020 № 16-ОТГ «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» та рішення Маневицької селищної ради від 15.01.2021 № 5/31 «Про прийняття у комунальну власність Маневицької територіальної громади з державної власності земельних ділянок сільськогосподарського призначення».
Відтак, розпорядження голови Маневицької районної державної адміністрації, наказ Головного управління Держгеокадастру у Волинській області та рішення Маневицької селищної ради прийняті в порушення вимог ст. ст. 6, 14, 19 Конституції України, ст. ст. 3, 15-2, 17, 20, 56, 57, 84, 122, 141, 142, 149 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент прийняття спірних розпоряджень та наказу), ст. ст. 31, 33, 57 Лісового кодексу України, оскільки землі лісогосподарського призначення не можуть передаватись у користування для інших потреб без їх вилучення у постійних користувачів.
Відповідно до ст. ст. 162, 163 Земельного кодексу України охорона земель - це система правових, організаційних, економічних та інших заходів, спрямованих на раціональне використання земель, запобігання необґрунтованому вилученню земель сільськогосподарського і лісогосподарського призначення, захист від шкідливого антропогенного впливу, відтворення і підвищення родючості ґрунтів, продуктивності земель лісогосподарського призначення, забезпечення особливого режиму використання земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико- культурного призначення.
Завданням охорони земель є забезпечення збереження та відтворення земельних ресурсів, екологічної цінності природних і набутих якостей земель.
В порушення вимог законодавства щодо раціонального використання земель Маневицькою районною державною адміністрацією здійснено зміну цільового призначення та вилучення земель лісогосподарського призначення за відсутності на те повноважень, визначених чинним законодавством, а в подальшому спірну земельну ділянку передано до земель комунальної власності.
Розпорядження Маневицької районної державної адміністрації від 18.12.2013 № 495 «Про затвердження технічних документацій із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення, які перебувають у державній власності за межами населених пунктів на території Маневицького району» в частині затвердження такої документації щодо спірної земельної ділянки, від 03.12.2020 № 16-ОТГ «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» та рішення Маневицької селищної ради від 15.01.2021 №5/31 «Про прийняття у комунальну власність Маневицької територіальної громади з державної власності земельних ділянок сільськогосподарського призначення», якими вказана земельна ділянка лісогосподарського призначення, віднесена до земель сільськогосподарського призначення та передана до комунальної власності, є незаконними, тобто прийнятими всупереч вимогам чинного законодавства.
Як зазначалось вище, згідно даних філії «Городоцьке ЛГ» ДСГП «Ліси України» з'ясовано, що на спірній земельній ділянці наявні лісові насадження в складі вільхи та берези повислої (за формулою 9 ВЛЧ1БП), середня висота дерев становить 12 м, їх вік - 26 років, що відповідає матеріалам базового лісовпорядкування 2013 року та підтверджує приналежність земельної ділянки до земель лісового фонду, відтак її використання в сільськогосподарських цілях є неправомірним.
Земельна ділянка знаходиться в межах земель філії «Городоцьке ЛГ» ДСГП «Ліси України», у зв'язку з чим, зміна її цільового призначення та передача у комунальну власність є незаконною, суперечить матеріалам лісовпорядкування та не відповідає ст. 20 Земельного кодексу України та ст. 57 Лісового кодексу України.
Відповідно до ч. 2 ст. 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту (статті 15, 16 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею незалежно від волі інших осіб (далі за текстом - ЦК України).
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Відповідно до вимог ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього (ст. 330 ЦК України).
Приписами ч. 2 ст. 373 ЦК України визначено, що право власності на землю (земельну ділянку) набувається та здійснюється відповідно до закону.
Згідно з ч.1 ст.153 ЗК України власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.
За приписами ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Зазначений засіб захисту права власності застосовується у тому випадку, коли власник фактично позбавлений можливості володіти і користуватися належною йому річчю, тобто коли річ незаконно вибуває із його володіння.
Згідно з наведеною нормою власник має право реалізувати своє право на захист шляхом звернення до суду з вимогою про витребування свого майна із чужого незаконного володіння із дотриманням вимог, передбачених Цивільним кодексом України.
Власник майна може витребувати належне йому майно від будь-якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними. При цьому норма ч.1 ст. 216 ЦК Українине може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке в подальшому відчужене набувачем третій особі, оскільки надає право повернення майна лише стороні правочину, який визнано недійсним. Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред'явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених ст. 387 та ст. 88 ЦК України.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 у справі № 522/7636/14-ц.
Власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.
Дана правова позиція викладена зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 85, 86), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 38), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19, пункт 34), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 74) від 21 листопада 2021 №359/3373/16.
Отже, власник майна, який фактично позбавлений можливості володіти й користуватися вказаним майном в результаті його незаконного вибуття з володіння за наявності певних умов має право витребувати таке майно із чужого володіння. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору (такий правовий висновок наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2018 у справі № 916/3727/15).
Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Рішення суду про витребування з незаконного володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем.
На підставі такого рішення суду для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем, не потрібно окремо скасовувати запис про державну реєстрацію права власності за відповідачем.
Таких висновків Велика Палата Верховного Суду дійшла, зокрема, у пунктах 95-99 постанови від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц.
Отже, судове рішення про витребування з незаконного володіння відповідача нерухомого майна є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно виключно у разі, якщо право власності на це майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. Даний висновок сформульований Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 07.04.2020 у справі № 504/2457/15-ц.
З огляду на те, що уповноважений орган згоди на вилучення земельної ділянки з кадастровим номером 0723685100:04:002:0090, як земельної ділянки лісогосподарського призначення з постійного користування не надавав, процедура зміни цільового призначення лісових земель не проводилась, суд дійшов висновку, що спірна земельна ділянка вибула з володіння власника не з його волі. Тому вимога про витребування земельної ділянки на користь держави в особі Волинської обласної військової (державної) адміністрації з незаконного володіння Маневицької селищної ради є правомірною, обґрунтованою, доведеною належними та допустимими доказами, а тому підлягає задоволенню.
За змістом п.5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття спірних розпоряджень та наказу) визначено, що до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.
Системний аналіз наведених норм законодавства дозволяє дійти висновку про те, що при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення пункту 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України (в редакції чинній на момент прийняття спірних розпоряджень та наказу).
Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, висловленій у постановах: від 24 грудня 2014 року № 6-212 цс 14, від 25 січня 2015 року у справі № 6-224 цс 14, від 23 грудня 2015 року № 6-377 цс 15 та Верховного Суду у постанові від 13.06.2018 № 278/1735/15-ц.
Також аналогічну позицію висловлено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 та від 23.10.2019 у справі № 488/402/16-ц, посилання на які міститься у поданій до суду позовній заяві.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Оскільки спір до розгляду суду доведено з вини відповідача, то витрати по сплаті судового збору в сумі 2 422,40 грн. відповідно до ст. 129 ГПК України слід віднести на нього.
Керуючись ст.ст. 13, 14, 73, 74, 75, 76-80, 123, 129, 232, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-
1. Позов задоволити.
2. Витребувати у власність держави в особі Волинської обласної державної (військової) адміністрації (місто Луцьк, Київський майдан, 9, код ЄДРПОУ 13366926) з незаконного володіння Маневицької селищної ради (Волинська область, Камінь-Каширський район, селище міського типу Маневичі, вулиця Незалежності, 19, код ЄДРПОУ 04333193) земельну ділянку з кадастровим номером 0723685100:04:002:0090 площею 9,9758 га.
3. Стягнути з Маневицької селищної ради (Волинська область, Камінь-Каширський район, селище міського типу Маневичі, вулиця Незалежності, 19, код ЄДРПОУ 04333193) на користь Волинської обласної прокуратури ( місто Луцьк, вулиця Винниченка, 15, код ЄДРПОУ 02909915) 2 422,40 грн. сплаченого судового збору, зарахувавши його на р/р UA138201720343140001000004945, МФО 820172, ДКСУ м. Київ.
Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного рішення.
Повний текст рішення складено 19.03.2025.
Суддя В. М. Дем'як