03.02.2025 року м.Дніпро Справа № 908/3451/23
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Іванова О.Г. (доповідач),
суддів: Паруснікова Ю.Б., Верхогляд Т.А.,
при секретарі судового засідання: Логвиненко І.Г.
представники сторін:
від скаржника: Кравченко О.П. (власні засоби ЄСІТС);
від відповідача: Морозов В.С. (в залі іншого суду);
позивача: не з'явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Запорізької області від 01.02.2024 (суддя Левкут В.В., повний текст складено та підписано 19.02.2024) у справі №908/3451/23
за позовом ОСОБА_2
до Публічного акціонерного товариства “Запоріжжяобленерго» м. Запоріжжя
про визнання недійсними пунктів порядку та рішення
ОСОБА_2 звернувся до Господарського суду Запорізької області з позовом до публічного акціонерного товариства “Запоріжжяобленерго» про:
- визнання недійсним пункту 2.9. Порядку погодження Наглядовою радою правочинів та дій щодо розпорядження Виконавчим органом коштами та майном ВАТ “Запоріжжяобленерго», затвердженого Наглядовою радою ВАТ “Запоріжжяобленерго» (протокол №20 від 08.11.2007) в частині виключення із цього пункту частини тексту, а саме: “площа якого перевищує 200 кв.м.», як такого, що не відповідає Статуту Товариства (шоста редакція, 2007 рік);
- визнання недійсним пункту 1 (питання № 4) рішення Дирекції ПАТ “Запоріжжяобленерго», оформлене протоколом від 19.03.2008, яким погоджено питання щодо укладення договорів найму житлових приміщень (квартир).
Позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що виконавчим органом Товариства, в порушення умов Статуту (без погодження та затвердження Наглядовою радою Товариства) укладені договори найму (оренди) нерухомого майна, умови яких (договорів) негативно впливають на фінансовий результат господарської діяльності Товариства у вигляді недоотриманої орендної плати за користування таким майном.
Згідно наданої відповідачем 18.09.2023 відповіді позивачу повідомлено, що підстави для скасування п. 2.9 Порядку відсутні, оскільки Порядок відповідає приписам Статуту та у зв'язку з відсутністю повноважень Дирекції Товариства вирішувати це питання. Також відповідач повідомив позивача про те, що у Дирекції Товариства немає повноважень для визнання недійсним п. 1 (питання № 4) рішення Дирекції, оформленого протоколом від 19.03.2008, яким погоджено питання щодо укладення договорів найму житлових приміщень (квартир).
Позивач відзначив, що відповідно до п. 8.3.6.23, п. 8.3.6.32 Статуту погодження договорів щодо передачу в оренду нерухомого майна Товариства відноситься до виключної компетенції Наглядової Ради Товариства. У порушення пункту 8.3.6.32 Статуту у пункт 2.9. Порядку окрім розміру правочину, який повинен перевищувати 20 000,00 грн., необґрунтовано додано площу об'єкту нерухомості 200 кв. м. і зазначена додаткова ознака надає можливість укладати правочини виходячи не з розміру його вартості, а з урахуванням площі об'єкту, без відповідного погодження чи затвердження Наглядової ради. Посилаючись на приписи ст.ст. 15, 20 ЦК України, Закону України “Про акціонерні товариства», позивач просив позов задовольнити.
Рішенням Господарського суду Запорізької області від 01.02.2024 у справі № 908/3451/23 позов задоволено.
Визнано недійсним пункт 2.9 Порядку погодження Наглядовою радою правочинів та дій щодо розпорядження Виконавчим органом коштами та майном ВАТ "Запоріжжяобленерго", затвердженого Наглядовою радою ВАТ "Запоріжжяобленерго" (протокол №20 від 08.11.2007) в частині виключення із цього пункту частини тексту, а саме: площа якого перевищує 200 кв.м., як такого, що не відповідає Статуту Товариства, (шоста редакція, 2007 рік).
Визнано недійсним пункт 1 (питання № 4) рішення Дирекції ПАТ "Запоріжжяобленерго", оформлене протоколом від 19.03.2008, яким погоджено питання щодо укладення договорів найму житлових приміщень (квартир).
Не погодившись із зазначеним рішенням, до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернувся ОСОБА_1 , в якій просить поновити строк для подання апеляційної скарги; рішення Господарського суду Запорізької області скасувати частково і у відповідній частині залишити позовну заяву ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства “Запоріжжяобленерго» від 18.10.2023 без розгляду частково, а саме у частині, у якій ОСОБА_2 просить суд:
3.1.Задовольнити позов повністю.
3.2.Визнати недійсним пункт 2.9 Порядку погодження Наглядовою радою правочинів та дій щодо розпорядження Виконавчим органом коштами та майном ВАТ “Запоріжжяобленерго», затвердженого Наглядовою радою ВАТ “Запоріжжяобленерго» (протокол №20 від 08.11.2007) в частині виключення із цього пункту тексту, а саме: “площа якого перевищує 200 кв.м.» як такого, що не відповідає Статуту Товариства (шоста редакція, 2007 рік).
3.3. Визнати недійсним пункт 1 (питання №4) рішення Дирекції ПАТ “Запоріжжяобленерго», оформлене протоколом від 19.03.2008, яким погоджено питання щодо укладення договорів найму житлових приміщень (квартир), та яким ухвалено: “Укласти з ОСОБА_1 договір найму житлового приміщення (квартири) за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 70,0 кв.м., на термін сорок дев'ять років. Розмір орендної плати у місяць складає 12,00 грн. з ПДВ.»
При цьому заявник апеляційної скарги посилається на те, що ОСОБА_2 , як міноритарний акціонер ПАТ «Запоріжжяобленерго», не наділений правом на звернення із позовною заявою у цій справі до суду з вимогами до Відповідача, з якими він звернувся до Господарського суду Запорізької області у своєму позові від 18.10.2023.
Висновок суду першої інстанції є необґрунтованим й безпідставним, оскільки згідно чинного законодавства України, положень Статуту та з урахуванням правової позиції, викладеної у численних постановах Верховного Суду та у рішенні Конституційного Суду України Федорончак В.С. не є особою, що має процесуальну дієздатність як позивач у цій справі. Крім того, вважає, що має бути враховано те, що:
- правом захисту охоронюваних законом інтересів акціонерів ПАТ «Запоріжжяобленерго» наділено Наглядову раду (пп. 8.3.2 Статуту, ч. 1 ст. 69 Закону №2465-ІХ);
- питання про затвердження внутрішніх положень, якими регулюється діяльність товариства, й відповідно про їх зміну є виключною компетенцією Наглядової ради ПАТ «Запоріжжяобленерго» (8.3.6.23 Статуту, п. 1 ч. 2 ст. 71 Закону №2465-ІХ);
- рішення Дирекції, яка є підзвітною у своїй діяльності перед Наглядовою радою Товариства, у т.ч. й оформленого протоколом від 19.03.2008, яким погоджено питання щодо укладення договорів найму житлових приміщень (квартир), не підлягає перегляду на підставі відповідної заяви міноритарного акціонера - Позивача, як особи, в якої відповідні повноваження відсутні.
Судом першої інстанції також порушено норми процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи, оскільки при ухваленні рішення від 01.02.2024, яке оскаржується, суд вирішив питання про права, інтереси та (або) обов'язки заявника ОСОБА_1 , який є особою, що не брала участі у справі.
Позивач у відзиві на апеляційну скаргу вважає доводи апеляційної скарги безпідставними, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, оскаржуване рішення - без змін. Зазначає, що оскільки вимоги Позивача не були задоволені Відповідачем у добровільному (позасудовому) порядку, Позивач був вимушений звернутись до суду із позовом для захисту своїх прав та охоронюваних законом інтересів у примусовому порядку, при цьому наводячи у позові відповідну аргументацію щодо наявності підстав для задоволення такого позову, що і було враховано судом першої інстанції під час розгляду справи, та ухвалення рішення про задоволення позову акціонера (Позивача).
За таких обставин, вважає безпідставним доводи апелянта про відсутність у Позивача процесуальної дієздатності для звернення до суду із відповідним позовом до Відповідача. Аналогічна позиція Позивача підтверджується і практикою розгляду аналогічних спорів Верховним Судом зокрема у справах: постанова від 15.06.2022 у справі № 905/671/19, постанова від 22.12.2022 у справі № 921/83/19 ухвала від 18.04.2022 по справі № 908/137/18, коли позивачами за аналогічними позовними заявами поданими до суду виступали саме фізичні особи.
Судова практика у справі № 580/2623/19, на яку посилається апелянт, не є релевантною до правовідносин, які склались між Позивачем та Відповідачем, в зв'язку з чим вважаю безпідставним висновок ОСОБА_1 про те, що суд першої інстанції мав її застосувати, але не застосував, під час розгляду справи № 908/3451/23.
Не залучення ОСОБА_1 до участі у справі ніяким чином не впливало та не вплинуло на процес вирішення спору між Позивачем та Відповідачем, а висновки ОСОБА_1 про те, що він обов'язково мав бути залучений до участі у справі, на думку Позивача, є надуманими припущеннями, для подання цієї апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції.
Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу також вважав доводи апеляційної скарги безпідставними, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, оскаржуване рішення - без змін.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.07.2024 для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді - Іванова О.Г. (доповідач), судді - Парусніков Ю.Б., Верхогляд Т.А.
З огляду на відсутність в суді апеляційної інстанції матеріалів справи на час надходження скарги, ухвалою суду від 02.07.2024 здійснено запит матеріалів справи №908/3451/23 із Господарського суду Запорізької області та відкладено вирішення питання про рух апеляційної скарги до надходження матеріалів справи до суду апеляційної інстанції.
09.07.2024 матеріали справи №908/3451/23 надійшли до суду апеляційної інстанції.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 15.07.2024 (колегія суддів у складі: Іванов О.Г. (головуючий, доповідач), судді Верхогляд Т.А., Парусніков Ю.Б.) відновлено строк на подання апеляційної скарги; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Запорізької області від 01.02.2024 у справі №908/3451/23; розгляд справи призначений у судовому засіданні на 23.10.2024.
В судовому засіданні 23.10.2024 оголошено перерву до 03.02.2025.
В судовому засіданні 03.02.2025 Центральним апеляційним господарським судом оголошено вступну та резолютивну частини постанови у даній справі.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень проти неї, перевіривши повноту встановлених місцевим господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів Центрального апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до вимог частин 1, 2, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції встановлені наступні неоспорені обставини справи.
Відкрите акціонерне товариство “Запоріжжяобленерго» створене відповідно до рішення Загальних зборів акціонерів від 25.04.2000 з Виробничого енергетичного об'єднання “Дніпроенерго» з Державної акціонерної енергопостачальної компанії “Запоріжжяобленерго», заснованої відповідно до наказу Міністерства енергетики та електрифікації України від 3 липня 1995 № 115 та Указу Президента України від 04.04.1995 № 282/95 “Про структурну перебудову в електроенергетичному комплексі України».
На підставі рішення Загальних зборів акціонерів від 01.02.2017 назву Товариства змінено на публічне акціонерне товариство “Запоріжжяобленерго».
Відповідно до Виписки про стан рахунків в цінних паперах станом на 04.08.2023 ОСОБА_2 є власником 2000 акцій ПАТ “Запоріжжжяобленерго».
Відповідно до п. 8.3.2 Статуту ВАТ “Запоріжжяобленерго» (в редакції, чинній на час прийняття оспорюваних рішень) Наглядова рада є органом управління Товариства, що здійснює контроль за діяльністю його Виконавчого органу та захист інтересів акціонерів Товариства.
Пунктом 8.3.6 Статуту визначені повноваження Наглядової ради Товариства, до яких зокрема належать: затвердження Порядку погодження Наглядовою радою правочинів та дій щодо розпорядження Виконавчим органом коштами та майном Товариства, та встановлення розміру правочину, при перевищенні якого вчинення такого правочину вимагає погодження Наглядової ради (п.8.3.6.23 Статуту); затвердження правочинів, які укладає Виконавчий орган, щодо передачі в оренду нерухомого майна, основних засобів технологічного призначення та транспортних засобів, що належить Товариству на праві власності, залишкова балансова вартість яких перевищує 20 (двадцять) тисяч грн. за одиницю та затвердження правочинів щодо отримання Товариством в оренду нерухомого майна, основних засобів технологічного призначення та транспортних засобів (8.3.6.32 Статуту).
Пунктом 2 Порядку погодження Наглядовою радою правочинів та дій щодо розпорядження Виконавчим органом коштами та майном ВАТ “Запоріжжяобленерго» (надалі - Порядок), затвердженого рішенням Наглядової ради ВАТ “Запоріжжяобленерго», оформленого протоколом № 20 віл 08.11.2007, визначено, що затвердження Наглядовою радою потребують наступні правочини, що вчиняються Виконавчим органом Товариства: щодо передачі в оренду майна, площа якого перевищує 200 кв.м., основних засобів технологічного призначення та транспортних засобів, що належать Товариству на праві власності, залишкова вартість яких перевищує 20 000,00 грн. за одиницю (п. 2.9 Порядку).
Згідно із Витягом з протоколу засідання Дирекції відкритого акціонерного товариства “Запоріжжяобленерго» від 19.03.2008 пунктом 4 порядку денного ухвалено:
1. Укласти з ОСОБА_1 договір найму житлового приміщення (квартири) за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 70,0 кв. м., на термін сорок дев'ять років. Розмір орендної плати у місяць складає 12,00 грн. з ПДВ. Укласти з ОСОБА_3 договір найму житлового приміщення (квартири) за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 93,41 кв. м., на термін сорок дев'ять років. Розмір оренди у місяць складає 72,00 грн. з ПДВ.
За твердженням позивача, внаслідок того, що п. 2.9. Порядку не відповідає Статуту Товариства, Виконавчим органом Товариства в порушення умов Статуту (без погодження та затвердження Наглядовою радою Товариства) укладені договори найму (оренди) нерухомого майна, умови яких (договорів) негативно впливають на фінансовий результат господарської діяльності Товариства у вигляді недоотриманої орендної плати за користування таким майном.
Позивач листом від 18.08.2023 звернувся до відповідача, в якому просив надати копії наступних документів: Порядок погодження Наглядовою радою правочинів та дій щодо розпорядження Виконавчим органом коштами та майном ВАТ “Запоріжжяобленерго», затвердженого рішенням Наглядової ради ВАТ "Запоріжжяобленерго" (протокол № 20 від 08.11.2007); Рішення Дирекції ВАТ "Запоріжжяобленерго" від 2008, яким погоджено укладення договорів найму житлових приміщень; копії договорів оренди найму (оренди) житла від 20.03.2008, укладених ВАТ “Запоріжжяобленерго» та гр. ОСОБА_1 , ОСОБА_3 .
Відповідно до листа відповідача № 008-32/104 від 21.08.2023 документи зазначені у листі були надані позивачу.
Проаналізувавши вказані документи, позивач 30.08.2023 звернувся до відповідача із листом, в якому виклав вимогу про визнання недійсним та скасування пункту 2.9. Порядку в частині виключення із цього пункту частини тексту, а саме: “площа якого перевищує 200 кв.м.», як такого, що не відповідає Статуту Товариства (шоста редакція, 2007 рік).
Відповідач листом № 006-32/193 від 18.09.2023 у відповідь на звернення позивача повідомив про відмову у задоволенні вимоги позивача щодо визнання недійсним та скасування п. 2.9 Порядку в частині виключення із цього пункту частини тексту, а саме: “площа якого перевищує 200 кв. м.» у зв'язку з відсутністю повноважень Дирекції Товариства з цього питання. Крім цього, відповідач повідомив позивача про те, що у Дирекції Відповідача не має повноважень для визнання недійсним п. 1 (питання № 4) рішення Дирекції, оформленого протоколом від 19.03.2008, яким погоджено питання щодо укладення договорів найму житлових приміщень (квартир).
Позивач вважає, що дії відповідача щодо укладення договорів із заниженим розміром орендної плати призводять до зменшення прибутку Товариства і негативно впливають на розмір дивідендів, які могли отримуватися акціонером, а отже порушують його права як акціонера ПАТ “Запоріжжяобленерго», що стало підставою для звернення позивача до суду за захистом порушених прав та інтересів.
Задовольняючи позовні вимоги, господарський суд виходив з того, що усі правочини, укладені Виконавчим органом щодо передачі в оренду нерухомого майна, основних засобів технологічного призначення та транспортних засобів, що належить Товариству на праві власності, залишкова балансова вартість яких перевищує 20 (двадцять) тисяч грн. за одиницю підлягали обов'язковому затвердженню Наглядовою Радою.
Таким чином, Наглядова Рада, затверджуючи п. 2.9 Порядку, вийшла за межі повноважень, визначених пунктом 8.3.6.32 Статуту, фактично змінивши порядок погодження правочинів, а саме надавши Дирекції Товариства повноваження щодо погодження правочинів, які відносяться до компетенції Наглядової ради та встановивши додаткові критерії (передача в оренду нерухомого майна площа якого перевищує 200 кв.м.) щодо укладення таких договорів, тим самим фактично розширила повноваження дирекції всупереч положенням Статуту Товариства, що, як наслідок, призвело до укладення договорів, які не відповідають інтересам як Товариства, так і його акціонерів, зокрема, позивача. Також затвердження Наглядовою Радою п. 2.9 Порядку, який не відповідає вимогам статуту дозволило Дирекції Товариства ухвалити рішення, оформлене протоколом від 19.03.2008, про укладення вищезазначених договорів.
Колегія суддів апеляційного господарського суду не погоджується з такими висновками господарського суду та зазначає наступне.
Щодо порушення оскаржуваним рішенням прав, обов'язків та інтересів апелянта та визначення його процесуального статусу, колегія суддів встановила наступне.
Частиною 1 статті 254 ГПК України регламентовано, що учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.
Верховним Судом у постанові по справі № 911/2635/17 від 11.07.2018 викладено наступну правову позицію щодо розгляду апеляційної скарги, поданою особою, яка не брала участі у справі.
Так, Верховний Суд вказав, що у відповідності до ч. 1 ст. 254 Господарського процесуального кодексу України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.
Отже, вказана стаття визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення, які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов'язків. При цьому, на відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв'язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її (1) право, (2) інтерес, (3) обов'язок і такий зв'язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.
Верховний Суд наголошує на тому, що судове рішення, оскаржуване не залученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов'язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення господарським судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обов'язки цієї особи у відповідних правовідносинах.
Рішення є таким, що прийняте про права та обов'язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов'язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов'язки таких осіб. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов'язків. Будь-який інший правовий зв'язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.
Після прийняття апеляційної скарги особи, яка не брала участі у справі, суд апеляційної інстанції з'ясовує, чи прийнято оскаржуване судове рішення безпосередньо про права, інтереси та (або) обов'язки скаржника і які конкретно. Встановивши такі обставини, суд вирішує питання про залучення скаржника до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору та, як наслідок, скасування судового рішення на підставі п. 4 ч. 3 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України, оскільки таке порушення норм процесуального права є в будь - якому випадку підставою для скасування рішення місцевого господарського суду, якщо господарський суд прийняв судове рішення про права, інтереси та (або) обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі.
Зазначена правова позиція є сталою та викладена в постановах Верховного Суду від 10.05.2018 у справі № 910/22354/15, від 19.06.2018 у справі № 910/18705/17, від 25.07.2024 у справі №9106/367/22, від 07.02.2024 у справі №911/1375/22.
Оскаржуваним рішенням, зокрема, визнано недійсним пункт 1 (питання № 4) рішення Дирекції ПАТ “Запоріжжяобленерго», оформлене протоколом від 19.03.2008, яким погоджено питання щодо укладення договорів найму житлових приміщень (квартир).
В описовій частині зазначеного рішення від 01.02.2024 розкрито зміст пункту 1 (питання №4) рішення Дирекції ПАТ «Запоріжжяобленерго», оформленого протоколом від 19.03.2008, який цим рішенням суду визнано недійсним. А саме в описовій частині рішення від 01.02.2024 зазначено наступне:
«Згідно із Витягом з протоколу засідання Дирекції відкритого акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» від 19.03.2008 пунктом 4 порядку денного ухвалено:
Укласти з ОСОБА_1 договір найму житлового приміщення (квартири) за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 70,0 кв.м., на термін сорок дев'ять років. Розмір орендної плати у місяць складає 12,00 грн. з ІІДВ...».
Відповідно ОСОБА_1 є особою, про права, інтереси та обов'язки якого суд вирішив питання, ухваливши зазначене вище рішення від 01.02.2024.
З наведеного вбачається пряме порушення прав апелянта, не залученого до участі у цій справі.
Згідно зі ст.50 ГПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов'язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи. Якщо суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до розгляду встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права та обов'язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору. У заявах про залучення третіх осіб і у заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити до участі у справі. Про залучення третіх осіб до участі у справі суд постановляє ухвалу, в якій зазначає, на які права чи обов'язки такої особи та яким чином може вплинути рішення суду у справі. Треті особи, які не заявляють самостійних вимог, мають процесуальні права та обов'язки, встановлені статтею 42 цього Кодексу. Вступ у справу третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, не тягне за собою розгляду справи спочатку.
Натомість ОСОБА_1 до участі у вказаній справі №908/3451/23 у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, у вказаному вище порядку залучено не було, учасники справи про факт подання/отримання позову ОСОБА_1 не сповістили, заяви про його залучення у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог ними до суду не подано, судом першої інстанції при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до розгляду до участі у справі в якості третьої особи ОСОБА_1 також не залучено.
З огляду на встановлення апеляційним судом наявності порушеного права, інтересу та обов'язку апелянта - ОСОБА_1 , ухваленим рішенням, а відтак, наявністю права на подання апеляційної скарги, наведене є підставою для залучення останнього в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору у цій справі на стороні відповідача.
Частиною 1 ст. 9 Закону України “Про ринки капіталу та організовані товарні ринки» визначено, що акція - це іменний цінний папір, що посвідчує майнові права його власника (акціонера), що стосуються акціонерного товариства, включаючи право на отримання частини прибутку акціонерного товариства у вигляді дивідендів та право на отримання частини майна акціонерного товариства у разі його ліквідації, право на управління акціонерним товариством, а також немайнові права, передбачені Цивільним кодексом України, цим Законом та законом, що регулює питання створення, діяльності та припинення акціонерних товариств.
Відповідно до пункту 8 частини першої статті 2 Закону України від 27 липня 2022 року № 2465-ІХ «Про акціонерні товариства» корпоративні права - сукупність майнових і немайнових прав акціонера - власника акцій товариства, які випливають з права власності на акції, що включають право на участь в управлінні акціонерним товариством, отримання дивідендів та активів акціонерного товариства у разі його ліквідації відповідно до закону, а також інші права та правомочності, передбачені законом чи статутними документами.
Відповідно до матеріалів справи Позивач ОСОБА_2 є власником 2000 акцій ПАТ «Запоріжжяобленерго». Свої позовні вимоги ОСОБА_2 підтверджує, долучивши до позову документи, у тому числі, копію Статуту ВАТ «Запоріжжяобленерго» (шоста редакція), який затверджено Загальними зборами акціонерів Відкритого акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» 05.04.2007 та зареєстровано за №0010366 17.05.2000 (далі - Статут).
Згідно п. 5.2 Статуту статутний фонд (капітал) поділено на 179 360 000 ( сто сімдесят дев'ять мільйонів триста шістдесят тисяч) простих іменних акцій номінальною вартістю 0,25 гривень кожна.
Відповідно, доля Позивача ОСОБА_2 , як акціонера ПАТ «Запоріжжяобленерго», згідно арифметичного розрахунку складає:
2000 х 100% / 179 360 000 = 0,00111%,
що означає, що Позивач є міноритарним акціонером ПАТ «Запоріжжяобленерго».
Згідно з підпунктами 4.5.1 - 4.5.11 пункту 4.5 Статуту акціонери мають право:
4.5.1. Брати участь в управлінні Товариством (через участь та голосування на Загальних зборах акціонерів особисто або через своїх представників);
4.5.2. Обирати та бути обраними до складу Наглядової ради, Виконавчого органу, Ревізійної комісії та інших органів управління Товариства;
4.5.3. Вносити свої пропозиції щодо порядку денного Загальних зборів акціонерів неменше як за 30 (тридцять) днів до їх скликання. Рішення про включення цих пропозицій до порядку денного приймається Виконавчим органом Товариства. Пропозиції акціонерів, що у сукупності володіють не менш як 10 (десятьма) % голосів включаються до порядку денного обов'язково;
4.5.4. Без згоди інших акціонерів або органів управління Товариства продавати свої акції іншим чином відчужувати їх на користь інших юридичних та фізичних осіб;
4.5.5. Особисто або через свого представника (за письмовою заявою) отримувати витяги з реєстру власників іменних цінних паперів у частині, що стосується акціонера( який звертається або від імені якого звертаються) з відповідною заявою;
4.5.6. Брати участь у розподілі прибутку Товариства та отримувати його дивіденди;
4.5.7. Одержувати інформацію про діяльність Товариства, інші документи та дані, відповідно до законодавства України. Встановлення обмеженого доступу акціонерів до фінансової звітності Товариства та його внутрішніх нормативних документів забороняється;
4.5.8. На переважне придбання додатково випущених Товариством акцій в кількості пропорційної частки акціонера у статутному фонді (капіталі) Товариства на дату прийняття рішення про випуск акцій;
4.5.9. Вимагати обов'язкового викупу акцій Товариством всіх або частини належних йому акцій у випадках та порядку, передбачених чинним законодавством України та внутрішніми документами Товариства;
4.5.10. Одержати у разі ліквідації Товариства частки вартості майна Товариства, пропорційну частці акціонера у статутному фонді (капіталі) Товариства;
4.4.11. Акціонери можуть мати також інші права, передбачені законодавством України».
Згідно ч. 1 ст. 27 Закону України від 27 липня 2022 року № 2465-ІХ «Про акціонерні товариства» кожною простою акцією акціонерного товариства її власнику - акціонеру надається однакова сукупність прав, включаючи права на:
- участь в управлінні товариством;
- отримання дивідендів;
- отримання у разі ліквідації товариства частини його майна або вартості частини майна товариства;
- отримання інформації про господарську діяльність товариства.
Одна проста голосуюча акція товариства надає акціонеру один голос для вирішення кожного питання на загальних зборах, крім випадків проведення кумулятивного голосування.
Акціонери - власники простих акцій товариства можуть мати й інші права, передбачені законодавством та статутом акціонерного товариства».
Натомість підпунктом 8.3.2 Статуту передбачено, що Наглядова рада є органом управління Товариства, що здійснює контроль за діяльністю Виконавчого органу та захист інтересів акціонерів Товариства».
Підпунктами 8.3.6.6, 8.3.6.23 підпункту 8.3.6. Статуту встановлено, що Наглядова рада:
8.3.6.6. здійснює контроль за діяльністю Виконавчого органу щодо виконання рішень Загальних зборів акціонерів Товариства та рішень Наглядової ради Товариства, дотримання Керівником Виконавчого органу та Виконавчим органом Товариства чинного законодавства України, Статуту та інших внутрішніх нормативних документів Товариства.
8.3.6.23. затверджує Порядок погодження Наглядовою радою правочинів та дій щодо розпорядження Виконавчим органом коштами та майном Товариства, та встановлює розмір правочину, при перевищенні якого вчинення такого правочину вимагає погодження Наглядової ради.
Також підпунктами 8.4.1, 8.4.3, 8.4.4, 8.4.5, 8.4.6 Статуту визначено компетенцію Виконавчого органу Товариства, зокрема:
8.4.1. Виконавчим органом Товариства, який здійснює керівництво його поточною діяльністю, є Дирекція.
8.4.3. До компетенції Дирекції належать всі питання діяльності Товариства, крім тих, що віднесені до компетенції Вищого органу Товариства та Наглядової ради. Вищий орган Товариства, Наглядова рада може прийняти рішення про передачу частини належних їм повноважень до компетенції Дирекції.
8.4.4. Дирекція підзвітна Вищому органу та Наглядовій раді Товариства та (нерозбірливо, за змістом - органам) виконання їх рішень.
8.4.5. Дирекція Товариства самостійно розпоряджається коштами та майном Товариства у межах, що встановлені цим Статутом, внутрішніми нормативним докумен7тами Товариства, рішеннями Загальних зборів та Наглядової ради.
8.4.6. Дирекція діє від імені Товариства в межах, передбачених законодавством України.
Зазначені положення Статуту відповідають приписам розділу ІХ «Наглядова рада акціонерного товариства» та розділу Х «Виконавчий орган акціонерного товариства» Закону України від 27 липня 2022 року № 2465-ІХ «Про акціонерні товариства» (далі - Закон №2465-ІХ).
Так, згідно ч. 1 ст. 69 цього Закону наглядова рада акціонерного товариства (далі - наглядова рада) є колегіальним органом, що здійснює захист прав всіх акціонерів товариства і в межах компетенції, визначеної статутом акціонерного товариства та цим Законом, здійснює управління товариством, а також контролює та регулює діяльність його виконавчого органу.
У відповідності до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 71 цього Закону до компетенції наглядової ради належить вирішення питань, передбачених цим Законом, статутом акціонерного товариства.
До виключної компетенції наглядової ради належить, зокрема, затвердження внутрішніх положень, якими регулюється діяльність товариства, крім тих, що належать до виключної компетенції загальних зборів згідно з цим Законом, та тих, що рішенням наглядової ради передані для затвердження виконавчому органу товариства.
Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Стаття 15 ЦК передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до частин першої статті 16 ЦК кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Законодавець у частинах першій та другій статті 4 ГПК встановив, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту. Особа, права якої порушено, може скористатись не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, який має відповідати тим фактичним обставинам, які склалися, виходячи із тих відносин, які відповідають відповідним нормам права (постанова Верховного Суду від 02.02.2022 у справі №910/18962/20).
Порушенням є такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилось або зникло як таке. Порушення права пов'язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Звертаючись з позовом за захистом порушеного права, позивач має обрати спосіб захисту, який відповідає змісту права, що порушене й буде здатний таке право поновити; обраний спосіб захисту має бути передбачений приписами статті 16 ЦК, статті 20 Господарського кодексу України (далі - ГК), або ж визначений іншим Законом чи укладеним між сторонами договором. Законодавчі обмеження матеріально правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.
Завданням суду при здійсненні правосуддя є забезпечення, зокрема, захисту прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави, відтак, встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті. Вказані норми визначають об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес (постанова Верховного Суду від 10.09.2020 у справі №904/3368/18).
Верховний Суд наголошував, що вказаний вище підхід є загальним і може застосовуватись при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки недоведеність порушення прав, за захистом яких було пред'явлено позов, у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні (постанова Верховного Суду від 10.09.2020 у справі №904/3368/18).
Верховний Суд у постанові від 10.11.2021 по справі №910/8060/19 вказав, що під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Під ефективністю судового захисту розуміється спроможність судового рішення (за наслідками його виконання) призвести до усунення невизначеності у праві позивача та відновити права та законні інтереси особи, на захист яких було подано відповідний позов.
Поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними (рішення Європейського суду з прав людини від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" (Doran v. Ireland)).
Ефективність означає як попередження стверджуваного порушення чи його продовження, так і надання відповідного відшкодування за будь-яке порушення, яке вже відбулося (рішення ЄСПЛ від 26.10.2000 у справі "Кудла проти Польщі" (Kudla v. Poland)).
У рішенні Європейського суду з прав людини від 05.04.2005 у справі "Афанасьєв проти України" зазначено, що засіб захисту, що вимагається, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац десятий пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).
Таким чином, виходячи зі змісту статей 15, 16 ЦК, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб'єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством - ефективність); відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.
Відтак, обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19 (провадження №12-80гс20, пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі №925/642/19 (провадження №12-52гс20, пункт 52), від 22.06.2021 у справі №220/606/18 (провадження №14-125цс20, пункт 76).
Отже, рішення загальних зборів та рішення наглядової ради товариства можуть бути оскаржені в судовому порядку акціонером товариства шляхом пред'явлення позову про визнання їх недійсними, якщо такі рішення не відповідають вимогам законодавства, статуту чи положення про загальні збори акціонерного товариства або, якщо порушено порядок прийняття такого рішення, а також, якщо вони порушують права чи законні інтереси такого акціонера товариства. Водночас, позивач за таким позовом має довести спроможність судового рішення про визнання недійсним рішення загальних зборів та/або рішення загальних зборів призвести до усунення невизначеності у праві позивача та відновити його права та законні інтереси, на захист яких було подано такий позов. Також, виснуючи, чи підлягає захисту порушене право, суд має дати оцінку чи не спричинить задоволення позову порушення прав інших осіб, та чи не завдасть їм шкоди (частина третя статті 16, частини друга, третя статті 13 ЦК).
Верховний Суд неодноразово акцентував увагу на тому, що виходячи з положень, закріплених у статтях 15, 16 ЦК, частині першій статті 50 Закону про АТ та статті 4 ГПК, акціонер акціонерного товариства, який звертається до суду з таким позовом (про визнання недійсним рішень наглядової ради, загальних зборів акціонерів) має обґрунтувати, яке його право та/або охоронюваний законом інтерес порушене спірними рішеннями органів управління акціонерного товариства та зазначити, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення його порушеного права/інтересу. Натомість господарський суд при вирішенні такого корпоративного спору повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов, а також з'ясувати питання щодо наявності чи відсутності факту їх порушення або оспорювання спірними рішеннями.
Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Зміст поняття "охоронюваний законом інтерес" був визначений Конституційним Судом України у рішенні №18-рп/2004 від 01.12.2004, відповідно до якого це поняття треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, яке є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Конституційний Суд України у мотивувальній частині зазначеного рішення вказав на те, що:
- поняття "охоронюваний законом інтерес" у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" (інтерес у вузькому розумінні цього слова), означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним (абзац 3 підпункту 3.6 пункту 3);
- легітимний інтерес акціонерного товариства не є простою сукупністю законних інтересів його акціонерів. Індивідуальні інтереси останніх, як правило, відрізняються суперечливістю, а нерідко й конфліктністю, оскільки спрямовуються на пошук і використання або створення шляхів і засобів для задоволення різних за обсягом і змістом потреб та відрізняються різними мотивами у таких бажаннях і прагненнях. Не можуть бути завжди тотожними інтереси власника однієї акції та інтереси держателя контрольного пакету акцій, лабільні інтереси міноритарного (дрібного) акціонера, стратегічні інтереси акціонерного товариства у цілому тощо (абзац 1 підпункту 4.1. пункту 4);
- проблема правового захисту індивідуальних інтересів, особливо міноритарних акціонерів, як і виключення можливості зловживання такими інтересами, у сучасному законодавстві України ефективно не вирішена. В результаті акціонери, які мають незначний пакет акцій, взагалі не можуть впливати на діяльність товариства, їхні голоси фактично не враховуються на загальних зборах під час прийняття рішень, тобто законодавець свідомо допускає абсолютний пріоритет більшості голосуючих акцій, якими володіють кілька або навіть один акціонер, над меншістю голосуючих акцій, що належать переважній більшості учасників товариства - міноритарним акціонерам, і цим самим відбувається повне погашення законних індивідуальних інтересів останніх інтересами акціонерного товариства, формулювання яких залишається, як правило, прерогативою меншості учасників товариства (абзац 1 підпункту 4.3 пункту 4);
- акціонер може захищати свої безпосередні права чи охоронювані законом інтереси шляхом звернення до суду у випадку їх порушення, оспорювання чи невизнання самим акціонерним товариством, учасником якого він є, органами чи іншими акціонерами цього товариства; порядок судового захисту порушених будь-ким, у тому числі третіми особами, прав чи охоронюваних законом інтересів акціонерного товариства, які не можуть вважатися тотожними простій сукупності індивідуальних охоронюваних законом інтересів його акціонерів, визначається законом (абзац 1 підпункту 4.4 пункту 4).
Отже, в акціонерному товаристві інтерес акціонера реалізується як безпосередньо через здійснення акціонером корпоративних прав, так і опосередковано - через діяльність самого товариства, учасником якого він є.
Будь-яке рішення, прийняте органами акціонерного товариства, так чи інакше стосується інтересу акціонера, який може бути прямим, опосередкованим чи потенційним. Кожний акціонер має (чи принаймні повинен мати, діючи добросовісно) інтерес у тому, щоб органи управління діяли відповідно до закону. Це так званий інтерес "всіх та кожного" у легітимності прийнятих рішень, який поряд з цим має абстрактний та загальний характер.
З огляду на функції наглядової ради, визначені у статті 69 Закону України № 2465-ІХ «Про акціонерні товариства», а саме: здійснення захисту прав акціонерів товариства, управління акціонерним товариством, а також контроль та регулювання діяльності виконавчого органу, акціонер має безсумнівно законний інтерес в обранні членів наглядової ради.
У наведеному вище рішенні Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 зазначено, що Конституція України та чинне законодавство не перешкоджають акціонеру - фізичній особі - захищати свої безпосередні законні інтереси шляхом звернення як до судів загальної юрисдикції, так і до господарських судів на підставі статей 8, 55 Конституції України, статті 1 Господарського процесуального кодексу України (1798-12), статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (1501-06), статті 6 Закону України "Про судоустрій України" ( 3018-14 ) та інших. Але такий позов відповідно до законодавства (статті 10, 41, 43, 45, 46, 48, 49 Закону України "Про господарські товариства" (1576-12), стаття 5 Закону України "Про цінні папери і фондову біржу" (1201-12), статті 9, 23 Закону України "Про аудиторську діяльність" (3125-12) та інші), як правило, подається у випадку порушення прав та інтересів акціонера самим товариством, учасником якого він є, наприклад, у разі невизнання чи оспорювання цих індивідуальних інтересів з боку керівництва акціонерного товариства, особами, які володіють "значними пакетами акцій", "переважними правами" тощо.
Законодавство України (статті 110, 112, 113 Цивільного процесуального кодексу України (1501-06), стаття 28 Господарського процесуального кодексу України та інші) не виключає й можливості звернення акціонера до суду за захистом охоронюваних законом інтересів акціонерного товариства, учасником якого він є, але за належно оформленим уповноваженням цього товариства або якщо таке право надається йому статутом останнього.
У більшості випадків легітимні інтереси акціонерного товариства (стаття 41 Закону України "Про господарські товариства" (1576-12) формулюються його вищими органами і захищаються в суді не окремим акціонером, індивідуальні інтереси якого можуть суперечити як інтересам інших акціонерів, так і законним інтересам усього товариства, а правлінням чи іншими спеціально уповноваженими на це виконавчими органами останнього (статті 1, 23, 41, 46, 48 та інші Закону України "Про господарські товариства", статті 1, 21, 28 Господарського процесуального кодексу України (1798-12), стаття 110 Цивільного процесуального кодексу України (1501-06). На такі органи, особливо на спостережні ради акціонерних товариств (стаття 46 Закону України "Про господарські товариства" (1576-12), а також на Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку (відповідні статті законів України "Про цінні папери і фондову біржу" (1201-12), "Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні" (710/97-ВР), покладається і захист індивідуальних інтересів акціонерів. Додаткові засоби забезпечення інтересів акціонерів, які володіють більше ніж 10 відсотками акцій, передбачено в статтях 41, 43, 45, 49 та інших Закону України "Про господарські товариства" (1576-12)».
У постанові Верховного суду від 18.10.2023 у справі № 922/2013/21 наведено наступні правові висновки:
« 5.33.У частині статті 15 ЦК, в якій йдеться про захист охоронюваного законом інтересу, законодавець визначив, що цей інтерес не має суперечити загальним засадам цивільного законодавства, зокрема, таким як справедливість, добросовісність та розумність, а у частині першій статті 50 Закону про АТ наголошується на тому, що для того, щоб акціонер міг реалізувати своє право на оскарження, законний інтерес має бути порушений саме тим рішенням загальних зборів акціонерного товариства, що оскаржується. Наведене стосується також і рішень наглядової ради, які оскаржуються.
5.34. Принципи справедливості та розумності вимагають від держави, зокрема суду, забезпечення розумного співвідношення та дотримання справедливого балансу інтересу у корпоративних правовідносинах між акціонерами, а також між акціонерами та товариством. Діяльність акціонерного товариства має і публічні інтереси, що полягають у стабільному розвитку товариства в цілому з метою залучення інвестицій в економіку держави.
5.35. З огляду на зазначене, суди виснували, що акціонер не може оскаржити будь-яке рішення будь-яких зборів чи наглядової ради тільки через наявність у нього статусу акціонера без обґрунтування, чим саме оспорюване ним рішення органу управління акціонерного товариства порушує його права та/або законні інтереси. При цьому посилання позивача (акціонера) в обґрунтування позовних вимог про визнання недійсними рішень наглядової ради та/або загальних зборів акціонерів на порушення його корпоративних прав на участь в управлінні товариством свідчить про загальний, абстрактний характер таких порушень. Такі посилання позивача є недостатніми для висновку про доведеність факту порушення його прав та/або інтересів спірними рішеннями.
5.37.Такий підхід, коли рішення наглядової ради можуть бути скасовані за позовом акціонера лише з підстав прийнятих їх у складі, який не відповідає вимогам частини четвертої статті 53 Закону про АТ, а рішення загальних зборів - з підстав скликання їх неправомочною наглядовою радою (без дотримання законодавства щодо кількості незалежних директорів), може суттєво дестабілізувати та заблокувати роботу підприємства та призвести до непропорційного втручання суду у питання корпоративного управління та господарської діяльності товариства (при тому, що суд позбавлений можливості і впливу щодо приведення складу наглядової ради у відповідність до норм діючого законодавства).
5.38. Вказуючи на порушення своїх прав на участь в управлінні товариством, позивачу варто врахувати, що він має реалізовувати таке право шляхом звернення до наглядової ради про скликання нею загальних зборів про приведення складу наглядової ради у відповідність до вимог закону, а саме про включення до її складу незалежних директорів. Адже в силу норм частини першої статті 53 Закону про АТ саме під час проведення загальних зборів товариства акціонерами обираються члени наглядової ради акціонерного товариства.».
Верховний Суд у постанові від 10.11.2021 у справі №924/881/20 зазначив про те, що з метою отримання судового захисту шляхом визнання недійсним саме рішень наглядової ради та/або рішень загальних зборів акціонер не може абстрактно та загально посилатися на порушення свого права на участь в управлінні, а має обґрунтувати конкретне несправедливе обмеження (порушення) його безпосередніх прав чи інтересів прийнятими рішеннями, що оскаржується, а також співмірність обраного способу захисту (відновлення становища, яке існувало до прийняття оскаржуваного рішення) зі стверджуваним порушенням. Оскаржувані рішення органів управління акціонерного товариства можуть бути визнані недійсними лише у разі, якщо вони прямо (а не опосередковано чи потенційно) впливають на права чи законні інтереси акціонера та порушують їх та за умови, що буде дотримано справедливий баланс між індивідуальними та загальними інтересами, що залежить від всіх обставин у кожному окремому випадку. При цьому позивач повинен довести, що існує безпосередній зв'язок між стверджуваним порушенням та прийнятими оскаржуваними ним рішеннями органів управління акціонерного товариства.
Цей висновок узгоджується із усталеною позицією у судовій практиці, що не всі порушення законодавства, допущені під час скликання та проведення загальних зборів юридичної особи, є підставами для визнання недійсними прийнятих ними рішень (пункт 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.12.2019 у справі №904/10956/16). Наведене також прямо випливає із змісту норми абз.2 ч.1 ст.50 Закону України «Про акціонері товариства», яка визначає, що суд має право з урахуванням усіх обставин справи залишити в силі оскаржуване рішення, якщо допущені порушення не порушують законні права акціонера, який оскаржує рішення.
Таким чином, Позивач у цій справі не довів, які конкретні, а не загальні (абстрактні) права та/або інтереси Позивача як акціонера Публічного акціонерного товариства “Запоріжжяобленерго» були порушені спірними у цій справі рішеннями наглядової ради товариства, на захист яких прав та/або інтересів позивача був поданий позов у цій справі, як не довів і того, як впливають прийняті органами управління відповідача спірні рішення на права та/або законні інтереси позивача, чи порушують їх прямо, а не опосередковано.
Тобто, Позивач не довів існування безпосереднього зв'язку між наведеними ним порушеннями його прав та/або інтересів та прийнятими органами управління акціонерного товариства оскаржуваними ним рішеннями (пунктом 2.9. Порядку погодження Наглядовою радою правочинів та дій щодо розпорядження Виконавчим органом коштами та майном ВАТ “Запоріжжяобленерго»; пунктом 1 (питання № 4) рішення Дирекції ПАТ “Запоріжжяобленерго», оформленого протоколом від 19.03.2008, яким погоджено питання щодо укладення договорів найму житлових приміщень (квартир).).
Позивач не зазначив, які саме негативні наслідки для прав та/або законних інтересів саме позивача мають спірні рішення Наглядової ради та Дирекції (кожне рішення окремо). Отже, не вказав, у чому саме полягало порушення його прав та/або законних інтересів, з урахуванням змісту ухвалених рішень та яким чином визнання їх недійсними може захистити (відновити) порушене право чи інтерес самого позивача на управління товариством.
Посилання скаржника на те, що інтерес на отримання частини прибутку господарського товариства є тим конкретним, охоронюваним законом інтересом позивача, на захист якого заявлено позов, відхиляються апеляційним судом як абстрактне та неконкретизоване.
Відтак, вищевикладене вказує про те, що ОСОБА_2 , як міноритарний акціонер ПАТ «Запоріжжяобленерго», не наділений правом на звернення із позовною заявою у цій справі до суду з вимогами до Відповідача, з якими він звернувся до Господарського суду Запорізької області у своєму позові від 18.10.2023.
Колегія суддів констатує, що належно оформленого уповноваження на вчинення таких дій ОСОБА_2 до суду не представлено, Статутом ПАТ «Запоріжжяобленерго», так само, як і чинним законодавством України, відповідним правом його не наділено, відповідно, підстави для визнання ОСОБА_2 особою, яка має процесуальну дієздатність для звернення до суду із наведеними вище позовними вимогами, відсутні.
Оцінюючи ефективність обраного позивачем способу захисту його права, суду не зрозуміло основну мету подання позивачем відповідного позову, що саме прагне досягти позивач, звернувшись до суду з даним позовом і яке саме право та/або інтерес прагне захистити позивач, не зрозуміло яке становище, що існувало до порушення прав та/або інтересів позивача, він прагне відновити та як призведе задоволення позовних вимог у цій справі до відновлення порушених прав та/або інтересів позивача, як і не зрозуміло яким чином визнання недійсними оскаржуваних рішень наглядової ради та Дирекції (кожного окремого рішення) відновить права та законні інтереси позивача, як акціонера ПАТ “Запоріжжяобленерго».
Порушення прав позивача, на яке він посилається у позові та поясненнях по суті справи є неспівмірним із обраним позивачем способом захисту (у вигляді заявлення позовної вимоги про визнання недійсними рішень наглядової ради та загальних зборів).
Враховуючи викладене колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги про відсутність правових підстав для задоволення позову.
Відповідно до пунктів 1, 3, 4 частини першої статті 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є нез'ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За викладених обставин, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що розглядаючи справу, суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають фактичним обставинам та матеріалам справи.
На підставі викладеного апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду підлягає скасуванню, необхідно прийняти у справі нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства “Запоріжжяобленерго» про визнання недійсними пунктів порядку та рішення - відмовити у повному обсязі
Зважаючи на часткове задоволення апеляційної скарги та відмову у задоволенні позовної заяви, судові витрати, понесені у зв'язку із подачею позову та апеляційним оскарженням, згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України, слід покласти на Позивача.
Керуючись ст. ст. 269, 275, 277, 282-284 ГПК України, суд,
Залучити апелянта - ОСОБА_1 , до участі у справі №908/3451/23 в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Запорізької області від 01.02.2024 у справі №908/3451/23 - задовольнити частково.
Рішення Господарського суду Запорізької області від 01.02.2024 у справі №908/3451/23 скасувати.
Ухвалити у справі нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства “Запоріжжяобленерго» за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_1 про визнання недійсними пунктів порядку та рішення - відмовити у повному обсязі.
Судові витрати за подання позову покласти на позивача.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 8052,00 грн. судового збору за подачу апеляційної скарги.
Видачу відповідного наказу доручити Господарському суду Запорізької області.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її оголошення.
Повна постанова складена та підписана 18.03.2025.
Головуючий суддя О.Г. Іванов
Суддя Ю.Б. Парусніков
Суддя Т.А. Верхогляд