Справа №641/4426/24 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/818/937/25 Суддя-доповідач: ОСОБА_2
Категорія: ч. 4 ст. 185 КК України
Іменем України
17 березня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду в складі:
головуючого - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря - ОСОБА_5 ,
захисника - ОСОБА_6 ,
обвинуваченого - ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції у приміщенні суду в м. Харкові кримінальне провадження за апеляційною скаргою обвинуваченого на ухвалу Комінтернівського районного суду м. Харкова від 10 лютого 2025 року про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_7 , -
встановила:
Вказаною ухвалою клопотання прокурора задоволено, продовжено строк тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, строком на 60 днів в Державній установі «Харківський слідчий ізолятор» до10.04.2025 включно.
Суму розміру застави, визначеної ухвалою Комінтернівського районного суду м. Харкова від 02.07.2024 у сумі 181680 грн. з покладенням на ОСОБА_7 обов'язків, визначених положеннями ч. 5 ст. 194 КПК України залишено без змін.
Не погодившись із зазначеною ухвалою суду першої інстанції обвинувачений ОСОБА_7 в апеляційній скарзі просить зменшити суму застави, яка на даний час становить 181680 грн до більш меншої, при цьому посилається на те, що така сума застави є необґрунтованою, збитки по справі становлять 15000 грн.
Заслухавши доповідь головуючого судді, доводи обвинуваченого та його захисника, які підтримали вимоги апеляційної скарги, дослідивши представлені матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга обвинуваченого задоволенню не підлягає, виходячи із наступного.
Відповідно до ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених ч. 5 ст. 176 цього Кодексу.
Колегією суддів встановлено, що судом першої інстанції при розгляді питання про продовження строку тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 була заслухана думка прокурора, обвинуваченого та його захисника з цього приводу, які в подальшому були оцінені судом першої інстанції в сукупності та стали підставою для прийняття рішення.
В обґрунтування прийнятого рішення суд першої інстанції виходив із того, що будь-яких даних про зменшення чи відсутність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, які були встановлені під час застосування обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суду не надано, та які на даний час не перестали існувати, тому суд вважав, що інші запобіжні заходи не забезпечать належної поведінки обвинуваченого під час кримінального провадженні і дійшов висновку про неможливість зменшення розміру застави.
Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, обґрунтованим, постановленим з дотриманням зазначених вимог чинного та міжнародного законодавства та погоджується з висновками щодо продовження існування ризиків передбачених ст. 177 КПК України, оскільки ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа, вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створить загрозу суспільству.
Так, ОСОБА_7 обвинувачуються у вчиненні злочину, передбаченого ч.4 ст. 185 КК України, яке відповідно до ст. 12 КК України відноситься до тяжких злочинів та за яке передбачене покарання на строк від п'яти до восьми років позбавлення волі.
Вивченням особи ОСОБА_7 встановлено, що останній не має фактичного місця реєстрації, офіційно не працевлаштований, не одружений, на утриманні малолітніх дітей не має, раніше неодноразово судимий за вчинення корисливих кримінальних правопорушень проти власності.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.
Згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
Крім того, відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
При цьому належить врахувати, що саме внаслідок суспільної небезпечності дій є об'єктивні підстави вважати, що обвинувачена може переховуватись від правоохоронних органів та суду, що в свою чергу призведе до порушення розумних строків судового розгляду, а також належне дотримання сторонами їх процесуальних прав та обов'язків.
Виходячи зі змісту ч. 4 ст.182 КК України розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу.
Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним для нього.
Частиною 5 статті 182 КПК України встановлено, що розмір застави визначається у межах, зокрема щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, - від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
На думку суду апеляційної інстанції, з урахуванням обставин кримінальних правопорушень, у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_7 , характеру кримінального правопорушення та особи обвинуваченого, суд при визначенні розміру застави прийшов до вірного висновку, визначивши останньому заставу в розмірі 181680 грн. хоча максимальний розмір складає 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 242 240 (двісті сорок дві тисячі двісті сорок) грн.
Підстав вважати вказаний розмір застави непомірним, колегія суддів не вбачає, виходячи з практики Європейського суду з прав людини, відповідно до якої, розмір застави повинен визначатися тим степенем довіри, при якому перспектива втратити заставу, буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні.
З огляду на викладене, розмір застави повинен бути помірним та пропорційним щодо конкретної людини та обставин, вчиненого ним кримінального правопорушення, тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо розміру застави, який є достатнім для забезпечення виконання обвинуваченим обов'язків, передбачених кримінально-процесуальним законом, підстав для зменшення якого колегія суддів не вбачає.
З урахуванням зазначеного, колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_7 та відсутності жодних підстав для зміни чи скасування рішення за доводами апеляційної скарги обвинуваченого.
Крім того, з урахуванням часу перебування цього кримінального провадження в суді першої інстанції та доводів сторони захисту, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу суду на необхідність дотримання розумних строків встановлених ст.28 КПК України.
Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу обвинуваченого залишити без задоволення.
Ухвалу Комінтернівського районного суду м. Харкова від 10 лютого 2025 року про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_7 залишити без змін.
Звернути увагу суду на необхідність дотримання вимог ст. 28 КПК України щодо дотримання розумних строків.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий -
Судді: