Справа №:755/20558/24
Провадження №: 6/755/65/25
"12" березня 2025 р. Дніпровський районний суд м. Києва у складі:
головуючої судді - Марфіної Н.В.,
за участі секретаря - Лазоришин А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщення суду в м. Києві заяву представника боржника про визнання таким, що не підлягає виконанню судового наказу від 04.12.2024 року виданого Дніпровським районним судом м. Києва у справі №755/20558/24 про стягнення аліментів, боржник: ОСОБА_1 , стягувач: ОСОБА_2 , -
14.01.2025 року представник боржника звернувся до суду із заявою про визнання таким, що не підлягає виконанню судового наказу від 04.12.2024 року виданого Дніпровським районним судом м. Києва у справі №755/20558/24 про стягнення аліментів, боржник: ОСОБА_1 , стягувач: ОСОБА_2 .
Вимоги заяви мотивовано тим, що 04.12.2024 року судом був виданий судовий наказ про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утриманні ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі частини від всіх видів доходів платника аліментів, щомісячно, починаючи з 22.11.2024 року і до досягнення дитиною повноліття. Закон передбачає можливість визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, якщо він виданий компетентним судом і є належним виконавчим документом, проте наявними є обставини, які виключають необхідність проведення виконавчих дій за цим виконавчим документом. ОСОБА_2 , будучі громадянкою білорусі, у липні 2024 року звернулась до Суду Первомайського району м. Вітебськ з позовною заявою про стягнення з ОСОБА_1 аліментів на утримання сина ОСОБА_3 і заочним рішення вказаного суду від 19.09.2024 року у справі №25ГИП241320 позовні вимоги задоволені, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітнього сина в розмірі 25% від всіх видів заробітку/доходу, щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму на душу населення, починаючи з 31.07.2024 року і до повноліття. Представник боржника посилається на положення ст.ст. 165, 186, 462 ЦПК України та зазначає, що оскільки наявне рішення іноземного суду щодо спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, а стягувач не спростувала принципу взаємності і не спростувала неможливості виконання рішення іноземного суду, то вказані обставини свідчать про відсутність у стягувача суб'єктивного права вимоги стягнення аліментів з боржника, відповідно наказ суду було видано помилково.
13.02.2025 року до суду надійшли письмові заперечення представника стягувача на заяву про визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню, у яких представник зазначає, що 01.12.2022 року було прийнято Закон України «Про вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах 1993 року та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993 року», яким зупинено дію Конвенції та Протоколу у відносинах з рф та білоруссю. За повідомленням Міністерства закордонних справ України, дію Мінської конвенції у відносинах з рф та білоруссю запинено з 27.12.2022 року. Україна повністю вийшла з Мінської конвенції та Протоколу до неї, що з грудня 2023 року унеможливлює застосування їх положень у відносинах з рф та білоруссю, а також іншими державами - членами СНД. Дозвіл на виконання рішення в примусовому порядку наданий бути не може. Рішення Первомайського суду м. Вітебська від 19.09.2024 року не може бути визнане за принципом взаємності. Республіка білорусь та Україна є учасниками Конвенції про міжнародне стягнення аліментів на дітей та інших видів сімейного утримання, 2007, проте ст. 20 містить умови, що унеможливлюють виконання зазначеного рішення в Україні. Рішення суду білорусі не може бути виконане в Україні, не було та не може бути визнане в Україні за принципом взаємності. Стягувач дізнавшись про неможливість виконання рішення суду білорусі на території України, вимушена була звернутись за захистом інтересів дитини до суду в Україні. Жодних порушень законодавства під час видачі спірного судового наказу порушено не було.
Заявник та/або його представник в судове засідання не з'явились, 12.03.2025 року до суду надійшло клопотання представника боржника про відкладення судового засідання через зайнятість представника у невідкладних слідчих діях, однак таке клопотання не підлягає до задоволення, оскільки до нього не долучено жодних доказів на підтвердження викладених у ньому обставин, а відповідно до ч. 3 ст. 432 ЦПК України, неявка стягувача і боржника не є перешкодою для розгляду заяви.
До початку проведення судового засідання представник стягувача звернулась до суду з заявою про розгляд справи без її участі.
Суд, вивчивши заяву про визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню та додатки до неї, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку про те, що заява не підлягає до задоволення, з огляду на наступне.
Як убачається з матеріалів справи, 03.12.2024 року Дніпровським районним судом м. Києва був виданий судовий наказ про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі частини видів заробітку (доходу) щомісячно, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку та не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 22 листопада 2024 року і до досягнення дитиною повноліття.
За змістом наявної в матеріалах справи копії заочного рішення суду Первомайського району м. Вітебська від 19.09.2024 року у справі №25ГИП241320, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 25% від всіх видів його заробітку і (або) іншого доходу, щомісячно, але не менше 50% бюджету прожиткового мінімуму в середньому на душу населення, починаючи стягнення з 31.07.2024 року і до його повноліття.
Відповідно до ст. 160 ЦПК України, судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 161 цього Кодексу. Із заявою про видачу судового наказу може звернутися особа, якій належить право вимоги, а також органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. Судовий наказ підлягає виконанню за правилами, встановленими для виконання судових рішень у порядку, встановленому законом.
Згідно п. 4 ч. 1 ст. 161 ЦПК України, судовий наказ може бути видано, якщо заявлено вимогу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, якщо ця вимога не пов'язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб.
Пунктом 4 ч. 1 ст. 165 ЦПК України визначено, що суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо наявні обставини, передбачені частиною першою статті 186 цього Кодексу.
За змістом п.п. 2, 3, 5 ст. 186 ЦПК України, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо: 2) є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили, за тими самими вимогами; 3) у провадженні цього чи іншого суду є справа зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав; 5) є рішення суду іноземної держави, визнане в Україні в установленому законом порядку, щодо спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
Указані положення цивільного процесуального закону свідчать про те, що законодавець розмежовує підстави для відмову у відкритті провадження у справі за принципом віднесення справ та процесуальних рішень у них до національних судів та судів іноземних держав.
Відмова у відкритті провадження у справі (відмова у видачі судового наказу) в зв'язку з наявністю рішення іноземного суду щодо спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, можлива виключно у разі якщо таке рішення суду іноземної держави визнане в Україні в установленому законом порядку.
За змістом ст. 462 ЦПК України, рішення іноземного суду (суду іноземної держави, інших компетентних органів іноземних держав, до компетенції яких належить розгляд цивільних справ) визнаються та виконуються в Україні, якщо їх визнання та виконання передбачено міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності. У разі якщо визнання та виконання рішення іноземного суду залежить від принципу взаємності, вважається, що він існує, оскільки не доведено інше.
Жодних даних, які б свідчили про те, що національним судом було постановлено ухвалу про визнання заочного рішення суду Первомайського району м. Вітебська від 19.09.2024 року у справі №25ГИП241320 на території України та надано дозвіл на його примусове виконання, матеріали справи не містять.
За змістом ст. 173 ЦПК України, суд може внести виправлення до судового наказу, визнати його таким, що не підлягає виконанню, або відстрочити або розстрочити виконання судового наказу в порядку, встановленому статтями 432, 435 цього Кодексу.
Згідно ст. 432 ЦПК України, суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню. Суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин. Ухвала суду за результатами розгляду заяви може бути оскаржена у порядку, встановленому цим Кодексом.
За змістом Закону України « Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року», I. Верховна Рада України постановляє: 1. Керуючись положеннями статті 62 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, статті 24 Закону України "Про міжнародні договори України", зупинити у відносинах з Російською Федерацією та Республікою Білорусь дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР (Відомості Верховної Ради України, 1994 р., № 46, ст. 417), та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого від імені України у м. Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 3 березня 1998 року № 140/98-ВР (Відомості Верховної Ради України, 1998 р., № 26, ст. 162). 2. Керуючись положеннями статті 54 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, статті 84 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, статті 24 Закону України "Про міжнародні договори України", вийти з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР (Відомості Верховної Ради України, 1994 р., № 46, ст. 417), та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого від імені України у м. Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 3 березня 1998 року № 140/98-ВР (Відомості Верховної Ради України, 1998 р., № 26, ст. 162). II. Цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування.
Наведене свідчить, що станом на час видання Дніпровським районним судом м. Києва наказу про стягнення з ОСОБА_1 аліментів на утримання його неповнолітнього сина, наявність рішення суду республіки білорусь про стягнення з ОСОБА_1 аліментів на утримання його неповнолітнього сина, не могло бути підставою для відмови у видачі відповідного судового наказу, оскільки таке рішення не було і не могло бути визнане на території України й Україна припинила свої правовідносини, в тому числі з республікою білорусь, щодо правової допомогу і правових відносин у цивільних, сімейних та кримінальних справах.
За наведених обставин заява представника боржника про визнання таким, що не підлягає виконанню судового наказу від 04.12.2024 року виданого Дніпровським районним судом м. Києва у справі №755/20558/24 про стягнення аліментів задоволенню не підлягає.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 160, 161, 165, 173, 186, 259-261, 432, 462 ЦПК України, Законом України «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року», суд, -
У задоволенні заяви представника боржника про визнання таким, що не підлягає виконанню судового наказу від 04.12.2024 року виданого Дніпровським районним судом м. Києва у справі №755/20558/24 про стягнення аліментів, боржник: ОСОБА_1 , стягувач: ОСОБА_2 - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного тексту ухвали суду.
Учасник справи, якому повний текст ухвали суду не був вручений у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на ухвалу суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Повний текст ухвали суду складений 17.03.2025 року.
Суддя -