Справа № 210/1458/19
Провадження № 2-п/210/21/25
іменем України
17 березня 2025 року
Дзержинський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі:
головуючого-судді: Вікторович Н.Ю.,
за участю секретаря судового засідання: Біди А.В.,
відповідача: ОСОБА_1 ,
представника позивача: Федоренко В.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, заяву відповідача ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15 липня 2019 року за позовом Комунального підприємства теплових мереж «Криворіжтепломережа» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послугу з постачання теплової енергії, -
07 березня 2025 року до Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу надійшла заява ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15 липня 2019 року за позовом Комунального підприємства теплових мереж «Криворіжтепломережа» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послугу з постачання теплової енергії, в якому відповідачів просила суд скасувати заочне рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від15 липня 2019 року по цивільній справі №210/1458/19 і призначити справу до розгляду за правилами загального позовного провадження.
В обґрунтування заяви відповідач ОСОБА_1 зазначила, що при ухвалі судом вказаного заочного рішення вона не була повідомлена належним чином про перебування у провадження суду вказаної цивільної справи, відповідач не укладала жодного договору з позивачем. Також посилаючись на вимоги ст. ст. 256, 257, 258, 267 ЦК України просила суд застосувати строки позовної давності до вказаних правовідносин.
Ухвалою суду від 10 березня 2025 року заяву відповідача ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15 липня 2019 року за позовом Комунального підприємства теплових мереж «Криворіжтепломережа» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послугу з постачання теплової енергії, прийнято до розгляду та призначено судове засідання.
Присутня у судовому засіданні ОСОБА_1 посилаючись на обґрунтування заяви просила суд її задовольнити.
Присутня у судовому засіданні представник позивача Комунального підприємства теплових мереж «Криворіжтепломережа» - Федоренко В.С. заперечувала проти задоволення заяви про перегляд заочного рішення та зазначила, що відповідач повідомлялась судом належним чином, що підтверджується поштовими відправленнями які повернулись на адресу суду. Відповідач не зазначила обставин, що свідчать про поважні причини неявки до суду та неподання відзиву. Крім того, аргументи заявника про не укладення жодного договору не заслуговують увагу з огляду на висвітлені позиції судів з вказаного питання. Щодо посилання на застосування строків позовної давності зазначила, що відповідачами були здійсненні періодичні оплати за наданні послуги таким чином здійснювалося переривання строків позовної давності.
Суд заслухавши пояснення представників, дослідивши заяву про перегляд заочного рішення суду та матеріали справи, вважає, що вказана заяву не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Частина 1статті 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст.284 ЦПК Українизаочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Згідно із положеннямист.285 ЦПК України, у заяві про перегляд заочного рішення повинно бути зазначені, зокрема: обставини, що свідчать про поважність причин неявки в судове засідання і не повідомлення їх суду, і докази про це , посилання на докази, якими відповідач обґрунтовує свої заперечення проти вимог позивача.
Відповідно до ст.288 ЦПК Українизаочне рішення підлягає скасуванню, якщо судом буде встановлено, щовідповідач не з'явився в судове засідання та (або) не повідомив про причини неявки, а також не подав відзив на позовну заяву з поважних причин, і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.
Тобто, лише за сукупністю цих двох умов у суду є підстави для скасування заочного рішення і призначення справи до розгляду в загальному порядку.
Так, з матеріалів справи встановлено, що 21 березня 2019 року Комунальне підприємство теплових мереж «Криворіжтепломережа» (надалі КПТМ «Криворіжтепломережа») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та просили суд стягнути з відповідача заборгованість по оплаті послуги з постачання теплової енергії в розмірі 12 972,86 грн., а також витрат по сплаті судового збору в розмірі 1921,00грн.. (а.с. 1-3)
Судом було направлено запити до відділу адресно-довідкової роботи управління з питань громадянства, паспортизації та реєстрації ГУ ДМС України в Дніпропетровській області. (а.с. 18)
Відповідно до Довідки яка надійшла на адресу суду 26 квітня 2019 року, ОСОБА_1 , з 24.10.2006 року народження зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 . (а.с. 19)
Ухвалою суду від 26 квітня 2019 року відкрито провадження по вказаній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін у судове засідання. (а.с. 20)
В ухвалі про відкриття провадження від 26 квітня 2019 року відповідачу був наданий строк в 15 днів з дня отримання даної ухвали суду, на подачу відзиву на позовну заяву. Ухвала не отримана відповідачем ОСОБА_2 , що підтверджується поштовими відправленнями які повернулись на адресу суду 02 липня 2019 року з відміткою «За закінченням терміну зберігання». (а.с.22-25)
Відповідно до частини восьмої статті 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є:
1) день вручення її під розписку;
2) день отримання судом повідомлення про її доставлення на офіційну електронну адресу особи;
3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;
4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Отже, повернення повістки про виклик до суду з вказівкою причини повернення «адресат відсутній за вказаною адресою» є доказом належного інформування відповідачів про перебування в провадженні суду вказаної справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи.
У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місце знаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.
Право на доступ до суду, передбачено пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка передбачає таке: «Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи незалежним і безстороннім судом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру».
Статтю 6 Конвенції не можна тлумачити як таку, що встановлює певну форму обслуговування судової кореспонденції. Від національних органів влади також не вимагається забезпечення бездоганного функціонування поштової системи. Тим не менш, загальна концепція справедливого судового розгляду охоплює фундаментальний принцип змагальності процесу. Невручення стороні належним чином судових документів може позбавити його або її можливості захищати себе у провадженні.
У справі «Гарячий проти України» (заява №43925/18) ЄСПЛ вказав, що хоча загальна концепція справедливого судового розгляду та фундаментальний принцип змагальності провадження вимагають, щоб судові документи були належним чином вручені учаснику судового процесу, стаття 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод не заходить так далеко, щоб зобов'язувати національні органи влади забезпечити бездоганне функціонування поштової системи. Органи влади можуть бути притягнуті до відповідальності лише за не надіслання відповідних документів заявнику. Той факт, що заявник, не отримав кореспонденцію, надіслану йому апеляційним судом, сам по собі недостатній для того, щоб стати аргументованою підставою для заяви про те, що були порушені його права, передбачені пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, апеляційного суду.
Зазначеного висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 23 січня 2023 року по справі №496/4633/18 (провадження №61-11723св22).
У зв'язку з чим, доводи представника відповідачів про відсутність доказів належного повідомлення відповідачів спростовано наявними матеріалами справи.
У відповідності до ч. 4 ст. 10 ЦПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Так, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Желтяков проти України» від 09 червня 2001 року, зазначено, що право на справедливий розгляд судом, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися в контексті Преамбули Конвенції, яка, серед іншого, проголошує верховенство права як частину спільного спадку Договірних Держав. Одним із основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який, interalia, вимагає, щоб, коли суди остаточно вирішили питання, їхнє рішення не ставилось під сумнів (рішення суду у справі «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania) [ВП],№28342/95, п. 61, ECHR1999-VII).
Цей принцип передбачає повагу до остаточності судових рішень та наполягає на тому, щоб жодна сторона не могла вимагати перегляду остаточного та обов'язкового судового рішення просто задля нового розгляду та постановлення нового рішення у справі. Відступи від цього принципу є виправданими лише тоді, коли вони обумовлюються обставинами суттєвого та неспростовного характеру (рішення у справі «Рябих проти Росії» (Ryabykh v. Russia), № 52854/99, п. 52, ECHR 2003-Х).
Разом з цим, відповідачем в заяві про перегляд заочного рішення не наведено жодного доказу, в розумінні ст. 76 ЦПК України, який би мав істотне значення для правильного вирішення спору та спростовував висновки суду наведені в заочному рішенні суду від 26 квітня 2023 року, а обставини, на які посилається відповідач в своїй заяві про скасування заочного рішення у справі, не спростовують висновків суду, наведених у заочному рішенні.
Так, з мотивувальної частини рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15 липня 2019 року справа вбачається, що згідно з довідки КПТМ «Криворіжтепломережа» (а.с. 7) та довідок за відомостями відділу реєстрації місця проживання громадян (а.с. 19) відповідач зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 на момент розгляду справи, та є споживачами послуг з постачання теплової енергії, які надаються КПТМ «Криворіжтепломережа», особовий рахунок № НОМЕР_1 .
В обґрунтування заяви про перегляд заочного рішення суду представник відповідачів зазначає, що відповідачами не укладались договори про надання послуг з позивачем.
Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки, регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги».
Суб'єктами правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є: орган державної влади та органи місцевого самоврядування у сфері житлово-комунальних послуг; учасники - споживачі (індивідуальні та колективні); управитель; виконавці комунальних послуг. Виконавцями комунальних послуг з постачання теплової енергії є теплопостачальна організація (ст.ст.4, 6 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).
Відповідно до ст.1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» слідує, що житлово-комунальні послуги -це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.
Згідно зі ст.5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», до житлово-комунальних послуг належать: 1) житлова послуга - послуга з управління багатоквартирним будинком. Послуга з управління багатоквартирним будинком включає: забезпечення утримання спільного майна багатоквартирного будинку, зокрема прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, якщо прибудинкова територія, за даними Державного земельного кадастру, знаходиться у власності або користуванні співвласників багатоквартирного будинку відповідно до вимог законодавства, виконання санітарно-технічних робіт, обслуговування внутрішньобудинкових систем (крім обслуговування внутрішньобудинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги у разі укладення індивідуальних договорів з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем), утримання ліфтів тощо; купівлю електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку; поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку; інші додаткові послуги, які можуть бути замовлені співвласниками багатоквартирного будинку; 2) комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.
Пунктом 1 ч.1 ст.7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачене право споживача одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів. Водночас, відповідно до п.5 ч.2 ст.7 цього Закону встановлено, що індивідуальний споживач зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Таким чином, згідно із зазначеними нормами споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Водночас, відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Відповідно до ст.9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки невизначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору. За бажанням споживача оплата житлово-комунальних послуг може здійснюватися шляхом внесення авансових платежів згідно з умовами договору про надання відповідних житлово-комунальних послуг. Дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.
З вказаного слідує, що не зважаючи на фактичне проживання відповідача за іншою адресою, законом не передбачено підстав для звільнення її від зобов'язання з оплати житлово-комунальних послуг за зареєстрованим місцем проживання.
Відповідачі офіційно у встановленому порядку не відмовились від послуг, які надавав позивач за адресою їх зареєстрованого місця проживання.
Так згідно п.п. 29, 32 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору, затверджених постановою КМУ №630 від 21.07.2005, у споживача є право, а у надавача послуг кореспондуючий обов'язок, зменшувати розмір плати за послуги у разі тимчасової відсутності споживача та/або членів його сім'ї на підставі його письмової заяви та офіційного документа, що підтверджує його/їх відсутність (довідка з фактичного місця проживання, роботи, лікування, навчання, проходження військової служби, відбування покарання).
Таким чином, для того, щоб відступити від правила по замовчуванню щодо наявності у особи, місце проживання якої законно зареєстровано у квартирі, в якій надаються комунальні послуги, обов'язку по їх оплаті, така особа має подати надавачу послуг відповідну заяву із доказами, що підтверджують її відсутність в такому житлі, що за обставин цієї справи не мало місця та скаржником в апеляційній скарзі не спростовується. В протилежному випадку у надавача послуг є законні підстави виставляти вимогу про їх оплату усім особам, місце проживання яких зареєстровано у квартирі, що відповідатиме приписам ст. ст. 64, 156 ЖК України про обов'язок мешканця утримувати своє житло.
Щодо посилання відповідача на застосування строків позовної давності, суд зазначає, що звертаючись до суду з вказаним позовом, позивач просив суд стягнути з відповідачів заборгованість за період з жовтня 2014 року по лютий 2018 року.
Відповідно до розрахунку заборгованості (а.с. 8) відповідачами здійснювалась часткова оплата послуг, зокрема, 24.02.2015 року, 19.06.2015 року, 18.08.2015 року, 13.10.2015 року, 23.12.2015 року, 11.11.2016 року, 15.12.2016 року, 19.01.2017 року, 16.02.2017 року, 17.03.2017 року, 18.04.2017 року, 18.05.2017 року, 31.08.2017 року, 29.09.2017 року, 03.11.2017 року, 05.12.2017 року, 02.01.2018 року, 02.02.2018 року, 07.03.2018 року.
Перебіг позовної давності переривається у разі здійснення особою дій, які свідчать про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (ч. 1 ст. 264 ЦКУ). До них належать такі дії (див. п. 23 листа ВГСУ від 07.04.2008 р. № 01-8/211, пп. 4.4.1 Постанови № 10):
1) повне або часткове визнання претензії;
2) зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а також прохання боржника про таку зміну договору;
3) письмове прохання відстрочити сплату боргу;
4) підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом із кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір;
5) письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу;
6) часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. Із цього приводу в п. 23 листа ВГСУ від 07.04.2008 р. № 01-8/211 та пп. 4.4.1 Постанови № 10 зазначено, що якщо в договорі передбачено можливість проведення оплати частинами, її здійснення не свідчить про переривання строку позовної давності. Якщо ж договір умови про часткову оплату не містить, такі дії дійсно свідчать про переривання строку давності і щодо неоплаченої частини заборгованості строк давності починають заново обчислювати з дати проведення оплати.
Відповідно до ст.264 ЦК України, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Відповідно до ч.ч.3, 4 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Враховуючи переривання відповідачами строків позовної давності та сплатою частково заборгованості (в 2015, 2016, 2017 та 2018 роках), вимоги про стягнення заборгованості заявлені в межах позовної давності.
Таким чином за наведених обставин перегляд та скасування заочного рішення суду, яке набрало законної сили у встановленому порядку, порушуватиме принцип правової визначеності та суперечитиме ст. 11 ЦПК України з огляду на відсутність обґрунтованих заперечень відповідача проти позову.
Тобто, наявність одночасно двох умов для скасування заочного рішення судом не встановлена.
Виходячи з обставин, викладених вище, недоведеності при подачі заяви про перегляд заочного рішення суду обставин, що мають істотне значення для правильного вирішення справи, суд не знаходить підстав для застосування ст.288 ЦПК України та 0задоволення заяви відповідача та перегляду заочного рішення суду.
Частиною 4 ст. 287 ЦПК України передбачено, що у разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Відповідно до п.1 ч. 3ст. 287 ЦПК України, у результаті розгляду заяви про перегляд заочного рішення суд може своєю ухвалою залишити заяву без задоволення.
За таких обставин, заяву представників відповідачів про перегляд заочного рішення слід залишити без задоволення.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 11, 76, 81, 258, ч.6 ст.259,284 -288, 353 ЦПК України суд, -
Заяву відповідача ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15 липня 2019 року за позовом Комунального підприємства теплових мереж «Криворіжтепломережа» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послугу з постачання теплової енергії, - залишити без задоволення..
Заочне рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до суду апеляційної інстанції через Дзержинський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області шляхом подачі апеляційної скарги в 10 денний строк з дня постановлення ухвали.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Повний текст ухвали суду буде складено 19 березня 2025 року.
Суддя: Н. Ю. Вікторович