Справа № 199/4703/23
(2/199/128/25)
іменем України
19.03.2025
м. Дніпро
справа №199/4703/23
провадження №2/199/128/25
Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська в складі:
головуючого судді Подорець О.Б.
секретарів судового засідання Костючик В.В.
учасники справи:
позивач ОСОБА_1
відповідач ОСОБА_2
відповідач ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним договору позики, -
У червні 2023 року позивач звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним договору позики.
В обґрунтування позовних вимог зазначила, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 18.07.1997 перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 22.11.2018, справа №199/5945/18. Від шлюбу сторони мають двох спільних дітей: сина ОСОБА_4 , 1999 року народження, який наразі проживає у Польщі, та сина ОСОБА_5 , 2012 року народження, який проживає з позивачем.
26.01.2012 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено шлюбний договір, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Котенок Т.В та зареєстрований у реєстрі за №81.
У власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебувають квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 72,3 кв.м. (спільній сумісна власність), а також житловий будинок АДРЕСА_2 (спільна часткова власність).
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 06.12.2022 по справі №175/4362/20 частково задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів та додаткових витрат на утримання спільних дітей. Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 23.12.2022 по справі №175/4362/20 виправлено описку в постанові Дніпровського апеляційного суду від 06.12.2022. Зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуто заборгованість зі сплати аліментів на утримання спільної дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на утримання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за період з травня 2018 року по листопад 2020 року включно, у відповідності до умов шлюбного договору від 26.01.2012, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , у розмірі 624 635,00 грн., а також 139 335,56 грн. додаткових витрат у зв'язку із навчанням спільної дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Також, 31.01.2023 Дніпровським апеляційним судом Дніпропетровської області постановлено додаткову постанову по справі №175/4362/20, відповідно до якої зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуто судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 79 049,20 грн.
Приватним виконавцем виконавчого округу Дніпропетровської області Афанасьєвою Є.О. відкрито два виконавчих провадження: ВП №71487294 від 05.04.2023 на виконання постанови Дніпровського апеляційного суду Дніпропетровської області від 06.12.2022 по справі №175/4362/20 та ВП №71200963 від 06.03.2023 на виконання додаткової постанови від 31.01.2023 цього ж суду по цій же справі.
09.02.2023 Бабушкінським районним судом м. Дніпропетровська відкрито провадження по цивільній справі №932/541/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості по аліментним зобов'язанням. Загалом ціна позову по даній справі становить 1 318 434,95 грн.
Також, на розгляді у Бабушкінському районному суді м. Дніпропетровська перебуває цивільна справа №932/3916/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення пені за прострочення сплати аліментів за період з травня 2018 року по листопад 2020 року (включно) у розмірі 624 635,00 грн.
Ухвалою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 29.03.2023 відкрито провадження по цивільній справі №932/1367/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.
Після винесення Дніпровським апеляційним судом постанов від 06.12.2022 та 31.01.2023 по справі №175/4362/20, ОСОБА_2 запропонував ОСОБА_1 зустрітись та вирішити наявну заборгованість іншим шляхом. Пропозиції відповідача були неприйнятними для позивача, оскільки були вкрай невигідними, тому вона відмовилась, у відповідь на що ОСОБА_2 повідомив, що знайде інший спосіб не виконувати свої зобов'язання за шлюбним договором.
04.04.2023 ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська відкрито провадження по справі №199/2048/23 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики.
Позивач вважає, що ОСОБА_2 звернувся до свого товариша ОСОБА_3 із проханням укласти фраудаторну розписку для того, щоб у ОСОБА_2 з'явився ще один кредитор, крім позивача, який після отримання позитивного рішення по справі №199/2048/23 ініціює відкриття виконавчого провадження, яке буде спрямоване на звернення стягнення на нерухоме майно, що перебуває у спільній власності зі ОСОБА_1 , що як наслідок зменшить обсяг майна ОСОБА_2 для задоволення вимог по судовим рішенням, що вже набрали законної сили та рішень, які будуть ухвалені по справах, які ще тільки розглядаються. Метою цих дій є позбавлення позивача можливості виконувати рішення щодо стягнення заборгованості по аліментним зобов'язанням. Також, ОСОБА_1 зазначила, що якщо рішення по справі №199/2048/23 набере законної сили раніше, ніж рішення по справі №932/1367/23, його виконання може бути звернено на спірну квартиру АДРЕСА_1 , що порушує законні права позивача.
У зв'язку з вищевикладеним, позивач просила суд визнати недійсним договір позики, укладений 15.04.2019 між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .
Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 08.08.2023 справу прийнято до розгляду, відкрито провадження та визначено її розгляд проводити в порядку загального позовного провадження (а.с.54 т.1).
Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 23.08.2023 витребувано докази з Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області та у Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України (а.с.104 т.1).
Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 08.11.2023 задоволено клопотання представника позивача адвоката Шут А.І. та у цивільній справі призначено судово-технічну експертизу документів (експертизу давності документа), на вирішення якої поставлено наступне питання: 1.Чи відповідає давність виконання документа даті вказаній на ньому, а саме 15 квітня 2019 року? Якщо ні, то в який період виконано документ - договір позики укладений 15.04.2019 між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 ? На час проведення експертизи провадження у справі зупинено (а.с.137 т.1).
Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 20.12.2023 провадження у справі поновлено (а.с.147 т.1).
Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 29.01.2024 цивільну справу направлено для проведення судової експертизи, проведення якої доручено експертам Київської незалежної судово-експертної установи, яка призначена ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 08.11.2023 з урахуванням ухвали Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 29.01.2024. Погоджено проведення у справі фізико-хімічної експертизи матеріалів документів (питання на експертизу визначено ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 08.11.2023). На час проведення експертизи провадження у справі зупинено (а.с.174-175 т.1).
Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 11.03.2024 провадження у справі поновлено (а.с.180 т.1).
Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 26.03.2024 цивільну справу повернуто для проведення судової експертизи, проведення якої доручено експертам Київської незалежної судово-експертної установи, яка призначена ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 08.11.2023 з урахуванням ухвал Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 29.01.2024 та від 26.03.2024. На час проведення експертизи провадження у справі зупинено (а.с.191 т.1).
Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 06.06.2024 провадження у справі поновлено (а.с.203 т.1).
Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 23.07.2024 цивільну справу повернуто для проведення судової експертизи, проведення якої доручено експертам Київської незалежної судово-експертної установи, яка призначена ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 08.11.2023 з урахуванням ухвал Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 29.01.2024 та від 26.03.2024. На час проведення експертизи провадження у справі зупинено (а.с.217-218 т.1).
Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 17.10.2024 провадження у справі поновлено (а.с.238 т.1).
Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 21.11.2024 відмовлено у задоволенні клопотання адвоката Шута А.І. представника позивача ОСОБА_1 у призначенні судової експертизи (а.с.249 т.1).
Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 21.11.2024 закрито підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду (а.с.247 т.1).
19.03.2025 по справі ухвалено рішення.
У судове засідання позивач не з'явилася, її представник адвокат Шут А.І. підтримав позовну заяву та просив її задовольнити в повному обсязі. Зазначив, що відповідачі навмисно ухиляються від надання оригіналу розписки, оскільки остання була складена іншою датою, ніж та яка в ній зазначена та виключно для подання позову по справі №199/2048/23. Доказів того, що розписка дійсно укладалась відповідачами не надано. Звернув увагу суду на те, що при допиті ОСОБА_2 в якості свідка, ним зазначено, що позика була у доларах США, утім, як вбачається, з копії розписки, що міститься в матеріалах справи, грошові кошти передавались у національній валюті гривні.
У судовому засіданні 20.02.2025 відповідач ОСОБА_2 повідомив суду, що позов не визнає в повному обсязі, оскільки дійсно брав у ОСОБА_3 грошові кошти у борг, які витратив на бізнес.
Представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Грищенко І.В. в судовому засіданні просила відмовити у задоволенні позовної заяви в повному обсязі, оскільки договір позики між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 був дійсно укладений та за цим договором ОСОБА_2 отримав грошові кошти, які були необхідними для його бізнесу. Позивач звертаючись до суду не довела, яким саме нормам матеріального права суперечить укладення спірного договору позики та обрала невірний спосіб захисту визнання недійсним вже виконаного договору, без застосування реституції.
Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце слухання справи повідомлений належним чином.
Представник відповідача ОСОБА_3 адвокат Зоц А.О. в судовому засіданні підтримала відзив на позовну заяву, просила відмовити у задоволенні позовної заяви в повному обсязі. Зокрема, зазначила, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 давні знайомі. 15.04.2019 ОСОБА_3 позичив ОСОБА_2 700 000,00 грн., про що була складена розписка. Оскільки ОСОБА_2 не виконав своє зобов'язання та вчасно не повернув борг, ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до нього про стягнення боргу. Вважає, що ОСОБА_1 не є заінтересованою особою по справі, а ознаки фраудаторності договору позики не доведені. Оригінал розписки відповідач ОСОБА_3 не може надати до суду, оскільки знаходиться за кордоном.
Вислухавши учасників судового розгляду, допитавши свідка ОСОБА_2 , дослідивши письмові докази, суд приходить до наступного.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 18.07.1997 перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 22.11.2018, справа №199/5945/18. Від шлюбу сторони мають двох спільних дітей: синів ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
26.01.2012 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено шлюбний договір, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Котенок Т.В та зареєстрований у реєстрі за №81 (а.с.17-18 т.1).
15.04.2019 ОСОБА_2 надав розписку ОСОБА_3 про отримання суми позики в розмірі 700 000,00 грн. готівкою та зобов'язався повернути позику у строк до 15.04.2022 (а.с.78 т.1).
Згідно інформації з Єдиного державного реєстру судових рішень, рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 27.06.2023 по справі №199/2048/23 задоволено позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості. З ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 стягнуто неповернуту суму позики згідно розписки від 15 квітня 2019 року у розмірі 700 000 грн.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 06.12.2022 по справі №175/4362/20 частково задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів та додаткових витрат на утримання спільних дітей. З ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуто заборгованість зі сплати аліментів на утримання спільної дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на утримання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за період з травня 2018 року по жовтень 2019 року включно, у відповідності до умов шлюбного договору від 26.01.2012, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , у розмірі 628 695,00 грн. З ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуто аліменти у зв'язку із навчанням ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за період 2018-2020 у відповідності до умов шлюбного договору від 26.01.2012, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , у розмірі 139 335,56 грн. (а.с.19-29 т.1).
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 23.12.2022 по справі №175/4362/20 у резолютивній частині вступної та резолютивної частин та повної постанови Дніпровського апеляційного суду від 06.12.2022 виправлено описку та правильно зазначено у четвертому абзаці розмір грошової суми та період стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованості зі сплати аліментів на утримання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на утримання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у відповідності до умов шлюбного договору від 26.01.2012, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 - «з травня 2018 року по листопад 2020 року включно», «у розмірі 624 635,00 грн.», замість помилкового «з травня 2018 року по жовтень 2019 року включно», «у розмірі 628 695,00 грн.» (а.с.30-31 т.1)
Приватним виконавцем виконавчого округу Дніпропетровської області Афанасьєвою Є.О. 05.04.2023 на підставі виконавчого листа №175/4362/20 від 27.02.2023, виданого Дніпропетровським районним судом Дніпропетровської області, відкрито виконавче провадження №71487294 (а.с.32-33 т.1).
06.03.2023 приватним виконавцем виконавчого округу Дніпропетровської області Афанасьєвою Є.О. на підставі виконавчого листа №175/4362/20 від 27.02.2023, виданого Дніпропетровським районним судом Дніпропетровської області, відкрито виконавче провадження №71200963 (а.с.34-35 т.1).
09.02.2023 Бабушкінським районним судом м. Дніпропетровська відкрито провадження по цивільній справі №932/541/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів (а.с.41-42 т.1).
Також, на розгляді у Бабушкінському районному суді м. Дніпропетровська перебувала цивільна справа №932/3916/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення пені за прострочення сплати аліментів (а.с.43 т.1).
Ухвалою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 29.03.2023 відкрито провадження по цивільній справі №932/1367/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя (а.с.44 т.1).
Допитаний в якості свідка ОСОБА_2 суду пояснив, що вони з позивачем були співвласниками бізнесу. З 2000 року він мав власний бізнес. 15.04.2019 взяв у борг грошові кошти у ОСОБА_3 та вклав їх у бізнес в м. Харкові. Кошти передавались в автомобілі на Запорізькому шосе, у доларах. Наразі він не може пояснити як були витрачені кошти, взяті в борг у ОСОБА_3 . Крім того, він має борги не тільки по аліментним зобов'язанням і позивачем не доведено фраудаторність спірного договору позики. (а.с.20-23 т.2).
За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Способи захисту цивільного права чи інтересу - це закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16). Інакше кажучи, це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (пункт 14 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц та пункт 40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18).
Застосування конкретного способу захисту цивільного права або інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18).
Визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів (п.2 ч.2 ст.16 ЦК України). Загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені статтею 215 цього Кодексу.
Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Приписи ст. 203 ЦК України передбачають, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України, для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці, що підтверджується висновками, які містяться у постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-78цс13, від 11.05.2016 у справі № 6-806цс16, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 17.06.2020 у справі № 910/12712/19, від 20.01.2021 у справі № 910/8992/19 (910/20867/17), від 16.03.2021 у справі № 910/3356/20, від 18.03.2021 у справі № 916/325/20, від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20 тощо.
Згідно ч. ч. 1, та 2 ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише "про людське око", знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків, які встановлені законом для цього виду правочину (висновок викладений у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17).
Основними ознаками фіктивного правочину є введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов'язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
У відповідності до ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Так, ст. 1046 ЦК України чітко передбачені істотні умови договору позики: він є публічним, іменним, реальним, платним.
Згідно ст.1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Письмова форма договору позики унаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику (постанови Верховного Суду від 24.01.2024 у справі №686/18121/21 (провадження №61-14050св23), від 19.05.2021 у справі №128/891/20-ц (провадження №61-4560св21) та інші).
Тлумачення статей 1046 та 1047 ЦК України свідчить, що по своїй суті розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей (постанова Верховного Суду від 19.05.2021 у справі №128/891/20-ц).
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 29.11.2023 по справі №589/4601/21 зазначив, що досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки (п.49).
У постанові Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 13.04.2022 у справі № 757/62043/18-ц вказано про те, що договір як приватноправова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, покликаний забезпечити регулювання цивільних відносин і має бути спрямований на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Приватноправовий інструментарій (зокрема, вчинення договору не для регулювання цивільних відносин і не для встановлення, зміни або припинення цивільних прав та обов'язків) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для невиконання публічних обов'язків, звільнення майна з-під арешту в публічних відносинах або уникнення арешту та/або можливої конфіскації.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 по справі №369/11268/16-ц зазначено, що особа має право звернутися до суду з позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника (фраудаторний правочин), на підставі загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом або послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад підстава, передбачена статтею 228 ЦК України
Фраудаторні правочини (правочини, що вчинені боржником на шкоду кредиторам) в законодавстві України регулюються тільки в певних сферах, (зокрема: у банкрутстві (ст. 20 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкротом»); при неплатоспроможності банків (ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»; у виконавчому провадженні (ч. 4 ст. 9 Закону України «Про виконавче провадження»).
Водночас, за висновками Верховного Суду, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов'язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину.
Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір.
Застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дають змогу кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, належать: момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов'язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова / неринкова), наявність / відсутність оплати ціни контрагентом боржника (постанова Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 07.10.2020 у справі №755/17944/18).
Кредитор, право вимоги якого виникло пізніше, навіть у разі, якщо його право вимоги "підкорене" умові чи строку, може оспорювати фраудаторні оплатні договори. У фраудаторному оплатному договорі контрагентом боржника може бути інший його кредитор, право вимоги якого виникло раніше. Відповідно в такому разі фраудаторний договір вчинятися боржником для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди), а його контрагентом (іншим кредитором) - для створення переваг одного кредитора перед іншим, що очевидно нерозумно та відбувається всупереч принципу добросовісності (постанова Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12.04.2023 в справі № 754/18852/21 (провадження N 61-3711св23)).
У постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27.01.2020 у справі № 761/26815/17 викладений висновок про те, що недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.
Позивач, реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого він не є, зобов'язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд має перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин. На цьому наголосила Об'єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду при розгляді справи № 910/12787/17.
Як неодноразово наголошував Верховний Суд України (постанови від 01.06.2016 у справі №920/1771/14, від 30.11.2016 у справі № 910/31110/15), під час вирішення спору про визнання недійсним оспорюваного правочину потрібно застосовувати загальні положення статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце».
Отже, у справах про оспорювання договору за позовом особи, яка не є його стороною, спершу потрібно встановити, яким чином договір порушує (зачіпає) її права та законні інтереси.
Згідно із частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині.
Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Цивільно-правовий договір не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.
Судом встановлено, що 15.04.2019 ОСОБА_2 та ОСОБА_3 уклали договір позики, за яким останній надав ОСОБА_2 у борг грошові кошти в розмірі 700 000,00 грн., які той зобов'язався повернути у строк до 15.04.2022.
Відповідно до п. 15 шлюбного договору від 26.01.2012, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Котенок Т.В. та зареєстрованого у реєстрі за №81, у випадку розірвання шлюбу чи окремого проживання подружжя, діти подружжя проживатимуть разом із дружиною. Дружина зобов'язується не чинити перепони вільному спілкуванню чоловіка з ними, проведення спільного часу, в тому числі відпочинку і відпусток з ним, виховання чоловіком дітей, а також, за бажанням дітей, тимчасового проживання дітей разом із чоловіком. Чоловік зобов'язується утримувати дітей подружжя до досягнення ними повноліття. Подружжя погодили розмір щомісячних аліментних зобов'язань чоловіка (у грошовій чи майновій формі в загальній сумі не менше 5 (п'яти) прожиткових мінімумів для відповідної категорії осіб на кожну дитину подружжя. Крім того, чоловік оплачує або компенсує повністю документально підтверджені витрати, які здійснені дружиною на лікування, навчання та відпочинок дітей подружжя до досягнення кожною дитиною повноліття, а в разі навчання дитиною у вищому навчальному закладі - до досягнення нею 21 - річного віку. Відпочинок, навчання та лікування дітей подружжя за межами України попередньо погоджуються з чоловіком.
Згідно п. 16 даного договору, у випадку розірвання шлюбу чи окремого проживання подружжя до досягнення кожною дитиною подружжя повноліття чоловік зобов'язується утримувати дружину. Подружжя погодили розмір щомісячних грошових виплат чоловіка на таке утримання дружини в загальній сумі не менше 5 (п'яти) прожиткових мінімумів для відповідної категорії осіб.
Рішенням Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 12.09.2022 по справі 200/5839/19 відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Котенок Т.В., про визнання недійсними окремих пунктів шлюбного договору (а.с.36-40 т.1).
Отже, укладаючи 15.04.2019 договір позики, відповідач ОСОБА_2 міг передбачити негативні для себе наслідки у випадку невиконання ним умов шлюбного договору, оскільки шлюб між ним та позивачем ОСОБА_1 був розірваний 22.11.2018 і саме з цього часу ОСОБА_2 був зобов'язаний виконувати умови п.15 та п.16 шлюбного договору від 26.01.2012.
Як вбачається з матеріалів справи, постановою Дніпровського апеляційного суду від 06.12.2022 (з урахуванням ухвали Дніпровського апеляційного суду від 23.12.2022 про виправлення описки) по справі №175/4362/20 з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуто заборгованість зі сплати аліментів на утримання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на утримання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за період з травня 2018 року по листопад 2020 року включно, у відповідності до умов шлюбного договору від 26.01.2012, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , у розмірі 624 635,00 грн.
Тобто, станом на 15.04.2019 відповідач ОСОБА_2 усвідомлював наявність боргових зобов'язань за шлюбним договором від 26.01.2012 перед ОСОБА_1 .
Також, суд бере до уваги той факт, що відповідач ОСОБА_3 не виконав ухвали суду від 08.11.2023 (а.с.137 т.1), від 26.03.2024 (а.с.191 т.1), від 23.07.2024 (а.с.217 т.1), а також вимогу експертної установи (а.с.144-145 т.1) та не надав до Київської незалежної судово-експертної установи оригінал договору позики від 15.04.2019 укладеного між ним та ОСОБА_2 , що в свою чергу призвело до неможливості проведення судової-технічної експертизи цього договору (експертизи давності документа) (а.с.234 т.1).
Суд критично відноситься до показів свідка ОСОБА_2 , оскільки ним вказано, що грошові кошти за договором позики від 15.04.2019 він отримав від ОСОБА_3 у доларах США, утім в розписці від 15.04.2019 зазначено, що грошові кошти були отримані у національній валюті гривні. Пояснити для чого конкретно йому була потрібна грошова сума у розмірі 700 000 грн. ОСОБА_2 не зміг, як не зміг надати докази отримання цих коштів і витрачення їх на свій бізнес.
Твердження сторони відповідача ОСОБА_2 щодо відсутності відкритого виконавчого провадження з виконання рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 27.06.2023 по справі №199/2048/23, яким стягнуто зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 неповернуту суму позики згідно розписки від 15 квітня 2019 року у розмірі 700 000 грн. та наявність у ОСОБА_2 інших боргових зобов'язань, на суть даного спору не впливає.
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 31.10.2024 по справі № 509/4936/17 зазначив, що в приватному праві існують численні договірні конструкції, які знаходяться поза поділом правочинів на оплатні та безоплатні. Тому вони мають специфіку в кваліфікації їх як фраудаторних правочинів. До таких договорів належать ті конструкції, які мають майновий характер і безумовно впливають на майно боржника. Тому не виключається визнання договору про задоволення вимог іпотекодержателя недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), якщо учасники цивільного обороту використовують такий договір з метою унеможливлення звернення стягнення на майно боржника на користь іншого кредитора. Правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які, хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.
Згідно ч.1 ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації (пред'явленні електронних грошей до погашення в обмін на кошти, що перераховуються на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця).
Стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця (ч. 6 ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження»).
Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
У зв'язку з вищевикладеним, суд приходить до висновку, що доводи сторони позивача знайшли своє підтвердження під час розгляду справи та позивачем доведено обставини, на які вона посилалася як на підставу своїх вимог, а договір позики укладений 15.04.2019 між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 містить ознаки як фраудаторності, так і фіктивності, оскільки покликаний на зменшення обсягу майна відповідача ОСОБА_2 у майбутньому та спрямований для уникнення ним від виконання наявних боргових зобов'язань перед позивачем ОСОБА_1 .
Належних та допустимих доказів на спростування доводів позивача відповідачем не надано.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку що позовні вимоги слід задовольнити в повному обсязі.
Враховуючи результат розгляду справи, відповідно до вимог ст.141 ЦПК України слід стягнути з відповідачів на користь позивача судові витрати у вигляді судового збору по 536,80 грн. з кожного.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 19, 141, 158, 258, 259, 263, 264, 265, 268, 272, 273 ЦПК України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним договору позики - задовольнити.
Визнати недійсним договір позики від 15.04.2019 укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .
Стягнути з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі по 536 (п'ятсот тридцять шість) грн. 80 коп. з кожного.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання - АДРЕСА_3 .
відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації - АДРЕСА_4 .
відповідач ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП НОМЕР_3 , місце реєстрації - АДРЕСА_5 .
Суддя О.Б. Подорець