Справа № 169/1130/24
Провадження № 2/169/89/25
19 березня 2025 року селище Турійськ
Турійський районний суд Волинської області
в складі головуючого судді Ковальчук О. В.,
за участю:
секретаря судового засідання Гаврилюк Н. В.,
справа № 169/1130/24
учасники справи:
позивач ОСОБА_1 ,
відповідач ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в селищі Турійськ Волинської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики,
представник позивача ОСОБА_3
встановив:
Позивач звернувся до суду з позовною заявою в якій просить стягнути з відповідача на його користь грошові кошти за договором позики, 3% річних та інфляційні втрати на загальну суму 22 873 гривні, судові витрати зі сплати судового збору та на професійну правничу допомогу.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 18 травня 2024 року між ним, як позикодавцем, та відповідачем, як позичальником, було укладено договір позики № 1. Згідно умов договору відповідач ОСОБА_2 , під час укладення такого, отримав від позивача ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 22 000 гривень. За змістом пункту 2 договору, сторони домовилися, що договір позики є безпроцентним; остаточний розрахунок щодо повернення суми позики має бути здійснено не пізніше 31 серпня 2024 року; виконання зобов'язання за договором має бути здійснено готівкою або на рахунок. При неповерненні грошових коштів своєчасно, тобто до 31 серпня 2024 року, позикодавець має право пред'явити позов до ОСОБА_2 про стягнення суми позики з урахуванням індексу інфляції та 3% річних від простроченої суми. Відповідач в домовлений термін своє зобов'язання не виконав. 14 жовтня 2024 року на його адресу було надіслано вимогу про повернення грошових коштів, однак в добровільному порядку вирішити спір не вдалося. На підставі наведеного, ОСОБА_1 , з метою захисту своїх порушених прав, змушений звернутись до суду з позовом про стягнення з відповідача на його користь основної суми боргу за договором позики, яка становить - 22 000 гривень, 3% річних - в розмірі 141 гривня та інфляційних втрат - в розмірі 732 гривні, на загальну суму 22 873 гривні.
Ухвалою судді від 26 листопада 2024 року відкрито провадження у справі та призначено підготовче судове засідання.
Ухвалою суду від 19 лютого 2025 року підготовче провадження у справі закрито та призначено справу до судового розгляду.
Будь-яких інших процесуальних дій у справі не вчинялося.
Позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_3 в судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином та вчасно, про причини своєї неявки суду не повідомили. 17 лютого 2025 року представник позивача подала заяву про розгляд справи за її та позивача відсутності, позовні вимоги підтримали в повному обсязі, просили їх задовольнити (а. с. 34).
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином та вчасно, про причини своєї неявки суду не повідомив, у встановлений судом строк відзив на позов не подав.
Суд вважає, що, оскільки судочинство здійснюється на засадах змагальності і неявкою до суду незалежно від причин, відповідач фактично відмовився надавати докази на захист своїх прав у суді, в зв'язку з чим суд розглядає справу на підставі наявних у справі доказів за його відсутності, оскільки в справі є достатньо матеріалів та доказів для розгляду спору та постановлення рішення відповідно до статті 280 Цивільного процесуального кодексу України. Зі згоди позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням вказаної статті Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 247 Цивільного процесуального кодексу України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши письмові матеріали справи, суд встановив такі фактичні обставини.
Із матеріалів справи судом встановлено, що 18 травня 2024 року між ОСОБА_1 (позикодавець) та ОСОБА_2 (позичальник) було укладено договір позики № 1, який сторонами було підписано власноручно. Відповідно до пункту 1 договору, під час його підписання, позичальник отримав від позикодавця грошові кошти в сумі 22 000 гривень. В пункті 2 договору сторони домовились про наступне: - договір позики є безпроцентним; - остаточний розрахунок щодо повернення суми позики має бути здійснено не пізніше 31 серпня 2024 року; - виконання зобов'язання за договором має бути здійснено готівкою або на рахунок. Згідно пункту 3 договору - при неповерненні суми позики своєчасно, в строк до 31 серпня 2024 року, позикодавець має право пред'явити позов до боржника про стягнення суми позики з урахуванням індексу інфляції та 3% річних від простроченої суми (а. с. 7).
15 жовтня 2024 року (після спливу строку повернення суми позики) ОСОБА_1 на адресу ОСОБА_2 надіслано вимогу про сплату боргу, згідно якої останньому надано строк, тривалістю десять днів з моменту отримання такої вимоги, для повернення боргу (а. с. 8, 9).
Відповідно до вимог частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно норм статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися в суд за захистом свого цивільного права у випадку його порушення з вимогою про примусове виконання зобов'язання в натурі. Відповідно до статті 13 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до частини першої статті 81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків встановлених статтею 82 цього Кодексу.
Згідно частин першої-другої статті 76 Цивільного процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів та показанням свідків.
У відповідності до статті 88 Цивільного процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до частини першої статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно частини першої статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Відповідно до частини першої статті 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Поряд з цим, в матеріалах справи відсутні будь-які докази про виконання відповідачем своїх зобов'язань відповідно до умов укладеного договору (виписка з рахунка, розписка позивача про отримання грошових коштів тощо).
Щодо стягнення з відповідача трьох відсотків річних та інфляційних втрат, суд зазначає наступне.
В силу вимог частини першої статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України визначено обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, з досліджених в судовому засіданні фактичних обставин справи судом встановлено, що між сторонами виник спір з приводу захисту позивачем свого права на отримання від відповідача інфляційних втрат та трьох відсотків річних, спричинених невиконанням відповідачем своїх зобов'язань відповідно до умов договору позики. Вказані правовідносини регулюються нормами Цивільного кодексу України.
Відповідно до статей 524, 533-535 та 625 Цивільного кодексу України грошовим є зобов'язання, яке виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, тобто будь-яке зобов'язання зі сплати коштів.
Згідно із частиною четвертою статті 263 Цивільного процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Верховний Суд України у постанові від 22 березня 2017 року у справі № 6-2311цс16 висловив правову позицію та зазначив, що за змістом частини другої статті 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів і отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Наявність судового рішення про стягнення боргу не позбавляє позивача права на стягнення з відповідача інфляційних втрат за користування грошовими коштами на підставі частини другої статті 625 Цивільного кодексу України.
Аналогічні правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц.
Таким чином, прострочення виконання зобов'язання розпочалось з 01 вересня 2024 року, тобто з моменту закінчення строку повернення позики.
Позивач вказує, що тривале невиконання відповідачем свого зобов'язання з повернення грошових коштів порушує його майнові права та інтереси, та враховуючи те, що правовідносини, які склалися між сторонами є грошовими і містять зобов'язальний характер, суд приходить до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат та 3% річних з моменту прострочення зобов'язання (01 вересня 2024 року) до дня формування позову (17 листопада 2024 року).
Суд погоджується з доводами ОСОБА_1 , що його право на отримання інфляційних втрат та 3% річних виникло саме за цей період.
Статтею 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Передбачене частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника. Такий правовий висновок викладений, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 06 червня 2012 року № 6-49цс12.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індекс споживчих цін (індекс інфляції) - це показник, який характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.
Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.
Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, іноземна валюта індексації не підлягає. Норми частини другої статті 625 Цивільного кодексу України щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов'язання, визначеного у гривнях.
Підраховуючи суми стягнень, передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, суди повинні враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції має розраховуватися на підставі індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був у певний період індекс інфляції менший одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція). Індекси інфляції розраховуються на підставі інформації, опублікованої центральним органом виконавчої влади з питань статистики в газеті «Урядовий кур'єр».
Як зазначається у пунктах 3.1-3.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» № 14 від 17 грудня 2013 року, інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). На суму інфляційних нарахувань не нараховуються проценти.
Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому здійснено платіж.
При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що він розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з урахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з урахуванням цього місяця.
День фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та 3% річних.
З матеріалів справи встановлено, сума заборгованості становить 22 000 гривень.
Тобто, сума інфляційних нарахувань здійснена судом за період з 01 вересня до 17 листопада 2024 року і становить 732 гривні.
Розрахунок трьох відсотків річних здійснюється за кожен день прострочення за такою формулою: сума боргу х 3 % річних/365 (кількість днів у році) х кількість днів прострочення.
Таким чином, загальна сума трьох відсотків річних від суми прострочення становить 141 гривню.
За таких обставин, суд вважає, що позовна заява ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики підлягає до задоволення.
Відповідно до частини першої, пункту першого частини третьої статті 133 Цивільного процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, до яких, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно частини другої статті 141 Цивільного процесуального кодексу України, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на відповідача у разі задоволення позову.
Частиною восьмою цієї статті передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Відповідно до частини другої статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Судом встановлено, що 14 жовтня 2024 року між позивачем ОСОБА_1 та адвокатом Семенюк Л. В. укладено договір про надання правничої допомоги, відповідно до умов якого, адвокат зобов'язується надати послуги клієнту за винагороду. На підставі акта виконаних робіт/наданих послуг № 1 від 18 жовтня 2024 року та квитанції до платіжної інструкції на переказ готівки від 18 листопада 2024 року до Договору про надання правничої допомоги № б/н від 14 жовтня 2024 року встановлено, що позивачем здійснено витрати на правову допомогу адвоката, які становлять 3 000 гривень (а. с. 10, 11).
Таким чином, склад та розмір витрат на правову допомогу суд вважає співмірним зі складністю справи, часом, витраченим адвокатом на надання послуг з правової допомоги та їх обсягом. Розмір витрат на професійну правову допомогу відповідає критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, а тому підлягають стягненню з відповідача.
Судові витрати відносяться на рахунок відповідача відповідно до статті 141 Цивільного процесуального кодексу України.
Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 11, 13, 16, 202, 509, 524, 526, 530, 533-535, 610, 625-626, 629, 1049 Цивільного кодексу України, статтею 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», статтями 4, 12, 13, 76, 81-82, 88, 141, 247, 259, 263, 264-265, 268, 280 Цивільного процесуального кодексу України, суд
ухвалив:
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики задовольнити в повному обсязі.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти на загальну суму 22 873 (двадцять дві тисячі вісімсот сімдесят три) гривні, з яких: 22 000 (двадцять дві тисячі) гривень - основна сума боргу, 732 (сімсот тридцять дві) гривні - інфляційні втрати, 141 (сто сорок одна) гривня - три відсотки річних.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 1 211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3 000 (три тисячі) гривень витрат на оплату правової допомоги адвоката.
Рішення може бути оскаржене до Волинського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Повний текст рішення складено та підписано 19 березня 2025 року.
Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса проживання: АДРЕСА_2 .
Суддя О. В. Ковальчук