іменем України
18 березня 2025 року м. Чернігів
Унікальний номер справи № 750/8852/23
Головуючий у першій інстанції - Рахманкулова І. П.
Апеляційне провадження № 22-ц/4823/507/25
ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД у складі:
головуючого-судді: Онищенко О.І.
суддів: Мамонової О.Є., Шитченко Н.В.,
секретар: Шкарупа Ю.В., Герасименко Ю.О.
Позивач: ОСОБА_1
Відповідачі: ОСОБА_2 , Чернігівська міська рада
Особа, яка подала апеляційну скаргу: ОСОБА_1
Розглянув у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 11 грудня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Чернігівської міської ради про скасування рішення та свідоцтва про право власності на нерухоме майно, (суддя Рахманкулова І.П.), ухвалене у м. Чернігів , повний текст складено 20.12.2024 року
У червні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Деснянського районного суду м. Чернігова з позовом до ОСОБА_2 , Чернігівської міської ради, в якому, згідно уточненої позовної заяви від 23 червня 2023 року, просить:
- скасувати рішення Чернігівської міської ради від 27 квітня 2015 року щодо затвердження проекту відведення та передачу у власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,0265 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, кадастровий номер 7410100000:02:026:0239, що розташована по АДРЕСА_1 ;
- визнати недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно, індексний номер 38568291, серії та номер НОМЕР_1 , видане ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,0265 га, кадастровий номер 7410100000:02:026:0239, цільове призначення: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Позов обґрунтовано тим, що рішенням Нарсуду Деснянського району м. Чернігова від 06 січня 1981 року в справі № 2-48/81 здійснено поділ в натурі домоволодіння АДРЕСА_1 та виділено ОСОБА_1 13/25 частин будинку. Іншому співвласнику ОСОБА_3 - 12/25 частин. Також, вказаним рішенням суду здійснено поділ земельної ділянки за вказаною адресою та виділено ОСОБА_1 та ОСОБА_3 по 250 кв.м. кожному. Поділ земельної ділянки був проведений по червоній ліній, яка вказана у поверховому плані та генеральному плані. 31 травня 2002 року ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу набув права власності 12/25 частин домоволодіння (яка раніше належала ОСОБА_3 ). Також до відповідача перейшло і право користування земельною ділянкою площею 250 кв.м., відповідно до рішення суду від 06 січня 1981 року. При розгляді справи в суді за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, останньому стало відомо, що ОСОБА_2 приватизував земельну ділянку по АДРЕСА_1 , проте замість 250 кв.м земельної ділянки, приватизував 265 кв.м. Тобто розмір приватизованої частини земельної ділянки не відповідає фактичному порядку користування та суперечить рішенню Нарсуду Деснянського району м. Чернігова від 06 січня 1981 року. Така невідповідність призвела до того, що відповідач встановив огорожу під вікнами позивача та побудував деякі господарські споруди, а також земельна ділянка відповідача находить на частину домоволодіння позивача. На підставі рішенням Чернігівської міської ради від 27 квітня 2015 року ОСОБА_2 отримав свідоцтво про право власності на земельну ділянку площею 0,0265 га (кадастровий номер 7410100000:02:026:0239). Проте, оскільки відповідач неправомірно приватизував вказану земельну ділянку, зокрема, ініціював та здійснив такий поділ спільного майна сторін без згоди іншого із співвласників, позивач звернувся до суду із даним позовом за захистом свої порушених прав.
Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 11 грудня 2024 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Чернігівської міської ради про скасування рішення та свідоцтва про право власності на нерухоме майно відмовлено. Стягнуто з позивача на користь відповідача ОСОБА_4 5000 грн у відшкодування витрат понесених на професійну правничу допомогу.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_2 у встановленому законом порядку звернувся до Чернігівської міської ради з клопотанням про передачу йому у власність земельної ділянки по АДРЕСА_1 на підставі розробленої та погодженої технічної документації. Позивач у свою чергу не оформлював прав на земельну ділянку під домоволодінням і висновком експерта підтверджено, що у його користуванні перебуває земельна ділянка розміром 264 кв.м, тобто більше, ніж було зазначено у рішенні Нарсуду Деснянського району м. Чернігова від 06 січня 1981 року в справі № 2/48/81. При цьому, позивач був обізнаний про те, що відповідач розробив технічну документацію та погодив межі його ділянки у встановленому законом порядку і саме такий порядок користування земельними ділянками мав місце між сторонами та претензій не виникало.Також судом враховано, що сам по собі Генеральний план (схема) взагалі не містить розмірів фактичних меж відносно споруд на той час, а оскільки у домоволодінні відбулися перебудови та знесення окремих об'єктів та збільшився загальний розмір земельної ділянки при домоволодінні і експерт у своєму висновку не змогла визначити за рахунок якої землі відбулося збільшення загального розміру земельної ділянки при домоволодінні. Судом не встановлено порушення прав позивача у зв'язку із приватизацією земельної ділянки відповідачем, у користуванні позивача знаходиться земельна ділянка більшого розміру, ніж було визначено за рішенням Нарсуду Деснянського району м. Чернігова від 06 січня 1981 року, а тому суд прийшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог. Відповідачем документально підтверджено понесення витрат на оплату правничої допомоги, а тому суд вважав за необхідне стягнути з позивача на користь відповідача понесені витрати на правничу допомогу у даній справі. Проте, враховуючи складність справи, обсяг наданих адвокатських послуг та витрачений адвокатом час, виходячи з критерію розумності та співрозмірності, вважав за можливе стягнути 5000 грн. витрат на правничу допомогу, вважаючи таку суму співмірною з огляду на розумну необхідність витрат для цієї справи.
У апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить суд скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог. ОСОБА_1 в апеляційній скарзі висловлює свою незгоду з висновком суду про те, що позивач був обізнаний про розробку відповідачем технічної документації та погодив межі його ділянки у встановленому законом порядку і саме такий порядок користування земельними ділянками мав місце між сторонами та конфліктів не виникало. Дійсно співвласниками майна дотримувався порядок користування житловим будинком, господарськими будівлями та земельною ділянкою розташованих по АДРЕСА_1 визначеного на підставі рішенні Нарсуду Деснянського району м. Чернігова від 06 січня 1981 року в справі № 2/48/81 до 2021 року. Проте в 2021 році відповідач побудував вольєр для собаки саме перед вікнами позивача, зайнявши частину його земельної ділянки площею 1.14 м. Відповідач неправомірно вважає цю частину земельної ділянки площею 1.14 м своєю, хоча у своєму висновку судовий експерт зазначила, що межа земельних ділянок у домоволодінні за адресою: АДРЕСА_1 , власниками якого є ОСОБА_1 та ОСОБА_4 не відповідає межі поділу земельної ділянки згідно червоної лінії Генерального плану (схеми) від 06.09.1979 року та має місце накладення у розмірах 1.14х 3.30 м. Погоджуючи технічну документацію на земельну ділянку відповідача позивач вважав, що її розміри відповідають тим розмірам і тим фактичним межам, які були узгоджені з колишнім власником частини будинку АДРЕСА_1 ОСОБА_3 . Після погодження технічної документації не відбулось встановлення меж земельної ділянки в натурі, а співвласники продовжували користуватись земельними ділянками в межах фактичного користування. Позивач також звертає увагу суду на те, що згідно Генерального плану та судового рішення від 06.01.1981 року у користуванні позивача знаходиться земельна ділянка площею 250 кв.м., а у наслідок приватизації відповідачем земельної ділянки відбулось накладення меж земельної ділянки, яка знаходиться у користуванні ОСОБА_1 та земельної ділянки ОСОБА_2 .
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 заперечує проти задоволення апеляційної скарги позивача та просить суд залишити рішення суду першої інстанції без змін. Відповідач у відзиві зазначає, що набута ним у власність земельна ділянка по АДРЕСА_2 на законних підставах і порушень при її набутті допущено не було. ОСОБА_2 звертає увагу на те, що фактична загальна площа земельної ділянки АДРЕСА_2 більше загальної площі 500 кв.м., що була відведена під будівництво житлового будинку та зазначена у рішенні Нарсуду Деснянського району м. Чернігова від 06.01.1981 року в справі № 2/48/81 до 2021 року на 29 кв.м. Експертним дослідженням було встановлено, що при проведенні накладення земельної ділянки кадастрового номеру 7410100000:02:026:0239 на план фактичного користування земельною ділянкою АДРЕСА_2 встановлено, що земельна ділянка, яка перебуває у користуванні ОСОБА_2 із земельною ділянкою кадастровий номер 7410100000:02:026:0239, що у власності ОСОБА_2 , тобто фактичне користування земельною ділянкою відповідачем відповідає межам земельної ділянки, яка передана йому у власність. Позивач був обізнаний про те, що відповідач розробив технічну документацію та погодив межі земельної ділянки і між співвласниками склався саме такий порядок користування земельною ділянкою в тих межах в яких був безоплатно приватизований відповідачем.
Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справ.
Відповідно до вимог ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Частиною 1 ст.368 ЦПК України встановлено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
За нормами ст. 268 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Зазначеним вимогам закону частково не відповідає судове рішення суду першої інстанції.
По справі встановлено, що згідно рішення Нарсуду Деснянського району м. Чернігова від 06 січня 1981 року в справі № 2-48/81 за ОСОБА_1 визнано право власності на 13/25 часток домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 та виділено йому у власність: кухню 2-1 площею 11,6 кв.м., коридор 2-2 площею 3,0 кв.м, ванну 2-3 площею 4,2 кв.м, кімнату 2-4 площею 16,4 кв.м, кімнату 2-5 площею 7,0 кв.м та кімнату площею 7,5 кв.м. За ОСОБА_3 визнано право власності на 12/25 часток у вказаному домоволодінні та виділено їй у власність: кухню 1-1 площею 1107 кв.м, кімнату 1-2 площею 12,5 кв.м, кімнату 1-3 площею 16,2 кв.м, сарай «Б», сарай «б», сарай «б1» та вбиральню «В» (а.с. 8).
Земельну ділянку під зазначеним домоволодінням розділено між сторонами та виділено ОСОБА_1 та ОСОБА_3 по 250 кв.м. кожному. Розподіл домоволодіння та земельної ділянки проведено по червоній лінії, яка зазначена у поверховому плані та генеральному плані (а.с. 129, 130).
Згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 24.05.2002 майно після смерті ОСОБА_3 успадкувала ОСОБА_5 (копія свідоцтва міститься в інвентаризаційній справі № 4910).
31 травня 2002 року ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу з ОСОБА_5 набув право власності на 12/25 домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , що розташовано на земельній ділянці площею 500 кв.м. (а.с. 76).
Земельна ділянка на момент придбання частини даного житлового будинку не була сформована, кадастровий номер не присвоєний.
21 березня 2015 року ОСОБА_2 на підставі розробленого проекту відведення земельної ділянки звернувся до Чернігівської міської ради з клопотанням про передачу йому у власність земельної ділянки площею 0,0265 га в АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (а.с. 62-76).
Проект землеустрою розроблений сертифікованим інженером-землевпорядником ОСОБА_6 .
Відповідно до копії акту погодження меж земельної ділянки від 08 вересня 2014 року, суміжні власники, у тому числі і ОСОБА_1 , були ознайомлені щодо розробки проекту відведення земельної ділянки та ніяких претензій щодо правильності встановлених меж земельної ділянки не мали, що засвідчили своїми особистими підписами (а.с. 72).
У судовому засіданні суду першої інстанції ОСОБА_1 підтвердив, що підписав акт погодження, але на той час не розумів, що відбувається порушення його прав.
Згідно витягу з Державного земельного кадастру № НВ-7401073482022 від 30 листопада 2022 року, дата державної реєстрації вказаної вище земельної ділянки 18 березня 2015 року, кадастровий номер - 7410100000:02:026:0239, площа 0,0265 га (а.с. 12).
Підпунктом 2.9 пункту 2 рішення Чернігівської міської ради від 27 квітня 2015 року «Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, технічної документації із землеустрою про передачу земельних ділянок у власність та оренду громадянам, поновлення договорів оренди громадянам, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва гаражів та городництва» ОСОБА_2 затверджено проект відведення та передано у власність безоплатно земельну ділянку для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) по АДРЕСА_1 , площею 0,0265 га (кадастровий номер - 7410100000:02:026:0239) (а.с. 10, 65).
На підставі вказаного рішення Чернігівської міської ради 04 червня 2015 року ОСОБА_2 отримав свідоцтво про право власності на вказану земельну ділянку (а.с. 11).
Позивач вважає, що відповідач неправомірно набув у власність спірну земельну ділянку, оскільки її розмір не відповідає фактичному порядку користування та суперечить рішенню Нарсуду Деснянського району м. Чернігова від 06 січня 1981 року.
Ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 21 липня 2023 року за клопотанням представника позивача у справі було призначено судову земельно-технічну експертизу (а.с. 87-89), за висновком № 21-23 від 17 червня 2024 року якої
Ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 21 липня 2023 року за клопотанням представника позивача у справі було призначено судову земельно-технічну експертизу (а.с. 87-89), за висновком № 21-23 від 17 червня 2024 року якої
зазначено:
- що згідно плану фактичного користування загальна площа земельної ділянки по АДРЕСА_1 становить 529 кв.м. У користуванні ОСОБА_1 перебуває земельна ділянка площею 264 кв.м., у користуванні ОСОБА_2 - 265 кв.м.;
- межа земельних ділянок у домоволодінні за адресою: АДРЕСА_1 не відповідає межі поділу земельної ділянки згідно червоної лінії Генерального плану (схеми) від 06 вересня 1979 року, поділ якої було проведено між попередніми співвласниками домоволодіння, відповідно до рішення Нарсуду Деснянського району м. Чернігова від 06 січня 1981 року в справі № 2/48/81;
- довжина фактичної межі не відповідає межі поділу земельної ділянки згідно червоної лінії Генерального плану (схеми) від 06 вересня 1979 року, поділ якої було проведено між попередніми співвласниками домоволодіння, відповідно до рішення Нарсуду Деснянського району м. Чернігова від 06 січня 1981 року в справі № 2/48/81. В точках зазначених на планах М-Л - довжина менше на 1,14 м (відповідно до рішення суду довжина 4,0 м, фактично 2,86 м). Тобто межа зміщена у бік земельної ділянки, що знаходиться у користуванні ОСОБА_1 на 1,14 м.
- зіставити розташування фактичних меж позначених точками К-Л, точками Ж-А та точками А-Б відносно червоної лінії Генерального плану (схеми) від 06 вересня 1979 року, поділ якої було проведено між попередніми співвласниками домоволодіння, відповідно до рішення Нарсуду Деснянського району м. Чернігова від 06 січня 1981 року в справі № 2/48/81 в точках зазначених на планах М-Л - довжина менше на 1,14 м (відповідно до рішення суду) технічно не можливо, оскільки на Генеральному плані (схемі) від 06 вересня 1979 року не вказані розміри.
По другому питанню у висновку експерта, зокрема, зазначено, що при зіставленні даних візуального обстеження, плану фактичного користування земельною ділянкою, схеми розташування будівель та споруд (інвентаризаційна справа а.с. 3, додаток № 7) та плану будинку садибного типу (інвентаризаційна справа а.с. 5, додаток № 8) встановлено, що частина прибудови літ. А1-1 перебудована, замість частини прибудови літ А1-1 збудована прибудова літ. А2-1, добудована прибудова літ. А3-1, ганок а1, сарай Д, Д1, д. Сарай літ. Б-1, б, б1, вбиральня літ. В - знесені.
На Генеральному плані (схемі), що міститься в інвентаризаційній справі на а.с. 27 (додаток № 3) вказано відстань від сараю літ. б до межі поділу, що становить 0,50 м, але на час проведення дослідження сарай літ. б знесено, а тому встановити чи відповідає фактичне розташування сараю літ. б технічно неможливо.
Також, при дослідженні першого питання встановлено, що зіставити розташування фактичних меж, позначених точками К-Л, точками Ж-А та точками А-Б відносно червоної лінії Генерального плану (схеми) від 06 вересня 1979 року технічно не можливо, оскільки на Генеральному плані не вказані розміри, а тому і встановити чи відповідає фактичне розташування будівель, споруд та інших об'єктів технічно неможливо.
Згідно візуального обстеження встановлено, що між ділянками сторін фактично встановлено цегляну огорожу. Також на межі між ділянками розташовано господарська споруда (навіс), частина конструкції даху якої закріплена на цегляній огорожі, тобто відстань від фактичної межі відсутня.
Крім того, виходячи з дослідження першого питання, відстань від прибудови літ. А5-2, що у користуванні ОСОБА_1 , до межі земельної ділянки, що у власності ОСОБА_2 , відносно червоної лінії Генерального плану (схеми) від 06 вересня 1979 року повинна проходити на відстані 1,14 м.
По третьому питанню експерт, зокрема, зазначила, що згідно плану фактичного користування земельною ділянкою, складеного інженером землевпорядником ОСОБА_7 , загальна площа земельної ділянки на час проведення дослідження становить 529 кв.м.
Тобто, фактична загальна площа земельної ділянки АДРЕСА_1 більше загальної площі 500 кв.м, що була відведена під будівництво житлового будинку та зазначена у рішенні Нарсуду Деснянського району м. Чернігова від 06 січня 1981 року в справі № 2/48/81 на 29 кв.м. (529 кв.м - 500 кв.м).
При дослідженні першого питання встановлено, що зіставити розташування фактичних меж, позначених точками К-Л, точками Ж-А та точками А-Б, відносно червоної лінії Генерального плану (схеми) від 06 вересня 1979 року, технічно не можливо, оскільки на Генеральному плані не вказані розміри, та виходячи з того, що збільшення загальної площі могло бути здійснено за рахунок зміщення межі як у бік вулиці так і у бік від вулиці, а тому й встановити за рахунок якої частини ділянки (зазначити місце розташування надлишків) відбулося збільшення розміру земельної ділянки, що була передана у власність ОСОБА_2 згідно рішення Чернігівської міської ради від 27 квітня 2015 року, встановити технічно неможливо.
По четвертому питанню експертом, зокрема, зазначено, що при проведенні накладання земельної ділянки кадастрового номеру 7410100000:02:026:0239 на план фактичного користування земельною ділянкою АДРЕСА_1 встановлено, що земельна ділянка, яка перебуває у користуванні ОСОБА_2 співпадає із земельною ділянкою кадастрового номеру 7410100000:02:026:0239, що у власності ОСОБА_2 .
Тобто фактичне користування земельною ділянкою ОСОБА_2 відповідає межам земельної ділянки, яка була передана йому у власність згідно рішення Чернігівської міської ради від 27 квітня 2015 року.
Також по четвертому питанню експерт зазначила, що Генеральний план (схема) від 06 вересня 1979 року та кадастровий план земельної ділянки під кадастровим номером 7410100000:02:026:0239 це два плани, які складені при застосуванні різних засобів, підходів та різних технологій. Генеральний план - це спрощене зображення, а кадастровий план - це графічне зображення, тобто проводити накладення цих планів буде не коректно, а тому провести дослідження таким способом технічно не можливо.
Виходячи з проведеного аналізу розмірів будинку, що зазначені у генеральному плані та поверховому плані від 06 вересня 1979 року, фактичних розмірів будинку, розмірів земельної ділянки генерального плану (схеми) від 06 вересня 1979 року, розмірів кадастрового плану, розміру червоного лінії, що вказаний на генеральному плані (схемі) від 06 вересня 1979 року та виходячи з того, що у дослідженні першого питання встановлено, що довжина фактичної межі не відповідає довжині межі поділу земельної ділянки згідно червоної лінії Генерального плану (схеми) від 06 вересня 1979 року, поділ якої було проведено між попередніми співвласниками домоволодіння відповідно до рішення Нарсуду Деснянського району м. Чернігова від 06 січня 1981 року в справі № 2/48/81 (інвентаризаційна справа а.с. 27) в точках зазначених на планах М-Л довжина менше на 1,14 м, виходячи з цього накладення межі земельної ділянки кадастрового номеру 7410100000:02:026:0239 на суміжну ділянку ОСОБА_1 , що була виділена йому у користування згідно рішення Нарсуду Деснянського району м. Чернігова від 06 січня 1981 року в справі № 2/48/81, має місце.
Експерт у своєму висновку зазначила, що оскільки межа, яка позначена літерами М-Л зміщена на 1,14 м у бік ділянки ОСОБА_1 таким чином, що частина земельної ділянки у розмірах 1,14 м х 3,30, що у власності ОСОБА_2 накладається на земельну ділянку, що була виділена у користування рішення Нарсуду Деснянського району м. Чернігова від 06 січня 1981 року в справі № 2/48/81 ОСОБА_1 , а тому має місце відхилення від поділу, проведеного рішення Нарсуду Деснянського району м. Чернігова від 06 січня 1981 року в справі № 2/48/81 по червоній лінії на Генеральному плані (схемі).
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).
Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу в суді (статті 15, 16 ЦК України).
Шляхом вчинення провадження у справах суд здійснює захист осіб, права й охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються. Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором [пункти 51, 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 923/466/17 (провадження № 12-89гс19)].
Способами захисту суб'єктивних прав є закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника [див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16 (пункт 5.5), від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 90), від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 (пункт 68)].
Тобто це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними [постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц (пункт 14) та від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18 (пункт 40)].
Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог (частина перша статті 13 ЦПК України).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Таке право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (близькі за змістом висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14 (пункт 89), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17 (пункт 55) та ін.).
Отже, спосіб захисту повинен відповідати змісту порушеного права та природі спірних правовідносин.
Звертаючись до суду з позовом ОСОБА_1 зазначав у позові, що частина земельної ділянки , що перебуває у власності ОСОБА_2 накладається на земельну ділянку, що була виділена у користування рішення Нарсуду Деснянського району м. Чернігова від 06 січня 1981 року в справі № 2/48/81 ОСОБА_1 , а тому має місце відхилення від поділу, проведеного рішення Нарсуду Деснянського району м. Чернігова від 06 січня 1981 року в справі № 2/48/81 по червоній лінії на Генеральному плані (схемі). При цьому ОСОБА_1 просив суд скасувати рішення Чернігівської міської ради від 27 квітня 2015 року «Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, технічної документації із землеустрою про передачу земельних ділянок у власність та оренду громадянам, поновлення договорів оренди громадянам, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва гаражів та городництва» в частині затвердження проекту землеустрою ОСОБА_4 та свідоцтва про право власності на земельну ділянку.
Усталеною є практика Великої Палати Верховного Суду про неефективність такого способу захисту прав особи, як визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яке виконано на час звернення з позовом до суду, є неефективним способом захисту прав особи. Зазначене рішення вичерпало свою дію виконанням (близькі за змістом висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, пункт 9.67; від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21, пункт 8.13; від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21, пункт 180; від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18, пункт 143).
Оскаржуване рішення Чернігівської міської ради від 27 квітня 2015 року «Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, технічної документації із землеустрою про передачу земельних ділянок у власність та оренду громадянам, поновлення договорів оренди громадянам, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва гаражів та городництва» в частині затвердження проекту землеустрою ОСОБА_4 вичерпало свою дію виконанням (на підставі рішення ради видано свідоцтво на право власності на земельну ділянку). Визнання цього рішення недійсним не поновить порушене право або законний інтерес позивача.
Крім того, рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване. Цей підхід у судовій практиці також є усталеним [див., наприклад, постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2019 у справі № 911/3681/17 (пункт 39), від 15.10.2019 у справі № 911/3749/17 (пункт 6.27), від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18 (пункт 35), від 01.02.2020 у справі № 922/614/19 (пункт 52), від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 (пункт 83), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 109), від 08.08.2023 у справі № 910/5880/21 (пункт 53)]. Тому під час розгляду справи, в якій на вирішення спору може вплинути оцінка рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування як законного або протиправного (наприклад, у спорі за віндикаційним позовом), не допускається відмова у позові з тих мотивів, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування не визнане судом недійсним, або що таке рішення не оскаржене, відповідна позовна вимога не пред'явлена. Під час розгляду такого спору слід виходити з принципу jura novit curia - «суд знає закони». Тому суд незалежно від того, оскаржене відповідне рішення чи ні, має самостійно дати правову оцінку рішенню органу державної влади чи місцевого самоврядування та викласти її у мотивувальній частині судового рішення [постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 109), від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21 (пункт 181)].
Отже, у такій категорії спорів позивач може, зокрема, обґрунтовувати свій позов протиправністю рішення органу місцевого самоврядування, відповідно до якого відповідачу було передано частину земельної ділянки, яка накладається на земельну ділянку, що була виділена позивачу. Натомість суд має надати оцінку відповідному рішенню органу місцевого самоврядування в мотивувальній частині судового рішення.
Щодо вимоги про визнання недійсним свідоцтва на право власності на земельну ділянку, то у своїх висновках Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що позивач з дотриманням правил статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння кінцевого набувача.
Для такого витребування не потрібно заявляти вимоги про визнання незаконними та недійсними рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, рішень, записів про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за незаконним володільцем, самої державної реєстрації цього права, договорів, інших правочинів щодо спірного майна, у тому числі документів (свідоцтв, державних актів тощо), що посвідчують відповідне право.
Такі вимоги є неналежними, зокрема неефективними, способами захисту права власника. Їхнє задоволення не відновить володіння позивачем його майном. Тому не допускається відмова у віндикаційному позові, наприклад, з тих мотивів, що рішення органу влади, певний документ, рішення, відомості чи запис про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно не визнані незаконними або що позивач їх не оскаржив [див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (пункти 99, 100), від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (пункти 86, 94, 147), від 05.12.2018 у справі № 522/2202/15-ц (пункти 73-76), від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (пункти 38,39), від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18 (пункт 34), від 11.02.2020 у справі № 922/614/19 (пункт 50), від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункти 148-151, 153, 154, 167, 168)].
За такого правового регулювання визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку не вирішить спір про право, так само не вирішить і питання про захист прав та інтересів позивача. Натомість внаслідок задоволення віндикаційного позову вирішується спір про право, рішення суду є підставою для внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
З огляду на викладене позовні вимоги про визнання недійсними рішення органу місцевого самоврядування та свідоцтва на право власності на земельну ділянку не приведуть до відновлення порушених прав та інтересів позивача.
Згідно з підпунктом 2.9 пункту 2 рішення Чернігівської міської ради від 27 квітня 2015 року «Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, технічної документації із землеустрою про передачу земельних ділянок у власність та оренду громадянам, поновлення договорів оренди громадянам, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва гаражів та городництва» ОСОБА_2 передано у власність земельну ділянку площею 0,0265 га. Водночас частина земельної ділянки, яка належить ОСОБА_2 та накладається на земельну ділянку виділену ОСОБА_1 в користування, розміром 1.4 м. на 3.3 м.
Тобто площа земельної ділянки, яка накладається на виділену у користування земельну ділянку позивачу, менша загальної площі земельної ділянки, наданої у власність ОСОБА_2 згідно з рішенням Чернігівської міської ради від 27 квітня 2015 року.
У цій справі позивач заявляє вимогу про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яким ОСОБА_2 передано у власність земельну ділянку площею 0,0265 га, - тобто намагається скасувати правовий титул (визнати недійсним відповідне рішення щодо всієї земельної ділянки, а не тільки тієї її частини, що накладається на земельну ділянку передану в його користування.
У постанові Великої Палати Верховного суду у справі №446/478/19 від 22.01.2025 року зроблено висновок про те, що у спорах з подібними обставинами належним способом захисту є віндикаційний позов про витребування частини земельної ділянки, що накладається.
Отже, витребування як належний спосіб захисту у цій справі не може бути застосовано щодо всієї земельної ділянки площею 0,0265 га, така вимога може розглядатися тільки щодо тієї частини земельної ділянки, що накладається на земельну ділянку, що перебуває у користуванні позивача.
Отже,належним (правомірним) способом захисту може бути позов речово-правового характеру, зокрема віндикаційний позов про витребування тієї частини земельної ділянки, що належить на праві користування ОСОБА_1 та накладається на земельну ділянку, що знаходиться у власності ОСОБА_2 .
Судове рішення про витребування частини земельної ділянки, що накладається, є підставою для внесення інформації щодо прав на земельні ділянки до Державного земельного кадастру та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно в порядку, визначеному законодавством.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Виходячи з вище вказаного, рішення суду першої інстанції підлягає зміні з мотивів викладених у мотивувальній частині цієї постанови.
Частиною першою статті 15 ЦПК України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», про що зазначено в частині четвертій статті 62 ЦПК України.
Згідно з частиною першою, другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 141 ЦПК України).
Відповідно до частин четвертої-шостої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
При цьому витрати на професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137, частина восьма статті 141 ЦПК України).
Саме такою є правова позиція Верховного Суду, висловлена Об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у постановах: від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, а також постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22).
З матеріалів справи вбачається, що у відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 було заявлено вимогу про стягнення витрат на правову допомогу із зазначенням розміру понесених витрат та додано до відзиву договір на надання професійної правничої допомоги № 30 від 10 лютого 2025 року, акт виконаних робіт від 13.лютого 2025 року, квитанцію до прибуткового касового ордеру.
Від сторони позивача не надійшло заперечень на заяву ОСОБА_2 щодо розподілу судових витрат.
Ураховуючи, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, а оскаржуване судове рішення - змінено в частині мотивів відмови у задоволенні позовних вимог, приймаючи до уваги що стороною позивача не надано заперечень чи клопотань щодо розподілу судових витрат, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення заяви про відшкодування витрат понесених відповідачем ОСОБА_2 на професійну правничу допомогу та стягнення з позивача на його користь 6000 грн.
Керуючись ст.ст. 258, 263, 374, 376 ч.1 п.4, 382, 384, 389, 390, 391 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 11 грудня 2024 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_3 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_2 (місце реєстрації: АДРЕСА_4 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_3 ) 6000 грн. у відшкодування витрат на правничу допомогу у суді апеляційної інстанції.
Постанова суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів, який обчислюється з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повний текст постанови виготовлено 19 березня 2025 року.
Головуючий: Судді: