Справа № 309/1768/20
Іменем України
27 лютого 2025 року м. Ужгород
головуючого - Джуги С.Д.
суддів - Кожух О.А., Собослоя Г.Г.
з участю секретаря судового засідання: Чичкало М.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в інтересах яких діє адвокат Лукачко Іван Йосиповича, на рішення Хустського районного суду Закарпатської області від 23 січня 2024 року у складі судді Волощук О.Я., у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , Хустської міської ради, третя особа без самостійних вимог на стороні позивача - Головне управління держгеокадастру в Закарпатській області про визнання недійсним та скасування рішення виконкому Хустської міської ради, визнання недійсним та скасування Державного акту на право власності на земельну ділянку,-
У липні 2020 року позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулись із позовом до ОСОБА_3 , треті особи без самостійних вимог на стороні позивачів: Хустська міська рада, Головне управління держгеокадастру в Закарпатській області про визнання недійсним та скасування Державного акту на право власності на земельну ділянку ОСОБА_3 серії ІІІ-ЗК №007110, виданого 16 січня 2002 року.
В процесі розгляду цивільної справи позивачами збільшено позовні вимоги, доповнено вимогу про визнання недійсним та скасування рішення виконкому Хустської міської ради №430 від 24.12.1997 року про передачу у приватну власність земельної ділянки площею 0,052 га ОСОБА_3 . У зв'язку із збільшенням позовних вимог суд за згодою сторін змінив процесуальне становище Хустської міської ради із третьої особи без самостійних вимог на стороні позивача на відповідача.
У обґрунтування позову позивачі зазначили про те, що позивачка ОСОБА_1 07.12.2015 року відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом за реєстровим номером № 10225 успадкувала житловий будинок АДРЕСА_1 .
Позивачці ОСОБА_1 у червні 2020 року під час виготовлення документів на право власності на земельну ділянку стало відомо про існування Державного акту на право приватної власності відповідача ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 0,052 га для обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_2 ). Площа та межі земельної ділянки для обслуговування вищезазначеного житлового будинку визначені генеральним планом від 1954 року, становлять - 0,063 га.
Позивачка ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 успадкувала 1/3 житлового будинку розташованого за адресою: АДРЕСА_3 , що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом серії АВН №209130. Площа та межі земельної ділянки для обслуговування вищезазначеного житлового будинку визначені генеральним планом 1954 року, становлять 0, 0277 га.
Позивачі вважають, що ними успадковано житлові будинки із земельними ділянками для обслуговування будинку, однак, внаслідок неправомірних дій відповідача ОСОБА_3 , площі належних їм земельних ділянок зменшені, внаслідок чого позивачі вже довгий час не мають можливості належним чином користуватися земельними ділянками.
За вказаних обставин позивачі просили визнати недійсним та скасувати рішення виконкому Хустської міської ради №430 від 24.12.1997 року та визнати недійсним та скасувати Державний акт на право власності на земельну ділянку ОСОБА_3 серії НОМЕР_1 , виданий 16.01.2002 року.
Рішенням Хустського районного суду Закарпатської області від 23 січня 2024 у задоволенні заявленого позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в інтересах яких діє адвокат Лукачко І.Й., просить рішення суду першої інстанції скасувати, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин справи, порушення норм матеріального та процесуального права та ухвалити у справі нове рішення про задоволення позову. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд не врахував обставини, які наведені в обґрунтуванні позову, не надав належної правової оцінки та безпідставно відмовив у задоволенні заявленого позову.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
В судовому засіданні ОСОБА_1 , її представник - адвокат Лукачко І.Й. підтримали апеляційну скаргу, просять її задовольнити.
Представник відповідача ОСОБА_3 - адвокат Гринюк Г.В. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явилися. Про дату, час місце розгляду справи належним чином повідомлені. Справа на підставі ч.2 ст. 372 ЦПК України розглянута у їх відсутності.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторони, представників сторін, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає, що така підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно із ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Частиною 1 ст. 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Матеріалами справи встановлено, що рішенням виконкому Хустської міської ради депутатів трудящих м. Хуст від 05 червня 1954 року №178 «Про обмір земель та реєстрацію документів на право користування земельними ділянками» вирішено зареєструвати за землекористувачами по АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5 та АДРЕСА_6 земельні ділянки площею 603, 466 та 277 кв.м. (тепер Небесної Сотні №42, 44, 46).
Позивачу ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 07.12.2015 року належить житловий будинок з надвірними спорудами загальною площею 53,5 кв.м. за адресою: АДРЕСА_7 .
Позивачу ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 13.10.2000 року належить 1/3 житлового будинку за адресою : АДРЕСА_7 .
Відповідач ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 15.02. 1989 року є власником житлового будинку за адресою : АДРЕСА_2 .
Рішенням виконкому Хустської міської ради №430 від 24 грудня 1997 року ОСОБА_3 передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,052 га. для обслуговування житлового будинку АДРЕСА_2 .
На підставі даного рішення відповідачу ОСОБА_3 на дану земельну ділянку виготовлено та видано Державний акт на право приватної власності на землю від 16.01.2002 року серії ІІІ-ЗК № 007110 та зареєстровано у книзі записів Державних актів за №5018.
Технічна документація до вищезазначеного державного акта в архіві відділу у Хустському районі Головного управління Держгеокадастру відсутня.
Згідно висновку експерта за результатами проведення земельно-технічної експертизи Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз Закарпатського відділення від 21.11.2023 №2188-Е надати відповідь стосовно дотримання вимог земельного законодавства при виготовленні Державного акту на право приватної власності на землю серії ІІІ-ЗК № 007110 від 16.01.2002 рокуне являється можливим. За результатами співставлення наявних у матеріалах вихідних даних, встановлено, що земельна ділянка площею 0,052 га, яка розташована по АДРЕСА_8 частково сформована за рахунок земельної ділянки Стеблинської ( АДРЕСА_7 ), архівні відомості про яку, містяться у графічних матеріалах «Генерального плану (Схеми) 1954року.
Згідно з положеннями статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Право приватної власності є непорушним.
За змістом ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (ч.1 ст. 21 ЦК України).
Відповідно до ч.1 ст.155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.
Згідно із ст. 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною;г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.
Відповідно до ч.1 ст. 153 ЗК України власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.
Обґрунтовуючи заявлені вимоги позивачі посилається на те, що прийняттям рішенням від 24.12.1997 про передачу у власність земельної ділянки відповідачу ОСОБА_3 площею 0,052 га. та видачею йому державного акту на право приватної власності на землю порушено їх законні права, оскільки відповідачем розширена площа земельної ділянки за рахунок земельних ділянок позивачів, площа та межі яких визначені генеральним планом 1954 року.
Такі доводи позивачів (апелянтів) ґрунтуються на припущеннях.
Частинами 1, 2 ст. 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч.2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. (ст.80 ЦПК України).
Згідно з приписами ч.ч.1,5 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Матеріалами справи встановлено, що відповідач ОСОБА_3 згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 15.02.1989 року є власником житлового будинку за адресою : АДРЕСА_2 .
Рішенням виконкому Хустської міської ради №430 від 24 грудня 1997 року, з урахуванням делегування ІІ сесією Хустської міської ради народних депутатів ХХІІ від 27.11.1994р розгляд приватизації присадибних ділянок виконавчому комітету, відповідачу ОСОБА_3 , підставі його заяви та планово - картографічних матеріалів, передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,052 га. для обслуговування житлового будинку АДРЕСА_2 та в подальшому 16.01.2002 року видано Державний акт на право приватної власності на землю від серії ІІІ-ЗК № 007110, який зареєстровано у книзі записів Державних актів за №5018.
Згідно висновку експерта за результатами проведення земельно-технічної експертизи Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз Закарпатського відділення від 21.11.2023 №2188-Е надати відповідь стосовно дотримання вимог земельного законодавства при виготовленні Державного акту на право приватної власності на землю серії ІІІ-ЗК № 007110 від 16.01.2002 року не являється можливим. За результатами співставлення наявних у матеріалах вихідних даних, встановлено, що земельна ділянка площею 0,052 га, яка розташована по АДРЕСА_8 частково сформована за рахунок земельної ділянки ОСОБА_1 ( АДРЕСА_7 ), архівні відомості про яку, містяться у графічних матеріалах «Генерального плану (Схеми) 1954року.
Зі змісту даного висновку вбачається, що такий висновок експертом здійснений виходячи з копій: фрагменту «Генеральний план (схема)» на земельну ділянку АДРЕСА_7 ( ОСОБА_1 ) площею 0,0603 (603 м.кв) датований 04.06.1954; фрагменту «Генеральний план (схема)» на земельну ділянку АДРЕСА_9 ( ОСОБА_2 ) площею 0,0277 (277 м.кв) датований 04.06.1954; фрагменту «Генеральний план (схема)» на земельну ділянку АДРЕСА_8 (ТимчикМ.М.) площею 0,0523 (523 м.кв).
Таким чином, експерт надаючи даний висновок, за основу взяв фрагмент генерального плану (схема) позивачів датований 04.06.1954, а відповідача - фрагмент генерального плану (схема) датований 13.05.1974, і саме виходячи і фрагменту генерального плану 04.06.1954 року встановив, що земельна ділянка відповідача ОСОБА_3 частково сформована за рахунок земельної ділянки ОСОБА_1 , натомість не дав оцінки фрагменту генерального плану 13.05.1974 відповідача ОСОБА_3 , що міститься в копії інвентаризаційної справи на будинок ОСОБА_3 , за яким загальна площа земельної ділянки за будинком відповідача ОСОБА_4 становить 523 м.кв., тобто така, яка передана йому у власність оспорюваним рішенням від 24.12.1997 року.
Окрім того, з даного висновку вбачається, що обстеження земельних ділянок по АДРЕСА_10 не проводилось, не здійснено обміри та не встановлено площу земельних ділянок, конфігурацію і межі земельних ділянок, які знаходяться у користуванні сторін у справі, та наявність чи відсутність накладень земельних ділянок, їх площа та конфігурація.
Судом апеляційної інстанції витребувані матеріали інвентаризаційних справ на будинки АДРЕСА_10 . В інвентаризаційних справах на будинки 42,46 відсутній генеральний план (схема) датований 04.06.1954, інвентаризаційна справа на будинок АДРЕСА_8 в архіві Хустського ДПТІ відсутня.
Матеріали справи не містять правовстановлюючих документів на земельні ділянки за адресою АДРЕСА_11 , а також інших письмових документів на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування у даній справі. Також необхідно зауважити, що за життя батьки позивачів (спадкодавці) не оспорювали правомірність передачі відповідачу у власність земельної ділянки у розмірах і межах, які вказані в державному акті на право приватної власності на земельну ділянку відповідача від 16.01.2002 року.
Згідно із ч.6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків встановлених цим Кодексом. (ч.2 ст. 13 ЦПК України).
З врахуванням вищенаведеного, колегія суддів дійшла до висновку, що позивачами відповідно до ст.ст. 12,13,81 ЦПК України не подано належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів, які б підтверджували, що оспорюваним рішенням та виданим відповідачу державним актом на право приватної власності порушено їх законні права.
Суд першої інстанції відмовив у заявленому позові з тих підстав, що позивачами пропущено строки позовної давності, однак при цьому не врахував, що позовну давність суд застосовує лише у разі встановлення наявності порушеного права позивача, за захистом якого він звернувся до суду.
Оскільки у даному випадку позивачами не доведено порушення їх права, за захистом якого вони звернулися до суду, у заявленому позові необхідно відмовити за безпідставністю та недоведеністю заявлених вимог.
Відповідно до ч.4 ст. 376 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
За наведених обставин рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині правового обґрунтування, резолютивна частина рішення підлягає залишенню без змін.
Керуючись ст.ст.374, 376, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд,-
ухвалив :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в інтересах яких діє адвокат Лукачко Іван Йосиповича, задовольнити частково.
Рішення Хустського районного суду Закарпатської області від 23 січня 2024 року змінити в частині правового обґрунтування.
Резолютивну частину рішення залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена до Верховного Суду.
Повний текст судового рішення складено 13 березня 2025 року.
Головуючий:
Судді: