18.03.2025
Справа № 522/9008/22
Провадження № 1-кп/522/1079/25
18 березня 2025 року Приморський районний суд м. Одеси у складі:
головуючого - судді ОСОБА_1
при секретарі ОСОБА_2
за участю прокурора ОСОБА_3
захисника ОСОБА_4
розглянуши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження відносно ОСОБА_5 , обвинуваченого у скоєні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 332 КК України, -
В провадженні Приморського районного суду м. Одеси знаходиться кримінальне провадження ОСОБА_5 , обвинуваченого у скоєні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 332 КК України.
В судовому засіданні прокурор заявила клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту відносно обвинуваченого ОСОБА_5 , оскільки відповідно до вимог п.4 ч.1 ст.184 КПК України встановлено наявність ризиків, передбачених у п.п.1.3,4,5 ч.1 ст.177 КПК України.
Обвинувачений ОСОБА_5 та захисник - адвокат ОСОБА_4 не заперечували проти задоволення клопотання.
Вислухавши думку учасників судового провадження, суд вважає, що клопотання прокурора про обрання запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_5 у вигляді домашнього арешту підлягає задоволенню.
Пунктом 38 рішення ЄСПЛ «Сергій Волосюк проти України» від 12.03.2009 р. (заява № 1291/03) передбачено, що згідно з п. 3 ст. 5 Конвенції, визначаючи доцільність звільнення або подальшого тримання особи під вартою, відповідні посадові особи зобов'язані розглянути й альтернативні заходи забезпечення її явки до суду.
Як зазначено у рішенні по справі «Хайредінов проти України» (Заява № 38717/04), «Суд підкреслює, що розумність строку тримання під вартою ніколи не оцінюється in abstracto. Іншими словами, пункт 3 статті 5 Конвенції ( 995_004 ) не може вважатися таким, що безумовно дозволяє тримання під вартою, якщо тривалість такого тримання не перевищує певного строку. Виправдання будь-якого періоду тримання під вартою, незалежно від того, наскільки воно коротке, має бути переконливо продемонстроване органами державної влади (див. рішення у справі «Шишков проти Болгарії» (Shishkov v. Bulgaria), N 38822/97, пункт 66, ECHR 2003-I (витяги)».
Крім того, у вказаному рішенні, зазначено, що існує презумпція на користь звільнення. Суд постійно зазначав у своїй практиці, що другий аспект пункту 3 статті 5 Конвенції ( 995_004 ) не надає судам вибір між притягненням обвинуваченого до відповідальності в розумний строк та тимчасовим його звільненням під час провадження. До засудження обвинувачений має вважатися невинним і мета цього положення, по суті, вимагає його тимчасового звільнення з-під варти, як тільки його подальше тримання під вартою перестає бути обґрунтованим (див. рішення у справі «Власов проти Росії» (Vlasov v. Russia), N 78146/01, пункт 104, від 12 червня 2008 року, з подальшими посиланнями).
Як зазначив Європейський суд з прав людини у своєму рішенні в справі «Манчіні проти Італії», за наслідками та способами застосування як тримання під вартою, так і домашній арешт прирівнюються до позбавлення волі для цілей ст. 5 п. 1 п.п. «с» Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Згідно з ч. 1, 3-6 ст. 181 КПК України домашній арешт полягає в забороні підозрюваному, обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби.
Ухвала про обрання та продовження запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту передається для виконання органу Національної поліції за місцем проживання підозрюваного, обвинуваченого.
Орган Національної поліції повинен негайно поставити на облік особу, щодо якої застосовано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, і повідомити про це суду, якщо запобіжний захід застосовано під час судового провадження.
Працівники органу Національної поліції з метою контролю за поведінкою підозрюваного, обвинуваченого, який перебуває під домашнім арештом, мають право з'являтися в житло цієї особи, вимагати надати усні чи письмові пояснення з питань, пов'язаних із виконанням покладених на неї зобов'язань, використовувати електронні засоби контролю.
Строк дії ухвали суду про тримання особи під домашнім арештом не може перевищувати двох місяців.
Таким чином, враховуючи обставини вчинення злочину, в якому обвинувачується ОСОБА_5 та особу обвинуваченого, обставини, зазначені прокурором у клопотанні про обрання запобіжного заходу, є достатні підстави вважати, що ризики, передбачені ст. 177 КПК України, на які посилається сторона обвинувачення, зокрема, можливого переховування від суду, а також незаконного впливу на свідків в кримінальному провадженні існують, у зв'язку з чим запобіжний захід у вигляді домашнього арешту за місцем його проживання в м. Одеса буде достатнім для забезпечення його належної процесуальної поведінки та запобігання названим вище ризикам.
Таким чином, суд вважає можливим обрати обвинуваченому ОСОБА_5 міру запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту у нічний час з покладенням на нього обов“язків, передбачених ст. 194 КПК України.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 177, 178, 181, 183, 195, 202, 331 КПК України, -
Клопотання прокурора про обрання обвинуваченому ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту - задовольнити.
Обрати обвинуваченому ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту із забороноюв у нічний період доби, а саме з 22-00 до 06-00 години, залишати житло за адресою: АДРЕСА_1 , строком на 60 діб.
Покласти на обвинуваченого ОСОБА_5 обов'язки, строком на 60 діб, передбачені ст. 194 КПК України, а саме:
- прибувати за кожною вимогою до суду;
- не відлучатися із населеного пункту та адреси, за якою він відбуває домашній арешт без дозволу суду;
- повідомляти суд про зміну свого місця проживання та місця роботи.
Контроль за ухвалою суду про обрання запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту доручити працівникам органу Національної поліції за місцем проживання ОСОБА_5 .
Контроль за виконанням ухвали суду покласти на прокурора
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку.
Суддя: ОСОБА_1