13 березня 2025 року
м. Київ
справа № 688/2796/22
провадження № 51-5235 км 24
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
в режимі відеоконференції:
захисника ОСОБА_6 ,
потерпілої ОСОБА_7 ,
представника потерпілої ОСОБА_8 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_9 на вирок Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 07 лютого 2024 року та ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 04 листопада 2024 року у кримінальному провадженні, дані про яке внесені до ЄРДР за № 12022240000000268 за обвинуваченням
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Славута Хмельницької області, жителя АДРЕСА_1 ,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Короткий зміст ухвалених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 07 лютого 2024 року ОСОБА_9 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
Цивільний позов потерпілої ОСОБА_7 задоволено частково та ухвалено стягнути з ОСОБА_9 на її користь 49 705 грн у рахунок відшкодування матеріальної шкоди, та 670 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди, а всього 719 705 грн, які згідно з виписки по рахунку від 24 січня 2024 року знаходяться на депозитному рахунку державного нотаріуса Ізяславської державної нотаріальної контори Хмельницької області ОСОБА_10 .
Вказаним вироком також вирішено питання щодо судових витрат та долі речових доказів.
Відповідно до вироку ОСОБА_9 визнано винуватим та засуджено за те, що він 28 червня 2022 року приблизно о 19:05, керуючи автомобілем марки «Volkswagen Touareg», д.н.з. НОМЕР_1 , рухаючись напроти будинку № 30 на просп. Миру у м. Шепетівка Хмельницької області з перевищенням допустимої швидкості руху, а саме приблизно 113 км/год, порушуючи пункти 2.3 б, 12.3, 12.9 б Правил дорожнього руху (далі - ПДР), проявив неуважність, не врахував дорожню обстановку у виді пішохода на проїжджій частині, який становив небезпеку для його руху, та яку він спроможний був виявити, своєчасно не вжив заходів для зменшення швидкості аж до повної зупинки транспортного засобу, у наслідок чого допустив наїзд на пішохода ОСОБА_11 , який переходив проїжджу частину зліва направо по відношенню до напрямку руху автомобіля.
У результаті дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) пішохід ОСОБА_11 отримав тяжкі тілесні ушкодження, від яких помер на місці пригоди.
Ухвалою Хмельницького апеляційного суду від 04 листопада 2024 року апеляційні скарги потерпілої ОСОБА_7 , а також захисника ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_9 залишено без задоволення, а вирок Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 07 лютого 2024 року - без змін.
Вимоги, викладені в касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 ставить питання про зміну вироку місцевого суду та ухвали апеляційного суду у зв'язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через його суворість. Просить звільнити ОСОБА_9 від відбування покарання з випробуванням з встановленням іспитового строку тривалістю 2 роки, поклавши на нього обов'язки, передбачені у ст. 76 КК.
Крім того, ставить питання про закриття провадження у справі за позовом потерпілої ОСОБА_7 на підставі п. 2 ч. 1 ст. 255 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК).
Обґрунтовуючи свої вимоги, вказує, що місцевий та апеляційний суди, здійснюючи розгляд кримінального провадження стосовно ОСОБА_9 , належним чином не врахували обставини кримінального провадження та відомості, які характеризують особу засудженого, та, призначаючи покарання у виді позбавлення волі, не обґрунтували на підставі чого дійшли висновку про неможливість виправлення засудженого без ізоляції його від суспільства. Зокрема вважає, що поза увагою судів залишилися позитивні характеристики ОСОБА_9 , відсутність судимостей, перебування на його утриманні неповнолітнього сина, добровільне відшкодування шкоди. Також судами не надано належної оцінки грубим порушенням ПДР, допущеним пішоходом ОСОБА_11 , та того, що ОСОБА_9 вчинив злочин з необережності, Крім того, судами не взято до уваги наявність щирого каяття та з'явлення зі зізнанням ОСОБА_9 як обставини, які у відповідності до положень ст. 66 КК пом'якшують йому покарання.
Наголошує, що ОСОБА_9 , не чекаючи результатів судового розгляду, передав на депозитний рахунок нотаріуса грошові кошти у сумі 719 705 грн, тобто у повному обсязі відшкодував заподіяну злочином як матеріальну так і моральну шкоду, що свідчить про те, що на момент постановлення вироку предмет спору був відсутній, оскільки ОСОБА_9 після вказаних дій втратив відношення до цих коштів, тоді як потерпіла ОСОБА_7 набула право отримати ці кошти у будь-який час. Вказані обставини слугували підставою для закриття провадження за цивільним позовом, на що суди уваги не звернули, та безпідставно не врахували добровільне повне відшкодування завданого збитку як пом'якшуючу покарання обставину, яка пом'якшує покарання засудженому.
Таким чином вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій належним чином не надали оцінки зазначеним обставинам, постановляючи оскаржувані судові рішення, не врахували практику Верховного Суду, а свої висновки не мотивували.
Від учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу захисника не надходило.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні захисник ОСОБА_6 , діючи в інтересах засудженого ОСОБА_9 , підтримав касаційну скаргу, просив її задовольнити.
Прокурор ОСОБА_5 , потерпіла ОСОБА_7 та її представник ОСОБА_8 заперечували щодо задоволення касаційної скарги захисника, просили оскаржувані судові рішення залишити без зміни.
Інші учасники були належним чином повідомлені про дату, час і місце касаційного розгляду, у судове засідання не з'явилися, клопотань про відкладення касаційного розгляду до Суду не надходило.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, думку учасників касаційного розгляду, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.
Відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права при ухваленні судових рішень у тій частині, в якій їх було оскаржено.
У касаційній скарзі захисник вказує, що місцевий та апеляційний суди, розглядаючи кримінальне провадження, належним чином не врахували особу засудженого ОСОБА_9 , не взяли до уваги усі обставини, які пом'якшують покарання, у результаті чого призначили йому покарання, яке є надмірно суворим.
Однак, з такими доводами захисника колегія суддів погодитись не може з огляду на наступне.
Відповідно до статей 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов'язаний врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання.
При цьому покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації таке покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Тобто, призначаючи покарання у кримінальному провадженні, залежно від конкретних обставин справи, особи засудженого, дій, за які його засуджено, наслідків протиправної діяльності, суд вправі призначити такий вид та розмір покарання, який у конкретному випадку буде необхідним, достатнім, справедливим, слугуватиме виправленню засудженої особи та відповідатиме кінцевій меті покарання в цілому.
Разом з тим, з огляду на дискреційні повноваження суд також вправі звільнити особу від відбування призначеного покарання з випробуванням за наявності для цього підстав.
Як убачається з мотивувальної частини вироку, місцевий суд, обґрунтовуючи висновок щодо виду і розміру покарання ОСОБА_9 , врахував ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, яке є тяжким злочином, вчиненим з необережності, взяв до уваги його особу, конкретні обставини кримінального провадження, а також категоричну позицію потерпілої про необхідність призначення ОСОБА_9 покарання у виді позбавлення волі.
Зокрема, призначаючи засудженому покарання у виді позбавлення волі, суд виходив з того, що ОСОБА_9 раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, одружений, має міцні соціальні зв'язки, за місцем проживання та роботи характеризується позитивно, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває.
Крім того, судом враховано досудову доповідь уповноваженого представника органу пробації, відповідно до якої ризик повторного вчинення ОСОБА_9 кримінального правопорушення та небезпека для суспільства є низькими, а тому його виправлення можливе без позбавлення волі та ізоляції від суспільства.
Обставинами, які пом'якшують покарання ОСОБА_9 , судом визнано активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення та часткове добровільне відшкодування завданого збитку. Обставин, які б обтяжували покарання засудженому, в ході судового розгляду не встановлено.
У своєму вироку суд зазначив, що ОСОБА_9 згідно посвідчення водія мав право керувати транспортним засобом, в стані алкогольного чи наркотичного сп'яніння не перебував, не обрав безпечної швидкості руху керованого ним транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух, проявив неуважність, не зреагував на зміну обстановки, що призвело до тяжких непоправних наслідків у виді смерті людини.
Проаналізувавши вказані обставини у їх сукупності, враховуючи поведінку обвинуваченого після вчинення злочину, його ставлення до вчиненого, місцевий суд дійшов висновку, що виправлення ОСОБА_9 можливе виключно в умовах ізоляції його від суспільства та призначив йому мінімальне покарання у межах санкції ч. 2 ст. 286 КК у виді позбавлення волі на строк 3 роки із застосуванням додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 3 роки, при цьому не встановив підстав для застосування щодо нього положень статей 69 чи 75 КК.
Перевіряючи вирок місцевого суду в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції вказав, що місцевий суд належним чином врахував тяжкість вчиненого ОСОБА_9 злочину, зазначив дані, що характеризують його особу, взяв до уваги думку потерпілої, та пом'якшуючі покарання обставини.
З огляду на викладене, апеляційний суд дійшов висновку, що всі обставини, які можуть пом'якшити покарання ОСОБА_9 , були враховані судом першої інстанції під час ухвалення вироку, а тому не встановив підстав вважати призначене покарання занадто суворим.
Колегія суддів погоджується з такими висновками місцевого та апеляційного судів та вважає, що ОСОБА_9 , усвідомлюючи необхідність суворо дотримуватися ПДР під час керування джерелом підвищеної небезпеки, значно перевищуючи швидкість руху керованого ним автомобіля у межах населеного пункту, відверто ігноруючи те, що своїми діями він ставить під загрозу життя та здоров'я інших осіб, проявив неуважність та надмірну недбалість, здійснив наїзд на пішохода, що в сукупності призвело до невідворотних наслідків у виді загибелі людини.
Отже, призначене засудженому ОСОБА_9 покарання у даному конкретному випадку відповідає вимогам закону, за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для його виправлення, справедливим та таким, що узгоджується з положеннями КК.
При цьому колегія суддів вважає, що захисником не було наведено аргументованих доводів щодо надмірної суворості призначеного засудженому покарання, з огляду на те, що всі обставини, на які посилається захисник, були враховані судами попередніх інстанцій під час призначення ОСОБА_9 покарання.
З огляду на викладене колегія суддів не вбачає підстав вважати призначене засудженому ОСОБА_9 покарання явно несправедливим через його суворість, як і не вбачає підстав для застосування положень ст. 75 КК.
Водночас, колегія суддів вважає непереконливими доводи захисника про те, що суди не врахували грубе порушення ПДР пішоходом ОСОБА_11 , оскільки наведене у будь-якому випадку не звільняє ОСОБА_9 , як водія джерела підвищеної небезпеки, від необхідності суворо дотримуватися ПДР, а тому не є тією обставиною, яка пом'якшує покарання або ж істотно знижує ступінь небезпеки вчиненого ОСОБА_9 злочину, як про це вказує захисник у своїй касаційній скарзі, враховуючи, що саме допущені ОСОБА_9 порушення ПДР перебувають у прямому причинно-наслідковому зв'язку із настанням ДТП.
Безпідставними при цьому є твердження захисника про те, що судами не враховано таких обставини, які пом'якшують покарання засудженому, як з'явлення зі зізнанням, щире каяття та добровільне повне відшкодування заподіяного збитку.
Обґрунтовуючи довід стосовно наявності з'явлення зі зізнанням, захисник вказує, що ОСОБА_9 після ДТП, переконавшись, що сторонніми особами була викликана швидка медична допомога, залишився на місці події та дочекався приїзду поліції, повідомивши, що причетний до цієї ДТП. Під час досудового розслідування сприяв у встановленні істини, з'являвся до слідчого для проведення слідчих дій, під час судового розгляду був присутній на кожному судовому засіданні.
Проте захисником не враховано, що з'явлення зі зізнанням полягає у особистому добровільному письмовому або усному повідомленні особи до правоохоронних органів відомостей про вчинення протиправних дій, або про підготовку до таких дій, тоді як поведінка засудженого, описана захисником у касаційній скарзі, охоплюється активним сприянням розкриттю кримінального правопорушення, що і було враховано судами, як обставиною, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 66 КК пом'якшує покарання засудженому.
Що ж стосується повного добровільного відшкодування завданого збитку, як про це твердить захисник, то такі доводи не знайшли свого підтвердження під час касаційного розгляду.
Як вказав у вироку суд, з досліджених квитанцій вбачається, що ОСОБА_9 неодноразово намагався повністю відшкодувати заподіяну шкоду, розмір якої був заявлений у цивільному позові, проте таке відшкодування було прийнято потерпілою лише частково у сумі 30 000 грн.
Під час судового розгляду судом першої інстанції було встановлено, що свою відмову отримувати кошти потерпіла мотивувала тим, що бажає отримати відшкодування тільки на підставі рішення суду, оскільки ОСОБА_9 лише через значний проміжок часу з дня смерті її чоловіка вирішив вибачитися перед нею, а, здійснюючи перекази на її користь, намагається уникнути кримінальної відповідальності.
У касаційній скарзі захисник наголошує, що, ОСОБА_9 передав на депозитний рахунок нотаріуса грошові кошти у сумі 719 705 грн, що вказує про те, що на момент ухвалення вироку предмет спору був відсутній, оскільки ОСОБА_9 після вказаних дій втратив відношення до цих коштів, тоді як потерпіла ОСОБА_7 набула право отримати їх у будь-який час.
Однак, такі твердження захисника не свідчать про фактичне відшкодування заподіяного злочином збитку, оскільки таке відшкодування залежить в першу чергу від волі потерпілої особи, яка перед судом має засвідчити добровільність отримання відшкодування, та підтвердити розмір такого відшкодування, відсутність претензій матеріального характеру.
У цьому ж кримінальному провадженні зарахування на депозитний рахунок нотаріуса грошових коштів у рахунок відшкодування заподіяного злочином збитку до моменту отримання цих коштів потерпілою, не дають підстав стверджувати, що шкода була відшкодована у повному обсязі, а лише свідчить про вжиття ОСОБА_9 заходів для її відшкодування.
З цих підстав колегія суддів не може погодитися з доводами захисника про наявність підстав для закриття провадження за цивільним позовом потерпілої ОСОБА_7 , оскільки з огляду на положення цивільного процесуального законодавства спір, який слугував підставою для відкриття провадження, припиняє своє існування постановленням рішення суду або через реалізацію розпорядчих повноважень сторін, санкціонованих судом. Розуміння відсутності спору не може виходити з позиції лише (винятково) однієї із сторін такого спору. Передбачена п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК підстава для закриття провадження означає відсутність предмету спору, тобто спірних матеріальних правовідносин, що у такому випадку також потребує доказування стороною засобами, передбаченими цивільним процесуальним законодавством. Проте, існування предмету спору визначає позивач, здійснюючи у позовній заяві обґрунтування факту правової легітимації сторін.
Крім того, не погоджується колегія суддів з доводами захисника про наявність у ОСОБА_9 щирого каяття та не врахування судами цієї пом'якшуючої покарання обставини.
Поняття щирого каяття визначається як певний психічний стан особи винного, коли він засуджує свою поведінку, прагне усунути заподіяну шкоду та приймає рішення більше не вчиняти злочинів, що об'єктивно підтверджується визнанням особою своєї вини, розкриттям всіх обставин справи, вчиненням дій, спрямованих на сприяння розкриттю злочину або відшкодуванню заданих збитків чи усуненню заподіяної шкоди.
Як було встановлено судом у вироку, ОСОБА_9 не визнавав всіх обставин інкримінованих йому дій, висловлював свою версію щодо механізму розвитку подій, вказував, що рухався зі швидкістю 60 км/год, клопотав про проведення різних експертиз, і лише коли потерпіла відмовилася отримувати відшкодування від засудженого, вказуючи про відсутність у нього щирого каяття, ОСОБА_9 визнав всі обставини вчинення злочину.
На підставі викладеного місцевий суд, з чим погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що ОСОБА_9 не надав критичної оцінки своїй протиправній поведінці, формально вказав про визнання вини, що свідчить про відсутність у нього щирого каяття.
З наведеними висновками судів погоджується і колегія суддів, а тому доводи захисника в цій частині вважає безпідставними.
Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б давали підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішеннях, не встановлено, а призначене покарання відповідає тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу захисника залишити без задоволення, а вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду - без зміни.
Керуючись статтями 376, 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд
ухвалив:
Касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_9 залишити без задоволення, а вирок Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 07 лютого 2024 року та ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 04 листопада 2024 року - без зміни.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3