17 березня 2025 рокуЛьвівСправа № 300/8817/24 пров. № А/857/3182/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді Сеника Р.П.,
суддів Онишкевича Т.В., Судової-Хомюк Н.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2024 року у справі № 300/8817/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії,-
суддя у І інстанції Остап'юк С.В.,
дата ухвалення рішення 24.12.2024,
місце ухвалення рішення м. Івано-Франківськ,
дата складення повного тексту рішення не зазначено,
19.11.2024 ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся в суд з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (далі - апелянт, відповідач) про визнання протиправними дії щодо не зарахування до стажу роботи на посаді судді, що дає право на отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, половини строку денної форми навчання на юридичному факультеті Львівського державного університету імені Івана Франка у період з 25.08.1979 до 27.06.1984 - 2 роки 5 місяців 1 день, та щодо визначення йому щомісячного довічного грошового утримання у розмірі 84 відсотки суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, та зобов'язання здійснити з 27.09.2024 перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 88 відсотків з врахуванням половини стажу навчання у Львівському державному університеті імені Івана Франка у період з 25.08.1979 до 27.06.1984 - 2 роки 5 місяців 1 день, з врахуванням виплачених сум.
Позивач позовні вимоги обґрунтовує тим, що з 24.09.2024 рішенням Вищої ради правосуддя звільнений з посади судді Івано-Франківського апеляційного суду у зв'язку з поданням заяви про відставку. Відповідач призначив йому щомісячне довічне грошове утримання в розмірі 84 відсотки від місячної суддівської винагороди працюючого судді без врахування половини строку денної форми навчання на юридичному факультеті Львівського державного університету імені Івана Франка у період з 25.08.1979 до 27.06.1984, а саме 2 роки 5 місяців 1 день. Вважає такі дії протиправними, оскільки його грошове утримання з врахуванням половини періоду навчання повинно становити 88 відсотків, у зв'язку з чим звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24.12.2024 у справі №300/8817/24 позовні вимоги задоволено повністю, визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо не зарахування ОСОБА_1 до стажу роботи на посаді судді, що дає право на отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, половини строку денної форми навчання на юридичному факультеті Львівського державного університету імені Івана Франка у період з 25.08.1979 до 27.06.1984 - 2 роки 5 місяців 1 день, та щодо визначення йому щомісячного довічного грошового утримання у розмірі 84 відсотки суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді; зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області здійснити з 27.09.2024 ОСОБА_1 перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 88 відсотків із зарахуванням половини стажу денної форми навчання на юридичному факультеті у Львівському державному університеті імені Івана Франка - 2 роки 5 місяців 1 день, з врахуванням виплачених сум; стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області 1211,20 грн.
Рішення суду першої інстанції оскаржив відповідач, подавши на нього апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим та таким, що винесене з порушенням норм як матеріального, так і процесуального права.
В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що постанова Кабінету Міністрів України № 865 від 03.09.2005, втратила чинність в 2010 році, а тому застосуванню не підлягає, тому, половина строку навчання не підлягають зарахуванню до стажу роботи позивача на посаді судді.
При набутті чинності певним законом, його норми припиняють дію положень закону, що був прийнятий раніше, до спірних правовідносин застосовується закон, що діяв на момент виникнення у особи відповідного права та враховуючи наведене зарахувати позивачу половину строку навчання за денною формою у вищих юридичних навчальних закладах до стажу роботи судді на підставі нормативних актів, які втратили чинність в управління не має законних підстав.
Згідно з Рішенням Конституційного суду України №4-рп/2016 від 08.06.2016 при визначенні розміру щомісячного довічного грошового утримання судді необхідно застосовувати ст. 137 саме Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №1402 від 02.06.2016, відповідно до якої зарахування навчання та проходження строкової військової служби до стажу роботи на посаді судді не передбачені.
Вимога щодо проведення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 88 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді згідно довідки Івано-Франківського апеляційного суду від 18.11.2024 року №04-12/85-24, зарахувавши до стажу роботи судді половину строку денної форми навчання на юридичному факультеті Львівського державного університету ім. І. Франка у період з 25 серпня 1979 року по 27 червня 1984, а саме 2 роки 5 місяців 1 день з урахуванням раніше виплачених сум з 27.09.2024 є безпідставною, так як період навчання позивачу зарахований виключно до стажу, роботи, який дає право судді на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання, а відсоток суддівської винагороди визначений правомірно.
Щодо проведення перерахунку згідно довідки Івано-Франківського апеляційного суду від 18.11.2024 № 04-12/85-24, то згідно з частиною третьою статті 142 Закону №1402-VIII щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.
Розмір отримуваного суддею у відставці щомісячного довічного грошового утримання залежить від розміру суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. Збільшення розміру складових суддівської винагороди з 01.01.2021 не відбувалося, у зв'язку із чим на даний момент немає підстав для проведення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці
Апелянт просив скасувати рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24.12.2024 у цій справі та прийняти нове про відмову в задоволенні позову повністю.
Позивач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Відповідно до приписів ч. 4 ст. 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог скаржника, виходячи із такого.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що стаж роботи на посаді судді, який дає право на відставку та призначення щомісячного довічного грошового утримання, є єдиним, обраховується та встановлюється (з'ясовується) виключно Вищою радою правосуддя при розгляді заяви про відставку (прийнятті рішення про звільнення) і застосовується, як для прийняття рішення про відставку, так і для встановлення щомісячного довічного грошового утримання та визначення його розміру.
Відповідно до рішення Вищої ради правосуддя від 24.09.2024 за №2779/0/15-24 стаж роботи позивача на посаді судді становить 37 років 3 місяці 2 дні, половина строку навчання за денною формою - 2 роки 5 місяців 1 день.
До стажу роботи на посаді судді позивача, що дає йому право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, 37 років 3 місяці 2 дні, підлягає зарахуванню: половина строку навчання за денною формою на юридичному факультеті у Львівському державному університеті імені Івана Франка - 2 роки 5 місяців 1 день.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач має право на отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 88% від розміру суддівської винагороди, визначеного у довідці Івано-Франківського апеляційного суду за №04-12/85-24 від 18.11.2024 про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.
Як встановив суд першої інстанції, відповідач призначив позивачу щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці, проте неправильно визначив відсоток розміру суддівської винагороди 84% замість 88%.
Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції вважав заявлені позовні вимоги обґрунтованими, а позов таким, що підлягає до задоволення повністю.
Розглядаючи спір, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Встановлено та підтверджено матеріалами справи, що рішенням Вищої ради правосуддя від 24.09.2024 №2779/0/15-24 позивача звільнено з посади судді Івано-Франківського апеляційного суду у зв'язку з поданням заяви про відставку.
Вказаним рішенням зафіксовано, що за результатами вивчення доданих до заяви належним чином завірених копій документів щодо визначення відповідного стажу для звільнення судді ОСОБА_1 у відставку, а саме: паспорта громадянина України, актів про призначення, обрання, переведення на посаду судді, трудової книжки, диплома, військового квитка, встановлено, що до стажу роботи позивача на посаді судді, що дає йому право на звільнення у відставку, підлягають зарахуванню:
Стаж роботи безпосередньо на посаді судді - 37 років 3 місяці 2 дні;
Половина строку навчання за денною формою - 2 роки 5 місяців 1 день;
Загальний стаж роботи судді ОСОБА_1 , який дає йому право на звільнення у відставку становить 39 років 8 місяців 3 дні.
Згідно з довідкою про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці від 18.11.2024 №04-12/85-24, станом на 26.09.2024 його суддівська винагорода, яка враховується при призначенні/перерахунку щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці складає 231220,00 грн.
Позивач звернувся до відповідача з заявою про зарахування половини строку навчання за денною формою навчання на юридичному факультеті у вищому навчальному закладі до суддівського стажу для збільшення відсотків при обчисленні щомісячного грошового утримання, однак листом від 14.11.2024 №9237-7831/Г-02/8-0900/24 йому відмовлено через відсутність для цього відповідних підстав.
Не погоджуючись з такою бездіяльністю відповідача, позивач звернувся з даним позовом до суду.
З приводу спірних правовідносин колегія суддів зазначає таке.
Згідно із положеннями ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Статтями 21, 22 Конституції України визначено, що права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними; при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Приписами ст. 64 Конституції України гарантовано, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
За ч. 1 ст. 126 Конституції України, незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституцією і законами України.
Відповідно до пункту 14 ч. 2 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються: судоустрій, судочинство, статус суддів.
У ст. 130 Конституції України передбачено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Відповідно до положень ст. 137 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VIII до стажу роботи на посаді судді зараховується робота на посаді: 1) судді судів України, арбітра (судді) арбітражних судів України, державного арбітра колишнього Державного арбітражу України, арбітра відомчих арбітражів України, судді Конституційного Суду України; 2) члена Вищої ради правосуддя, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; 3) судді в судах та арбітрів у державному і відомчому арбітражах колишнього СРСР та республік, що входили до його складу.
До стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді.
Абзацом 4 п. 34 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання).
На день обрання ОСОБА_1 народним суддею Богородчанського районного суду (22.06.1987) був чинним Закон Української РСР від 05.06.1981 №2022-Х «Про судоустрій Української РСР», який із 26.06.1981 по 01.12.1989 не встановлював права судді на відставку.
При цьому, Законом №2022-Х не було врегульовано питання визначення стажу роботи на посаді судді, тому в цьому випадку під час визначення стажу роботи на посаді судді ідлягає застосуванню законодавство, яке діяло на день обрання судді ОСОБА_1 безстроково - 17.01.2002.
Такий висновок узгоджується з позицією Великої Палати Верховного Суду від 14.06.2018 у справі №9901/382/18.
Про це також зазначено Вищою радою правосуддя у рішенні «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Івано-Франківського апеляційного суду у зв'язку з поданням заяви про відставку» від 24.09.2024.
Порядок визначення стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання у вказаний період регламентувався ч. 4 ст. 43 Закону №2862-XII «Про статус суддів» від 15.12.1991 (втратив чинність з 01.01.2012).
Відповідно до абзацу 2 ч. 4 ст. 43 Закону № 2862-ХІІ в редакції, чинній на дату обрання позивача на посаду судді безстроково, до стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, крім роботи на посадах суддів судів України, державних арбітрів, арбітрів відомчих арбітражів України, зараховується також час роботи на посадах суддів і арбітрів у судах та державному і відомчому арбітражі колишнього СРСР та республік, що раніше входили до складу СРСР, час роботи на посадах, безпосередньо пов'язаних з керівництвом та контролем за діяльністю судів у Верховному Суді України, в обласних судах, Київському і Севастопольському міських судах, Міністерстві юстиції України та підвідомчих йому органах на місцях, за діяльністю арбітражів у Державному арбітражі України, Вищому арбітражному суді України, а також на посадах прокурорів і слідчих за умови наявності у всіх зазначених осіб стажу роботи на посаді судді не менше 10 років.
Так, відомостями трудової книжки серії НОМЕР_1 , диплому НОМЕР_2 та архівної довідки №1006-А від 04.11.2024 підтверджується, що позивач з 25.08.1979 до 27.06.1984 (4 роки 10 місяців 2 дні) навчався за денною формою у Львівському ордена Леніна державному університеті імені І. Франка за спеціальністю «Правознавство», кваліфікація - юрист.
У рішенні Вищої ради правосуддя зазначено про врахування до стажу роботи на посаді судді половини строку навчання у за денною формою у Львівському ордена Леніна державному університеті імені І. Франка - 2 роки 5 місяців 1 день.
Згідно статті 1 Указу Президента України від 10.07.1995 №584/95 «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів» - до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років, зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах та період проходження строкової військової служби.
Згідно з абзацом 2 пункту 3-1 постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» (яка діяла одночасно із Законом № 2862-ХІІ; втратила чинність 01 січня 2012 року), доповненим згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 11.06.2008 №545, до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років, зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання за денною формою у вищих юридичних навчальних закладах, на юридичних факультетах вищих навчальних закладів та календарний період проходження строкової військової служби.
Пунктом 11 Перехідних положень Закону №2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 (в редакції, чинній до 28 березня 2015 року) передбачено, що судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день набрання чинності цим Законом.
Згідно з ч. 1 ст. 25 Конституційного Договору від 08.06.1995 №1к/95-ВР між Верховною Радою України та Президентом України про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України Президент України в межах своїх повноважень видає укази і розпорядження, які є обов'язковими для виконання на всій території України, дає їх тлумачення. Зазначений Договір був чинний на момент видання Президентом України Указу №584/95 «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів» від 10.07.1995, тому даний Указ Президента був обов'язковим для виконання в Україні на рівні з законами.
Відповідно до пункту 1 Розділу XV «Перехідні положення» Конституції України закони та інші нормативні акти, прийняті до набуття чинності цією Конституцією, є чинними у частині, що не суперечить Конституції України.
Частиною 3 ст. 106 Конституції України установлено, що Президент України на основі та на виконання Конституції і законів України видає укази і розпорядження, які є обов'язковими до виконання на території України.
Відповідно до ч. 1 ст. 117 Конституції України Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання.
У постанові від 20.04.2021 у справі № 344/5707/19 та у постанові від 14.05.2021 у справі №592/3354/17 Верховний Суд зробив висновок про необхідність зарахування половини строку навчання у вищому юридичному учбовому закладі на денній формі навчання до стажу, який враховується для набуття права на відставку і при обчисленні розміру щомісячного довічного утримання судді у відставці.
Не можна залишити поза увагою те, що вказане право позивача на зарахування половини строку навчання в юридичному університеті для обчислення вислуги, набуття права на відставку і відповідно для отримання довічного утримання судді у відставці, вже було визнане, зокрема у Рішенні Вищої ради правосуддя від 24.09.2024 №2779/0/15-24.
При цьому, стаж роботи на посаді судді, який дає право на відставку та призначення щомісячного довічного грошового утримання є єдиним, обраховується та встановлюється (з'ясовується) Вищою радою правосуддя при розгляді заяви про відставку (прийнятті рішення про звільнення) і застосовується, як для прийняття рішення про відставку, так і для встановлення щомісячного довічного грошового утримання та визначення його розміру.
Така позиція суду узгоджується з позицією, викладеною Верховним Судом у постановах від 06.03.2018 у справі №308/6953/17, від 19.06.2018 у справі №243/4448/17, від 11.09.2018 у справі №428/4671/17, від 01.10.2018 у справі №541/503/17, від 17.10.2018 у справі №140/263/17, від 23.10.2018 у справі №686/10100/15-а, від 30.01.2020 у справі №592/3694/17, від 23.06.2022 у справі №420/1987/21, від 08.09.2022 у справі №380/10696/21.
Отже, Вища рада правосуддя є єдиним, конституційним органом, який при прийнятті рішення про звільнення судді у відставку обчислює необхідний стаж роботи на посаді судді, з якого і має розраховуватись та виплачуватись відповідне грошове утримання.
За таких обставин, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність врахування половини строку навчання позивача на денній формі у Львівському державному університеті імені Івана Франка у період з 25.08.1979 по 27.06.1984 - 2 роки 5 місяців 1 день.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 26 червня 2014 року у справі «Суханов та Ільченко проти України» зазначив, що за певних обставин «законне сподівання» на отримання «активу» також може захищатися статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (пункт 35).
За змістом судової практики Європейського суду з прав людини захист законних сподівань (очікувань) є одним з аспектів правової визначеності. Принцип законного очікування спрямований на те, щоб у випадках, коли особа переконана, що досягне певного результату, якщо буде діяти відповідно до норм правової системи, забезпечити захист цих очікувань.
Конституційний Суд України в Рішенні від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) зазначив, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Отже, законне сподівання на те, що положення певного нормативно-правового акта будуть застосовані до тих чи інших правовідносин, не може перебувати поза зв'язком з дією такого нормативно-правового акта в часі.
При цьому, неправомірним є позбавлення особи, зокрема, судді, набутого статусу (наприклад, статусу особи, яка має стаж роботи на посаді судді у конкретному кількісному вимірі), оскільки це не узгоджується з принципом правової визначеності. При цьому, дозволяється, виключно шляхом прийняття закону, змінити механізм використання такого статусу у формі зменшення розміру фінансових виплат або пільг, а також позбавлення особи права на перерахунок певних соціальних виплат тощо.
Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від 9 листопада 2018 року у справі № 559/443/17, 2 квітня 2019 року у справі № 607/8578/17, 14 березня 2019 року у справі № 490/7796/17, 13 травня 2020 року у справі № 242/1890/17 тощо.
Підсумовуючи виключене у сукупності, загальний стаж роботи позивача на посаді судді становить 39 років 8 місяців 3 дні, який складається з стажу роботи безпосередньо на посаді судді - 37 років 3 місяці 2 дні та половини строку навчання за денною формою навчання - 2 роки 5 місяців 1 день.
Доводи апелянта про те, що до стажу роботи судді, який дає право на призначення щомісячного довічного грошового утримання має враховуватися тільки стаж роботи суддею колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки суперечить положенням ст.137 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VIII, абз. 4 п. 34 Прикінцевих і перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
З урахуванням зазначеного, суд першої інстанції вірно встановив необхідність зобов'язання відповідача здійснити перерахунок і виплату позивачу щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 88% суддівської винагороди (50 % (20 років) + 38% (2%/рік 19 річного стажу роботи позивача понад 20 років).
Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постановах від 30.10.2019 у справі №677/1482/17, від 31.10.2019 у справі №766/17221/16.
Отже, позивач має право на отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 88% від розміру суддівської винагороди, визначеного у довідці Івано-Франківського апеляційного суду за № 04-12/85-24 від 18.11.2024 про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.
За таких обставин, апеляційний суд погоджується із позицією суду першої інстанції про задоволення позову.
Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
Доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових переконливих доводів, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції.
Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Порушень норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було.
З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Відповідно до ст.139 КАС України судовий збір розподілу не підлягає.
Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2024 року у справі №300/8817/24 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції лише у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Р. П. Сеник
судді Т. В. Онишкевич
Н. М. Судова-Хомюк