Справа № 120/2187/24
Головуючий у 1-й інстанції: Слободянюк М.В.
Суддя-доповідач: Шидловський В.Б.
17 березня 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Шидловського В.Б.
суддів: Боровицького О. А. Курка О. П.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 та військової частини НОМЕР_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 12 листопада 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військова частина НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльністю відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу середнього заробітку за час затримки у проведені остаточного розрахунку при звільнені з військової служби за період з 20.02.2018 по 19.08.2018 (за шість місяців згідно ст.117 КЗпП України) та зобов'язання останнього нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки остаточного розрахунку за період з 20.02.2018 по 19.08.2018 включно відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою КМУ від 08.02.1995 №100 та Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям ЗСУ та деяким іншим особам, затвердженим наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 12 листопада 2024 року позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20.02.2018 по 19.08.2018.
Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20.02.2018 по 19.08.2018 в сумі 31311,19 грн. (тридцять одна тисяча триста одинадцять гривень 19 копійок).
У іншій частині позовних вимог відмовлено.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 понесені витрати по сплаті судового збору в розмірі 1211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 .
Не погодившись з прийнятим рішенням в частині відмовлених позовних вимог, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.
Відповідач також не погодився із прийнятим судовим рішенням та подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу позивача необхідно залишити без задоволення, однак апеляційну скаргу відповідача необхідно задовольнити, а рішення суду першої інстанції - скасувати, виходячи з наступного.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (по особовому складу) № 49-ОС від 19.02.2018 старшого прапорщика ОСОБА_1 з 19.02.2018 виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення.
Однак, як зазначає позивач, при звільненні з військової служби всупереч п. 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України повного розрахунку він не отримав.
Наведені обставини змусили ОСОБА_1 здійснювати захист своїх прав у суді.
Так, що рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 23.10.2023 у справі №120/9893/23, яке набрало законної сили згідно з постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 04.12.2023, зобов'язано військову частину НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 19.02.2018, враховуючи базовий місяць січень 2008 року, з урахуванням вже виплаченої суми
На виконання вказаного рішення суду 20.01.2024 відповідачем на картковий рахунок позивача були перераховані грошові кошти в сумі 37463,60 грн. Дані обставини не заперечуються відповідачем та підтверджуються копією платіжної інструкції від 18.01.2024 №136.
Таким чином в межах спірних відносин позивач вказує, що остаточний розрахунок із ним відповідач провів лише 20.01.2024.
Враховуючи не виплату відповідачем середнього заробітку, як компенсацію за затримку розрахунку при звільнені згідно статті 117 КЗпП України, позивач звернувся до суду із даним позовом.
За результатами встановлених обставин судом першої інстанції зроблено висновок щодо часткової обґрунтованості заявлених позовних вимог.
Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Так, відповідно до ч.1 ст.47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
Згідно зі ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
За приписами ст.117 КЗпП України (в редакції Закону України "Про внесення змін в законодавчі акти України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 № 2352-IX (Закон №2352-IX) чинній на час звернення із позовом, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Правовідносини щодо відшкодування заробітної плати за час затримки остаточного розрахунку врегульовані нормами Кодексу законів про працю України, Законом України "Про оплату праці" та Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (Порядок № 100).
Згідно ст.27 Закону України "Про оплату праці" порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 8 Порядку № 100 визначено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, на число календарних днів за цей період.
Таким чином, передбачений ч.1 ст.117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України. При цьому, визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
При цьому, починаючи із 19.07.2022 року за затримку виплати належних сум при звільненні звільнений працівник має право на отримання середнього заробітку за весь час затpимки по день фактичного розpахунку, але не більше ніж за шість місяців.
Згідно ст.ст.116, 117 КЗпП України виплата усіх коштів не звільняє відповідача від відповідальності за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Разом з тим, суд апеляційної інстанції враховує, що ст.117 КЗпП України в редакції, чинній на час фактичного розрахунку, встановленні обмеження щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - не більше ніж за шість місяців.
Таким чином, в/ч НОМЕР_1 повинна виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більше як за шість місяців, тобто з 20.02.2018 (наступний день після звільнення з військової служби) по 19.08.2018.
Однак, як підтверджується матеріалами справи та наголошується відповідачем в своїй апеляційній скарзі, рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 09 січня 2024 року по справі №120/7244/23, яке залишено без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 11.04.2024, позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні з військової служби за період з 20.02.2018 по 19.08.2018 року включно. Стягнуто з військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні з військової служби за період з 20.02.2018 по 19.08.2018 року включно в сумі 50597,82 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги відповідача про те, що повторне стягнення з нього середнього заробітку за затримку виплати всіх сум при звільненні за період з 20.02.2018 по 19.08.2018 року на підставі статті 117 КЗпП України призведе до застосування до відповідача подвійної відповідальності за одне і теж порушення.
Таким чином, колегія суддів приходить до переконання, що доводи апеляційної скарги відповідача спростовують висновки суду першої інстанції та вказують на відсутність підстав для задоволення адміністративного позову.
З цих самих мотивів колегія суддів вважає, що не може бути задоволена апеляційна скарга позивача, оскільки доводи останньої направленні на повторне стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки у проведені остаточного розрахунку при звільнені з військової служби за період з 20.02.2018 по 19.08.2018 у розмірі 50597,82 грн.
Колегія суддів звертає увагу, що згідно п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення дотримано норми матеріального і процесуального права, а тому відсутні підстави для задоволення вимог апеляційної скарги.
Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.6 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому відповідно до п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу судове рішення за результатами її розгляду судом апеляційної інстанції в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 задовольнити повністю.
Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 12 листопада 2024 року скасувати.
Прийняти нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову відмовити.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Шидловський В.Б.
Судді Боровицький О. А. Курко О. П.