18 березня 2025 р. Справа № 520/22510/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Чалого І.С.,
Суддів: Ральченка І.М. , Подобайло З.Г. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Харківського окружного адміністративного суду (головуючий суддя І інстанції: Кухар М.Д.) від 11.12.2024 року по справі № 520/22510/24
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві , Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, в якому просить суд:
-визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійної фонду України в Харківській області від 10.07.2024 № 262940018995 щодо відмови ОСОБА_1 в призначені та виплаті пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-ІV “Про загальнообов'язкове держави пенсійне страхування».
-зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди з 01.01.1992 по 31.08.1995, та призначити і виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-ІV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», починаючи з 24.07.2024.
-стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійної фонду України в м. Києві та Головного управління Пенсійного фонду України Харківській області на користь ОСОБА_1 понесенні нею витрати за сплату судового збору.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 11.12.2024 адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задоволено частково.
Визнано протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійної фонду України в Харківській області від 10.07.2024 № 262940018995 щодо відмови ОСОБА_1 в призначені та виплаті пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-ІV “Про загальнообов'язкове держави пенсійне страхування».
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в розмірі 484(чотириста вісімдесят чотири) грн.48 коп.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в розмірі 484 (чотириста вісімдесят чотири) грн.48 коп.
Позивачка, не погодившись з рішенням суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог, подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просила рішення скачувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
На обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначила, що оскаржує рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо зобов'язання відповідача-1 зарахувати позивачу до страхового стажу періоди з 01.01.1992 по 31.08.1995, та призначити і виплачувати позивачу пенсію за віком відповідно до Закону № 1058-IV. Основним документом, що підтверджує трудовий стаж є трудова книжка. Відповідно до записів трудової книжки загальний трудовий стаж позивачки складає 31 рік 7 місяців 23 дні, з якого відповідач 2 визнав 27 років 11 місяців 23 дні. Для призначення пенсії за віком територіальний орган ПФУ має зарахувати страховий стаж за період з 01.01.1992 по 31.08.1995. Тому, вимога до суду про зобов'язання відповідача призначити позивачу пенсію не може вважатися втручанням у дискреційні повноваження органу влади. Оскільки періоди роботи з 01.01.1992 по 31.08.1995 мають зараховуватись до страхового стажу позивача, які надають їй право виходу на пенсію, тому належним способом захисту порушеного права у даному випадку, є зобов'язання територіального органу ПФУ призначити пенсію.
Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві також не погодилось з рішенням суду першої інстанції, подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права просить рішення скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
На обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що документи позивачки розглянуті за принципом екстериторіальності. Відповідно до ст. 26 Закону особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу, зокрема з 01 січня 2004 по 31 грудня 2024 - не менше 31 року. Результати розгляду документів, доданих до заяви: до загального стажу не зараховано період роботи з 01.01.1992 по 31.08.1995 згідно трудової книжки НОМЕР_1 , оскільки це роботі в російській федерації. Також вказує, що законних підстав для стягнення з Управління на користь позивача коштів на оплату судового збору немає.
Позивач своїм правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу не скористалась, що в свою чергу не перешкоджає апеляційному розгляду.
Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві відзиву на апеляційну скаргу позивачки не надав.
У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню, з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 02.07.2024 ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (надалі - Відповідач 1) із заявою про призначення їй пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» 09.07.2003 № 1058-ІУ .
З 01.04.2021 органи Пенсійного фонду застосовують принцип екстериторіальності при опрацюванні заяв про призначення/перерахунок пенсій, що передбачено постановою правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 № 25-1 «Про затвердження змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України», зареєстрованого в Мін'юсті 16.03.2021 № 339/35961.
Враховуючи принцип екстериторіальності, Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (надалі - Відповідач 2) розглянуло вказану заяву та прийняло рішення від 10.07.2024 № 262940018995 про відмову в призначені пенсії за віком відповідно до Закону № 1058-ІУ та статті 13 Закону № 1788-ХІІ.
Відповідно до вищезазначеного рішення Відповідачем 2 не було зараховано до страхового стажу ОСОБА_1 період з 01.01.1992 по 31.08.1995, оскільки це робота в російській федерації.
Позивач вважає вказане рішення незаконним та необґрунтованим, прийнятим усупереч положенням чинного законодавства, а тому його права підлягають захисту в судовому порядку, що стало підставою звернення до суду.
Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що припинення участі Російської Федерації в Угоді від 13.03.1992, так само, як і прийняття постанови Кабінетом Міністрів України «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» від 29.11.2022 № 1328, не є підставою для відмови в обчисленні стажу роботи позивача, адже такий стаж нею набутий до ухвалення відповідних рішень. Водночас, відмовляючи у задоволенні вимоги про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди з 01.01.1992 по 31.08.1995, та призначити і виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-ІV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», суд виходив з того, що ці повноваження віднесені до виключної компетенції такого суб'єкта та зобов'язувати його приймати рішення, які входять до його компетенції суд не може.
Колегія суддів частково не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України (пункт 6 частини 1 статті 92 Конституції України).
Відповідно до статті 1 Закону України Про пенсійне забезпечення громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій встановлені Законом України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, який набрав чинності 01.01.2004.
Відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, виключно цим Законом визначаються, зокрема, умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат.
Згідно з ч. 1 ст. 24 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
За приписами ч. 2 ст. 24 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Також, ч. 4 ст. 24 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування встановлено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
З аналізу зазначених норм законодавства суд вбачає, що до набрання чинності Законом України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а саме до 01.01.2004, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу, в порядку та на умовах, передбачених законодавством, що діяло до 01.01.2004.
При цьому статтею 62 Закону України Про пенсійне забезпечення визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу за відсутності такої книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 затверджений Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637).
Згідно з п. 1 Порядку № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 Порядку № 637 встановлено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Отже, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Єдиною підставою для неврахування до страхового стажу позивача періодів його роботи з 01.01.1992 по 31.08.1995 є те, що ця робота була в російській федерації.
Колегія суддів критично оцінює такі доводи відповідача та зазначає таке.
Позивач не повинен відповідати за ймовірне неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо обов'язкового порядку взяття на облік страхувальника як платника страхових внесків та належної сплати страхових внесків, а відтак, несплата страхувальником страховим внесків (або відсутність інформації про таку сплату в системі персоніфікованого обліку) не може бути підставою для незарахування до страхового стажу при перерахунку пенсії позивача періодів його роботи на такому підприємстві.
Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм права висловлена Верховним Судом у постановах від 17 липня 2019 року у справі № 144/669/17 (провадження № К/9901/22935/18) та від 20 березня 2019 року у справі № 688/947/17 (провадження № К/9901/35103/18).
Частиною четвертою статті 1 Закону № 1788-XII передбачено, що у тих випадках, коли договорами (угодами) між Україною та іншими державами передбачені інші правила, ніж ті, які містяться в цьому законі, то застосовуються правила за цими договорами (угодами).
Відповідно до частини 2 статті 6 Угоди "Про гарантії прав громадян держав - учасників Співдружності незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення" від 13 березня 1992 року, укладеною між Україною і Росією, для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасників угоди зараховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР до набрання сили вказаної угоди.
Згідно із абзацами 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом РФ "Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн від 14 січня 1993 року трудовий стаж, включаючи стаж який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визнається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність. Сторонами визнаються дипломи, свідоцтво, інші документи державного зразка про рівень освіти і кваліфікації, які видані відповідними компетентними органами Сторін, без легалізації.
Частиною 2 статті 4 Угоди "Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів" від 15 квітня 1994 року, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, РФ, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність; стаж, набутий на території однієї з цих двох держав, визнається іншою державою.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем надано трудову книжку НОМЕР_1 , з якої встановлено, що з 30.08.1991 по 31.08.1995 позивачка працювала далі мовою оригіналу "В.Подстепновской средней школе учителем физкультуры" /а.с.20/
Колегія суддів звертає увагу, що автентичність записів трудової книжки відповідачем не оспорюється. Вказана трудова книжка містить усі належним чином внесені записи про роботу позивача у спірні періоди. Такі записи засвідчені чітким відтиском печатки підприємств та не містять ні виправлень/підтирань, ні інших неточностей, які б давали підстави сумніватись у їх достовірності.
Таким чином, суд не виявив достатніх підстав для відмови в зарахуванні наявного в трудовій книжці стажу роботи/служби позивача до його страхового стажу, а тому дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо незарахування до страхового стажу позивача спірних періодів є протиправними.
Водночас суд зазначає, що в силу пункту 2 статті 13 Угоди пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Тож, припинення участі рф в Угоді, так само, як і прийняття постанови Кабінетом Міністрів України від 29.11.2022 № 1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення", не є підставою для відмови в обчисленні стажу роботи позивача, адже такий стаж ним набутий до ухвалення відповідних рішень.
Крім того, суд зазначає, що надана позивачем трудова книжка не може піддаватися сумніву та позбавляти особу права на зарахування відповідних періодів до стажу з тих міркувань, що у зв'язку з військовою агресією рф припинено співробітництво з країною-агресором.
Позиція відповідача суперечить принципу верховенства права, оскільки право позивача на призначення / перерахунок пенсії не пов'язується з такими чинниками, як припинення дипломатичних відносин з однією з держав-учасниць Угоди.
Відтак, стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць, та заробіток (дохід) за періоди роботи зараховуються до трудового стажу.
Водночас, обираючи належний спосіб захисту прав позивача, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що достатнім та належним буде зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві повторно розглянути заяву, з огляду на таке.
Відповідно до п. 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Як вбачається з матеріалів справи, для прийняття рішення за результатами поданої позивачем заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено ГУ ПФУ в Харківській області, рішенням якого позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком.
Таким чином, дії зобов'язального характеру щодо призначення позивачу пенсії за віком/повторного розгляду заяви/зарахування страхового стажу має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що вирішував питання про призначення позивачу пенсії за віком, яким у цьому випадку є ГУ ПФУ в Харківській області, а тому судом першої інстанції помилково зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у м. Києві повторно розглянути заяву позивачки, а тому рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає скасуванню з прийняттям нового.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 07 травня 2024 року у справі № 460/38580/22, від 24 травня 2024 року у справі № 460/17257/23.
Водночас, колегія суддів зазначає, що зобов'язання Головного управління ПФУ в Харківській області зарахувати до страхового стажу позивачки період роботи з 01.01.1992 по 31.08.1995 не є втручанням в дискреційні повноваження пенсійного органу, адже як встановлено апеляційним розглядом відмова у такому зарахуванні є протиправною.
Доводи апеляційної скарги позивачки в цій частині є обґрунтованими з наведених вище мотивів.
Водночас, колегія суддів зазначає, що саме право призначити пенсію покладено на пенсійний орган, тому в цій частині вимоги задоволенню не підлягають.
Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - ключовим завданням якого є здійснення правосуддя.
Відповідно до ч. 4 ст. 245 КАС України, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, і давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, що належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
Статтею 58 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та готує документи для її виплати. Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії, зокрема прийняття відповідного рішення, оскільки прийняттю такого рішення передує дослідження та аналіз відповідного стажу роботи особи, що звернулася за призначенням пенсії; перевірка та оцінка наданих доказів на предмет їх прийнятності та достатності.
З огляду на зазначене колегія суддів вважає, що постановлене Харківським окружним адміністративним судом рішення від 11.12.2024 р. підлягає скасуванню з прийняттям нового, яким позовні вимоги задовольнити частково шляхом визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійної фонду України в Харківській області від 10.07.2024 № 262940018995 щодо відмови ОСОБА_1 в призначені та виплаті пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-ІV “Про загальнообов'язкове держави пенсійне страхування»; та зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди її роботи на території Російської Федерації згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 з 01.01.1992 по 31.08.1995, та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком.
Враховуючи вищевикладене, доводи позивачки частково знайшли своє підтвердження при розгляді справи в суді апеляційної інстанції
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Відповідно до ст. 317 КАС України підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Відповідно до ч.ч. 1, 3, 6 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Разом з тим, колегія суддів наголошує на тому, що принцип пропорційності при стягненні судового збору у разі часткового задоволення позову щодо позовних вимог немайнового характеру не застосовується.
Аналогічна правова позиція викладена у додатковій постанові Верховного Суду від 13.08.2020 у справі № 440/3005/19.
З матеріалів справи встановлено, що позивачем при зверненні до суду з позовною заявою сплачено 968,96 грн., за подачу апеляційної скарги 1453,44 грн.
Водночас, враховуючи той факт, що протиправне рішення прийнято саме ГУ ПФУ в Харківській області, і вимоги зобов'язального характеру стосуються саме цього органу, підстав стягувати судовий збір пропорційно й з ГУ ПФУ в м. Києві немає.
Колегія суддів дослідивши матеріали справи, дійшла висновку, що оскільки позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково, то витрати зі сплати судового збору підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду у Харківській області у розмірі 2422,40 гривні.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 317, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційні скарги ОСОБА_1 , Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві - задовольнити частково.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.12.2024 по справі № 520/22510/24 - скасувати та прийняти нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійної фонду України в Харківській області від 10.07.2024 № 262940018995 щодо відмови ОСОБА_1 в призначені та виплаті пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-ІV “Про загальнообов'язкове держави пенсійне страхування».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди її роботи на території Російської Федерації згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 з 01.01.1992 по 31.08.1995, та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ 14099344) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) судовий збір в загальному розмірі 2422,40 грн. (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні сорок копійок).
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)І.С. Чалий
Судді(підпис) (підпис) І.М. Ральченко З.Г. Подобайло