18 березня 2025 р. м. Чернівці Справа № 600/5337/24-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лелюка О.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії.
Позивач просить суд:
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 , які полягають у відмові ОСОБА_1 припинення контракту про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу, укладеного 06 травня 2021 року між ОСОБА_1 та Міністерства оборони України в особі військової частини НОМЕР_1 ;
- припинити контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу, укладеного 06 травня 2021 року між ОСОБА_1 та Міністерства оборони України в особі військової частини НОМЕР_1 .
Позов обґрунтовано тим, що відповідач протиправно відмовив позивачу у припиненні контракту про проходження військової служби, укладеного 06 травня 2021 року. Так, позивач зазначає, що відповідачем було змінено істотні умови контракту, які полягають у суттєвому зниженні грошового забезпечення військовослужбовця ОСОБА_1 , а тому враховуючи, що останнім було висловлено незгоду продовжувати проходження військової служби, військова частина НОМЕР_1 була зобов'язана ухвалити рішення про припинення контракту.
Ухвалою суду від 21 листопада 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами; встановлено строки для подання заяв по суті справи.
Відповідач, не погоджуючись із позовом, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому вказано, що ОСОБА_1 неодноразово порушував умови контракту та вимоги військової служби, що полягало, зокрема, у несвоєчасному поверненні у розпорядження військової частини після проходження лікування. В подальшому, 11 листопада 2023 року позивач самовільно залишив розташування військової частини НОМЕР_1 , що містить ознаки кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 408 Кримінального кодексу України. У зв'язку з цим командуванням військової частини НОМЕР_1 було подано звернення до територіального управління Державного бюро розслідувань про вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення. Крім цього, враховуючи положення статті 24 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», позивача було увільнено від займаної посади та призупинено військову службу і дію контракту починаючи з 28 листопада 2023 року. Вказуючи про безпідставність заявлених позовних вимог, відповідач просив суд відмовити у їх задоволенні.
У поданій до суду відповіді на відзив позивач вказав, що обставини щодо самовільного залишення військової частини виникли вже після порушення відповідачем умов контракту, і такі не мають часового відношення до обставин припинення виплати позивачу грошового забезпечення. Наполягав на задоволенні позову.
Правом подати заперечення відповідач не скористався.
Дослідивши наявні матеріали справи, оцінивши повідомлені обставини, які є достатніми для ухвалення законного і обґрунтованого судового рішення, суд дійшов висновку про те, що адміністративний позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 06 травня 2021 року між ОСОБА_1 та військовою частиною НОМЕР_1 укладено контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України, згідно з яким позивач зобов'язаний проходити військову службу у Збройних Силах України протягом строку дії Контракту, а в разі настання особливого періоду - і понад встановлений строк Контракту відповідно до вимог, визначених Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу». Вказаний контракт набрав чинності 06 травня 2021 року.
Указаним вище контрактом на військову частину НОМЕР_1 покладено обов'язок здійснювати належне матеріальне забезпечення військовослужбовця під час проходження військової служби.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 06 травня 2021 року №117 ОСОБА_1 зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 .
На підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 11 листопада 2023 року №880 ОСОБА_1 вважається таким, що самовільно залишив військову частину в пункті постійної дислокації, починаючи з 08 листопада 2023 року. Зазначеним наказом також виключено позивача з грошового та речового забезпечення військової частини з 08 листопада 2023 року.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 увільнено від займаних посад та призупинено військову службу у Збройних Силах України починаючи з 28 листопада 2023 року у зв'язку із самовільним залишенням військової частини 08 листопада 2023 року, про що внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань (ЄРДР) 28 листопада 2023 року №42023041110000495.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було подано до військової частини НОМЕР_1 заяву, в якій він просив припинити (розірвати) дію контракту про проходження військової служби у зв'язку з порушенням істотних умов контракту, які полягають суттєвому зменшенні розміру грошового забезпечення, а саме призначено до виплати суму в розмірі 650,00 грн на місяць.
Листом від 16 травня 2025 року №7681 військова частина НОМЕР_1 повідомила позивача про те, що у зв'язку із самовільним залишенням військової частини ОСОБА_1 було знято з грошового, речового та котлового забезпечення, а в подальшому згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 увільнено із займаної посади на направлено у розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 . За фактом самовільного залишення ОСОБА_1 військової частини НОМЕР_1 було проведено службове розслідування. В подальшому командиром військової частини НОМЕР_1 було направлено повідомлення до Територіального управління Державного бюро розслідувань та відкрито кримінальне провадження за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 408 Кримінального кодексу України. Враховуючи наведені обставини, військовою частиною зазначено про неможливість вирішення питання про припинення контракту до прийняття правоохоронними органами рішення про законність вчинених дій та повернення ОСОБА_1 до розташування підрозділу.
За таких обставин позивач звернувся до адміністративного суду з цим позовом.
Вирішуючи спір, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Отже, суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Статтею 65 Конституції України визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Згідно з пунктом 20 частини першої статті 106 Конституції України Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.
На момент виникнення спірних у цій справі відносин, як станом і на час розгляду судом цієї адміністративної справи, строк дії воєнного стану в Україні продовжено.
Згідно із статтею 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12 травня 2015 року №389-VIII (в редакції станом на час виникнення спірних відносин), воєнний стан це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, врегульовано положеннями Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» від 25 березня 1992 року №2232-XII (далі - Закон №2232-XII, в редакції станом на час виникнення спірних відносин).
Відповідно до частини першої статті 1 Закону №2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Згідно з частиною другою статті 1 Закону №2232-XII військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Частиною третьою статті 1 Закону №2232-XII передбачено, що військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Частиною п'ятою статті 1 Закону №2232-XII встановлено, що від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.
Пунктом 6 статті 2 Закону №2232-ХІІ передбачені такі види військової служби, зокрема, військова служба за контрактом осіб рядового складу, осіб сержантського і старшинського складу, осіб офіцерського складу.
Підстави припинення (розірвання) контракту та звільнення з військової служби за контрактом визначені частиною п'ятою статті 26 Закону №2232-XII.
Так, згідно з пунктом 3 частини п'ятої статті 26 Закону №2232-XII контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби під час проведення мобілізації та дії воєнного стану на таких підставах:
а) за віком - у разі досягнення граничного віку перебування на військовій службі;
б) за станом здоров'я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку або про непридатність до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців;
в) у зв'язку з набранням законної сили обвинувальним вироком суду, яким призначено покарання у виді позбавлення волі, обмеження волі або позбавлення військового звання;
г) через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу):
у зв'язку з вихованням дитини з інвалідністю віком до 18 років;
у зв'язку з вихованням дитини, хворої на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, дитини, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, що підтверджується документом, виданим лікарсько-консультативною комісією закладу охорони здоров'я в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я, але якій не встановлено інвалідність;
у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я;
у зв'язку з необхідністю здійснення опіки над особою з інвалідністю, визнаною судом недієздатною;
у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I групи;
у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд;
військовослужбовці-жінки - у зв'язку з вагітністю;
військовослужбовці-жінки, які перебувають у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а також якщо дитина потребує домашнього догляду тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку;
один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років;
військовослужбовці, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років;
якщо їхні близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати, дід, баба або рідний (повнорідний, неповнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану;
ґ) за власним бажанням (для військовослужбовців із числа іноземців та осіб без громадянства, які проходять військову службу за контрактом у Збройних Силах України).
Згідно з пунктом 13 Розділу ІІ Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 (далі - Положення №1153/2008 в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), на військову службу за контрактом приймаються: громадяни відповідно до статей 19 і 20 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу"; військовослужбовці інших військових формувань із зарахуванням їх до списків особового складу Збройних Сил України. Кандидати на зайняття посад військових капеланів повинні відповідати вимогам статті 7 Закону України "Про Службу військового капеланства". Стосовно кандидатів на зайняття військових посад проводиться спеціальна перевірка у порядку, встановленому законом. Порядок добору та прийняття громадян на військову службу за контрактом установлюється Міністерством оборони України.
Відповідно до пункту 15 Розділу ІІ Положення №1153/2008 з громадянами, які добровільно вступають на військову службу, укладаються: контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - контракт про проходження військової служби) - письмова угода, що укладається між громадянином і державою, від імені якої виступає Міністерство оборони України, для встановлення правових відносин між сторонами під час проходження військової служби; контракт про проходження військової служби (навчання) у Збройних Силах України курсантами вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу закладу вищої освіти (далі - контракт про навчання) - письмова угода, що укладається між громадянином і державою, від імені якої виступає Міністерство оборони України, для встановлення правових відносин між сторонами під час проходження військової служби (навчання).
Підстави припинення (розірвання) контракту визначені пунктом 34 Розділу ІІ Положення №1153/2008.
Так, згідно з указаним пунктом контракт припиняється (розривається): у день закінчення строку контракту; у день набрання чинності новим контрактом - у разі зміни військовослужбовцем одного виду військової служби на інший; у день, зазначений у наказі командира (начальника) військової частини по стройовій частині про виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (у разі дострокового припинення (розірвання) контракту, звільнення з військової служби або направлення для проходження військової служби до іншого військового формування з виключенням зі списків особового складу Збройних Сил України); у день набрання чинності контрактом про навчання у разі вступу особи рядового складу, сержантського та старшинського складу, яка проходить військову службу за контрактом, до вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу закладу вищої освіти; у день, що настає після дня смерті (загибелі) військовослужбовця або дня визнання його судом безвісно відсутнім чи оголошення померлим; у день видачі свідоцтва про смерть військовослужбовця на підставі проведеної генетичної експертизи, якщо військовослужбовця не було визнано судом безвісно відсутнім чи оголошено померлим.
З огляду на викладене, суд зауважує, що ні пунктом 3 частини п'ятої статті 26 Закону №2232-XII, ні пунктом 34 Розділу ІІ Положення №1153/2008, які є спеціальними нормами у спірних відносинах, не передбачено припинення (розірвання) контракту з військовослужбовцем під час проведення мобілізації та дії воєнного стану, з тих підстав, про які йдеться у позові та заяві позивача про припинення контракту, а саме - недотримання військовою частиною умов контракту щодо виплати грошового забезпечення у неналежному розмірі.
Таким чином, у відповідача були відсутні правові підстави для припинення (розірвання) контракту з ОСОБА_1 та, відповідно, для звільнення його з військової служби під час проведення мобілізації та дії воєнного стану в Україні саме з тих причин, про які зазначено у заяві позивача про припинення контракту.
Відтак, у спірних відносинах відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Суд вважає безпідставними посилання у позові на норми статей 32 (переведення на іншу роботу. Зміна істотних умов праці) та 36 (підстави припинення трудового договору) Кодексу законів про працю України, оскільки такими не регулюються відносини, пов'язані із звільненням військовослужбовця, який проходить військову службу за контрактом, з військової служби під час проведення мобілізації та дії воєнного стану в Україні.
З аналогічних міркувань суд відхиляє посилання у відповіді на відзив на низку статей Конституції України, Конвенції ООН про права людини, Конвенції міжнародної організації праці про примусову чи обов'язкову працю №29, Кодексу законів про працю України, Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
До того ж, суд зауважує, що в контракті про проходження військової служби від 06 травня 2021 року, укладеного між ОСОБА_1 та військовою частиною НОМЕР_1 , чітко зазначено, що такий підлягає дострокову припиненню (розірванню) лише з підстав, визначених Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» та Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України.
Також суд звертає увагу на те, що подана до військової частини НОМЕР_1 заява ОСОБА_1 про припинення контракту не містить підстав, визначених Законом №2232-XII та Положенням №1153/2008, які є спеціальними нормами у цих відносинах, а відтак підлягають застосуванню.
Отже, вимоги позивача є безпідставними, а тому задоволенню не підлягають.
Крім цього, вирішуючи спір та відмовляючи у задоволенні позову, суд також виходить з наступного.
Згідно з підпунктом 14 пункту 116 Положення №1153/2008 зарахування військовослужбовців наказами по особовому складу в розпорядження посадових осіб, які мають право призначення на посади, для вирішення питання щодо дальшого їх службового використання допускається в разі, якщо військовослужбовці відсутні понад десять діб, - до повернення військовослужбовців у військову частину (у разі неприйняття іншого рішення про дальше проходження ними військової служби) або до дня набрання чинності рішенням суду про визнання їх безвісно відсутніми чи оголошення померлими, або до дня набрання законної сили вироком суду, яким призначено покарання у виді позбавлення волі.
Абзацами першим-п'ятим частини другої статті 24 Закону №2232-XII передбачено, що військова служба призупиняється для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби, дезертирували із Збройних Сил України та інших військових формувань або добровільно здалися в полон, якщо інше не визначено законодавством.
Початком призупинення військової служби є день внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини про вчинене кримінальне правопорушення, поданих відповідно до частини четвертої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України. Підставою для призупинення військової служби є отримання військовою частиною письмового повідомлення правоохоронного органу про внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального правопорушення (витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань).
Військовослужбовці, військову службу яких призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов'язків військової служби. Контракт про проходження військової служби, а також виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються.
Час призупинення військової служби військовослужбовцям не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому званні та до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії. На них не поширюються пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців.
Військовослужбовці, військову службу яким призупинено, не входять до чисельності Збройних Сил України та інших військових формувань.
Наведене кореспондується з нормами пунктів 144-1, 144-2 Положення №1153/2008.
Згідно з абзацом 1 пункту 144-5 Положення №1153/2008 військовослужбовці, військову службу яким призупинено та стосовно яких обвинувальні вироки суду набрали законної сили, підлягають звільненню з військової служби відповідно до пункту «г» частини другої, пункту «г» частини третьої, підпункту «д» пункту 1, підпункту «в» пункту 2 частини четвертої, підпункту «е» пункту 1, підпункту «е» пункту 2, підпункту «в» пункту 3 частини п'ятої та підпункту «е» пункту 1, підпункту «д» пункту 2, підпункту «в» пункту 3 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», крім військовослужбовців, яким вироком суду визначено міру покарання у виді службового обмеження, арешту з відбуттям на гауптвахті або триманням у дисциплінарному батальйоні.
Відповідно до абзацу 1 пункту 144-6 Положення №1153/2008 для військовослужбовців, стосовно яких судом винесено виправдувальний вирок, що набрав законної сили, або стосовно яких закрито кримінальне провадження відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України, військова служба та дія контракту продовжуються. У такому разі строк призупинення військової служби зараховується до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії, а також до строку вислуги років для присвоєння чергового військового звання, та поновлюються пільги і соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців.
З аналізу наведених норм вбачається, що в разі самовільного залишення військовослужбовцем військової частини він вважається таким, що призупинив військову службу. Вирішення будь-яких питань стосовно військовослужбовців, військову службу яким призупинено у зв'язку із самовільним залишенням військової частини, можливе виключно у разі набрання законної сили обвинувальних вироків стосовно них.
Як вбачається з обставин справи, згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 11 листопада 2023 року №880 ОСОБА_1 вважається таким, що самовільно залишив військову частину в пункті постійної дислокації, починаючи з 08 листопада 2023 року. Зазначеним наказом також позивача виключено з грошового та речового забезпечення військової частини з 08 листопада 2023 року.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 увільнено від займаних посад та призупинено військову службу у Збройних Силах України починаючи з 28 листопада 2023 року у зв'язку із самовільним залишенням військової частини 08 листопада 2023 року, про що внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань (ЄРДР) 28 листопада 2023 року №42023041110000495.
Зазначені обставини, на переконання суду, унеможливлюють відповідача вирішувати питання про припинення (розірвання) контракту про проходження військової служби ОСОБА_1 у Збройних Силах України до моменту його повернення у розташування військової частини НОМЕР_1 .
Вказане питання може бути вирішено лише у разі повернення позивача у розташування військової частини НОМЕР_1 або набрання законної сили обвинувального вироку відносно ОСОБА_1 у зв'язку із самовільним залишенням військової частини.
З огляду на викладене у своїй сукупності, суд приходить до висновку про безпідставність заявлених у даному позові вимог, а тому такі задоволенню не підлягають.
Згідно частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Статтею 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно статей 74-76 Кодексу адміністративного судочинства України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до частини першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Згідно частин першої-третьої статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність вказаних вище доказів окремо, а також достатність і взаємний зв'язок цих доказів у їх сукупності, суд вважає, що позивач не довів наявність підстав для задоволення заявлених вимог. Натомість доводи відповідача свідчать про безпідставність позову.
Керуючись статтями 9, 72, 73, 74-76, 77, 90, 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії відмовити повністю.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 18 березня 2025 року.
Повне найменування учасників справи: позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ), відповідач - військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ).
Суддя О.П. Лелюк