18 березня 2025 року м. Рівне №460/13485/24
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді О.Р. Греська, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
доГоловного управління Пенсійного фонду України у Львівській області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинення певних дій,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення про відмову в призначенні пенсії від 08.10.2024 №172650007232, зобов'язання призначити пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 30.09.2024.
Позовні вимоги обґрунтовано протиправністю прийнятого органом Пенсійного фонду України рішення про відмову у призначенні пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку. Зокрема, позивач зауважує, що нею дотримано усіх законодавчих підстав для призначення такої пенсії.
Ухвалою від 12.11.2024 суддею Гудимою Н.С. позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву.
29.11.2024 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву. В обґрунтування своїх заперечень вказав, що правових підстав для призначення позивачу пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» немає, оскільки відповідно до наданих документів період проживання (роботи) останньої у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 відсутній. Окрім цього, відповідач зазначив, що загальний страховий стаж позивача складає 17 років 06 місяців 27 днів, за необхідних 25 років.
27.02.2025 на підставі розпорядження керівника апарату Рівненського окружного адміністративного суду від 27.02.2025 №288 проведений повторний автоматизований розподіл даної справи у зв'язку з відрахуванням зі штату Рівненського окружного адміністративного суду судді Гудими Н.С.
Відповідно до повторного автоматизованого розподілу судової справи №460/13485/24 дану справу передано на розгляд судді Греська О.Р.
Ухвалою від 28.02.2025 прийнято до провадження адміністративну справу та повторно розпочато розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Суд з'ясував зміст та підстави заяв по суті спору, дослідив долучені до матеріалів справи письмові докази та встановив такі фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.
Позивач має статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 3), що підтверджується посвідчення серії НОМЕР_1 , виданим Рівненською облдержадміністрацією 05.07.1998.
Довідкою від 12.07.2023 №13/11-605, виданою виконавчим комітетом Сарненської міської ради Рівненської області підтверджено, що позивач проживала в селі Любиковичі Сарненського району Рівненської області з 19.03.1989 по 17.11.1999.
15.08.2023 позивач звернулася до органу Пенсійного фонду із заявою щодо призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку згідно зі ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
За результатами розгляду вказаної заяви Головним управлінням Пенсійного фонду України винесено рішення від 24.08.2023 №172650007232 про відмову у призначенні пенсії у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу.
Зазначене рішення ні в адміністративному, ні в судовому порядку позивачем не оскаржувалося.
30.09.2024 позивач повторно звернулася до органу Пенсійного фонду із заявою щодо призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку згідно зі ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
За результатами розгляду цієї заяви відповідачем винесено рішення від 08.10.2024 №172650007232 про відмову у призначенні пенсії у зв'язку з не підтвердженням факту постійного проживання або постійної роботи в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993.
У такому рішенні зазначено, що вік заявника становить 57 років 08 місяців 28 днів, страховий стаж - 17 років 06 місяців 27 днів. За доданими документами до страхового стажу не зараховано період роботи з 12.07.1993 по 24.02.1999 згідно довідки №47 від 10.04.2023, оскільки відсутні підстави прийняття та звільнення, період роботи в церкві на посаді регента з 01.03.1999 по 10.02.2006 згідно трудової книжки НОМЕР_2 , оскільки відсутні дані про сплату внесків та з 01.07.2000 в індивідуальних відомостях про застраховану особу відсутні дані про роботу. Документами не підтверджено факт проживання станом на 01.01.1993. Період проживання у зоні, яка відноситься 3 категорії гарантованого добровільного відселення з 19.03.1989 по 17.11.1999 згідно довідки №13/11-605 від 12.07.2023 не можливо врахувати, оскільки в даний період згідно довідки №105 від 21.04.2023 - робота в смт.Квасилів та згідно трудової книжки НОМЕР_2 робота в м.Здолбунів.
Не погоджуючись з такою відмовою органу Пенсійного фонду, позивач звернулася до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Умови призначення пенсії за віком встановлено статтею 26 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-IV).
Зокрема, частиною 1 статті 26 Закону №1058-IV передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.
В той же час, основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 №796-XII (далі - Закон №796-ХІІ).
Статтею 49 Закону №769-ХІІ визначено, що пенсії особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді: а) державні пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Статтею 55 Закону №796-ХІІ визначені умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення.
Абзацом першим частини першої статті 55 Закону № 796-XII передбачено, що особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Відповідно до абзацу 5 пункту 2 частини 1 статті 55 Закону № 796-XII потерпілі від Чорнобильської катастрофи особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення, мають право на призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку на 3 роки та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років.
При цьому, початкова величина зниження пенсійного віку (в даному випадку 3 роки) встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
З наведених положень Закону №796-XII вбачається, що обов'язковою умовою наявності у особи права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на підставі абзацу 5 пункту 2 частини 1 статті 55 Закону № 796-XII є факт постійного проживання та (або) роботи такої особи у зоні гарантованого добровільного відселення протягом трьох років до 01 січня 1993 року.
При цьому, особам, які додатково до зазначеної умови постійно проживали у зоні гарантованого добровільного відселення в період з моменту аварії (26 квітня 1986 року) по 31 липня 1986 року, ще встановлюється початкова величина зниження пенсійного віку в розмірі 3 роки.
Особам, які постійно не працювали/постійно не проживали в зоні гарантованого добровільного відселення з моменту аварії (26 квітня 1986 року) по 31 липня 1986 року, але постійно проживали/постійно працювали у зазначеній зоні протягом трьох років до 01 січня 1993 року, зменшення пенсійного віку здійснюється без застосування початкової величини, та розраховується, як 1 рік зменшення пенсійного віку за 2 роки проживання/роботи в зоні гарантованого добровільного відселення.
Таким чином, виникнення права на зниження пенсійного віку законодавець пов'язує із фактом фізичного перебування особи у забрудненій зоні у зв'язку із постійним проживанням, або у зв'язку із роботою в такій місцевості. При цьому, як вбачається зі змісту статті 55 вказаного Закону, зниження пенсійного віку залежить від рівня радіологічного забруднення місцевості та тривалості проживання в ній особи.
Відтак, зміст вищезазначених положень свідчать, що особа, яка постійно проживала або постійно проживає чи постійно працювала або постійно працює у зоні гарантованого добровільного відселення, набуває права на призначення їй пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до абзацу 5 пункту 2 частини 1 статті 55 Закону №796-XII у випадку дотримання таких умов:
- наявності у цієї особи статусу потерпілої від Чорнобильської катастрофи;
- наявності у цієї особи необхідного періоду проживання (роботи) у зоні гарантованого добровільного відселення, який станом на 1 січня 1993 року повинен становити не менше 3-х років.
При цьому, виходячи із змісту правовідносин, які регулюються Законом №796-ХІІ, обов'язковий для отримання особою статусу постраждалого від Чорнобильської катастрофи період проживання та роботи починає свій перебіг від дати аварії на Чорнобильській АЕС, тобто з 26 квітня 1986 року. Отже, щодо періоду проживання та (або) праці потерпілої особи у зоні гарантованого добровільного відселення протягом 3-х років станом на 01 січня 1993 року, то його необхідно обраховувати з 26 квітня 1986 року по 01 січня 1993 року. Вказане пов'язане із поняттям виникнення зони посиленого радіологічного контролю, яке згідно чинного законодавства нерозривно пов'язано із моментом аварії на Чорнобильській АЕС.
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1(у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014 № 13-1) (далі - Порядок № 22-1).
Відповідно до абзацу дев'ятого підпункту 7 пункту 2.1 розділу II Порядку №22-1 (в редакції, на момент спірних правовідносин) потерпілими від Чорнобильської катастрофи до заяви про призначення пенсії додаються такі документи, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку:
- документи про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видані органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями), або довідка про евакуацію із зони відчуження у 1986 році, видана Волинською, Житомирською, Київською, Рівненською або Чернігівською облдержадміністраціями;
- посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи - за наявності) (при призначенні пенсії згідно зі статтею 55 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи).
Під час розгляду справи судом встановлено, що для підтвердження наявності права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-XII позивач на виконання вимог п. 2.1 Порядку №22-1 до заяви про призначення їй пенсії додала довідку виконавчого комітету Сарненської міської ради Рівненської області від 12.07.2023 №13/11-605 та посвідчення потерпілої від Чорнобильської катастрофи категорії 3 серії НОМЕР_1 від 05.07.1998.
Згідно з статтею 9 Закону №796-ХІІ (в редакції, чинній на момент видачі позивачу посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи) особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, є, зокрема:
1) учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії та її наслідків;
2) потерпілі від Чорнобильської катастрофи - громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Відповідно до статті 65 Закону №796-ХІІ документами, які підтверджують статус громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи та надають право користуватися пільгами, встановленими цим Законом, є посвідчення "Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" та "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи".
Видача посвідчень провадиться спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням районних державних адміністрацій. Порядок видачі посвідчень встановлюється Кабінетом Міністрів України.
На момент видачі позивачу посвідчення потерпілої від Чорнобильської катастрофи категорії 3, правила видачі посвідчень учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи були врегульовані Порядком видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.08.1992 №501(далі - Порядок №501).
Пунктом 2 Порядку №501 (в редакції, що діяла станом на момент видачі позивачу посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи) передбачено, що посвідчення є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користуватися пільгами й компенсаціями, встановленими Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Таким чином, наявність у позивача статусу потерпілої від Чорнобильської катастрофи, підтвердженого відповідним посвідченням 3 категорії серії НОМЕР_1 від 05.07.1998, виданим Рівненською обласною державною адміністрацією, надає їй право користуватися пільгами, передбаченими Законом №796-ХІІ.
Водночас, як вже зазначалось судом, визначеними в абзаці 5 пункту 2 частини 1 статті 55 Закону №796-XII умовами, які надають особі право на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на 6 років, є не тільки наявність статусу потерпілої від Чорнобильської катастрофи, а ще й проживання (робота) такої особи у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 не менше 3-х років.
У позовній заяві ОСОБА_1 зазначає, що наявне у неї посвідчення потерпілої від Чорнобильської катастрофи (категорія 3), а також довідка Сарненської міської ради від 12.07.2023 №13/11-605, згідно якої вона з 19.03.1989 по 17.11.1999 була зареєстрована та проживала у с.Люиковичі Сарненського району Рівненської області, є достатніми доказами наявності у неї необхідного для призначення пенсії строку проживання в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 1 січня 1993 року не менше 3-х років.
Надаючи оцінку вказаним доводам позивача суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 11 Закону №796-ХІІ (в редакції, що була чинна станом на момент видачі позивачу посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи) до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать, зокрема:
- особи, які постійно проживали на території зони гарантованого добровільного відселення на день аварії або прожили за станом на 1 січня 1993 року на території цієї зони не менше трьох років, та відселені або самостійно переселилися з цих територій (п. 2 ч. 1 ст. 11 Закону №796-ХІІ);
- особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зоні гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше трьох років (п.3 ч. 1 ст. 11 Закону №796-ХІІ).
В свою чергу, пунктом 5 Порядку № 501 (в редакції, чинній на момент видачі позивачу посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи) передбачено, що потерпілим від Чорнобильської катастрофи (не віднесеним до категорії 2), які постійно проживали на територіях зон безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення на день аварії або які за станом на 1 січня 1993 р. прожили у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а на території зони гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років і відселені або самостійно переселилися з цих територій, а також постійно проживають або постійно працюють у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 р. прожили або відпрацювали у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, і віднесеним до категорії 3, видаються посвідчення зеленого кольору, серія Б.
Зміст вказаних правових норм свідчить, що статус потерпілих від Чорнобильської катастрофи, який пов'язаний саме із зоною гарантованого добровільного відселення, надався наступним категоріям осіб:
1) особам, які постійно проживали на територіях зони гарантованого добровільного відселення на день аварії (тобто на 26.04.1986);
2) особам, які прожили за станом на 1 січня 1993 року на території зони гарантованого добровільного відселення не менше трьох років та відселені або самостійно переселилися з цих територій;
3) особам, які постійно проживають у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року вони прожили у цій зоні не менше трьох років.
4) особам, які постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року вони відпрацювали у цій зоні не менше трьох років.
Зміст правової норми пункту 5 Порядку № 501 свідчить, що нею визначено декілька підстав для видачі особі посвідчення потерпілого категорії 3 серії Б, серед яких не тільки проживання/робота особи в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року не менше трьох років, а ще й постійне проживання особи на території зони гарантованого добровільного відселення станом на день аварії, тобто станом на 26.04.1986.
З огляду на зазначене суд приходить до висновку, що наявне у позивача посвідчення потерпілої від Чорнобильської катастрофи категорії 3, не є документом, який беззаперечно підтверджує факт проживання її проживання/роботи на території зони гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року не менше трьох років, оскільки таке посвідчення могло бути видане їй на підставі постійного проживання на території зони гарантованого добровільного відселення станом на день аварії (на 26.04.1986).
Так, довідкою від 12.07.2023 №13/11-605, виданою виконавчим комітетом Сарненської міської ради Рівненської області підтверджено, що позивач проживала в с.Любиковичі Сарненського району Рівненської області з 19.03.1989 по 17.11.1999.
Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 23.07.1991 №106, с.Любиковичі Сарненського району Рівненської області відноситься до зони гарантованого добровільного відселення внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС.
Однак, відповідно до записів в трудовій книжці позивача серії НОМЕР_2 , ОСОБА_1 у період з 21.05.1985 по 29.11.1991 працювала у Рівненському дослідному заводі сільськогосподарського машинобудування «Рівненсільмаш» (наразі АТ «Рівнесільмаш»), з 01.10.1992 по 01.07.1993 у Здолбунівській СШ №3, тобто в населених пунктах, територія яких не відноситься до зони радіоактивного забруднення.
Водночас, у довідці від 21.04.2023 №105, виданій АТ «Рівнесільмаш» міститься інформація про те, що позивач з 24.01.1989 по 29.11.1989 перебувала відпустці по догляду за дитиною зі збереженням заробітної плати в розмірі передбаченому законом, з 30.11.1989 по 29.05.1990 перебувала у відпустці по догляду за дитиною без збереження заробітної плати, з 30.05.1990 по 29.11.1991 перебувала у відпустці по догляду за дитиною до 3-х років, без збереження заробітної плати.
Тобто в період з 24.01.1989 по 29.11.1991 позивач фактично не працювала, тобто не виконувала свою роботу в смт.Квасилів, оскільки перебувала у відпустці по догляду за дитиною.
Вочевидь, посилання відповідача на те, що період, у який позивач працювала у Рівненському дослідному заводі сільськогосподарського машинобудування «Рівненсільмаш», що знаходиться в смт.Квасилів, не зараховується до періоду проживання в зоні гарантованого добровільного відселення взагалі, суд оцінює критично та не бере до уваги, позаяк зазначене не спростовує її проживання у період з 19.03.1989 по 29.11.1989, з 30.11.1989 по 29.05.1990, з 30.05.1990 по 29.11.1991 за зареєстрованим місцем проживання, за адресою: с.Любиковичі Сарненського району Рівненської області (перебуваючи у відпустці по догляду за дитиною).
Таким чином, позивач на території, що відноситься до зони добровільного (гарантованого) відселення в період з 19.03.1989 по 01.01.1993 сумарно прожила 3 роки 6 місяців 13 днів.
З огляду на встановлені обставини справи та наведені норми права, що регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що період проживання позивача у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 становить більше трьох років, що є необхідною умовою для підтвердження права на додаткове зменшення пенсійного віку, передбаченого положеннями статтею 55 Закону №796-XII.
Також, оскарженим рішенням пенсійного органу до страхового стажу позивачу не зараховано період роботи з 12.07.1993 по 24.09.1999 та період 01.03.1999 по 10.02.2006.
Відповідно до абзацу першого частини першої статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Частиною другою статті 24 Закону №1058-IV передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина четверта статті 24 Закону №1058-IV).
За приписами частини першої статті 56 Закону України від 05.11.1991 №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788-XII) до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Статтею 62 Закону №1788-XII встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637).
Пунктом 1 Порядку № 637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Отже, страховий стаж підтверджується записами у трудовій книжці, і лише у випадку їх відсутності встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи та архівними установами, зокрема довідками, які містять відомості про періоди роботи.
Згідно записів трудової книжки НОМЕР_2 , щодо спірних періодів:
- 01.03.1999 позивач прийнята на посаду регента церковного хору в Рокитнівську Свято-Троїцьку церкву (наказ №1 від 01.03.1999);
- 10.02.2006 звільнена з посади регента церковного хору за власним бажанням (наказ №2 від 10.02.2006).
Доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці щодо даних періодів роботи відповідачем суду не надано.
Разом з цим, суд зазначає, що у трудовій книжці відсутні записи про період роботи з 12.07.1993 по 24.02.1999. Жодних інших доказів для підтвердження такого періоду роботи позивачем до матеріалів справи не надано.
Більше того, за змістом позову не спростовано доводів відповідача щодо підстав для не врахування зазначеного вище періоду до страхового стажу.
Отже, наразі у суду відсутні будь які підтверджуючі документи щодо періоду роботи позивача з 12.07.1993 по 24.02.1999.
Щодо відсутності інформації про сплату страхових внесків за період трудової діяльності, суд вважає за необхідне вказати наступне.
Порядок обчислення та сплати страхових внесків визначено у статті 20 Закону України №1058-IV, відповідно до якої страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.
Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, зазначених у пунктах 1, 2, 5 7, 9, 10, 12, 15, 17 і 18 статті 11 цього Закону, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом (частина 10 статті 20 Закону України №1058-IV).
Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків (частина 12 статті 20 Закону України №1058-IV).
Згідно зі статтею 106 Закону України №1058-IV, у редакції до 01 січня 2011 року, відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати.
У подальшому така відповідальність передбачена приписами Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року №2464-VI, який набрав чинності з 01 січня 2011 року.
Аналіз наведених положень дає підстав для висновку, що страхові внески є складовою умовою існування солідарної системи і підлягають обов'язковій сплаті, розрахунок пенсії провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює людина, (страхувальником) сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника.
З огляду на викладене, суд вважає помилковим твердження пенсійного органу про те, що виключно відсутність сплати страхових внесків згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу, може виступати підставою для не врахування періоду трудової діяльності до страхового стажу.
Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 24 травня 2018 року у справі № 490/12392/16-а, від 01 листопада 2018 року у справі №199/1852/15-а та від 17 липня 2019 року у справі №144/669/17.
Позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу при перерахунку/призначенні пенсії особи періодів її роботи на такому підприємстві.
Позбавлення працівника соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи на підприємстві внаслідок невиконання підприємством обов'язку по сплаті внесків до Пенсійного фонду України є неприпустимим та суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.
Вказані висновки узгоджуються з позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 23 березня 2020 року у справі №535/1031/16-а, від 30.09.2019 у справі №316/1392/16-а, від 17.07.2019 у справі №144/669/17, від 20.03.2019 у справі №688/947/17, від 21.05.2021 у справі №343/659/17, які, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, мають бути враховані судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Отже, оскільки працівник не може нести відповідальність у вигляді позбавлення права на включення періоду роботи до страхового стажу за порушення, яке вчинене роботодавцем - платником страхових внесків (єдиного внеску), орган Пенсійного фонду України протиправно не зарахував період роботи позивача з 01.03.1999 по 10.02.2006 до відповідного стажу, посилаючись на зазначені ним обставини, чим порушив право позивачки на призначення пенсії за віком.
Окрім того, суд зазначає, що частиною 3 ст. 44 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
До того ж і відповідно абзацу 3 п.1.7 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (затверджений Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005р. №22-1; далі за текстом - Порядок №22-1), у разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис. Якщо вони будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата, зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви.
Проте, у ході розгляду даної справи пенсійний орган не подав жодних доказів та не навів жодних аргументів на підтвердження правомірності дій з приводу нереалізації управлінської функції у порядку наведених норм.
Відтак, рішення відповідача від 08.10.2024 №172650007232 про відмову у призначенні позивачу пенсії зі зниженням пенсійного віку є протиправним та підлягає скасуванню.
Стосовно позовних вимог про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Львівській області призначити пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно із ч. 3 ст. 245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Відповідно до ч. 4 ст. 245 КАС України, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Оскільки саме відповідач наділений повноваженнями щодо розрахунку стажу, віку та призначення пенсії, з метою ефективного захисту права позивача на належне пенсійне забезпечення, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги частково шляхом зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Львівській області зарахувати до страхового стажу період роботи позивача з 01.03.1999 по 10.02.2006 на посаді регента церковного хору в Рокитнівській Свято-Троїцькій церкві та повторно розглянути заяву позивача від 30.09.2024 про призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та прийняти відповідне рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Оскільки судом обрано інший спосіб захисту порушеного права ніж просив позивач, в цій частині позову суд відмовляє.
Згідно з частиною 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Зважаючи на встановлені у ході судового розгляду фактичні обставини справи та беручи до уваги норми чинного законодавства, якими урегульовані спірні відносини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог частково.
Згідно з частиною третьою статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Таким чином за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягає стягненню сплачений позивачем судовий збір у розмірі 484,48 грн.
Керуючись статтями 241-246, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинення певних дій задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області №172650007232 від 08.10.2024 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 30.09.2024 щодо призначення пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», зарахувавши до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 01.03.1999 по 10.02.2006 на посаді регента церковного хору в Рокитнівській Свято-Троїцькій церкві та прийняти відповідне рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області судовий збір у розмірі 484,48 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 .
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (вул. Митрополита Андрея, 10,м. Львів,Львівська обл.,79016. ЄДРПОУ/РНОКПП 13814885)
Повний текст рішення складений 18.03.2025.
Суддя Олег ГРЕСЬКО