Провадження № 22-ц/803/2825/25 Справа № 202/13444/23 Головуючий у першій інстанції: Слюсар Л. П. Суддя-доповідач: Красвітна Т. П.
05 березня 2025 року Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого - Красвітної Т.П.,
суддів: Городничої В.С., Макарова М.О.,
за участю секретаря Сахарова Д.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська у складі судді Слюсар Л.П. від 18 листопада 2024 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні домоволодінням і вселенні та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у здійсненні права власності домоволодіння, шляхом припинення права користування,-
У липні 2023 року ОСОБА_2 звернувся до суду з даним позовом, посилаючись на те, що він є рідним братом по батьківській лінії відповідачки ОСОБА_3 . Після смерті їх батька - ОСОБА_4 , що помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , відкрилась спадщина на 1/2 частину домоволодіння АДРЕСА_1 . До спадкування були закликані дружина спадкодавця - ОСОБА_5 , та діти - ОСОБА_2 (син від першого шлюбу спадкодавця) та ОСОБА_1 (донька від другого шлюбу). Домоволодіння АДРЕСА_1 було побудовано ще батьками ОСОБА_2 , проте право власності на домоволодіння було зареєстровано вже після смерті матері ОСОБА_2 та після укладення його шлюбу з ОСОБА_5 , тож 1/2 частина домоволодіння була визначена ОСОБА_5 як частка майна подружжя. Згідно рішення Індустріального районного народного суду м. Дніпропетровська від 29.10.1992 за ОСОБА_1 було визнано право власності на 1/6 частку та за ОСОБА_5 на 2/3 частки домоволодіння за адресою по АДРЕСА_1 . Не зважаючи на те, що батько за життя купив відповідачці інший будинок і завжди заявляв, що домоволодіння АДРЕСА_1 має залишитися у спадок позивачу, проте за життя він не залишив заповіт, а після його смерті ОСОБА_5 та ОСОБА_1 взагалі вирішили позбавити ОСОБА_2 батьківської хати. Рішенням Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 20 квітня 2021 року по справі №202/287/21 визнано за ОСОБА_2 право власності в порядку спадкування за законом, після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , на 1/6 частину домоволодіння, загальною площею 53,0 кв.м, що розташоване за адресою по АДРЕСА_1 . Відповідачка є власницею 5/6 частини будинку за вказаною та постійно чинить перешкоди у користуванні позивачем спірним будинком. Після смерті батька у позивача немає доступу до будинку, відповідачка весь цей час користується спірним будинком вцілому, не погоджуючи з ОСОБА_2 , як співвласником, жодних своїх дій в процесі користування спірним майном. Таким чином, саме зі сторони відповідачки вчиняються перешкоди у користуванні позивачем його частиною власності, а також ОСОБА_1 намагається позбавити його прав на спадкове майно. Так, відпоівдачка в 2021 році звернулась до Індустріального районного суду м. Дніпропетровська з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на 1/6 частку домоволодіння, припинення права на частку домоволодіння та виплату компенсації за частку домоволодіння. Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 27 липня 2022 року №202/2395/21 позов ОСОБА_1 задоволено. Вирішено припинити право ОСОБА_2 на 1/6 частку домоволодіння за адресою по АДРЕСА_1 , загальною площею 53,0 кв.м, з виплатою компенсації її вартості у сумі 124167,00 грн. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/6 частку вказаного домоволодіння. Постановою Дніпровського апеляційного суду від 18 жовтня 2022 року №202/2395/21 рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 27 липня 2022 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Ухвалою Верховного Суду від 05 грудня 2022 року у відкритті касаційного провадження відмовлено. Позивач неодноразово звертався до ОСОБА_1 з питання вселення до спадкового будинку та визначення порядку користування ним, проте вона категорично заперечує. 30 квітня 2023 року ОСОБА_2 вимушений звернутися із заявою до правоохоронних органів, де йому було рекомендовано звернутися до суду з цивільним позовом за захистом своїх прав. Тому позивач просив усунути перешкоди в користуванні ним домоволодінням АДРЕСА_1 зі сторони ОСОБА_6 та вселити його, ОСОБА_2 , в будинок АДРЕСА_1 , зобов'язавши відповідачку не чинити позивачу перешкоди у користуванні спірною квартирою та надати ОСОБА_2 один екземпляр ключів від усіх замків на вхідних дверях будинку АДРЕСА_1 .
Із зустрічним позовом звернулась ОСОБА_1 , обґрунтовуючи його тим, що оскільки позивач не проживає у спірному житловому будинку більше року без поважних причин, не утримує будинок та не сплачує за надані комунальні послуги, то відповідно до положень ст. 405 ЦК України, вона, як власник майна, має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядженням своїм майном, шляхом визнання його таким, що втратив право на користування житловим приміщення. Вказала, що на момент подання позовної заяви між сторонами відсутні сімейні стосунки, між сторонами склались конфліктні відносини, позивач фактично проживає за іншою адресою. Підставою користування ОСОБА_2 житловим будинком є лише його волевиявлення, при цьому таке право користування може бути припинено відповідно до ст. 406 ЦК України. Вказала, що позивач за останні 20 років ніколи не проживав у домоволодінні, не поліпшував житлові умови, не сплачував комунальні платежі жодного разу. Також частка ОСОБА_2 є незначною і не може бути виділена в натурі для житла, річ є неподільною, спільне володіння і користування є неможливим, що підтверджено висновком судової будівельно-технічної експертизи №1408-08 складеним 11.09.2023 року. Припинення користування будинком не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї, враховуючи той факт, що у нього є інше нерухоме майно. Тому позивач за зустрічним позовом просила визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право користування домоволодіння за адресою по АДРЕСА_1 .
Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 18 листопада 2024 року, з врахування ухвали цього ж суду від 13 січня 2025 року про виправлення описки, позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено. Вирішено усунути ОСОБА_2 перешкоди в користуванні домоволодінням АДРЕСА_1 та вселити ОСОБА_2 у вказаний будинок. Зобов'язано ОСОБА_1 надати ОСОБА_2 комплект ключів від замків будинку АДРЕСА_1 . В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у здійсненні права власності, шляхом припинення права користування домоволодінням - відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 1073,60 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір у розмірі 1073,60 грн (а.с. 198-205, 232-233 т.2).
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, ставить питання про скасування оскаржуваного рішення та ухвалення нового про задоволення її зустрічного позову.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення, виходячи з наступного.
Встановлено судом та стверджується зібраними у справі доказами, що рішенням Індустріального районного народного суду м. Дніпропетровська від 29.10.1992 за ОСОБА_1 було визнано право власності на 1/6 частку та за ОСОБА_5 на 2/3 частки домоволодіння за адресою по АДРЕСА_1 (а.с. 7 т.1).
07 травня 2015 року на підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Батовою Л.Г., зареєстрованого в реєстрі за №1517, ОСОБА_5 подарувала ОСОБА_1 2/3 частки вказаного вище житлового будинку АДРЕСА_1 (а.с. 15 т.1).
За ОСОБА_1 зареєстроване право власності на 2/3 частки житлового будинку по АДРЕСА_1 , що підтверджується копією витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №37229624 від 07.05.2015 року (а.с. 16 т.1).
Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 20 квітня 2021 року по справі №202/287/21 задоволено частково позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_5 про визнання права власності на домоволодіння у порядку спадкування. Визнано за ОСОБА_2 право власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на 1/6 частину домоволодіння, загальною площею 53,0 кв.м, що розташоване за адресою по АДРЕСА_1 . В іншій частині у задоволенні позовних вимог - відмовлено. Рішення набрало законної сили 01.06.2021 (а.с. 8 т.1).
Згідно з Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №264124608 від 02.07.2021 року, ОСОБА_2 на підставі вказаного вище рішення суду належить на праві спільної часткової власності 1/6 частка житлового будинку за адресою по АДРЕСА_1 , літ. А-1 загальною площею 52,2 кв.м., житловою площею 38,2 кв.м., з господарськими будівлями та спорудами (а.с. 10 т.1).
Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 27 липня 2022 року у цивільній справі №202/2395/21 задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на 1/6 частку домоволодіння, припинення права на частку домоволодіння та виплату компенсації за частку домоволодіння. Припинено право ОСОБА_2 на 1/6 частку домоволодіння за адресою по АДРЕСА_1 , загальною площею 53,0 кв.м, з виплатою компенсації її вартості у сумі 124167,00 грн. Визнано за позивачем ОСОБА_1 право власності на 1/6 частку домоволодіння, що знаходиться за адресою по АДРЕСА_1 (а.с. 131-134 т.2).
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 18 жовтня 2022 року №202/2395/21, (провадження №22-ц/803/6529/22) вказане вище рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 27 липня 2022 року скасовано та ухвалено нове рішення. В задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання судових витрат (а.с. 131-134 т.2).
Ухвалою Верховного Суду від 05 грудня 2022 року у справі №202/2395/21 відмовлено у відкритті касаційного провадження у справі за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Якуб Світлани Анатоліївни на постанову Дніпровського апеляційного суду від 18 жовтня 2022 року.
Згідно довідки про склад сім'ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/ будинку осіб №076369 від 06.11.2018, в будинку АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_1 та ОСОБА_5 (а.с. 57 т.1).
Також встановлено, що відповідачка за первісним позовом перешкоджає ОСОБА_2 володіти, користуватися та розпоряджатися належною йому часткою будинку по АДРЕСА_1 , що підтверджується, зокрема, зверненням останнього 30.04.2023 до правоохоронних органів (а.с. 17, 18).
Добровільно ОСОБА_1 не бажає усунути перешкоди в користуванні позивачем за первісним позовом належною йому частиною житлового будинку. Викладене визнано відповідачкою за первісним позовом у судовому засіданні суду апеляційної інстанції, що підтверджується протоколом та звукозаписом судового засідання.
Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_7 суду першої інстанції повідомила, що є донькою відповідачки; власником домоволодіння була бабуся, яка є лежачою хворою. ОСОБА_2 не приходив в домоволодіння, а прийшов вже коли відбулося поліпшення умов та реконструкція будинку. ОСОБА_2 були запропоновані кошти за його частку, однак він відмовився. Вказала, до готові виплатити вартість частки позивача. Ключів від спірного будинку ОСОБА_2 не має, тому що його частка незначна та не виділена в натурі. В домоволодінні проживає бабуся, матір ОСОБА_1 та сім'я свідка - її чоловік та дитина. В будинку визначений такий порядок користування: в кімнаті, площею 6 кв.м, проживає бабуся, в кімнаті, площею 5 кв.м., - ОСОБА_1 , в кімнаті, площею 11 кв.м., - проживає її сім'я.
Свідок ОСОБА_8 повідомив, що є другом родини протягом 10 років, розповів про поліпшення житлових умов, які проведені ОСОБА_9 . Вказав, що в будинку 4 кімнати.
Свідок ОСОБА_10 зазначив, що є зятем відповідачки за первісним позовом, вказав що з 2014 року проживає в будинку разом із дружиною.
Статтею 41 Конституції України встановлено, що право власності є непорушним. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.
Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
За положеннями ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Згідно ч.ч. 1-3 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.
Статтею 321 ЦК України також встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ч. 1 статті).
За положеннями статті 356 ЦК України, власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
Частинами 1, 2 ст.358 ЦК України визначають, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.
Згідно зі ст. 379 ЦК України житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них.
Відповідно до ч.1 ст. 383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.
За змістом статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Згідно з ч. 2 ст. 7 ЖК України власник житла має право на володіння, користування і розпоряджання житлом.
Крім того, відповідно до статті 150 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.
У пункті 33 Постанови Пленуму ВССУ від 07 лютого 2014 року №5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» роз'яснено, зокрема, що застосовуючи положення статті 391 ЦК, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, навіть якщо вони не пов'язані із позбавленням права володіння, суд має виходити із такого. Відповідно до положень статей 391, 396 ЦК України позов про усунення порушень права, не пов'язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов'язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.
Виходячи з викладеного, надавши належної оцінки представленим у справі доказам, у їх сукупності; встановивши, що позивачу за первісним позовом на праві власності належить 1/6 частина будинку по АДРЕСА_1 ; встановивши, що ОСОБА_1 перешкоджає ОСОБА_2 у здійсненні ним його прав на користування, проживання у вказаному будинку, - колегія дійшла висновку про обґрунтованість та доведеність первісних позовних вимог та наявність підстав для усунення ОСОБА_2 перешкод у користуванні вказаним домоволодінням, вселення його у будинок по АДРЕСА_1 і зобов'язання ОСОБА_1 надати ОСОБА_2 комплект ключів від замків цього будинку.
Доводи відповідачки за первісним позовом, що вона зробила якісний ремонт будинку по АДРЕСА_1 , тривалий час у ньому проживала а ОСОБА_2 протягом років не дбав та не користувався цим будинком - не спростовують наведених вище висновків щодо задоволення первісних позовних вимог.
Обґрунтування апеляційної скарги, що місцевий суд вийшов за межі позовних вимог є безпідставним, адже помилкове зазначення у первісному позові про усунення перешкод “квартирою», а не будинком, не може бути підставою для відмови у заявленому позові. Зі змісту мотивувальної та прохальної частини позовної заяви ОСОБА_2 вбачається, що предметом спору є усунення перешкод в користуванні домоволодінням і вселення у житловий будинок за адресою по АДРЕСА_1 .
Посилання апелянтки на неможливість поділу у натурі спірного будинку для проживання двох співвласників, не може бути підставою для позбавлення позивача за первісним позовом права користування своєю часткою у майні.
Зазначення в апеляційній скарзі про наявність у ОСОБА_2 іншого житла не доведено належними та допустимими доказами. Зокрема, в матеріалах справи відсутні докази наявності у позивача за первісним позовом на праві власності будь-якого житлового нерухомого майна у м. Дніпро. Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №416262173 від 04.03.2025, ОСОБА_2 має у власності садовий будинок у садівничому товаристві “Сосновий бір №3» в с. Піщанка Новомосковського району Дніпропетровської області, що знаходиться на значній відстані від міста Дніпра. Крім того, згідно відомостей Реєстру, цей садовий будинок не відноситься до об'єкту житлової нерухомості.
Щодо зустрічних позовних вимог колегія зазначає наступне.
ОСОБА_1 обґрунтовує свої зустрічні вимоги, зокрема, положеннями частини другої статті 405 ЦК України, відповідно до якої член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Однак, ОСОБА_2 не є членом сім'ї власника житла, а є співвласником спірного об'єкту житлової нерухомості.
Згідно копії паспорту відповідача за зустрічним позовом серії АМ №996549 від 31.05.2002 року, його місце проживання було зареєстроване за адресою по АДРЕСА_2 (а.с. 19 т.1).
Судом також установлено, що ОСОБА_2 на час подання зустрічного позову та на час розгляду справи судом не проживав фактично за адресою по АДРЕСА_1 .
Виходячи з викладеного, встановивши, що ОСОБА_2 не проживає у будинку за адресою по АДРЕСА_1 ; приймаючи до уваги, що він звернувся з позовом про вселення до цього житла, як співвласника майна, - підстави для задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 про визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користування домоволодіння за адресою по АДРЕСА_1 - відсутні.
Отже, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування районним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а лише зводяться до переоцінки доказів.
Суд звертає увагу, що, відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З огляду на вищевикладене, колегія дійшла висновку про наявність підстав для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 375, 381-383 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 18 листопада 2024 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду.
Вступна та резолютивна частини постанови проголошена 05 березня 2025 року.
Повний текст постанови складено 17 березня 2025 року.
Головуючий Т.П. Красвітна
Судді В.С. Городнича
М.О. Макаров