18 березня 2025 року справа №320/30915/24
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Щавінського В.Р., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Київського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бородянське житлово-комунальне підприємство" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,
Київське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бородянське житлово-комунальне підприємство" з вимогою стягнути адміністративно-господарські санкції та пеню у розмірі 101436,14 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що відповідач в установленому порядку у 2023 році не виконав встановлений статтею 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» норматив робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю. Окрім того, на підставі згаданого закону за порушення терміну сплати адміністративно-господарських санкцій з відповідача належить стягнути пеню.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 04.07.2024 відкрито спрощене позовне провадження у справі та ухвалено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.
Надалі, позивач подав до суду заяву про уточнення позовних вимог, у якій вказав, що після подачі даної позовної заяви до суду було встановлено технічну помилку у сумі пені, яку слід стягнути із відповідача, а саме вірна сума пені становить - 1936,17 грн. Таким чином, загальна сума адміністративно-господарських санкцій та пені, яка підлягає стягненню з відповідача є 102408,32 грн.
Зазначив, що у подальшому відповідач сплатив адміністративно-господарські санкції та пеню у сумі - 101436,14 грн. Однак, враховуючи те, що вірна сума адміністративно-господарських санкцій та пені є 102408,32 грн., тому за відповідачем рахується борг по сплаті пені у сумі 972,18 грн.
Таким чином, позивач просить суд врахувати вищевказане та стягнути із відповідача на користь позивача пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 972,18 грн.
Відповідач своїм правом, передбаченим статтею 162 КАС України не скористався, із відзивом до суду не звернувся.
Крім того, позивач подав клопотання про здійснення розгляду справи з викликом сторін.
Розглянувши таке клопотання, суд зазначає наступне.
Частиною 5 статті 262 КАС України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Відповідно до частини 6 статті 262 КАС України, суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу та якщо характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі незначної складності не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.
Водночас, зміст клопотання представника позивача сторін не дає підстав стверджувати, що повне та всебічне з'ясування усіх обставин у справі потребує проведення судового засідання чи заслуховування пояснень сторін.
Більш того, представник позивача у клопотанні не зазначив, встановлення яких обставин у справі є неможливим шляхом аналізу письмових доказів і пояснень та вимагає проведення судового засідання.
Дослідивши клопотання, матеріали справи, беручи до уваги предмет та підстави позову, обставини, якими учасники справи обґрунтовують свої вимоги та заперечення, характер спірних правовідносин, обсяг та характер доказів у справі, суд не вбачає обґрунтованих підстав для розгляду справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін та приходить до висновку, що в задоволенні клопотання має бути відмовлено.
Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, оглянувши письмові докази, які були надані, суд вважає, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до розрахунку сум адміністративно - господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв'язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, надісланого відповідачу, кількість робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю і не зайнятих особами з інвалідністю для роботодавців, у яких працює 23 осіб і більше, складає у відповідача 1 одиниця.
Сума коштів адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, за 2023 рік складає у відповідача 120472,15 грн.
Крім того, у відповідності до ч. 2 ст. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» порушення термінів сплати Адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Як вбачається з матеріалів справи, розмір пені для відповідача складає 1936,17 грн., відповідно повна сума, що підлягає до сплати відповідачем до Державного бюджету України складає 102408,32 грн.
У зв'язку з несплатою відповідачем суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у добровільному порядку, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд дійшов таких висновків.
Спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальних сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права і свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами, є Закону України від 21.03.1991 «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні».
Згідно частини другої статті 17 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» підприємства, установи і організації за рахунок власних коштів у разі потреби створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей осіб з інвалідністю.
Відповідно до частини першої статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
Згідно частини третьої статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
За змістом статті 18-1 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» пошук підходящої роботи для інваліда здійснює державна служба зайнятості.
Відповідно до частин першої та другої статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.
Відповідно до положень частин першої, четвертої статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.
Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.
Проаналізувавши вищенаведене суд зазначає, що обов'язок по працевлаштуванню інвалідів відповідно до встановленого Законом нормативу, покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості.
Відповідно до наказу Міністерства праці та соціальної політики України № 591 від 27 серпня 2020 року «Про затвердження форми звітності №10-ПОІ (річна) «Звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю» та Інструкції щодо 99 заповнення форма № 10-ПОІ (річна) «Звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю» (далі - звіт), що заповнюється за рік, поширюється на всі підприємства, установи і організації, у тому числі підприємства громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, у яких працює за основним місцем роботи, від 8 і більше осіб.
Згідно пункту 4 частини третьої статті 50 Закону України «Про зайнятість населення» роботодавці зобов'язані, зокрема, своєчасно та в повному обсязі, у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення.
Відповідно до пункту 2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 року № 70 інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.
Наказом Міністерства соціальної політики України від 31 травня 2013 року №316 затверджено Форму звітності №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», яка подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії(й). Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.
Згідно частини другої статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» у разі порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.
Відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Частиною другою наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Отже, для стягнення адміністративно-господарських санкцій слід виходити із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов'язань та встановлення в діях або бездіяльності підприємства складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій.
Статтею 238 Господарського кодексу України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.
Таким чином, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до учасника господарських відносин за порушення ним правил, встановлених законодавчими актами, при наявності в діях суб'єкту господарювання вини у вчиненні такого порушення та якщо ним не приймались заходи, спрямовані на недопущення господарського правопорушення.
Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 19.12.2018 у справі № 812/1140/18, згідно якої обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування, за умови, що відповідач ужив всі заходи по створенню робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до встановленого нормативу. При цьому, якщо жодних доказів про те, що відповідачем не виділено та не створено робочі місця для працевлаштування інвалідів, позивачем не надано та не доведено факту протиправної відмови у працевлаштуванні інвалідів з боку товариства.
У матеріалах справи відсутні докази, що відповідачем виконано норматив по працевлаштуванню інвалідів у 2023 році та не підтверджено жодними доказами, що ним вживались будь-які необхідні заходи по створенню робочих місць та працевлаштуванню інвалідів, що, у свою чергу, може слугувати підставою для накладення адміністративно-господарських санкцій.
Враховуючи встановлені обставини справи, суд приходить до висновку про те, що відповідачем не дотримано норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, що передбачений статтею 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», а тому наявні підстави для нарахування позивачем адміністративно-господарських санкцій та пені.
При цьому, з матеріалів справи вбачається, що відповідачем виконано обов'язок щодо сплати основної суми адміністративно-господарського штрафу у розмірі 101436,14 грн, що підтверджується відомостями з ЦБІ.
Однак, з урахуванням фактичної суми позову 102408,32 грн, за відповідачем залишається не сплаченою сума пені у розмірі 972,18 грн.
Отже, беручи до уваги вищевикладені обставини в сукупності суд приходить до висновку про обґрунтованість адміністративного позову Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів та наявності підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення з позивача пені у розмірі 972,18 грн.
Згідно частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Доказів, які б спростовували доводи позивача відповідач суду не надав.
Докази, які б підтверджували сплату боргу у повному обсязі на момент вирішення спору, у справі відсутні, що, за висновками суду, є підставою для його стягнення у судового порядку.
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд доходить висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Згідно з частиною другою статті 139 КАС України при задоволенні позову суб'єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб'єкта владних повноважень, пов'язані із залученням свідків та проведенням експертиз.
Оскільки у цій справі не залучалися свідки та не проводилися експертизи, підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Бородянське житлово-комунальне підприємство" на користь Київського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 972,18 грн. (дев'ятсот сімдесят дві гривні 18 копійок).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Щавінський В.Р.