18 березня 2025 року м.Суми
Справа №583/1375/23
Номер провадження 22-ц/816/215/25
Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого - Криворотенка В. І. (суддя-доповідач),
суддів - Філонової Ю. О. , Собини О. І.
за участю секретаря судового засідання - Чуприни В.І.,
сторони:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні в приміщенні Сумського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 та ОСОБА_4 - адвоката Шевченка Романа Володимировича
на рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 23 квітня 2024 року у складі судді Соколової Н.О., ухвалене у м.Охтирка,
27 березня 2023 року ОСОБА_1 , через свого представника - адвоката Кудіна О.М., звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про усунення перешкод в користуванні нерухомим майном.
Свої вимоги мотивував тим, що квартира АДРЕСА_1 , належить на праві спільної сумісної власності йому та його матері - відповідачці у справі ОСОБА_4 , однак фактично у цій квартирі проживають його рідна сестра ОСОБА_2 з членами її родини, які більше 10 років тому самовільно заселилася до квартири без згоди власників. Вказує, що він на даний час не має іншого житла і має намір вселитися зі своєю сім'єю до вказаної квартири, проте на неодноразові звернення про звільнення належної йому квартири ОСОБА_2 та її син ОСОБА_3 відповідали категоричною відмовою, добровільно залишати спірну квартиру наміру не мають.
Посилаючись на вищевказані обставини, просив суд ухвалити рішення, яким усунути перешкоди в користуванні нерухомим майном шляхом вселення ОСОБА_1 та членів його сім'ї у квартиру АДРЕСА_1 , що належить на праві приватної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_4 ; зобов'язати ОСОБА_2 та ОСОБА_3 надати ОСОБА_1 ключі від вхідних дверей вказаної житлової квартири; зобов'язати відповідачів не чинити перешкоди в користуванні майном.
Рішенням Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 23 квітня 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Усунуто перешкоди в користуванні нерухомим майном шляхом вселення ОСОБА_1 та членів його сім'ї у квартиру АДРЕСА_1 , зобов'язано ОСОБА_3 , ОСОБА_4 не чинити перешкоди в користуванні квартирою АДРЕСА_1 .
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 відмовлено.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 судовий збір в сумі 2147,20 грн та 8000 грн витрат на правничу допомогу, всього стягнуто 10147,20 грн в дольовому порядку, тобто по 5073,60 грн з кожного.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_3 та ОСОБА_4 - адвокат Шевченко Р.В., посилаючись на недоведеність обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, неправильне застосування норм процесуального права, просить рішення суду скасувати в частині задоволення позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні нерухомим майном шляхом вселення та зобов'язання не чинити перешкоди в користуванні квартирою АДРЕСА_1 . В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Доводи апеляційної скарги за своїм змістом зводяться до незгоди з наданою судом оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, спрямовані на необхідність переоцінки цих доказів і обставин в тому контексті, який на думку представника відповідачів свідчить про недоведеність позовних вимог та відсутність з боку відповідачів перешкод у користуванні квартирою.
Вважає, що суд необґрунтовано стягнув у повному обсязі всі понесені позивачем витрати при частковому задоволенні позову.
Рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог не оскаржується, а тому, відповідно до положень ч.1 ст. 13, ч. 1 ст. 367 ЦПК України, в апеляційному порядку не переглядається.
Позивач правом на подання відзиву не скористався.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою I розділу V ЦПК України.
Сторони повідомлені про час і місце розгляду справи, але в судове засідання не з'явилися. Колегія суддів вважає за можливе розглянути справу без сторін, так як позиція кожної сторони є чіткою і зрозумілою, явка сторін до апеляційного суду не є обов'язковою.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вимог та підстав позову, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що позивач ОСОБА_1 та відповідачка ОСОБА_2 є рідними братом і сестрою, їх матір'ю є відповідачка ОСОБА_4 . Відповідач ОСОБА_3 є сином відповідачки ОСОБА_2 .
На підставі свідоцтва про право власності на житло, власниками спірної квартири в АДРЕСА_2 є ОСОБА_4 та ОСОБА_1 . Зазначена квартира приватизована згідно з Законом України «Про приватизацію державного житлового форду» та перебуває у спільній сумісній власності зазначених осіб (а.с. 15, 16, 17).
Аналогічні відомості про власників зазначені у технічному паспорті на вказану квартиру (а.с. 18-19).
ОСОБА_1 та відповідачка ОСОБА_4 не проживають у вказаній квартирі, однак значаться зареєстрованими по АДРЕСА_2 .
Також встановлено, що у спірній квартирі проживає ОСОБА_3 з дозволу відповідача ОСОБА_4 .
В судовому засіданні заслухано аудіо запис, доданий до матеріалів справи позивачем. Сторони визнали, що розмова відбувалася саме з їх участю. Так, ОСОБА_3 спочатку погоджувався впустити позивача до спірної квартири, але потім його думка змінилася та він висловлювався про його намір звернутися до поліції у разі проникнення позивача до спірної квартири. Відповідач ОСОБА_2 під час розмови емоційно та однозначно зазначила, що не має наміру впускати позивача до спірного житла.
Також суд встановив, що позивач мешкає у гуртожитку в АДРЕСА_3 .
З приводу перешкод у користуванні майном, позивач звертався до Охтирського РВП та голови ОСББ, однак відповідей від зазначених осіб суду не надано (а.с.30,31).
В суді першої інстанції у якості свідків були допитані позивач ОСОБА_1 та його дружина ОСОБА_5 .
Задовольняючи позовні вимоги до відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , суд виходив з того, що цими відповідачами порушені права позивача як співвласника спірної квартири, а саме право вільного проживання в ній. В той же час, відповідач ОСОБА_2 , на думку суду, не є належним відповідачем у справі. Вона хоча і заперечує проти задоволення позовних вимог, однак не є ні співвласником, ні користувачем спірного житла.
Колегія суддів апеляційного суду вважає, що судом першої інстанції ухвалене правильне по суті рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Частиною 1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Як передбачено ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Власник, згідно зі ст. 319 ЦК України, володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
У ст. 321 ЦК України йдеться про те, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права або обмежений у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Згідно із ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Виходячи з аналізу вказаної норми матеріального права, можна дійти висновку, що право власника, в тому числі і у співвласності у житловому приміщенні, - вимагати усунення будь яких порушень свого права від будь яких осіб і будь яким шляхом, що є прийнятним для власника. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому, не має значення, ким саме спричинено порушення права та з яких підстав.
За результатами дослідження доказів, судом першої інстанції встановлено, що позивачу чиняться перешкоди у здійсненні ним права користування своїм майном зі сторони ОСОБА_4 , яка є співвласником спірної квартири та з її дозволу якої там проживає відповідач ОСОБА_3 , а також зі сторони відповідача ОСОБА_3 , який фактично проживає у спірній квартирі та заперечує проти вселення позивача.
Відповідачами такі висновки суду не спростовані.
Відповідно до положень статей 391, 396 ЦК України позов про усунення порушень права, не пов'язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов'язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.
Такий позов підлягає задоволенню і в тому разі, коли позивач доведе, що є реальна небезпека порушення його права власності чи законного володіння зі сторони відповідача.
Таким чином, вказані вище норми права та встановлені в справі обставини дають підстави вважати, що позивач, як співвласник нерухомого майна, має право вимагати усунення перешкод у користуванні своїм майном, тобто, спірною квартирою, а доводи апеляційної скарги про те, що він не довів належними та допустимими доказами факту створення відповідачами перешкод у користуванні майном, є не обґрунтованими.
Щодо доводів апеляційної скарги про неправильний розподіл судом першої інстанції судових витрат, слід зазначити наступне.
Позивачем була заявлена одна вимога немайнового характеру, яка була задоволена до двох відповідачів, тому суд обґрунтовано поклав понесені позивачем судові витрати на тих відповідачів, до яких позов задоволено.
Таким чином, посилання та доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, не знайшли свого підтвердження в якості підстав скасування оскаржуваного судового рішення під час апеляційного провадження.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, дотримуючись принципу змагальності, на підставі наданих сторонами доказів, та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Відповідно до приписів п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, постанова не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись ст. ст. 367 - 369, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. ст. 375, 381 - 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 та ОСОБА_4 - адвоката Шевченка Романа Володимировича залишити без задоволення.
Рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 23 квітня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий - В. І. Криворотенко
Судді: Ю. О. Філонова
О. І. Собина