13 березня 2025 року м.Суми
Справа №591/6858/20
Номер провадження 22-ц/816/230/25
Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого - Криворотенка В. І. (суддя-доповідач),
суддів - Філонової Ю. О. , Собини О. І.
за участю секретаря судового засідання - Чуприни В.І.,
сторони:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні в приміщенні Сумського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Фідірко Яни Сергіївни
на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 23 квітня 2024 року, в складі судді Сидоренко А.П., ухвалене у м. Суми, повний текст якого складено 26 квітня 2024 року,
11 січня 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, уточнивши який (т. 1 а.с. 239) просила стягнути з відповідача на свою користь 185525 грн грошової компенсації вартості 1/2 частки вартості автомобіля VOLKSWAGEN Passat, 2,5, 2013 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , що є спільною сумісною власністю подружжя.
Свої вимоги мотивувала тим, що з 08 жовтня 2011 року до 28 жовтня 2019 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 . У період шлюбу ними у спільну сумісну власність було набуто автомобіль - VOLKSWAGEN Passat, 2,5, 2013 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , який 23 листопада 2018 року зареєстрований за ОСОБА_2 18 травня 2019 року вказаний автомобіль було продано новому власнику - батьку відповідача ОСОБА_3 , 1968 року народження, однак вона згоди відповідачу на відчуження належного їм на праві спільної сумісної власності автомобіля не давала, про його продаж дізналася 10 січня 2020 року із довідки РСЦ МВС України у Сумській області.
Позивачка вважає, що спірний автомобіль продано за заниженою ціною приблизно у 10 разів (40 000 грн, або 1518 доларів США за курсом НБУ на дату продажу (26,342913 грн за 100 доларів США)). 06 серпня 2019 року, менше ніж за три місяці після продажу 18 травня 2019 року автомобіля, відповідач подав позов про розірвання шлюбу.
Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_1 вважає, що має право на грошову компенсацію 1/2 частини вартості спірного автомобіля, який є сумісною власністю подружжя та відчужений без її згоди.
Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 23 квітня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за належну ОСОБА_1 частку у майні, яке є сумісною власністю подружжя та відчужено без її згоди, в сумі 185525 грн 00 коп. та понесені судові витрати у виді судового збору в розмірі 1855 грн 25 коп.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 - адвокат Фідірко Я.С., посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.
Вважає, що справа розглянута однобічно, рішення прийняте судом без надання належної оцінки поданим ним доказам. Зазначає, що з матеріалів справи вбачається та встановлено судом у ході допиту свідків у справі, що позивачка була обізнана про продаж автомобіля, оскільки могла стверджувати про його стан на дату 18 травня 2019 року, та підтвердила, що цей автомобіль перебував у спільному користуванні подружжя. ОСОБА_1 не було вжито заходів щодо заборони відчуження відповідачем транспортного засобу, до суду з позовом про визнання правочину недійсним вона не зверталася.
Доводить, що автомобіль продано відповідачем в інтересах сім'ї, оскільки він не був відновлений до належного стану через недостатність коштів на ремонт, не міг належно використовуватися через несправність. Кошти отримані від продажу автомобіля були використані на побутові потреби сім'ї, тому відсутні підстави стверджувати, що отримані відповідачем кошти від продажу автомобіля, витрачені в особистих цілях на власний розсуд.
Не погоджуючись із ринковою вартістю спірного автомобіля, визначеною згідно висновку судової автотоварознавчої експертизи №18/2023 від 18 грудня 2023 року, вважає його неналежним доказом у справі, оскільки автомобіль експертом не оглядався, цей висновок зроблений на підставі матеріалів справи та опитуванні учасників справи, які не мають відповідних технічних знань. Експертом застосовано не правильний підхід до визначення вартості спірного транспортного засобу.
Вказує про наявність у нього доказів наявності дефектів автомобіля, їх перелік та опис, які не були надані суду через неналежне виконання своїх обов'язків представником відповідача - адвокатом Афанасієвим Р.В. Під час ознайомлення з матеріалами справи було встановлено, що адвокат не долучив до справи передані йому докази дійсного стану автомобіля на дату його продажу і це істотно вплинуло на хід проведення експертизи та визначення вартості автомобіля. Такими діями було порушено принцип змагальності, не забезпечено повноту дослідження обставин справи.
Заявляє, що орієнтовний розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, які апелянт поніс або планує понести у зв'язку з розглядом справи становить 10000 грн, а відповідні докази таких витрат будуть надані суду протягом 5 днів з дня ухвалення рішення у справі.
У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача - Ступіна О.О., просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Вказує про відсутність у матеріалах справи доказів перебування спірного автомобіля у стані, що потребує ремонту і при якому експлуатація транспортного засобу неможлива. Твердження відповідача про обізнаність позивачки про аварійний стан автомобіля, необхідність його ремонту, є виключно припущенням відповідача і не відповідає дійсності. Звертає увагу на відсутність доказів використання коштів, отриманих від продажу спірного автомобіля, в інтересах сім'ї.
Заперечує проти долучення нових доказів, поданих відповідачем, оскільки його адвокат взяв на себе обов'язок представляти у суді інтереси відповідача, тому відповідає за вчинення комплексу дій, спрямованих на забезпечення реалізації та захисту прав і обов'язків клієнта. Крім того, відзив на позов подавав не представник, а сам відповідач, тобто він сам формував позицію по справі, був обізнаний із станом судової справи, надав докази, у тому числі і фото-підтвердження несправного стану автомобіля.
Наводить попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат в розмірі 4000 грн, понесених позивачем на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою I розділу V ЦПК України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вимог та підстав позову, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з 08 жовтня 2011 року перебували у шлюбі, який розірвано рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 28 жовтня 2019 року у справі №591/4711/19 (т. 1, а.с. 8).
За час перебування у шлюбі сторони придбали легковий автомобіль марки VOLKSWAGEN Passat, 2.5, 2013 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , що не заперечується відповідачем.
У відповіді на адвокатський запит від 10 січня 2020 року за № 31/18-Т-2аз територіальним сервісним центром МВС у Сумській області повідомлено, що згідно з обліковими даними ЄДР МВС за громадянином ОСОБА_2 , 1987 р.н., був зареєстрований автомобіль марки VOLKSWAGEN Passat, 2.5, 2013 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , який 18 травня 2019 року перереєстрований на нового власника по договору купівлі-продажу (т. 1, а.с. 17).
За даними декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, ОСОБА_2 , 18 травня 2019 року ним задекларовано дохід від відчуження рухомого майна у розмірі 40000 грн (т. 1, а.с.14-16).
Із копії форми МД-2 вбачається, що легковий автомобіль марки VOLKSWAGEN модель Passat 2.5, 2013 року випуску, ідентифікаційний НОМЕР_2 номеру НОМЕР_3 , був у використанні (т. 1, а.с. 36-43).
Із договору купівлі-продажу 5946/2021/2430617 від 11 лютого 2021 року вбачається, що ОСОБА_3 продав автомобіль марки VOLKSWAGEN Passat, 2.5, 2013 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_4 (т. 1, а.с. 44-45).
Згідно висновку №18/2023 судової автотоварознавчої експертизи від 18 грудня 2023 року, дійсна ринкова вартість автомобіля марки VOLKSWAGEN Passat 2.5, 2012 року випуску, кузов НОМЕР_4 , ідентифікаційний НОМЕР_2 номеру НОМЕР_4 , визначена без його огляду, на підставі матеріалів справи, результатів опитування учасників справи, фактично підтверджених доказів як вихідних даних експертизи, станом цін на час проведення експертизи, без урахування ПДВ, складає: 371050,00 грн (т. 1, а.с. 204-238).
Свідок ОСОБА_5 суду пояснила, що вона є подругою позивачки, товаришувала років 7-8. Зазначила, що відповідач працював у м. Полтава на той час. Сторони купили автомобіль Фольксваген чорного кольору, коли саме не пам'ятає, до епідемії Коронарівусу. Вони приїжджали на автомобілі, привозили їй на автомобілі продукти харчування з села в знак подяки, за те, що вона їх дитину забирала з дитячого садочка. Автомобіль сторін був в ідеальному стані як в салоні, так і в зовнішньому вигляді. Зараз у сторін машини немає. Автомобіль візуальних пошкоджень не мав. Зі слів сторін у справі, їй відомо, що автомобіль із-за кордону, і потім вони його віддавали на ремонт. Про поломки чи аварії автомобіля їй не відомо.
Вказані факти правильно встановлено судом першої інстанції на підставі належним чином зібраних, досліджених та оцінених доказів, на які суд послався у рішенні.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення компенсації від вартості продажу автомобіля марки VOLKSWAGEN Passat, 2.5, 2013 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , який був спільним сумісним майном сторін, суд першої інстанції виходив з того, що в супереч вимог ст.ст. 12, 81 ЦПК України ОСОБА_2 не було доведено факту надання дружиною згоди на відчуження спільного автомобіля у період шлюбу та використання коштів, отриманих від продажу цього транспортного засобу, в інтересах сім'ї, а не для власних потреб.
Колегія суддів апеляційного суду вважає, що судом першої інстанції ухвалене правильне по суті рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За приписами ст.ст. 12, 81, 89 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достовірність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ч. 3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Аналогічні приписи містить ч.ч. 1, 2 ст. 60 СК України, відповідно до якої майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно з ч. 1 ст. 61 СК України, об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя (ч. 3 ст. 61 СК України).
Згідно із ст. 63 СК України встановлено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Зі змісту роз'яснень п.п. 23, 24 постанови Пленуму ВСУ від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вбачається, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 190 ЦК України майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами.
Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 65 СК України, дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.
При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.
Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.
Згідно із ч. 4 ст. 65 СК України договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
За вимогами ч. 1, 2 ст. 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.
Відповідно до ч. 1, ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими ст.ст. 69-72 СК України та ст. 372 ЦК України. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи; вирішуючи спори між подружжям, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб; у випадку, коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
Згідно із ч.ч. 2 та 3 ст. 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.
Виходячи із встановлених обставин справи та наведених норм матеріального права, судом першої інстанції зроблено обґрунтований висновок про те, що перебуваючи у зареєстрованому шлюбі з 08 жовтня 2011 року по 28 жовтня 2019 року, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 за спільні кошти подружжя придбали автомобіль VOLKSWAGEN Passat, 2.5, 2013 року випуску, д.н. НОМЕР_1 , який було зареєстровано за ОСОБА_2 , але є спільним майном подружжя.
У подальшому, у період шлюбу сторін, цей автомобіль було перереєстровано на нового власника на підставі договору купівлі-продажу транспортного засобу від 18 травня 2019 року. При цьому письмова згода ОСОБА_1 на відчуження транспортного засобу не надавалась, що не спростовано відповідачем.
За відсутності доказів використання в інтересах сім'ї коштів, отриманих від продажу відповідачем спільного автомобіля без згоди дружини, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про право ОСОБА_1 на грошову компенсацію половини вартості транспортного засобу, що визначена Висновком судової автотоварознавчої експертизи № 10/2023 від 18 грудня 2023 року розмірі 371050 грн, і з визначенням до стягнення на її користь 185525 грн такої компенсації.
Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про порушення принципу змагальності та неправильне визначення вартості спірного автомобіля згідно Висновку судової автотоварознавчої експертизи №18/2023 від 18 грудня 2023 року, через не надання представником відповідача доказів незадовільного технічного стану транспортного засобу.
Так, Верховний Суд у постанові від 25 квітня 2023 року у справі № 903/620/22 зазначив, що адвокат, беручи на себе обов'язок щодо здійснення представництва інтересів клієнта в суді, несе відповідальність за вчинення комплексу дій, метою яких є забезпечення реалізації та захисту прав і обов'язків клієнта. Отже, дії адвоката, включаючи підготовку до судового засідання, витрачений час на дорогу та безпосередню участь у засіданні, мають наслідки для клієнта
Ураховуючи викладене вище адвокат як представник, який бере участь у судовому процесі від імені учасника справи (сторони чи третьої особи), інтереси якого він представляє, наділений і процесуальними правами та обов'язками учасника справи, якого представляє, за умови, що в документі, який підтверджує повноваження представника (ордері, договорі про надання правової допомоги, довіреності) немає застережень про обмеження повноважень.
У постанові Великої палати Верховного Суду від 11 квітня 2024 року у справі № 990/330/23 зазначено «6.27. Участь адвоката як представника у судовому процесі головним чином і полягає у реалізації процесуальних прав та обов'язків особи, яку він представляє, від імені цієї особи і для цієї особи. Це означає також, що процесуальні дії (рішення, позиція) представника у судовому процесі створюють юридичні наслідки [саме] для особи, від імені якої він діє [адже адвокат як представник не є і не може бути учасником (стороною) правового спору, як і не може мати в ньому особистого інтересу], й особа, яка надала адвокату повноваження щодо її представництва, має теж це розуміти.
6.28. Взаємовідносини адвоката та особи, інтереси якої він представляє (окрім тих, що стосуються обсягу повноважень адвоката), знаходяться поза площиною втручання суду. Водночас участь сторони (третьої особи) у судовому процесі через свого представника (адвоката), що є правом учасника справи, дозволяє суду здійснювати офіційну процесуальну комунікацію із цим представником, а відтак застосовувати до учасника справи, від імені якого цей представник діє, передбачені процесуальним законом наслідки, якщо виникнуть відповідні казуальні підстави.
6.29. Тож, незважаючи на те, що вибір адвоката, який надаватиме професійну правничу допомогу, зокрема у формі представництва інтересів у суді, є правом особи (учасника справи), однак правом, яке передбачає також і настання відповідних юридичних наслідків (як процесуального характеру, так і в матеріально-правовому спорі, переданого на розгляд суду), передовсім для учасника справи. Незнання цього останнім не відміняє настання відповідних наслідків.
6.30. Отже, участь позивача (учасника справи) у судовому процесі через свого представника, повноваження якого належним чином підтверджені, слід розцінювати як участь самого позивача, у зв'язку із чим і наслідки вчинених представником процесуальних дій поширюються на особу, яку представляють (позивача), незалежно від того, якою є особиста поведінка цієї особи. Інше суперечило б самій сутності інституту представництва.»
Тобто, права представника є похідним від прав довірителя, у цьому випадку відповідача у справі, і ОСОБА_2 не був позбавлений можливості самостійно подати до суду першої інстанції відповідні докази.
Із матеріалів справи вбачається, що відповідач ОСОБА_2 особисто, а не через представника, подавав відзив на позовну заяву та додав ряд доказів (т. 1, а.с. 30-48), що свідчить про його обізнаність із станом судової справи, висловлено свою позицію та надано відповідні докази на підтвердження доводів.
Крім того, судовий розгляд справи тривав значний період - із січня 2020 року, тому відповідач мав достатньо часу для ознайомлення з матеріалами справи, узгодження зі своїм представником позиції по справі та тактики ведення захисту, обговорення обсягу необхідних доказів, їх підготовки та подачі до суду першої інстанції.
Колегія суддів не приймає до уваги подані з апеляційною скаргою докази наявності дефектів автомобіля, оскільки такі докази не подавалися до суду першої інстанції і, відповідно, не були предметом дослідження у суді першої інстанції.
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги.
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Згідно з ч. 4 ст. 83 ЦПК України якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суду та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як положення ст. 43 ЦПК щодо зобов'язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов'язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи.
Особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно здійснювати свої права й виконувати процесуальні обов'язки.
У силу принципу змагальності сторони та інші особи, які беруть участь у справі, з метою досягнення рішення на свою користь зобов'язані повідомити суду істотні для справи обставини, надати суду докази, які підтверджують або спростовують ці факти, а також вчиняти процесуальні дії, спрямовані на те, щоб переконати суд у необхідності постановлення бажаного для них рішення.
ОСОБА_2 не наведено існування виняткового випадку та не доведено обставин щодо об'єктивної неможливості подання до суду першої інстанції доказів, доданих до апеляційної скарги. Доводи про неналежне виконання своїх обов'язків представником відповідача - адвокатом Афанасієвим Р.В., не є такою обставиною.
Таким чином, посилання та доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, не знайшли свого підтвердження в якості підстав скасування судового рішення під час апеляційного провадження.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, дотримуючись принципу змагальності, на підставі наданих сторонами доказів, та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення - без змін.
Керуючись ст.ст. 367 - 369, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Фідірко Яни Сергіївни залишити без задоволення.
Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 23 квітня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повне судове рішення складене 18 березня 2025 року.
Головуючий - В. І. Криворотенко
Судді: Ю. О. Філонова
О. І. Собина