Номер провадження: 22-ц/813/2051/25
Справа № 498/1790/23
Головуючий у першій інстанції Павлик І.А.
Доповідач Назарова М. В.
18.03.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Назарової М.В.,
суддів: Коновалової В.А., Кострицького В.В.,
за участю секретаря Соболєвої Р.М.,
учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , третя особа - Орган опіки та піклування Великомихайлівської селищної ради Роздільнянського району Одеської області,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в порядку спрощеного позовного провадження
апеляційну скаргу ОСОБА_3
на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 04 липня 2024 року, ухвалене Приморським районним судом м. Одеси у складі: судді Павлик І.А. в приміщенні того ж суду,
у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , третя особа - Орган опіки та піклування Великомихайлівської селищної ради Роздільнянського району Одеської області про позбавлення батьківських прав,
16 листопада 2023 року позивачка ОСОБА_1 звернулась до Великомихайлівського районного суду Одеської області з вказаним позовом, який мотивувала тим, що в період з 12 березня 2016 року по 10 вересня 2022 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який заочним рішенням Великомихайлівського районного суду Одеської області 10 серпня 2022 року у справі № 498/1050/21 розірвано.
Від спільного шлюбу у них народилась донька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , актовий запис про народження № 5884 від 30 липня 2017 року, складений Одеським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області, та син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , актовий запис про народження № 54 від 13 квітня 2022 року, складений Великомихайлівським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Роздільнянському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).
Наразі діти проживають разом із матір'ю, відповідач жодним чином не піклується про своїх неповнолітніх дітей, не проявляє заінтересованості в їх подальшій долі, не цікавиться успіхами, станом здоров'я, не піклується про фізичний і духовний розвиток дітей, їх навчанням, підготовкою до самостійного життя, зокрема - не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування дітей. Не спілкується з дітьми в повному обсязі, необхідному для їх нормального самоусвідомлення. Відповідач покладених законом на батьків обов'язків не виконує, не бере педагогічної, матеріальної, грошової, посильної трудової або будь-якої іншої участі у вихованні дітей. Всі питання щодо виховання вирішуються позивачем самостійно без участі та підтримки з боку відповідача. Діти знаходяться на повному утриманні позивача.
У зв'язку з викладеним, позивачка із посиланням як на правове обґрунтування своїх вимог на ст.150, п. 2 ч. 1 ст. 164, ч. 4, 5 ст. 19 Сімейного Кодексу України просила суд позбавити відповідача батьківських прав відносно малолітніх дітей: дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та сина - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Ухвалою Великомихайлівського районного суду Одеської області від 24 листопада 2023 року матеріали справи передано за підсудністю до Приморського районного суду м. Одеси.
19 березня 2024 року на виконання ухвали суду від 27 лютого 2024 року від Великомихайлівської селищної ради Роздільнянського району Одеської області надійшов супровідний лист з рішенням та висновком щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 по відношенню до малолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
28 травня 2024 року в судовому засіданні позивачем додано до справи копію свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 від 23 березня 2024 року та копію паспорта громадянина України, з яких вбачається, що ОСОБА_3 після реєстрації шлюбу змінила прізвище на « ОСОБА_3 ».
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 04 липня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , третя особа -Орган опіки та піклування Великомихайлівської селищної ради Роздільнянського району Одеської області про позбавлення батьківських прав відмовлено.
Рішення мотивовано тим, що в матеріалах справи відсутні належні та достатні докази винної поведінки відповідача як батька, свідомого нехтування ним своїми обов'язками, які б свідчили про його умисне ухилення від виконання батьківських обов'язків щодо малолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Нездійснення матеріального забезпечення дітей батьком не може свідчити про свідоме ухилення ним від виконання батьківських обов'язків. А тому, підстави, передбачені частиною першою статті 164 СК України для позбавлення відповідача батьківських прав, відсутні.
В апеляційній скарзі ОСОБА_3 вважає оскаржуване рішення суду незаконним, необґрунтованим, постановленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить рішення Приморського районного суду м. Одеси від 04 липня 2024 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги позивачки.
В обгрунтування своїх вимог, з посиланням на положення Сімейного кодексу України, Закону України «Про охорону дитинства», вказує, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що відповідач взагалі не відреагував на позов, не подав доказу на підтвердження намагання виконувати ним свої батьківські обов'язки щодо дітей: створення умов проживання дітей, їх матеріального забезпечення, турботи про них, як не надав жодного доказу працевлаштування, позитивної характеристики за місцем проживання, довідки лікаря-нарколога про відсутність психічних та поведінкових розладів, які були наявні внаслідок зловживання алкоголем.
Суд першої інстанції не надав об'єктивної та належної оцінки поведінці відповідача, який всі 7 років життя своєї доньки самоусунувся від його виконання і не приймав участі ані в його фізичному, ані в духовному розвитку, не надав жодної матеріальної допомоги.
Проте, позбавлення батьківських прав не тягне для відповідача незворотних наслідків та не позбавляє його можливості - за бажання - спілкуватися з дітьми, а також звертатися до суду з позовом про поновлення батьківських прав.
Вказує, що висновок суду першої інстанції, що ОСОБА_8 , чоловік позивача, в майбутньому має намір на усиновлення, і що це може бути підставою для звільнення з військової служби або надання відстрочки від військової служби, є передчасним та необґрунтованим, оскільки право на усиновлення є його правом, а не обов'язком.
Також зазначає, що суд вийшов за межі позовних вимог, надаючи своє твердження про майбутнє усиновлення, яке може бути підставою для звільнення з військової служби або надання відстрочки від військової служби ОСОБА_8 , оскільки це не було предметом позову.
Зазначає, що суд першої інстанції не навів мотиви, чому не прийняв висновок Великомихайлівської селищної ради Роздільнянського району Одеської області щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 від 13.03.2024 № 94.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4 ст. 367 ЦПК України).
Сторони, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, до судового засідання не з'явилися, що відповідно до вимог частини другої статті 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.
Зокрема, позивачка ОСОБА_3 належним чином повідомлена про дату, час та місце розгляду справи, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с.104), відповідач - ОСОБА_2 вважається повідомленим у відповідності до вимог п. 3 ч. 8 ст. 128 ЦПК України (повернення судової повістки-повідомлення з відміткою Укрпошти «адресат відсутній за вказаною адресою»), третя особа - Орган опіки та піклування Великомихайлівської селищної ради Роздільнянського району Одеської області повідомлений належним чином і в установленому законом порядку, повістку отримало 01.02.2025 16:09:52 в особистому кабінеті підсистеми (модуля) ЄСІТС Електронний суд, що підтверджується довідкою (а.с. 102)
Заслухавши суддю-доповідача, осіб, що брали участь у розгляді справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_3 (наразі ОСОБА_3 ) та ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі.
За час перебування сторін у шлюбі у них народилося двоє дітей.
ІНФОРМАЦІЯ_5 народилася ОСОБА_4 (свідоцтво про народження від 30 серпня 2017 року, серія НОМЕР_2 , видане Одеським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області, актовий запис № 5884).
В графі мати та батько дитини вказано ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .
ІНФОРМАЦІЯ_6 народився ОСОБА_5 (свідоцтво про народження від 13.04.2022, серія НОМЕР_3 , видане Великомихайлівським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Роздільнянському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), актовий запис № 54).
В графі мати та батько дитини вказано ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .
Заочним рішенням Великомихайлівського районного суду Одеської області від 10 серпня 2022 у справі № 498/1050/21 розірвано шлюб, укладений 12 березня 2016 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .
Після розірвання шлюбу діти проживають з матір'ю - ОСОБА_9 за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 11), яка згідно копії паспорта НОМЕР_4 зареєстрована за вказаною адресою з 26.09.2008 (а.с. 4зв.).
Діти знаходяться на утриманні позивачки.
Згідно висновку Великомихайлівської селищної ради Роздільнянського району Одеської області щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 від 13.03.2024 № 94, є доцільним позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав у відношенні малолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
У вказаному висновку зазначено, що батько дітей - ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_7 ) у вихованні дітей участі не приймав, їх життям, здоров'ям, навчанням не цікавився, матеріально та морально не допомагав. Мати дітей на даний час проживає з ОСОБА_8 у найманому будинку за адресою: АДРЕСА_1 , ведуть спільне господарство та разом виховують дітей, які знаходяться на їх повному утриманні (інформація Гребениківського старостинського округу від 04.04.2022 № 14).
Переглядаючи справу за доводами апеляційної скарги, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Стаття 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція про права дитини), ратифікованої Україною згідно з постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, зобов'язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до частин першої, другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона/він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
Тлумачення наведених положень статті 164 СК України свідчить, що ухилення від виконання обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграфи 57, 58).
ЄСПЛ зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13).
ЄСПЛ наголошував на тому, що позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх возз'єднання, зазначивши при цьому, що наявність сімейних зв'язків між подружжям та дитиною, про які вони дійсно піклуються, мають бути захищені відповідно до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення ЄСПЛ від 30 червня 2020 року у справі «Ілля Ляпін проти росії», заява № 70879/11)
Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім - права батьків.
Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц та Верховним Судом у постановах від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19, від 13 листопада 2020 року у справі № 760/6835/18, від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17, від 02 листопада 2020 року у справі № 552/2947/19, від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц та у постанові від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17.
Судова практика у цій категорії справ є сталою і підстави для відступлення від вказаних висновків відсутні, відмінність стосується лише фактичних обставин конкретної справи й доказування.
Колегія суддів зауважує, що в оцінці обставин справи керується тим, що суд на перше місце має ставити якнайкращі інтереси дитини, оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, що потрібні для ухвалення рішення. Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є винятковим заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування потрібно вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Суд апеляційної інстанції доходить висновку про те, що суд зробив правильні висновки щодо відсутності підстав для доцільності позбавлення батьківських прав відповідача, оскільки судом враховано, що позбавлення таких прав є виключною мірою і допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків в кращу сторону неможливо. Натомість, позивачкою не доведено належними та допустимими доказами доцільність позбавлення батьківських прав відповідача, що було її процесуальним обов'язком відповідно до статей 12, 81 ЦПК України, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).
Частинами п'ятою, шостою статті 19 СК України визначено, що орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Суд першої інстанції правильно не погодився з висновком органу опіки та піклування виконавчого комітету Великомихайлівської селищної ради Роздільнянського району Одеської області щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 від 13.03.2024 № 94 у відношенні малолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , оскільки такий не містить переконливих висновків щодо доцільності позбавлення батька батьківських прав та в чому саме таке буде відповідати інтересам дитини. Крім того, такий висновок є доказом у справі, якій підлягає дослідженню та оцінці судом разом з іншими докази у сукупності.
Доводи позивачки про те, що відповідач жодним чином не опікується та не відвідує дітей, не турбується про матеріальне, моральне та фізичне виховання, питаннями освіти та здоров'я не цікавиться, матеріально не утримує, не є належним доказом його свідомого навмисного ухилення від виконання батьківських обов'язків, і необхідності застосування крайнього заходу.
Доказів, як стверджує позивачка, свідомого нехтування ОСОБА_2 від виконання своїх обов'язків у вихованні своїх дітей по справі не встановлено.
Отже, доводи апеляційної скарги, які фактично зводяться до незгодою із судовим рішенням, проте не містять змістовних та переконливих мотивів для задоволення позову та позбавлення батька батьківських прав стосовно його малолітніх дітей, не заслуговують на увагу та є безпідставними.
Натомість, слушними є доводи скаржника, що суд вийшов за межі позовних вимог, надаючи своє твердження про майбутнє усиновлення, яке може бути підставою для звільнення з військової служби або надання відстрочки від військової служби ОСОБА_8 , оскільки це не було предметом позову.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про позбавлення батьківських прав, суд першої інстанції помилково зазначив у своєму рішенні висновок, що нинішній чоловік позивачки ОСОБА_8 є призовного віку, позивачка перебуваючи у стані вагітності, а отже наявність усиновлених дітей та перебування на утриманні трьох і більше дітей віком до 18 років корелюється із формулюванням підстав для звільнення з військової служби або надання відстрочки від військової служби, передбаченими чинним законодавством України.
Вказане хоча і не призвело до неправильного вирішення справи в цілому, проте в наведеній частині за доводами апеляційної скарги позивачки рішення суду слід змінити та виключити з мотивувальної частини рішення посилання суду першої інстанції про майбутнє усиновлення дітей як можливу підставу для звільнення від військової служби чоловіка позивачки, задовольнивши в цій частині доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 .
Згідно ч. 4 ст. 376 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Враховуючи вище викладене, рішення суду слід змінити, апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Керуючись ст. 367, 374, 376 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 04 липня 2024 року, змінити.
Виключити з мотивувальної частини рішення суду посилання на майбутнє усиновлення дітей як можливу підставу для звільнення від військової служби чоловіка позивачки.
В інший частині рішення суду залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Дата складення повного тексту постанови - 18 березня 2025 року
Головуючий М.В. Назарова
Судді: В.А. Коновалова
В.В. Кострицький