Номер провадження: 22-ц/813/2065/25
Справа № 522/24646/23
Головуючий у першій інстанції Гринчак С. І.
Доповідач Назарова М. В.
18.03.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: Назарової М.В. (суддя-доповідач), Кострицького В.В., Коновалової В.А.,
учасники справи: позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «РОСВЕН ІНВЕСТ УКРАЇНА», відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі свого представника ОСОБА_2
на рішення Роздільнянського районного суду Одеської області від 03 липня 2024 року, ухвалене Роздільнянським районним судом Одеської області у складі: судді Гринчак С.І. в приміщенні того ж суду,
у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «РОСВЕН ІНВЕСТ УКРАЇНА» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
У грудні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю «РОСВЕН ІНВЕСТ УКРАЇНА», (далі ТОВ «РОСВЕН ІНВЕСТ УКРАЇНА»), звернулося до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 , в якій просило стягнути з відповідача на їх користь заборгованість за Договором про надання коштів у позику № 2044823 від 19.06.2021 року в розмірі 49200,00 грн.
Свої вимоги мотивували тим, що 19.06.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» (далі ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА») та ОСОБА_1 укладено Договір про надання коштів у позику № 2044823. Позивач за умовами договору свої зобов'язання виконав, в повному обсязі, шляхом перерахування кредитних коштів на платіжну картку відповідача. Відповідач виконував взяті на себе зобов'язання з істотним порушенням умов договору, не здійснивши повернення суми наданого кредиту і процентів, нарахованих з строком користування кредитом, в повному обсязі або не сплативши взагалі.
15.07.2022 між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ТОВ «РОСВЕН ІНВЕСТ УКРАЇНА» укладено Договір факторингу № 2-15072022, у відповідності до умов якого ТОВ «ЛІНЕУРА Україна» відступив право грошової вимоги за кредитними договорами, в тому числі за кредитним договором, в якому боржником є ОСОБА_1 .
Отже, до ТОВ «РОСВЕН ІНВЕСТ УКРАЇНА» відповідно до укладеного Договору факторингу № 2-15072022 від 15.07.2022 року перейшло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за договором про надання коштів у позику № 2044823 у розмірі 49200,00 грн, з яких: 15000,00 грн - заборгованість по тілу кредиту, 34200,00 грн - заборгованість по відсотках.
Неналежне виконання відповідачем договору призвело до його заборгованості перед фінансовою установою.
На підставі викладеного, із посиланням як на правове обґрунтування своїх вимог на вимоги ст. 525, 526, 1054, ч. 1 ст. 1049, ч. 2 ст. 1050, ст. 610, 611, 625 ЦК України та умови укладеного між сторонами договору, позивач просив суд стягнути з відповідача суму заборгованості за Договором про надання коштів у позику № 2044823 від 19.06.2021 року в розмірі 49200,00грн, з яких: 15000,00 грн - заборгованість по тілу кредиту, 34200,00 грн - заборгованість по відсотках.
07.03.2024 представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Мазурик З.Я., яка діяла на підставі ордеру серії ВН № 1310642 від 04.03.2024, подала відзив на позовну заяву, в якому просила відмовити у задоволені позовних вимог за позовом ТОВ «Росвен Інвест Україна» до ОСОБА_1 оскільки не згодна із сумою заборгованості в розмірі 49 200 грн, вважає що така сума є не підтвердженою належними доказами, оскільки в матеріалах справи відсутні докази отримання ОСОБА_1 кредитних коштів в сумі 15000 грн з інформацією про належність відповідачу ОСОБА_1 такої платіжної картки, а також що сума процентів за користування кредитними коштами нарахована поза межами користування кредитом. Вважала, що матеріалами справи не підтверджено належними доказами відступлення права вимоги за Договором про надання коштів у позику № 2044823 від 19.06.2021, укладеного між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «РОСВЕН ІНВЕСТ УКРАЇНА» (а.с. 49-51).
27.05.2024 представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Мазурик З.Я. звернулася до суду з клопотанням про долучення доказів, яким просила долучити до матеріалів справи у якості доказів копію витягу із УБКІ за кредитним договором № 2044823 від 19.06.2021 року. Крім того звернулась із клопотанням про витребування документів (а.с. 66,67, 68-85).
Ухвалою суду від 10.06.2024 клопотання представника відповідача про витребування документів задоволено та витребувано з Товариства з обмеженою відповідальністю «РОСВЕН ІНВЕСТ УКРАЇНА», документи які підтверджують факт відступлення права вимоги за Договором про надання коштів у позику № 2044823 від 19.06.2021 укладеного між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «РОСВЕН ІНВЕСТ УКРАЇНА» (а.с. 87).
19.06.2024 на виконання ухвали суду від 10.06.2024 від представника позивача через систему «Електронний суд» надійшли витребувані документи (а.с. 93-107)
Рішенням Роздільнянського районного суду Одеської області від 03 липня 2024 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю «РОСВЕН ІНВЕСТ УКРАЇНА» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено в повному обсязі.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «РОСВЕН ІНВЕСТ УКРАЇНА» заборгованість за Договором про надання коштів у позику № 2044823 від 19.06.2021 в розмірі 49200,00грн, з яких: 15000,00 грн - заборгованість по тілу кредиту, 34200,00 грн - заборгованість по відсотках.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «РОСВЕН ІНВЕСТ УКРАЇНА» витрати по сплаті судового збору у розмірі 2684,00 грн.
Не погодившись з вищевказаним рішенням суду, відповідачка ОСОБА_1 в особі свого представника Зачепіло З.Я. звернулась до апеляційного суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовної заяви відмовити у повному обсязі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування своїх вимог зазначає, що суд першої інстанції, приймаючи оскаржуване рішення, не звернув увагу на факт того, що до позовної заяви позивачем не надано жодного платіжного документа, що підтверджує передачу грошових коштів в розпорядження клієнта на виконання умов договору, а лише укладення договору не свідчить про таке; не надано суду розрахункових (платіжних) документів у розумінні вимог ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», доданий до позовної заяви розрахунок заборгованості таким не є безспірним доказом наявності заборгованості, оскільки складається одноособово стороною; відсотки нараховані поза межами дії кредитного договору, що не узгоджується із вимогами ст. 1048 ЦК України та таке має забезпечуватися ст. 625 ЦК України.
Частиною шостою статті 19 ЦПК України визначено, що малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Предметом позову в цій справі є вимога про стягнення коштів у розмірі 49200 гривень, тому справа є малозначною в силу прямої вказівки в ЦПК України.
Оскільки справа є малозначною, то розгляд апеляційної скарги проводиться без повідомлення учасників справи відповідно до приписів ч. 1 ст. 369 ЦПК України.
Згідно ч. 1 ст. 8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи.
Інформація про призначення даної справи до розгляду у апеляційному суді без повідомлення учасників справи завчасно розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України.
Згідно частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина 4 вказаної норми).
Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Судом встановлено, що 19.06.2021 між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ОСОБА_1 було укладено Договір про надання коштів у позику № 2044823, шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію».
За умови п. 1.2. Договору, товариство надає споживачу кредит у гривні, а споживач зобов'язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов'язки передбачені договором. Сума кредиту складає 15 000,00грн.
Відповідно до п. 1.4.1. Договору процентна ставка становить 1,90% в день та застосовується в межах строку кредиту, вказаного п п.1.3. цього Договору.
Відповідно до п. 2.1 Товариства надає кредит у безготівковій формі шляхом перерахування коштів кредиту за реквізитами платіжної картки № НОМЕР_1 або іншої платіжної картки клієнта, реквізити якої надані клієнтом Товариству з метою отримання кредиту.
Позивач за умовами договору свої зобов'язання виконав, в повному обсязі, шляхом перерахування кредитних коштів на платіжну картку відповідача.
Відповідач не надавав своєчасно Банку грошові кошти для погашення заборгованості за борговими зобов'язаннями, таким чином, відповідач зобов'язання за вказаним договором не виконав.
15.07.2022 між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ТОВ «РОСВЕН ІНВЕСТ УКРАЇНА» укладено Договір факторингу № 2-15072022, у відповідності до умов якого ТОВ «ЛІНЕУРА Україна» відступив право грошової вимоги за кредитними договорами, в тому числі за кредитним договором, в якому боржником є ОСОБА_1 .
До ТОВ «РОСВЕН ІНВЕСТ УКРАЇНА» відповідно до укладеного Договору факторингу № 2-15072022 від 15.07.2022 перейшло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за Договором про надання коштів у позику № 2044823 від 19.06.2021 у розмірі 49200,00 грн, з яких: 15000,00 грн - заборгованість по тілу кредиту, 34200,00 грн - заборгованість по відсоткам.
Спірні відносини виникли між сторонами з приводу неналежне виконання відповідачем договору призвело до його заборгованості перед фінансовою установою.
Задовольняючи позов, суд виходив з факту невиконання відповідачем зобов'язань за кредитними договорами. Повністю погодитися із таким висновком суду колегія суддів не може з огляду на таке.
Частиною 1 ст. 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
ТОВ «Лінеура Україна» виконало взяті на себе зобов'язання в повному обсязі, відповідно до умов договору. Позичальник - відповідач скористався кредитними ресурсами та свої зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконував.
За укладеним 15.07.2022 ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «Росвен Інвест Україна» Договором факторингу № 2-15072022 останній набув за плату належні йому права вимоги, у тому разі і право вимоги відповідно до реєстру боржників до ОСОБА_1 за кредитним договором № 2044823 від 19.06.2021.
Відповідно до розрахунку, наданого позивачем та перевіреного судом, заборгованість відповідача перед позивачем за договором про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 2044823 від 19.06.2021 за період з 19.06.2021 по 15.01.2022 становить 49200 грн, з яких: 15000 грн - сума заборгованості по тілу кредиту, 34200 грн - заборгованість по відсотках.
За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).
Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.
Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Як вбачається з матеріалів справи, оспорюваний договір був укладений сторонами в електронній формі.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пунктом 12 частини першої статті 3 Закону).
Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно із частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає, яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Таким чином, укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Із матеріалів справи вбачається, що кредитний договір № 2044823 від 19.06.2021 підписаний електронним підписом позичальника ОСОБА_1 , відтвореним шляхом використання одноразового ідентифікатора С425 19.06.2021 12:25:58 ОСОБА_3 , що був надісланий на номер мобільного телефону ОСОБА_1 : НОМЕР_2 , про що свідчить п. 11 кредитного договору, в якому зазначені анкетні дані відповідача, відомості щодо його місця проживання, номер телефону, електронний підпис ( а.с. 5-11).
Також електронним підписом ОСОБА_1 було підписано Додаток № 1 до договору про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 2044823 від 19.06.2021, в якому визначено Графік платежів та з якого вбачається, що сума кредиту за розрахунковий період становить 15 000 грн, проценти за користування кредитом становлять 24079,41 грн (реальна процентна ставка), 23530 грн (загальна вартість кредиту) (а.с. 12) та паспорт споживчого кредиту, в якому зазначено тип кредиту, сума ліміту, строк кредитування та відсоткова ставка, а також вказана орієнтовна загальна вартість кредиту для споживача за весь строк користування кредитом ( у т.ч. тіло кредиту, відсотки, комісії та інші платежі) яка становить 24079,41 грн.
Установлено, що договір позики між сторонами укладено в електронному вигляді, із застосуванням електронного підпису. При цьому, відповідач через особистий кабінет на веб-сайті позикодавця подала заявку на отримання позики за умовами, які вважала зручними для себе, та підтвердила умови отримання позики, після чого позикодавець надіслав відповідачу за допомогою засобів зв'язку на вказаний нею номер телефону одноразовий ідентифікатор у вигляді смс-коду, який заявник використала для підтвердження підписання договору позики.
Крім того, у процесі реєстрації в ІТС ТОВ «Лінеура Україна» відповідач зареєструвала банківську платіжну карту № НОМЕР_1 для перерахування коштів та здійснення погашення кредитної заборгованості.
Зазначене підтверджується листом директора ТОВ «Лінеура Україна» від 15.07.2022 про детальний опис дій, вчинених сторонами для укладання договору № 2044823 від 19.06.2021 (а.с. 15).
Встановивши, що без здійснення вказаних дій відповідачем договір позики не був би укладений сторонами, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що вказаний правочин відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договорів, укладених у письмовій формі, та укладення цього договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідача.
Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 28 квітня 2021 року у справі № 234/7160/20 (провадження № 61-2903св21), від 01 листопада 2021 року у справі № 234/8084/20 (провадження № 61-2303св21).
Отже, із наведеного слідує, що між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір та відповідач отримала кошти у розмірі 15 000 грн, які були перераховані на рахунок, вказаний у договорі № 2044823.
Виходячи з вищенаведеного, довід апеляційної скарги про відсутність в матеріалах справи документальні підтвердження укладення кредитного договору не заслуговують на увагу як підстава для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки за нормами Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Без проходження реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора, без здійснення входу відповідача на веб-сайт за допомогою логіна і пароля особистого кабінету укладання договору між сторонами є технічно неможливим. Належних і документальних доказів на спростування тверджень позивача щодо наявності на договорі електронного цифрового підпису одноразового ідентифікатора відповідачем не надано (див. висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року (справа № 732/670/19), від 12 січня 2021 року (справа №524/5556/19), від 31 серпня 2022 року (справа №280/4456/20), від 09 лютого 2023 року (справа №640/7029/19)).
Щодо аргументів скаржниці, що надані розрахунки не є первинними бухгалтерськими документами, які передбачені «Положенням про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04.07.2018 №75», а отже не підтверджують факт передачі коштів, то з цього слід зазначити наступне.
Розрахунки у сфері електронної комерції можуть здійснюватися з використанням платіжних інструментів, електронних грошей, шляхом переказу коштів або оплати готівкою з дотриманням вимог законодавства щодо оформлення готівкових та безготівкових рахунків, а також в інший спосіб, передбачений законодавством України, що регулює надання платіжних послуг.
Оскільки, всі кошти за даними договорами надавались на особистий картковий рахунок вказаний відповідачкою, то всі правовідносини між позичальником, кредитором та банком-еквайором регулюються Законом України «Про платіжні послуги» та Постановою НБУ №164 від 29.07.2022 «Про затвердження Положення про порядок емісії та еквайрингу платіжних інструментів», відповідно до положень якого вбачається, що документи за операціями з використанням платіжних інструментів мають статус первинного документа та можуть бути використані під час урегулювання спірних питань.
Крім того, Верховним Судом України в постанові від 24.02.2016 за № 6-50цс16 наголошується, що письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику.
Посилання скаржниці на те, що до позовної заяви позивачем не надано жодного платіжного документа, що підтверджує передачу грошових коштів в розпорядження клієнта на виконання умов договору, а лише в подальшому разом з відповіддю на відзив були надані додаткові докази по справі: платіжні інструкції, колегія суддів відхиляє, оскільки положеннями чинного ЦПК України, зокрема ч. 4 ст. 179 ЦПК України, передбачена можливість сторонам справи надавати докази, які не були подані разом із позовом та/або відзивами, разом із наданням відповідей на відзиви та/або заперечення на відповіді в обґрунтування викладених у цих заявах по суті обставин. В даному випадку позивачем в межах встановленого судом строку та встановленої можливості законом надано згідно ухвали суду та судом такі залучені: кредитний звіт щодо боржника ОСОБА_1 , за кредитним договором № 2044823 від 19.06.2021.
Колегія суддів зазначає також, що або довідку з банку про неналежність ОСОБА_1 рахунку, на який відбувалось зарахування коштів та неналежність їй вказаних в договорі кредиту номерів телефону, зазначений в договірі.
Отже, факт отримання скаржницею коштів підтверджено наявними матеріалами в справі.
Крім того, відповідачка не заперечує факт укладення нею вказаного договору та набуття позивачем по теперішній справі права вимоги до неї, а оспорює нараховані відсотки поза межами дії кредитного договору.
Всупереч умов укладеного кредитного договору, зобов'язання щодо повернення кредитних коштів та сплати процентів, а також виконання інших зобов'язань в повному обсязі у строки і на умовах, передбачених договорами, відповідачем ОСОБА_1 належним чином не виконувалися, у зв'язку з чим у неї виникла заборгованість.
Оскільки жодних доказів про повне чи часткове погашення кредиту відповідачка не надала, то суд першої інстанції дійшов вірного висновку про необхідність стягнення заборгованості за тілом кредиту у розмірі 15 000 грн.
Разом із тим, задовольняючи позов повністю, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що заборгованість по відсотках має бути стягнута у заявленому позивачем розмірі.
За змістом ст. 1048 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Такі висновки викладені, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 04 липня 2018 року в справі № 310/11534/13-ц, в постанові Верховного Суду від 15 березня 2023 року по справі № 300/438/18.
У постанові Об'єднаної палати КГС ВС від 02.10.2020 у справі № 911/19/19 Верховний Суд зазначив, що суд має з'ясувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується; у разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання та максимального розміру стягуваних сум нарахувань.
Вимог щодо стягнення коштів на підставі ст. 625 ЦК України позивач не заявляв, жодного розрахунку за такими вимогами не подавав і не позбавлений можливості захистити своє право у випадку його порушення.
Апеляційний суд бере до уваги строки кредитування і розміри відсотків, визначені у кредитному договорі.
Пунктом 2.1. визначено, що кредит надається товариством у безготівковій формі шляхом перерахування коштів кредиту за реквізитами платіжної картки № НОМЕР_1 або іншої платіжної картки клієнта, реквізити якої надані клієнтом товариству з метою отримання кредиту.
Згідно з п. 3.1. договору нарахування процентів за договором здійснюється на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування кредитом протягом строку кредиту (включаючи періоди пролонгації/автопролонгації), виходячи із фактичної кількості днів у місяці та у році, тобто метод «факт/факт».
Відповідно до п. 4.2.1. договору якщо у клієнта на дату закінчення строку кредиту наявна заборгованість за кредитом, та клієнт не продовжив строк кредиту відповідно до п. 4.1.1.-4.1.6. договору, за цим договором застосовується автоматичне продовження строку користування кредитом (автопролонгація) з наступного дня після запланованої дати повернення кредиту.
Пунктом 4.2.3. розділу 4 договору сторони погодили, що:
- за користування кредитом в період автопролонгації нарахування процентів здійснюється в порядку, визначеному розділом 3 договору, за стандартною процентною ставкою у відповідності до п. 1.5.1. договору.
- при застосуванні автопролонгації знижка, надана клієнту в рамках програми лояльності, анулюється та здійснюється автоматичний перерахунок процентів за користування кредитом за період, визначений п.1.3. договору, за стандартною процентною ставкою (застосовується стандартна процентна ставка) та відбувається перерахунок загальної вартості кредиту. Результат таких перерахунків відображається в особистому кабінеті.
Згідно з п. 4.2.5. договору загальна кількість автопролонгації за цим договором обмежується загальною кількістю календарних днів користування кредитом, яка не може бути більшою за 120 календарних днів. Тобто, якщо у разі наступної (чергової) автопролонгації загальна кількість днів користування кредитом буде більшою за 120, така автопролонгація не застосовується, а строк повернення кредиту та сплати нарахованих процентів є такими, що настав.
Із наданого позивачем розрахунку встановлено, що заборгованість по відсотках у розмірі 34200,00 грн нараховано за період з 19.06.2021 по 15.01.2022.
При цьому, суд першої інстанції не урахував, що згідно з п. 4.2.5. договору загальна кількість автопролонгації за цим договором обмежується загальною кількістю календарних днів користування кредитом, яка не може бути більшою за 120 календарних днів. Тобто, якщо у разі наступної (чергової) автопролонгації загальна кількість днів користування кредитом буде більшою за 120, така автопролонгація не застосовується, а строк повернення кредиту та сплати нарахованих процентів є такими, що настав.
Отже, строк, в межах погодженого сторонами строку кредитування 120 днів, становить з 19.06.2021 до 18.10.2021, після спливу якого відповідачкою жодні кошти не сплачувалися згідно розрахунку, а сплачені нею 18.07.2021 8550 грн, 17.08.2021 8550 грн, 16.09.2021 8550 грн вже зараховані на погашення заборгованості по процентам, та враховуючи наведені умови договору залишок заборгованості по відсотках за період з 19.06.2021 по 18.10.2021 (за 120 днів користування кредитом) становить 8550 грн, які нараховані позивачем із розрахунку 1,9% ставки у день (а.с. 16-20).
Таким чином, позов підлягає частковому задоволенню і з відповідачки на користь позивача необхідно стягнути заборгованість за спірним кредитним договором у розмірі 23550 грн (15000 + 8550).
Відповідно до статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення або змінити рішення.
Згідно зі ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Оскільки висновки суду першої інстанції про задоволення позову у заявленому позивачем розмірі в частині загального розміру заборгованості та за заборгованості по відсотках зроблені без належного з'ясування дійсних обставин справи, дослідження та оцінки наданих сторонами доказів, з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права, то згідно зі статтею 376 ЦПК України це є підставою для часткового задоволення апеляційної скарги відповідачки, зміни рішення суду та зменшенню стягнутої із відповідачки на користь позивача заборгованості до вказаної суми.
В іншій частині - щодо стягнення заборгованості по тілу кредиту - рішення суду є таким, що відповідає вимогам ст. 375 ЦПК України.
Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Частиною першою статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Як вбачається із матеріалів справи, позивачем при поданні позовної заяви сплачено судовий збір в сумі 2684 грн, позовні вимоги задоволені на 47,86 %.
У відповідності до норм ст. 141 ЦПК України підлягає зміні і рішення суду в частині стягнутого з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Росвен Інвест Україна» судового збору пропорційно до задоволених вимог з 2684 грн до 1284,56 грн (задоволення позову на 47,86 %).
Враховуючи часткове задоволення апеляційної скарги відповідачки з ТОВ «Росвен Інвест Україна», на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню сплачений нею судовий збір при подачі нею апеляційної скарги (4026 грн) в розмірі, який пропорційний розміру позовних вимог, в задоволенні яких відмовлено, - 52,14%, що становить 2099,15 грн.
Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Малозначними є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України). Дана справа є малозначною в силу вимог закону.
Керуючись ст. 367, 374, 376 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі свого представника Зачепіло Зоряни Ярославівни задовольнити частково.
Рішення Роздільнянського районного суду Одеської області від 03 липня 2024 року змінити, зменшивши суму стягнутої з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «РОСВЕН ІНВЕСТ УКРАЇНА» заборгованості за Договором про надання коштів у позику № 2044823 від 19.06.2021: загального розміру з 49200 грн до 23550 грн, заборгованості по відсотках з 34200 грн до 8550 грн.
В іншій частині про стягнення заборгованості по тілу кредиту у розмірі 15000 грн рішення суду залишити без змін.
Рішення Роздільнянського районного суду Одеської області від 03 липня 2024 року в частині розподілу судових витрат змінити та зменшити стягнутий з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «РОСВЕН ІНВЕСТ УКРАЇНА» розмір судового збору з 2684 грн до 1284,56 грн.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «РОСВЕН ІНВЕСТ УКРАЇНА» на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_1 ) судовий збір за подачу апеляційної скарги в сумі 2099,15 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Дата складення повного тексту постанови - 18 березня 2025 року
Головуючий М.В. Назарова
Судді: В.А. Коновалова
В.В. Кострицький