Номер провадження: 22-ц/813/1104/25
Справа № 494/1468/23
Головуючий у першій інстанції Тарасенко М.С.
Доповідач Назарова М. В.
18.03.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: Назарової М.В. (суддя-доповідач), Кострицького В.В., Коновалової В.А.,
учасники справи: позивач - Акціонерне товариство «Укрпошта», відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Укрпошта» в особі свого представника Ніколенка Германа Володимировича
на заочне рішення Ширяївського районного суду Одеської області від 06 лютого 2024 року,
ухвалене Ширяївським районним судом Одеської області у складі: судді Тарасенка М.С. в приміщенні того ж суду,
у цивільній справі за позовом Акціонерного Товариства «Укрпошта» в особі Одеської дирекції до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором короткострокової безвідсоткової позики,
У серпні 2023 року позивач Акціонерне товариство «Укрпошта» звернулось до суду з вказаним позовом, який мотивувало тим, що 07 грудня 2022 року між Акціонерним товариством «Укрпошта» в особі Одеської дирекції, з однієї сторони та працівником позивача ОСОБА_1 , з іншої сторони, був укладений договір №110.009.015-367 короткострокової безвідсоткової позики.
Згідно п.1.1 Договору позики, який укладений відповідно до договору новації від 07 грудня 2022 року відповідачка зобов'язалась в строк та в порядку, визначеному Договором позики, повернути грошові кошти в розмірі 39602,89 грн. Відповідно до п.2.1 Договору позики передбачено, що позичальник повертає позику позикодавцю рівними частками згідно графіку повернення. У січні 2023 року відповідачка повернула позику у сумі 10950,61. Решта позики в сумі 28652,28 грн не повернута.
Позивач посилаючись, що відповідач не виконує умови договору позики, тому із посиланням як на правове обґрунтування своїх вимог на ст.526, 610, ч. 1 ст. 615, ч. 1 ст. 546, ст. 549, ч. 2 ст. 625 ЦК України просить стягнути з неї заборгованість в загальному розмірі 35545,64 грн з яких: 28652,28 грн - основной борг, 6530,36 грн - пеня, 363,00 грн - 3% річних та судові витрати в розмірі 2684 гривень.
Заочним рішенням Ширяївського районного суду Одеської області від 06 лютого 2024 року в задоволенні позовної заяви Акціонерного Товариства «Укрпошта» в особі Одеської дирекції до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором короткострокової безвідсоткової позики відмовлено.
В апеляційній скарзі Акціонерне товариство «Укрпошта» в особі свого представника Ніколенка Г.В. вважає оскаржуване заочне рішення незаконним, необґрунтованим, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги Акціонерного Товариства «Укрпошта» в повному обсязі.
Доводами апеляційної скарги є те, що суд першої інстанції в порушення вимог ст. 77-79, 263-264 ЦПК України, безпідставно не надав правової оцінки вищезазначеним умовам Договору новації та Договору позики, а тому не встановив дійсні фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.
Зазначає, що суд першої інстанції проігнорував ту обставину, що відповідач здійснила часткове перерахування коштів на погашення боргу, що фактично свідчить про визнання боргу. Суд першої інстанції відмову у позові мотивує тим, що договір позики фактично не укладений, оскільки грошові кошти відповідачці не надавалися. Проте за договором новації сума заборгованості за попереднім зобов'язанням враховується у якості суми позики, що узгоджується із правовою позицією, що викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі №340/385/17.
Вказує, що між позивачем та відповідачем замінено первісне зобов'язання відшкодування шкоди завданої нею в ході виконання трудових обов'язків шляхом новації боргу у позикове зобов'язання.
Відзив на апеляційну скаргу не надійшов.
Частиною шостою статті 19 ЦПК України визначено, що малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Предметом позову в цій справі є вимога про стягнення заборгованості за договором короткострокової безвідсоткової позики, у розмірі 35545,64 грн, тому справа є малозначною в силу прямої вказівки в ЦПК України.
Оскільки справа є малозначною, то розгляд апеляційної скарги проводиться без повідомлення учасників справи відповідно до приписів ч. 1 ст. 369 ЦПК України.
Згідно ч. 1 ст. 8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи.
Інформація про призначення даної справи до розгляду у апеляційному суді без повідомлення учасників справи завчасно розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає скаргу такою, що не підлягає задоволенню.
Згідно частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Судом встановлено, що відповідач працювала в АТ «Укрпошта» за трудовим договором на посаді начальника ПВПЗ № 36.
07 грудня 2022 року позивач та відповідач уклали Договір новації № 110.009.015-366 про заміну первісного зобов'язання, яке виникло внаслідок протиправного заволодіння відповідачем під час виконання трудових обов'язків грошовими коштами в розмірі 39602 гривень 89 копійок.
07 грудня 2022 року позивач та відповідач уклали Договір короткострокової безвідсоткової позики № 110.009.015-367.
Відповідач у зв'язку з неможливістю відшкодувати матеріальну шкоду, завдану позивачу в сумі 39602 гривень 89 копійок, яка була завдана шляхом протиправного заволодіння відповідачем вказаною сумою під час виконання трудових обов'язків, та позивач прийшли до згоди про заміну зобов'язання про відшкодування зазначеної завданої матеріальної шкоди новим зобов'язанням відповідно до статті 604 та статті 1053 Цивільного кодексу України (пункт 1 Договору новації).
Первісне зобов'язання припиняється з моменту набрання чинності цього Договору (новації) (пункт 2 Договору новації).
Зміст і умови нового зобов'язання викладені у Договорі позики, в якому сторонами є сторони за первісним зобов'язанням і за цим договором (пункт 3 Договору новації).
Позичальник відповідно до цього Договору позики, який укладено відповідно до договору новації від 07 грудня 2022 року, укладеного між тими самими сторонами, зобов'язується у строк і в порядку, визначеному цим договором позики, повернути грошові кошти в розмірі 39602 гривень 89 копійок, а позикодавець зобов'язується прийняти грошові кошти в порядку визначеному цим Договором (пункт 1.1. Договору позики).
Сторони домовились, що проценти за користування Позикою встановлюється у розмірі 0 відсотків (пункт 1.2. Договору позики).
Пункт 2.1. Договору передбачає, що позичальник повертає Позику Позикодавцю щомісяця рівними частками, згідно Графіку повернення Позики, шляхом здійснення Позикодавцем утримань із заробітної плати Позичальника, та/або шляхом внесення грошових коштів позики у касу Позикодавця.
Сторони досягли згоди, що утримання із заробітної плати, які будуть здійснюватися згідно пункту 3.1 цього Договору, є договірними і не є відрахуваннями із заробітної плати у розумінні статті 26 Закону України «Про оплату праці» (пункт 2.2. Договору позики).
Відповідно до графіку повернення позики встановлено, що 27.01.2023 відповідачка повинна була сплатити грошові кошти в розмірі 3300,25 грн, 27.02.2023- 3300,24 грн, 27.03.2023 -3300,24 грн, 27.04.2023- 3300,24 грн, 27.05.2023- 3300,24 грн, 27.06.2023 -3300,24 грн, 27.07.2023 -3300,24 грн, 27.08.2023- 3300,24 грн, 27.09.2023 -3300,24 грн, 27.10.2023-3300,24 грн, 27.11.2023-3300,24 грн, 27.12.2023 -3300,24 грн. Разом 39602,89 грн.
Відповідач 07 грудня 2022 року надала згоду на добровільне відшкодування суми шкоди за відсутнє майно позивача - готівка, в сумі 39602 гривень 89 копійок, на умовах укладення договору новації/позики та шляхом утримання усіх коштів нарахованих їй до виплати.
Відповідно до довідки від 23 червня 2022 року, відповідач за період з 07 грудня 2022 року по 23 червня 2023 року погасила позивачу позику в розмірі 10950 гривень 61 коп. Заборгованість відповідача перед позивачем становить 28652 гривень 28 коп.
Згідно п.3.3. Договору позики, прострочення сплати позичальником поточного платежу згідно п. 2.1. цього Договору більш ніж на два місяці є підставою для дострокового розірвання цього Договору.
Згідно наданого позивачем розрахунку, за договором позики утворилася заборгованість, на загальну суму 35545 гривень 64 коп, що складається з заборгованості: за основним боргом 28652 гривень 28 коп; пеня - 6530 гривні 36 коп; 3 відсотки річних - 363 гривень 00 коп.
Отже, спірні правовідносини виникли між сторонами з приводу відшкодування позивачу як роботодавцю відповідачкою як найманим працівником боргу за договором позики, укладеним відповідно до договору новації, первинним зобов'язанням за яким було відшкодування завданої працівником під час виконання ним своїх трудових обов'язків шкоди власнику.
Обставини укладення вищезазначених договорів сторонами не оспорюються.
Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно із вимогами статті 604 ЦК України зобов'язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими ж сторонами (новація). Новація не допускається щодо зобов'язань про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, про сплату аліментів та в інших випадках, встановлених законом.
Зі змісту статті 604 ЦК України вбачається, що ознаками новації є: спосіб припинення зобов'язання; вона можлива лише між тими самими сторонами (сторонами попереднього зобов'язання); є двостороннім правочином (договором); нове зобов'язання пов'язане з попереднім і спрямоване саме на заміну первісного зобов'язання новим, а не на зміну цього зобов'язання. Деякі з вищезазначених ознак новації одночасно є умовами її вчинення. До умов новації згідно вимог закону віднесено наступні: нове зобов'язання повинне пов'язувати тих самих осіб, що і первісне; сторони мають досягти згоди щодо заміни одного зобов'язання іншим, а «домовленість про новацію», про яку йдеться у частині другій статті 604 ЦК України, - це договір про заміну зобов'язання; вчиняється новація у формі двостороннього правочину (новаційного договору), який має відповідати вимогам до форми та змісту, необхідних для нового зобов'язання; наявність наміру сторін вчинити новацію, про який сторони повинні обов'язково вказати у договорі, а за відсутності такого застереження первинне зобов'язання не припиняється, а буде діяти поряд з новим; дійсність первинного зобов'язання (недійсність первинного зобов'язання веде до недійсності і нового зобов'язання, що витікає з новації, якщо ж недійсним є новаційний договір, сторони залишаються пов'язаними первинним зобов'язанням, і новація не відбувається); зміна змісту зобов'язання, або має виконуватися те саме, але на іншій правовій підставі; допустимість заміни первісного зобов'язання новим.
Таким чином, новація - це угода про заміну первинного зобов'язання новим зобов'язанням між тими самими сторонами. Вона не припиняє правового зв'язку сторін, оскільки, замість зобов'язання, дія якого припиняється, виникає узгоджене ними нове зобов'язання. Юридичною підставою для зобов'язання, яке виникає при новації, є домовленість сторін про припинення первинного зобов'язання. Угода про заміну первинного зобов'язання має договірну природу. Новація є консенсуальним, двостороннім та оплатним договором, який має право припинювальну природу.
Відповідно до ст. 1053 ЦК України за домовленістю сторін борг, що виник із договорів купівлі-продажу, найму майна або з іншої підстави, може бути замінений позиковим зобов'язанням. Заміна боргу позиковим зобов'язанням провадиться з додержанням вимог про новацію і здійснюється у формі, встановленій для договору позики (стаття 1047 ЦК України).
З вищевикладеного вбачається, що шкода виникла внаслідок трудових відносин.
Відповідно до глави ІХ КЗпП нею передбачені гарантії при покладенні на працівників матеріальної відповідальності за шкоду заподіяну підприємству, установі, організації. Зокрема, частина 2 статті 130 КЗпП чітко визначає, що при покладенні матеріальної відповідальності, права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Норми трудового законодавства, як гарантія дотримання прав працівників не передбачають право укладення між роботодавцем та працівником договорів заміни зобов'язань працівника по відшкодуванню шкоди позиковим зобов'язанням.
Відповідно до ч. 2 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Частина 1 ст. 215 ЦК України визначає, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України.
З огляду на викладене, враховуючи норми закону, суд першої інстанції правильно вважав, що сума, яка є предметом спору, не є боргом, а є шкодою для АТ «Укрпошта» в особі Одеської дирекції, яка виникла внаслідок неналежного виконання працівником трудових обов'язків, а тому підстав для задоволення позову про стягнення коштів в силу ст. 1053 ЦК України немає.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Скаржник не довів обставини, на які посилався як на підставу своєї апеляційної скарги, жодного належного та допустимого доказу на спростування висновків суду першої інстанції не надав.
Колегія суддів зазначає, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження обставин щодо існування між АТ «Укрпошта» та ОСОБА_1 попередніх зобов'язальних відносин цивільно-правового характеру, їх виду та розміру.
Крім того, судом апеляційної інстанції враховується, що фактично предметом позову в даному випадку є відшкодування підприємству майнової шкоди, завданої працівником при виконанні трудових обов'язків. Порядок відшкодування такого виду шкоди регламентується нормами трудового законодавства, зокрема, КЗпП України.
Згідно зі статтею 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Законодавство про працю складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього (стаття 4 КЗпП України).
Відповідно до частини першої статті 130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків.
У чинному законодавстві поряд із поняттям матеріальної відповідальності визначена категорія цивільно-майнової відповідальності. Ці види відповідальності за правовою природою істотно відрізняються одне від одного.
Матеріальна відповідальність є інститутом трудового права. Умови, підстави, обсяг та порядок її застосування закріплено КЗпП України.
Майнова відповідальність є цивільно-правовою категорією.
Тому норми ЦК України, які спрямовані на правове забезпечення застосування заходів майнової відповідальності, не поширюються на трудові правовідносини щодо матеріальної відповідальності працівника, які врегульовані, зокрема, статтями 130, 134 КЗпП України.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 134 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку.
Відповідно можливе застосування інституту новації, як це мало місце у спірних правовідносинах, не трансформує трудові відносини щодо матеріальної відповідальності за шкоду, заподіяну працівником підприємству, установі, організації, у цивільні позикові правовідносини.
Отже, галузева належність матеріальної відповідальності до трудового права визначається характером правопорушення. Щодо шкоди, завданої роботодавцю працівником внаслідок недотримання трудової дисципліни, норми цивільного законодавства не застосовуються.
До подібних правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 905/857/19 (провадження № 12-56гс21).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Врахувавши характер спірних правовідносин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що норми трудового законодавства, як гарантія дотримання прав працівників, не передбачають права на укладення між роботодавцем та працівником договорів заміни зобов'язань працівника з відшкодування шкоди позиковим зобов'язанням, оскільки норми цивільного законодавства у спірних правовідносинах не застосовуються.
Аналогічних висновків дійшов і Верховний Суд у постанові від 18 квітня 2024 року у справі 511/2330/20.
Таке узгоджується також з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 07 липня 2021 року у справі № 500/9201/18 (провадження № 61-19437св20), від 21 липня 2023 року у справі № 502/415/21 (провадження № 61-13193св22) від 28 лютого 2024 року у справі № 686/21381/21 (провадження № 61-17602св23).
Враховуючи вищезазначене, відсутні підстави вважати обґрунтованою позицію позивача щодо новації зобов'язання, враховуючи правову природу заподіяння та порядку відшкодування шкоди ОСОБА_1 відповідно до вимог трудового законодавства, КЗпП України, а не норм ЦК України.
Наведені в апеляційній скарзі інші доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.
Твердження скаржника в апеляційній скарзі про те, що судом першої інстанції порушено норми процесуального закону, не є такими, що порушують розгляд справи по суті.
Крім того судова колегія вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року. Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Доводи, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду не спростовують, а тому рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Малозначними, зокрема, є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п. 1 ч. 6 ст.19 ЦПК України). Дана справа є малозначною в сили вимог закону.
Керуючись ст. 367, 374, 375 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Укрпошта» в особі свого представника Ніколенка Германа Володимировича залишити без задоволення.
Заочне рішення Ширяївського районного суду Одеської області від 06 лютого 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Дата складення повного тексту постанови - 18 березня 2025 року
Судді: М.В. Назарова
В.А. Коновалова
В.В. Кострицький