Номер провадження: 22-ц/813/1091/25
Справа № 496/4259/21
Головуючий у першій інстанції Пасечник М. Л.
Доповідач Драгомерецький М. М.
27.02.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Драгомерецького М.М.,
суддів: Дришлюка А.І., Громіка Р.Д.
при секретарі: Узун Н.Д.,
за участю: ОСОБА_1 та її представника Кравцової Н.М.,
переглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеконференції цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Кравцова Наталія Михайлівна на рішення Біляївського районного суду Одеської області від 18 січня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Одеської районної державної адміністрації Одеської області (Одеської районної державної військової адміністрації Одеської області), Одеської районної ради Одеської області про визнання незаконним звільнення, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, -
15 вересня 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з даним позовом, який в подальшому уточнила, та просила суд:
визнати незаконним звільнення ОСОБА_1 з посади екскурсовода Біляївського районного історико-краєзнавчого музею Сектору культури, молоді та спорту Біляївської районної державної адміністрації Одеської області;
поновити ОСОБА_1 на посаді екскурсовода Біляївського районного історико-краєзнавчого музею Сектору культури, молоді та спорту Біляївської районної державної адміністрації Одеської області з 31 грудня 2020 року;
стягнути з Одеської районної державної адміністрації Одеської області (на теперішній час Одеська районна державна військова адміністрація Одеської області) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за 26 місяців (час вимушеного прогулу) станом на 01 березня 2023 року - 130 000 грн;
стягнути з Одеської районної державної адміністрації Одеської області (Одеської районної державної військової адміністрації Одеської області) судові витрати.
В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначила, що наказом №12 від 31.07.2019 її було прийнято на роботу екскурсоводом до Біляївського районного історико-краєзнавчого музею з 01 серпня 2019 року згідно штатного розкладу. 23 жовтня 2020 року Наказом в.о. завідувача сектору культури, молоді та спорту Біляївської районної державної адміністрації Одеської області «Про попередження працівників про скорочення штату працівників» №12 відповідно до Постанови Верховної Ради України від 17 липня 2020 року «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Одеської області», Положення про сектор культури молоді та спорту, затвердженого головою районної державної адміністрації від 09.01.2020 за №9/РА-2020, відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України та на підставі доповідної начальника фінансового управління Біляївської районної державної адміністрації Кари М.В. від 20.10.2020 за №192, було наказано керівникам закладів, в тому числі й директору районного історико-краєзнавчого музею ОСОБА_2 , прийняти відповідні накази про скорочення штатної чисельності штатних працівників та ознайомити з наказом працівників під особистий підпис протягом одного робочого дня. Однак, із даним наказом, ОСОБА_1 було ознайомлено лише 31 грудня 2020 року об 11:52 год. під підпис.
23 жовтня 2020 року наказом в.о. завідувача сектору культури, молоді та спорту Біляївської районної державної адміністрації Одеської області «Про попередження працівників про наступне вивільнення у порядку ст. 49-2 Кодексу законів про працю України» №12 було наказано, в тому числі й директору районного історико-краєзнавчого музею ОСОБА_3 попередити працівників, в тому числі й музейних закладів, про наступне вивільнення з 31 грудня 2020 року у зв'язку з ліквідацією Біляївського району та ознайомити під особистий підпис всіх зазначених у ньому осіб протягом одного робочого дня. Також в цьому наказі п. 3 наголошував, що фактичне вивільнення працівників здійснюється шляхом видання окремого наказу не раніше ніж через 2 місяці з дня видання цього наказу.
30 жовтня 2020 року директором Біляївського районного історико-краєзнавчого музею ОСОБА_3 було видано наказ №5 «Про попередження працівників про наступне вивільнення у порядку ст. 49-2 Кодексу законів про працю», згідно якого ОСОБА_1 була попереджена про наступне вивільнення з 31 грудня 2020 року. Однак самого наказу про звільнення ОСОБА_1 не бачила, не ознайомилася з ним, не розписувалася та не отримувала його копію, і як наслідок не отримувала трудову книжку, оформлену належним чином із відповідним записом про її звільнення. Лише зі слів колишньою директора ОСОБА_3 , позивачка дізналася, що такий наказ нібито існує під номером 233. Ким і коли точно виданий наказ ОСОБА_1 не знає. В підтвердження цього у позивачки є лист-звернення від 15.01.2021 до завідувача сектору культури, молоді та спорту Біляївської районної державної адміністрації Одеської області, в якому ОСОБА_1 просила надати роз'яснення стосовно незрозумілої ситуації, яка склалася з приводу її звільнення, так як на той час, а саме 15 січня 2021 року вона залишилася не звільнена відповідно до чинного законодавства.
На теперішній час позивачка не може ознайомитися з наказом про її звільнення та отримати запис в її трудову книжку про звільнення. ОСОБА_1 має трудову книжку без відповідного запису про звільнення, її не приймають як безробітну ні до центру зайнятості, ні на іншу роботу. Таким чином, вона незаконно позбавлена законного права на працю. ОСОБА_1 вважає її звільнення протиправним та незаконним.
Згідно п. 15 ч. 3 Постанови Верховної Ради України «Про утворення та ліквідацію районів» від 17.07.2020 в Одеській області ліквідовано Біляївський район. Відповідно до пп. 1-3.9 п. 6-2 Розділу 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про місцеве самоврядування» до прийняття закону про адміністративно-територіальний устрій України припинення повноважень районних рад, а також припинення районних рад, як юридичних осіб у зв'язку із змінами в адміністративно-територіальному устрої України здійснюється з урахуванням таких положень: повноваження районних рад, які представляли спільні інтереси територіальних громад районів, ліквідованих Верховною Радою України, закінчуються в день набуття повноважень органами на відповідних перших місцевих виборах районними радами районів, утворених Верховною Радою України; не пізніше завершення другої сесії районної ради, яка представляє спільні інтереси територіальних громад новоутвореного району, у порядку, визначеному цим пунктом, починається реорганізація районних рад ліквідованих районів шляхом приєднання до районної ради, розміщеної в адміністративному центрі новоутвореною району, а у випадку, передбаченому пп. 5 цього пункту - утворення районних рад як юридичних осіб; районна рада, яка представляє спільні інтереси територіальних громад новоутвореного району, з дня набуття нею повноважень є правонаступником всього майна, прав та обов'язків районних рад, які представляли спільні інтереси територіальних громад ліквідованих районів, території яких включені до складу новоутвореного району, якщо інше не передбачено цим Законом. Юридична особа - районна рада є такою, що припинилася, з дня внесення запису про її припинення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців, та громадських формувань. Також, відповідно до ч. 5 ст. 104 ЦК України - юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.
Відповідно до ч. 1 п. 15 Постанови Верховної Ради України «Про утворення та ліквідацію районів» від 17.07.2020 року в Одеській області утворено Одеський район (з адміністративним центром у м. Одеса) у складі, в тому числі, Біляївської міської територіальної громади, затвердженої Кабінетом Міністрів України. Згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців, та громадських формувань станом на 30 грудня 2020 року Біляївська районна рада Одеської області перебувала на стадії припинення. Однак, станом на 30 грудня 2020 року зареєстровано Одеську районну раду Одеської області (код ЄДРПОУ 43995888), що на теперішній час є правонаступником Біляївської районної ради Одеської області. Що стосується самого Сектору культури, молоді та спорту Біляївської районної державної адміністрації, то згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців, та громадських формувань, станом на 30 грудня 2020 року Сектор перебував у стані припинення, у зв'язку з реорганізацією. На даний час, позивачці достеменно невідомо, на якій стадії ліквідації перебуває Сектор та Біляївська районна державна адміністрація. Щодо уповноваженого органу на звільнення позивача з роботи, то відповідно до статутних відомостей Біляївський районний історико-краєзнавчий музей (під час роботи ОСОБА_1 в ньому), був комунальною власністю територіальної громади в особі Біляївської районної ради. Біляївський районний історико-краєзнавчий музей у своїй діяльності підпорядковувався відділу культури Біляївської районної державної адміністрації виконавчого комітету Біляївської районної ради. Однак, у 2019 році відділ культури Біляївської районної державної адміністрації виконавчого комітету Біляївської районної ради було перейменовано у Сектор культури, молоді та спорту Біляївської районної державної адміністрації Одеської області та Розпорядженням Біляївської районної державної адміністрації Одеської області за №9-РА-2020 від 09.01.2020 було затверджено Положення про вказаний структурний підрозділ з визначенням його статуту та повноважень.
Таким чином, директорка Біляївського районного історико-краєзнавчого музею ОСОБА_2 31 грудня 2020 року була звільнена з займаної посади Сектором культури, молоді та спорту Біляївської районної державної адміністрації Одеської області, а питання щодо звільнення ОСОБА_1 вирішено не було. Позивач та її колега (зберігач фондів Біляївського районного історико-краєзнавчого музею ОСОБА_4 ) так і залишилися на робочих місцях на невизначених вищим керівництвом підставах. Жодного наказу про звільнення ОСОБА_1 ніхто не оголошував, трудову книжку не оформили належним чином. Відповідні звернення до вищих органів результату не дали.
Позивачка ОСОБА_1 перебувала на робочому місці буквально до кінця лютого 2021 року, звертаючись усно, а потім 15 січня 2021 року з письмовою заявою, в тому числі до завідуючої Сектором культури, молоді та спорту Біляївської районної державної адміністрації Одеської області з проханням вирішити її долю, як екскурсовода музею, доки її звідти не вигнали представники постійної депутатської комісії, в числі якої була й представник управління культури, молоді, спорту та туризму Біляївської міської ради ОСОБА_5 .. Позивачці невідомо, чи на законних підставах був проведений розрахунок з нею, оскільки жодного документу про виплату їй розрахунку при звільненні вона не отримувала. Вище керівництво на лист позивача від 15.01.2021 за вх. №01-02/461 не надало відповідь, а безпосередній керівник ОСОБА_3 вже 31 грудня 2020 року була звільнена з посади.
До теперішнього часу Біляївський районний історико-краєзнавчий музей працює, вирішувалося лише питання про передачу його на баланс Одеській районній раді Одеської області, чи він буде переданий на баланс Біляївській ОТГ. Роботодавець не дотримався вимог законодавства та не продовжив дію трудового договору з позивачкою. Трудову книжку ОСОБА_1 роботодавець не видав, не вніс до неї відповідний запис про звільнення, а відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівнику належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у ст. 116 цього Кодексу. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов'язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. Копію наказу позивачка не отримала та не бачила його. Між колишніми співробітниками спілкуючись стало відомо що цей наказ має номер 233. Відповідно до вимог п. 4.1. Інструкції про порядок видачі трудових книжок працівників, затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерством юстиції України, Міністерством соціального захисту населення України від 29.07.1993 за №58, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення. При затримці видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові сплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. Днем звільнення в такому разі вважається день видачі трудової книжки. Про новий день звільнення видається наказ і вноситься запис до трудової книжки працівника. Раніше внесений запис про день звільнення визнається недійсним у порядку, встановленому пунктом 2.10 цієї Інструкції. При отриманні трудової книжки працівник розписується в особистій картці та книзі обліку трудових книжок. Якщо працівник відмовляється отримувати трудову книжку, то факт відмови від отримання трудової книжки необхідно зафіксувати у відповідному акті. Жодний з цих пунктів відповідачем не виконаний. Трудову книжку позивачка забрала з музею у лютому 2021 року без запису про звільнення, бо директорка музею звільнилася ще 31 грудня 2020 року, з робочого кабінету де позивачка працювала всі її особисті речі були виставлені до коридору.
Відповідно до ст. 235 КЗпП України відповідач повинен поновити ОСОБА_1 на роботі та виплатити середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, починаючи з дня звільнення по день поновлення на роботі.
З 02 вересня 2019 року ОСОБА_1 була призначена на посаду техпрацівника за сумісництвом на 0,25 ставки. Згідно довідки Пенсійного фонду України на час звільнення заробітна плата складала - 6,250 грн. Згідно довідки фонду оплати праці, затвердженої завідуючим сектором культури, молоді та спорту Біляївської РДА ОСОБА_6 - посадовий оклад екскурсовода складав - 3 649 грн. Оклад тех. працівника - 606 грн. Так як інших нарахувань не було, а заробітна плата була нижче ніж затверджена мінімальна заробітна плата на 2020 рік, тому установа згідно Закону України доплачувала до мінімальної заробітної плати, на той час вона складала: екскурсовод - 5 000 грн, тех. працівник -1 250 грн, що в сумі складає - 6 250 грн. Оскільки ОСОБА_1 була звільнена у незаконний спосіб, просила врахувати мінімальну заробітну плату, а саме 5 000 грн, як середню заробітну плату за час вимушеного прогулу. ОСОБА_1 вважає, що її, як екскурсовода Біляївського районного історико-краєзнавчого музею, було незаконно звільнено з порушенням процедури звільнення на підставі наказу №233, з яким вона не була ознайомлена. З огляду на вищевикладене, ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним позовом та просила його задовольнити.
17 грудня 2021 року представник Одеської районної ради Одеської області В. Барвіненко надав до суду відзив на позов, в якому просив відмовити у задоволенні позовної заяви. В обґрунтування поданого відзиву зазначив, що Одеська районна рада позовну заяву ОСОБА_1 не визнає у повному обсязі, вважає, що вимоги є безпідставними та направлені до неналежного відповідача, тому у задоволенні позову відносно Одеської районної ради має бути відмовлено, з огляду на наступне. Відповідно до ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що районні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст, у межах повноважень, визначених Конституцією України, цим та іншими законами, а також повноважень, переданих їм сільськими, селищі і міськими радами. Відповідно до абз. 5 підп. 15 п. 1 постанови Верховної Ради України від 17.07.2020 за №807-ІХ «Про утворення та ліквідацію районів» в Одеській області утворено Одеський район (з адміністративним центром у місті Одеса) в наслідок ліквідації відповідних районів. Розділ V «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» доповнено пунктом 6, згідно з яким до прийняття Закону про адміністративно-територіальний устрій України припинення повноважень районних рад, а також припинення районних рад як юридичних осіб у зв'язку із змінами в адміністративно-територіальному устрої України здійснюються з урахуванням таких положень: повноваження районних рад, які представляли спільні інтереси територіальних громад районів, ліквідованих Верховною Радою України (далі - ліквідовані райони), закінчуються в день набуття повноважень обраними на відповідних перших місцевих виборах районними радами районів, утворених Верховною Радою України (далі - новоутворені райони); районна рада, яка представляє спільні інтереси територіальних громад новоутвореного району, з дня набуття нею повноважень є правонаступником всього майна, прав та обов'язків районних рад, які представляли спільні інтереси територіальних громад ліквідованих районів, території яких включені до складу новоутвореного району, якщо інше не передбачено цим Законом. Виходячи з наведених положень, повноваження рад районів, ліквідованих постановою Верховної Ради України від 17.07.2020 за №807-ІХ «Про утворення та ліквідацію районів», вважаються закінченими в день набуття відповідних повноважень радами новоутворених районів, які стають правонаступниками всіх їх прав та обов'язків.
Фактично процес реорганізації та припинення Біляївської районної ради Одеської області розпочався 29 грудня 2020 року з прийняттям Одеською районною радою Одеської області рішення «Про створення Одеської районної ради Одеської області шляхом реорганізації Лиманської районної ради, Овідіопольської районної ради та Біляївської районної ради Одеської області». Викладені вище обставини свідчать про те, що на сьогодні Одеська районна рада Одеської області набула належні їй повноваження та є правонаступником всього майна Біляївської районної ради Одеської області в розумінні положень ст. 104 ЦК України та Закону України «Про місцеве самоврядування в України». Відповідно до п. 6-2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» за пропозицією сільських, селищних, міських рад районні, обласні ради повинні приймати рішення про передачу до комунальної власності відповідних територіальних громад окремих об'єктів, спільної власності територіальних громад, які знаходяться на їх території і задовольняють колективні потреби виключно цих територіальних громад. Правонаступник районної ради району, ліквідованого Верховною Радою України, після припинення відповідних районних рад як юридичних осіб, але не пізніше 01 липня 2021 року, зобов'язаний передати у комунальну власність територіальних громад усі об'єкти спільної власності територіальних громад району, які знаходяться на території цих територіальних громад, відповідно до розмежування видатків між бюджетами, встановлених Бюджетним кодексом України.
У зв'язку із зазначеним, на 3 сесії Одеської районної ради Одеської області прийнято рішення від 02.02.2021 за №30-VIII «Про передачу об'єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Біляївського району Одеської області, який ліквідовано, зі спільної власності у комунальну власність Біляївської міської територіальної громади Одеського району Одеської області в особі Біляївської міської ради Біляївського району Одеської області», відповідно до якого Біляївський районний історико-краєзнавчий музей був переданий у комунальну власність Біляївської міської територіальна громади Одеського району Одеської області в особі Біляївської міської ради Біляївського району Одеської області. Одеська районна рада не приймала будь-яких рішень, які можуть бути підставами для звільнення працівників Біляївського районного історико-краєзнавчого музею.
Рішенням Одеської районної ради від 02.02.2021 за №30-VIII передбачається тільки передача майнових прав нерухомого майна між юридичними особами публічного права, відповідно до якого звільнення працівників Біляївського районного історико-краєзнавчого музею не передбачено. Таким чином, Одеська районна рада Одеської області своїми діями та/або бездіяльністю жодним чином не порушувала та не могла порушувати права позивача.
Представник Одеської районної державної адміністрації Одеської області (Одеської районної державної військової адміністрації Одеської області) Д.Ф. Плачков надав до суду відзив на позов, в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування поданого відзиву зазначив, що наказом №12 від 31.07.2019 року ОСОБА_1 прийнята на посаду екскурсовода до Біляївського районного історико-краєзнавчого музею з 01 серпня 2019 року згідно штатного розкладу.
Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 17 липня 2020 року №33 «Про утворення та ліквідацію районів» та Постанови Кабінету Міністрів України від 16 грудня 2020 року №1635-р «Про реорганізацію та утворення районних державних адміністрацій» розпочався процес реорганізації Біляївської районної державної адміністрації, внаслідок чого було прийнято ряд наказів про зміну в штатному розписі та скорочення штату працівників сектору культури, молоді та спорту Біляївської районної державної адміністрації. Наказом Сектору культури, молоді та спорту №12 від 23.10.2020 «Про попередження працівників про наступне вивільнення у порядку ст. 49-2 КЗпП України» керівників закладів культури, зокрема і директора Біляївського районного історико-краєзнавчого музею ОСОБА_7 , попереджено про наступне вивільнення працівників з 31 грудня 2020 року у зв'язку з ліквідацією Біляївського району.
В подальшому, наказом №5 від 30.10.2020 директора Біляївського історико-краєзнавчого музею про наступне вивільнення з 31.12.2020 попереджено працівників Біляївського історико-краєзнавчого музею, зокрема і екскурсовода ОСОБА_7 .. Наказом Сектору культури, молоді та спорту №233 від 30.12.2020 ОСОБА_7 , звільнено з посади екскурсовода Біляївського історико-краєзнавчого музею з 31.12.2020. Як виходить із тексту позовної заяви, позивачка одночасно посилається на вказаний наказ про звільнення і вважає «питання щодо звільнення не вирішеним», стверджуючи, що звільнення здійснено не уповноваженим органом з порушенням права на працевлаштування та недотриманням процедури звільнення. На момент звільнення позивачки діяв Статут, затверджений завідувачем Сектору культури Гапоненко Л.Ф. від 27.01.2020 за №6. Відповідно до п. 1.2 Статуту, засновником музею та власником його майна є Сектор культури Біляївської районної державної адміністрації. Згідно п. 5.1 Статуту, ліквідація і реорганізація (злиття, приєднання, поділ, перетворення) Музею здійснюється за наказом Сектору культури, молоді та спорту. Пунктами 1.7 та 8.4 Положення про сектор культури, молоді та спорту, затвердженого розпорядженням Біляївської РДА 09.01.2020 за №9-РА-2020, передбачені повноваження завідувача Сектору культури, молоді та спорту щодо скорочення чисельності штату та здійснення повноважень керівника державної служби згідно Закону України «Про державну службу». На підставі наведеного, видано наказ завідувача Сектору культури, молоді та спорту від 30.12.2020 за №233 про звільнення позивачки на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України. Статтею 40 ч. 1 КЗпП України передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Відповідно, при розірванні трудового договору на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, власником або уповноваженим ним органом повинні бути дотримані вимоги ст. 49-2 КЗпП України, про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці, при вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.
Позивачка була попереджена про наступне вивільнення через два місяці, що підтверджується вищевказаним наказом №12 від 23.10.2020 «Про попередження працівників про наступне вивільнення у порядку ст. 49-2 КЗпП України». Відповідно до ч. 6 ст. 42 КЗпП України, у разі вивільнення працівників на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, не застосовуються положення ч. 2 ст. 49-2 КЗпП України про переважне право залишення на роботі. Оскільки законність звільнення позивача обґрунтовано вищевикладеним, підстави для поновлення позивача на попередньому місці роботи відсутні, та як наслідок, не можуть підлягати задоволенню й вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Адвокат Кравцова Н.М. в інтересах ОСОБА_1 надала до суду заяву-заперечення на відзив Одеської районної державної адміністрації, в якій зазначила, що 15 січня 2021 року позивачка звернулась із письмовою заявою до завідуючої Сектором культури ОСОБА_6 , вирішити її долю і долю зберігання фонду музею, але відповіді не отримала. Заява подавалась у двох екземплярах, на другому екземплярі завідуюча Сектором культури ОСОБА_6 поставила резолюцію «Коваленко Є.В. до виконання». Незрозуміло як таке може бути, коли директор музею вже звільнений, і ОСОБА_1 нібито теж. У разі наявності наказу №233 від 30.12.2020, невідомо чому з ним не ознайомили позивачку у той же день. Під час ознайомлення з наказом згаданими у ньому особами на першому примірнику наказу чи на спеціальному бланку проставляються їх підписи із зазначенням дати ознайомлення. Так, як у наказі зазначена одна особа - це директор музею ОСОБА_3 , позивачка робить висновок, що її взагалі ніхто не збирався ознайомлювати з наказом. Відповідно до документів наданих відповідачем, ні до Архівного відділу районної державної адміністрації, ні до КУ «Об'єднаний трудовий архів Одеського району» установчі документи Біляївського районного історико - краєзнавчого музею не надходили. У відповіді КУ «Об'єднаний трудовий архів Одеського району» зазначається, що і книга обліку трудових книжок по Сектору культури Біляївської районної адміністрації до архіву не надходила. Також, відповідно до наказу від 29.07.1993 за №58 «Про затвердження Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників» згідно п. 2.15, якщо за час роботи працівника назва підприємства змінюється, то про це окремим порядком у графі 3 трудової книжки робиться відповідний запис, а у графі 4 проставляється підстава перейменування - наказ (розпорядження), його дата і номер. Такого запису у трудовій книжки позивачки немає. Ніхто робітників музею з цими документами не ознайомлював та записів не робив. 30 жовтня 2020 року директором Біляївського районного історико-краєзнавчого музею ОСОБА_3 на підставі наказу Сектору культури від 23.10.2020 за №12 було видано наказ №5 «Про попередження працівників про наступне вивільнення у порядку ст. 49-2 Кодексу законів про працю України», але у документах наданих Архівним відділом районної державної адміністрації за таким же номером і того ж самого числа надано інший документ «Про попередження працівників про скорочення штату працівників», де зазначено скорочення посади директора районного історико-краєзнавчого музею. Хоча наказ про попередження скорочення штату повинен містити повний перелік підлягаючих скороченню згідно штатного розкладу для ознайомлення під підпис. Все вищевикладене тільки підтверджує той факт, що звільнення було зроблено з порушенням законодавчих норм та права, тим самим порушуючи право позивача на працю і працевлаштування. З часу масового вивільнення і по лютий 2021 року ніхто не збирався забрати документи з музею щоб передати їх до архіву, як того потребують правила організації діловодства. Позивачка була змушена забрати свої папки, які були викинуті в коридор. З самого початку, коли вийшла Постанова Верховної Ради України від 17.07.2020 за №807-ІХ «Про утворення та ліквідацію районів», музеї створені при закладах культури повинні переходити до відповідних закладів до ОТГ за правонаступництвом (разом з музейним фондом) за погодженням виконкому ОТГ та наказом установи. У разі відмови ОТГ про прийняття такого музею, засновник видає наказ про його ліквідацію. Проте цього зроблено не було, адже в такому випадку була би не реорганізація, а ліквідація. Також про це свідчить лист відповідь голови Біляївської міської ради від 20.12.2022 за №11-18/1192, де на запит Одеської районної адміністрації просилось надати документи, які надходили до ОТГ за півроку до ліквідації. Хоча ліквідації не було, була реорганізація підприємства. ОСОБА_7 , припускає, що все робилося навмисно, аби залишити людей без роботи і без права на подальше працевлаштування.
02 травня 2023 року представник Одеської районної державної адміністрації Одеської області (Одеської районної державної військової адміністрації Одеської області) Плачков Д.Ф. надав до суду заперечення на відповідь на відзив, в яких просив відмовити у задоволенні позовних вимог. При цьому пояснив, що як стало відомо із відповіді позивачки на відзив, заява до завідувача Сектору культури Біляївської районної державної адміністрації від 15.01.2021 подавалась у двох екземплярах, на одному з яких від руки проставлено реєстраційний номер та резолюцію «до виконання ОСОБА_3 ». Відповідно до роз. 1 п. 2 «Правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях» (надалі-Правила), затверджених Міністерством юстиції України від 18.06.2015 за №1000/5, службовий документ - офіційно зареєстрований службою діловодства або відповідним чином засвідчений документ, що одержаний чи створений установою у процесі її діяльності та має відповідні реквізити. Згідно роз. 2 п. 5 Правил, факт надходження документа до установи обов'язково фіксується шляхом проставлення на вхідних документах відмітки про його надходження до установи, яка проставляється від руки або за допомогою штампа, автоматичного нумератора на лицьовому полі у правому куті нижнього поля першого аркуша оригіналу документа. Елементами зазначеного реквізиту є скорочене найменування установи - одержувача документа, реєстраційний індекс, дата надходження документа. Тобто, після подачі двох екземплярів заяви до служби діловодства, в даному випадку, до служби діловодства Біляївської РДА, позивачу повернули б один екземпляр з відміткою про отримання заяви, із зазначенням установи отримувача, дати отримання, та відміткою «отримано». Така відмітка проставляється службою діловодства в тому випадку, коли заявнику необхідний другий екземпляр заяви для підтвердження отримання та реєстрації документа канцелярією установи до якої звернувся заявник. Згідно роз. 4 п.3 Правил, документи, розглянуті керівництвом установи, повертаються з резолюцією щодо їх виконання в службу діловодства, яка здійснює передачу документів на виконання. Відповідно, екземпляр з резолюцією - є внутрішнім службовим документом, що використовується у поточній діяльності організації, та ніяким чином не міг бути виданий позивачу під час прийняття та реєстрації заяви у службі діловодства. Незрозуміло, як внутрішній службовий документ опинився у позивача. Та взагалі ставить під сумнів достовірність цього документу, адже на ньому не вказано найменування установи-одержувача. Пунктом 14 роз. 1 Правил передбачено, що вилучення (виїмка) оригіналів службових документів із документаційного та архівного фондів установи має бути тимчасовим(ою) і лише у випадках, передбачених законом, а саме на підставі ухвали слідчого судді, суду в порядку передбаченому чинним законодавством України. Крім того, виникає питання не лише стосовно походження другого екземпляру заяви від 15.01.2021, але і відносно інших документів, що стосуються трудових відносин позивача з Біляївським районним історико-краєзнавчим музеєм.
Як вказує ОСОБА_1 у своїй позовній заяві, наказу про звільнення вона не бачила, його копію не отримувала та не отримувала трудову книжку. Водночас, аргументуючи незаконність звільнення, позивачка посилається на наказ про звільнення №233 та додає до матеріалів справи копію своєї трудової книжки. Позивачка у відповіді на відзив зазначає, що була змушена забрати свої «папки» з музею (що розуміється під словом «папки» та що в них міститься вона не вказує). Дане посилання наводить на думку, що всі документи, що стосуються трудових відносин позивачки з Біляївський районним історико-краєзнавчим музеєм містяться саме у цих «папках». Адже як вбачається із матеріалів справи, ні до Архівного відділу районної державної адміністрації, ні до КУ «Об'єднаний трудовий архів Одеського району» зазначені документи щодо звільнення не передавалися.
Так, на думку представника Одеської районної державної адміністрації Одеської області (Одеської районної державної військової адміністрації Одеської області) Д.Ф. Плачкова, складається враження, що позивачка навмисно приховує місцезнаходження документів про звільнення, бажаючи отримати певну вигоду, наприклад, отримати середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу. Якщо притримуватись даного припущення, то стає зрозумілим чому із усього переліку документів на звільнення, позивачкою була додана до матеріалів справи лише трудова книжка. Відповідно п. 4.1 «Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників», затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 за №58, при затримці видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу - працівникові сплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. Днем звільнення в такому разі вважається день видачі трудової книжки. Так само не зрозуміле посилання позивачки на п. 2.15 «Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників», в якому зазначається про порядок внесення запису до трудової книжки в разі зміни назви організації. Пунктом 1.7 Статуту, затвердженого завідувачем сектору культури від. 27.01.2020 за №6, визначено повну офіційну назву музею: Біляївський районний історико-краєзнавчий музей. Аналогічне найменування установи зазначено у трудовій книжці позивачки у записі від 31.07.2019: «прийнята на роботу екскурсоводом в Біляївський районний історико-краєзнавчий музей». Аргумент позивачки є хибним, за час її роботи у Біляївському районному історико-краєзнавчому музеї його назва не змінювалося.
В обґрунтування вимог, позивачка висловила припущення щодо відсутності Положення про музей та відсутності посадових інструкцій. Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України «Про музеї та музейну-справу», музей діє на підставі статуту (положення), що затверджується його засновником чи засновниками. Тобто законом передбачено вимогу щодо наявності одного із установчих документів музею. Біляївський районний історико-краєзнавчий музей діє на підставі статуту, затвердженого-завідувачем Сектору культури від 27.01.2020 за №6. Припущення позивачки щодо відсутності посадових інструкцій працівників музею взагалі не стосується предмета дослідження. Вимоги позивачки не стосуються її організаційно-правового статусу, визначення конкретних завдань та обов'язків, прав, повноважень, знань, та кваліфікації. Причиною звільнення не стала виявлена невідповідність позивачки займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації, тому посилання на посадову інструкцію не стосується суті справи та предмета доказування. Відповідно до Наказу директора Біляївського історико-краєзнавчого музею від 30.10.2020 №5 «Про попередження працівників про наступне вивільнення у порядку ст. 49-2 КЗпП України», позивачку було попереджено про наступне вивільнення з 31.12.2020. Підставою звільнення став п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України. Дана норма статті передбачає скорочення всього штату працівників внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації незалежно від кваліфікаційного рівня працівників. З огляду на вищезазначене, підстав вважати звільнення ОСОБА_7 , незаконним не вбачається, як не вбачається підстав для поновлення її на попередньому місці роботи та відшкодування середнього місячного заробітку за час вимушеного прогулу.
У судовому засіданні ОСОБА_1 позов підтримала та пояснила, що вона звільнена з Біляївського історико-краєзнавчого музею в кінці грудня 2020 року, але з наказом про звільнення ознайомлена не була і не знала, що її звільнили з посади. З цього приводу 15 січня 2021 року ОСОБА_1 та ОСОБА_4 зверталися до завідуючого Сектором культури, молоді та спорту Біляївської районної державної адміністрації Одеської області Лілії Федорівни із заявою. Вона написала «до виконання ОСОБА_3 », проте на той час ОСОБА_3 вже була звільнена. Тому, ОСОБА_1 подала позов до суду. Про своє звільнення позивачка дізналася, коли директор музею ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом і розпочався розгляд її справи. Позивачка повідомила, що не бачила документу про те, що вона не ходила на роботу. Є свідки, які можуть підтвердити те, що ОСОБА_1 ходила на роботу до 15 січня 2021 року. Завідуюча Сектором культури, молоді та спорту Біляївської районної державної адміністрації Одеської області Лілія Федорівна не надала роз'яснення щодо звернення ОСОБА_1 від 15.01.2021. Документ, відповідно до якого, ОСОБА_1 начебто ознайомили з можливим вивільненням було підкладено. Трудова книжка та особова справа зараз у позивачки, трудова книжка лежала у коридорі, фактично на підлозі, тому позивачка її забрала. Особову справу ОСОБА_1 забрала у себе на робочому столі, коли її виганяли з музею. Акту прийому-передачі документації немає. З музею нічого не вилучалося, не передавалося, не було відповідальних за це осіб. 11 лютого 2021 року прийшли виганяти з музею, тому працівники забрали кожен свою особову справу та пішли. Позивачка боялася втратити трудову книжку та трудовий стаж.
У судовому засіданні представник позивачки - адвокат Кравцова Н.М., позов підтримала, просила задовольнити. При цьому пояснила, що прохання в уточненій позовній заяві поновити строки звернення до суду є технічною помилкою. Строк звернення до суду з позовом не пропущений. Також зазначила, що трудові книжки мають знаходитися у сейфі керівника.
У судовому засіданні представник Одеської районної державної адміністрації Одеської області (Одеської районної державної військової адміністрації Одеської області) Плачков Д.Ф. позов не визнав, просив відмовити у його задоволенні в повному обсязі, вважав його безпідставним та не обґрунтованим. При цьому пояснив, що дивним є те, що позивачка не знала, що ліквідується музей та те, що вона звільнена з посади аж до 15 січня 2021 року. На той час вже не існувало музею, Біляївського району, сектору райдержадміністрації. Незрозуміло куди ОСОБА_1 ходила на роботу. В матеріалах справи є всі документи щодо кадрових рішень, є накази. У справі є акт про відсутність ОСОБА_1 на роботі у день вручення наказу та трудової книжки від 30.12.2020 або 31.12.2020. Не може бути такого, що трудові книжки лежали на підлозі.
У Біляївському районному суді Одеської області розглядається справа за позовом ОСОБА_3 до Одеської районної державної адміністрації Одеської області. Під час слухання справи були допитані свідки, які повідомили, що ОСОБА_3 30 грудня 2020 року чи 31 грудня 2020 року на роботі не з'явилася. Дана справа більше схожі на домовленість між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 з метою отримати компенсацію у розмірі 130 000 грн. Всі були обізнані та попереджені про звільнення. Трудові книжки були вилучені самостійно.
Представник Одеської районної ради Одеської області у судове засідання не з'явився, але у поданому відзиві просив справу розглянути без його участі.
Рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 18 січня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Одеської районної державної адміністрації Одеської області (Одеської районної державної військової адміністрації Одеської області), Одеської районної ради Одеської області про визнання незаконним звільнення, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу відмовлено.
В апеляційній скарзі позивачка ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Кравцова Наталія Михайлівна, просила рішення суду першої інстанції скасувати й ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права.
Представники Одеської районної державної адміністрації Одеської області та Одеської районної ради Одеської області про розгляд справи повідомлені належним чином та завчасно, про що свідчать довідки про доставку судових повісток-повідомлень до електронних кабінетів Електронного суду (т. 2 а.с. 92-95).
Так, згідно ч. ч. 4-5 ст. 14 ЦПК України, Єдина судова інформаційно-комунікаційна система відповідно до закону забезпечує обмін документами (надсилання та отримання документів) в електронній формі між судами, між судом та учасниками судового процесу, між учасниками судового процесу, а також фіксування судового процесу і участь учасників судового процесу у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
Суд направляє судові рішення, судові повістки, судові повістки - повідомлення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).
Відповідно до приписів ст. 367 ЦПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги.
Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Таким чином, враховуючи строки розгляду справи, баланс інтересів сторін у якнайскорішому розгляді справи, усвідомленість її учасників про розгляд справи, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду та ухвалення законного і обґрунтованого судового рішення, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності належним чином повідомлених про дату і час судового засідання учасників справи.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи наведені у апеляційній скарзі та у відзиві відповідача, Одеської районної державної адміністрації Одеської області, в інтересах якої діє представник Омельчук Т.В. на апеляційну скаргу, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга позивачки ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Кравцова Наталія Михайлівна, задоволенню не підлягає, оскільки рішення суду першої інстанції постановлено з дотриманням норм процесуального та матеріального права.
У частинах 1 та 2 статті 367 ЦПК України зазначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Статтею 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
У статті 11 ЦПК України зазначено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
За загальними правилами статей 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або іншим способом, що встановлений договором або законом.
Стаття 43 Конституції України гарантує кожному право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Частиною 1 статті 3 КЗпП України передбачено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. Законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього ( стаття 4 КЗпП України).
Статтею 21 КЗпП України передбачено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Відповідно до статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є, зокрема, розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41), або на вимогу профспілкового, чи іншого органу, уповноваженого на представництво трудовим колективом (стаття 45).
Умовою припинення трудових відносин з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, є, зокрема, ліквідація підприємства, установи, організації або їхня реорганізація, що поєднана зі скороченням штату/чисельності працівників та/або змінами в організації роботи (праці), унаслідок яких працівник надалі об'єктивно не може виконувати посадових обов'язків за посадою, яку обіймав до запровадження змін в організації праці, а щодо переведення на іншу посаду він або заперечує або для цього об'єктивно немає можливості.
Згідно частини 1 статті 42 КЗпП України, при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.
Частиною 2 статті 42 КЗпП України визначено, що при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації, перевага в залишенні на роботі надається: 1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців; 2) особам, в сім'ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; 3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації; 4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва; 5) учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни та членам сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членам сімей загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України, а також особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу; 6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій; 7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання; 8) особам з числа депортованих з України, протягом п'яти років з часу повернення на постійне місце проживання до України; 9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби; 10) працівникам, яким залишилося менше трьох років до настання пенсійного віку, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат.
Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.
Нормативне тлумачення частин першої та третьої статті 49-2 КЗпП України дає підстави для висновку, що роботодавець одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов'язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати, відповідно до своєї кваліфікації.
Ураховуючи, що обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника або уповноважений ним орган із дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду і які були на день звільнення.
Усталена судова практика, положення якої викладені у п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів», а також у постанові Верховного суду від 06.05.2020 у справі №487/2191/17, полягає в тому, що розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до копії трудової книжки серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 31 липня 2019 року прийнята на роботу екскурсоводом в Біляївський районний історико-краєзнавчий музей з 01 серпня 2019 року. Відмітка про звільнення ОСОБА_1 з посади в трудовій книжці відсутня.
31 липня 2019 року директором Біляївського районного історико-краєзнавчого музею Коваленко Є.В. було видано наказ №12 про прийняття на роботу екскурсоводом ОСОБА_1 з 01 серпня 2019 року, з посадовим окладом 3 150 грн на підставі заяви від 31.07.2019 на ім'я директора Біляївського районного історико-краєзнавчого музею ОСОБА_3 з проханням прийняти на посаду екскурсовода з 01.08.2019.
19 липня 2019 року начальником відділу культури Біляївської районної державної адміністрації Одеської області було видано наказ про введення з 01 серпня 2019 року додаткової штатної одиниці в районний історико-краєзнавчий музей за рахунок загального фонду «Зберігач фондів», 8 розряду, оклад 3 150 грн, за необхідністю.
Розпорядженням Біляївської районної державної адміністрації Одеської області №9/РА-2020 від 09.01.2020 затверджено Положення про сектор культури, молоді та спорту районної державної адміністрації (додається) (далі-Положення); визнано таким, що втратило чинність, розпорядження голови районної державної адміністрації від 20.03.2013 за №138/РА-2013 «Про затвердження Положення про відділ культури Біляївської районної державної адміністрації Одеської області у новій редакції».
Відповідно до п. 1.2. Положень Сектор культури, молоді та спорту Біляївської районної державної адміністрації Одеської області є структурним підрозділом Біляївської районної державної адміністрації. Сектор підзвітний та підконтрольний голові районної державної адміністрації, департаменту культури, національностей, релігій та охорони об'єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації та управлінню фізичної культури та спорту Одеської обласної державної адміністрації.
До сектору культури, молоді та спорту входять завідувач сектору, головний спеціаліст, а також базова мережа: централізована бухгалтерія, районний будинок культури, централізована бібліотечна система, музичні школи та музеї (п. 1.4. Положень).
Сектор є юридичною особою публічного права, має самостійний баланс, рахунки в Управлінні державної казначейської служби України у Біляївському районі, печатку із зображенням Державного Герба України та бланк (п. 10 Положень).
23 жовтня 2020 року в.о. завідувачем сектору культури, молоді та спорту Біляївської районної державної адміністрації Одеської області ОСОБА_8 було видано наказ №12 про попередження працівників про наступне вивільнення у порядку ст. 49-2 КЗпП України, відповідно до якого наказано попередити керівників закладів культури клубного типу та працівників, керівників навчальних закладів культури, музейних закладів, керівника централізованої бібліотечної системи, головного бухгалтера та працівників централізованої бухгалтерії (згідно додатків 1-30) про наступне вивільнення з 31 грудня 2020 року у зв'язку з ліквідацією Біляївського району, та ознайомити з наказом під особистий підпис всіх зазначених в ньому осіб протягом одного робочого дня; керівникам закладів культури, зокрема, директору районного історико-краєзнавчого музею ОСОБА_3 - ознайомити з наказом працівників під особистий підпис протягом одного робочого дня; фактичне вивільнення працівників здійснюється шляхом видання окремого наказу не раніше ніж через 2 місяці з дня видання цього наказу; бухгалтеру централізованої бухгалтерії сектору культури, молоді та спорту ОСОБА_9 протягом дії цього попередження здійснити відповідні розрахунки згідно чинного законодавства.
30 жовтня 2020 року директор Біляївського районного історико-краєзнавчого музею ОСОБА_3 ознайомилася з вищевказаним наказом, про що свідчить її підпис у листі особистого ознайомлення, який є додатком до наказу №12 від 23.10.2020.
30. жовтня 2020 року директором Біляївського районного історико-краєзнавчого музею ОСОБА_3 було видано наказ №5, відповідно до якого було попереджено працівників Біляївського районного історико-краєзнавчого музею про наступне вивільнення з 31 грудня 2020 року у зв'язку з ліквідацією Біляївського району та ознайомити з наказом під особистий підпис всіх зазначених осіб протягом одного робочого дня, а саме: зберігача фонду музею ОСОБА_4 , екскурсовода та технічного працівника ОСОБА_1 .. З наказом №5 від 30.10.2020 ОСОБА_1 була ознайомлена, що підтверджується її підписом у ньому.
15 січня 2021 року ОСОБА_1 та ОСОБА_4 зверталися до завідуючого Сектором культури, молоді та спорту Біляївської районної державної адміністрації Одеської області з заявою, в якій просили надати роз'яснення ситуації яка склалася. 30 жовтня 2020 року ОСОБА_1 та ОСОБА_4 ознайомили з наказом №12 від 23.10.2020 про наступне вивільнення у порядку ст. 49-2 КЗпП України. 11 січня 2021 року директор Біляївського районного історико-краєзнавчого музею отримала трудову книжку, де 31 грудня 2020 року за №21 зроблено запис «звільнити з займаної посади у зв'язку з скороченням штату працівників п. 1 ст. 40 КЗпП України», наказ №233 від 30.12.2020. ОСОБА_1 та ОСОБА_4 залишилися не звільненими, тому просили надати роз'яснення кому підпорядковується музей, хто керує закладом і працівниками закладу, хто має виплачувати заробітну плату.
Одеською районною радою Одеської області було винесено рішення від 02.02.2021 за №30-VIII, відповідно до якого вирішено: передати Біляївській міській раді Біляївського району Одеської області майнові права засновника (учасника) юридичних осіб (комунальних підприємств, установ організацій) відповідно до додатку №1 до цього рішення; вивести Біляївську районну раду Одеської області зі складу засновників (учасників) юридичних осіб (комунальних підприємств, установ, організацій) відповідно до додатку №1 до цього рішення; передати зі спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Біляївського району Одеської області, який ліквідовано, у комунальну власність Біляївської міської територіальної громади Одеського району Одеської області в особі Біляївської міської ради Біляївського району Одеської області індивідуальне визначене майно, яке знаходиться на балансі та використовується юридичними особами (комунальними підприємствами, установами, організаціями), закладами освіти, культури та охорони здоров'я відповідно до додатку №2 до цього рішення та відповідних інвентаризаційних описів, складених інвентаризаційною комісією; передати зі спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Біляївського району Одеської області, який ліквідовано, у комунальну власність Біляївської міської територіальної громади Одеського району Одеської області в особі Біляївської міської ради Біляївського району Одеської області нерухоме майно (житлові та/або нежитлові будівлі та/або приміщення) з вузлами обліку відповідно до додатку №3 до цього рішення; доручити Біляївській міській раді Біляївського району Одеської області здійснити необхідні заходи щодо виконання цього рішення, згідно з вимогами чинного законодавства та подати до районної ради звіт про здійснені заходи; доручити Біляївській міській раді Біляївського району Одеської області при створенні комісії по прийманню-передачі об'єктів спільної власності, зазначених в цьому рішенні, включити до складу комісії представників районної ради відповідно до додатку №4 до цього рішення; контроль за виконанням рішення покласти на постійну комісію районної ради з питань управління майном спільної власності територіальних громад району.
Додатком №1 до рішення районної ради від 02.02.2021 за №30-VIII є перелік юридичних осіб (комунальних підприємств, установ, організацій), відносно яких прийнято рішення про передачу майнових прав засновника (учасника), де вказано КНП Біляївської районної ради «Біляївська центральна районна лікарня».
Додатком №2 до рішення районної ради від 02.02.2021 за №30-VIII є перелік юридичних осіб (комунальних підприємств, установ, організацій), закладів освіти, культури та охорони здоров'я, відносно індивідуально визначеного майна який прийнято рішення про передачу, серед яких зазначено Біляївський районний історико-краєзнавчий музей.
Додатком №3 до рішення районної ради від 02.02.2021 за №30-VIII є перелік нерухомого майна (житлових та/або нежитлових будівель та/або приміщень) з вузлами обліку, відносно якого прийнято рішення про передачу, серед якого зазначено, зокрема, районний будинок культури.
Додатком №4 до рішення районної ради від 02.02.2021 за №30-VIII вказаний представник Одеської районної ради Одеської області, яких необхідно включити до складу комісії по прийманню-передачі об'єктів спільної власності, ОСОБА_10 депутат Одеської районної ради Одеської області.
У виписці Пенсійного фонду України форми ОК-5 від 03.02.2022 містяться відомості про розмір заробітної плати ОСОБА_1 у період з 1998 року по 2020 рік, включно.
Заробітна плата екскурсовода Біляївського районного історико-краєзнавчого музею станом на 2020 рік складала 5 000 грн, що підтверджується відповідною довідкою.
02 вересня 2019 року ОСОБА_1 була написана заява на ім'я директора Біляївського районного історико-краєзнавчого музею ОСОБА_3 з проханням призначити її на посаду тех. працівника за сумісництвом 0,25 ставки з 02.09.2019.
02 вересня 2019 року директор Біляївського районного історико-краєзнавчого музею ОСОБА_3 було видала наказ №14 про призначення ОСОБА_1 на посаду тех. працівника за сумісництвом 0,25 ставки з 02 вересня 2019 року, за відсутності працівника.
15 грудня 2022 року за вих. №5726/01-40/22/3 заступником начальника Одеської районної військової адміністрації О. Мацулевич було надіслано запит на адресу Біляївського міського голови М. Бухтіярова з проханням надати інформацію та копії відповідних документів, що містять інформацію про утворення, функціонування, реорганізацію, власність та її зміну, ліквідацію музею (відповідно яких розпорядчих документів був утворений, в якої формі здійснював діяльність, яким чином оформлювались трудові відносини з персоналом, визначити повний перелік осіб, що здійснювали керівництво та відповідальні за добір, прийняття на роботу звільнення та інші кадрові питання за півроку до ліквідації). За наявності надати копії відповідних документів (статут, положення, розпорядження, рішення та інше) як музею, так і Сектору (відділу) культури, молоді та спорту Біляївської РДА. Щодо трудових відносин з ОСОБА_1 просив надіслати копії всіх розпорядчих, кадрових, фінансово-розрахункових документів за останні 3 місяці її роботи та звільнення, а також трудовий договір. Крім того, просив аналогічну відповідну інформацію та копії документів надіслати щодо колишньої директорки музею ОСОБА_3 , в тому числі накази №12 від 20.10.2020 та №233 від 30.12.2020 в.о. завідуючого Сектором культури, молоді та спорту Біляївської РДА.
Листом Біляївського міського голови ОСОБА_11 за вих. №11-18/1192 від 20.12.2022 повідомлено заступника начальника Одеської районної військової адміністрації ОСОБА_12 про те, що засновником Біляївського районного історико-краєзнавчого музею являлася Біляївська районна рада Одеської області, в своїй діяльності музей підпорядковувався сектору культури, молоді, спорту та туризму Біляївської райдержадміністрації Одеської області. Під час проведення реорганізаційних заходів та приєднання Біляївської райдержадміністрації Одеської області до Одеської районної держадміністрації працівники музею звільнені саме Біляївською райдержадміністрацією. Враховуючи, що Біляївська міська рада ніколи не перебувала у трудових відносинах з ОСОБА_1 та ОСОБА_13 надати будь-які документи не надається можливим. В ході передачі майна Біляївського районного історико-краєзнавчого музею до Біляївської міської ради будь-які особисті справи працівників музею чи фінансово-розрахункові документи не передавалися.
15 грудня 2022 року за вих. №21/01-23/ВД в.о. керівника апарату Одеської районної державної адміністрації В. Кратюк було написано на адресу в.о. начальника архівного відділу Одеської районної державної адміністрації Л. Орловій службові записку, з проханням надати інформацію та копії відповідних документів, що містять інформацію про утворення, функціонування, реорганізацію, власність та її зміну, ліквідацію музею (відповідно яких розпорядчих документів був утворений, в якої формі здійснював діяльність, яким чином оформлювались трудові відносини з персоналом, визначити повний перелік осіб, що здійснювали керівництво та відповідальні за добір, прийняття на роботу звільнення та інші кадрові питання за півроку до ліквідації). За наявності надати копії відповідних документів (статут, положення, розпорядження, рішення та інше) як музею, так і Сектору (відділу) культури, молоді та спорту Біляївської РДА. Щодо трудових відносин з ОСОБА_1 просив надіслати копії всіх розпорядчих, кадрових, фінансово-розрахункових документів за останні 3 місяці її роботи та звільнення, а також трудовий договір. Крім того, просив аналогічну відповідну інформацію та копії документів надіслати щодо колишньої директорки музею ОСОБА_3 , в тому числі накази №12 від 20.10.2020 та №233 від 30.12.2020 в.о. завідуючого Сектором культури, молоді та спорту Біляївської РДА.
23 грудня 2022 року за вих. №Н(СЛ)-44/22 в.о. начальника Архівного відділу районної державної адміністрації Л. Орловою було надано відповідь на службову записку в.о. керівника апарату Одеської районної державної адміністрації В. Кратюк від 15.12.2022 за №21/01-23/ВД та надіслано на його адресу архівні копії документів, а саме: розпорядження Біляївської районної державної адміністрації Одеської області від 09.01.2020 за №9/РЛ-2020 «Про затвердження Положення про сектор культури, молоді та спорту Біляївської районної державної адміністрації Одеської області», наказ Сектору культури, молоді та спорту Біляївської районної державної адміністрації Одеської області» від 23.10.2020 за №12 «Про попередження працівників про скорочення штату працівників», розпорядження Біляївської районної державної адміністрації Одеської області від 19.01.2021 за №9/РА-2021 «Про реорганізацію структурних підрозділів Біляївської районної державної адміністрації зі статусом юридичної особи публічного права шляхом їх приєднання до Біляївської районної державної адміністрації Одеської області». Також повідомлено, що до Архівного відділу Одеської районної державної адміністрації (відокремлене робоче місце №1 м. Біляївка) документи Біляївського районного історико-краєзнавчого музею на зберігання не надходили. Документи з кадрових питань (особового складу) Сектору культури, молоді та спорту Біляївської районної державної адміністрації Одеської області передані на зберігання до Комунальної установи «Об'єднаний трудовий архів Одеського району» (вул. Костіна, 52, м. Біляївка, 67602).
19 січня 2021 року Біляївською районною державною адміністрацією Одеської області було видано розпорядження №9/РА-2021 про припинення в результаті реорганізації шляхом приєднання до Біляївської районної держаної адміністрації структурних підрозділів зі статусом юридичної особи публічного права Біляївської районної державної адміністрації Одеської області, серед яких, зокрема, вказано Сектор культури, молоді та спорту Біляївської районної державної адміністрації Одеської області; введено до структури та штатного розпису Біляївської районної державної адміністрації структурні підрозділи Біляївської районної державної адміністрації без статусу юридичної особи публічного права: сектор культури, молоді та спорту Біляївської районної державної адміністрації - 2 штатні одиниці; сектору управління персоналом, організаційної, та інформаційної діяльності цифрового розвитку та захисту персональних даних апарату Біляївської районної державної адміністрації Одеської області повідомити до 21 січня 2021 року в установлений законодавством порядок керівників структурних підрозділів Біляївської районної державної адміністрації зі статусом юридичної особи публічного права про наступне звільнення у зв'язку з реорганізацією відповідних структурних підрозділів Біляївської районної державної адміністрації зі статусом юридичної особи публічного права; керівникам структурних підрозділів Біляївської районної державної адміністрації зі статусом юридичної особи публічного права забезпечити до 21 січня 2021 року попередження працівників відповідних структурних підрозділів про наступне звільнення у зв'язку з реорганізацією структурних підрозділів Біляївської районної державної адміністрації зі статусом юридичної особи публічного права; визнання правонаступником майна, прав та обов'язків управління соціального захисту населення Біляївської районної державної адміністрації Одеської області, служби у справах дітей Біляївської районної державної адміністрації Одеської області, фінансового управління Біляївської районної державної адміністрації Одеської області, відділу освіти Біляївської районної державної адміністрації Одеської області, сектору культури, молоді та спорту Біляївської районної державної адміністрації Одеської області, відділу надання адміністративних послуг Біляївської районної державної адміністрації Одеської області - Біляївську районну державну адміністрацію Одеської області.
23 жовтня 2020 року в.о. завідувачем сектору культури, молоді та спорту Біляївської районної державної адміністрації Одеської області ОСОБА_8 було видано наказ №12 про попередження працівників про скорочення штату працівників, відповідно до якого: скорочено посаду директора районного історико-краєзнавчого музею; керівникам закладів культури, зокрема, директору районного історико-краєзнавчого музею ОСОБА_3 наказано прийняти відповідні накази про скорочення штатної чисельності штатних працівників та ознайомити з наказом працівників під особистий підпис протягом одного робочого дня; бухгалтеру централізованої бухгалтерії сектору культури, молоді та спорту протягом дії цього попередження здійснити відповідні розрахунки згідно чинного законодавства.
Директором КУ «Одеський трудовий архів Одеського району» К. Руденко 01.04.2022 за вих. №26-ю було надіслано листа на адресу Одеської районної військової адміністрації, в якому повідомлено, що накази з особового складу окремо по Біляївському районному історико-краєзнавчому музею на зберігання до архіву не надходили. Місцезнаходження документів архіву невідомо. У наказах з особового складу «Відділу культури Біляївської РДА» за 2019 рік відомості про прийом на роботу ОСОБА_1 відсутні. Наказом №233 від 30.12.2020 по Сектору культури, молоді та спорту Біляївської РДА Одеської області ОСОБА_14 звільнено з посади екскурсовода-історика краєзнавчого музею з 31.12.2020. Особова справа ОСОБА_1 , копія трудової книжки ОСОБА_1 , книга обліку трудових книжок по Сектору культури, молоді та спорту Біляївської РДА Одеської області на зберігання до архіву не надходили. Місцезнаходження документів архіву невідомо.
15 грудня 2022 року за вих. №5727/01-38/22/3 заступником начальника Одеської районної військової адміністрації О. Мацулевич було надіслано запит на адресу голови комісії з реорганізації Біляївської районної державної адміністрації Ю. Іванову з проханням надати інформацію та копії відповідних документів, що містять інформацію про утворення, функціонування, реорганізацію, власність та її зміну, ліквідацію музею (відповідно яких розпорядчих документів був утворений, в якої формі здійснював діяльність, яким чином оформлювались трудові відносини з персоналом, визначити повний перелік осіб, що здійснювали керівництво та відповідальні за добір, прийняття на роботу звільнення та інші кадрові питання за півроку до ліквідації). За наявності надати копії відповідних документів (статут, положення, розпорядження, рішення та інше) як музею, так і Сектору (відділу) культури, молоді та спорту Біляївської РДА. Щодо трудових відносин з ОСОБА_1 просив надіслати копії всіх розпорядчих, кадрових, фінансово-розрахункових документів за останні 3 місяці її роботи та звільнення, а також трудовий договір. Крім того, просив аналогічну відповідну інформацію та копії документів надіслати щодо колишньої директорки музею ОСОБА_3 , в тому числі накази №12 від 20.10.2020 та №233 від 30.12.2020 в.о. завідуючого Сектором культури, молоді та спорту Біляївської РДА.
Відповідно до статуту, Біляївський районний історико-краєзнавчий музей є культурно-освітнім та науково-дослідним закладом, призначений для вивчення, збереження і використання пам'яток матеріальної та духовної культури, залучення громадян до надбань історико-культурної спадщини. Засновником музею та власником його майна є сектор культури Біляївської районної державної адміністрації. Музей підпорядкований його Засновнику, який здійснює координацію та поточний контроль за його діяльністю. Ліквідація і реорганізація (злиття, приєднання, поділ, перетворення) Музею здійснюється за наказом сектору культури, молоді та спорту. (п.п. 1.1., 1.2., 1.4., 5.1 Статуту).
30 грудня 2020 року завідувачем сектору культури, молоді та спорту Біляївської районної державної адміністрації Одеської області ОСОБА_15 було видано наказ №233 про звільнення, зокрема, ОСОБА_1 з посади екскурсовода історико-краєзнавчого музею, з 31.12.2020 відповідно до Постанови Верховної Ради України від 17 липня 2020 року №807-ІХ «Про утворення та ліквідацію районів», розпорядження Кабінету Міністрів України від 12 червня 2020 року «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Одеської області» та Положення про сектор культури, молоді та спорту, затвердженого головою районної державної адміністрації від 09.01.2020 за №9/РА-2020, керуючись п. 1 ст. 40 КЗпП України, на підставі доповідної начальника фінансового управління Біляївської районної державної адміністрації Кари М.В. від 20.10.2020 за №192.
Статтею 4 Конвенції Міжнародної Організації Праці №158 передбачено, що трудові відносини з працівниками не припиняються, якщо тільки немає законних підстав для такого припинення, пов'язаного із здібностями чи поведінкою працівника або викликаного виробничою потребою підприємства, установи чи служби.
Статтею 5-1 КЗпП України забезпечено правовий захист громадян від незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою, отже трудовий договір є основною, базовою формою виникнення трудових правовідносин (абз. 2 ст. 2 КЗпП України).
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 232 КЗпП України безпосередньо в місцевих загальних судах розглядаються трудові спори за заявами працівників про поновлення на роботі незалежно від підстав припинення трудового договору, зміну дати і формулювання причини звільнення, оплату за час вимушеного прогулу.
Трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані роботодавцем лише у випадках: змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників (п. 1 ст. 40 КЗпП України).
При цьому, згідно ч. 2 ст. 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Пунктом 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» визначено, що при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з'ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові.
Відповідно до роз'яснень, що викладені у п. 19 вищевказаної постанови, розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП України суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення, (аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 08.05.2019 по справі №757/13677/17).
У разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу (ч. ч. 1, 2 ст. 235 КЗпП України).
Згідно правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 21 травня 2014 року по справі №6-33цс14, звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника. При цьому, закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, ніж зазначені в частині першій статті 235 КЗпП України, у тому числі шляхом зміни дати звільнення працівника, а відтак, встановивши, що звільнення позивача відбулось із порушенням установленого законом порядку, суд зобов'язаний поновити працівника на попередній роботі.
Про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці (ч. 1 ст. 49-2 КЗпП України).
ОСОБА_1 стверджує, що її не було ознайомлено з наказом про звільнення, тому вважає своє звільнення з посади екскурсовода Біляївського районного історико-краєзнавчого музею незаконним.
Проте, судом встановлено, що директором Біляївського районного історико-краєзнавчого музею ОСОБА_3 було видано наказ №5 від 30.10.2020 про попередження працівників про наступне вивільнення з 31 грудня 2020 року у порядку ст. 49-2 КЗпП України, з яким ОСОБА_1 була ознайомлена, що підтверджується її підписом.
В подальшому, 30 грудня 2020 року завідувачем сектору культури, молоді та спорту Біляївської районної державної адміністрації Одеської області ОСОБА_16 було видано наказ №233 про звільнення, зокрема, ОСОБА_1 з посади екскурсовода історико-краєзнавчого музею, з 31 грудня 2020 року відповідно до Постанови Верховної Ради України від 17 липня 2020 року №807-ІХ «Про утворення та ліквідацію районів», розпорядження Кабінету Міністрів України від 12 червня 2020 року «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Одеської області» та Положення про сектор культури, молоді та спорту, затвердженого головою районної державної адміністрації від 09.01.2020 за №9/РА-2020, керуючись п. 1 ст. 40 КЗпП України, на підставі доповідної начальника фінансового управління Біляївської районної державної адміністрації Кари М.В. від 20.10.2020 за №192.
Таким чином, суд дійшов висновку, що Сектором культури, молоді та спорту Біляївської районної державної адміністрації Одеської області були дотримані вимоги ч. 1 ст. 49-2 КЗпП України та вчасно попереджено працівника - ОСОБА_1 про наступне вивільнення.
При цьому, ОСОБА_1 не довела, що підпис, наявний у наказі №5 від 30.10.2020 про ознайомлення з наступним вивільненням виконаний іншою особою, а не ОСОБА_1 , тому у суду відсутні підстави вважати, що остання не була повідомлена про своє вивільнення у передбаченому законом порядку.
Також, ОСОБА_1 в позовній заяві зазначила, що вона має трудову книжку без відповідного запису про звільнення, її не приймають як безробітну ні до центру зайнятості, ні на іншу роботу, тому вона незаконно позбавлена права на працю.
Відповідно до п. 4.1. «Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників», затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року №58, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення. При затримці видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові сплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. Днем звільнення в такому разі вважається день видачі трудової книжки. Про новий день звільнення видається наказ і вноситься запис до трудової книжки працівника. Раніше внесений запис про день звільнення визнається недійсним у порядку, встановленому пунктом 2.10 цієї Інструкції.
Разом з цим, суд звернув увагу, що ОСОБА_1 у судовому засіданні пояснила, що трудова книжка та особова справа знаходяться у неї, вона самостійно забрала свої документи з музею, оскільки трудова книжка лежала у коридорі, фактично на підлозі, а особову справу ОСОБА_1 забрала у себе на робочому столі, коли її виганяли з музею.
Суд зауважив, що на підтвердження викладених обставин щодо місцезнаходження трудової книжки, ОСОБА_1 не надала до суду жодного доказу. Отже, враховуючи, що ОСОБА_1 , самостійно забрала з Біляївського районного історико-краєзнавчого музею свою трудову книжку, роботодавець був позбавлений можливості внести до неї відповідні записи про звільнення ОСОБА_1 з займаної посади.
Також, ОСОБА_1 в запереченнях на відзив зазначила, що 30 жовтня 2020 року директором Біляївського районного історико-краєзнавчого музею ОСОБА_3 на підставі наказу Сектору культури від 23.10.2020 за №12 було видано наказ №5 «Про попередження працівників про наступне вивільнення у порядку ст. 49-2 Кодексу законів про працю України», але у документах наданих Архівним відділом районної державної адміністрації за таким же номером і того ж самого числа надано інший документ «Про попередження працівників про скорочення штату працівників», де зазначено скорочення посади директора районного історико-краєзнавчого музею. Вказані обставини підтверджують той факт, що звільнення було зроблено з порушенням законодавчих норм та права, тим самим порушуючи право позивача на працю і працевлаштування.
Дійсно, 23 жовтня 2020 року в.о. завідувачем сектору культури, молоді та спорту Біляївської районної державної адміністрації Одеської області ОСОБА_8 було видано наказ №12 про попередження працівників про наступне вивільнення у порядку ст. 49-2 КЗпП України.
У цей же день, в.о. завідувачем сектору культури, молоді та спорту Біляївської районної державної адміністрації Одеської області ОСОБА_17 було видано другий наказ №12 про попередження працівників про скорочення штату працівників.
Отже, вищевказані накази не є тотожними, оскільки на підставі одного наказу працівників повідомлено про наступне вивільнення у порядку ст. 49-2 КЗпП України, на підставі іншого наказу повідомлено про скорочення штату працівників.
До того ж, ОСОБА_1 не навела підстав, за яких вона вважає, що видача двох наказів під одним номером свідчить про те, що її звільнення було зроблено з порушенням законодавчих норм та права, тим самим порушуючи її право на працю і працевлаштування. Крім того, видача наказів під одним номером жодним чином не свідчить про порушення будь-яких прав позивачки.
Суд вважав слушним зауваження представника відповідача ОСОБА_18 , який звернув увагу на те, що заява до завідувача Сектору культури Біляївської районної державної адміністрації від 15.01.2021 подавалась у двох екземплярах, на одному з яких від руки проставлено реєстраційний номер та резолюцію «до виконання ОСОБА_3 ». Після подачі двох екземплярів заяви до служби діловодства, в даному випадку до служби діловодства Біляївської РДА, позивачу повернули б один екземпляр з відміткою про отримання заяви, із зазначенням установи отримувача, дати отримання, та відміткою «отримано». Незрозуміло, як внутрішній службовий документ опинився у позивача.
ОСОБА_1 в свою чергу зазначає, що дійсно зверталася до завідуючого Сектором культури, молоді та спорту Біляївської районної державної адміністрації Одеської області з заявою від 15.01.2021, проте відповідь на неї не отримала.
Представником позивачки долучено до матеріалів справи два екземпляри заяви від 15.01.2021, з якою ОСОБА_1 , та ОСОБА_4 зверталися до завідуючого Сектором культури, молоді та спорту Біляївської районної державної адміністрації Одеської області та просили надати роз'яснення щодо їх звільнення.
Судом було оглянуто надані заяви, та встановлено, що вони є тотожними за змістом, однак на одному екземплярі міститься відмітка « ОСОБА_3 до виконання», а на іншому такої відмітки немає.
Тобто, можливо дійти висновку, що один екземпляр заяви є внутрішнім службовим документом Сектору культури, молоді та спорту Біляївської районної державної адміністрації Одеської області.
Відповідно до роз. 1 п. 2 «Правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях» (надалі-Правила), затверджених Міністерством юстиції України від 18.06.2015 за №1000/5, службовий документ - офіційно зареєстрований службою діловодства або відповідним чином засвідчений документ, що одержаний чи створений установою у процесі її діяльності та має відповідні реквізити.
Згідно роз. 2 п.5 Правил, факт надходження документа до установи обов'язково фіксується шляхом проставлення на вхідних документах відмітки про його надходження до установи, яка проставляється від руки або за допомогою штампа, автоматичного нумератора на лицьовому полі у правому куті нижнього поля першого аркуша оригіналу документа. Елементами зазначеного реквізиту є скорочене найменування установи - одержувача документа, реєстраційний індекс, дата (у разі потреби - година і хвилини) надходження документа.
Тож, після подачі двох екземплярів заяви до служби діловодства, в даному випадку до служби діловодства Сектору культури, молоді та спорту Біляївської районної державної адміністрації Одеської області, ОСОБА_1 мали повернути один екземпляр з відміткою про отримання заяви, із зазначенням установи отримувача та дати отримання.
Відповідно до роз. 4 п. 3 Правил, документи, розглянуті керівництвом установи, повертаються з резолюцією щодо їх виконання в службу діловодства, яка здійснює передачу документів на виконання.
Отже, екземпляр з резолюцією - є внутрішнім службовим документом, що використовується у поточній діяльності організації.
При цьому, ОСОБА_1 не обґрунтувала підстави наявності у неї двох екземплярів заяви від 15.01.2021 та не зазначила, яким чином позивачкою було отримано другий екземпляр заяви, який є внутрішнім службовим документом. Слід також зауважити, що на поданих заявах відсутні дані про установу - одержувача документа.
Крім того, ОСОБА_1 у судовому засіданні стверджувала, що вона ходила на роботу до 15 січня 2021 року, тобто після винесення наказу про її звільнення та є свідки, які можуть це підтвердити. Проте суд констатував, що на підтвердження вказаних доводів не надано жодного доказу та клопотання про допит свідків позивачем не заявлялося.
Таким чином, дослідивши матеріали справи, суд встановив, що на підтвердження заявлених позовних вимог, ОСОБА_1 не надала жодного доказу, її твердження щодо наявності підстав для визнання незаконним звільнення з посади екскурсовода Біляївського районного історико-краєзнавчого музею Сектору культури, молоді та спорту Біляївської районної державної адміністрації Одеської області не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду належними та допустимими доказами.
У постанові Верховного Суду від 13.05.2020 у справі №219/1704/17 вказано, що за загальним правилом тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову, покладається на позивача.
Пунктом 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі» визначено, що враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.
У рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява №26864/03) від 26.06.2008 зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, у якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.
З урахуванням вищенаведеного, оцінюючи мотиви та підстави заявленого позову в частині позовної вимоги про визнання незаконним звільнення на предмет його відповідності обставинам справи та обґрунтованості належними, достовірними, допустимими та достатніми доказами, суд дійшов висновку, що звільнення ОСОБА_1 здійснено за наявності для цього чітко передбаченої законодавством та обґрунтованої відповідними обставинами та доказами правової підстави та з дотриманням терміну попередження про наступне вивільнення, визначеного ст. 49-2 КЗпП України, а тому, у задоволенні вказаної позовної вимоги суд відмовляє за безпідставністю та необґрунтованістю.
Оскільки в задоволенні позовної вимоги про визнання незаконним звільнення відмовлено з підстав її необґрунтованості, так як звільнення позивачки здійснено за наявності для цього передбаченої законодавством правової підстави та з дотримання передбаченої процедури, суд вважає, що відсутні підстави для задоволення вимог про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, які є похідними від основної вимоги та тісно пов'язані із такою за своєю суттю.
Отже, враховуючи все вищевикладене, у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання незаконним звільнення, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу суд відмовляє у повному обсязі.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача.
Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Враховуючи, що ОСОБА_1 звільнена від сплати судового збору на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», у задоволенні позову відмовлено, судові витрати компенсуються за рахунок держави.
Посилання ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Кравцова Наталія Михайлівна в апеляційній скарзі на те, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, оскільки судом помилково не враховано, що позивачка ОСОБА_1 була звільнена з посади екскурсовода історико-краєзнавчого музею без законних підстав та підлягає поновленню на роботі, не приймаються до уваги за таких підстав.
Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Необхідність визнання обов'язковості практики Європейського Суду з прав людини, що законодавчо ґрунтується на нормах пункту першого Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2,4,7 та 11 до Конвенції від 17 липня 1997 року», згідно якого Україна повністю визнає на своїй території дію статті 46 Конвенції щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосується тлумачення і застосування Конвенції, а також статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року №3477-IV, у якій зазначено, що суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Так, вирішуючи питання стосовно застосування частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд бере до уваги, що в рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Чуйкіна проти України» від 13 січня 2011 року (остаточне 13.04.2011) за заявою №28924/04 у параграфі 50 зазначено, наступне «…суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), пп. 28-36, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції - гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі - провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява №58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).
У пункті 23 Рішення Європейського суду з прав людини від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України» (заява №63566/00 від 25 жовтня 2000 року, «Суд нагадує, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.94, Серія A, №303-A, параграф 29).
Аналогічний висновок, висловлений Європейським судом з прав людини у п. 18 Рішення від 07 жовтня 2010 року (остаточне 21.02.2011) у справі «Богатова проти України» (заява №5232/04 від 27 січня 2004 року).
Більш детальніше щодо застосування складової частини принципу справедливого судочинства - обґрунтованості судового рішення Європейський суд з прав людини висловився у п. 58 Рішення від 10 лютого 2010 року (остаточне 10.05.2011) у справі «Серявін та інш. проти України» (заява №4904/04 від 23 грудня 2003 року), а саме «Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, №303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), №37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Частиною 1 статті 2 ЦПК України визначено, що завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частиною 1 та 2 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
За змістом статей 12 та 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У статті 76 ЦПК України зазначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Статтями 77-80 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Як зазначено у частині 1 статті 95 ЦПК України, письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Верховний Суд у постанові від 02 жовтня 2019 року у справі №522/16724/16 (провадження №61-28810св18) зробив наступний правовий висновок: «обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов'язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.
За своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Отже, тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача».
Колегія суддів вважає, що позивачкою ОСОБА_1 не доведено належним чином обґрунтованість підстав позову, а саме, те, що вона була звільнена з роботи з порушенням вимог п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку з скороченням штату та підлягає поновленню на роботі та стягненню середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Й навпаки, відповідачами повністю спростовані підстави позову та доведено належним чином, що позивачку було звільнено з посади екскурсовода історико-краєзнавчого музею з 31 грудня 2020 року за п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України згідно до вимог діючого законодавства, тому підстав для поновлення її на попередній роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу немає.
Так, відповідно до частини 1 статті 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
В постановах від 28 березня 2019 року у справі №755/3495/16-ц (провадження №61-1350св17) та від 22 січня 2020 року у справі №451/706/18 (провадження №61-17296св19) Верховний Суд зазначив, що частиною третьою статті 64 ГК України визначено, що підприємство самостійно визначає організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис. Частиною другою статті 65 ГК України передбачено, що власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства. При цьому саме втручання в господарську та іншу діяльність підприємства не допускається, крім випадків, передбачених законодавством України. Отже, не є належним способом захисту оскарження працівником рішення про визначення структури підприємства чи установи, про зміну в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, оскільки прийняття такого рішення є виключною компетенцією власника такого підприємства чи установи або уповноваженого ними органу та є складовою права на управління діяльністю підприємством чи установою. Правом працівника залишається оспорювати власне саме правомірність його звільнення».
У постанові Верховного Суду від 05 лютого 2020 року у справі №725/3265/18 викладено висновок, відповідно до якого при виникненні спору між працівником і роботодавцем суд не вирішує питання про доцільність скорочення чисельності або штату працівників, а перевіряє наявність підстав для звільнення (чи відбувалося скорочення штату або чисельності працівників) та дотримання відповідної процедури.
Судом першої інстанції з достовірністю та об'єктивністю встановлено, що дійсно у Біляївському районному історико-краєзнавчий музеї були скорочені штати директора музею та працівників, у тому числі позивачку ОСОБА_1 ..
Відповідач своєчасно та належним чином повідомив позивачку ОСОБА_1 про наступне вивільнення, вакантні посади були відсутні.
Таким чином, наказом №233 від 30.12.2020 по Сектору Культури, молоді та спорту Біляївського РДА Одеської області позивачку ОСОБА_1 звільнено з роботи з посади екскурсовода історико-краєзнавчого музею з 31 грудня 2020 року за п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України на законній підставі.
Виходячи з висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішенні у справі «Бочаров проти України» від 17 березня 2011 року (остаточне - 17 червня 2011 року), в пункті 45 якого зазначено, що «суд при оцінці доказів керується критерієм «поза розумним сумнівом» (див. рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого королівства»). Проте таке доведення може впливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між особою висновків або подібних неспростовних презумпцій щодо фактів (див. рішення у справі «Салман проти Туреччини»)
Аналізуючи зазначені норми процесуального та матеріального права, застосовуючи Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, роз'яснення Верховного Суду України, правові висновки Верховного Суду, з'ясовуючи наведені обставина справи, що мають значення для правильного вирішення спору, наявні у справі докази, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що відповідач своєчасно та належним чином повідомив позивачку про наступне вивільнення та вакансій на підприємстві не існувало. Отже, позивачка ОСОБА_1 була звільнена з займаної посади на законної підставі та у відповідності з встановленим законом порядку звільнення, що є підставою для відмови у поновленні позивачки на попередній посаді.
Позивачка ОСОБА_1 має право на захист свого права у випадку порушення його відповідачем, але у даному випадку в судовому засіданні позивачкою не доведено належним чином, що відповідач порушив її трудові права. Тому у відповідності до статей 15, 16 ЦК України її права не підлягають судовому захисту.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 03 вересня 2014 року у справі №6-84цс14.
За таких обставин судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно з'ясував обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, дослідив в судовому засіданні усі докази, які є у справі, з урахуванням їх переконливості, належності і допустимості, на предмет пропорційності співвідношення між застосованими засобами і поставленою метою у контексті конституційного принципу верховенства права та права на справедливий розгляд, та керуючись критерієм «поза розумним сумнівом», дав їм правильну оцінку та обґрунтовано виходив з того, що є законні підстави для відмови у задоволенні позовних вимог.
Інших правових доводів апеляційна скарга не містить.
У п. 54 Рішення у справі Трофимчук проти України (заява №4241/03) від 28.10.2010, остаточне 28 січня 2011 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що, «беручи до уваги свої висновки за статтею 11 Конвенції (див. вище пункти 42-45), Суд не бачить жодних ознак несправедливості або свавільності у відмові судів детально розглянути доводи заявниці про переслідування її роботодавцем, оскільки суди чітко зазначили, що ці доводи були повністю необґрунтованими. У зв'язку з цим Суд повторює, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (див. рішення у справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява №30544/96, п. 26, ECHR 1999-1)».
Таким чином, наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду і не містять підстав для висновків про порушення або неправильне застосування судом норм права, які привели до неправильного вирішення справи.
Тому, законних підстав для скасування рішення суду першої інстанції й ухвалення нового судового рішення про задоволення позову немає.
Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. ст. 381-384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Кравцова Наталія Михайлівна, залишити без задоволення, рішення Біляївського районного суду Одеської області від 18 січня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення до суду касаційної інстанції.
Повний текст судового рішення складено: 14 березня 2025 року.
Судді Одеського апеляційного суду: М.М. Драгомерецький
Р.Д. Громік
А.І. Дришлюк