Номер провадження: 22-ц/813/1444/25
Справа № 501/1762/24
Головуючий у першій інстанції Петрюченко М.І.
Доповідач Драгомерецький М. М.
27.02.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Драгомерецького М.М.,
суддів колегії: Громіка Р.Д., Дришлюка А.І.,
при секретарі: Узун Н.Д.,
за участю: представника ОСОБА_1 - адвоката Сафонікова А.П.,
представника ОСОБА_2 - адвоката Піскуна О.В.,
представника ОСОБА_3 - адвокат Пятигорець В.І.,
переглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Євсюков Євген Петрович, на ухвалу Іллічівського міського суду Одеської області від 30 квітня 2024 року про забезпечення позову по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики, -
25 квітня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про забезпечення позову, згідно якої просить суд накласти арешт на:
- трикімнатну квартиру, загальною площею 107 кв.м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 223357051108, приблизною вартістю 1 000 000 грн, що належить на праві приватної власності ОСОБА_3 ;
- житловий будинок, загальною площею 446,1 кв.м, житловою 151,2 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер земельної ділянки 5123782000:02:004:5660, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2908191751100, приблизною вартістю 2 000 000 грн, що належить на праві приватної власності ОСОБА_3 ;
- земельну ділянку, загальною площею - 0,2 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер земельної ділянки 5123782000:02:004:5660, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2874228151237, приблизною вартістю 500 000 грн, що належить на праві приватної власності ОСОБА_3 .
Заява обґрунтована тим, що 15 вересня 2021 року між ОСОБА_1 (позикодавець) та ОСОБА_3 (позичальник) був укладений договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Одеського районного нотаріального округу Перчеклій І.М. за реєстровим №1920.
Згідно п. 1 договору позикодавець передав у власність позичальникові грошові кошти в сумі 1 741 460,40 грн, що є еквівалентом 55 350 Євро за курсом НБУ станом на 15 вересня 2021 року, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів, готівкою, строком до 30 березня 2022 року, в порядку та на умовах, передбачених цим договором.
Своїм підписом під цим договором позичальник підтвердив факт одержання грошових коштів.
Відповідно до п. 2 договору позика вважається повернутою після передання позикодавцеві й отримання ним грошових коштів у сумі, що є еквівалентом 55 350 Євро по курсу НБУ на день проведення розрахунку в повному обсязі.
Згідно п. 8 договору договір вчиняється за письмовою згодою дружини позичальника - ОСОБА_2 .
В строк передбачений договором, а саме до 30 березня 2022 року, відповідачі суму боргу позивачу не повернули.
Заявник вказує в заяві, що:
- згідно даних Національного банку України станом на дату звернення до суду офіційний курс гривні щодо Євро становить 42,3118 грн;
- сума боргу становить: 55 350,00 Євро - 5 560,00 = 49 790,00 Євро. 49 790,00 Євро * 42,3118 грн = 2 106 704,52 грн;
- загальна сума штрафних санкцій у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вчасно неповернутих сум позики за кожний день прострочення становить 1 976 765,77 грн;
- загальна сума штрафних санкцій у вигляді 3% річних становить 140 865,87 грн.
Також, заявник стверджує в заяві, що моральну шкоду спричинену протиправною поведінкою відповідачів, позивач оцінює в розмірі 200 000 грн.
Таким чином загальна сума заборгованості відповідачів перед позивачем дорівнює 4 424 436,16 грн.
ОСОБА_1 також вказав, що ним буде подано до Іллічівського міського суду Одеської області позовну заяву про стягнення заборгованості за договором позики.
Також зазначено, що в результаті бесід з відповідачами вони повідомили позивача, що на цей момент у них немає грошових коштів на повернення боргу, і що вони взагалі зважаючи на обстановку в країні мають намір продати належне їм нерухоме майно, що в свою чергу може завадити позивачу отримати надані відповідачам у борг кошти.
Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно №373002087 від 05.04.2024 та №308743749 від 01.09.2022, вбачається, що за період з 01.09.2022 відповідачі відчужили вже три об'єкти нерухомості (земельну ділянку в м. Чорноморськ, площею 0,0517 га, квартиру за адресою: АДРЕСА_3 , земельну ділянку по АДРЕСА_2 ).
Заявник посилаючись на те, що на сьогодні існує очевидна небезпека невиконання в майбутньому рішення суду щодо стягнення заборгованості за договором позики, звернувся до суду із відповідною заявою.
Ухвалою Іллічівського міського суду Одеської області від 30 квітня 2024 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено.
Накладено арешт на:
- квартиру, загальною площею 107 кв.м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 223357051108, що належить на праві приватної власності ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );
- житловий будинок, загальною площею 446,1 кв.м, житловою 151,2 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер земельної ділянки 5123782000:02:004:5660, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2908191751100, що належить на праві приватної власності ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );
- земельну ділянку, загальною площею - 0,2 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер земельної ділянки 5123782000:02:004:5660, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2874228151237, приблизною вартістю 500 000,00 грн, що належить на праві приватної власності ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).
Не погодившись із вищезазначеною ухвалю суду першої інстанції, ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Євсюков Є.П. звернулась до суду з апеляційною скаргою в якій просить змінити ухвалу Іллічівського міського суду Одеської області від 30 квітня 2024 року, скасувавши арешт, накладений на житловий будинок, загальною площею 446,1 кв.м, житловою 151,2 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , та земельну ділянку, загальною площею - 0,2 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права.
Заслухавши суддю-доповідача, представника ОСОБА_2 - адвоката Піскуна О.В., який підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити, а також представника ОСОБА_1 - адвоката Сафонікова А.П., який заперечував щодо задоволення апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, та відзиві на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, за наступних підстав.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (ст. 2 ЦПК України).
Цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, можуть бути: договори та інші правочини; інші юридичні факти. Порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту (ст. ст. 11, 15 ЦК України).
Крім того, частиною 1 ст. 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Відповідно до ч. 1-2 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Згідно п. п. 1-2 ч. 1 ст. 150 ЦПК України, позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії.
Відповідно до ч. 3 ст. 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.
Точне і неухильне додержання судом норм чинного законодавства України при розгляді заяв про забезпечення позову є необхідною умовою здійснення завдань цивільного судочинства, які полягають у справедливому, неупередженому та своєчасному розгляді й вирішенні цивільних справ із метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
15 вересня 2021 року між ОСОБА_1 (позикодавець) та ОСОБА_3 (позичальник) був укладений договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Одеського районного нотаріального округу Перчеклій І.М. за реєстровим №1920.
Згідно п. 1 договору позикодавець передав у власність позичальникові грошові кошти в сумі 1 741 460,40 грн, що є еквівалентом 55 350 Євро за курсом НБУ станом на 15 вересня 2021 року, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів, готівкою, строком до 30 березня 2022 року, в порядку та на умовах, передбачених цим договором.
Своїм підписом під цим договором позичальник підтвердив факт одержання грошових коштів.
Відповідно до п. 2 договору позика вважається повернутою після передання позикодавцеві й отримання ним грошових коштів у сумі, що є еквівалентом 55 350 Євро по курсу НБУ на день проведення розрахунку в повному обсязі.
Згідно п. 8 договору договір вчиняється за письмовою згодою дружини позичальника - ОСОБА_2 .
В строк передбачений договором, а саме до 30 березня 2022 року, відповідачі суму боргу позивачу не повернули.
Позивач ОСОБА_1 зазначив, що згідно даних НБУ станом на дату звернення до суду офіційний курс гривні щодо Євро становить 42,3118 грн. Сума боргу становить: 55 350,00 Євро - 5 560,00 = 49 790,00 Євро. 49 790,00 Євро * 42,3118 грн = 2 106 704,52 грн. Загальна сума штрафних санкцій у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вчасно неповернутих сум позики за кожний день прострочення становить 1 976 765,77 грн. Загальна сума штрафних санкцій у вигляді 3% річних становить 140 865,87 грн.
Позивач також оцінює розмір моральної шкоди, заподіяної діями відповідачів у розмірі 200 00000 грн та загальну сума заборгованості відповідачів перед позивачем у розмірі 4 424 436,16 грн.
Судом також встановлено, що відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно вбачається, що на ім'я ОСОБА_3 зареєстровано:
- квартиру, загальною площею 107 кв.м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 223357051108;
- житловий будинок, загальною площею 446,1 кв.м, житловою 151,2 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер земельної ділянки 5123782000:02:004:5660, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2908191751100;
- земельну ділянку, загальною площею - 0,2 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер земельної ділянки 5123782000:02:004:5660, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2874228151237.
Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно №373002087 від 05.04.2024 та №308743749 від 01.09.2022 вбачається, що за період з 01.09.2022 відповідачем відчужено наступні об'єкти нерухомості (земельну ділянку в м. Чорноморськ, площею 0,0517 га, квартиру за адресою: АДРЕСА_3 , земельну ділянку по АДРЕСА_2 ).
Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції зазначив, що заявлений позивачем вид заходів забезпечення позову у вигляді накладення арешту на майно, передбачений нормами чинного законодавства та є доцільним в рамках даної справи та співмірним із заявленими вимогами. Необхідність обрання даного виду забезпечення позову є обґрунтованою, так як невжиття даного виду забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання майбутнього рішення у разі відчуження відповідачами вказаного майна на користь третіх осіб.
Враховуючи предмет спору, а також те, що заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для забезпечення позову.
Разом з тим колегія суддів зазначає, що застосування заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно є недоцільним, враховуючи таке.
Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог. Заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті, або до набрання законної сили рішенням про відмову в позові.
Слід зазначити, що забезпечення позову направлено на охорону матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій відповідача і не є обмеженням прав відповідача у повній мірі та носить тимчасовий характер.
Арешт майна - це накладення заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження до визначення подальшої долі цього майна. Заборона на відчуження об'єкта нерухомого майна - це перешкода у вільному розпорядженню майном.
У постанові Верховного Суду від 19.02.2021 у справі №643/12369/19, Верховний Суд зауважив, що враховуючи мету застосування заходів забезпечення позову, їх вжиття щодо нерухомого майна не вимагає обмеження в користуванні ним, оскільки для найменшого порушення інтересів відповідача та збереження нерухомого майна обґрунтованою може бути визнана лише заборона відчуження такого нерухомого майна без позбавлення відповідача та інших осіб права користування ним.
Крім того, Верховний Суд звернув увагу, що арешт майна і заборона на відчуження майна є самостійними видами (способами) забезпечення позову, обидва способи за правовою сутністю обмежують право відповідача розпоряджатися спірним майном, але вони є різними для виконання ухвали про забезпечення позову, тому суттєвого значення у виборі їх застосування немає для вирішення справи та способу забезпечення позову.
Ухвала суду про накладення арешту на майно виконується державним виконавцем в порядку, визначеному ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження».
Стаття 56 Закону України «Про виконавче провадження», якою регулюються питання застосування арешту, має назву «Арешт і вилучення майна (коштів) боржника». Аналіз змісту вказаної статті дає підстави стверджувати, що арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. При цьому арешт може стосуватися як заборони розпоряджатися майном, так й заборони користуватися ним.
Отже, Закон України «Про виконавче провадження» розмежовує такі процесуальні дії, як накладення арешту на майно і оголошення заборони на його відчуження, а також проведення опису і арешту майна. Накладення арешту на майно та заборона вчиняти певні дії - це два різні способи забезпечення позову.
Заборона вчиняти реєстраційні дії є достатнім заходом забезпечення даного позову, який позбавляє можливості відчужити квартиру.
Слід зазначити, що заборона вчиняти дії щодо відчуження вищевказаного майна відповідача ОСОБА_3 , не обмежує право на володіння і користування таким майно, а лише тимчасово, на час розгляду справи, обмежує право на відчуження майна, що гарантуватиме реальне виконання майбутнього судового рішення у разі задоволення позову. Натомість, застосування заходу забезпечення позову у вигляді накладення арешту, із урахуванням обставин даної справи, не буде співмірним заявленим позовним вимогам.
Тому, з метою збереження існуючого становища до розгляду справи по суті, роз'яснень суду касаційної інстанції, колегія суддів вважає за необхідне вирішив змінити обраний захід забезпечення позову та замість накладення арешту на майно встановити заборону на відчуження спірного майна, що буде відповідати встановленому процесуальним законодавством критерію співмірності заходу забезпечення заявленим позовним вимогам.
Доводи апеляційної скарги щодо очевидної необґрунтованості нарахування штрафних санкцій у вигляді пені, 3% річних, а також безпідставності вимог про стягнення моральної шкоди не підлягають оцінці на даній стадії при вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову та будуть перевірені під час розгляду справи по суті заявлених позовних вимог з ухваленням відповідного рішення.
Цивільний процесуальний закон не зобов'язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для вирішення справи по суті, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено, чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки відповідно до заявлених позовних вимог. При розгляді заяви про забезпечення позову вирішується лише питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову і не вирішуються матеріально-правові вимоги та наперед не може бути визначено результат розгляду справи по суті спору (постанова Верховного Суду від 30.08.2023 в справі №753/23090/21).
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 також стверджує, що вказана позивачем вартість майна є суттєво заниженою, а тому достатнім буде лише арешту на трикімнатну квартиру, загальною площею 107 кв.м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , що належить на праві приватної власності ОСОБА_3 .
Щодо даних тверджень апеляційний суд зазначає наступне.
Як вбачається з роз'яснень, викладених у п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 02 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Вирішуючи питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності заявлених вимог щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу.
Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.
Однією з підстав задоволення заяви про забезпечення позову є спроможна вірогідність повідомлення обставин, що можуть перешкодити виконанню судового рішення.
При вжитті заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову.
Враховуючи викладене, заходи забезпечення позову застосовуються судом у випадку наявності для цього умов та підстав, передбачених процесуальним законом, при цьому, такі заходи повинні відповідати критеріям адекватності та співмірності.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі №381/4019/18 (провадження №14-729цс19) вказано, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».
Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Таким чином, враховуючи, що позивач ОСОБА_1 пред'явив до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 позовну вимогу про стягнення заборгованості, у зв'язку із неналежним виконання договору позики від 15.09.2021, в розмірі 4 424 436,16 грн, також враховуючи, що відповідачі частково визнали позовні вимоги, та те, що позивачем доведено наявність загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, так як з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно встановлено, що за період з 01 вересня 2022 року відповідачем вже було відчужено належні йому об'єкти нерухомості, апеляційний суд вважає, що вжиття заходів забезпечення позову є доцільним в рамках даної справи.
При розгляді заяви про забезпечення позову, апеляційний суд також враховує практику Європейського суду з прав людини. Так, згідно п. 43 рішення по справі «Шмалько проти України» право на суд одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Таким чином, невжиття заходів забезпечення позову, може призвести до утруднення виконання рішення суду, а відтак й до порушення права особи на доступ до правосуддя, в аспекті ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Для належної реалізації завдань цивільного судочинства слугує зокрема те, що відповідно до ст. 124 Конституції України судові рішення є обов'язковим до виконання на всій території України. Таким чином, порушене, невизнане, оспорюване право особи може буде захищене та відновлене тільки після реального виконання рішення суду, яким спір буде вирішено по суті.
При цьому, такий вид забезпечення позову, як заборона відчужувати майно не призведе до невиправданого обмеження прав відповідачів, оскільки не обмежує їх право в користуванні спірним майном
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи. За ч. 4 цієї статті зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
Таким чином, враховуючи вищенаведене, апеляційний суд на підставі ст. 376 ЦПК України, вважає за необхідне змінити ухвалу суду першої інстанції в частині виду заходу забезпечення позову.
Керуючись ст. ст. 367, 368, ст. 374, 376, 381-384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Піскун Олександр Володимирович задовольнити частково.
Ухвалу Іллічівського міського суду Одеської області від 30 квітня 2024 року про забезпечення позову - змінити в частині застосованого способу забезпечення позову у вигляді арешту майна, замінивши його на заборону відчуження спірного майна та проведення будь-яких реєстраційних дій щодо спірного майна.
В решті ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повний текст судового рішення складено: 14 березня 2025 року.
Судді Одеського апеляційного суду: М.М. Драгомерецький
Р.Д. Громік
А.І. Дришлюк