Справа № 359/4579/24
Провадження № 2/359/342/2025
Іменем України
18 березня 2025 року Бориспільський міськрайонний суд Київської області у складі:
головуючого судді Яковлєвої Л.В.,
при секретарі Бокей А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Борисполі Київської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Бориспільська міська рада про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,-
06 травня 2024 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Бориспільського міськ-районного суду Київської області з позовом, яким просив суд : визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 такою, що втратила право користуватися житловим приміщенням, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 ; зобов'язати Бориспільську міську раду здійснити перереєстрацію жилої площі, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 та видати ордер на ім'я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 користуються квартирою, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 на підставі Ордеру №12 виданого 23 лютого 2015 року виконавчим комітетом Бориспільської міської ради. Відповідач ОСОБА_2 протягом останніх 9 років не проживає у вказаному приміщенні та не бере участь у його обслуговуванні. Позивач одноособово сплачує комунальні рахунки, веде побут та утримує вказане приміщення. З цих підстав позивач вимушений звернутись до суду з позовом про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.
Ухвалою суду від 10 травня 2024 року у справі відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче судове засідання. Сторонам роз'яснено права, обов'язки та встановлено строки для вчинення процесуальних дій.
17 вересня 2024 року ухвалою суду закрито підготовче провадження, справу призначено до розгляду в судовому засіданні з викликом і повідомленням сторін.
Позивач та представник позивача, належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, в судове засідання не з'явилися, заяв чи клопотань до суду не направили.
Відповідач в судове засідання не з'явилася, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, про причини неявки суду не повідомила. Заяв, клопотань чи відзиву на позов до суду не подала.
Представник Бориспільської міської ради в судове засідання не з'явився,про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Подав заяву про розгляд справи без участі представника міської ради, у задоволенні позову просив відмовити з підстав не надання позивачем доказів, які би свідчив про непроживання відповідача ОСОБА_2 в квартирі АДРЕСА_2 .
Згідно ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно вимог ст. 223, 280, 281 ЦПК України, суд постановив ухвалу про заочний розгляд справи, проти такого вирішення справи не заперечує і представник позивача.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів та ухвалити заочне рішення.
Враховується судом і рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року за № 17-рп/2011 згідно якого у разі відсутності осіб, які беруть участь у справі за адресою, вказаної в матеріалах справи (зокрема позовній заяві) яка відповідає місцю реєстрації відповідача, вважається, що судовий виклик або судове повідомлення вручене йому належним чином.
Відповідно ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разінеявки в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
За змістом вимог ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення.
Згідно постанови КЦС Верховного Суду від 30 вересня 2022 року у справі за №761/38266/14 якщо проголошення судового рішення не відбулось, то датою його ухвалення є дата складання повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з'явились всі учасники такої справи. При цьому, дата яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з'явились всі учасники такої справи.
Відповідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Дослідивши матеріали справи та наявні в ній докази, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12 червня 2009 року за № 2 передбачено, що відповідно ст. 55, 124 Конституції України та ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
У статті 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Обґрунтовуючи своє рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Судом встановлено, що 23 лютого 2015 року виконавчим комітетом Бориспільської міської ради ОСОБА_2 видано Ордер №12 на жилу площу (ліжко місце) в гуртожитку, на право заняття сім'єю з 2-х осіб житлової площі у гуртожитку в АДРЕСА_1 розміром 16,7 кв. метрів. У ордері у складі сім'ї вказано брата - ОСОБА_3 , 1995 року народження (а.с. 15).
Згідно даних з Реєстру територіальної громади (Бориспільської територіальної громади) ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 (а.с. 9).
Суд звертає увагу на те, що матеріали справи не містять жодних доказів щодо зміни ОСОБА_3 свого прізвища на ОСОБА_4 та правових підстав для наведеного. У зв'язку з наведеним, суд позбавлений можливості перевірити та встановити той факт, що ОСОБА_3 та ОСОБА_1 є однією і тією ж особою.
Відповідач ОСОБА_2 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 . Наведене підтверджується копіює паспорта серії НОМЕР_1 виданого 24 листопада 2010 року Кремінським РВУМВС України в Луганській області (а.с. 11).
Позивач вказує, що відповідачка дев'ять останніх років не проживає у вказаній квартирі, не сплачує комунальні платежі, не бере участі в утриманні житла, особистих речей в квартирі немає і станом квартири не цікавиться.
Відповідно положень ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
За змістом ч. 1, 2 ст. 71 ЖК України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім'ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.
Згідно з положеннями ст. 72 ЖК України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.
Європейський суд з прав людини вказує, що «втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла» (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, № 30856/03, § 41, ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року).
«Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві…» (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, № 30856/03, § 42, ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 жовтня 2018 року у справі № 490/12384/16-ц зроблено висновок щодо застосування статей 71, 72 ЖК України, який полягає в тому, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщенням за двох умов: не проживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин. Саме на позивача процесуальний закон покладає обов'язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК України строки у жилому приміщенні без поважних причин. Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.
Згідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 13 ЦПК України вказано, що обов'язок доказування покладається на сторони у справі.
Згідно вимог ст. 76, 77, 79, 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
За змістом ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Письмовими доказами, відповідно ч. 1 ст. 95 ЦПК України, є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанова Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 02 жовтня 2018 року у справі за № 910/18036/17).
На підтвердження факту не проживання ОСОБА_2 в квартирі АДРЕСА_2 позивачем надано лише копію листа, який хоча і містить підписи трьох сусідів мешканців будинку, однак такий лист (акт) не засвідчений та не затверджений відповідною житлово-експлуатаційною організацією (а.с. 35).
Вищезазначений лист (акт) про не проживання особи за місцем реєстрації є неналежним доказом у справі, оскільки не засвідчений та не затверджений відповідною житлово-експлуатаційною організацією.
Доказів особистого звернення позивача ОСОБА_1 до житлово-експлуатаційної організації та відмови у затвердженні такого акту суду також не надано.
Крім того, вказані особи не попереджались про кримінальну відповідальність за дачу неправдивих свідчень, а тому суд критично ставиться до даного письмового доказу.
Окрім того, позивач до матеріалів справи не надав належних доказів не проживання відповідачки у цій квартирі та відсутні докази того, що відповідачка має інше житлове майно для проживання.
Згідно ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Враховуючи вищевикладене та виходячи із принципу диспозитивності цивільного судо-чинства, визначеного ст.13 ЦПК України, відповідно якої суд розглядає справу лише в межах заявлених сторонами вимог і лише на підставі поданих ними доказів, враховуючи відсутність клопотань щодо виклику до суду для допиту свідків, суд приходить висновку, що заявлені вимоги щодо визнання ОСОБА_2 такою, що втратила право користування житловим приміщенням є не обґрунтованими та недоведеними, а тому не підлягають задоволенню.
Вимоги позивача щодо зобов'язання Бориспільської міської ради здійснити перереєстра-цію жилої площі, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 та видати ордер на ім'я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є похідними вимогами, а тому також не підлягають задоволенню.
За приписами статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки у задоволенні позову відмовлено, судові витрати покладаються на позивача.
Враховуючи наведене та керуючись ст. 2, 10-13, 76-81, 89, 223, 258-259, 263-265, 273, 354 ЦПК України, суд -
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Бориспільська міська рада про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням- відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте Бориспільським міськрайонним судом Київської області за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. На рішення суду позивачем може бути подана апеляційна скарга Київському апеляційному суду через Бориспільський міськрайонний суд протягом тридцяти днів, який обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Заочне рішення набирає законної сили , якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Повний текст заочного рішення суду виготовлено 18 березня 2025 року.
Суддя Л.В. Яковлєва