Справа № 703/5668/24
2/703/170/25
17 березня 2025 року м. Сміла
Смілянський міськрайонний суд Черкаської області в складі судді Биченка І.Я., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
встановив:
ТОВ «Він Фінанс» звернулось до Смілянського міськрайонного суду Черкаської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення 41193 грн. 96 коп. боргу за кредитним договором з підстав невиконання умов договору.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 01 листопада 2018 року між ТОВ «Авентус Україна» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено договір про надання фінансового кредиту № 394725 у вигляді електронного документу із застосуванням електронного підпису, за яким було надано відповідачу позику у сумі 7 000,00 грн шляхом перерахування на рахунок відповідача безготівковим шляхом коштів.
Відповідач належним чином не виконала взяті на себе зобов'язання щодо повернення суми позики, сплати пені та комісії.
12 квітня 2018 року між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія», яке змінило назву на ТОВ «Він фінанс», укладено Договір факторингу № 1 за яким, відповідно до Реєстру прав вимоги від 18 лютого 2019 року, позивач набув права грошової вимоги до відповідача в сумі 27140,00 грн.
Оскільки відповідач прострочила виконання грошового зобов'язання, тому зобов'язана сплатити суму боргу з урахуванням вимог ч. 2 ст. 625 ЦК України у загальному розмірі 41193,96 грн, з якого: 27140 грн 00 коп. заборгованість за кредитним договором, 2445 грн 41 коп. сума збитків з урахуванням 3% річних, 11608 грн 55 коп. сума інфляційних втрат.
Таким чином, ТОВ «Він фінанс» наділено правом грошової вимоги до відповідача.
Оскільки на даний час відповідач ухиляється від виконання своїх зобов'язань і не погашає заборгованість за договором, що є порушенням законних прав та інтересів позивача, тому останній змушений був звернутися в суд з даним позовом. Просить задовольнити позовні вимоги і стягнути з відповідачки вищевказану заборгованість і судові витрати.
Ухвалою Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 28 жовтня 2024 року постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Копію наведеної ухвали було направлено сторонам.
Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Клопотань від учасників справи про проведення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін відповідно до частини 5 статті 279 ЦПК України не надходило.
Відповідач у встановлений судом строк відзиву до суду подала, будь-яких клопотань чи заяв про неможливість подання відзиву у встановлений судом строк від відповідача не надходило.
Частиною 8 статті 178 ЦПК України передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
За відсутності доказів поважності причин неподання учасниками розгляду заяв по суті справи, суд вирішив розглянути справу за наявними матеріалами справи. Водночас, суд враховує, що з моменту відкриття провадження у справі сплив достатній строк, для подання всіма учасниками справи своїх доводів, заперечень, відзивів, доказів тощо.
Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
У зв'язку з ненаданням відповідачкою відзиву, зважаючи на те, що позивач не висловив своїх заперечень проти заочного розгляду справи, розгляд справи проведено в порядку заочного розгляду, передбаченого гл. 11 ЦПК України, про що судом постановлено ухвалу.
Дослідивши та оцінивши наявні у справі докази, суд приходить до наступного.
Судом встановлено, що між сторонами виникли спірні правовідносини з приводу виконання зобов'язань.
12 квітня 2018 року між ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» (фактор) та ТОВ «Авентус Україна» (клієнт) укладено договір факторингу №1.
Згідно умов цього Договору клієнт зобов'язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов'язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором (п. 2.1. договору факторингу №1).
Відповідно до п.1.3. Договору факторингу №1 право вимоги - означає всі права клієнта за кредитними договорами, в тому числі права грошових вимог до боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому.
Право вимоги переходить від клієнта до фактора в день підписання ними відповідного реєстру прав вимоги, по формі встановленій у відповідному додатку (п. 4.1. Договору факторингу № 1).
Відповідно до п. 8.1 Договору факторингу № 1 цей Договір набуває чинності та всі права та обов'язки сторін за цим Договором набувають повної юридичної сили з дати його підписання уповноваженими представниками сторін, та скріплення печатками.
Строк цього Договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 8.1 цього Договору та закінчується 31.12.2018, але у будь-якому разі до моменту належного та повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань за цим Договором (п. 8.2 Договору факторингу № 1).
01 листопада 2018 року між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 укладено договір фінансового кредиту № 394725 про надання фінансового кредиту, договір підписано Залигіною Ю.А. електронним підписом 01.11.2018 о 09:00:27.
Відповідно до п. 1.1. договору товариство надає клієнту грошові кошти в розмірі 7000 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом.
У п.1.2 договору сторони погодили наступну фіксовану процентну ставку за користування кредитом: 1,71% від суми кредиту за кожний день користування кредитом (624,15% річних) у межах строку надання кредиту, зазначеного в п. 1.4 цього договору.
Строк дії договору 30 днів, але в будь-якому разі цей договір діє до повного виконання клієнтом своїх зобов'язань за цим договором. Кредит надається строком на 30 днів (п. 1.4 договору).
Кредит надається шляхом:
- перерахування товариством грошових коштів на банківський рахунок клієнта;
- здійснення грошового переказу на ім'я клієнта через внутрішньодержавні платіжні системи (п. 1.5 договору).
Відповідно до п. 3.4 договору у разі порушення клієнтом строків виконання зобов'язань за договором та у разі, якщо встановлена підпунктом 1.2.1 пункту 1.2 цього договору процентна ставка за користування кредитом менша ніж 1.8 % від суми кредиту за кожен день користування кредитом, клієнт зобов'язаний сплатити товариству процент за користування кредитом у розмірі 1.8 % від суми кредиту за кожен день користування кредитом, починаючи з першого дня користування кредитом у межах строку надання кредиту, зазначеного в пункті 1.4 цього договору. При цьому клієнт розуміє та надає згоду товариству, що така зміна процентної ставки не є односторонньою зміною умов договору.
У випадку прострочення повернення суми кредиту за користування кредитом клієнт зобов'язаний сплатити товариству:
- пеню в розмірі 3% від суми кредиту за кожний день прострочення, починаючи з 4 дня прострочення. Строк нарахування пені не може перевищувати 90 днів;
- на 4 день прострочення, крім пені, додатково сплатити штраф у розмірі 100 грн;
- на 30 день прострочення, крім пені, додатково сплатити штраф у розмірі 300 грн;
- на 90 день прострочення, крім пені, додатково сплатити штраф у розмірі 500 грн (п. 4.4 договору).
Також матеріали справи містять підписаний відповідачем електронним підписом 01.11.2018 о 09:00:27 Додаток №1 до договору - графік розрахунків до договору про надання фінансового кредиту № 394725 від 01.11.2018.
Крім того прийняття умов договору позичальником підтверджується копією довідки про ідентифікацію ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , з якою укладено договір №394725 від 01 листопада 2018 року шляхом його підписання з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором 408618. відповідно до вимог частини першої статті 12 Закону України «Про електронну комерцію».
Відповідно до копії реєстру прав вимоги № 18 від 18 лютого 2019 року ТОВ «Авентус Україна» відступило ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» права вимоги до боржників, в тому числі і до ОСОБА_1 за договором № 394725 від 01.11.2018 у сумі 10780 грн 00 коп.
Згідно з розрахунком заборгованості станом на дату відступлення прав вимоги за договором № 394725 від 01.11.2018 сума основного боргу за кредитом - 7000 грн.; проценти - 3780 грн.; прострочені відсотки - 15960 грн.; штраф - 400 грн; загальна заборгованість - 27140 грн 00 коп.
Крім того, позивачем надано розрахунок інфляційних втрат за період з 27.09.2021 по 27.09.2024, що становить 11608 грн 55 коп. та розрахунок 3% річних за період з 27.09.2021 по 27.09.2024, що становить 2445 грн 41 коп.
Частиною 1 статті 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Приписами ч.2 ст.43 ЦПК України встановлено, що учасники справи, крім іншого, зобов'язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи та подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.
Відповідно до ч.1, 2 ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79, 80 ЦПК України).
Згідно приписів ст. 12, ч. 1, 5-7 ст. 81, ч. 1-3 ст. 89 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. У противному разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов'язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.
Статтею 205 ЦК України встановлено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Відповідно до ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно з вимогами чинного законодавства України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та у встановлений у зобов'язанні строк (термін) його виконання (ст. 526, 527, 530 ЦК України).
Статтею 525 ЦК України передбачена заборона односторонньої відмови від зобов'язання або одностороння зміна його умов, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим до його виконання.
Відповідно до ч. 1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Згідно з п.6 ч.1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
Відповідно до ч.3 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно з ч.6 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом ч.8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Судом встановлено, що 28 лютого 2019 року між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 укладено договір № 394725 про надання фінансового кредиту.
Договір № 394725 про надання фінансового кредиту від 01.11.2018 містить основні істотні умови, характерні для такого виду договорів, зазначено суму кредиту, дату його видачі, строк надання коштів, розмір процентів, умови кредитування.
Його підписано Залигіною Ю.А. електронним підписом 01.11.2018 о 09:00:27.
Крім того, у договорі сторони погодили суму кредиту 7000 грн, строк кредиту - 30 днів, процентну ставку.
За вказаних обставин, суд уважає встановленим факт укладення між ОСОБА_1 та ТОВ «Авентус Україна» договору №394725 про надання фінансового кредиту від 01 листопада 2018 року із дотриманням вимог ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію».
Згідно з ч.1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч.1 ст. 510 ЦК України сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.
Згідно з п.1 ч.1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
За ч.1 ст.513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Отже, правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов'язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов'язання.
Указані норми права визначають такі ознаки договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов'язку у конкретному зобов'язанні; 2) зобов'язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов'язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов'язанні.
Отже, за договором відступлення права вимоги первісний кредитор у конкретному договірному зобов'язанні замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов'язання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (пункти 37, 38)).
Згідно з ч.1ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні (ст.517 ЦК України).
Відповідно до ст.519 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов'язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором.
Необхідною умовою для відступлення права вимоги є існування самого зобов'язання за яким відступається право, яке й підтверджує дійсність вимог.
Отже, необхідною умовою для відступлення права вимоги є існування самого зобов'язання за яким відступається право, яке й підтверджує дійсність вимог (постанова Верховного Суду від 28.07.2021 у справі №761/33403/17).
Права кредитора у зобов'язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором. Отже, якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин (наприклад, якщо право вимоги було раніше відступлене третій особі або якщо права вимоги не існує взагалі, зокрема у зв'язку з припиненням зобов'язання виконанням), тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора в зобов'язанні не переходять до набувача (п.132 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20, п.90 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.08.2023 у справі № 910/19199/21).
З наведених норм вбачається, що права вимоги (майнові права) можуть бути відступлені (продані) лише за існуючим зобов'язанням; первісний кредитор може відступити (продати) тільки ті права вимоги (майнові права), які дійсно існують та йому належать; відступлення (продаж) прав вимоги (майнових прав) здійснюється виключно в межах того обсягу прав, який має в такому зобов'язанні кредитор.
Відповідно до ст.1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором.
Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога) (ч.1 ст. 1078 ЦК України).
Так, Договір факторингу №1, укладений між ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» та ТОВ «Авентус Україна» 12 квітня 2018 року. Предмет Договору факторингу №1 від 12 квітня 2018 року визначений у розділі 2.
Згідно з п.2.1 клієнт зобов'язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов'язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором.
Відповідно до п. 1.3 Договору факторингу №1 право вимоги - означає всі права клієнта за кредитними договорами, в тому числі права грошових вимог до боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому.
На час укладення 12 квітня 2018 року договору факторингу №1 між ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» та ТОВ «Авентус Україна» предмет правочину, право вимоги, яке виникне в майбутньому мало бути визначене, проте жодної визначеної вимоги у ТОВ «Авентус Україна» щодо ОСОБА_1 на момент укладення вказаного договору факторингу не існувало та сторони не могли передбачити, що 01 листопада 2018 року ТОВ «Авентус Україна» укладе договір про надання фінансового кредиту №394725 саме з відповідачем.
На час укладення договору факторингу №1 від 12 квітня 2018 року ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» та ТОВ «Авентус Україна» не індивідуалізовано належним чином предмет правочину, а інформація щодо ОСОБА_1 , як боржника, зазначена у реєстрі прав вимоги №18 від 18 лютого 2019 року, тобто майже через десять місяців після укладення договору факторингу.
Разом з тим, підставою зміни учасника процесуальних правовідносин є факт набуття таким учасником відповідних прав, у даному випадку кредитора, у матеріальних правовідносинах.
Передача за правочином невизначених, позбавлених конкретного змісту вимог, у тому числі й на майбутнє, тягне за собою наслідки у вигляді неукладеності відповідного правочину, оскільки його сторонами не досягнуто згоди щодо предмета правочину або такий предмет не індивідуалізовано належним чином (постанова Верховного Суду від 24 квітня 2018 року по справі № 914/868/17).
Суд зазначає, що чинним законодавством не заборонено відступлення майбутніх вимог, однак наведене стосується майбутніх вимог лише за умови їх визначеності та існування на момент укладення договору факторингу.
Верховний Суд неодноразово зазначав, що належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 753/20537/18, від 21 липня 2021 року у справі № 334/6972/17, постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20 грудня 2021 року у справі № 911/3185/20).
Крім того, суд звертає увагу на те, що відповідно до п. 8.2 Договору факторингу №1 строк його дії закінчився 31 грудня 2018 року.
Матеріали справи містять Реєстр прав вимоги №18 від 18 лютого 2019 року, тобто вже після закінчення строку дії Договору факторингу №1.
Жодних доказів на підтвердження продовження дії Договору факторингу №1 матеріали справи не містять. Таким чином, реєстр прав вимоги № 18, за яким відступлено право вимоги до ОСОБА_1 , укладено вже після закінчення строку дії Договору факторингу №1.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» про стягнення заборгованості до задоволення не підлягають.
Керуючись ст.4, 12, 13, 76-82, 247, 258-259, 263-265, 268, 272-273, 280 ЦПК України, суд
ухвалив :
У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовити повністю.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Рішення може бути оскаржене позивачем безпосередньо до Черкаського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складення повного судового рішення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом цих строків не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Повне судове рішення складено 17 березня 2025 року
Учасники справи:
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс», адреса: 04112, м. Київ, вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, 8, ЄДРПОУ 38750239.
Відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Суддя: І.Я. Биченко