Придніпровський районний суд м.Черкаси
Справа № 711/827/25
Провадження № 2/711/835/25
17 березня 2025 року Придніпровський районний суд м. Черкаси у складі:
головуючого - судді Скляренко В.М.
при секретарі: Кошубінській Л.В.
за участі:
представника позивача - ОСОБА_1 ,
відповідача ОСОБА_2
представника відповідача - ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Черкаси цивільну справу за позовом ОСОБА_4 , в особі законного представника ОСОБА_5 , до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, завданої вчиненням кримінального правопорушення,-
Представник позивача - адвокат Дрига Л.В., яка діє на підставі ордеру серії СА №1111249 від 30.01.2025р., - звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просила стягнути з відповідача на користь позивача в якості відшкодування шкоди, завданої вчиненням кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 126 КК України, наступні суми коштів: 2708 грн. -матеріальна шкода; 80 000 грн. - моральна шкоди; 10 000 грн. - судові витрати з оплати правової допомоги.
В обґрунтування вимог в позові зазначено, що 08.11.2023р., внаслідок конфліктної ситуації між сторонами, відповідач наніс позивачу два удари кулаками по обличчю, внаслідок чого завдав останньому тілесні ушкодження, які за ступенем тяжкості відносяться до легких, що спричинили короткочасний розлад здоров'я. За наслідками таких подій відповідача було притягнуто до кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 125 КК України. На лікування позивача його батьками були витрачені кошти в сумі 2708,19 грн., що являють собою розмір матеріальних збитків. Також внаслідок протиправних дій відповідача позивачу було завдано моральної шкоди, яку він оцінює у грошовому еквіваленті на рівні 80 000 грн. Оскільки відповідач в добровільному порядку не відшкодовує позивачу завдану матеріальну та моральну шкоду, то останній звернувся до суду.
Відповідач частково заперечив проти позову та у письмовому відзиві зазначив, що визнає позовні вимоги в частині відшкодування матеріальної шкоди в повному обсязі, а в частині відшкодування моральної шкоди - частково, в межах суми 899 грн. Свою позицію обґрунтовує тим, що визначена позивачем сума грошового відшкодування моральної шкоди є занадто завищеною, несправедливою для виниклих правовідносин та такою що приводить до безпідставного збагачення позивача, враховуючи те, що відповідач під час розгляду кримінального правопорушення в суді щиро покаявся, визнав вину у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України, висловив жаль з приводу вчиненого ним кримінального правопорушенні, що було визнано пом'якшувальною обставиною під час призначення покарання, згідно ст. 66 КК України. Крім того, відповідач немає матеріального доходу, не працює, тому покладення на нього обов'язку сплати моральної шкоди в розмірі 80 000 грн. автоматично призведе до непосильного тягаря та неможливості виплатити таку суму. Відповідач усвідомлює неправомірність своїх дій, тому з урахуванням свого матеріального становища та враховуючи принцип розумності, справедливості та співмірності, вважає що відшкодування у розмірі 899 грн. буде достатньою компенсацією завданої позивачу моральної шкоди.
31.01.2025р. судом відкрито провадження у справі з визначенням здійснення розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
10.03.2025р. від представника відповідача - адвокат Манзар Т.В., яка діє на підставі ордеру серії СА №1115276 від 07.03.2025р., - на адресу суду надійшов письмовий відзив проти позову, в якому викладено обґрунтування позиції відповідача проти позовних вимог.
В судовому засіданні представник позивача підтримала позовні вимоги та наполягала на їх задоволенні з підстав, викладених у позові. Додатково пояснила, що внаслідок побиття, позивач тривалий час перебував у стресовій ситуації, не міг нормально спати, спілкуватись з однолітками, що свідчить про істотну глибину його психоемоційних переживань. Зауважила, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди є приблизним і в даному випадку обумовлюється усередненим значенням відповідного відшкодування, яке використовується у судовій практиці Європейського суду з прав людини і відповідає сумі коштів в розмірі 2000 євро.
Відповідач та його представник - адвокат Манзар Т.В. - в судовому засіданні частково заперечили проти позовних вимог з підстав, викладених у відзиві. Представник відповідача пояснила, що стороною позивача наведені безпідставні твердження про існування обставин, якими обґрунтовується розмір відшкодування моральної шкоди. Зауважила, що лікування позивача тривало по 17.11.2023р., внаслідок чого він мав можливість відвідувати школу. Також зазначила, що позивач після інциденту з відповідачем брав участь у свої змаганнях, за результатами яких посів перше місце. Просила суд взяти до уваги, що відповідач не працевлаштований і покладання на нього обов'язку з відшкодування позивачу моральної шкоди в розмірі понад 900 грн створить для відповідача надмірний тягар.
Відповідач підтримав пояснення свого представника.
Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши письмові матеріали справи та оцінивши надані стороною позивача докази, судом встановлені наступні обставини справи та відповідні їм правовідносини.
08.11.2023р. близько 14год. 00хв., перебуваючи на території Черкаської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 25, яка розташована за адресою: м. Черкаси, вул. Нарбутівська, 206, в ході конфлікту, що виник раптово на ґрунті особистих неприязних стосунків відповідач умисно завдав неповнолітньому позивачу один удар кулаком правої руки по обличчю з лівої сторони в область лівого ока та один удар кулаком лівої руки по обличчю в область підборіддя, внаслідок чого ОСОБА_4 отримав тілесні ушкодження у вигляді травми голови зі струсом головного мозку, крововиливу, садна обличчя зліва, які згідно висновку експерта за № 02-01/632 від 29.07.2024р. відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров'я.
Вироком Придніпровського районного суду м. Черкаси від 10.12.2024р. у справі №711/8240/24, який набрав законної сили 10.01.2025р., за наслідками відповідних подій ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні правопорушення - проступку, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України та призначене йому покарання у виді громадських робіт на строк 150 годин /а.с. 8-10/.
У зв'язку з отриманими травмами позивача перебував на стаціонарному лікуванні в КНП «Черкаська ОДЛ ЧОР» в період з 08 по 17.11.2023р., що підтверджується відповідною випискою з медичної карти стаціонарного хворого /а.с. 11-12/.
За час проходження лікування батьками позивача були витрачені кошти на придбання ліків та оплату медичних обстежень на загальну суму 2708,19 грн., що частково підтверджується наявними в матеріалах справи копіями платіжних квитанцій /а.с. 19/.
Відповідно до інформаційної довідки №3 від 03.01.2025р. за підписом директора Черкаської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів школи №25 поведінка ОСОБА_4 після скоєння відносно нього кримінального правопорушення змінилася: він став розгубленим, знервованим, апатичним; настрій швидко змінюється; має почуття образи, що негативно впливає на самооцінку та соціальну взаємодію. Мати дитини зверталась за допомогою практичного психолога закладу освіту, внаслідок чого були проведені консультації щодо покращення емоційного стану дитини. /а.с. 21-22/.
Оскільки до теперішнього часу відповідачем не відшкодовано позивачу в добровільному порядку матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок нанесення тілесних ушкоджень, то останній звернувся до суду з даним позовом.
Таким чином між сторонами існує спір, який виник з правовідносин про відшкодування шкоди, що регулюються нормами Цивільного кодексу України (далі - ЦК).
Надаючи оцінку позовним вимогам в контексті обставин спірних правовідносин суд виходить з наступного.
Згідно ч. 1 ст. 1177 ЦК шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону.
Статтею 1166 ЦК передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Правовий аналіз зазначеної норми свідчить, що юридичною підставою позадоговірної відповідальності є склад цивільного правопорушення, елементами якого є шкода, протиправна поведінка, причинний зв'язок між шкодою і протиправною поведінкою, вина. Відсутність хоча б одного з цих же елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.
При цьому особливістю регулювання таких відносин є презумпція винуватості, оскільки обов'язок довести відсутність вини у завданні шкоди покладається саме на особу, яка завдала шкоди або має нести відповідальність за її завдання.
Відповідно до ч. 1 ст. 1199 ЦК у разі каліцтва або іншого ушкодження здоров'я малолітньої особи фізична або юридична особа, яка завдала цієї шкоди, зобов'язана відшкодувати витрати на її лікування, протезування, постійний догляд, посилене харчування тощо.
За загальним правилом, передбаченим ч. 1 ст. 1167 ЦК, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Відповідно до ч. 1 ст. 1168 ЦК моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.
За обставинами спірних правовідносин судом встановлено, що 08.11.2023р. внаслідок умисного протиправного насильства з боку відповідача позивач зазнав тілесних ушкоджень, які за ступенем тяжкості відносяться до категорії легких, що спричинили короткочасний розлад здоров'я (травма голови зі струсом мозку та крововиливу, садна обличчя зліва).
Вина відповідача у завданні позивачу тілесних ушкоджень була встановлена судом під час розгляду судової справи №711/8240/24, за наслідками розгляду якої судом ухвалено вирок про притягнення відповідача до кримінальної відповідальності.
Таким чином, за обставинами спірних правовідносин предметом спору є відшкодування шкоди, завданої позивачу внаслідок кримінального правопорушення, вчиненого відповідачем. При цьому факт завдання шкоди позивачу внаслідок винних протиправних дій відповідача, а також причинний зв'язок між шкодою і протиправною поведінкою відповідача підтверджується вироком Придніпровського районного суду м. Черкаси від 10.12.2024р. №711/8240/24, який набрав законної сили 10.01.2025р., а відтак саме відповідач зобов'язаний відшкодувати відповідну шкоду.
Відповідно до ст. 22 ЦК особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
За матеріалами справи судом встановлено, що у зв'язку з тілесними ушкодженнями позивач зазнав матеріальних збитків (витрати, пов'язані з лікуванням) та моральної шкоди. Сторонами не оспорюється та обставина, що розмір матеріальних збитків, які підлягають відшкодуванню відповідачем складає 2708 грн., а відтак позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими і правомірними і підлягають задоволенню.
Не оспорюється сторонами і наявність правових підстав для відшкодування позивачу за рахунок відповідача моральної шкоди. В той же час між сторонами наявний спір щодо розміру грошового відшкодування, яке є необхідним для відшкодування моральної шкоди, якої зазнав позивач внаслідок ушкодження його здоров'я.
Надаючи оцінку доводам сторін в контексті вимог щодо розміру грошової компенсації завданої позивачу моральної шкоди суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 23 ЦК моральна шкода, окрім іншого, може полягати у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я, в душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
Сталою судовою практикою визначено, що, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновлення стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (постанова Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 05.12.2022р. в справі №214/7462/20).
При оцінці обґрунтованості вимог у справах про відшкодування моральної шкоди необхідно керуватися принципом розумності, тобто виходити з об'єктивно передбачуваних за обставин конкретної справи втілень моральної шкоди. Відповідно, як основний доказ заподіяння моральної шкоди, слід розглядати достатньо переконливі з погляду розумності пояснення потерпілої сторони щодо характеру завданих їй немайнових втрат.
З огляду на моральну зумовленість виникнення інституту відшкодування моральної шкоди, цілком адекватними і самодостатніми критеріями визначення розміру належної потерпілому компенсації є морально-правові імперативи справедливості, розумності та добросовісності. Насамперед, йдеться про визнання критично розглянутих національним судом (крізь призму обставин справи) і достатньо аргументованих, з огляду на суть порушеного права й характер правопорушення, показань сторін достатніми доказами для прийняття рішення щодо вимог з приводу відшкодування моральної шкоди. Такий підхід цілком узгоджувався б і з думкою Європейського суду з прав людини, викладеною ним у рішенні від 28.05.1985р. у справі «Абдулазіз, Кабалес і Балкандалі проти Сполученого Королівства», де зазначається, що, «з огляду на її природу, стверджувана моральна шкода не завжди може бути предметом чіткого доведення. Проте розумно припустити, що особи, які, як заявниці, зіткнулися з проблемами початку або продовження свого подружнього життя, можуть зазнати страждань і тривоги». Звідси випливає, що фактичною основою для висновку про наявність негативних наслідків у немайновій сфері потерпілої особи у більшості ситуацій може бути як таке розумне припущення про природність їх виникнення за подібних обставин. При цьому, однак, задовольняючи вимоги щодо компенсації моральної шкоди, Європейський суд з прав людини подекуди посилається на зазнані заявниками незручності, певне розчарування та страждання в результаті встановленого порушення (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Антоненков та інші проти України» // Офіційний вісник України. - 2006. - № 41. - Ст. 2784), інші конкретизовані вияви немайнових втрат заявника, а іноді не вважає за потрібне чітко кваліфікувати їх вид і характер (Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Чуян проти України»).
Крім критеріїв визначених у ст. 23 ЦК України (характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи), при визначені розміру грошового відшкодування моральної шкоди, судом, зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.
Отже, рівень моральних страждань визначається не видом правопорушення і не складністю цього правопорушення, а змістом моральних страждань потерпілого внаслідок заподіяння йому шкоди та значенням наслідків цього правопорушення для його особистості, що і зумовлює розмір суми компенсації моральної шкоди.
Додатково слід зауважити, що моральною шкодою визначаються навіть не самі страждання, а саме негативні наслідки немайнового характеру, які ними спричиненні, оскільки тільки вони становлять розуміння шкоди як обов'язкової умови відповідальності.
В цьому контексті суд бере до уваги, що тяжкість переживання психотравмуючої події повністю залежить від індивідуально-психологічних особливостей людини, якій завдано моральну шкоду, від її темпераменту, стійкості афективно-вольових процесів, рівня суб'єктивного контролю, стресостійкості, соціальної адаптованості, способу реагування на фруструючі події.
Обґрунтовуючи розмір моральної шкоди сторона позивача посилалась на те, що неповнолітньому позивачу було завдано психологічної травми. В період з 09 по 21 листопада 2023 року позивач не відвідував заняття у школі. Також в позові зазначено, що позивач відвідує спортивну секцію з традиційного карате і внаслідок тілесних ушкоджень близько двох місяців не міг відвідувати тренування, що свідчить про порушення звичного режиму життя. До теперішнього часу позивач відчуває знижений та нестійкий настрій, порушення сну, періодичні головні болі, емоційну напругу, тривожність, дратівливість, пригніченість, почуття образи та приниження гідності. За таких обставин сторона позивача стверджує, що належною компенсацією завданої позивачу моральної шкоди є грошова компенсація в розмірі 80 000 грн.
Натомість, визначаючи розмір справедливого, розумного, належного та достатнього грошового відшкодування моральної шкоди суд виходить з того, що в даному випадку мова йде про справедливе та розумне відшкодування, а не про додаткове покарання відповідача за його протиправні дії, і, відповідно, таке відшкодування не має призводити до необґрунтованого збагачення позивача та покладати на відповідача надмірний тягар матеріальної відповідальності.
Здійснюючи оцінку адекватності розміру компенсації завданої позивачу моральної шкоди суд бере до уваги обставини, що характеризують особистість позивача. Надаючи характеристику особисто-вольовим ознакам індивідуальності позивача, суд бере до уваги той факт, що позивач зазнав протиправного насильства з боку відповідача. При цьому на момент завдання тілесних ушкоджень позивач був неповнолітнім і був побитий повнолітньою особою, що неминуче викликає у нього в подальшому страх насильства, побої були нанесені у область обличчя, потерпілий проходив відповідне лікування, що призвело до зміни його звичайного укладу та способу життя і навчання.
В той же час суд бере до уваги, що незважаючи на наявність тілесних ушкоджень, позивач був спроможним взяти участь у спортивних змаганнях з традиційного карате на Кубку України, де зайняв призове місце, що визнається сторонами. Зазначене свідчить про наявність високих особисто-вольових якостей характеру позивача та його стресостійкість.
З урахуванням вказаних стороною позивача і встановлених судом обставин, характеру спричиненої позивачу моральної шкоди, виходячи з міркувань розумності, виваженості та справедливості, суд вважає, що визначений стороною позивача розмір моральної шкоди є непропорційним порівняно із характером спричинених моральних страждань, а тому з відповідача на користь позивача в якості відшкодування моральної шкоди слід стягнути суму коштів в розмірі 5000 грн., що буде належним і достатнім засобом грошової компенсації такої шкоди.
За таких обставин позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 2708 грн. в якості відшкодування матеріальних збитків та 5000 грн. - моральної шкоди.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд виходить з того, що судові витрати по справі складаються з судового збору, який підлягає сплаті за розгляд позовних вимог майнового характеру, а також витрат сторін з оплати правової допомоги.
Позивач звільнений від сплати судового збору, а отже на підставі ч. 1 ст. 141 ЦПК України з відповідача слід стягнути в дохід держави судовий збір за мінімальною ставкою для вимог майнового характеру, що передбачено а. 3 пп. 1 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», тобто в розмірі 1211,20 грн.
Вирішуючи питання про розподіл витрат сторін з оплати правової допомоги суд виходить з наступного.
Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Надаючи оцінку вимогам сторін про відшкодування витрат на правову допомогу в контексті критеріїв співмірності та пропорційності таких витрат суд виходить з наступного.
Частинами першою та другою статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
За змістом ч. 4, 5 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання зазначених вимог суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
У постанові Верховного Суду від 07.11.2019р. у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020р. у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020р. у справі № 755/9215/15-ц).
Ті самі критерії застосовує і Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції.
У своїй практиці Європейський суд з прав людини вказує, що заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим (справа «Гімайдуліна і інші проти України» від 10.12.2009р., справа «Баришевський проти України» від 26.02.2015р.). А також висновки ЄСПЛ, викладені у справах: «East/West Alliance Limited» проти України» від 02.06.2014р., за змістом яких заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим; «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002р., за результатом розгляду якої ЄСПЛ вирішив, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Також слід звернути увагу, що у частині третій статті 141 ЦПК України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила під час вирішення питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. У такому випадку суд повинен конкретно визначити, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести обґрунтування такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну потребу судових витрат для конкретної справи (п. 185 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2024р. у справі №754/8750/19).
Аналіз змісту наданих сторонами доказів на підтвердження розміру їх витрат свідчить, що відповідні витрати підтверджуються належним чином. Сторона позивача просила відшкодувати витрати на правову допомогу в розмірі 10 000 грн., а сторона відповідача - 12 000 грн.
В той же час оцінюючи складність характеру спірних правовідносин, суд звертає увагу, що позовні вимоги стосуються відшкодування шкоди внаслідок протиправних дій відповідача, які підтверджені судовим рішення про притягнення відповідача до кримінальної відповідальності. За своєю сутністю такі спірні правовідносини не є складними, а судова практика по такій категорії справ є усталеною і однотипною.
Згідно ч. 9 ст. 141 ЦПК України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
За обставинами спірних правовідносин судом встановлено, що дане судове провадження за своєю сутністю є продовженням кримінального провадження за обвинуваченням відповідача у завданні позивачу легких тілесних ушкоджень, що потягли короткочасний розлад здоров'я, оскільки позовні вимоги стосуються відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням. Спеціальними нормами Кримінального процесуального кодексу України, що регулюють порядок розгляду цивільного позову у кримінальному провадженні, а також порядок розподілу судових витрат, не передбачено компенсації обвинуваченому його витрат на захисника (ч. 1 ст. 120 КПК України), а положення ч. 5 ст. 128 КПК України визначають, що цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими КПК України, а якщо процесуальні відносини, що виникли у зв'язку з цивільним позовом, нормами КПК України не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.
Отже, беручи до уваги, що позовні вимоги обґрунтовані необхідністю відшкодування шкоди, завданої внаслідок протиправного насильства з боку відповідача відносно неповнолітнього позивача, а підставою позову є діяння відповідача, за які його засуджено до кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 125 КК України, і під час кримінального провадження питання про відшкодування шкоди не вирішувалось, то понесені відповідачем витрати з оплати правової допомоги слід в повному обсязі покласти на відповідача на підставі ст. 11, ч. 9 ст. 141 ЦПК України.
Окремо суд бере до уваги, що за результатом розгляду судом кримінального провадження №711/8240/24, позивачу (потерпілий у кримінальному провадженні) в якості компенсації витрат на правову допомогу було стягнуто з відповідача (обвинувачений у кримінальному провадженні) 5000грн.
В цьому судовому провадженні стороною позивача також заявлено вимогу про відшкодування витрат на правову допомогу, яка надавалась тим самим захисником (адвокат Дрига Л.В.), який представляв інтереси позивача, як потерпілого у кримінальному провадженні.
До складу правової допомоги представника позивача, як у судовій справі №711/8240/24 (кримінальне провадження відносно відповідача), так і у цій судовій справі входять, зокрема, послуги з консультування позивача, участь у судових засіданнях, отримання процесуальних рішень та документів для примусового виконання відповідних судових рішень.
Отже очевидною є та обставина, що представник позивача при наданні правової допомоги в даному судовому провадженні, був належним чином обізнаний про зміст та обставини спірних правовідносин, а збирання доказів на підтвердження обґрунтованості позовних вимог, враховуючи їх обсяг та зміст, не зумовлено особливими складнощами.
Отже, оцінюючи обґрунтованість заяви позивача щодо співмірності витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, а також часом, об'єктивно необхідним на їх виконання, з огляду на визначені практикою ЄСПЛ критерії, суд доходить висновку, що заявлена позивачем сума в розмірі 10 000 грн. є необґрунтованою, оскільки не співмірна з реальним обсягом правової допомоги, часом, витраченим на надання таких послуг, та не відповідає критерію реальності таких витрат (обсяг юридичної та технічної роботи щодо підготовки справи до розгляду в суді, яка обмежується виключно консультаціями, допомогою у складанні позовної заяви з додатками, а також участю адвоката судовому засіданні). До того ж відповідна сума витрат (10 000грн.) майже у півтора рази перевищує розмір задоволених позовних вимог (7 708грн.).
Окремо суд звертає увагу, що розмір задоволених позовних вимог складає 9,3% від ціни позову, а відтак при визначенні суми витрат на правову допомогу позивача, які підлягають компенсації за рахунок відповідача, необхідним є врахування принципу пропорційності компенсації таких витрат розміру задоволених позовних вимог (п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України).
За таких обставин, беручи до уваги розмір ціни позову, складність справи, обсяг виконаних представником позивача робіт, докази на підтвердження понесених витрат, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог щодо компенсації витрат позивача на правову допомогу в межах суми 500грн., оскільки такий розмір видається пропорційним та обґрунтованим з огляду на складність, об'єм справи, а також суму платежу, присуджену судом до стягнення з відповідача.
На підставі вищевикладеного і керуючись ст.ст.7, 9, 11-13, 81, 89, 141, 259, 263-265, 268 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, завданої вчиненням кримінального правопорушення - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 (дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_4 (дата народження ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 ) суму коштів в розмірі 2708 грн. в якості відшкодування матеріальної шкоди, 5000 грн. - моральної шкоди та 500 грн. - судових витрат, тобто усього разом стягнути суму коштів в розмірі 8 208 грн.
Стягнути з ОСОБА_2 (дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ) в дохід держави судовий збір в розмірі 1211 грн. 20 коп.
Рішення суду може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст судового рішення складений та проголошений 17 березня 2025 року.
Головуючий: В.М. Скляренко