Придніпровський районний суд м.Черкаси
Справа № 711/1465/25
Номер провадження2-а/711/32/25
18 березня 2025 року м. Черкаси
Придніпровський районний суд м. Черкаси у складі:
головуючого судді Петренка О.В.,
за участю секретаря судових засідань Подуфали О.В.,
представника позивача, адвоката Скіць Е.К.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення,
21 лютого 2025 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Скіць Емма Кароївна, через підсистему «Електронний суд», звернувся до Придніпровського районного суду м. Черкаси (зареєстровано в суді 24 лютого 2025 року за вхідним №7224) із вказаною позовною заявою, в якій просить суд визнати протиправною та скасувати постанову ІНФОРМАЦІЯ_1 від 14.02.2025 № 625М/2025 та стягнути судові витрати.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 14 лютого 2025 року начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 було винесено постанову № 625М/2025 по справі про адміністративне правопорушення за частиною 3 статті 210-1 КУпАП та накладено на позивача штраф у сумі 17 000 грн. Позивач вважає зазначену постанову безпідставною та такою, що не відповідає обставинам справи та вимогам закону.
Позивач зазначає, що 06.02.2025 його було зупинено представниками Національної поліції та ІНФОРМАЦІЯ_2 для перевірки документів та відомостей про нього. У результаті чого позивача попросили прослідкувати з вищевказаними особами до ІНФОРМАЦІЯ_2 з невідомих причин, оскільки повісток для проходження ВЛК він не отримував, дані позивач оновив вчасно, в розшуку не перебуває та стоїть на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_3 . Вже в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_2 працівники почали наполягати на проходженні позивачем військово-лікарської комісії без відповідного направлення на ВЛК.
Натомість позивач відзначив, що не заперечує щодо проходження ВЛК, але для цього йому потрібно взяти медичні документи, які знаходяться вдома та у сімейного лікаря, оскільки керувався п. 3.4 Положення про військово-лікарську експертизу, відповідно до якої особа має право надати, а лікарі військово-лікарської комісії зобов'язані дослідити та внести відповідні записи до ЕСОЗ.
На вищевказане працівники ІНФОРМАЦІЯ_2 відреагували негативно. ОСОБА_1 примусово, без законних на це підстав, як про це стверджує позивач, протримали більше двох діб в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_2 , в кімнаті, де були відсутні не тільки ліжка, а і будь-які меблі. Після чого склали протокол, а в кінцевому результаті постанову про адміністративне правопорушення про розгляд якої позивача не було повідомлено належним способом.
Зокрема, незаконність оскаржуваної постанови, як зазначає позивач у позові, полягає у тому, що відомості про його виклик до ІНФОРМАЦІЯ_2 для оформлення військово-облікових документів відсутні; позивач виконав обов'язок щодо уточнення персональних даних; направлення позивачу з номером і датою, що зареєстрована у відповідному журналі, для встановлення придатності для проходження військової служби за станом здоров'я у зв'язку з призовом на військову службу під час мобілізації, ІНФОРМАЦІЯ_3 не містить підпису позивача; належного здійснення виклику позивача до ІНФОРМАЦІЯ_2 не було, будь-яких відеозаписів доведення відмови від отримання повістки також не існує.
З огляду на викладене, позивач констатує, що оскільки докази відмови позивача від проходження військово-лікарської комісії на підставі направлення відсутні, тому відсутній факт вчинення ним адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьої статті 210-1 КУпАП.
Крім того, 24.02.2025 представником позивача адвокатом Скіць Е.К. до суду було направлено доповнення до позовної заяви, відповідно до яких сторона позивача додаткового обгрунтовує свої позовні вимоги тим, що позивачу не було вручено під час перебування в ТЦК та СП паперової форми направлення з придатним для зчитування QR - кодом з відповідною інформацією, в тому числі щодо строку проходження ВЛК. Отже, станом на дату складання протоколу про адміністративне правопорушення відповідачем не було здійснено виклику позивача належним чином для проходження ВЛК, внаслідок чого в його діях відсутній склад адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ст.210-1 КУпАП.
Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 27 лютого 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; визнано справу незначної складності, а її розгляд вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін; призначено розгляд справи по суті о 10 год 00 хв 10 березня 2025 року в приміщенні Придніпровського районного суду м. Черкаси.
Також цим судовим рішення, у порядку ч.4 ст.9 у взаємозв'язку із положеннями ст.80 КАС України, судом було витребувано в ІНФОРМАЦІЯ_1 належним чином засвідчену копію матеріалів справи про адміністративне правопорушення, складеної щодо ОСОБА_1 за ч.3 ст. 210-1 КУпАП, на підставі яких винесена постанова про адміністративне правопорушення №625М/2025 від 14 лютого 2025 року, зобов'язавши відповідача надати витребувані документи до Придніпровського районного суду м. Черкаси у строк до 07 березня 2025 року включно.
Ухвала суду від 27.02.2025 надіслана відповідачу належним чином, а саме: до електронного кабінету у підсистемі «Електронний суд», що підтверджується довідкою про доставку електронного документа, відповідно до якої ухвала від 27.02.2025 по справі №711/1465/25 була доставлена до електронного кабінету відповідача у підсистемі «Електронний суд» 27.02.2025 о 18 год 30 хв 37 сек (а.с.32).
Протокольною ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 10.03.2025 відкладено розгляд справи за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення до 15 год 00 хв 17 березня 2025 року.
Однак, станом на дату ухвалення судового рішення, до суду не надійшла витребувана у відповідача засвідчена копія матеріалів справи про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 , за наслідками розгляду якої було винесено постанову про адміністративне правопорушення від 14 лютого 2025 року № 625М/2025 за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.
У судове засідання 17.03.2025 з'явилася представник позивача адвокат Скіць Е.К., яка позовні вимоги ОСОБА_1 підтримала повністю з підстав, викладених у позовній заяві від 21.02.2025 та у доповненні до позовної заяви від 24.02.2025. Крім того, просила суд задовольнити позовні вимоги повністю, скасувавши постанову про адміністративне правопорушення від 14 лютого 2025 року № 625М/2025 про притягнення ОСОБА_1 до відповідальності за ч.3 ст. 210-1 Кодексу України про адміністративне правопорушення, а справу про адміністративне правопорушення закрити, а також стягнути з відповідача, за рахунок його бюджетних асигнувань, витрати по сплаті позивачем судового збору в сумі 968,96 грн та 20000 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Відповідач як суб'єкт владних повноважень не забезпечив явку свого представника у судове засідання 17.03.2025, хоча про день, час та місце розгляду справи був повідомлений судом у спосіб, передбачений процесуальним законодавством, а саме: шляхом направлення судової повістки про виклик від 12.03.2025 до електронного кабінету, що була ним отримана відповідно 12.03.2025 о 15 год 15 хв 50 сек і підтверджується довідкою про доставку електронного листа (а.с.43 зворот).
Також і процесуальним правом на подачу відзиву відповідач не скористався.
Відповідно до ч. 1 ст. 205 КАС України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Крім того ч.2 ст.175 КАС України передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
З огляду на викладені вище норми процесуального права, беручи до уваги не прибуття представника відповідача в судове засідання за умови належного і своєчасного його судом повідомлення про день, час та місце розгляду справи, не надання ним витребуваних судом копій матеріалів справи про притягнення позивача до адміністративної відповідальності, а також не повідомлення суду про причини неявки, суд вважав за можливе здійснити розгляд справи без участі представника відповідача, вирішивши спір за наявними матеріалами справи.
17 березня 2025 року суд, після оголошення про перехід до стадії ухвалення судового рішення, у зв'язку зі складністю справи, керуючись положеннями ч.1 ст.244 ЦПК України, відклав ухвалення та проголошення судового рішення до 08 год 20 хв 18 березня 2025 року.
Суд, заслухавши вступне слово представника позивача адвоката Скіць Е.К. безпосередньо дослідивши усі матеріали справи, оцінивши наявні докази, дійшов наступного висновку.
Із копії протоколу №625/М/2025 про адміністративне правопорушення за ст.210-1 від 08.02.2025 суд встановив, що 08.02.2025 оператором мобілізаційного відділення ІНФОРМАЦІЯ_2 старшим солдатом ОСОБА_2 складено протокол про те, що 08.02.2025 о 13.00 год у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_1 відмовився від проходження військово-лікарської комісії (далі - ВЛК). Дане діяння є порушенням абз.4 ч.1 ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Також із безпосередньо дослідженої копії означеного письмового доказу, суд встановив, що прізвища, ім'я та по батькові свідків вчинення ОСОБА_1 правопорушення у ньому відсутні, рівно як і відсутні підписи таких свідків. Водночас, протокол про адміністративне правопорушення містить підпис ОСОБА_1 під роз'ясненням йому положень ст.63 Конституції України та ст.268 КУпАП, а також під повідомленням про день та час розгляду протоколу про адміністративне правопорушення, а саме: о 14 год 00 хв 14 лютого 2025 року (а.с.9).
Із безпосередньо дослідженої у судовому засіданні постанови про адміністративне правопорушення №625М/2025 по справі про адміністративне правопорушення за ч.3 ст.210-1 КУпАП від 14.02.2025 суд встановив, що 14 лютого 2025 року начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 полковником ОСОБА_3 було винесено означену постанову, у якій, зокрема, встановлено, що: «08.02.2025 відносно ОСОБА_1 було складено протокол про адміністративне правопорушення за ч.3 ст.210-1 КУпАП. Громадянин ОСОБА_1 був належним чином повідомлений про час і дату розгляду справи, у вказаний день не прибув. Клопотань про перенесення розгляду не надходило. У зв'язку з цим було прийнято рішення розглядати справу без його участі. Дослідивши матеріали справи було встановлено, що ОСОБА_1 скоїв адміністративне правопорушення під час дії особливого періоду, яке передбачене ч.3 ст.210-1 КУпАП.
Правовою підставою для означеного висновку у постанові від 14.02.2025 вказано положення абз.4 ч.1 ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», ст.17 Закону України «Про оборону» та ст.1 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу». Крім того, зміст постанови доповнений рукописним текстом наступного змісту: «а також те, що попри те, що гр. ОСОБА_4 був наданий час для підготовки до ВЛК, станом на 14.02., він його не розпочав проходити».
У зв'язку із викладеним, на громадянина ОСОБА_1 накладено штрафу в сумі 17000 (а.с.8).
Із роздруківки із додатку «Резерв+», розділ «військово-обліковий документ», суд встановив, що ОСОБА_1 перебуває на обліку у ІНФОРМАЦІЯ_3 , має звання: солдат, ВОС: 790037, також міститься інформація про місце проживання ОСОБА_1 та засоби його телефонного і електронного зв'язку (а.с.10). Також із роздруківки з додатку «Резерв+», що міститься на а.с.12, суд встановив, що військовозобов'язаний ОСОБА_1 військово-облікові дані уточнив вчасно.
Із фотокопії направлення від 08.02.2025 як додаток №11 до Порядку суд встановив, що означеного дня керівником ІНФОРМАЦІЯ_2 позивачу було видано направлення для проходження ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_3 з метою встановлення придатності до проходження військової служби під час мобілізації (а.с.13,53).
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Статтею 55 Конституції України гарантовано кожному право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ст. 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи чи інтереси.
За змістом ст. 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Частиною 3 ст. 210-1 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, що вчиненні в особливий період.
Згідно положень, передбачених ст.235 КУпАП, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).
Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Відповідно до ч.1,2,3 ст.7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням, інакше як на підставі і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу проводиться в межах їх компетенції, у точній відповідності із законом.
Відповідно до ст. 245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Відповідно до ст.251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу (ч. 2 ст. 251 КУпАП).
Як встановлено судом під час розгляду справи по суті, згідно оскаржуваної постанови від 14.02.2025, позивача притягнуто до адміністративної відповідальності саме за відмову від проходження військово-лікарської комісії для визначення придатності до військової служби.
Так, пунктами 74 та 74-3 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560 (далі - Порядок №560) в редакції постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період» №91 від 28.01.2025, що набрала чинності 29.01.2025, передбачений порядок видачі направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду.
Згідно абз.1,2 п.74 Порядку №560 у редакції, чинній як на день складення протоколу про адміністративне правопорушення (08.02.2025), так і на день винесення оскаржуваної позивачем постанови (14.02.2025), передбачено, що військовозобов'язаним та резервістам, які підлягають призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, за рішенням керівника районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки видається направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду, сформоване за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Направлення, сформоване за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, надсилається в електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного та резервіста з урахуванням вимог пункту 74-3 цього Порядку.
Водночас абз.3,4,5 п.74-3 Порядку №560 у редакції, чинній на день виникнення спірних правовідносин, передбачено, що сформоване за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів направлення надсилається до електронного кабінету призовника, військовозобов'язаного та резервіста.
Сформоване на запит військовозобов'язаного або резервіста направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду вважається отриманим таким військовозобов'язаним або резервістом у день надсилання цього направлення в електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного та резервіста.
У сформованому направленні на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду зазначаються інформація згідно з вимогами законодавства щодо відповідальності громадян за ухилення від військової служби під час мобілізації, у тому числі за ухилення від проходження медичного огляду за направленням районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, та строк завершення медичного огляду.
З аналізу означених норм Порядку №560 суд робить висновок, що, починаючи із 29.01.2025, змінився порядок видачі направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду. Зокрема, з означеного часу за рішенням керівника районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду видається військовозобов'язаним та резервістам, які підлягають призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, шляхом його формування за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів. Водночас у такому направленні обов'язково повинна міститись інформація, зокрема, про строк завершення медичного огляду.
Натомість, до 28 січня 2025 року включно, редакція п.74 Порядку №560 визначала порядок видачі резервістам та військовозобов'язаним, які підлягають призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду, за рішенням керівника районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за формою згідно з додатком 11 до Порядку №560.
Водночас, починаючи з 29 січня 2025 року, згідно абз.4 п.74 Порядку №560, направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду за формою згідно з додатком 11 видається командиром військової частини або начальником центру рекрутингу Збройних Cил військовозобов'язаним та резервістам, які підлягають призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та виявили бажання проходити військову службу під час мобілізації у вибраній ними військовій частині. Таке направлення реєструється у письмовій формі у журналі реєстрації направлень на військово-лікарську комісію за формою згідно з додатком 12 та видається військовозобов'язаному та резервісту під особистий підпис.
Як встановлено судом, під час розгляду справи по суті, керівником ІНФОРМАЦІЯ_2 08 лютого 2025 року видано позивачу направлення за формою, що встановлена додатком 11 до Порядку №560 (а.с.13, 53).
Проте матеріали адміністративної справи не містять належних і допустимих доказів тому юридичному факту, що позивач як військовозобов'язаний, який підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період виявив бажання проходити військову службу під час мобілізації у вибраній ним військовій частині. Такі відомості відсутні як у протоколі про адміністративне правопорушення від 08.02.2025, так і безпосередньо в оскаржуваній позивачем постанові.
Крім того, в судовому засіданні представник позивача адвокат Скіць Е.К. заперечила факт вияву волі її клієнта, на час видачі йому направлення на проходження ВЛК, щодо проходження військової служби під час мобілізації у вибраній ним військовій частині.
Отже, судом встановлено і підтверджується матеріалами справи, що видача керівником ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 направлення на проходження військово-лікарської комісії позивачем за формою згідно додатку №11 до Порядку №560, станом на 08.02.2025, не відповідає положенням п.74 Порядку №560 у взаємозв'язку із п.74-3 того ж підзаконного нормативно-правового акту.
У цьому контексті суд звертає увагу учасників справи на той факт, що у виданому позивачу направленні на проходження військово-лікарської комісії відсутня інформація про строк завершення медичного огляду хоча така інформація має обов'язково бути зазначена у направленні на проходження такої комісії, починаючи із 29.01.2025.
Крім того, особливості проходження медичного обстеження військовозобов'язаними та резервістами під час мобілізації, на особливий період визначаються Міністерством оборони України спільно з Міністерством охорони здоров'я України.
Пунктом 3.1 глави 3 розділу II Положення про військово-лікарську комісію Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра Оборони України №402 від 14.08.2008 (далі - Положення №402) у редакції, чинні на день виникнення спірних правовідносин, визначено, що медичний огляд військовозобов'язаних проводиться за рішенням керівників ТЦК та СП, начальників центрів рекрутингу Збройних Сил України, на підставі направлення, яке формується в електронній формі засобами Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, або у паперовій формі за формою, наведеною у додатку 11 до Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560. Медичний огляд проводиться ВЛК при ТЦК та СП за місцем провадження медичної практики у закладах охорони здоров'я комунальної або державної форми власності, які мають договір із НСЗУ на пакет медичних послуг, включений до програми державних гарантій медичного обслуговування населення на відповідний рік щодо медичного огляду осіб, який організовується ТЦК та СП, лікарями, які входять до складу ВЛК при ТЦК та СП
Абзацом 2 п.3.5 глави 3 розділу ІІ Положення №402 встановлено, що військовозобов'язаний під час проведення медичного огляду зобов'язаний надати членам ВЛК ТЦК та СП медичну карту амбулаторного хворого за формою № 025/о, затвердженою наказом МОЗ України від 14 лютого 2012 року № 110 «Про затвердження форм первинної облікової документації та Інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров'я незалежно від форми власності та підпорядкування», зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 28 квітня 2012 року за № 661/20974 (далі - форма № 025/о), виписки з медичної документації щодо перенесених захворювань, отриманих травм, поранень тощо, якщо така інформація відсутня в ЕСОЗ.
Згідно з Наказом Міністерства оборони України № 262 від 27.04.2024 «Про затвердження Змін до Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України», пункт 2.8 глави 2 розділу I Положення №402 доповнено підпунктом 2.8.6., яким визначено, що строки проведення медичних оглядів, а також лабораторних та інструментальних досліджень, не можуть перевищувати 4 днів. За необхідності направлення особи на додаткові лабораторні та інструментальні дослідження для отримання повної та об'єктивної інформації про стан її здоров'я, загальний строк проведення медичних оглядів, а також лабораторних та інструментальних досліджень, не може перевищувати 14 днів.
З огляду на викладене, суд робить висновок, що граничний строк проведення медичних оглядів військово-лікарськими комісіями не може перевищувати 14 днів.
У зв'язку із цим, граничний строк проходження позивачем військово-лікарської комісії, за умови видачі йому 08.02.2025 направлення на її проходження згідно положень, передбачених п.74, 74-3 Порядку №560, у редакції, чинній на день виникнення спірних правовідносин, мав би сплинути 22 лютого 2025 року. Тому суд дійшов висновку, що накладення на позивача адміністративного стягнення у виді штрафу 14.02.2025 є неправомірним, оскільки відповідачем йому 08.02.2025 не видано направлення на проходження військово-лікарської комісії у розумінні п.74 Порядку №560 у взаємозв'язку із п.74-3 того ж підзаконного нормативно-правового акту, а граничний строк проходження означеної комісії, за умови належної видачі відповідачем направлення, спливав лише 22.02.2025, водночас оскаржувана позивачем постанова винесена 14.02.2025, тобто до спливу граничного строку проходження позивачем ВЛК.
Окрім того, відповідно до ч. 2 ст. 283 КУпАП передбачено, що постанова повинна містити прийняте у справі рішення, тобто визнання винним у вчиненні відповідного адміністративного правопорушення, а не лише вид та розмір адміністративного стягнення.
Однак, в оскаржувані постанові не міститься посилання на визнання позивача винним у вчиненні адміністративного правопорушення, а лише вид та розмір адміністративного стягнення, накладеного на нього.
Суд констатує, що у силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.
Згідно зі ст. 62 Конституції України, ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події та складу адміністративного правопорушення, в тому числі, встановлення вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами.
У зв'язку із цим суд констатує той факт, що оскаржувана позивачем постанова не відповідає положенням ч.2 ст.283 КУпАП, що є самостійною і безумовною підставою для її скасування
Окрім того, суд звертає увагу учасників процесу на те, що диспозиція ч. 3 ст. 210-1 КУпАП є бланкетною нормою, а тому серед ознак, які мають бути відображені при викладенні змісту даного правопорушення, обов'язковим є наведення конкретного нормативно-правового акту, яким встановлюються відповідні правила, за порушення яких особа притягається до адміністративної відповідальності.
Як встановлено судом, начальник ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 , як на правову підставу для винесення постанови про адміністративне правопорушення №625М/2025 від 14.02.2025, вказав норми ст.17 Закону України «Про оборону», ст.1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та абз. 4 ч.1 ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Частиною 10 ст.1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» передбачено, що громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані, зокрема, прибувати за викликом районного (об'єднаного районного), міського (районного у місті, об'єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу розвідувальних органів України для оформлення військово-облікових документів, взяття на військовий облік, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов'язаних та резервістів; проходити медичний огляд згідно з рішеннями комісії з питань взяття на військовий облік, комісії з питань направлення для проходження базової військової служби або військово-лікарської комісії відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров'я Служби безпеки України, а у Службі зовнішньої розвідки України, розвідувальному органі Міністерства оборони України чи розвідувальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України чи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, відповідно;
Абзацом 4 ч.1 ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» встановлено, що громадяни зобов'язані: проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням військово-лікарської комісії чи відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров'я Служби безпеки України, а у розвідувальних органах України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону.
Водночас ч. 3 ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» передбачено, що у разі отримання повістки про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки громадянин зобов'язаний з'явитися у зазначені у ній місце та строк. У повістці про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки зазначаються: 1) прізвище, ім'я та по батькові і дата народження громадянина, якому адресована повістка; 2) найменування територіального центру комплектування та соціальної підтримки, що видав повістку; 3) мета виклику до територіального центру комплектування та соціальної підтримки; 4) місце, день і час явки за викликом; 5) підпис (електронний цифровий підпис) посадової особи, яка видала (сформувала) повістку; ) реєстраційний номер повістки; 7) роз'яснення про наслідки неявки і про обов'язок повідомити про причини неявки.
З аналізу означених норм матеріального права суд робить висновок, що обов'язок у громадян України проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби, станом на день виникнення спірних правовідносин, виникав за умови отримання повістки про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Проте матеріали адміністративної справи №711/1465/25 не містять жодного належного і допустимого доказу, який би підтверджував той юридичний факт, що позивач ОСОБА_1 , у період часу, що передував винесенню, оскаржуваної цим учасником справи, постанови отримав від ІНФОРМАЦІЯ_2 повістку про виклик як до цього органу військового управління, так і до будь-якого іншого з метою, зокрема, проходження медичного огляду.
Крім того, суд звертає увагу учасників справи, що і безпосередньо досліджений зміст постанови №625М/2025 від 14.02.2025 також не містить інформації щодо того, коли і ким була вручена ОСОБА_1 повістка про виклик до органу військового управління з метою проходження медичного огляду, як і не містить інформації про день та час, коли ОСОБА_1 мав прибути до відповідного органу військового управління задля виконання ним обов'язку щодо проходження медичного огляду.
Зазначені вище обставини у сукупності свідчать про те, що посадовою особою, під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, не було надано належну оцінку діям позивача ОСОБА_1 з призми наявності чи відсутності у діях останнього складу адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч.3 ст.210-1 КУпАП, що у свою чергу свідчить про неповне з'ясування обставин справи і передчасне винесення постанови про адміністративне правопорушення №625М/2025 від 14.02.2025.
Крім того, згідно ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Статтею 72 КАС України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
З аналізу означених норм процесуального права суд робить висновок, що в адміністративному процесі обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача, тобто у конкретному випадку на ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Разом із тим, відповідачем жодного доказу обставин, що викладені в постанові про адміністративне правопорушення №625М/2025 від 14.02.2025, суду не надано, що позбавляє процесуальної можливості суд перевірити існування обставин, що викладені в означені постанові.
Водночас суд звертає увагу учасників процесу на те, що ним були створені усі процесуальні умови, зокрема стороні відповідача, для своєчасного надання доказів на підтвердження правомірності винесення постанови про адміністративне правопорушення №625М/2025 від 14.02.2025. Ба більше, суд, керуючись ч.4 ст.9 КАС України, ухвалою від 27.02.2025 витребував у відповідача матеріали справи про вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч.3 ст.210-1 КУпАП, що лишилася без належного виконання стороною відповідача.
Крім того, суд вважає за доцільне проаналізувати дотримання стороною позивача строку звернення до суду із позовною заявою про скасування постанови про адміністративне правопорушення.
Так, матеріалами адміністративної справи підтверджується той юридичний факт, що оскаржувана позивачем постанова, винесена начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 полковником ОСОБА_3 саме 14 лютого 2025 року.
Частиною 2 ст.286 КАС України передбачено, що позовну заяву щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може бути подано протягом десяти днів з дня ухвалення відповідного рішення (постанови).
Як встановлено у судовому засіданні, представник позивача адвокат Скіць Е.К. 21.02.2025 подала позовну заяву, що є предметом розгляду судом адміністративної справи №711/1465/25, через підсистему «Електронний суд».
Оскільки представник позивача адвокат Скіць Е.К. подала в інтересах позивача ОСОБА_1 позовну заяву про скасування постанови про адміністративне правопорушення №625М/2025 через підсистему «Електронний суд» 21.02.2025, тобто до спливу десяти днів з дня винесення означеної постанови, то суд дійшов висновку, що стороною позивача дотримано положення ч.2 ст.286 КАС України, а відповідно відсутні процесуальні підстави для залишення позову без розгляду у порядку, передбаченому ч.3 ст.123 КАС України.
У зв'язку із викладеним суд дійшов висновку, що позовна вимога ОСОБА_1 про скасування постанови про адміністративне правопорушення №625М/2025 від 14.02.2025, яка винесена начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 полковником ОСОБА_3 , є обгрунтованою і вмотивованою, а відповідно такою, що підлягає задоволенню.
Пунктом 3 ч. 3 ст. 286 КАС України передбачено, що за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право, зокрема скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.
Позивач у прохальній частині позовної заяви не заявив позовної вимоги за наслідками скасування оскаржуваної постанови. Водночас у судовому засіданні представник позивача адвокат Скіць Е.К. заявила про необхідність, крім скасування оскаржуваної постанови, також і закрити провадження в справі.
Частиною 2 ст.9 КАС України передбачено, що суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю, зокрема у разі відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
Враховуючи зазначені вище норми процесуального права, суд дійшов висновку про скасування оскаржуваної постанови та закриття справи про адміністративне правопорушення з метою ефективного захисту прав, свобод, інтересів позивача як громадянина України.
Водночас, суд вважає за необхідне звернути увагу позивача, що встановлення судом у межах цієї адміністративної справи відсутності у його діях складу адміністративного правопорушення за встановлених вище обставин не нівелює (не припиняє) його обов'язку, передбаченого ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», за наявності законних підстав, зокрема, з'явитися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці, для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду, а також щодо проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням військово-лікарської комісії чи відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Що стосується заяви представника позивача адвоката Скіць Е.К. про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 20000 грн, то суд зазначає про таке.
Згідно з частиною 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Частиною 1 ст. 132 КАС України врегульовано, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (частина 2 статті 134 КАС України).
За змістом ч.3 ст. 134 КАС України для цілей судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч.4 ст. 134 КАС України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
У п. 4 ч.1 ст. 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність від 05 липня 2012 року № 5076-VI закріплено, що договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Аналіз наведених норм права свідчить про те, що стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень підлягають компенсації документально підтверджені судові витрати, до складу яких входять, у тому числі, витрати пов'язані з оплатою правничої допомоги.
Водночас, склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі.
На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчить про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку. Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Судом встановлено, що на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу представником позивача подано до суду ордер серії СА №1111483 від 10.02.2025 (а.с.7,46), договір про надання правничої допомоги від 10.02.2025 (а.с.49-50), акт наданих послуг №1 від 11.03.2025 до договору про надання правничої допомоги від 10.02.2025 (а.с.47), відповідно якого вартість правничої допомоги складає 20000,00 грн, та детальний опис робіт (наданих послуг) (а.с.48).
Відповідно до ч. 5 ст. 134 КАС України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного цивільного суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 211/3113/16-ц (провадження № 61-299св17), від 06 листопада 2020 року у справі № 760/11145/18 (провадження № 61-6486св19), а також у додаткових постановах Верховного Суду від 05.09.2019 у справі №826/841/17, від 24.10.2019 у справі №820/4280/17, від 12.12.2019 у справі №2040/6747/18, зазначено, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та є неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Згідно з ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Крім того, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19) звернено увагу на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим («East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (заява № 19336/04, § 268)).
Такий правовий висновок також викладено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 січня 2021 року у справі № 596/2305/18-ц (провадження № 61-13608св20).
У зв'язку із цим, суд визначає вартість наданих правових послуг в розмірі 3000 грн., які відповідають критерію реальності адвокатських витрат (лише підготовка адвокатом Скіць Е.К. позовної заяви, доповнення до позовної заяви та участь у судовому засіданні 17.03.2025, що тривало близько 40 хв.), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи (справа є малозначною, в даній категорії справ наявна узгоджена та усталена судова практика, через що позовні заяви у таких справах є майже типовими та фактично шаблонними, а обсяг наданих доказів є незначним), а відповідно такі витрати в означеному розмірі підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
У цьому контексті суд також звертає увагу, що 8 з 10 наданих адвокатом Скіць Е.К. послуг матеріали адміністративної справи або не містять доказів їх надання позивачу, зокрема, мова йде про збір доказів (підготовка адвокатського запиту до ТЦК, отримання відповідей від органів влади, підприємств, установ, організацій), або такі не є видами судових витрат на професійну правничу допомогу, у розумінні ст.19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», та підлягають компенсації (правий аналіз обставин спору, вивчення документів, оцінка судової перспективи; аналіз судової практики у подібних справах у тому числі практики Верховного Суду; розробка правової позиції у справі, погодження її із клієнтом; розрахунок судового збору, підготовка та подання квитанції про сплату; виготовлення додатків до позову, копій позову, подача документів через систему «Електронний суд»; одержання та аналіз рішення суду, його детальне роз'яснення клієнту), або такі послуги об'єктивно іще не надані позивачу (контроль за виконанням рішення суду, подання заяв до виконавчої служби).
З огляду на викладене, беручи до уваги положення КАС України, враховуючи, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним, суд дійшов висновку про наявність достатніх правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу саме в розмірі 3000 грн.
Що стосується стягнення розміру судового збору, то суд зазначає про таке.
Згідно із ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.04.2020 року по справі №543/775/17 (провадження № 11-1287апп18) вказала, що з огляду на необхідність однакового підходу у визначенні розміру судового збору, який підлягає застосуванню у справах щодо накладення адміністративного стягнення та справляння судового збору, тому у справах про оскарження постанов у справах про адміністративні правопорушення ставка судового збору за подання позовної заяви складає 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що, станом на день подачі позивачем позову, складає 605 грн 60 коп (3028 х 0,2).
Водночас, оскільки позивач подав позов через підсистему «Електронний суд», то згідно положень ч.3 ст.4 Закону України «Про судовий збір», відповідно до якої при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору, тому розмір судового збору, що підлягав сплаті позивачем за подачу конкретної позовної заяви, складає 484,48 грн (605,60 х 0,8).
Водночас, позивачем за подачу позовної заяви сплачено судовий збір у розмірі 968,96 грн (а.с.14).
У зв'язку із викладеним, керуючись ч.1 ст.139 КАС України у взаємозв'язку із ч.3 ст.4 Закону України «Про судовий збір», за рахунок бюджетних асигнувань відповідача як суб'єкта владних повноважень слід стягнути витрати позивача понесені по сплаті судового збору в розмірі 484 гривень 48 копійок
Що стосується надлишково сплаченого позивачем розміру судового збору, що складає 484 грн 48 коп, то суд зазначає про таке.
Пунктом 1 ч.1 ст.7 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі, зокрема, внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Оскільки у заяві від 11.03.2025 представник позивача адвокат Скіць Е.К. або у будь-якому іншому документі, що адресований суду, не просила суд повернути позивачу ОСОБА_1 надлишково сплачений судовий збір, тому суд у судовому рішенні, яким завершується розгляду справи, не вирішує питання про повернення позивачу надлишково сплаченої суми судового збору. Водночас це не позбавляє позивача подати відповідне клопотання після ухвалення судового рішення.
Керуючись ст. 210-1, 235, 247, 251, 254, 280, 283 КУпАП, ст. 9, 72, 73, 74, 77, 79, 80, 132, 134, 139, 241-246, 271, 272, 286, 293, 297 КАС України, суд
позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про адміністративне правопорушення задовольнити частково.
Скасувати постанову про адміністративне правопорушення №625М/2025 від 14 лютого 2025 року, винесену начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 полковником ОСОБА_3 , про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.3 ст. 210-1 КУпАП та накладення на нього адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 17000 грн.
Справу про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП закрити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 484 (чотириста вісімдесят чотири) гривні 48 (сорок вісім) копійок та 3000 (три тисячі) гривень витрат на професійну правничу допомогу, а всього 3484 (три тисячі чотириста вісімдесят чотири) гривні 48 (сорок вісім) копійок.
Рішення може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складене 18 березня 2025 року.
Сторони у справі:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП: НОМЕР_1 , місце реєстрації проживання: АДРЕСА_1 .
Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_6 , код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 .
Головуючий: О. В. Петренко