ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
11.03.2025Справа № 910/10520/24
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Єдиний Енергостандарт";
до Державного підприємства "Гарантований покупець";
про стягнення 11 166 842,61 грн.
Суддя Мандриченко О. В.
Секретар судового засідання Рябий І. П.
Представники:
Від позивача Сахнов Д.А., адвокат, довіреність № 40 від 26.12.2023;
Від відповідача: Курдюмов М.М., адвокат, довіреність № 265-Д від 30.12.2024.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Єдиний Енергостандарт" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом, в якому просить стягнути з Державного підприємства "Гарантований покупець" заборгованість в розмірі 11 166 842,61 грн, яка складається з: заборгованості за куплену відповідачем електроенергію у грудні 2022, лютому - липні та вересні 2023 року у розмірі 10 768 034,53 грн; інфляційних втрат - 302 929,13 грн; 3 % річних - 95 878,95 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідачем належним чином не виконано обов'язки щодо повноти та своєчасності розрахунків за поставлену електричну енергію за грудень 2022 року, лютий - липень та вересень 2023 року на підставі умов договору про купівлю-продаж електричної енергії від 27.09.2018 № 15625/01, з урахуванням додаткових угод № 321/01 від 30.06.2019, № 1967/01 від 28.12.2019, № 1291/01/20 від 29.04.2020, № 461/01/21 від 11.02.2021, № 2606/02/21 від 29.12.2021, № 1499/07/23 від 29.05.2023, № 677/07/24 від 25.01.2024.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.09.2024 вирішено прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі № 910/10520/24, розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження, а підготовче засідання призначити на 08.10.2024.
24.09.2024 Державне підприємство "Гарантований покупець" подало до господарського суду відзив на позовну заяву, в якому просило відмовити у задоволенні позовних вимог.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Єдиний Енергостандарт" 30.09.2024 подало до господарського суду відповідь на відзив Державного підприємства "Гарантований покупець".
10.10.2024 Державне підприємство "Гарантований покупець" подало до господарського суду заперечення на відповідь Товариства з обмеженою відповідальністю "Єдиний Енергостандарт" на відзив.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.12.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу № 910/10520/24 до судового розгляду по суті.
Під час розгляду спору по суті у судовому засіданні 11.03.2025 представник позивача позовні вимоги підтримав та просив позов задовольнити.
Представник відповідача у судовому засіданні 11.03.2025 проти позовних вимог заперечував, у задоволенні позову просив відмовити.
11.03.2025 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
27.09.2018 між Державним підприємством "Енергоринок" (надалі - ДПЕ) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Єдиний Енергостандарт" (виробник альтернативного джерела - далі ВАД, позивач) укладено договір № 15625/01 (надалі - договір), відповідно до якого позивач зобов'язується продавати, а ДПЕ зобов'язується купувати електроенергію, вироблену ВАД, та здійснювати її оплату відповідно до умов договору.
30.06.2019 між Державним підприємством "Енергоринок" (ДПЕ), Державним підприємством "Гарантований покупець" (далі також - відповідач, Гарантований покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Єдиний Енергостандарт" (виробник за "зеленим" тарифом) укладено додаткову угоду № 321/01 до Договору, у якій сторони дійшли згоди в преамбулі Договору слова Державне підприємство "Енергоринок" замінити на слова "Державне підприємство "Гарантований покупець" та замінити статті 1-10 Договору статтями 1-8 в новій редакції.
Надалі між Гарантованим покупцем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Єдиний Енергостандарт" укладалися додаткові угоди №321/01 від 30.06.2019, № 1967/01 від 28.12.2019, № 1291/01/20 від 29.04.2020, № 461/01/21 від 11.02.2021, №2606/02/21 від 29.12.2021, №1499/07/23 від 29.05.2023, №677/07/24 від 25.01.2024.
Так, відповідно до п. 1.1. договору (в редакції до 26.01.2024), позивач зобов'язується продавати, а відповідач зобов'язується купувати всю відпущену електричну енергію, вироблену позивачем, та здійснювати її оплату відповідно до умов договору та законодавства України, у тому числі Порядку купівлі гарантованим покупцем електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел, затвердженого постановою НКРЕКП від 26 квітня 2019 року № 641 (надалі - Порядок).
Пунктом 2.5 договору визначено, що вартість електричної енергії, купленої гарантованим покупцем у продавця за "зеленим" тарифом у розрахунковому місяці, визначається відповідно до глави 10 Порядку на підставі тарифів, встановлених НКРЕКП, для кожної генеруючої одиниці.
Положеннями п. 3.1 договору передбачено, що обсяг фактично проданої та купленої електричної енергії визначається відповідно до положень глави 8 Порядку, на підставі даних обліку, наданих гарантованому покупцю адміністратором комерційного обліку відповідно до глави 7 Порядку.
Умовами п. 3.3 договору визначено, що оплата товарної продукції (електричної енергії), купленої гарантованим покупцем у продавців за "зеленим" тарифом у розрахунковому місяці, та формування актів купівлі-продажу електричної енергії та актів купівлі-продажу відшкодування частки вартості врегулювання небалансу електричної енергії здійснюються відповідно до положень глави 10 Порядку.
Пунктом 4.1. договору передбачено право продавця за "зеленим" тарифом вимагати від гарантованого покупця повної та своєчасної оплати товарної продукції.
Водночас, за умовами п. 4.5. договору, гарантований покупець зобов'язаний купувати у продавця за "зеленим" тарифом вироблену електричну енергію, за винятком обсягів електричної енергії, необхідних для власних потреб; у повному обсязі здійснювати своєчасні розрахунки за куплену у продавця за "зеленим" тарифом електричну енергію.
25.01.2024 сторони уклали додаткову угоду № 677/07/24 до договору, якою виклали його у новій редакції.
Зокрема, за умовами п. 3.3. Договору (в редакції додаткової угоди від 25.01.2024 № 677/07/24), оплата електричної енергії, купленої гарантованим покупцем у продавців у розрахунковому місяці, формування актів купівлі-продажу електричної енергії здійснюються відповідно до Порядку.
Суд встановив, що відповідачем було придбано у позивача на умовах договору електричну енергію у грудні 2022 року, лютому-липні та вересні 2023 року за актами купівлі-продажу електроенергії, підписаними та скріпленими печатками сторін, а саме:
- від 31.12.2022 на суму 12 157 331,30 грн за грудень 2022 року;
- від 28.02.2023 на суму 10 282 970,92 грн за лютий 2023 року;
- від 31.03.2023 на суму 12 200 463,73,47 грн за березень 2023 року (актом коригування від 15.06.2023 обсяг купленої електроенергії був скоригований на 1кВт*год на загальну суму 5,39 грн);
- від 30.04.2023 на суму 19 878 920,15 грн за квітень 2023 року;
- від 31.05.2023 на суму 11 223 837,97 грн за травень 2023 року (актом коригування від 18.08.2023 обсяг купленої електроенергії був скоригований на +36кВт*год на загальну суму +196,22 грн);
- від 30.06.2023 на суму 5 639 046,80 грн за червень 2023 року;
-від 31.07.2023 на суму 5 002 528,81 грн за липень 2023 року;
- від 30.09.2023на суму 6 357 028,07 грн за вересень 2023 року
Відповідач за куплену електричну енергію у грудні 2022 року, лютому-липні та вересні 2023 року розрахувався частково, сплативши на користь позивача грошові кошти у загальному розмірі 71 974 284,05 грн.
Як зазначає позивач, відповідачем було порушено свої договірні зобов'язання із оплати придбаної у грудні 2022 року, лютому-липні та вересні 2023 року електричної енергії, внаслідок чого у останнього виникла заборгованість за період грудень 2022 року, лютий-липень та вересень 2023 року, що в загальній сумі складає 10 768 034,53 грн.
У зв'язку з тим, що вказана заборгованість не була сплачена відповідачем у добровільному порядку, позивач звернувся із даним позовом до суду, у якому, крім суми основного боргу, за порушення строків оплати заявив до стягнення також 3% річних у розмірі 95 878,95 грн та інфляційні втрати у розмірі 302 929,13 грн.
Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував, вказуючи на наявності правових підстав для застосування до спірних правовідносин наказу Міністерства енергетики України № 206 від 15.06.2022 "Про розрахунок з виробниками за "зеленим" тарифом", правомірність видачі якого була встановлена при розгляді адміністративної справи № 640/10894/22. Так, відповідач зазначив, що поточний обсяг його розрахунків з позивачем за спірний період перевищує допустимий рівень відповідно до наказу Міністерства енергетики України № 206 від 15.06.2022, а тому відповідні розрахунки здійснюються ним належним чином з урахуванням регуляторних актів щодо обсягу оплати електричної енергії. За таких підстав відповідач не визнає нарахування позивачем 3% річних та інфляційних втрат за прострочення виконання грошового зобов'язання, оскільки вважає, що при оплаті вартості електроенергії за Договором Гарантований покупець діє в рамках чинного законодавства, будь-яке прострочення виконання ним своїх зобов'язань перед позивачем відсутнє. При цьому, за доводами відповідача, при здійсненні нарахувань 3% річних та інфляційних втрат, позивачем не було враховано положень пп. 16 п. 1 постанови НКРЕКП від 25.02.2022 № 332 щодо зупинення нарахування 3% річних та інфляційних втрат.
Разом з тим, відповідачем заявлено про зменшення розміру 3% річних та інфляційних втрат на 99%, а саме до 3 988,08 грн.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України), цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відносини, пов'язані з виробництвом, передачею, розподілом, купівлею-продажем, постачанням електричної енергії для забезпечення надійного та безпечного постачання електричної енергії споживачам з урахуванням інтересів споживачів, розвитку ринкових відносин, мінімізації витрат на постачання електричної енергії та мінімізації негативного впливу на навколишнє природне середовище регулює Закон України "Про ринок електричної енергії".
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону України "Про ринок електричної енергії", учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах. Для забезпечення функціонування ринку електричної енергії укладається, зокрема, двосторонній договір купівлі-продажу електричної енергії (двосторонній договір).
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).
Частиною 1 ст. 692 ЦК України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Статтею 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 526, 625 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Аналогічне положення стосовно господарських зобов'язань міститься у ст. 193 Господарського кодексу України (далі також - ГК України).
Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Суд, проаналізувавши наявні в матеріалах справи докази, зазначає, що обставини щодо належного виконання позивачем своїх зобов'язань за Договором та продажу відповідачу електричної енергії у спірні періоди підтверджені належними та допустимими доказами та відповідачем не спростовані. Будь-яких заперечень щодо обсягу або вартості придбаної електроенергії відповідачем не наведено.
Відтак, з урахуванням здійснених відповідачем попередніх оплат за отриману в спірний період електричну енергію, розмір заборгованості відповідача перед позивачем становить 10 768 034,53 грн, яка підтверджена матеріалами справи.
Суд встановив, що сторони у договорі погодили, що порядок розрахунків за електричну енергію здійснюється відповідно до Порядку № 641.
Відповідно до п. 10.1. глави 10 Порядку (у редакції, яка діяла у спірний період), до 15 числа (включно) розрахункового місяця гарантований покупець здійснює оплату платежу продавцям із забезпеченням їм пропорційної оплати відповідно до оперативних даних щодо обсягу товарної продукції, наданої АКО, підписаної КЕП, за перші 10 днів розрахункового місяця, що визначається відповідно до обсягів відпуску електричної енергії генеруючими одиницями продавця, що визначені відповідно до пунктів 8.7 та 8.8 глави 8 цього Порядку, з урахуванням авансових платежів та заборгованості продавця перед гарантованим покупцем за спожиту електричну енергію.
До 25 числа (включно) розрахункового місяця гарантований покупець здійснює оплату платежу продавцям із забезпеченням їм пропорційної оплати відповідно до оперативних даних щодо обсягу товарної продукції, наданої АКО, підписаної КЕП, за перші 20 днів розрахункового місяця, що визначається відповідно до обсягів відпуску електричної енергії генеруючими одиницями продавця, що визначені відповідно до пунктів 8.7 та 8.8 глави 8 цього Порядку, з урахуванням авансових платежів та заборгованості продавця перед гарантованим покупцем за спожиту електричну енергію.
Відповідно до п. 10.4 глави 10 Порядку після отримання від продавця акта купівлі-продажу протягом двох робочих днів з дати затвердження Регулятором розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, наданої гарантованим покупцем у розрахунковому місяці, гарантований покупець здійснює остаточний розрахунок з продавцем із забезпеченням йому 100% оплати відпущеної електричної енергії попереднього розрахункового періоду (місяця) з урахуванням авансових платежів.
Виходячи з наведених положень, оплату відповідач зобов'язаний був здійснювати у кожному розрахунковому місяці за куплену електричну енергію у позивача у три етапи: перший (авансовий) - до 15 числа (включно) розрахункового місяця; другий (авансовий) - до 25 числа (включно) розрахункового місяця; третій (остаточний, у розмірі 100%) - протягом трьох робочих днів після отримання акту та оприлюднення рішення НКРЕКП про затвердження розміру вартості послуги.
В той же час, з 26.01.2024 Порядок № 641 діє у новій редакції, відповідно до постанови НКРЕКП від 24.01.2024 № 178.
Так, відповідно до п. 11.4 Порядку (в редакції з 26.01.2024), гарантований покупець забезпечує проведення розрахунку та здійснення оплати за відпущену продавцем за "зеленим" тарифом у попередньому розрахунковому періоді (місяці) електричну енергію протягом п'яти робочих днів з дня оприлюднення рішення Регулятора щодо затвердження розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, наданої гарантованим покупцем у розрахунковому місяці.
При визначенні суми коштів для здійснення остаточного місячного платежу за відпущену продавцем за "зеленим" тарифом у попередньому розрахунковому періоді (місяці) електричну енергію гарантованим покупцем, зокрема враховується сума коштів, сплачених такому продавцю за "зеленим" тарифом шляхом здійснення авансових платежів, та сума коштів, отриманих гарантованим покупцем від ОСП відповідно до Договору про надання послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел.
Постановою НКРЕКП від 15.05.2024 № 946 затверджено розмір вартості послуги із забезпечення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, наданої ДП "Гарантований покупець" у вересні-листопаді 2022 року та у жовтні 2023 року. Вказане рішення Регулятора оприлюднено на офіційному веб-сайті останнього - 16.05.2024.
Щодо застосування до спірних правовідносин сторін приписів п. 11.4 Порядку №641 (в редакції з 26.01.2024), то суд зазначає, що під час розгляду справи має застосовуватися той нормативно-правовий акт, який набув чинності та залишається чинним на момент виникнення та припинення спірних правовідносин.
Як зазначено вище, строк остаточного розрахунку за електричну енергію відповідного періоду, сторони, в тому числі керуючись і принципом свободи договору, визначили з вказівкою на подію, яка має неминуче настати (затвердження вартості послуги НКРЕКП).
Отже, до затвердження рішення регулятора щодо розміру вартості послуги у відповідному місяці у гарантованого покупця не виникає зобов'язання з остаточного розрахунку за електроенергію.
З урахуванням викладеного, у даному випадку підлягають застосуванню норми права, що діяли на момент затвердження відповідною постановою НКРЕКП вартості послуг.
Оскільки постанова НКРЕКП № 946 затверджена після 26.01.2024, то розрахунки за електричну енергію, відпущену в спірний період мали здійснюватись у строки, встановлені п. 11.4 Порядку (в редакції з 26.01.2024).
Таким чином, відповідач мав здійснити остаточний розрахунок за поставку електричної енергії у вересні, листопаді 2022 року та жовтні 2023 року - до 17.05.2024 (включно).
Отже, строк виконання зобов'язання відповідача перед позивачем зі 100% оплати за поставлену електричну енергію за спірні періоди станом на час розгляду справи є таким, що настав.
Разом з тим, суд встановив, що після відкриття провадження у даній справі відповідач сплатив на користь позивача заборгованість за договором у загальному розмірі 6 978 884,79 грн, що підтверджується випискою по рахунку позивача.
Пунктом 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України визначено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Суд зазначає, що господарський суд закриває провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.
За таких обставин, оскільки відповідач сплатив борг у загальному розмірі 6 978 884,79 грн, суд дійшов висновку про закриття провадження у справі № 910/10520/24 в частині стягнення основного боргу у зазначеній сумі, у зв'язку з відсутністю предмету спору між сторонами в цій частині.
Враховуючи наведене, несплаченою залишається заборгованість у розмірі 3 789 149,74 грн.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Отже, суд дійшов висновку, що відповідачем порушено взяті на себе зобов'язання за Договором щодо повної сплати коштів за продану позивачем у грудні 2022 року, лютому-липні та вересні 2023 року електричну енергію, у зв'язку з чим позовні вимоги про стягнення з останнього коштів основного боргу у розмірі 3 789 149,74 грн підлягають задоволенню.
Відповідні доводи відповідача про необхідність дотримання ним положень наказу Міненерго від 15.06.2022 № 506, суд відхиляє, зазначаючи таке.
Відповідно до положень ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відтак, належним виконанням основного зобов'язання покупця за Договором є сплата у повному обсязі вартості придбаного ним товару.
Суд зауважує, що наказ № 206 ніяким чином не обмежує право продавця електричної енергії за "зеленим" тарифом на отримання повної вартості проданої електричної енергії, за укладеним сторонами договором, а також не змінює терміни виникнення та виконання грошових зобов'язань гарантованого покупця щодо проведення остаточних розрахунків за договором та згідно з положеннями Порядку № 641.
Як вже зазначалось, строк остаточного розрахунку за електричну енергію відповідного періоду сторони, в тому числі керуючись і принципом свободи договору, визначили з вказівкою на подію, яка має неминуче настати (затвердження вартості послуги Регулятором) з посиланням на положення Порядку.
Водночас, в матеріалах даної справи відсутні докази щодо внесення змін до договору в частині розрахунків за спірний період, тоді як саме вищевказаним договором регулюються господарсько-правові відносини його учасників, який відповідно до ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання обома сторонами.
При цьому, варто наголосити на тому, що станом на дату настання строку оплати за заявлений період наказ Міністерства енергетики України № 206 від 15.06.2022 втратив свою чинність.
За таких обставин, зважаючи на те, що своєчасна оплата наданих позивачем послуг є одним з основних обов'язків відповідача, належне виконання якого вимагається Договором та законом, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 3 789 149,74 грн.
Разом із цим, у зв'язку із неналежним виконанням відповідачем зобов'язань, позивач просить стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 95 878,95 грн та інфляційні втрати у розмірі 302 929,13 грн.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.08.2023 у справі №922/567/22).
Зважаючи на вищенаведені норми законодавства, вимоги про стягнення інфляційної складової боргу та 3% річних є такими, що заявлені позивачем правомірно та підлягають задоволенню.
Перевіривши розрахунок позивача щодо заявлених до стягнення з відповідача сум 3% річних та інфляційних, суд встановив, що вимоги щодо стягнення інфляційних втрат та 3% річних підлягають задоволенню у заявленому позивачем розмірі.
Відповідач, в свою чергу, жодних обґрунтованих заперечень щодо здійсненого розрахунку 3% річних та інфляційних втрат не навів, свого контр-розрахунку таких нарахувань не надав.
При цьому, суд відхиляє посилання відповідача на постанову НКРЕКП від 25.02.2022 № 332, оскільки підпунктом 16 пункту 1 вказаної постанови передбачено зупинення нарахування та стягнення саме штрафних санкцій, передбачених договорами, які укладені між учасниками ринку електричної енергії відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії", тоді як 3% річних за своєю правовою природою не є штрафними санкціями, в розумінні ст. 549 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України.
На підставі зазначеного, 3% річних та інфляційні втрати також не можуть бути зменшені судом, оскільки такі нарахування є способом компенсації майнових втрат кредитора, а не способом відшкодування шкоди. Посилання відповідача на практику Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 судом не беруться до уваги, так як викладена правова позиція у вказаній справі щодо права суду зменшувати розмір процентів річних, нарахованих відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, у даному випадку не може бути застосована, оскільки у зазначеній постанові судом була надана оцінка правовідносинам, в яких сторони в договорі збільшили розмір відсотків річних, передбачених ст. 625 Цивільного кодексу України. У той же час у даній справі розмір відсотків річних сторонами у договорі не збільшувався, порівняно з розміром, визначеним у ст. 625 Цивільного кодексу України, застосування позивачем відповідальності за порушення грошового зобов'язання відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України здійснено з урахуванням 3 % річних, що відповідає чинному законодавству України.
Також суд звертає увагу відповідача на те, що Велика Палата Верховного Суду не зазначала про можливість зменшення інфляційних втрат. При цьому, законом не передбачено права суду на зменшення інфляційних втрат.
Щодо посилань відповідача на дію воєнного стану в Україні як дію обставин непереборної сили, зазначає, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціального (заздалегідь встановленого) характеру. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона, яка посилається на конкретні обставини, повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність та відповідний їх вплив на сторону.
В підтвердження наявності форс-мажорних обставин відповідач відповідних доказів суду не надав, а тому такі посилання ДП "Гарантований покупець" є безпідставними.
Згідно із ч. 2-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Частиною 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З урахуванням вищевикладеного, оцінивши подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.
Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, на відповідача у зв'язку з тим, що спір виник внаслідок його неправильних дій.
Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України, у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97 від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", №49684/99 від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019 Верховного Суду по справах №910/13407/17 та №915/370/16.
З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як законодавчо необґрунтовані та безпідставні.
Керуючись ст. 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Закрити провадження у справі № 910/10520/24 в частині вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Єдиний Енергостандарт" до Державного підприємства "Гарантований покупець " про стягнення основного боргу в розмірі 6 978 884,79 грн.
2. Решту позовних вимог задовольнити повністю.
3. Стягнути з Державного підприємства "Гарантований покупець" (01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, 27, ідентифікаційний код 43068454) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Єдиний Енергостандарт" (40004, м. Суми, вул. Реміснича, 35, 1 поверх, приміщення 1А, ідентифікаційний код 38708941) 3 789 149 (три мільйона сімсот вісімдесят дев'ять тисяч сто сорок дев'ять) грн 74 коп. заборгованості, 95 878 (дев'яносто п'ять тисяч вісімсот сімдесят вісім) грн 95 коп. 3% річних, 302 929 (триста дві тисячі дев'ятсот двадцять дев'ять) грн 13 коп. інфляційних втрат та 62 819 (шістдесят дві тисячі вісімсот дев'ятнадцять) грн 37 коп. грн судового збору.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду відповідно до положень Господарського процесуального кодексу України подається до Північного апеляційного господарського суду протягом 20 (двадцяти) днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 18.03.2025.
Суддя О.В. Мандриченко