ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
13.03.2025Справа № 910/14985/24
Господарський суд міста Києва у складі судді Павленка Є.В., за участю секретаря судового засідання Білошицької А.В., розглянувши матеріали справи за позовом Приватного акціонерного товариства "Віпцем" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Геотехкомпані" про стягнення 389 340,02 грн,
за участю представників:
позивача: Негрута І.О.;
відповідача: не з'явився;
У листопаді 2024 року Приватне акціонерне товариство "Віпцем" (далі - Товариство) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Геотехкомпані" (далі - Підприємство) про стягнення 389 340,02 грн, з яких: 327 696,20 грн - основна заборгованість, 44 575,66 грн - пеня, 17 068,16 грн - 10% річних.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за укладеним між сторонами договором поставки від 18 грудня 2023 року № 3111 у частині повної та своєчасної оплати поставленого Товариством товару.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10 грудня 2024 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачеві строк для усунення її недоліків.
16 грудня 2024 року через систему "Електронний суд" від позивача на виконання вимог вказаної ухвали надійшли документи для усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20 грудня 2024 року відкрито провадження у справі № 910/14985/24, вирішено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 23 січня 2025 року.
6 січня 2025 року через систему "Електронний суд" від представника Товариства надійшла заява від цієї ж дати про його участь у засіданнях у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів через систему відеоконференцзв'язку "EasyCon", яку ухвалою Господарського суду міста Києва від 7 січня 2025 року задоволено частково.
У підготовчому засіданні 23 січня 2025 року суд без виходу до нарадчої кімнати постановив протокольну ухвалу про відкладення засідання на 13 лютого 2025 року.
У підготовчому засіданні 13 лютого 2025 року протокольною ухвалою з власної ініціативи суду продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13 лютого 2025 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 13 березня 2025 року.
У судовому засіданні 13 березня 2025 року представник Товариства підтримав вимоги, викладені у позовній заяві, та наполягав на їх задоволенні.
Відповідач про дату, час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином та у встановленому законом порядку, проте явку свого уповноваженого представника у призначені засідання не забезпечив, будь-яких клопотань на адресу суду не направив, заяв по суті спору не подав.
Положеннями частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву в установлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Беручи до уваги те, що сторони були належним чином повідомлені про розгляд даної справи, а також враховуючи наявність достатньої кількості документів для її розгляду по суті, суд дійшов висновку про розгляд цієї справи за наявними матеріалами без участі представника відповідача.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
18 грудня 2023 року між Підприємством та Приватним акціонерним товариством "Дікергофф Цемент Україна" (яке змінило своє найменування на Товариство) було укладено договір поставки № 3111, за умовами якого останнє зобов'язалося передати (поставити) у власність відповідача цемент у кількості, асортименті, у строки та на умовах, визначених цим правочином, а Підприємство - прийняти вказаний товар і сплатити за нього визначену цією угодою ціну.
Даний договір підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений їх печатками.
Загальна кількість цементу, що повинен бути поставлений за договором протягом 2024 року, визначається сторонами згідно з додатками до цього правочину, якими сторони визначають обсяг поставок, ціну та умови поставки цементу на певний строк, зазначений у такому додатку. Додатки до договору укладаються, як правило, щодо поставок цементу на період 1 календарний місяць (пункт 2.1. вказаного правочину).
Відповідно до пунктів 3.1. та 3.2. договору цемент поставляється постачальником автомобільним або залізничним транспортом лише на умовах FСА або СРТ місце призначення (відповідно до умов Міжнародних правил Інкотермс у редакції 2010 року). При цьому, умови поставки партії цементу й вид транспорту, в якому має бути поставлена така партія, визначаються сторонами додатково та вказуються в додатках до договору, які після їх підписання повноважними представниками сторін є невід'ємною частиною цього правочину.
За умовами пунктів 3.4. та 3.5. договору документами, які підтверджують факт поставки цементу покупцю, є: у разі поставки цементу автомобільним транспортом - видаткова накладна на поставлений цемент, видана постачальником; у разі поставки цементу залізничним транспортом - залізнична накладна або квитанція про приймання вантажу з відповідною відміткою представника перевізника (залізниці) про отримання вантажу до перевезення. Не зважаючи на будь-які інші положення договору, сторони домовились, що датою поставки цементу вважається дата передачі завантаженого на транспортний засіб товару перевізнику незалежно від виду транспорту, в якому відбувається поставка, та умов поставки цементу, визначених сторонами в додатках до цього правочину.
Ціна цементу, що буде поставлятися протягом терміну дії договору, погоджується сторонами щодо кожної партії та вказується в додатках до договору. Загальна вартість цього правочину визначається як сукупна вартість цементу, що буде поставлений протягом терміну його дії (пункти 6.1. та 6.2. договору).
Відповідно до пунктів 7.1., 7.2. та 7.6. договору оплата цементу за цим правочином здійснюється покупцем у національній грошовій одиниці України - гривні, шляхом безготівкового переказу грошових коштів на один із поточних рахунків постачальника, реквізити якого вказані в розділі 14 договору. Покупець зобов'язаний оплатити партію цементу, вказану у відповідній заявці, авансом до дати поставки замовленої партії цементу, тобто шляхом внесення передплати в розмірі 100% вартості замовленої партії товару. Сторони погодились, що датою оплати цементу буде вважатись дата зарахування грошових коштів у сумі здійсненого платежу на поточний рахунок постачальника.
Цей договір набирає чинності з 1 січня 2024 року та діє до 31 грудня 2024 року. Після закінчення цього терміну покупець втрачає право вимагати від постачальника поставки цементу на умовах, передбачених у вказаному договорі. Проте, закінчення зазначеного терміну не звільняє покупця від обов'язку оплати раніше отриманий цемент, з урахуванням штрафних санкцій та/або збитків (пункти 10.1. та 10.2. договору).
У додатку до договору від 9 травня 2024 року № 1-05/2024-VO сторони погодили поставку цементу (ПЦ ІІ/А-Ш-500Р-Н насип портландцемент), вартістю 4 205,40 грн з ПДВ за 1 тонну, на умовах FСА (самовивіз покупцем з пункту відвантаження: місто Здолбунів, вулиця Шевченка, будинок 1, "Волинь-Цемент" філія ПрАТ "Дікергофф Цемент Україна"), загальною орієнтовною кількістю 500 тонн.
У додатку до договору від 9 травня 2024 року № 1-05/2024-LV сторони погодили поставку цементу (ПЦ ІІ/А-Ш-500Р-Н насип портландцемент), вартістю 4 281,00 грн з ПДВ за 1 тонну, на умовах FСА (самовивіз покупцем з пункту відвантаження: місто Львів, вулиця Городоцька, будинок 222), загальною орієнтовною кількістю 300 тонн.
Судом встановлено, що на виконання умов вказаного правочину 19 травня 2024 року позивач поставив, а відповідач прийняв обумовлений договором товар, загальною вартістю 424 418,34 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи належним чином засвідченими копіями видаткових накладних від 19 травня 2024 року: № 90520065 на суму 113 189,64 грн, № 90520066 на суму 101 802,18 грн, № 90520067 на суму 104 113,92 грн, № 90520068 на суму 105 312,60 грн. Вказані видаткові накладні підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені їх печатками без зауважень відповідача щодо кількості та якості поставленого товару.
Про належне виконання позивачем своїх зобов'язань за наведеним договором також свідчить відсутність з боку Підприємства претензій та повідомлень про порушення постачальником умов цього правочину.
Проте всупереч умовам договору відповідач взятий на себе обов'язок з оплати поставленого позивачем товару в повному обсязі не виконав, заборгувавши Товариству 327 696,20 грн.
Зі змісту наявної у матеріалах справи копії акта звіряння розрахунків за період з 1 січня 2024 року по 30 вересня 2024 року, підписаного уповноваженими представниками обох сторін та скріпленого печатками вказаних юридичних осіб, вбачається, що Підприємство визнало наявну в нього станом на 30 вересня 2024 року заборгованість за договором у загальному розмірі 327 696,20 грн. Під час розгляду даної справи відповідач заперечень щодо розміру зазначеної основної заборгованості не подавав.
18 липня 2024 року позивач звернувся до Підприємства з претензією від вказаної дати вих. № 294, у якій просив останнє сплатити вказану суму заборгованості за договором. Однак, ця претензія залишена відповідачем без задоволення.
Частинами 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори й інші правочини.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Відповідно до статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Положеннями статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
При цьому, як зазначалося судом, у пункті 7.2. договору сторони узгодили, що оплата продукції здійснюється на умовах 100% передоплати.
Відповідно до статті 538 ЦК України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання. При зустрічному виконанні зобов'язання сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту. Сторона, яка наперед знає, що вона не зможе виконати свого обов'язку, повинна своєчасно повідомити про це другу сторону. Якщо зустрічне виконання обов'язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов'язку, друга сторона повинна виконати свій обов'язок.
Наведене свідчить про те, що поставка Товариством відповідачу обумовленої договором та додатками до нього продукції без повної попередньої оплати не є вчиненням конклюдентних дій, які призвели до фактичної зміни умов договору, зокрема, щодо порядку розрахунків, оскільки позивач скористався своїм законним правом у зустрічному зобов'язанні.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 7 серпня 2019 року в справі № 925/31/17.
За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Оскільки сума заборгованості Підприємства, яка складає 327 696,20 грн, підтверджена належними доказами, наявними в матеріалах справи, і останнє на момент прийняття рішення не надало документів, які свідчать про погашення вказаної заборгованості перед позивачем, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимоги останнього про стягнення з відповідача зазначеної суми боргу. Враховуючи вищевикладене, така вимога підлягає задоволенню.
У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем покладеного на нього обов'язку щодо своєчасної оплати поставленого товару, позивач також просив суд стягнути з відповідача 17 068,16 грн 10% річних, нарахованих на вищевказану суму основної заборгованості за період з 20 травня 2024 року по 25 листопада 2024 року.
За частиною 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У пункті 8.2. договору сторони погодили, що у випадку порушення строків оплати цементу постачальник має право стягнути, а покупець - зобов'язаний сплатити постачальнику (на його вимогу) додатково проценти в розмірі 10% річних, які нараховуються на розмір несплачених покупцем грошових сум, починаючи з першого дня прострочення оплати, та нараховуються за весь період прострочення до дня повного погашення заборгованості.
Оскільки заявлений позивачем до стягнення розмір процентів річних відповідає вимогам чинного законодавства та положенням договору, не перевищує розрахованих судом сум, тому позовна вимога про стягнення з відповідача 10% річних підлягає задоволенню в повному обсязі.
Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором поставки, Товариство просило суд стягнути з Підприємства 44 575,66 грн пені, нарахованої на суму основної заборгованості за період з 20 травня 2024 року по 25 листопада 2024 року згідно наданого позивачем розрахунку.
Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.
За змістом частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Згідно з частиною 3 вищезазначеної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (частина 1 статті 550 ЦК України).
Частиною 1 статті 552 ЦК України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов'язку в натурі.
Приписами статті 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно з частиною 4 статті 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (частина 6 статті 231 ГК України).
Преамбулою Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" (далі - Закон) передбачено, що цей закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності.
Згідно статей 1, 3 цього Закону платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.
Умовами пункту 8.2. договору сторони передбачили, що в разі порушення покупцем строків оплати цементу, встановлених пунктом 7.2. цього правочину, постачальник має право стягнути, а покупець - зобов'язаний відшкодувати постачальнику (на його вимогу) в повному обсязі всі збитки, які викликані в останнього в результаті такого порушення, а також сплатити постачальнику неустойку у вигляді пені в розмірі подвійного розміру облікової ставки Національного банку України, яка діяла під час прострочення оплати, за кожен день такого прострочення. Неустойка (пеня) нараховується на розмір несплачених покупцем грошових сум, починаючи з першого дня прострочення оплати, та нараховується за увесь період прострочення оплати покупцем до дня повного погашення заборгованості.
Оскільки заявлений Товариством до стягнення розмір пені є арифметично вірним, відповідає вимогам чинного законодавства та положенням договору, позов у частині стягнення з відповідача суми цієї штрафної санкції також підлягає задоволенню.
За змістом статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.
Частиною 1 статті 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно зі статтею 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною 1 статті 77 ГПК України встановлено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
За таких обставин, позов Товариства підлягає задоволенню.
Відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись статтями 86, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Геотехкомпані" (03126, місто Київ, вулиця Качалова (Володимира Качали), будинок 5-В; ідентифікаційний код 43611488) на користь Приватного акціонерного товариства "Віпцем" (03083, місто Київ, вулиця Пирогівський шлях, будинок 26; ідентифікаційний код 04880386) 327 696 (триста двадцять сім тисяч шістсот дев'яносто шість) грн 20 коп. основного боргу, 44 575 (сорок чотири тисячі п'ятсот сімдесят п'ять) грн 66 коп. пені, 17 068 (сімнадцять тисяч шістдесят вісім) грн 16 коп. 10% річних та 5 840 (п'ять тисяч вісімсот сорок) грн 10 коп. судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено та підписано 18 березня 2025 року.
СуддяЄ.В. Павленко