ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
04.03.2025Справа № 910/7155/24
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Промгаз Сіті", м. Київ
до Державного підприємства "Національна кіностудія художніх фільмів імені Олександра Довженка", м. Київ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Державне агентство України з питань кіно, м. Київ
про стягнення 1 408 760,09 грн,
Суддя Морозов С.М.
За участю представників сторін:
від позивача: Невструєв Л.Б. (керівник);
від відповідача: Юровський А.Г. (в порядку самопредставництва);
від третьої особи: Гробова М.А. (в порядку самопредставництва).
10.06.2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Промгаз Сіті" (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Державного підприємства "Національна кіностудія художніх фільмів імені Олександра Довженка" (відповідач) суми заборгованості в розмірі 1 251 831,83 грн, суми інфляційних втрат в розмірі 12 557,16 грн, суми 3% річних в розмірі 13 647,02 грн, суми пені в розмірі 130 724,08 грн, у зв'язку з невиконанням відповідачем умов Договору про постачання електричної енергії споживачу №168 від 28.11.2023 року, в частині оплати поставленої позивачем електроенергії в грудні 2023 року.
Згідно витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, матеріали №910/7155/24 передані на розгляд судді Морозову С.М.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.06.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справ за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 13.08.2024.
08.07.2024 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що відповідач частково визнає позовні вимоги, але суму, яку він визнає не може зазначити, оскільки сторонами не проведено взаємної звірки. Окрім того, відповідач повідомив суд, що є державною організацією і у зв'язку з скрутним фінансовим становищем просить суд зменшити розмір пені та фінансових санкцій.
13.08.2024 до суду від відповідача надійшла заява про залучення Державного агентства України з питань кіно до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача.
В підготовчому засіданні 13.08.2024 судом було залучено Державне агентство України з питань кіно до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача та відкладено підготовче засідання до 15.10.2024.
27.08.2024 до суду від третьої особи надійшли пояснення, в яких він просив суд вирішити спір за наявними в справі доказами.
14.10.2024 до суду від позивача надійшла заява про розгляд справи без участі представника.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.10.2024 учасників справи повідомлено про те, що підготовче засідання, призначене на 15.10.2024 не відбулося у зв'язку з надходженням сигналу "Повітряна тривога" в м. Києві. Наступне засідання призначено на 03.12.2024.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.12.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 04.03.2025.
28.02.2025 до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Промгаз Сіті" надійшла заява про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
Ухвалою від 03.03.2025 року вирішено заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Промгаз Сіті" про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів задовольнити та здійснити розгляд справи у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
В судовому засіданні 04.03.2025 судом було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
У засіданнях здійснювалась фіксація судового процесу технічним засобами у відповідності до статті 222 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -
28.11.2023 року між позивачем (постачальник) та відповідачем (споживач) укладено Договір про постачання електричної енергії споживачу №168 (надалі - Договір), відповідно до п. 2.1. якого постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього Договору.
Споживач розраховується з постачальником за електричну енергію за цінами, що визначаються відповідно до механізму визначення ціни електричної енергії, згідно з обраною споживачем комерційною пропозицією, яка є додатком 2 до Договору. (п. 5.1. Договору).
Розрахунковим періодом за цим Договором є календарний місяць (з 00.00 год. першого до 24.00 год. останнього числа місяця включно). (п. 5.2.1. Договору).
Оплата рахунка постачальника має бути здійснена споживачем у строки, визначений у рахунку, протягом 5 робочих днів від дати його отримання споживачем, але н пізніше 25-го числа місяця, наступного за місяцем поставки електричної енергії. (п. 4. Комерційної пропозиції Додатку №2 до Договору).
Додатком №3 до Договору сторони оформили перелік об'єктів точок комерційного обліку споживача.
На виконання умов Договору позивач надавав відповідачу послуги з передачі електричної енергії за період грудень 2023 року на загальну суму 1 251 831,83 грн згідно Акту №ПГС00001146 від 31.12.2023 року.
Відповідач оплату за послуги з передачі електричної енергії за спірний період не здійснив.
Внаслідок порушення відповідачем умов договору щодо своєчасної і повної сплати коштів за надані послуги за період грудень 2023 року у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем за надані послуги у розмірі 1 251 831,83 грн.
Наведені обставини стали підставою для звернення позивача до суду з позовом у цій справі про стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 1 251 831,83 грн, суми пені в розмірі 130 724,08 грн, суми 3% річних в розмірі 13 647,02 грн та суми інфляційних втрат в розмірі 12 557,16 грн.
Відповідач визнав частину позовних вимог, проте не зміг визначити який саме розмір позовних вимог ним визнано, з огляду на те, що між сторонами не підписано акт звірки. Відповідач також просив суд зменшити розмір штрафних та фінансових санкцій, з огляду на скрутне матеріальне становище підприємства.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За приписами статей 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.
Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
З огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип презумпції правомірності правочину, суд приймає Договір, укладений між сторонами, як належну підставу, у розумінні норм статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків.
За своїм змістом та правовою природою укладений сторонами договір є договором надання послуг, який підпадає під правове регулювання норм статей 901-907 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Згідно з ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Згідно з статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Наявність, обсяг заборгованості відповідача у розмірі 1 251 831,83 грн та настання строку виконання обов'язку щодо сплати не були спростовані останнім.
Позивачем доведено суду факт порушення з боку відповідача своїх зобов'язань щодо не здійснення оплати послуг з передачі електричної енергії, тоді як строк виконання відповідачем зобов'язання з оплати настав.
Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України та положень договору, зважаючи на відсутність в матеріалах справи контррозрахунку суми заявленої до стягнення та враховуючи, що позивач має право вільно обирати незаборонений законом спосіб захисту прав і свобод, у тому числі й судовий, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості у розмірі 1 251 831,83 грн.
Позивачем також заявлено до стягнення з відповідача суму пені в розмірі 130 724,08 грн.
Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.
За змістом частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (частина 1 статті 550 ЦК України).
Приписами статті 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Як встановлено пунктом 7. Комерційної пропозиції (Додаток №2 до Договору) споживачу нараховується пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діє на день прострочення з урахуванням індексу інфляції та 3% річних, за кожен день прострочення, без обмеження періоду нарахування, до дати повної оплати.
Необхідно зазначити, що такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір передбачено ст. 549 ЦК України, ч. 6 ст. 231 ГК України, статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та ч. 6 ст. 232 ГК України.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
В той же час згідно з нормою ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до статті 343 ГК України, платники і одержувачі коштів здійснюють контроль за своєчасним проведенням розрахунків та розглядають претензії, що виникли, без участі установ банку. Платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. У разі затримки зарахування грошових надходжень на рахунок клієнта банки сплачують на користь одержувачів грошових коштів пеню у розмірі, що передбачається угодою про проведення касово-розрахункових операцій, а за відсутності угоди про розмір пені - в розмірі, встановленому законом. Платник зобов'язаний самостійно нараховувати пеню на прострочену суму платежу і давати банку доручення про її перерахування з наявних на рахунку платника коштів.
Судом перевірено розрахунок суми пені і встановлено, що він відповідає зазначеним вище нормам і є арифметично вірними, а тому, позовні вимоги про стягнення з відповідача суми пені в розмірі 130 724,08 грн є обґрунтованими.
Разом із тим, дослідивши зміст клопотання відповідача про зменшення заявленого позивачем до стягнення розміру пені, суд зазначає таке.
Главою 24 Господарського кодексу України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.
За частиною 2 статті 216 Господарського кодексу України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.
Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі.
За частинами 1, 2 статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 Цивільного кодексу України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.
Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.
Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Наприклад, такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549-552 Цивільного кодексу України. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити.
Так, відповідно до частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають значення.
Згідно з частиною 1 статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Аналіз приписів статей 551 Цивільного кодексу України, 233 Господарського кодексу України дає підстави для висновку про те, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов'язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки; господарський суд повинен надати оцінку поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Вирішуючи питання про зменшення розміру штрафних санкцій, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен, зокрема, об'єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру неустойки наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та інше. При цьому, обов'язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.
У той же час зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10.09.2019 року в справі № 904/4685/18, від 21.11.2019 року в справі № 916/553/19.
Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. Зазначені норми ставлять право суду на зменшення неустойки в залежність від співвідношення її розміру і збитків. При цьому слід враховувати, що правила частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником.
Отже, наявність обставин, які мають істотне значення при вирішенні питання про зменшення розміру санкцій, вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації.
Мотивуючи клопотання про зменшення розміру санкцій відповідач посилався, зокрема, на те, що він є державним підприємством і перебуває у вкрай важкому фінансово-економічному становищі. Окрім того, Постановою державного виконавця №71594638 від 18.04.2023 року накладено арешти на кошти на рахунках підприємства.
Суд зазначає, що неустойка має подвійну правову природу. Вона є водночас способом забезпечення виконання зобов'язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов'язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання боржником. Завданням неустойки, як способу забезпечення виконання зобов'язання та міри відповідальності, є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов'язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов'язання. Метою застосування неустойки є в першу чергу захист інтересів кредитора, однак не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб'єкта господарської діяльності. Відтак, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості. При цьому законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, і дане питання вирішується судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
У свою чергу, судом прийнято до уваги значний розмір нарахованої позивачем неустойки, вжиття підприємством залежних від нього заходів по виконанню зобов'язань згідно з Договором.
З огляду на вищевказане, з урахуванням інтересів обох сторін, зазначених відповідачем причин та обставин прострочення виконання ним договірних зобов'язань з виконання робіт, зважаючи на відсутність у матеріалах справи будь-яких доказів на підтвердження факту понесення позивачем збитків внаслідок допущеного відповідачем прострочення, а також враховуючи значний розмір та невідповідність, на переконання суду, такого розміру стягуваних штрафних санкцій наслідкам порушення підприємством зобов'язання зі своєчасної оплати, суд дійшов висновку про те, що в даному конкретному випадку є можливим зменшення розміру нарахованої позивачем суми пені на 50%. Таке зменшення суд вважає оптимальним балансом інтересів сторін у спорі, що запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін.
Відтак, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума пені в розмірі 65 362,04 грн, тоді як у решті позовних вимог слід відмовити.
Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача суму 3% річних в розмірі 13 647,02 грн та суму інфляційних втрат в розмірі 12 557,16 грн.
Частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України визначено обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3% річних від простроченої суми.
Здійснивши перевірку наведених позивачем розрахунків збитків від інфляції та 3% річних, в межах заявлених позивачем періодів, суд встановив, що вони виконані арифметично вірно, відтак, сума збитків від інфляції та 3% річних, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, не виходячи за межі визначених позивачем періодів, за розрахунком позивача, становить 13 647,02 грн - 3% річних та 12 557,16 грн - збитків від інфляції.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Підсумовуючи викладені вище фактичні обставини, виходячи з системного аналізу положень чинного законодавства та матеріалів справи в цілому, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є частково обґрунтованими, у зв'язку з чим до стягнення з відповідача підлягає сума основного боргу в розмірі 1 251 831,53 грн, сума пені в розмірі 65 362,04 грн, сума 3% річних в розмірі 13 647,02 грн та сума інфляційних втрат в розмірі 12 557,16 грн.
Судові витрати позивача по сплаті судового збору в сумі 16 905,12 грн, відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з тим, що несплата суми боргу виникла з вини відповідача, покладаються на останнього.
Керуючись статтями 73-74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Державного підприємства «Національна кіностудія художніх фільмів імені Олександра Довженка» (ідентифікаційний код 02404380, місцезнаходження: 03057, м. Київ, просп. Берестейський, буд. 44) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Промгаз Сіті» (ідентифікаційний код 41559270, місцезнаходження: 04080, м. Київ, вул. Сагайдачного, 25Б, офіс 203) суму боргу в розмірі 1 251 831,83 грн (один мільйон двісті п'ятдесят одна тисяча вісімсот тридцять одна гривня 83 копійки), суму пені в розмірі 65 362,04 грн (шістдесят п'ять тисяч триста шістдесят дві гривні 04 копійки), суму 3% річних в розмірі 13 647,02 грн (тринадцять тисяч шістсот сорок сім гривень 02 копійки), суму інфляційних втрат в розмірі 12 557,16 грн (дванадцять тисяч п'ятсот п'ятдесят сім гривень 16 копійок) та суму судового збору в розмірі 16 905,12 грн (шістнадцять тисяч дев'ятсот п'ять гривень 12 копійок).
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.
5. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
6. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 257 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складене 14.03.2025 року.
Суддя С. МОРОЗОВ