ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
17.03.2025Справа № 917/2338/24
Господарський суд міста Києва у складі судді Кирилюк Т.Ю. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін матеріали господарської справи
За позовом Комунального підприємства «Київтранспарксервіс»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Транс-парк-сервіс»
простягнення 111 258,38 грн.,
Комунальне підприємства "Київтранспарксервіс" звернулось до Господарського суду Полтавської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Транс - Парк - Сервіс" про стягнення 111 258,38 грн заборгованості.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов укладеного 22.07.2015 сторонами договору про надання права на експлуатацію фіксованих місць паркування № ДНП-2015-07/31.
Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 27.12.2024 позов Комунального підприємства "Київтранспарксервіс" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Транс - Парк - Сервіс" про стягнення 111 258,38 грн. заборгованості передано за підсудністю до Господарського суду міста Києва.
До Господарського суду міста Києва надійшли матеріали справи та відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.01.2025 її було передано на розгляд судді Кирилюк Т.Ю.
Ухвалою суду від 27.01.2025 відкрито провадження у справі; визнано справу малозначною та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін; визначено сторонам строки для подачі заяв по суті спору.
Відповідачем 11.02.2025 сформовано у системі «Електронний суд» відзив на позовну заяву, яким позовні вимоги заперечено повністю, з огляду на відсутність заявленої до стягнення заборгованості та надано докази її оплати.
Позивачем 18.02.2025 сформовано у системі «Електронний суд» відповідь на відзив та заяву про уточнення позовних вимог, якою просить суд стягнути з відповідача 111 242,99 грн. заборгованості.
Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 46 Господарського процесуального кодексу України, позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
Під збільшенням чи зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти зміну кількісних показників, в яких виражається позовна вимога (збільшення чи зменшення ціни позову, збільшення чи зменшення кількості товару тощо).
У заяві про уточнення позовних вимог позивач зменшує нараховану пеню з 9 842,89 грн. до 9 842,87 грн., інфляційні втрати з 3 331,94 грн. до 3 316,56 грн. та збільшує нарахування 3 % річних з 1 117,55 грн. на 1 117,56 грн.
Суд, розглянувши подану заяву позивача, встановив, що остання відповідає нормам Господарського процесуального кодексу, подальший розгляд справи відбувається з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,
Сторонами у справі 22.07.2015 укладено договір № ДНП-2015-07/31 про надання права на експлуатацію фіксованих місць паркування (далі - договір), за умовами пункту 1.1 якого позивач надав за плату відповідачу право на організацію та експлуатацію 135 місць для платного паркування транспортних засобів, а також 15 спеціальних місць для безкоштовного паркування транспортних засобів, які перевозять інвалідів, що розташовані на паркувальному майданчику за адресою: м. Київ, Дарницький р-н, просп. Григоренка (навпроти буд. № 5) в межах III територіальної зони-паркування м. Києва (надалі - «фіксовані місця для паркування»), а також здійснення розрахунків з юридичними та фізичними особами за паркування їхнього автотранспорту.
Відповідно до пункту 1.3 договору, «фіксовані місця для паркування» вважаються переданими в експлуатацію відповідачу з моменту набуття чинності договору.
Згідно з пунктом 3.1 договору, плата відповідача позивачу згідно умов даного договору становить 6,50 грн. за одне місце для платного паркування транспортних засобів за добу, в тому числі ПДВ.
Умовами пункту 3.3 договору (з урахуванням додаткової угоди від 29.12.2018 № 7) визначено, що плата за провадження діяльності на майданчику для паркування здійснюється в розмірі 100 % місячної вартості не пізніше 20 числа місяця, щодо якого проводиться оплата.
Відповідно до пункту 6.1, договір вважається укладеним і набирає чинності з 22.08.2015 і діє до 21.08.2018 року.
Строк дії договору сторонами неодноразово продовжувався шляхом підписання додаткових угод. Відповідно до пункту 1 додаткової угоди від 29.12.2023 № 10, договір діє до 31.12.2026.
Відповідно до акту від 01.02.2017 про приведення паркувального майданчика у належний стан для експлуатації, позивач передав, а відповідач прийняв в експлуатацію паркувальний майданчик на 150 машино-місць за адресою: м. Київ, просп. Григоренка (навпроти буд. № 5) в межах III територіальної зони-паркування м. Києва.
У подальшому, з огляду на наявність у відповідача перед позивачем заборгованості, сторонами укладено додаткову угоду від 01.03.2024 № 11 до договору від 22.07.2015, якою розстрочено погашення заборгованості з 01.03.2024 по 29.02.2028 за надання права на експлуатацію фіксованих місць паркування (далі - основний борг), (далі - розстрочення заборгованості), що виникла у відповідача перед позивачем за договором за період з 01.06.2022 по 29.02.2024. Загальна сума заборгованості, що підлягає розстроченню відповідно до пункту 1.1. додаткової угоди, складає на дату підписання цієї додаткової угоди - 548 525,25 грн.
Відповідно до пункту 2.2. додаткової угоди № 11, відповідач зобов?язався після підписання сторонами цієї додаткової угоди сплатити заборгованість позивачу шляхом її перерахування у розмірах та строки, визначені графіком погашення заборгованості, викладеним у додатковій угоді.
Ця додаткова угода набирає чинності з моменту її підписання уповноваженими представниками сторін.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Дослідивши зміст укладеного сторонами договору, суд дійшов висновку, що вказаний правочин містить елементи змішаного договору, зокрема, договору про надання послуг та договору оренди.
Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Частиною 2 статті 901 Цивільного кодексу України встановлено, що положення глави 63 Цивільного кодексу України можуть застосовуватись до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Згідно з частиною першою статті 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язаний передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України унормовано, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається; зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Умовою виконання зобов'язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.
Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору, позивач передав, а відповідач прийняв в експлуатацію паркувальний майданчик на 150 машино-місць за адресою: м. Київ, просп. Григоренка (навпроти буд. № 5) в межах III територіальної зони-паркування м. Києва (акт від 01.02.2017 про приведення паркувального майданчика в належний стан для експлуатації).
Судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконав умови укладеного сторонами договору, вартість наданих послуг у період з 01.06.2022 по 29.09.2024 сплатив частково, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 548 525,25 грн. Вказані обставини зафіксовані у додатковій угоді від 01.03.2024 № 11, в якій відповідачем визнано наявну заборгованість. Також, сторонами змінено порядок виконання договору у частині здійснення оплати відповідачем наявної заборгованості, яка виникла за період з 01.06.2022 по 29.09.2024. Погоджено графік погашення зазначеної заборгованості, відповідно до якого, відповідач зобов'язався здійснювати оплати фіксованими сумами у визначену дату місяця, що закріплено у пункті 2.2. додаткової угоди № 11.
Разом із тим, відповідачем допущено порушення графіку погашення встановленої сторонами у додатковій угоді № 11 до договору заборгованості, у зв'язку із чим, на момент звернення позивачем до суду із позовом, відповідач частково прострочив оплату за травень-вересень 2024 року у загальному розмірі 51 423,75 грн., яку заявлено до стягнення.
Крім того, позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за надані послуги за договором від 22.07.2015 № ДНП-2015-07/31 за серпень 2024 року у розмірі 19 217,25 грн. та за вересень 2024 року у розмірі 26 325,00 грн.
З матеріалів справи вбачається, що відповідачем долучено платіжні інструкції від 30.08.2024 № 0.0.3854080181.1 на суму 27 202,50 грн. та від 27.09.2024 № 0.0.3911587694.1 на суму 26 325,00 грн. У призначені платежу зазначено, що оплати здійснено за послуги паркування транспортних засобів згідно договору № ДНП-2015-07/31 за серпень та вересень 2024 року відповідно.
Таким чином, судом встановлено, що позивачем не враховано зазначених оплат у погашення існуючої заборгованості відповідача за серпень 2024 року та вересень 2024 року за договором.
При цьому, судом враховано, що дата договору, яка зазначена у призначенні платежу у даних платіжних інструкціях є відмінною від дати укладеного між сторонами договору. Зокрема, у платіжних інструкціях зазначено договір від 22.07.2017, в той час, як укладений між сторонами договір має дату - 22.07.2015. Разом із тим, судом так само досліджено та встановлено, що інші платіжні інструкції, які враховані позивачем в оплату відповідачем послуг за договором, також містять дату договору - 22.07.2017 (платіжні інструкції від 28.03.2024 № 228, від 29.04.2024 № 260).
Щодо інших заперечень відповідача про відсутність у нього заборгованості із посиланням на наявні платіжні інструкції, які долучені до відзиву на позовну заяву, Господарський суд міста Києва зазначає наступне.
Дослідивши всі платіжні інструкції, які долучені відповідачем до матеріалів справи, судом встановлено, що платіжні інструкції від 29.01.2024 № 201 із призначенням платежу - оплата за січень 2024 року та від 23.02.2024 № 217 201 із призначенням платежу - оплата згідно договору № ДНП-2015-07/31 від 22.07.2024 за лютий 2024 року не стосуються заявленого до стягнення періоду заборгованості. Так як визначений позивачем період часу, за який нараховано заборгованість є березень-вересень 2024 року.
Відповідно до частин 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Згідно з статтями 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Умовами статті 79 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що заявлена позивачем вимога про стягнення з відповідача основного боргу у розмірі 51 423,75 грн, є правомірною і підлягає задоволенню повністю.
В свою чергу, у задоволенні вимоги про оплату заборгованості за договором у розмірі 45 542,25 грн. за липень-серпень 2024 року суд відмовляє, з огляду наявність доказів оплати за цей період.
Частиною першою статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або Законом.
Судом встановлено факт невиконання відповідачем свого грошового зобов'язання у встановлений договором строк.
Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.
Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Згідно статті 614 Цивільного кодексу особа, яка порушила зобов'язання несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання (презумпція вини).
Згідно з пунктом 4.2. договору, за несвоєчасне перерахування плати, зазначеної в пункті 3.1. цього договору, відповідач сплачує позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочення, за кожний день прострочення від суми несплати.
Відповідно до пункту 2.6. додаткової угоди № 11 до договору, якщо відповідач порушить розмір та строки погашення заборгованості, визначені пунктом 2.2. цієї додаткової угоди (графіком погашення заборгованості) понад 5 календарних днів, позивач має право стягнути з відповідача за порушення грошового зобов'язання 3 % річних від простроченої суми боргу та суму боргу з урахуванням інфляції за весь час прострочення, пеню за несвоєчасне перерахування плати, зазначеної в 3-му розділі договору з дня, наступного за днем, коли воно мало бути виконане відповідно до умов оплати, вказаних у договору та додаткових угодах до нього, які діяли до моменту укладення цієї додаткової угоди.
Позивачем заявлено до стягнення з відповідача 2 633,86 грн. нарахованої пені за прострочення виконання зобов'язання за додатковою угодою № 11 та 7 209,03 грн. нарахованої пені за прострочення виконання зобов'язання за договором.
Судом встановлено, що позивачем не вірно визначено періоди прострочення зобов'язання, а саме, його початок.
При здійсненні нарахувань пені за травень 2024 року за додатковою угодою № 11 позивачем взято базу нарахування пені у розмірі 10 284,81 грн. Проте, враховуючи наявну часткову оплату за цей місяць, розмір заборгованості становить 10 284,51 грн.
Крім того, позивачем не вірно визначено початок нарахування пені за прострочення заборгованості за квітень 2024 року за договором.
Відповідно до статті 253 Цивільного кодексу України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
У статті 254 вказаного нормативно-правового акту визначено, що якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
Позивачем помилково визначено період нарахування пені на заборгованість за квітень 2024 року, починаючи з 21 числа місяця.
При визначенні періоду нарахування неустойки позивачем не було враховано, що 20.04.2024 був вихідним днем, а отже, останнім днем строку оплати у відповідача за квітень місяць було 22.04.2024, а право у позивача на нарахування неустойки виникло лише 23.04.2024.
Також, позивачем не враховані дві платіжні інструкції, якими відповідач здійснив повну оплату заборгованості за договором за серпень 2024 року та вересень 2024 року, тому він не правильно здійснив нарахування пені за ці місяці. Позивач має право нараховувати пеню на заборгованість за серпень 2024 року у розмірі 27 202,50 грн. до 29.08.2024 (оплата 30.08.2024) та на заборгованість за вересень 2024 року у розмірі 26 325,00 грн. до 26.09.2024 (оплата 27.09.2024).
Здійснивши перерахунок пені, з урахуванням умов договору та додаткової угоди № 11, прострочення по оплаті грошового зобов'язання, порядку розрахунків погодженого сторонами, у межах розрахунку позивача, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги щодо нарахованої пені підлягають задоволенню частково у розмірі 8 769,11 грн. (6 135,28 грн. за договором та 2 633,83 грн. за додатковою угодою № 11).
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат за додатковою угодою № 11 у розмірі 303,48 грн. та 1 036,03 грн. відповідно та за договором у розмірі 814,07 грн. та 2 295,91 грн. відповідно.
За результатом перевірки розрахунків вимог позивача про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат судом також встановлено помилковість нарахувань, як і при нарахуванні пені.
Відповідно, здійснивши перерахунок 3 % річних та інфляційних втрат, у межах періоду розрахунку позивача, з урахуванням встановлених вище дат прострочення платежів, суд приходить до висновку, що позовні вимоги, в частині стягнення 3% річних, підлягають частковому задоволенню за договором та додатковою угодою № 11 у розмірі 690,69 грн. та 303,48 грн. відповідно, інфляційні втрати також підлягають частковому задоволенню у розмірі 1887,87 грн. та 1 036,02 грн. відповідно.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно задоволеним вимогам.
На підставі викладеного та керуючись статтями 74, 76-79, 86, 123, 129, 232-233, 237- 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1.Позов задовольнити частково.
2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Транс-парк-сервіс» (37052, Полтавська область, Пирятинський район, село Велика Круча, вулиця Молодіжна, будинок 53; ідентифікаційний номер 37673399) на користь Комунального підприємства «Київтранспарксервіс» (01030, місто Київ, вулиця Леонтовича, 6; ідентифікаційний номер 35210739) 51 423,75 грн. основного боргу, 8 769,11 грн. пені, 994,17 грн. трьох процентів річних, 2 923,89 грн. інфляційних втрат та 1 729,30 грн. витрат зі сплати судового збору.
3. В іншій частині позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Суддя Т.Ю. Кирилюк