номер провадження справи 27/7/25
14.03.2025 Справа № 908/73/25
м. Запоріжжя Запорізької області
Господарський суд Запорізької області у складі судді Дроздової С.С., розглянувши матеріали справи
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Компанія “НІКО-ТАЙС» (пр. Академіка Глушкова, буд. 40, офіс 315, м. Київ, ідентифікаційний код юридичної особи 38039872)
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “СОЮЗЕНЕРГОРЕСУРС» (пр. Леніна, буд. 158, офіс 502, м. Запоріжжя, 69057, ідентифікаційний код юридичної особи 39016154)
про стягнення 23 673 грн 23 коп.
Без виклику представників сторін
Товариство з обмеженою відповідальністю “Компанія “НІКО-ТАЙС» звернулося до Господарського суду Запорізької області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю “СОЮЗЕНЕРГОРЕСУРС» про стягнення 23 673 грн 23 коп., яка складається з: 10 273 грн 20 коп. заборгованості, 2 346 грн 85 коп. 3 % річних, 11 053 грн 18 коп. інфляційних втрат.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.01.2025 здійснено автоматизований розподіл позовної заяви між суддями, присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 908/73/25 та визначено до розгляду судді Дроздовій С.С.
Розглянувши зазначену позовну заяву, суд дійшов висновку, що вона підлягає залишенню без руху.
Ухвалою суду від 09.01.2025 позовну заяву залишено без руху. Надано Товариству з обмеженою відповідальністю “Компанія “НІКО-ТАЙС» строк протягом 5 днів (з дня доставлення даної ухвали в електронний кабінет в системі “Електронний суд») суду для усунення недоліків позовної заяви, вказаних в ухвалі.
10.01.2025 на адресу суду надійшла заява позивача про усунення недоліків позовної заяви на виконання ухвали суду з обґрунтуванням.
Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 14.01.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/73/25, присвоєно справі номер провадження 27/7/25. Визначено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.
Згідно з ч. 1 ст. 12, ч. 1 ст. 250 ГПК України господарське судочинство здійснюється за правилами загального або спрощеного позовного провадження. Питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Згідно ч. 3 ст. 12 ГПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Відповідно до ч. 5 ст. 12 ГПК України передбачено, що для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно зі ст. 248 ГПК України суд розглядає справу у порядку спрощеного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться (ч. 2 ст. 252 ГПК України).
Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі (ч. 3 ст. 252 ГПК України).
Відповідно до ч. 5, 7 ст. 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву.
Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторонами заявлено не було.
Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 14.01.2025 відповідачу запропоновано подати відзив протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, але не пізніше 11.02.2025.
Відзив на адресу суду від відповідача у встановлений процесуальний строк для подачі відзиву не надійшов, як і будь-яких клопотань чи заяв до суду від відповідача не надходило.
Ухвала суду від 14.01.2025, яка була направлена на адресу відповідача повернулася на адресу суду з відміткою засобу поштового зв'язку «за закінченням терміну зберігання».
Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, місцезнаходженням Товариства з обмеженою відповідальністю “СОЮЗЕНЕРГОРЕСУРС» (пр. Леніна, буд. 158, офіс 502, м. Запоріжжя, 69057), що відповідає адресі відповідача, зазначеній у позовній заяві.
За змістом пунктів 116, 117 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270, у разі невручення рекомендованого листа з позначкою «Судова повістка» з поважних причин рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою не пізніше ніж через п'ять календарних днів з дня надходження листа до об'єкта поштового зв'язку місця призначення із зазначенням причин невручення. Повернення відправлень, від яких відмовився адресат або вручення яких неможливе, повинне здійснюватися негайно.
Отже, у разі, якщо судове рішення про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернено поштою у зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії. За змістом статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.12.2018 у справі № 921/6/18). Тож відповідач не був позбавлений можливості ознайомитися з ухвалою суду у даній справі в Єдиному державному реєстрі судових рішень.
Таким чином, сам лише факт неотримання поштової кореспонденції, якою суд з додержанням вимог процесуального закону надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належними адресами та яка повернулася в суд у зв'язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки зумовлено не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надала суду таку адресу для кореспонденції (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05.07.2018 у справі № 44/227-б).
Суд звертає увагу на правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 18.03.2021 по справі № 911/3142/19, відповідно до яких направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17 (П/9901/87/18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).
Також враховано, що про хід розгляду справи, дату, час і місце проведення судового засідання у даній справі сторони могли дізнатись з офіційного веб-порталу Судової влади України “Єдиний державний реєстр судових рішень»: //reyestr. court. gov. ua/. Названий веб-портал згідно з Законом України “Про доступ до судових рішень» № 3262-IV від 22.12.2005 є відкритим для безоплатного цілодобового користування.
Суд вважає, що ним вжито достатньо заходів для повідомлення відповідача про відкриття провадження у справі № 908/73/25.
Виконання рішень, винесених судом, є невід'ємною частиною “права на суд», адже в іншому випадку положення статті 6 Конвенції будуть позбавлені ефекту корисної дії.
При цьому, за змістом статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Частинами 1, 2 ст. 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» визначено, що для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.12.2018 у справі № 921/6/18 та від 21.03.2019 у справі № 916/2349/17, а також в ухвалі Верховного Суду від 29.04.2020 у справі № 910/6964/18.
Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач мав право та дійсну можливість ознайомитись з ухвалами суду у даній справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особи (справа "Скопелліті проти Італії" від 23.11.1993), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа "Папахелас проти Греції" від 25.03.1999).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Статті 42, 46 Господарського процесуального кодексу України зобов'язують сторони користуватись рівними їм процесуальними правами.
Враховуючи те, що норми статей 182, 183 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 3 частини 1 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.
Згідно ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Реалізація норми ст. 81 Господарського процесуального кодексу України щодо витребування господарським судом документів і матеріалів, необхідних для вирішення спору, безпосередньо залежить від суб'єктивної реалізації сторонами їх диспозитивного права витребовувати через суд докази.
Загальними вимогами процесуального права визначено обов'язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне та обґрунтоване рішення у справі неможливо.
Згідно з положеннями ст. 236 ГПК України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Від повноти встановлення відповідних обставин справи та правильної оцінки доказів залежить обґрунтованість висновків суду при ухваленні судом рішення по суті спору. При цьому, суд в кожному випадку повинен навести мотиви через які він приймає одні докази та відхиляє інші.
У відповідності до ст. 42 ГПК України учасники справи зобов'язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; з'являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов'язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
У зв'язку з вищезазначеним, справа розглядається у відповідності до ч. 9 ст. 165, ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України за наявними в ній матеріалами.
Враховуючи приписи ч. 4 ст. 240 ГПК України, у зв'язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення прийнято без його проголошення - 14.03.2025.
Розглянувши матеріали справи та фактичні обставини справи, суд
15.06.2017 Товариством з обмеженою відповідальністю «СОЦІАЛЬНО-ПРОМИСЛОВЕ БУДІВНИЦТВО «ЕНЕРГО» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СОЮЗЕНЕРГОРЕСУРС» було перераховано суму грошових коштів у загальному розмірі 10 273 грн 20 коп. в якості авансування поставки/передачі товару в рамках договору № 1403ст від 26.06.2016.
Позивач зазначив, що станом на 04.08.2021 попередньо/завчасно оплачений товар поставка/передача якого мала бути здійснена в подальшому в рамках виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «СОЮЗЕНЕРГОРЕСУРС» зобов'язання у повному обсязі не було фактично виконано, що підтверджується відповідною доданою бухгалтерськими даними Товариства з обмеженою відповідальністю «СОЦІАЛЬНО-ПРОМИСЛОВЕ БУДІВНИЦТВО «ЕНЕРГО», а також відсутністю відповідних підтверджуючих протилежне документів первинного бухгалтерського обліку. Між Товариством з обмеженою відповідальністю «СОЦІАЛЬНО-ПРОМИСЛОВЕ БУДІВНИЦТВО «ЕНЕРГО» та Товариством з обмеженою відповідальністю «СОЮЗЕНЕРГОРЕСУРС» письмовий договір не укладався.
В цей же час, будь-які правовідносини між Товариством з обмеженою відповідальністю «СОЦІАЛЬНО-ПРОМИСЛОВЕ БУДІВНИЦТВО «ЕНЕРГО» та Товариством з обмеженою відповідальністю «СОЮЗЕНЕРГОРЕСУРС», в тому числі на підставі укладених господарських договорів, відсутні. Також, відсутні будь-які розписки, листи, телеграми, інші письмові повідомлення, документи або докази вчинення конклюдентних дій, які б підтверджували укладення сторонами договору купівлі-продажу/поставки як у письмовій формі, так і у спрощений спосіб. Будь - яких інших доказів існування правовідносин, на які є посилання в платіжному дорученні у графі «призначення платежу», як і доказів того, що між Товариством з обмеженою відповідальністю «СОЦІАЛЬНО-ПРОМИСЛОВЕ БУДІВНИЦТВО «ЕНЕРГО» та Товариством з обмеженою відповідальністю «СОЮЗЕНЕРГОРЕСУРС» був укладений договір, спрямований на настання реальних наслідків, не існує.
В свою чергу, платіжне доручення № 1341 від 15.06.2017 (5 280 грн 00 коп.) та платіжне доручення № 1342 від 15.06.2017 (4 993 грн 20 коп.) є письмовими доказами переказу Товариством з обмеженою відповідальністю «СОЦІАЛЬНО-ПРОМИСЛОВЕ БУДІВНИЦТВО «ЕНЕРГО» на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «СОЮЗЕНЕРГОРЕСУРС» грошових коштів в сумі 10 273 грн 20 коп.
Згідно призначення платежу, оплата здійснена «за ТМЦ згідно договору № 1403ст від 29.06.2016 рах. № 542 від 29.08.2018, в т.ч. ПДВ 20 %».
Предметом розгляду у даній справі є стягнення з відповідача на користь позивача безпідставно набутих грошових коштів.
Частиною 1 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Зокрема, у п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, є договори та інші правочини.
Згідно з ч. 1 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.
Суд вважає за необхідне зазначити, що матеріалами справи не підтверджується існування договірних відносин між позивачем та відповідачем.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених ст. 11 ЦК України).
Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань iз набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однiєю особою (набувачем) за рахунок iншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбiльшення майна у iншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або вiдсутностi збільшення на стороні потерпілого; 4) вiдсутнiсть правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.
Загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами Глави 83 ЦК України.
За приписами ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Частина 3 статті 1212 Цивільного кодексу України поширює дію положень про безпідставне збагачення на відносини, що регулюються іншими положеннями Цивільного кодексу України, зокрема, на випадки виконання зобов'язання однією із сторін:
1) повернення виконаного за недійсним правочином;
2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;
3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;
4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Отже, у випадку коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 Цивільного кодексу України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Або ж коли набуття відбулось у зв'язку з договором, але не на виконання договірних умов. Чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання коштів).
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 02.10.2013 у справі № 6-88цс13, від 02.09.2014 у справі № 910/1620/13, від 14.10.2014 у справі №922/1136/13 та від 25.02.2015 у справі № 910/1913/14, від 02.02.2016 у справі №6-3090цс15, яка підтримана Верховним Судом у постанові від 06.03.2018 по справі № 910/13814/17.
Аналіз цієї норми права дає підстави для висновку, що цей вид позадоговірних зобов'язань породжують такі юридичні факти: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.
Загальна умова ч. 1 ст. 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі ст. 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 23.04.2019 у справі № 918/47/18, від 01.04.2019 у справі № 904/2444/18.
Згідно статті 1213 ЦК України набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.
Враховуючи відсутність доказів укладання між сторонами договору у встановленому законом порядку, перераховані Товариством з обмеженою відповідальністю «СОЦІАЛЬНО-ПРОМИСЛОВЕ БУДІВНИЦТВО «ЕНЕРГО» на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «СОЮЗЕНЕРГОРЕСУРС» грошові кошти в сумі 10 273 грн 20 коп., у розумінні статті 1212 Цивільного кодексу України, вважаються такими, що 15.06.2017 безпідставно набуті Товариством з обмеженою відповідальністю «СОЮЗЕНЕРГОРЕСУРС».
Товариство з обмеженою відповідальністю «СОЦІАЛЬНО-ПРОМИСЛОВЕ БУДІВНИЦТВО «ЕНЕРГО», на підставі Постанови Господарського суду Донецької області від 04.03.2020 у справі № 905/2028/18, перебуває у ліквідаційній процедурі.
Ліквідатором Товариства з обмеженою відповідальністю «СОЦІАЛЬНО-ПРОМИСЛОВЕ БУДІВНИЦТВО «ЕНЕРГО» відповідно до ухвали Господарського суду Донецької області від 20.01.2021 у справі № 905/2028/18 призначено арбітражного керуючого Бугулян Олену Анатоліївну, яка діє на підставі Свідоцтва Міністерства юстиції про право здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) від 19.10.2020 № 1956.
Ліквідатором Товариства з обмеженою відповідальністю «СОЦІАЛЬНО-ПРОМИСЛОВЕ БУДІВНИЦТВО «ЕНЕРГО» в порядку повноважень згідно ст. 61 Кодексу України з процедур банкрутства, здійснено аналіз даних бухгалтерського обліку та документів, що підтверджують та/або спростовують наявність/обґрунтованість такого активу як дебіторська заборгованість, в тому числі й не обмежуючись, право вимоги до Боржника із наведених як вище, так і додатково обґрунтованих нижче підстав.
Стаття 87 Кодексу України з процедур банкрутства, придбане на аукціоні майно, майнове право передається, а право вимоги відступається покупцю після повної сплати запропонованої ним ціни. Про передачу майна складається акт про придбання майна на аукціоні.
Відповідно до ст. 88 Кодексу України з процедур банкрутства, в акті про придбання майна на аукціоні зазначаються: ім'я (назва) та місце проживання (місцезнаходження) продавця та покупця, а також оператора авторизованого електронного майданчика; відомості про майно, придбане на аукціоні, та його ціна; адреса веб-сторінки, на якій розміщено відомості про проведення аукціону; інформація про повну сплату ціни за придбання майна на аукціоні.
04.08.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «СОЦІАЛЬНО-ПРОМИСЛОВЕ БУДІВНИЦТВО «ЕНЕРГО» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія «НІКО-ТАЙС»» було укладено акт про придбання майна на аукціоні про наступне, зокрема:
на підставі Протоколу проведення електронного аукціону №UA-PS-2021-07-17-000010-3 від 26 липня 2021 року, Продавець передає у власність Покупцеві наступний об'єкт продажу Банкрута - Товариства з обмеженою відповідальністю «СОЦІАЛЬНО- ПРОМИСЛОВЕ БУДІВНИЦТВО «ЕНЕРГО» (85300, Донецька область, місто Покровськ, ВУЛИЦЯ ТОРГІВЕЛЬНА, будинок 106А; Код ЄДРПОУ 35456138):
Лот № 2: - право вимоги дебіторської заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю «СОЦІАЛЬНО-ПРОМИСЛОВЕ БУДІВНИЦТВО «ЕНЕРГО» (код ЄДРПОУ 35456138) до юридичних осіб та фізичної особи, перелік (найменування із ідентифікаційним кодом) котрих із зазначенням підстав (документів) та дат виникнення заборгованості, а також розмірів/сум відповідних заборгованостей, було розміщено в оголошені про проведення аукціону №UA-PS-2021-07-17-000010-3, в тому числі й оголошені на електронному майданчику через якого Покупцем було подано пропозицію - ТОВ «Е-ТЕНДЕР» (04119 м. Київ, вул. Дегтярівська, буд. 21 літ. «А», код ЄДРПОУ 39484263) - https://auction.etender.ua/#/tenderDetailes/f22db0a0dd5f4e25b4b1ba3172803e61.
Передача документів первинного бухгалтерського обліку (договорів, накладних, актів, рахунків-фактур, платіжних доручень, банківських виписок, тощо), котрі визначають та підтверджують зміст право вимоги дебіторської заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю «СОЦІАЛЬНО-ПРОМИСЛОВЕ БУДІВНИЦТВО «ЕНЕРГО» (код ЄДРПОУ 35456138) до юридичних осіб та фізичної особи здійснюється одночасно із підписанням даного акту.
Підписанням цього акту Сторони посвідчують передачу ТОВ «СОЦІАЛЬНО- ПРОМИСЛОВЕ БУДІВНИЦТВО «ЕНЕРГО» на користь ТОВ «Компанія «НІКО-ТАЙС» права грошової вимоги до юридичних осіб та фізичної особи згідно переліку та визначених відповідних ідентифікуючих даних щодо дебіторської заборгованості на загальну суму у розмірі 1 891 742 (один мільйон вісімсот дев'яносто одна тисяча сімсот сорок дві) гривні 13 копійок.
Ціна реалізації майна визначена відповідно до протоколу про результати електронного аукціону №UA-PS-2021-07-17-000010-3 від 26 липня 2021 року про проведення аукціону з продажу майна (дебіторської заборгованості) Товариства з обмеженою відповідальністю «СОЦІАЛЬНО-ПРОМИСЛОВЕ БУДІВНИЦТВО «ЕНЕРГО» (85300, Донецька область, місто Покровськ, ВУЛИЦЯ ТОРГІВЕЛЬНА, будинок 106А; Код ЄДРПОУ 35456138).
Найменування оператора, через електронний майданчик якого було заведено лот в ЕТС: ТОВ «ВЕР-ТАС».
Найменування оператора, через якого переможець електронного аукціону подано цінову пропозицію/найбільшу закриту цінову пропозицію/ставку: Товариство з обмеженою відповідальністю «Е-ТЕНДЕР».
Адреса веб-сторінки, на якій розміщено відомості про проведення аукціону: https://prozorro.sale/auction/UA-PS-2021-07-17-000010-3.
Право власності на об'єкт продажу переходить від Продавця до Покупця після підписання сторонами даного Акту.
На виконання умов даного акту із врахуванням інформації та переліку дебіторів відповідно до додатку до акту про придбання майна на аукціоні, ТОВ «СОЦІАЛЬНО- ПРОМИСЛОВЕ БУДІВНИЦТВО «ЕНЕРГО» було передано ТОВ «Компанія «НІКО- ТАЙС»» перелік документів, що підтверджують права вимоги виконання ТОВ «СОЮЗЕНЕРГОРЕСУРС» обумовленого грошового зобов'язання щодо повернення грошових коштів за не переданий та/або не поставлений товар, в тому числі платіжні доручення №№ 1341, 1342 від 15.06.2017 (акт приймання-передачі від 06.09.2021).
Отже, відчуження права вимоги до заявника було вчинено в межах процедури банкрутства, отже порушення, у даному випадку, загальних норм права щодо відступлення права вимоги та умов договору щодо заміни кредитора у зобов'язанні не може бути підставою для визнання недійсним договору, укладеного за результатами аукціону з продажу майна боржника, оскільки у такому випадку майно (право вимоги до боржника) вибуло з володіння Товариства з обмеженою відповідальністю «СОЦІАЛЬНО-ПРОМИСЛОВЕ БУДІВНИЦТВО «ЕНЕРГО» у примусовому порядку поза його волі згідно нормами Кодексу України з процедур банкрутства.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач у справі є належним кредитором Товариства з обмеженою відповідальністю «СОЮЗЕНЕРГОРЕСУРС» при виконанні грошового зобов'язання щодо неповернення безпідставного набутого майна (грошових коштів), а також всіма іншими додатковими правами як Кредитора у зв'язку із неналежним, несвоєчасним та/або неповним виконанням боржником/відповідачем відповідного грошового зобов'язання щодо неповернення безпідставного набутого майна (грошових коштів).
За змістом частини 1 статті 1212 ЦК України, безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.
У даному випадку майном є грошові кошти в сумі 10 273 грн 20 коп., які були отримані відповідачем у зв'язку з їх перерахуванням, що підтверджується платіжними дорученнями № 1341 від 15.06.2017 (5 280 грн 00 коп.) та платіжне доручення № 1342 від 15.06.2017 (4 993 грн 20 коп.).
Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 07 лютого 2024 року у справі № 910/3831/22 прийняла рішення про необхідність відступлення від висновків Касаційного цивільного суду щодо застосування статей 625, 1212 ЦК України у подібних правовідносинах, викладених у постанові від 02 лютого 2021 року у справі № 330/2142/16-ц, про те, що нарахування прострочення виконання зобов'язання по поверненню безпідставно набутого майна здійснюється з урахуванням дати пред'явлення та отримання вимоги про виконання такого зобов'язання відповідно до статті 530 ЦК України.
Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у даній Постанові, зобов'язання повернути безпідставно набуте майно виникає в особи безпосередньо з норми статті 1212 ЦК України на підставі факту набуття нею майна (коштів) без достатньої правової підстави або факту відпадіння підстави набуття цього майна (коштів) згодом. Виконати таке зобов'язання особа повинна відразу після того, як безпідставно отримала майно або як підстава такого отримання відпала. Це зобов'язання не виникає з рішення суду. Судове рішення в цьому випадку є механізмом примусового виконання відповідачем свого обов'язку з повернення безпідставно отриманих коштів, який він не виконує добровільно.
Подібний висновок викладений у пунктах 66, 67 постанови Касаційного господарського суду від 01 вересня 2022 року у справі №910/9544/19. За обставинами цієї справи особа отримала кошти за нікчемним правочином, відповідно обов'язок повернути ці кошти виник у неї з моменту їх безпідставного отримання, оскільки недійсність нікчемного правочину встановлена законом і визнання його недійсним судом не вимагається.
Велика Палата Верховного Суду не погодилась з висновками, викладеними у Постанові Касаційного цивільного суду від 02 лютого 2021 року у справі № 330/2142/16-ц та Постановах Касаційного господарського суду від 23 квітня 2019 року у справі № 918/47/18, від 17 серпня 2021 року у справі № 913/371/20, про те, що зобов'язання з повернення безпідставно набутого майна має бути виконане особою протягом 7 днів з дня направлення/отримання нею вимоги про виконання такого зобов'язання відповідно до статті 530 ЦК України.
Згідно із частиною другою статті 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Норма вказаної статті регулює відносини, коли у боржника існує обов'язок, але строк його виконання не встановлений, тоді такий обов'язок боржник має виконати у семиденний строк від дня пред'явлення кредитором йому вимоги. Ця норма зазвичай застосовується у договірних відносинах, коли сторони в договорі встановлюють певний обов'язок, але не визначають строк його виконання. У такому випадку кредитор, направляючи вимогу боржнику, повідомляє про готовність прийняти виконання від боржника.
Проте, у статті 1212 ЦК України врегульовані недоговірні відносини, коли особа набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно). З моменту безпідставного набуття такого майна або з моменту, коли підстава його набуття відпала, утримання особою такого майна є неправомірним. Тому зобов'язання з повернення потерпілому такого майна особа повинна виконати відразу після його безпідставного набуття або відпадіння підстави набуття цього майна.
Норма частини другої статті 530 ЦК України до недоговірних зобов'язань з повернення безпідставно набутого майна згідно зі статтею 1212 ЦК України не застосовується.
Враховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 07 лютого 2024 року по справі № 910/3831/22 відступила від наведених вище висновків, викладених у постанові Касаційного цивільного суду від 02 лютого 2021 року у справі № 330/2142/16-ц та постановах Касаційного господарського суду від 23 квітня 2019 року у справі № 918/47/18, від 17 серпня 2021 року у справі № 913/371/20 та від 27 березня 2019 року у справі № 905/1313/18.
Відповідно до правової позиції, викладеної у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року по справі № 755/10947/17, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду. Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином, позовні вимог про наявність у позивача права на отримання від відповідача виконання зобов'язання по поверненню безпідставно набутого майна із врахуванням дати виникнення обов'язку щодо його повернення із 16.06.2017, є правомірним та обґрунтованим.
Таким чином, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 10 273 грн 20 коп. заборгованості є обґрунтованими та доведеними.
Відповідач не надав доказів сплати позивачу 10 273 грн 20 коп. безпідставно набутих коштів, проти позову не заперечив, контррозрахунку суми, заявленої до стягнення, не надав.
Фактичний користувач грошових коштів в розмірі 10 273 грн 20 коп., який без достатньої правової підстави зберіг їх у себе, зобов'язаний повернути ці кошти власнику, на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.
Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача 2 346 грн 85 коп. 3 % річних, 11 053 грн 18 коп. інфляційних втрат.
Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.
Згідно ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Тобто, у разі прострочення виконання грошового зобов'язання кредитор має право стягнути, а боржник повинен сплатити, крім основного боргу, також втрати від інфляційних процесів та річні відсотки за весь час прострочення виконання зобов'язання.
Як убачається з аналізу статей 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.
Таким чином, заявляючи вимогу щодо сплати інфляційних втрат та 3% річних, позивач правомірно скористався наданим йому законодавством правом.
Три відсотки річних - це спосіб захисту майнового права і інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Сплата відсотків річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Діючим законодавством не передбачено можливості зменшення інфляційних втрат, оскільки за своїми ознаками індекс інфляції є збільшенням суми основного боргу у зв'язку з девальвацією грошової одиниці України.
Суд за певних умов має лише право, а не обов'язок зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку. Звільнення від 3 % річних та інфляційних витрат, нарахованих кредитором на підставі статті 625 ЦК України, діючим законодавством також не передбачено.
Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 917/1421/18, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, право на позов про стягнення інфляційних втрат і процентів річних виникає за кожен місяць із моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 Цивільного кодексу України грошовим є зобов'язання, виражене в грошових одиницях, що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку.
Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18) та від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).
Отже, дія статті 625 Цивільного кодексу України поширюється на всі види грошових зобов'язань незалежно від підстав їх виникнення (договір чи делікт), у тому числі й на позадоговірне грошове зобов'язання, що виникло на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України. Тому в разі прострочення виконання зобов'язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3 % річних та інфляційні нарахування від простроченої суми відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки боржником порушено позадоговірне (деліктне) грошове зобов'язання, що виникло на підставі статті 1212 ЦК України.
Наведена правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17 (провадження № 12-14гс18), якою Велика Палата Верховного Суду підтвердила аналогічний висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 15.04.2015 у справі № 910/2899/14 та у постанові від 01.06.2016 у справі №910/22034/15, а також у постанові Верховного Суду від 15.07.2021 у справі № 910/6053/19.
У постанові від 23.05.2018 у справі № 910/1238/17 Велика Палата Верховного Суду роз'яснила, що термін "користування чужими грошовими коштами" може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення виконання грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.
Отже, в справі № 910/1238/17 Великою Палатою Верховного Суду чітко розмежовано поняття "проценти за правомірне користування чужими грошовими коштами" та "проценти за неправомірне користування боржником грошовими коштами", причому останні проценти кваліфіковано саме в якості плати боржника за прострочення виконання грошового зобов'язання, врегульованої частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України.
Відтак у даному випадку, розмір процентів за неправомірне користування чужими грошовими коштами встановлено законом, а саме частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України.
Враховуючи викладене вище та в зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання, зокрема, щодо повернення безпідставно набутих або збережених грошових коштів, позивачем на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України нараховано 3 % річних у розмірі 2 346 грн 85 коп. та інфляційні втрати в розмірі 11 053 грн 18 коп. за період прострочення з 16.06.2017 по 06.01.2025.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних на суму боргу відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).
Визначаючи розмір заборгованості відповідача, зокрема, в частині процентів річних та втрат від інфляції суд зобов'язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов'язок суду.
За приписами статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
У відповідності до частини 1 статті 255 Цивільного кодексу України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.
При цьому перебіг часу починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.
З огляду на вимоги статей 79, 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).
Аналогічні правові висновки викладені також в постановах Верховного Суду від 27.05.2019 по справі № 910/20107/17, від 21.05.2019 по справі № 916/2889/13, від 16.04.2019 по справам № 922/744/18 та № 905/1315/18, від 05.03.2019 по справі № 910/1389/18, від 14.02.2019 по справі № 922/1019/18, від 22.01.2019 по справі № 905/305/18, від 21.05.2018 по справі № 904/10198/15, від 02.03.2018 по справі № 927/467/17.
Суд не погоджується із нарахування позивачем 3 % річних та інфляційних втрат 3 % річних у розмірі 2 346 грн 85 коп. та інфляційні втрати в розмірі 11 053 грн 18 коп. за період прострочення з 16.06.2017 по 06.01.2025.
У зв'язку з тим, що право вимоги позивач отримав на підставі Акта про придбання майна на аукціоні від 04.08.2021, тобто у 2021 році, з урахуванням викладених вище висновків та встановлених судом обставини безпідставного набуття відповідачем грошових коштів 15.06.2017, початком періоду прострочення, а також нарахування 3% річних та інфляційних витрат необхідно рахувати з моменту придбання майна на аукціоні (з наступного дня), тобто з 04.08.2021, закінченням - 06.01.2025.
Крім того, суд звертає увагу позивача, що останнім до позовної заяви додано вимогу вих. № 25-1/10 від 25.10.2023, а доказом направлення вимоги надає опис вкладення у цінний лист на ім'я відповідача, відповідно до якого надіслано оригінал вимоги вих. № 27-1/09 від 27.09.2021, однак матеріали справи не містять саму вимогу від 27.09.2021 за вих. № 27-1/09.
Оскільки відповідач не повернув позивачу 10 273 грн 20 коп. безпідставно набуті кошти, тому нарахування позивачем сум інфляційних втрат від знецінення грошових коштів та 3 % річних за підрахунком суду є правомірним в наступних розмірах: 1 055 грн 47 коп. 3 % річних за період з 05.08.2021 по 06.01.2025, 5 542 грн 50 коп. за період з серпня 2021 року по грудень 2024 року.
В частині стягнення 1 291 грн 38 коп. 3 % річних та 5 510 грн 68 коп. інфляційних втрат слід відмовити.
Згідно статті 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.
Підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (ст. 42 Господарського кодексу України).
Підприємницька діяльність здійснюється суб'єктами господарювання, підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право кожного на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
При цьому виконання рішень, винесених судом, є невід'ємною частиною «права на суд», адже в іншому випадку положення статті 6 Конвенції будуть позбавлені ефекту корисної дії (пункти 34, 37 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бурдов проти Росії»).
Відповідно до ст.ст. 7, 13 Господарського процесуального кодексу України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно з ч. 2 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно з ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідач не надав доказів сплати позивачу 10 273 грн 20 коп. безпідставно набутих коштів, проти позову не заперечив, контррозрахунку суми, заявленої до стягнення, не надав.
Фактичний користувач грошових коштів в розмірі 10 273 грн 20 коп., який без достатньої правової підстави зберіг їх у себе, зобов'язаний повернути ці кошти власнику, на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.
З огляду на викладене, враховуючи предмет та визначені позивачем підстави позову, принципи диспозитивності, змагальності та рівності сторін перед законом і судом, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 42, 46, 123, 129, 233, 238, 240, 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “Компанія “НІКО-ТАЙС» до Товариства з обмеженою відповідальністю “СОЮЗЕНЕРГОРЕСУРС» задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “СОЮЗЕНЕРГОРЕСУРС» (пр. Леніна, буд. 158, офіс 502, м. Запоріжжя, 69057, ідентифікаційний код юридичної особи 39016154) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Компанія “НІКО-ТАЙС» (пр. Академіка Глушкова, буд. 40, офіс 315, м. Київ, ідентифікаційний код юридичної особи 38039872) 10 273 (десять тисяч двісті сімдесят три) грн. 20 коп. заборгованості, 1 055 (одна тисяча п'ятдесят п'ять) грн. 47 коп. 3 % річних, 5 542 (п'ять тисяч п'ятсот сорок дві) грн 50 коп. інфляційних втрат, 1 726 (одна тисяча сімсот двадцять шість) грн 37 коп. судового збору.
В іншій частині позову відмовити.
Рішення оформлено і підписано 18.03.2025.
Суддя С.С. Дроздова
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення розміщено в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою у мережі Інтернет за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua.