номер провадження справи 4/3/25
18.03.2025 Справа № 908/112/25
м.Запоріжжя Запорізької області
Суддя Зінченко Наталя Григорівна, розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ГРОСТ БУД», (69095, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 109, офіс 213), представник позивача адвокат Шахрай Олександр Вікторович, ( АДРЕСА_1 )
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «ГАЛКОН ПЛЮС», (10029, Житомирська область, м. Житомир, вул. Степана Бандери, буд. 7)
про стягнення 637241,11 грн.
13.01.2025 через підсистему «Електронний суд» ЄСІТС до господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява вих. № 2, сформована в системі «Електронний суд» ЄСІТС 13.01.2025, (вх. № 121/08-07/25 від 13.01.2025) Товариства з обмеженою відповідальністю «ГРОСТ БУД», м. Запоріжжя до Товариства з обмеженою відповідальністю «ГАЛКОН ПЛЮС», м. Житомир про стягнення 637241,11 грн. заборгованості за договором поставки № 1/02/2022 від 04.02.2022, в тому числі 501875,20 грн. основного боргу за поставлену продукцію, 70413,36 грн. пені, 50183,13 грн. інфляційних втрат та 14769,42 грн. 3 % річних.
Звернення з даною позовною заявою саме до Господарського суду Запорізької області позивач обґрунтовує приписами ч. 5 ст. 29 ГПК України, згідно якої позови у спорах, що виникають з договорів, в яких визначено місце виконання або виконувати які через їх особливість можна тільки в певному місці, можуть пред'являтися також за місцем виконання цих договорів. Відповідно до п. 4.3 договору встановлено, що приймання товару по кількості провадиться на складі постачальника при вивозі товару транспортом покупця. Оскільки місцем виконання договору поставки № 1/02/2022 від 04.02.2022 згідно умов є місто Запоріжжя, вулиця Авраменка 4 (поставка товару в межах міста Запоріжжя, що підтверджується ТТН № 1 від 16.01.2024), то позовна заява має розглядатися в Господарському суді Запорізької області.
Згідно Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.01.2025 справу № 908/112/25 за вищевказаною позовною заявою розподілено судді Зінченко Н.Г.
Ухвалою господарського суду Запорізької області від 20.01.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/112/25 в порядку спрощеного позовного провадження, присвоєно справі номер провадження 4/3/25, ухвалено здійснювати розгляд справи без повідомлення (виклику) учасників справи.
Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Наразі строк, на який введено в Україні режим воєнного стану, продовжений до 09.05.2025.
Заявлені позивачем вимоги викладені в позовній заяві та обґрунтовані посиланням ст., ст. 525, 526, 612, 625, 629, 712 ЦК України, ст., ст. 42, 162, 193 ГК України, договором поставки № 1/02/2022 від 04.02.2022, на підставі яких позивач просить позов задовольнити та стягнути з відповідача 637241,11 грн. заборгованості, в тому числі 501875,20 грн. основного боргу за поставлену продукцію, 70413,36 грн. пені, 50183,13 грн. інфляційних втрат та 14769,42 грн. 3 % річних. Також, позивач просить стягнути з відповідача витрати на правову (правничу) допомогу у сумі 15 000,00 грн.
Ухвалою суду від 20.01.2025 у справі № 908/112/25 відповідачу запропоновано у строк до 06.02.2025, але не пізніше 15 днів з дня отримання ухвали суду, подати відзив на позовну заяву і всі можливі докази у підтвердження його заперечень проти позову або його визнання. Позивачу цією ж ухвалою суду запропоновано у строк до 19.02.2025 подати суду відповідь на відзив на позовну заяву.
04.02.2025 через підсистему «Електронний суд» Товариством з обмеженою відповідальністю «ГАЛКОН ПЛЮС», Житомирська область, м. Житомир подано Відзив на позовну заяву б/н від 03.02.2025 (вх. № 54/08-08/25 від 04.02.2025). Відповідач заявлені вимоги вважає необґрунтованими і недоведеними. Заперечуючи проти заявлених вимог, відповідач у відзиві на позовну заяву зазначив, що строк виконання зобов'язань з оплати товару не настав, оскільки у Договорі поставки № 1/02/2022 від 04.02.2022 не врегульовании? порядок розрахунків за поставлении? товар. Відповідач вважає, що підлягає застосуванню ст. 530 ЦК Украі?ни, а не ст.692 ЦК Украі?ни.Крім того, зауважує, що ТОВ «ГРОСТ БУД» не зареєструвало податкову накладну ні в січні 2024 під час поставки, ані протягом 2024 року, як то передбачено п.5.2.2 Договору.Також, відповідач вважає, що розмір заявлених санкціи? до стягнення є неспівмірним порівняно з розміром заборгованості за договором та буде додатковим фінансовим навантаженням на підприємство відповідача. Крім того, вважає, що витрати на професіи?ну правову (правничу) допомогу є завищеними. На підставі викладеного, відповідач просить суд в позові відмовити повністю. Також, відповідач просить зменшити розмір штрафних санкціи?, заявлених ТОВ «ГРОСТ БУД» на 90%.
06.02.2025 через підсистему «Електронний суд» Товариством з обмеженою відповідальністю «ГРОСТ БУД», м. Запоріжжя подана Відповідь на відзив вих. № б/н від 06.02.2025(вх. № 2728/08-08/25 від 06.02.2025), в якій позивач зазначив, що обов'язок щодо оплати вартості отриманого товару виник у відповідача саме з моменту прии?няття товару і підписання видаткової накладної №22 від 16.01.2024. Зауважив, що наявність у відповідача зобов'язання щодо проведення платежів за фактично отримании? товар випливає безпосередньо зі змісту ч.1 ст.692 Цивільного кодексу Украі?ни, а не ставиться в залежність від звернення до нього з окремою вимогою в порядку частини другоі? статті 530 Цивільного кодексу Украі?ни. Також, позивач зауважив, що ТОВ «Галкон Плюс» оплата отриманого товару у передбачені строки у повному обсязі не здіи?снена, а отже факт відсутності реєстраціі? податковоі? накладноі? у ЄРПН виник саме через нездіи?снення Відповідачем оплати фактично отриманого товару та є достатнім доказом протиправноі? поведінки відповідача, порушення ним господарського зобов'язання. Щодо зменшення штрафних санкцій на 90%, вважає, що ТОВ «Галкон Плюс» не доведено належними доказами виключних обставин для зменшення їх розміру.
У відповідності до частин 2 і 3 ст. 252 ГПК України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Отже, 19.02.2025 сплив тридцятиденний термін наданий сторонам на вчинення процесуальних дій, строк вчинення яких обмежений першим судовим засіданням. Будь-яких процесуальних заяв або заяв по суті протягом цього періоду до суду не надходило. Тому суд вважає за можливе розглянути вказану справу по суті.
Відповідно до ч., ч. 5, 7 ст. 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву.
Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін до суду не надходило.
Згідно ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Враховуючи приписи ч. 4 ст. 240 ГПК України, у зв'язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення прийнято без його проголошення - 18.03.2025.
Розглянувши матеріали справи, суд
04.02.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ГРОСТ БУД», (Постачальник, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ГАЛКОН ПЛЮС», (Покупець, відповідач у справі) укладено Договір поставки №1/02/2022 (далі за текстом Договір).
Відповідно до п. 1.1. Договору Постачальник зобов?язується передати, а Покупець прийняти у власність та оплатити продукцію (надалі іменується «Товар»).
Згідно п. 2.3 Договору Товар передається Покупцеві на підставі довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностейоформленої відповідно довимог законодавства.
Загальна вартість за договором визначається сумою всіх поставлених партіи? товару протягом строку діі? договору (пункт 3.1.)
Пунктом 3.2. договору сторони передбачили, що за наявності простроченого боргу Покупця перед Постачальником, останніи? має право не виконувати подальші заявки Покупця і припинити поставку Товару до моменту ліквідаціі? простроченого боргу. Якщо при наявності простроченого боргу Покупця перед Постачальником. Покупець здійснює оплату за поставлений Товар грошові кошти зараховуються в рахунок погашення заборгованості за поставлений Товар, причому в першу чергу тієї частини, що виникла раніше.
Згідно п.4.3. прии?мання Товару по кількості провадиться на складі Постачальника при вивозі Товару транспортом Покупця. У цьому випадку претензіі? по невідповідності кількості відвантаженого товару після відправлення транспорту з територіі? Постачальника не прии?маються.
Пунктом 5.1 договору передбачено обов'язок Покупця своєчасно та в повному обсязі сплачувати за товар та прии?мати Товар в узгоджені сторонами строки згідно з видатковими накладними.
Відповідно до п. п. 9.1, 9.2 цей Договір вступає в силу з моменту підписання обома Сторонами і діє до 31.12.2024, але вбудь- якому випадку до повного виконання Сторонами своїх зобов?язань за цим Договором. Закінчення строку цього Договору не звільняє Сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього Договору.
Матеріали справи свідчать, що на виконання умов Договору позивачем виставлено рахунокна оплату, а саме:
- рахунок № 23 від 16.01.2024 на суму 701875,20 грн.
Позивач поставив відповідачу товар, на загальну суму 701875,20 грн., про що свідчить видаткова накладна, а саме:
- № 22 від 16.01.2024 на суму 701875,20 грн.
Видаткова накладна підписана уповноваженими особами з боку Постачальника і Покупця, підписи сторін скріплені печатками юридичних осіб.
Отже, факт поставки позивачем відповідачу товару на суму 701875,20 грн. доведений видатковою накладною, яка узгоджена сторонами та підтверджує факт прийняття відповідачем товару без жодних зауважень та претензій, про що свідчать підписи уповноважених представників позивача та відповідача на видатковій накладній.
Товар отримано директором ТОВ «Галкон Плюс», що підтверджується Довіреністю №1 від 15.01.2024.
Крім того, факт отримання товару підтверджується товарно-транспортною накладною.
Таким чином, позивач взяті на себе зобов'язання згідно умов Договору виконав у повному обсязі та належним чином.
Відповідачем факт отримання від позивача товару на загальну суму701875,20 грн. згідно договору, належними і допустимими доказами, в розумінні ст., ст. 76, 77 ГПК України, не спростований.
Мотивуючи заявлені вимоги позивач зазначає, що на момент його звернення до суду з позовом у даній справі відповідачем товар, поставлений згідно Договору сплачений частково, в розмірі 200 000, 00 грн., що підтверджується платіжною інструкцією №11 від 11.07.2024.
Решту суми заборгованості відповідач не сплатив.
23.12.2024 позивачем на адресу відповідача направлено лист за вих. №20 щодо сплати існуючої заборгованості за Договором поставки № 1/02/2022 від 04.02.2022.
Проте, зазначений лист залишився без відповіді та задоволення.
Оскільки відповідачем повністю оплата за поставлений товар не здійснена, зазначені обставини стали підставою для звернення позивача до суду з позовом у даній справі про стягнення з відповідача 501875,20 грн. основного боргу. Також, за невиконання грошового зобов'язання позивач нарахував відповідачу 70413,36 грн. пені, 50183,13 грн. інфляційних втрат та 14769,42 грн. 3 % річних.
Проаналізувавши норми чинного законодавства, оцінивши наявні в матеріалах справи письмові докази у їх сукупності, суд визнав позовні вимоги такими, що підлягають повному задоволенню, з наступних підстав.
Обставини справи свідчать, що спірні правовідносини сторін врегульовані договором, який за своєю правовою природою є договором поставки.
Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Сторонами не узгоджений строк поставки товару в договорі № 1/02/2022 від 04.02.2022.
Разом з тим, з метою забезпечення гарантованого ст. 16 ЦК України права на захист прав і охоронюваних законом інтересів позивача суд вважає за можливе до спірних правовідносин застосувати положення ст. 692 ЦК України.
Зокрема, зі змісту процитованої раніше ст. 692 ЦК України слідує, що якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.
При цьому підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і яка фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України.
Відтак, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена негайно після такого прийняття.
Враховуючи, що матеріалами справи підтверджується факт прийняття відповідачем товару за видатковою накладною, відповідач не надав суду доказів того, що він відмовився від прийняття такого товару, строк оплати поставленого позивачем відповідачу товару наступив з моменту прийняття відповідачем товару та підписання видаткової накладної.
Матеріали справи свідчать, що в порушення умов Договору за отриманий товар в повному обсязі відповідач не розрахувався. Отриманий товар відповідачем частково оплачений на суму 200 000, 00 грн.
Решту заборгованості за отриманий товар за Договором поставки № 1/02/2022 від 04.02.2022 відповідач не сплатив.
Отже, відповідач взяті на себе зобов'язання згідно умов Договору поставки №1/02/2022 від 04.02.2022 належним чином та в повному обсязі не виконав, чим порушив вимоги чинного законодавства.
Таким чином, відповідач порушив взяті на себе за умовами Договору № 1/02/2022 від 04.02.2022 зобов'язання та вимоги чинного законодавства, у зв'язку із чим станом на час ухвалення судового рішення за ним рахується заборгованість за поставлений товар в сумі 501875,20 грн. Доказів протилежного відповідач суду не подав.
Глава 50 ЦК України передбачає підстави та умови припинення зобов'язання, зокрема, статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Отже, зобов'язання відповідача оплатити поставлений товар не припинено.
Приписами ст. 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 68 Конституції України закони України підлягають обов'язковому виконанню на всій території України всіма юридичними та фізичними особами.
Статтею 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Норми права аналогічного змісту містить ст. 526 ЦК України.
У відповідності до приписів ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання є недопустимою, якщо інше не встановлено договором або законом.
На день розгляду спору відповідач оплату товару в повному обсязі суду не довів.
На підставі викладеного, суд вважає позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 501875,20 грн. заборгованості за договором поставки №1/02/2022 від 04.02.2022 документально підтвердженими, обґрунтованими, заснованими на законі та такими, що підлягають задоволенню.
Щодо доводів відповідача про те, що строк виконання зобов'язань з оплати товару не настав, оскільки Договором поставки № 1/02/2022 від 04.02.2022 не врегульовании? порядок розрахунків за поставлении? товар, суд зазначає наступне.
За приписами частини першої статті 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.
Частиною першою статті 334 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до чинного законодавства права і обов'язки сторін, які виникають за результатами здійснення господарської операції оформлюються первинними документами відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність".
За змістом ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" накладні є первинними звітними документами, на підставі яких проводиться звіт господарської діяльності. Ці документи повинні конкретно ідентифікувати господарську проведену діяльність.
Згідно Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, у бухгалтерському обліку повинні відображатися господарські операції, як факти підприємницької діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.
Цим же Положенням затверджено, що накладна - це документ, що використовується при передачі товарно-матеріальних цінностей від однієї особи іншій. Видаткова накладна фіксує факт отримання/передачі товарів або послуг і по суті завершує купівлю-продажу між продавцем і покупцем. Видаткова накладна може бути замінена актом здачі-приймання.
Тобто, письмовими свідоцтвами, що фіксують та підтверджують господарські операції, є первинні документи, які для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати як обов'язкові реквізити, так і додаткові реквізити в залежності від характеру операції.
Таким чином, для надання первинним документам доказової сили при розгляді справ в суді необхідні повні дані про конкретні господарські операції, що здійснюються за конкретним договором, укладеним між сторонами.
Як встановлено судом, видаткова накладна, за якою позивачем здійснювалася поставка товару в рамках Договору поставки № 1/02/2022 від 04.02.2022, є первинними обліковими документами у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, та фіксуює факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин.
Згідно з ч., ч. 1 та 2 ст. 692 ЦК України на покупця покладено обов'язок оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України.
Також, в матеріалах справи наявний Акт звірки взаємних розрахунків за період з 04.02.2022 по 31.01.2024,з якого встановлено, що відповідач визнав факт існування заборгованості перед позивачем.
Згідно з чинним законодавством України акту звірки взаєморозрахунків не надано юридичної сили як доказу наявності обов'язку сплатити грошові кошти або ж відсутності такого обов'язку. Проте, в розумінні ст., ст. 9, 10 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» вказаний акт є зведеним обліковим документом, який відображає загальну суму заборгованості та фіксує стан розрахунків між сторонами.
Акт звірки взаємних розрахунків є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють облік операцій. Сам по собі акт звірки не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом. Водночас, акт звірки може вважатися доказом у справі, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб'єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо.
Аналогічна правова позиція міститься в Постанові Верховного Суду у по справі №910/1389/18 від 05.03.2019.
Крім того, із змісту п.4.4 Договору слідує, що при виявленні невідповідності Товару за кількістю або якістю Покупець протягом 24 годин з моменту виявлення невідповідності письмово електронною поштою на електронну адресу e-mail: grostbud@ukr.net повідомляє про це Постачальника. Представник Постачальника зобов?язаний з?явитися до Покупця для підписання рекламаційного акта протягом 2 календарних днів з моменту отримання виклику.
Доказів відмови від товару за Договором поставки № 1/02/2022 від 04.02.2022 матеріали справи не містять, відповідач не звертався до позивача з претензіями щодо кількості та якості поставленого товару або відсутності належних товаросупровідних документів на товар.
З огляду на це, суд вважає, що факт поставки товару за договором є доведеним, а посилання відповідача на протилежне є намаганням уникнути виконання своїх зобов'язань.
Підсумовуючи викладене, суд зазначає, що оскільки в матеріалах справи достатньо доказів здійснення позивачем спірної поставки, відповідачем не заперечувався сам факт поставки та отримання товару, наведені у відзиві заперечення відповідача не спростовують факту поставки товару за договором та не звільняють Покупця від обов'язку здійснити оплату за отриманий товар згідно з його умовами.
Крім того, статтею 3 ЦК України закріплено, що одним із основних принципів цивільного права є принцип добросовісності, розумності та справедливості.
Так, позивач, уклавши Договір поставки № 1/02/2022 від 04.02.2022 і передавши товар відповідачу, розраховує на отримання оплати у розумні строки.
Крім того, суд погоджується з доводами позивача, що наявність у відповідача зобов'язання щодо проведення платежів за фактично отримании? товар випливає безпосередньо зі змісту ч.1 ст.692 Цивільного кодексу Украі?ни, а не ставиться в залежність від звернення до нього з окремою вимогою в порядку частини другоі? статті 530 Цивільного кодексу Украі?ни.
Стосовно посилань відповідача щодо не реєстрації податкової накладної, то судом ці доводи відхиляються, з огляду на наступне.
Права покупця (відповідача) у разі нездіи?снення постачальником (Позивачем) реєстраціі? податкових накладних у ЄРПН підлягають захисту шляхом подання ТОВ «Галкон Плюс» до податкового органу, разом з податковою декларацією за відповіднии? звітнии? податковии? період, заяви зі скаргою на діі? Позивача; у цьому випадку податковии? орган здіи?снює перевірку дотримання вимог податкового законодавства та вживає заходи щодо усунення виявленого порушення.
Відповідач не надав доказів звернення до податкового органу із відповідною скаргою на діі? Позивача у зв'язку із несвоєчасним оформленням та реєстрацією відповідноі? податковоі?? накладноі?, а також доказів про результати здіи?снення податковим органом перевірки такоі? бездіяльності, оформлені актом, довідкою або іншим рішенням відповідного контролюючого органу.
Відповідач також не надав суду належних і допустимих доказів, в розумінні ст.,ст. 76, 77 ГПК Украі?ни, звернення до позивача з питання відсутності у ЄРПН зареєстрованоі? податковоі? накладноі? та/або доказів відмови позивача у наданні на и?ого запит інформаціі? щодо податковоі? накладноі?.
Як встановлено судом, оплата отриманого товару у передбачені строки у повному обсязі не здіи?снена, а отже факт відсутності реєстраціі? податковоі? накладноі? у ЄРПН виник саме через нездіи?снення Відповідачем оплати фактично отриманого товару та є достатнім доказом протиправноі? поведінки відповідача, порушення ним господарського зобов'язання.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов,визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).
Відповідно до положень ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Статтею 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Неналежне виконання відповідачем грошового зобов'язання за Договором поставки № 1/02/2022 від 04.02.2022 підтверджено матеріалами справи.
Позивачем нарахована пеня в сумі 70413,36 грн., за загальний період з 18.01.2024 по 18.07.2024.
Відповідно до пункту 7.1 Договору, за прострочення оплати Товару Покупець сплачує Постачальнику пеню у розмірі подвіи?ноі? обліковоі? ставки НБУ за кожен день прострочення від суми неоплаченого товару.
Перевіривши правильність наданого позивачем розрахунку пені, суд дійшов до висновку, що даний розрахунок не порушує норми законодавства і виконаний не правильно, оскільки за період з 18.01.2024 по 18.07.2024 підлягає стягненню пеня в розмірі 70 769, 89 грн. Проте, оскільки суд, вирішує спір в межах заявлених позовних вимог, стягненню з відповідача підлягає пеня у розмірі 70413,36 грн.
Враховуючи викладене, вимога про стягнення з відповідача 70413,36 грн. пені заявлена обґрунтовано, заснована на законі та підлягає задоволенню судом.
До інших засобів захисту цивільних прав, у відповідності до ст. 625 ЦК України, відносяться втрати від інфляції та 3 % річних.
Згідно з частиною 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основною боргу, а й інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.
Відтак, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Позивачем за порушення строків розрахунків заявлені вимоги про стягнення 14769,42 грн. 3 % річних за загальний період з 18.01.2024 по 10.01.2025.
Наданий позивачем розрахунок 3 % річних судом перевірений та встановлено, що вказаний розрахунок позивачем виконаний правильно.
Таким чином, вимога про стягнення з відповідача 14769,42 грн. 3 % річних заявлена до стягнення правомірно та підлягає задоволенню судом.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Позивачем за порушення строків розрахунків за постачання спожитої електричної енергії заявлені вимоги про стягнення 50183,13 грн. інфляційних втрат, які розраховані за загальний період з 18.01.2024 по 10.01.2025.
Дослідивши та перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат, судом встановлено, що розрахунок позивачем виконаний не правильно, оскільки за період з 18.01.2024 по 10.01.2025 підлягають стягненню інфляційні втрати в розмірі 57 886, 61 грн. Проте, оскільки суд, вирішує спір в межах заявлених позовних вимог, стягненню з відповідача підлягають інфляційні витрати у розмірі 50183,13 грн.
Враховуючи викладене, вимога про стягнення з відповідача 50183,13 грн. інфляційних втрат заявлена позивачем обґрунтовано та підлягає задоволенню судом.
Відповідачем контррозрахунок суми штрафних санкцій заявлених позивачем до стягнення суду не наданий.
Розглянувши клопотання відповідача про зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій на 90%суд зазначає наступне.
В обґрунтування своїх доводів відповідач з посиланням на положення ст. 233 ГК України, висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 18.03.2020 у справі №908/417/18 просив суд врахувати, що розмір штрафних санкцій є неспірмірними санкціями, порівняно з розміром заборгованості та буде додатковим фінансовим навантаженням для відповідача в умовах такої виключної обставини як збройна агресія проти України, що впливає на виконання зобов'язань по договору.
Згідно зі статтею 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги ступінь виконання зобов'язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні, інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
За приписами ч. 3 ст. 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Як вже зазначалось судом вище, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 року у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, постанові Верховного Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18.
В пункті 8.38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18, на яку в т.ч. посилається відповідач, зазначено, що з огляду компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
Разом з тим, у вказаній справі № 902/417/18 нарахування відсотків річних було визначено умовами договору у розмірі іншому (значно більшому), ніж передбачено ч. 2 ст.625 ЦК України.
Отже, суд акцентує увагу на тому, що слід враховувати конкретні обставини справи та мотиви з яких Велика Палата Верховного Суду дійшла до зазначених висновків у зазначеній конкретній справі, на що також було наголошено у вищевказаній постанові. При цьому, про можливість зменшення інфляційних втрат у даній постанові не йшлося.
У спірному випадку, суд враховує, що розмір відсотків річних не є надмірним, а визначений саме в тому розмірі, який і передбачає стаття 625 ЦК України (3% річних), на відміну від справи № 902/417/18, на яку посилається відповідач, у якій за умовами договору відсотки річних були визначені у значно більшому розмірі. З огляду на усе вищевикладене, підстав для зменшення відсотків річних та інфляційних втрат немає.
Щодо зменшення розміру пені, суд зазначає наступне.
Правовий аналіз ч. 1 ст. 233 ГК України, ч. 3 ст. 551 ЦК України свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду, при цьому повинні враховуватись певні обставини, які в своїй сукупності утворюють винятковість.
Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки (частина третя статті 551 ЦК України), господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 26.08.2021 у справі № 911/378/17 (911/2223/20).
Питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує у відповідності до статті 86 ГПК України за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на доказову базу, встановлені судом фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, умов конкретних правовідносин з урахуванням наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення зазначеної дії.
Подібний за змістом висновок щодо застосування статті 551 ЦК України та 233 ГК України неодноразово послідовно викладався Верховним Судом, зокрема, у постановах від 17.03.2020 у справі № 925/597/19, від 18.06.2020 у справі №904/3491/19, від 08.10.2020 у справі № 904/5645/19.
Крім цього, таку функцію, як сприяння належному виконанню зобов'язання, стимулювання боржника до належної поведінки, неустойка виконує до моменту порушення зобов'язання боржником. Після порушення боржником свого обов'язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер (постанова Верховного Суду від 02.11.2022 у справі № 910/14591/21).
Вирішуючи питання про зменшення розміру штрафних санкцій, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд оцінює чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів з метою виконання зобов'язання) тощо.
Таким чином, на підставі ч. 3 ст. 551 ЦК України, ч. 1 ст. 233 ГК України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі й з власної ініціативи, має право зменшити розмір неустойки (штрафу, пені) до її розумного розміру (такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 925/577/21).
При цьому, в силу приписів ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У даному випадку відповідач не довів суду наявності виняткових обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру пені.
Положеннями статті 617 ЦК України, які кореспондуються зі статтею 218 ГК України, передбачено можливість звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо сторона договору доведе, що таке порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили (надзвичайних обставин).
Так, за змістом наведених норм права, у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов'язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (п.38 постанови Верховного Суду від 21.07.2021 у справі №912/3323/20), а не лише таким, що викликає складнощі, або є економічно невигідним.
Введений на території України з 24.02.2022 воєнний стан є загальновідомою обставиною дії форс-мажорних обставин в Україні до їх офіційного закінчення, що підтверджено Торгово-промисловою палатою України в листі від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1.
Однак форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них, як на підставу неможливості виконання зобов'язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов'язання.
Зазначене узгоджується з правовими висновками, викладеними в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18, від 30.11.2021 у справі № 913/785/17, від 25.01.2022 у справі №904/3886/21.
Викладені відповідачем обставини щодо скрутного матеріального становища, яке погіршилось із початком повномасштабного вторгнення та введенням воєнного стану в Україні не є винятковими, не спростовують наявність вини у простроченні виконання грошового зобов'язання.
Господарський суд наголошує, що форс-мажор (у даному випадку військова агресія проти України) повинен бути у причинному зв'язку з негативними наслідками для підприємницької діяльності.
Відповідачем також не надано належних доказів того, що саме введення воєнного стану стало причиною неможливості проведення покупцем своєчасного розрахунку.
Також суд звертає увагу, що, статтею 3 ЦК України закріплено, що одним із основних принципів цивільного права є принцип добросовісності, розумності та справедливості.
Введення на території України режиму воєнного стану є загальновідомою обставиною, проте всі громадяни та підприємства, установи та організації України знаходяться в однаковому становищі, тому позивач у справі (Товариство з обмеженою відповідальністю «ГРОСТ БУД») також знаходиться в несприятливому економічному становищі, а отже правомірно очікує на сплату йому відповідачем боргу за Договором поставки № 1/02/2022 від 04.02.2022.
В свою чергу, нарахована позивачем пеня базується на умовах Договору поставки № 1/02/2022 від 04.02.2022, який в силу закону є обов'язковим для виконання, у тому числі для відповідача. Укладаючи вказаний Договір, відповідач усвідомлював всі ризики та свідомо, з доброї волі, погодився на його умови, в тому числі і щодо нарахування пені. Здійснюючи господарську діяльність, відповідач повинен самостійно нести всі ризики: як щодо дотримання норм чинного законодавства України, так і щодо належного виконання добровільно взятих на себе договірних зобов'язань, а також самостійно нести юридичну відповідальність за допущені у своїй діяльності правопорушення
З огляду на все вищевикладене, суд не вбачає підстав для зменшення розміру пені.
Відповідно до ч., ч. 1-4 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ст. 74 ГПК України обов'язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 ГПК України).
Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Позивач надав всі необхідні докази в обґрунтування позовних вимог.
Доводи відповідача суд визнав хибними.
На підставі викладеного, суд вважає вимоги позивача обґрунтованими, заснованими на законі, доведеними та такими, що підлягають повному задоволенню.
Що стосується витрат на правничу допомогу в розмірі 15000,00 грн., суд зазначає наступне.
Відповідач заперечив проти покладення на нього витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 15 000,00 грн., оскільки вважає її неспівмірною щодо складності даної справи, а також занадто завищеною. У зв'язку із цим відповідач просив суд зменшити витрати на оплату допомоги адвоката до 5 000,00 грн.
Відповідно до статті 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно з ч.ч. 1, 2 статті 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4 ст. 126 ГПК України).
Пунктом 1 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що адвокат - це фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.
Зі змісту ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» слідує, що адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
В підтвердження витрат на послуги адвоката в сумі 15000,00 грн позивачем додано до матеріалів справи: копію договору № 10 про надання правничої допомоги від 18.06.2024, який укладено між Адвокатом Шахрай Олександром Вікторовичем (Виконавець) та ТОВ «ГРОСТ БУД» (Замовник), копію заявки (завдання) щодо надання правничої (правої допомоги) від 09.01.2025 до цього договору, за змістом якої сторони погодили надання правової допомоги з питання стягнення заборгованості з ТОВ «ГАЛКОН ПЛЮС» за договором поставки та договором підряду, в т.ч. стягнення штрафних санкцій відповідно до умов договорів та Господарського кодексу.
У вказаній заявці визначено найменування послуг та їх вартість, а саме:
1) надання правових послуг протягом судового оскарження у Господарському суду Запорізької області всього на суму 15000,00 грн, в т.ч.:
- підготовка та подання позову до господарського суду щодо стягнення заборгованості та штрафних санкцій;
- повне супроводження судового процесу за участі адвоката, включаючи відеоконференцію, або особисту участь, підготовка всіх необхідних процесуальних документів;
- стягнення з відповідача судових витрат та суми витрачених коштів за юридичну допомогу адвоката;
- одержання рішення та пред'явлення рішення до виконання, супровід та контроль за виконання рішення суду.
Загальна вартість послуг пов'язаних з вирішенням зазначеного питання складає 15000,00 грн.
За змістом заявки (завдання) сторонами узгоджено, що оплата за послуги згідно пункту 1 заявки здійснюється Клієнтом протягом 2 (двох) банківських днів згідно виставленого рахунку. За фактом надання послуг (виконання робіт) сторони складають відповідні Акти, в яких у разі необхідності фіксується також розмірфактичних витрат Адвоката,понесених у зв?язку із наданням правової допомоги
До позовної заяви також додано копію підписаної адвокатом Шахрай О.В. та ТОВ «ГРОСТ БУД» акту здачі-приймання робіт (надання послуг) від 10.01.2025 на суму 15000,00 грн; копія виставленого адвокатом на оплату рахунку-фактури № 6/10 від 10.01.2025на суму 15000,00 грн; копія платіжної інструкції № 72 від 10.01.2025, про перерахування ТОВ «ГРОСТ БУД» на рахунок адвоката Шахрай О.В. 15000,00 грн.
Матеріали справи свідчать, що позовна заява в даній справі та відповідь на відзив оформлені представником ТОВ «ГРОСТ БУД» - адвокатом Шахрай О.В., який діяв на підставі виданої позивачем довіреності б/н від 18.06.2024.
Вирішуючи питання про розподіл витрат на правничу допомогу, господарський суд враховує, що нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін. Суд має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов'язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.
Велика Палата вказувала, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).
Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їх розмір - обґрунтованим (рішення ЄСПЛ у справі «East/WestAllianceLimited проти України» від 23 січня 2014 року, заява №19336/04, § 268). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Відповідно до правової позиції висловленої у постанові Великої Палати Верхового Суду від 16.11.2022 №922/1964/21: «… суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. 118. При цьому обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п'ята та шоста статті 126 ГПК України). 119. Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою - сьомою та дев'ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. 120. У такому випадку суд, керуючись частинами п'ятою - сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. 121. Висновки, аналогічні відображеним вище, викладені в постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19». «…при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв. 132. Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону № 5076-VI як "форма винагороди адвоката", але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору. 133. Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку. 134.Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.135.Велика Палата Верховного Суду зауважує, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18».
Отже при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін.
Суд зазначає, що спірні правовідносини між сторонами у справі виникли у зв'язку із невиконанням відповідачем своїх зобов'язань щодо стягнення заборгованості за договором поставки.
Також, слід зазначити, що розгляд справи відбувався у спрощеному провадженні без виклику сторін.
Адвокатом позивача складено два процесуальних документи: позов та відповідь на відзив, які подані через систему «Електронний суд».
Суд зазначає, що даний спір для кваліфікованого юриста є типовим спором незначної складності.
Крім того, такі роботи/послуги як стягнення з відповідача судових витрат та суми витрачених коштів за юридичну допомогу адвоката та одержання рішення та пред'явлення рішення до виконання, не мають юридичного характеру та не відносяться до правової допомоги, а тому такі витрати не підлягають відшкодуванню в складі витрат на професійну правову допомогу.
Надавши оцінку усім доданим доказам, з урахуванням: категорії цієї справи, що справа є незначної складності, немалу кількість аналогічних однотипних справ, беручи до уваги, що справа є малозначною в силу приписів ст. 12 ГПК України та розглядалась судом за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, ціну позову, критерії співмірності розміру заявлених витрат на правничу допомогу, визначених ч. 4 ст. 126 ГПК України, зважаючи на клопотання відповідача про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, суд дійшов висновку про те, що справедливим та співмірним є зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу до 7500,00 грн.від попередньо заявленої суми (15000,00 грн). Решту витрат на професійну правову допомогу покласти на позивача.
Згідно зі ст. 129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись ст., ст. 123, 129, 231, 232, 233, 236-238, 240, 241, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ГРОСТ БУД», м. Запоріжжя до Товариства з обмеженою відповідальністю «ГАЛКОН ПЛЮС», Житомирська область, м. Житомир задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ГАЛКОН ПЛЮС», (10029, Житомирська область, м. Житомир, вул. Степана Бандери, буд. 7, ідентифікаційний код 36721337) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ГРОСТ БУД», (69095, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 109, офіс 213, ідентифікаційний код 41375696) 501875 (п'ятсот одну тисячу вісімсот сімдесят п'ять) грн. 20 коп. заборгованості, 70413 (сімдесят тисяч чотириста тринадцять) грн. 36 коп. пені, 14769 (чотирнадцять тисяч сімсот шістдесят дев'ять) грн. 42 коп. 3 % річних, 50 183 (п'ятдесят тисяч сто вісімдесят три) грн. 13 коп. інфляційних втрат, 7 500 (сім тисяч п'ятсот) грн. 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу та 9 558 (дев'ять тисяч п'ятсот п'ятдесят вісім) грн. 61 коп. судового збору. Видати наказ.
Повне судове рішення складено « 18» березня 2025 р.
Суддя Н. Г. Зінченко
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Центрального апеляційного господарського суду через господарський суд Запорізької області, а у разі проголошення вступної та резолютивної частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.