Рішення від 06.03.2025 по справі 902/1208/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"06" березня 2025 р. Cправа № 902/1208/24

за позовом: Керівника Гайсинської окружної прокуратури (вул. Волонтерів, 15а, м. Гайсин, Вінницька обл., 23700) в інтересах держави в особі Вінницької обласної військової (державної) адміністрації (вул. Соборна, 70, м. Вінниця, 21050)

до: Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (вул. Келецька, буд. 63, м. Вінниця, 21027)

до: Чечельницької селищної ради (вул. Героїв майдану, 36, с-ще Чечельник, Гайсинського району, Вінницької області, 24800)

про усунення перешкод у користуванні земельними ділянками

Суддя Яремчук Ю.О.

Секретар судового засідання Надтока Т.О.

за участю представників сторін:

прокурора: Паук В.В.

позивача: Мірошніченко Т.М.

інші учасники не з'явились

ВСТАНОВИВ:

18.11.2024 Керівник Гайсинської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Вінницької обласної військової (державної) адміністрації звернувся до Господарського суду Вінницької області з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області до "Чечельницької селищної ради про усунення перешкод у користуванні земельними ділянками.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу справи між суддями від 18.11.2024 справу передано для розгляду судді Яремчуку Ю.О.

Ухвалою суду від 25.11.2024 відкрито провадження у справі 902/1208/24. Визначено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження та залучено третю особу. Підготовче засідання у справі призначено на 10.12.2024.

09.12.2024 до суду від відповідача 1 надійшов відзив на позовну заяву (вх. № канц. 01-34/12128/24 від 09.12.2024), який долучений судом до матеріалів справи.

10.12.2024 до суду від відповідача 2 надійшов відзив на позовну заяву (вх. № канц. 01-34/12165/24 від 10.12.2024), який долучений судом до матеріалів справи.

Однак, 10.12.2024 судове засідання у справі № 902/1208/24 не відбулося, у зв'язку з терміновою евакуацією людей з приміщення Господарського суду Вінницької області.

Ухвалою суду від 10.12.2025 повідомлено учасників справи про підготовче судове засідання, що відбудеться 30.01.2025.

27.01.2025 від Гайсинської окружної прокуратури надійшли відповіді на відзиви (вх. № канц. 01-34/827/25 від 27.01.2025 та № 01-34/831/25 від 27.01.2025), які долучені судом до матеріалів справи.

На визначену дату судом в судове засідання з'явився прокурор, представник позивача, представник відповідача 1. Представник відповідача 2 в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце судового зсідання належним чином повідомлений ухвалою суду від 10.12.2025.

За результатами проведеного судового засідання суд дійшов висновку про закриття підготовчого провадження та призначення судового розгляду справи по суті, про що винесено ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання.

Ухвалою суду від 30.01.2025 повідомлено учасників справи про розгляд справи по суті, що відбудеться 06.03.2025.

На визначену дату судом в судове засідання з'явився прокурор та представник позивача.

Представники відповідача 1,2 та третьої особи в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце судового засідання належним чином повідомлені ухвалою суду від 30.01.2025.

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання та подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Прокурор позов підтримав в повному обсязі. Представник позивача повністю підтримав позовні вимоги. Представник відповідача 2 проти позову заперечив з підстав викладених у відзиві на позовну заяву.

06.03.2025 в судовому засіданні, в порядку ст. 240 ГК України, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши письмові докази наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, суд дійшов наступного висновку.

В обґрунтування позовних вимог прокурор вказує, що Гайсинською окружною прокуратурою при виконанні повноважень, передбачених ст.131-І Конституції України та ст.23 ЗУ «Про прокуратуру», виявлені порушення вимог законодавства при передачі земельних ділянок з кадастровим номером 0525084800:03:000:0012 та 0525084800:03:000:0004 історико-культурного призначення у приватну власність.

Так, прокурором зазначається, що на території колишньої Рогізківської сільської ради Чечельницького району (на даний час - Чечельницької селищної ради Гайсинського району) розташовані 2 земельні ділянки площею 11,0555 га з кадастровим номером 0525084800:03:000:0012 та площею 9,0377 га з кадастровим номером 0525084800-03:000:0004, на яких знаходяться пам'ятки археології місцевого значення - поселення трипільської культури ІV-ІІ тис. до н.е. та могильник доби бронзи IX ст. до н.е. (далі «поселення трипільської культури, могильник доби бронзи»).

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 09.12.2020 № 29-ОТГ «Про передачу земельних ділянок державної власності в комунальну власність», земельні ділянки історико-культурного призначення з кадастровими номерами 0525084800:03:000:0012 та 0525084800:03:000:0004 передано у комунальну власність Чечельницькій селищній територіальній громаді (дата реєстрації речового права на земельну ділянку з кадастровим номером 0525084800:03:000:0012 - 06.05.2021, номер запису про право власності № 41926233

На виконання вказаного наказу здійснено передачу земель Чечельницькій селищній раді, відповідно до акта приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної в комунальну власність від 14.12.2020. Оформлення права комунальної власності на земельні ділянки історико-культурного призначення за Чечельницькою селищною радою, суперечить вимогам законодавства у сфері охорони культурної спадщини. Поряд з цим, прокурором вказується, що розпорядником земельних ділянок історико-культурного призначення, на якій розташована пам'ятка археології є Вінницька обласна військова адміністрація.

В матеріалах справи міститься відзив відповідача 1, доводи якого зводяться до наступного: Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області зазначає про відсутність пам'яток археології «Поселення трипільської культури, могильник доби бронзи» в Державному реєстрі нерухомих пам'яток України; про недоведеність площі, яку займає пам'ятка археології в межах спірних ділянок, та відсутність необхідності скасовувати право комунальної власності на всю земельну ділянку; відповідач вказує про правомірність перебування спірних земельних ділянок у комунальній власності.

В матеріалах справи міститься відзив відповідача 2, доводи якого зводяться до наступного: земельні ділянки з кадастровими номерами: 0525084800:03:000:0012, площею 11,0555 га та 0525084800:03:000:0004, площею 9,0377 га, були передані у комунальну власність Чечельницької селищної територіальної громади Гайсинського району Вінницької області за Наказом Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 09.12.2020р. № 29-ОТГ «Про передачу земельних ділянок державної власності в комунальну власність», про що свідчить копія даного Наказу згідно з актом приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність, датованого 14.12.2020 (у якості додатку до цього Наказу). У пункті першому Акту приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність, датованого 14.12.2020 зазначено, що Чечельницька селищна рада приймає у комунальну власність земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності згідно з додатком (Додатком до акту приймання-передачі земельних ділянок).

У пункті другому акту приймання-передачі земельних ділянок зазначено, що цей акт разом із даним наказом є підставою для державної реєстрації права, на вказані у додатку земельні ділянки, комунальної власності Чечельницької селищної територіальної громади.

Згідно до відомостей, визначених у Додатку до Акту (далі - Додаток до Акту) приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність від 09.12.2020 по Чечельницькій селищній раді (Чечельницької селищної територіальної громади) за порядковими номерами 465 та 467 зазначені відомості щодо земельних ділянок за кадастровими номерами: 0525084800:03:000:0004, площею 9,0377 га та 0525084800:03:000:0012, площею 11,0555 га відповідно, у графі 6 Додатку до Акту «Відомості про обтяження речових прав на земельну ділянку» щодо обох земельних ділянок вказано: «Перебуває в оренді Бурдейний Іван Федорович дата державної реєстрації речового права 15.11.2020 року. Строк дії речового права на 5 років», у графі 7 Додатку до Акту «Відомості про обмеження використання прав земельної ділянки» щодо обох земельних ділянок вказано: «Не зареєстровані».

Таким чином, Чечельницька селищна рада Гайсинського району Вінницької області на момент здійснення приймання-передачі згаданих вище земельних ділянок не знала та не могла знати про обмеження використання прав щодо обох земельних ділянок, оскільки ніякої інформації від Головного управління Держгеокадастру Чечельницька селищна рада, як на момент здійснення прийому-передачі, так і після отримання у комунальну власність щодо встановлених обмежень не отримала, документація із землеустрою щодо згаданих земельних ділянок в Чечельницькій селищній раді не зберігалась, оскільки зберігання такої документації належить виключно до компетенції Головного управління Держгеокадастру, тому примірник такої документації зберігається саме в Головному управлінні Держгеокадастру.

З огляду на що остання вважає себе добросовісним набувачем даних земельних ділянок.

Крім того відповідач 2 зазначає, що оскільки Чечельницькій селищній раді Гайсинського району Вінницької області було передано земельні ділянки з кадастровими номерами: 0525084800:03:000:0012, площею 11,0555 га та 0525084800:03:000:0004, площею 9,0377 га у комунальну власність Чечельницької селищної територіальної громади компетентним органом в особі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, а правових підстав для неприйняття згаданих земельних ділянок з державної у комунальну власність на момент здійснення їх передачі не було, позовні вимоги Чечельницька селищна рада визнає та не заперечує щодо усунення перешкод власнику - державі в особі Вінницької обласної військової (державної) адміністрації у користуванні та розпорядженні земельними ділянками з кадастровими номерами: 0525084800:03:000:0012, площею 11,0555 га та 0525084800:03:000:0004, площею 9,0377 га шляхом визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 09.12.2020 № 29-ОТГ «Про передачу земельних ділянок державної власності в комунальну власність», до того ж ніяких перешкод з боку Чечельницької селищної ради Гайсинського району Вінницької області ніколи не здійснювалось, вищенаведені земельні ділянки не використовуються, тому остання просить суд покласти стягнення судових витрат у вигляді сплати судових витрат виключно на орган, яким допущено правопорушення, а саме на Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області.

Прокурором подано до суду відповідь на відзив відповідача 1, де доводи зводяться до наступного: щодо доводів Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про відсутність пам'яток археології «Поселення трипільської культури, могильник доби бронзи» в Державному реєстрі нерухомих пам'яток України, зазначено, що на підставі Рішення виконкому Вінницької обласної Ради депутатів трудящих № 313 від 10.06.1971 взято на державний облік об'єкти культурної спадщини - «поселення трипільської культури», «могильник доби бронзи», як пам'ятки археології, історії та мистецтва місцевого значення, а в 1977 році проведено їх паспортизацію, як пам'яток археології у вигляді залишків стародавніх поселень та ділянки історичного культурного шару стародавніх населених пунктів, які є невідтворним джерелом інформації про зародження і розвиток цивілізації, адже містять відомості про заселеність у різні історичні періоди, то вказані пам'ятки археології були і є пам'ятками культурної спадщини відповідно Закону України «Про охорону культурної спадщини» без занесення їх до Державного реєстру нерухомих пам'яток України.

Щодо доводів відповідача 1 про недоведеність площі, яку займає пам'ятка археології в межах спірних ділянок та відсутність необхідності скасовувати право комунальної власності на всю земельну ділянку зазначає, що відповідно до інформації Державного земельного кадастру (поземельна книга) та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно земельні ділянки з кадастровими номерами 0525084800:03:000:0012 площею 11,0555 га та 0525084800:03:000:0004 площею 9,0377 га відносяться до категорії - «землі історико-культурного призначення».

Аналогічна інформація міститься в проектах відведення наведених ділянок, які затверджені у 2005 році. Крім того, слід вказати, що згідно Паспорту зазначених пам'яток археології від 2015 року, їх площа складає 1,875 кв.км, що дорівнює 187,5 га (п. 13 паспорту).

Щодо тверджень відповідача про правомірність перебування спірних земельних ділянок у комунальній власності то доводи прокурора зводяться до того, що земельні ділянки, на яких розташовані пам'ятки археології, є об'єктами обмеженими у цивільному обороті, оскільки можуть перебувати виключно у державній власності. Оскільки, на земельних ділянках з кадастровими номерами 0525084800:03:000:0012 і 0525084800:03:000:0004 розташовані пам'ятки археології «Поселення трипільської культури, могильник доби бронзи», які відповідно до рішення від 10.06.1971 № 313 «Про затвердження списку пам'ятників археології, історії та мистецтва місцевого значення», занесені до вказаного списку як пам'ятки археології місцевого значення та мають охоронні номера 1607 та 1070, відтак вказані земельні ділянки можуть перебувати виключно у державній власності та є землями обмеженими в обороті. Разом з тим, внаслідок прийняття Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області наказу від 09.12.2020 № 29-ОТГ «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» стало протиправне набуття Чечельницькою селищною радою права комунальної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 0525084800:03:000:0012 площею 11,0555 га та реальна загроза вибуття земельної ділянки з кадастровим номером 0525084800:03:000:0004 площею 9,0377 га з державної власності. Вказаний наказ у частині передачі у власність Чечельницькій селищній раді земельної ділянки площею 11,0555 га з кадастровим номером 0525084800:03:000:0012 та земельної ділянки площею 9,0377 га з кадастровим номером 0525084800:03:000:0004 суперечить наведеним вимогам земельного законодавства та законодавству про охорону культурної спадщини, порушує виключне право власності держави на земельні ділянки відповідної категорії та виду користування, у зв'язку із чим майнові інтереси держави підлягають відновленню у наступний спосіб.

Прокурором подано до суду відповідь на відзив відповідача 2, де доводи зводяться до наступного: зі змісту відзиву вбачається, що Чечельницька селищна рада погоджується з позовними вимогами, за виключенням вимоги щодо стягнення з неї судових витрат. Таким чином, Чечельницькій селищній раді достовірно було відомо про віднесення спірних земельних ділянок до земель історико-культурного призначення, в тому числі до моменту державної реєстрації права комунальної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 0525084800:03:000:0012. Разом з тим, жодних заходів щодо самостійного повернення у державну власність вказаних земельних ділянок відповідачем до цього часу вжито не було.

Із наявних доказі в матеріалах справи встановлено наступне:

Рішенням виконкому Вінницької обласної Ради депутатів трудящих № 313 від 10.06.1971, відповідно до постанови Ради Міністрів Української РСР від 20.02.1967 № 125 «Про стан і заходи по подальшому поліпшенню охорони та збереження пам'ятників архітектури, мистецтва, археології та історії в Українській РСР», затверджено список пам'яток археології, історії та мистецтва місцевого значення, в якому під номером 1025 зазначено пам'ятку археології - «Поселення трипільської культури. Відноситься с. Білий Камінь, до ІV-ІІ т.т. до н.е.», а під номером 1029 зазначено пам'ятку археології - «Могильник Білогрудівської культури. Відноситься с. Білий Камінь, до ХІ-ІХ ст.ст. до н.е.».

Пам'ятки археології паспортизовано 20.01.1977. Відповідно до паспорту пам'яток, поселення біля села Білий Камінь відноситься до епохи енеоліту IV- III тис до н.е., могильник до епохи пізньої бронзи IX-VIII ст.ст. н.е. Пам'ятки розташовані на невеликому схилі лівого берега р. Рогізка, на окраїні села в урочищі «Ситнички». Поселення частково зруйноване будівлями. В 1928 році ОСОБА_1 розкопав на поселенні три площадки. Розміри однієї з них біля 16 кв.м. Поселення та могильник мають велике значення для вивчення історії, економіки, культури, обряду поховання племен часу енеоліту та бронзи.

До паспорту пам'яток складено план розташування трипільського поселення, поховання епохи бронзи в с. Білий Камінь, Рогізнянської сільської ради Чечельницького району Вінницької області, відповідно до якого здійснено прив'язку місця розташування поселення і могильника, а також облікову картку пам'яток археології, яка датована 20.01.1977, у якій зазначено інформацію про місце розташування.

Окрім того, на зазначені пам'ятки археології у 2015 році Управлінням культури і мистецтв Вінницької обласної державної адміністрації виготовлено єдиний Паспорт. Згідно Паспорту пам'яток, їх охоронний номер - « 1607, 1070», «поселення трипільської культури» датоване ІV-ІІІ тис. до н.е., «могильник доби бронзи» датований IX ст. до н.е. Вказані пам'ятки займають площу 1 875 кв.км (п. 2 та п. 13 Паспорту пам'ятки). Пам'ятка археології «Поселення трипільської культури, могильник доби бронзи» розташована на східній околиці села Білий Камінь Чечельницького (на даний час - Гайсинського) району Вінницької області, з півночі поселення обмежене глибоким яром, на сході руслом струмка та ставом, на півдні - руслом річки, на заході садибами села, руслом струмка, глибоким яром та полем (п. 13 Паспорту пам'ятки). Дослідженнями встановлено період існування поселення - період трипільської культури 3800-3200 рр. до н.е. В межах поселення виявлені рештки курганних поховань (могильник) (п. 10 Паспорту пам'ятки).

До Паспорту пам'яток складено схематичний план «поселення трипільської культури, могильник доби бронзи» з відображенням топонімів, відповідно до якого здійснено прив'язку місця розташування пам'ятки «поселення трипільської культури, могильник доби бронзи».

У паспорті об'єктів культурної спадщини зазначено відомості про значимість віднайдених пам'яток: поселення дає додаткові відомості про заселення території в різні історичні періоди.

Прокурором стверджується, що на момент паспортизації пам'ятки перебували в державній власності.

У 2005 році розроблено проект землеустрою щодо відведення земельної Ділянки для надання в оренду Бурдейному Івану Федоровичу (далі - проект землеустрою).

Відповідно до проекту землеустрою, земельна ділянка з кадастровим номером 0525084800:03:000:0012 площею 11,0555 га належить до земель історико - культурного призначення, що підтверджується, зокрема:

розпорядженням Чечельницької РДА від 17.01.2005 № 10 «Про обробку технічної документації по наданню земельної ділянки із земель історико-культурного призначення на території Рогізківської сільської ради у користування (на умовах оренди) Бурдейному І.Ф.»;

висновком по проекту відведення земельної ділянки від 07.04.2005 №24, наданим Чечельницьким районним відділом земельних ресурсів Вінницької області;

викопіюванням з чергового кадастрового плану с. Рогізка з місцем розташування земельної ділянки.

Належність спірної земельної ділянки з кадастровим номером 0525084800:03:000:0012 до земель історико-культурного призначення також підтверджується відомостями Державного земельного кадастру. Так, в Поземельній книзі на земельну ділянку (книга відкрита 15.11.2010), зазначено, що дана ділянка відноситься до категорії земель - «землі історико-культурного призначення», цільове призначення ділянки - «01.01. Для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.».

Крім того, відповідно до інформації Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (станом на 16.04.2024) земельна ділянка з кадастровим номером 0525084800:03:000:0012 відноситься до категорії земель - «землі історико-культурного призначення», цільове призначення цієї ділянки - « 01.01. Для ведення товарного сільськогосподарського виробництва», форма власності на ділянку - «комунальна».

У 2004 році розроблено проект відведення земельної ділянки в користування (на умовах оренди) ОСОБА_2 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Відповідно до проекту відведення, земельна ділянка з кадастровим номером 0525084800:03:000:0004 площею 9,0377 га належить до земель історико-культурного призначення, що підтверджується, зокрема:

- розпорядженням Чечельницької РДА від 27.02.2004 № 76 «Про розробку технічної документації по наданню земельної ділянки із земель історико-культурного призначення на території Рогізківської сільської ради у користування (на умовах оренди) ОСОБА_2 »;

- висновком по проекту відведення земельної ділянки від 03.03.2004 № 9, наданим Чечельницьким районним відділом земельних ресурсів Вінницької області;

-викопіюванням з чергового кадастрового плану с. Рогізка з місцем розташування земельної ділянки.

Належність спірної земельної ділянки з кадастровим номером 0525084800:03:000:0004 до земель історико-культурного призначення також підтверджується відомостями Державного земельного кадастру. Так, в Поземельній книзі на земельну ділянку (книга відкрита 15.11.2010), зазначено, що дана ділянка відноситься до категорії земель - «землі історико-культурного призначення», цільове призначення ділянки - «01.01. Для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.».

Крім того, факт того, що на обох спірних ділянках також знаходяться пам'ятки археології, підтверджується охоронним договором № 15 від 25.11.2020, укладеним між управлінням культури і мистецтв Вінницької обласної державної адміністрації та ОСОБА_2 (п. 1 договору).

Також факт знаходження на земельних ділянках з кадастровими номерами 0525084800:03:000:0012 та 0525084800:03:000:0004 вищезазначених пам'яток археології встановлено ухвалою Чечельницького районного суду від 25.08.2023 у справі № 151/143/22, винесеної за результатами розгляду кримінального провадження №42021022120000080 по обвинуваченню ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст. 197-1 КК України, за фактом самовільного зайняття зазначених земельних ділянок.

Окрім того, знаходження вищезазначених пам'яток археології на вказаних земельних ділянках підтверджується актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства за об'єктом - земельної ділянки від 30.12.2021 № 2245-ДК/1819/АП/09/01/-21 Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, протоколом про адміністративне правопорушення віл 31.12.2021 № 2245-ДК/0743П/07/01/-21 та постановою про закриття справи від 10.01.2022 № 2245-ДК/0003По/08/01/-22, складених працівниками Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, згідно яких при перевірці дотримання вимог земельного законодавства на території Чечельницької селищної ради Гайсинського району Вінницької області встановлено, що станом на 30.12.2021 земельна ділянка із земель історико-культурного призначення площею 11,0555 га з кадастровим номером 0525084800:03:000:0012 та частина земельної ділянки із земель історико-культурного призначення площею 7,6000 га з кадастровим номером 0525084800:03:000:0004 на території Чечельницької селищної ради Гайсинського району Вінницької області знаходяться в обробленому стані.

Таким чином, прокурор зазначає, що земельні ділянки з кадастровими номерами 0525084800:03:000:0012 площею 11,0555 га та 0525084800:03:000:0004 площею 9,0377 га є землями історико-культурного призначення, на яких розташована пам'ятка культурної спадщини - «Поселення трипільської культури, могильник доби бронзи».

Оскільки, на земельних ділянках з кадастровими номерами 0525084800:03:000:0012 і 0525084800:03:000:0004 розташовані пам'ятки археології «Поселення трипільської культури, могильник доби бронзи», які відповідно до рішення від 10.06.1971 № 313 «Про затвердження списку пам'ятників археології, історії та мистецтва місцевого значення», занесені до вказаного списку як пам'ятки археології місцевого значення та мають охоронні номера 1607 та 1070, відтак вказані земельні ділянки можуть перебувати виключно у державній власності та є землями обмеженими в обороті.

За доводами прокурора оформлення права комунальної власності на земельні ділянку історико-культурного призначення за Чечельницькою селищною радою суперечить вимогам законодавства у сфері охорони культурної спадщини, що і стало підставою позову.

Щодо підстав звернення прокурора до суду з цим позовом.

Згідно з п.3 ч.1 ст.131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Частинами 3-5 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття "інтереси держави" висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

З урахуванням того, що поняття "інтереси держави" є оціночним, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття "інтереси держави" має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. ст.13, 11 Конституції України та ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".

Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 26.07.2018 у справі № 926/1111/15, від 08.02.2019 у справі № 915/20/18).

З огляду на приписи ч. 4 ст. 84, ст. 122 Земельного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, водні ресурси є об'єктами права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності.

Виходячи з приписів статті 23 Закону України "Про прокуратуру", представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (частина третя). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Аналіз ч. 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", який визначає підстави для звернення прокурора до суду свідчить, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох "виключних" випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Аналогічна позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц.

При цьому поняття "компетентний орган" вживається у значенні органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження.

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. При цьому підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

"Не здійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави (аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 23.10.2018 у справі №906/240/18, від 01.11.2018 у справі №910/18770/17, від 05.11.2018 у справі №910/4345/18).

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

У постанові від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц Велика Палата Верховного Суду вказала, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями в спірних правовідносинах.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі 912/2385/18.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 4 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" на територіях, на яких введено воєнний стан, для забезпечення дії Конституції та законів України, забезпечення разом із військовим командуванням запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, оборони, цивільного захисту, громадської безпеки і порядку, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян можуть утворюватися тимчасові державні органи - військові адміністрації. Рішення про утворення військових адміністрацій приймається Президентом України за поданням обласних державних адміністрацій або військового командування.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 вказаного Закону Кабінет Міністрів України, інші органи державної влади, військове командування, військові адміністрації, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування здійснюють повноваження, надані їм Конституцією України, цим та іншими законами України.

Повноваження військових адміністрацій визначені ст. 15 Закону України "Про правовий режим воєнного стану". Зокрема, згідно ч. 1 вказаної статті військові адміністрації у своїй діяльності керуються Конституцією України, законами України "Про оборону України";Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію";Про критичну інфраструктуру", цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Повноваження військових адміністрацій здійснюються ними в порядку, визначеному законами України для здійснення повноважень відповідних місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування, з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом. Частиною 3 даної статті регламентовано, що районна, обласна військові адміністрації здійснюють на відповідній території повноваження, віднесені до їхньої компетенції цим Законом, а також передбачає повноваження у разі прийняття Верховною Радою України за поданням Президента України рішення, передбаченого частиною третьою статті 10 цього Закону, або у разі тимчасової окупації або оточення адміністративного центру області.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 68/2022 "Про утворення військових адміністрацій" для здійснення керівництва у сфері забезпечення оборони, громадської безпеки і порядку, серед інших утворено Вінницьку обласну військову адміністрацію та визначено, що у зв'язку з утворенням військових адміністрацій, зазначених у цій статті, обласні, Київська міська державні адміністрації та голови цих адміністрацій набувають статусу відповідних військових адміністрацій та начальників цих військових адміністрацій.

З урахуванням наведеного, зазначену позовну заяву подано в інтересах Вінницької обласної військової (державної) адміністрації.

Судом встановлено, що Гайсинською окружною прокуратурою листом від 26.01.2024 №51/1- 239 вих-24 повідомлено Вінницьку обласну військову адміністрацію про встановлення незаконності вибуття з державної власності спірної земельної ділянки історико-культурного призначення, на якій розташована пам'ятка археології поселення трипільської культури, могильник доби бронзи. У вказаному листі прокуратура, з урахуванням повноважень Вінницької ОВА як законного власника спірної ділянки, просила повідомити про вжиті заходи до усунення державі перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою історико-культурного призначення площею 11,0555 га з кадастровим номером 0525084800:03:000:0012, а у випадку їх не застосування - про причини, які цьому перешкоджають.

У відповідь на вказаний запит надійшов лист Управління: містобудування та архітектури Вінницької обласної військової адміністрації від 08.02.2024 № 07-15-164, в якому повідомлено, що управління не вбачає підстав для вжиття заходів, представницького характеру.

Також окружною прокуратурою на адресу Вінницької обласної військової адміністрації 08.08.2024 скеровано лист № 51-3240вих-24, яким повторно повідомлено про встановлення незаконності вибуття з державної власності земельної ділянки історико-культурного призначення площею 11,0555 га з кадастровим номером 0525084800:03:000:0012 та наявність передумов для вибуття з державної власності земельної ділянки з кадастровим номером 0525084800:03:000:0004 площею 9,0377 га, оскільки наказом Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 09.12.2020 № 29-ОТГ її також передано у комунальну власність Чечельницької селищної ради.

Листом Управління містобудування та архітектури Вінницької обласної військової адміністрації від 28.08.2024 № 07-15-1133 окружну прокуратуру проінформовано, що обласною військовою адміністрацією рішення щодо передачі зазначених земельних ділянок у комунальну власність Чечельницької селищної територіальної громади не приймались. Питання звернення обласної військової адміністрації з позовом до суду розглядатиметься найближчим часом.

На даний час Вінницькою обласною військовою адміністрацією такий позов до суду не подано.

З огляду на викладене, за наявності беззаперечних порушень інтересів держави та невжиття уповноваженим органом державної влади належних та ефективних заходів щодо їх захисту та поновлення, прокурором обґрунтовано встановлено наявність передбачених ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» підстав для представництва інтересів держави у спірних правовідносинах.

На виконання вимог ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», Гайсинською окружною прокуратурою попередньо, до звернення до суду, відповідним листом повідомлено Вінницьку обласну військову адміністрацію про представництво прокуратурою інтересів останньої в суді (копія листа додається до позовної заяви).За наведених обставин суд доходить висновку про те, що прокурор підтвердив наявність у нього підстав для представництва інтересів держави в особі Вінницької обласної державної адміністрації (Вінницької обласної військової адміністрації) у суді при зверненні із цим позовом.

Щодо суті позовних вимог суд зазначає таке.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про охорону культурної спадщини" пам'ятка культурної спадщини (далі - пам'ятка) - об'єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, або об'єкт культурної спадщини, який взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності цим Законом, до вирішення питання про включення (невключення) об'єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України.

Згідно з ч.2 ст. 2 Закону України "Про охорону культурної спадщини" археологічний об'єкт культурної спадщини - рештки життєдіяльності людини (нерухомі об'єкти культурної спадщини: городища, кургани, залишки стародавніх поселень, стоянок, укріплень, військових таборів, виробництв, іригаційних споруд, шляхів, могильники, культові місця та споруди, їх залишки чи руїни, мегаліти, печери, наскельні зображення, ділянки історичного культурного шару, поля давніх битв, а також пов'язані з ними рухомі предмети), що містяться під земною поверхнею та під водою і є невідтворним джерелом інформації про зародження і розвиток цивілізації.

Пунктом 3 розділу X "Прикінцеві положення" Закону України "Про охорону культурної спадщини" визначено, що об'єкти, включені до списків (переліків) пам'яток історії та культури відповідно до Закону Української PCP "Про охорону і використання пам'яток історії та культури", визнаються пам'ятками відповідно до цього Закону.

Статтею 6 Закону УРСР "Про охорону і використання пам'яток історії та культури" (у редакцій чинній на час прийняття рішення виконкому облради № 66 від 23.03.1992) до пам'яток історії та культури належать пам'ятки археології - городища, кургани, залишки стародавніх поселень укріплень, виробництв, каналів, шляхів, стародавні місця поховань, кам'яні скульптури, наскельні зображення, старовинні предмети, ділянки історичного культурного шару стародавніх населених пунктів.

Частиною 2 статті 8 Закону УРСР "Про охорону і використання пам'яток історії та культури" передбачено, що виконавчі комітети обласних Рад народних депутатів затверджують переліки пам'яток історії та культури місцевого значення, встановлюють зони їх охорони, а також вирішують інші питання в галузі охорони і використання пам'яток історії та культури, віднесені до їх відання законодавством Союзу PCP і Української PCP.

Як встановлено судом, з наданих прокурором доказів в сукупності, спірні земельні ділянки належать до земель історико-культурного призначення, що підтверджується наступним:

відповідно до проекту землеустрою, земельна ділянка з кадастровим номером 0525084800:03:000:0012 площею 11,0555 га належить до земель історико - культурного призначення, що підтверджується, зокрема:

розпорядженням Чечельницької РДА від 17.01.2005 № 10 «Про обробку технічної документації по наданню земельної ділянки із земель Історико-культурного призначення на території Рогізківської сільської ради у користування (на умовах оренди) Бурдейному І.Ф.»;

викопіюванням з чергового кадастрового плану с. Рогізка з місцем розташування земельної ділянки.

У 2004 році розроблено проект відведення земельної ділянки в користування (на умовах оренди) ОСОБА_2 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (далі - проект відведення).

-розпорядженням Чечельницької РДА від 27.02.2004 № 76 «Про розробку технічної документації по наданню земельної ділянки із земель історико-культурного призначення на території Рогізківської сільської ради у користування (на умовах оренди) ОСОБА_2 »;

- викопіюванням з чергового кадастрового плану с. Рогізка з місцем розташування земельної ділянки.

Зокрема факт того, що на обох спірних ділянках також знаходяться пам'ятки археології, підтверджується охоронним договором № 15 від 25.11.2020, кладеним між управлінням культури і мистецтв Вінницької обласної державної адміністрації та ОСОБА_2 (п. 1 договору).

Окрім того, знаходження вищезазначених пам'яток археології на вказаних земельних ділянках підтверджується актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства за об'єктом - земельної ділянки від 30.12.2021 № 2245-ДК/1819/АП/09/01/-21 Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, протоколом про адміністративне правопорушення від 31.12.2021 № 2245-ДК/0743П/07/01/-21 та постановою про закриття справи від 10.01.2022 № 2245-ДК/0003По/08/01/-22, складених працівниками Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, згідно яких при перевірці дотримання вимог земельного законодавства на території Чечельницької селищної ради Гайсинського району Вінницької області встановлено, що станом на 30.12.2021 земельна ділянка із земель історико-культурного призначення площею 11,0555 га з кадастровим номером 0525084800:03:000:0012 та частина земельної ділянки із земель історико-культурного призначення площею 7,6000 га з кадастровим номером 0525084800:03:000:0004 на території Чечельницької селищної ради Гайсинського району Вінницької області знаходяться в обробленому стані.

Таким чином, земельні ділянки з кадастровими номерами 0525084800:03:000:0012 площею 11,0555 га та 0525084800:03:000:0004 площею 9,0377 га є землями історико-культурного призначення, на яких розташована пам'ятка культурної спадщини - «Поселення трипільської культури, могильник доби бронзи».

Статтями 53, 54 Земельного кодексу України визначено, що до земель історико-культурного призначення належать землі, на яких розташовані пам'ятки культурної спадщини, їх комплекси (ансамблі), історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, музеї просто неба, меморіальні музеї-садиби.

Землі історико-культурного призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Порядок використання земель історико-культурного призначення визначається законом.

Виходячи з приписів ст.541 Земельного кодексу України з метою охорони культурної спадщини на використання земель у межах території пам'ятки культурної спадщини встановлюються обмеження відповідно до Закону України "Про охорону культурної спадщини".

Обмеження у використанні земель у межах території пам'ятки культурної спадщини, зон охорони, поширюються на усі розташовані в межах цих територій та об'єктів землі незалежно від їх цільового призначення. Межі території, на яку поширюються такі обмеження, визначаються відповідно до Закону України "Про охорону культурної спадщини" і зазначаються в документації із землеустрою, містобудівній документації, науково-проектній документації у сфері охорони культурної спадщини. Відомості про зазначені обмеження у використанні земель вносяться до Державного земельного кадастру.

Режим використання земель у межах території пам'ятки культурної спадщини, визначається науково-проектною документацією у сфері охорони культурної спадщини, а до затвердження такої документації - Законом України "Про охорону культурної спадщини".

У відповідності до ст. 34 Закону України "Про охорону культурної спадщини" землі, на яких розташовані пам'ятки, історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, належать до земель історико-культурного призначення.

Таким чином, спірні земельні ділянки відноситься до земель історико-культурного призначення, порядок та режим використання яких визначається Законом України "Про охорону культурної спадщини".

Відповідно до ст.17 Закону України "Про охорону культурної спадщини" пам'ятка, крім пам'ятки археології, може перебувати у державній, комунальній або приватній власності. Суб'єкти права власності на пам'ятку визначаються згідно із законом. Усі пам'ятки археології, в тому числі ті, що знаходяться під водою, включаючи пов'язані з ними рухомі предмети, є державною власністю.

За таких обставин, спірні земельні ділянки, на якій розташована пам'ятка археології місцевого значення, відноситься до категорії земель історико-культурного призначення, які не можуть відчужуватись з державної у комунальну або приватну власність.

Згідно з п.1 ст.18 Закону України "Про охорону культурної спадщини" об'єкти культурної спадщини, що є пам'ятками (за винятком пам'яток, відчуження або передача яких обмежується законодавчими актами України) можуть бути відчужені, а також передані власником або уповноваженим ним органом у володіння, користування чи управління іншій юридичній або фізичній особі за наявності погодження відповідного органу охорони культурної спадщини.

Закон України "Про охорону культурної спадщини" від 08.06.2000 № 1805-ІІІ (набув чинності 12.07.2000) є спеціальним законодавчим актом відносно до Земельного кодексу України від 25.10.2001 № 2768-ІІІ (набув чинності 01.01.2002).

Враховуючи вищезазначені приписи ч.1 ст.54 Земельного кодексу України та ст.17 Закону України "Про охорону культурної спадщини", за висновком суду, до спірних правовідносин підлягають застосуванню саме положення спеціального законодавчого акту - Закону України "Про охорону культурної спадщини" від 08.06.2000 № 1805-ІІІ.

Відповідно до ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений в його здійсненні.

Згідно з ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України).

Обраний спосіб захисту має забезпечити ефективне поновлення порушених прав та охоронюваних законом інтересів, або попередити їх порушення на майбутнє.

У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Так, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Як правило, суб'єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (аналогічні за змістом висновки наведені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц).

Згідно ч. 2 ст. 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.

Відповідно до ст. 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Право власності держави або територіальної громади на обмежені в обороті об'єкти встановлене законом, тому не потребує доказування правового титулу.

У разі протиправної передачі цих об'єктів у приватну власність відповідне порушення, ураховуючи їх правовий титул, необхідно розглядати як не пов'язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади.

Прокурор для захисту інтересів держави в особі Вінницької обласної військової (державної) адміністрації звернувся із негаторним позовом про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні спірними земельними ділянками шляхом:

- визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 09.12.2020 №29-ОТГ в частині передачі у власність Чечельницькій селищній раді спірні земельної ділянки;

- скасування державної реєстрації права власності на земельні ділянки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно;

- скасування державної реєстрації земельних ділянок в державному земельному кадастрі;

- зобов'язання відповідача 2 повернути земельні ділянки державі в особі позивача.

Так, серед способів захисту порушених прав та інтересів законодавець у пункті 10 частини другої статті 16 ЦК України розрізняє визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади.

Відповідно до частини першої статті 155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Статтею 21 ЦК України визначено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Відповідно до частини першої статті 393 цього Кодексу правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

При зверненні до суду з цим позовом прокурор посилався на те, що наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 09.12.2020 №29-ОТГ в частині передачі Чечельницькій селищній раді у комунальну власність земельних ділянках з кадастровими номерами 0525084800:03:000:0012 та 0525084800:03:000:0004 суперечить вимогам земельного законодавства та законодавства про охорону культурної спадщини, оскільки на зазначених земельних ділянках розташовані пам'ятки археології, що свідчить про їх належність до земель історико-культурного призначення.

Так судом встановлено, що наказом Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від №29-0ТГ від 09.12.2020 «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» передано в комунальну власність Чечельницькій селищній територіальній громаді земельні ділянки державної власності сільськогосподарського призначення загальною площею 5944,5487 га, які розташовані за межами населених пунктів на території Білокамінської, Бондурівської, Бритавської, Вербської, Каташинської, Куренівської, Лузької, оповогребельської, Рогізківської та Тартацької сільських рад Чечельницького району Вінницької області, згідно з актом приймання-передачі земельної ділянки.

На підставі акту приймання-передачі від 09.12.2020 Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області відповідно до наказу від 09.12.2020 № 29-ОТГ передало із державної власності, а Чечельницька селищна рада прийняла у комунальну власність земельні ділянки, в тому числі земельну ділянку площею 11,0555 га, кадастровий номер 0525084800:03:000:0012 (№457 додатку до акту) та земельну ділянку площею 9,0377 га, кадастровий номер 0525084800:03:000:0004 (№ 455 додатку до акту).

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №283230858 на підставі наказу № 29-ОТГ від 09.12.2020 вчинено державну реєстрацію права комунальної власності Чечельницької селищної ради на земельну ділянку площею 11,0555 га, кадастровий номер 0525084800:03:000:0012 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2357485305250).

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №383585896 право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 0525084800:03:000:0004 не оформлено.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що власник земельної ділянки може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц (пункт 143), від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 99), від 07.04.2020 року у справі № 372/1684/14-ц (пункт 46)).

У пункті 64 постанови від 30.05.2018 у справі № 923/466/17 Велика Палата Верховного Суду сформулювала такий правовий висновок: "Відновленням становища, яке існувало до порушення, є також визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування. На підставі оскаржуваного рішення селищної ради було здійснено державну реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку, отже, вимоги про визнання оспорюваного рішення недійсним як окремий спосіб захисту поновлення порушених прав можуть бути предметом розгляду в господарських судах".

Наведений висновок є застосовним і до правовідносин, у яких земельна ділянка протиправно передана органами Держгеокадастру з державної власності у комунальну власність територіальної громади, якщо не відбулося її подальше відчуження.

З огляду на особливості правового регулювання земельних ділянок, на яких розташовані пам'ятки археології, та неможливість їх передання у комунальну чи приватну власність, а також з урахуванням того, що спірні земельні ділянки були передані в комунальну власність як землі сільськогосподарського призначення, суд констатує, що позов з вимогою про визнання незаконним і скасування відповідного наказу ГУ Держгеокадастру за встановлених конкретних обставин цієї справи відповідає критерію правомірності та ефективності вибраного позивачем способу захисту порушеного права, оскільки усуває стан юридичної невизначеності щодо цільового призначення земельної ділянки та особи її власника. Подібний за змістом висновок Велика Палата Верховного Суду сформулювала у пункті 82 постанови від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 та підтримала у постанові від 12.03.2024 у справі № 927/1206/21.

Отже, суд дійшов висновку про протиправність передачі спірних земельних ділянок у комунальну власність, позаяк такі земельні ділянки як землі історико-культурного призначення можуть перебувати лише у державній власності та про задоволення позову в частині визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 09.12.2020 №29-ОТГ щодо такої передачі.

За змістом п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до ст. 11 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь - яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об'єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

Відповідно до абзаців 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

Положеннями частини 10 статті 24 Закону України "Про державний земельний кадастр" передбачено, що державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, зокрема у разі ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки.

Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень).

Ухвалення судом рішення про визнання нечинним рішення органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, за якою була сформована земельна ділянка, щодо якої виникли речові права, а також про скасування державної реєстрації такої земельної ділянки, що допускається за умови визнання нечинним рішення про затвердження такої документації (за його наявності) та припинення таких прав (за їх наявності).

Із сукупного аналізу наведених норм вбачається, що у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 346 Цивільного кодексу України право власності припиняється у разі припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі.

Згідно із ст. 13 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" до відання місцевих державних адміністрацій у межах і формах, визначені Конституцією і законами України, належить вирішення питань використання землі, природних ресурсів, охорони довкілля тощо.

Статтею 21 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" передбачено, що місцева державна адміністрація розпоряджається землями державної власності відповідно до закону.

Приписами статті 17 Земельного кодексу України також визначено повноваження державних адміністрацій у розпорядженні землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

У відповідності до ч. 2 ст. 84 Земельного кодексу України право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Згідно із ч. 5 ст. 122 Земельного кодексу України обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

Отже, повноваженнями на здійснення правомочностей власника щодо земель історико-культурного призначення, розташованих за межами населених пунктів, наділені відповідні обласні державні адміністрації.

Подібні висновки щодо повноважень обласних державних адміністрацій на розпорядження землями державної власності історико-культурного призначення викладено в постановах Верховного Суду від 07.02.2024 № 922/2304/23, від 13.12.2023 у справі № 420/13194/22, від 09.08.2023 у справі № 925/3/20, від 25.01.2023 у справі № 748/1536/20.

Відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 №68/2022 "Про утворення районних військових адміністрацій" на базі існуючих районних державних адміністрацій утворено відповідні районні військові адміністрації.

За таких обставин, уповноваженим органом на захист інтересів держави у цьому спорі є Вінницька обласна військова адміністрація як розпорядник земельних ділянок історико-культурного призначення з кадастровим номером 0525084800:03:000:0012 на якій розташована пам'ятка археології.

Оскільки державна реєстрація речових прав на нерухоме майно є офіційним визнанням і підтвердженням державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, відповідний запис формально наділяє відповідача певними юридичними правами щодо земельної ділянки і одночасно позбавляє відповідних прав законного власника - державу в особі Вінницької обласної військової адміністрації.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що спір про скасування рішення, запису про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно потрібно розглядати як спір, пов'язаний з порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване речове право на це майно (зокрема, висновки у постанові від 07.04.2020 у справі № 904/3657/18 (пункт 71)).

З огляду на положення статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", для забезпечення державі в особі Вінницької обласної військової адміністрації реальної та безперешкодної можливості реалізувати усі правомочності власника спірної земельної ділянки, враховуючи скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 09.12.2020 № 29-ОТГ від як підстави для державної реєстрації права комунальної власності на таку земельну ділянку за територіальною громадою в особі Чечельницької селищної ради Гайсинського району, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог прокурора щодо скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну - реєстрацію права комунальної власності на земельну ділянку площею 11,0555 га з кадастровим номером 0525084800:03:000:0012 за територіальною громадою в особі Чечельницької селищної ради Гайсинського району, код ЄДРПОУ 04326247, (колишній Чечельницький район) Вінницької області (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2357485305250).

Згідно з ч. 2 ст. 328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Відповідно до ч.ч. 1-2 ст. 17 Закону України «Про охорону культурної спадщини» пам'ятка, крім пам'ятки археології, може перебувати у державній, приватній власності, комунальній або приватній власності. Усі пам'ятки археології, в тому числі ті, що знаходяться під водою, включаючи пов'язані з ними рухомі предмети є державною власністю.

Згідно з ч. 6 ст. 17 Закону України «Про охорону культурної спадщини» млі, на яких розташовані пам'ятки археології, перебувають у державній власності або вилучаються (викуповуються) у державну власність в установленому законом порядку, за винятком земельних ділянок, на яких розташовуються пам'ятки археології - поля давніх битв.

Отже, стосовно земель історико-культурного призначення установлено пріоритет права власності Українського народу (державної власності) над іншими формами власності, тобто законно набути право комунальної власності на земельні ділянки відповідних характеристик, розміру і територіального розташування із земель державної власності Чечельницька селищна рада Гайсинського району Вінницької області не могла в силу закону.

У постанові Верховного Суду від 20.10.2020 у справі №910/13356/17 викладено висновок про те, що способом захисту у негаторних правовідносинах є вимога, яка забезпечить законному володільцю реальну можливість користуватися і розпоряджатися майном тим чи іншим способом (зобов'язання повернути або звільнити майно, виселення, знесення, накладення заборони на вчинення щодо майна неправомірних дій).

Повернення спірної земельної ділянки у володіння та розпорядження держави має легітимну мету контролю за використанням відповідного майна згідно із загальними інтересами та за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом спірних земельних ділянок.

Суспільний інтерес у поверненні спірних земельних ділянок у фактичне володіння держави спрямований на задоволення соціальної потреби у відновленні законності, становища, яке існувало до порушення права на землі історико-культурного призначення, недопущення зміни цільового призначення таких земель та їх передання у приватну власність.

Відповідно до ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2024 у справі №927/1206/21 колегією суддів наголошено на тому, що отримання громадянами та юридичними особами у власність земельної ділянки історико-культурного значення, на якій розташована пам'ятка археології, суперечить вимогам законодавства. Заволодіння громадянами та юридичними особами землями, на яких розташовані пам'ятки археології (перехід до них права володіння цими землями), є неможливим. Розташування таких земель вказує на неможливість виникнення нового володільця.

Землі історико-культурного значення, на яких розташовані пам'ятки археології, віднесено до категорії особливо цінних земель, а тому повернення земельної ділянки історико-культурного значення фонду державі потрібно розглядати як негаторний, а не віндикаційний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця цієї ділянки.

Відповідно до положень статей 391, 396 ЦК України позов про усунення порушень права не пов'язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов'язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.

З урахуванням того, що спірні земельні ділянки в силу свого статусу, якого вони не були позбавлені у встановленому законом порядку, взагалі не можуть перебувати у комунальній власності (ч. 2 ст. 17 Закону України «Про охорону культурної спадщини»), перехід права власності на спірні земельні ділянки з порушенням положень закону треба розглядати як не пов'язане з позбавленням володіння порушення права власності держави.

У такому разі позовні вимоги про зобов'язання повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки (подібні висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц (п. 71), від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц (п. 96) та від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц (п. 81).

Відтак, саме визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області у частині передачі у власність Чечельницькій селищній раді земельної ділянки площею 11,0555 га з кадастровим номером 0525084800:03:000:0012 та земельної ділянки площею 9,0377 га з кадастровим номером 0525084800:03:000:0004, скасування державної реєстрації права комунальної власності на земельну ділянку та зобов'язання Чечельницької селищної ради повернути спірні ділянки державі є ефективним і належним способом захисту прав та інтересів держави, що відновить становище власника (держави), яке існувало до порушення (передачі спірних ділянок історико-культурного призначення у комунальну власність).

Суд також враховує, що у практиці ЄСПЛ напрацьовано три критерії, які слід оцінювати па предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: 1) чи є втручання законним; 2) чи має воно на меті "суспільний", "публічний" інтерес; 3) чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки - встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (пункти 40 - 43)).

Критерій "законності" означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися "значною свободою (полем) розсуду". Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття "суспільний інтерес" має широке значення (рішення від 23 листопада 2000 року в справі "Колишній король Греції та інші проти Греції"). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить "суспільний інтерес" (рішення ЄСПЛ від 02 листопада 2004 року у справі "Трегубенко проти України").

Принцип "пропорційності" передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". Одним із елементів дотримання принципу "пропорційності" при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.

Таким чином, стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання "справедливого балансу" в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Водночас висновки ЄСПЛ потрібно застосовувати не безумовно, а із урахуванням фактичних обставин справи, оскільки цей суд рекомендував оцінювати дії не тільки органів держави-відповідача, але і самого скаржника. Це пов'язано з тим, що певні випадки порушень, на які особа посилається як на підставу для застосування статті 1 Першого протоколу, можуть бути пов'язані із протиправною поведінкою самого набувача майна.

Статтею 14 ГПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно із положеннями статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.

Кожній стороні судом була надана розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони, в т.ч. подати докази на підтвердження своїх вимог та заперечень, прийняти участь у досліджені доказів, надати пояснення, обґрунтувати перед судом переконливість поданих доказів та позицій по справі, скористатись іншими процесуальними правами.

Як зазначалось вище, суд процесуальним законом позбавлений права на збирання доказів по справі з власної ініціативи, що було б порушенням рівності прав учасників судового процесу.

Згідно із ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Статтею 86 ГПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Отже, надавши оцінку наявним у справі доказам на предмет їх належності, допустимості, достовірності, вірогідності, а також із дослідження кожного із них окремо та у сукупності, суд, керуючись своїм внутрішнім переконанням на підставі всебічного, повного, об'єктивного з'ясування обставин справи, приходить до висновку про задоволення позову повністю з вищенаведених мотивів.

При постановлені цього рішення, суд враховує висновки, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Серявін та інші проти України". Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Також Європейський суд з прав людини зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України). Водночас суд зазначає, що доводи відповідача 2 жодним чином не спростовують викладених судом підстав для задоволення позову в повному обсязі. Визначення категорії спірних земельних ділянок як земель сільськогосподарського призначення на час видачі наказу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 15.12.2020 №59-ОТГ не спростовує факту безпідставного їх відчуження у комунальну власність, позаяк такі землі належать до земель історико-культурного призначення за відсутності затвердженої науково-проектної документації із встановлення відповідного цільового призначення.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав - покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 5, 7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 18, 42, 45, 46, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 91, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Усунути перешкоди власнику - державі в особі Вінницької обласної військової (державної) адміністрації у користуванні та розпорядженні земельної ділянки площею 11,0555 та з кадастровим номером 0525084800:03:000:0012 та земельної ділянки площею 9,0377 га з кадастровим номером 0525084800:03:000:0004 шляхом визнання незаконним та скасування наказу Головного управління у Вінницькій області від 09.12.2020 № 29-ОТГ «Про передачу земельних ділянок державної власності в комунальну власність» у частині передачі у власність Чечельницькій селищній раді земельної ділянки площею 11,0555 з кадастровим номером 0525084800:03:000:0012 та земельної ділянки площею 9,0377 га з кадастровим номером 0525084800:03:000:0004.

3. Усунути перешкоди власнику - державі в особі Вінницької обласної військової (державної) адміністрації у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою з кадастровим номером 0525084800:03:000:0012 площею 11,0555 га шляхом:

- скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну - реєстрацію права комунальної власності на земельну ділянку площею 11,0555 га з кадастровим номером 0525084800:03:000:0012 за територіальною громадою в особі Чечельницької селищної ради Гайсинського району, код ЄДРПОУ 04326247, (колишній Чечельницький район) Вінницької області (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2357485305250);

- зобов'язання Чечельницької селищної ради (код ЄДРПОУ 04326247) повернути державі в особі Вінницької обласної військової (державної) адміністрації (код ЄДРПОУ 20089290) земельну ділянку площею 11,0555 га з кадастровим номером 0525084800:03:000:0012.

4. Усунути перешкоди власнику - державі в особі Вінницької обласної військової (державної) адміністрації у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою з кадастровим номером 0525084800:03:000:0004 площею 9,0377 га шляхом зобов'язання Чечельницької селищної ради (код ЄДРПОУ 04326247) повернути державі в особі Вінницької обласної військової (державної) адміністрації (код ЄДРПОУ 20089290) земельну ділянку площею 9,0377 га з кадастровим номером 0525084800:03:000:0004.

5. Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (вул. Келецька, буд. 63, м. Вінниця, 21027, код ЄДРПОУ 39767547) на користь Вінницької обласної прокуратури (на рахунок НОМЕР_1 , МФО 820172, код ЄДРПОУ 02909909, адреса: вул. Монастирська, 33, м. Вінниця, 21050) 6056,00 грн витрат зі сплати судового збору.

6. Стягнути з Чечельницької селищної ради (вул. Героїв майдану, 36, с-ще Чечельник, Гайсинського району, Вінницької області, 24800, код ЄДРПОУ 04326247) на користь Вінницької обласної прокуратури (на рахунок НОМЕР_1 , МФО 820172, код ЄДРПОУ 02909909, адреса: вул. Монастирська, 33, м. Вінниця, 21050) 6056,00 грн витрат зі сплати судового збору.

7.Видати накази.

8. Згідно із приписами ч. 1 ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

9. Відповідно до положень ч. 1 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північно-західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

10. Примірник повного судового рішення надіслати учасникам справи до Електронних кабінетів ЄСІТС.

Повне рішення складено 17 березня 2025 р.

Суддя Яремчук Ю.О.

віддрук. прим.:

1 - до справи

Попередній документ

125907318

Наступний документ

125907320

Інформація про рішення:

№ рішення:	125907319
№ справи:	902/1208/24
Дата рішення:	06.03.2025
Дата публікації:	20.03.2025
Форма документу:	Рішення
Форма судочинства:	Господарське
Суд:	Господарський суд Вінницької області
Категорія справи:	Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них; щодо припинення права користування земельною ділянкою, з них; щодо визнання незаконним акта, що порушує право користування земельною ділянкою, з них; щодо усунення порушення прав власника

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Розглянуто (06.03.2025)
Дата надходження:	18.11.2024
Предмет позову:	про усунення перешкод

Розклад засідань:

Минулі засідання (3)

10.12.2024 11:40	Господарський суд Вінницької області
30.01.2025 10:45	Господарський суд Вінницької області
06.03.2025 11:00	Господарський суд Вінницької області

Запланованих засідань немає

Учасники справи:

суддя-доповідач:

ЯРЕМЧУК Ю О

3-я особа позивача:

Управління містобудування та архітектури Вінницької обласної військової адміністрації

відповідач (боржник):

Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області

Чечельницька селищна рада Вінницької області

позивач (заявник):

Вінницька обласна військова адміністрація

Гайсинська окружна прокуратура

представник відповідача:

Скоцька Анастасія Едуардівна