Постанова від 11.03.2025 по справі 918/935/24

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 березня 2025 року Справа № 918/935/24

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Миханюк М.В., суддя Крейбух О.Г. , суддя Юрчук М.І.

секретар судового засідання Верещук А.В.

за участю представників сторін:

позивача: не з'явився

відповідача: не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Василевського Віктора Яковича на рішення господарського суду Рівненської області, ухваленого 08.01.25р. суддею Бережнюк В.В. у м.Рівному, повний текст складено 10.01.25р. у справі № 918/935/24

за позовом Фізичної особи-підприємця Василевського Віктора Яковича

до відповідача Фізичної особи-підприємця Данилюка Олексія Миколайовича

про зобов'язання повернути майно

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець Василевський Віктор Якович звернувся до Господарського суду Рівненської області з позовом до відповідача фізичної особи-підприємця Данилюка Олексія Миколайовича про зобов'язання повернути майно, яке було передане на відповідальне зберігання за договором відповідального зберігання №2526ТХ від 27.06.2016, на загальну суму 16 696,50 грн та 892,00 грн штрафу.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 27.06.2016 між фізичною особою-підприємцем Василевським Віктором Яковичем та фізичною особою-підприємцем Данилюком Олексієм Миколайовичем було укладено договір відповідального зберігання №2526ТХ, за умовами якого зберігач зобов'язується зберігати та повернути у схоронності майно зазначене в акті прийому-передачі. Строк зберігання до 31 грудня 2016 року. Сторони погодили, що місцем зберігання майна є торгове приміщення (склад), розташований за адресою: м. Рівне, вул. Чорновола, буд. 13.

Позивач вказує, що 27 червня 2016 року між сторонами були підписані акти приймання-передачі до договору відповідального зберігання № 2526ТХ від 27.06.2016 відповідно до яких майно визначене в додатках до договору було передано зберігачу. Відповідно до п.3.1.5. договору зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцю майно, що було передано на зберігання. А також на першу вимогу поклажодавця, повернути майно, навіть якщо строк зберігання зазначений в п.2.5 цього договору не закінчився. Проте, станом на 10.10.2024 майно не було повернуте фізичній особі-підприємцю Василевському Віктору Яковичу.

Позивач зазначає, що 04.07.2024 позивачем було надіслано вимогу про повернення майна, яке було передано відповідно до договору або у разі втрати (нестачі) оплатити його вартість. Проте, вказана вимога була повернута з відміткою "закінчення встановленого терміну зберігання".

Враховуючи вищевказане, фізична особа-підприємець Василевський Віктор Якович, у зв'язку з невиконанням умов договору фізичною особою-підприємцем Данилюком Олексієм Миколайовичем, нараховано відповідно до п. 7.6. договору 892,00 грн неустойки за неповернення майна за кожний день затримки з 24.07.2024.

Рішенням господарського суду Рівненської області від 08.01.2025 у справі №918/935/24 в задоволенні позову відмовлено.

В обґрунтування рішення, суд з посиланням на ст. ст. 11, 509, 525, 526, 530, 610, 629, 936, 938, 949 ЦК України, ст. ст. 67, 173, 216, 230, 232 ГК України, умови договору, ст. ст. 256, 257, 261, 267 ЦК України, прийшов до висновку, що сторонами визначено закінчення терміну зберігання майна 31 грудня 2016 р., та за п.6.1 договору зберігач зобов'язується зберігати майно поклажодавця до 31.12.2016, перебіг строку позовної давності почався з 01 січня 2017 року, відповідно закінчився - 01 січня 2020 року, отже позивач звернувся з позовною заявою до суду у жовтні 2024 року, отже після спливу строку позовної давності, а тому прийшов до висновку про відмову в задоволенні позову.

Не погодившись із винесеним рішенням, позивач звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Рівненської області від 08.01.2025 по справі №918/935/24 повністю і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги Фізичної особи - підприємця Василевського Віктора Яковича задовольнити в повному обсязі.

Так, з посиланням на п. 6.2. договору якщо жодна зі сторін після закінчення строку, встановленого в п.2.5, п.6.1 цього договору, не заявить письмову вимогу про розірвання договору або повернення майна, то термін зберігання майна автоматично продовжується на додаткові однорічні терміни на тих же умовах.

Підставою для автоматичної пролонгації вказаного строку є відсутність письмової вимоги зберігача або поклажодавця про розірвання договору або повернення майна після закінчення строку, встановленого в п.2.5, п.6.1 цього договору. Позивач зазначає, така вимога ним не направлялась на адресу відповідача. Як вбачається зі змісту оскаржуваного рішення суду відповідачем також не надано суду доказів про направлення такої вимоги.

З огляду на зазначене стверджує, що строк зберігання встановлений п.2.5.1 - п.2.5.2 договору не закінчився 31.12.2016, а відповідно до п.6.2 договору, автоматично продовжувався на додаткові однорічні терміни на тих же умовах з 01.01.2017 по 31.12.2017, 01.01.2018 по 31.12.2018, 01.01.2019 по 31.12.2019, 01.01.2020 по 31.12.2020, 01.01.2021 по 31.12.2021, 01.01.2022 по 31.12.2022, 01.01.2023 по 31.12.2023, 01.01.2024 по 31.12.2024.

Зауважує, що позивач, керуючись ст.953 ЦК України, направив на адресу відповідача вимогу №2024/07/03-2 від 03.07.2024 про повернення майна за договором до закінчення строку зберігання, який встановлений до 31.12.2024.

При розгляді справи №918/935/24 суд першої інстанції не надав належної оцінки вказаним обставинам справи внаслідок чого дійшов хибного висновку про те, що строк зберігання за договором закінчився 31.12.2016 та відповідно безпідставно задовольнив заяву відповідача про застосування позовної давності.

Відзиву на апеляційну скаргу не надійшло, що в силу вимог ч. 3 ст. 263 ГПК України не перешкоджає перегляду оскарженого рішення.

В судове засідання сторони не з'явилися, про дату, час та місце розгляду скарги повідомлені заздалегідь та належним чином, ухвалу про відкриття апеляційного провадження та призначення скарги до розгляду направлено на поштові адреси сторін.

17.02.2025 від скаржника надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності позивача за наявними у справі матеріалами.

Разом з тим від відповідача повернулося поштове повідомлення з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».

Із цього приводу слід вказати, що відповідно до статті 120 ГПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Порядок вручення судових рішень визначено у статті 242 ГПК України, за змістом частини п'ятої якої учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності в особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення, якщо така адреса відсутня.

Згідно з положеннями частини 6 статті 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення (пункт 3); день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду (пункт 4); день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси (пункт 5).

У разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, і судовий акт повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі (аналогічний правовий висновок викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.01.2020 у справі № 910/22873/17 та від 14.08.2020 у справі № 904/2584/19).

Апеляційний суд звертає увагу на те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17(П/9901/87/18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19 від 15.06.2020 у справі №24/260-23/52-б, від 27.02.2023 у справі №909/548/16(909/947/20).

Оскільки ухвалу суду апеляційної інстанції від 29.01.2025 було направлено ФОП Данилюку О.М. за адресою, зазначеною у Єдиному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, то слід вважати, що її належним чином повідомлено про розгляд її апеляційної скарги.

Крім того, 31.01.2025 вказана ухвала була оприлюднена в Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.

Відповідно до частини 1 статті 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Нормами статті 4 цього Закону передбачено, що судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин.

Згідно з частиною 1 статті 9 ГПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Отже, сторони мають цікавитися станом відомих їм судових проваджень.

Таким чином, враховуючи норми ст.ст.269, 273 ГПК України про межі перегляду справ в апеляційній інстанції, строки розгляду апеляційної скарги, та той факт, що неявка в засідання суду представників сторін, належним чином та відповідно до законодавства повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає перегляду оскарженого рішення, а тому, колегія суддів, визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності представників останніх, за наявними у справі доказами.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши повноту з'ясування та доведеність всіх обставин, що мають значення для справи, відповідність висновків, викладених в рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права при винесенні оскарженого рішення, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду встановила наступне.

27.06.2016 між фізичною особою-підприємцем Василевським Віктором Яковичем (далі - Поклажодавець, позивач) та фізичною особою-підприємцем Данилюком Олексієм Миколайовичем (далі - зберігач, відповідач) було укладено договір відповідального зберігання №2526ТХ (а.с. 12-14).

Згідно предмету договору зберігач зобов'язується зберігати та повернути у схоронності майно зазначене в акті прийому-передачі до цього договору (далі - майно). Місце зберігання майна - торгове приміщення (склад), розташоване за адресою: м. Рівне, вул. Чорновола, буд. 13.

Згідно з п. 2.1. договору поклажодавець передає майно відповідно до акту приймання - передачі та видаткової накладної, які є невід'ємними частинами цього договору, не пізніше від дати зазначеної в п. 2.5.1. цього договору.

Відповідно до п.2.5.2 договору сторонами визначено закінчення терміну зберігання майна 31 грудня 2016 р.

Відповідно до п.6.1 договору зберігач зобов'язується зберігати майно поклажодавця до 31.12.2016.

Відповідно до п.6.2. договору, якщо жодна зі сторін після закінчення строку, встановленого в п.2.5, п.6.1 цього договору, не заявить письмову вимогу про розірвання договору або повернення майна, то термін зберігання майна автоматично продовжується на додаткові однорічні терміни на тих же умовах.

На виконання умов договору позивач передав, а відповідач прийняв на відповідальне зберігання майно, що підтверджується підписаним додатком №1 до договору, акт прийому-передачі майна на відповідальне зберігання від 27 червня 2016 року (а.с. 15, 17, 19, 21), у якому наведений перелік майна, що передається на зберігання:

1. Полотно двер. ПВХ ТМ ОМіС 800 мм форте ПО ліана 1 шт. 962,500 грн,

2. Полотно двер. ПВХ ТМ ОМіС 800мм Версаль СС+КР 1шт. 916,66 грн

3. Полотно двер. ПВХ ТМ ОМіС 800мм дзеркало 3-КР 1шт.742,500 грн

4. Полотно двер. ПВХ ТМ ОМіС 800 мм Барселона ПГ 1 шт. 550,000 грн

5. Полотно двер. ПВХ ТМ ОМіС 800 мм куб ПО 1 шт., 1026,667 грн

6. Полотно двер. ПВХ ТМ ОМІС 800 мм мілано ПО 1шт. 1026,667 грн

7. Полотно двер. ПВХ ТМ ОМіС 800 мм Прованс СС+КР 1 шт. 1086,250 грн

8. Полотно двер. ПВХ ТМ ОМіС 800 мм Прима СС+КР 1 шт. 825,000 грн

9. Стенд для дверей ТМ ОМіС (на 10 дверей) 1 шт. 2 833,333 грн

10. Полотно двер. шпон. ТМ ОМіС 800 мм Лаура СС+КР 1 шт. 1 900,000 грн

11. Полотно двер. ПВХ ТМ ОМіС 800 мм сан марко 1.1 СС 1 шт. 1 035,833 грн

12. Полотно двер. ПВХ ТМ ОМіС 800 мм ельза СС+КР 1 шт. 1 008,333 грн

Також, факт передачі майна на відповідальне зберігання підтверджується накладними на відповідальне зберігання № ОКС-000001 від 27 червня 2016 року, № ОКС-000002 від 27 червня 2016 року, № ОКС-000003 від 27 червня 2016 року, № ОКС-000004 від 27 червня 2016 року, що є додатками №2 до договору, в яких зазначається, що поклажодавець передав, а зберігач прийняв майно на відповідальне зберігання вартістю 16 968,50 грн.

У відповідності до п.3.1.5. договору зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцю майно, що було передано на зберігання. А також на першу вимогу поклажодавця повернути майно, навіть якщо строк зберігання зазначений в п.2.5 цього договору не закінчився.

Відповідно до п.3.9 договору поклажодавець має право в будь-який час вимагати від зберігача майно, а зберігач зобов'язаний повернути його на першу вимогу, незалежно від терміну дії договору тільки за умови попередження про це поклажодавця за один місяць до передбачуваного розірвання договору.

Відповідно до п.8.1. договору набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до строку зазначеного в п.2.5.2, п.6.1 цього договору. Якщо жодна зі сторін після закінчення строку, встановленого в п.2.5.2, п.6.1 цього договору, не заявить письмову вимогу про розірвання договору або повернення майна, то термін зберігання майна автоматично продовжується на додаткові однорічні терміни на тих же умовах.

04 липня 2024 року поклажодавцем направлено на адресу зберігача вимогу №2024/07/03-2 від 03.07.2024, згідно якої поклажодавець вимагав від зберігача в місячний строк з моменту отримання даної вимоги повернути поклажодавцю майно на загальну суму 16 696,50 грн або у разі втрати (нестачі) оплатити його вартість на користь поклажодавця (факт направлення даної вимоги підтверджується накладною №6112800000283 від 04.07.2024, фіскальним чеком та описом вкладення, які наявні в матеріалах справи).

Вказана вимога була повернута поклажодавцю з відміткою “закінчення встановленого терміну зберігання», що підтверджується роздруківкою з сайту https://track.ukrposhta.ua/tracking_UA.html.

Згідно п.7.6 договору вказано, що за несвоєчасне повернення майна після зберігання зберігач сплачує штраф у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості неповерненого майна за кожний день прострочення повернення майна протягом усього терміну порушення даного зобов'язання.

Матеріали справи не містять доказів в підтвердження розірвання або визнання недійсним договору № 2526ТХ від 27.06.2016.

Доказів повернення фізичною особою-підприємцем Данилюком Олексієм Миколайовичем майна, яке було передане відповідно до Договору відповідального зберігання № 2526ТХ від 27.06.2016 , фізичній особі-підприємцю Василевському Віктору Яковичу, суду не подано.

Враховуючи, що відповідач порушив умови договору та не повернув майно, позивач відповідно до п. 7.6. договору та ст. 625 ЦК України, просить суд стягнути з фізичної особи-підприємця Данилюка Олексія Миколайовича 892,00 грн неустойки, розрахунок неустойки у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості неповерненого майна за кожний день затримки здійснено з 24.07.2024 (дата не вручення письмової вимоги).

Надаючи правову кваліфікацію відносинам, що склалися апеляційний господарський суд зазначає наступне.

Частинами 1 та 2 ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Згідно зі статтею 626 ЦК України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).

В силу вимог ч. 1 ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як убачається із матеріалів справи, правовідносини між сторонами виникли на підставі договору відповідального зберігання від 27.06.2016 №2526ТХ.

Відповідно до ч. 1 ст. 936 Цивільного кодексу України, за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання (ч. 1 ст. 938 ЦК України).

Колегія суддів зауважує, що відповідно до п.2.5.2 договору відповідального зберігання №2526ТХ від 27.06.2016 сторонами визначено закінчення терміну зберігання товару 31.12.2016.

Відповідно до п.6.1 договору зберігач зобов'язується зберігати майно поклажодавця до 31.12.2016.

При цьому, відповідно до п.6.2 договору встановлено, що якщо жодна зі сторін після закінчення строку, встановленого в п.2.5, п.6.1 цього договору, не заявить письмову вимогу про розірвання договору або повернення майна, то термін зберігання майна автоматично продовжується на додаткові однорічні терміни на тих же умовах.

Таким чином, згідно п.6.2 договору позивачем та відповідачем досягнуто згоди про автоматичну пролонгацію строку зберігання майна, який встановлений п.2.5, п.6.1 договору.

Підставою для автоматичної пролонгації вказаного строку є відсутність письмової вимоги зберігача або поклажодавця про розірвання договору або повернення майна після закінчення строку, встановленого в п.2.5, п.6.1 цього договору. Як убачається із матеріалів справи, позивач таку вимогу не направляв на адресу відповідача. Відповідачем також не надано суду доказів про направлення такої вимоги.

З огляду на зазначене колегія суддів приходить до висновку, що строк зберігання встановлений п.2.5.1 - п.2.5.2 договору не закінчився 31.12.2016, а відповідно до п.6.2 договору, автоматично продовжувався на додаткові однорічні терміни на тих же умовах з 01.01.2017 по 31.12.2017, 01.01.2018 по 31.12.2018, 01.01.2019 по 31.12.2019, 01.01.2020 по 31.12.2020, 01.01.2021 по 31.12.2021, 01.01.2022 по 31.12.2022, 01.01.2023 по 31.12.2023, 01.01.2024 по 31.12.2024.

А тому, помилковим є висновок суду першої інстанції про те, що строк зберігання майна закінчився 31.12.2016.

Приписами ч. 1 ст. 530 ЦК України унормовано, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У силу вимог ч. 1, 6, 7 ст. 193 ГК України, які кореспондуються зі ст. 525, 526 ЦК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно з ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частинами 1, 2 ст. 949 ЦК України визначено, що зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості. Річ має бути повернена поклажодавцю в такому стані, в якому вона була прийнята на зберігання, з урахуванням зміни її природних властивостей.

Відповідно до ст. 953 ЦК України, зберігач зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився.

Як зазначалося вище, 04 липня 2024 року поклажодавцем направлено на адресу зберігача вимогу №2024/07/03-2 від 03.07.2024, згідно якої поклажодавець вимагав від зберігача в місячний строк з моменту отримання даної вимоги повернути поклажодавцю майно на загальну суму 16 696,50 грн або у разі втрати (нестачі) оплатити його вартість на користь поклажодавця (факт направлення даної вимоги підтверджується накладною №6112800000283 від 04.07.2024, фіскальним чеком та описом вкладення, які наявні в матеріалах справи).

Докази повернення переданого поклажодавцем на зберігання майна матеріали справи не містять. А отже, з наведеного позов у частині повернення майна підлягає задоволенню.

Щодо стягнення штрафу, слід зазначити таке.

Відповідно до ч.1 ст.216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько- правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За приписами ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України та ст. 230 Господарського кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

У відповідності до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно із ч. 1 ст. 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Відповідно до ч.1 ст.230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч.3 ст.232 ГК України вимогу щодо сплати штрафних санкцій за господарське правопорушення може заявити учасник господарських відносин, права чи законні інтереси якого порушено, а у випадках, передбачених законом, - уповноважений орган, наділений господарською компетенцією.

Відповідно до ч.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно п.7.6 Договору вказано, що за несвоєчасне повернення майна після зберігання зберігач сплачує штраф у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості неповерненого майна за кожний день прострочення повернення майна протягом усього терміну порушення даного зобов'язання.

Розрахунок неустойки у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості неповерненого майна за кожний день затримки здійснено з 24.07.2024 (дата не вручення письмової вимоги) та складає 892,00 грн.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції зазначає, що хоча позивач і ставить період з 24.07.2024 по 07.10.2024, однак в розрахунку вказує, що неустойка нараховується за 75 днів, тобто фактично з 25.07.2024 по 07.10.2024, отже 24.07.2024 не враховувався позивачем, як день у розрахунку неустойки.

Перевіривши розрахунок штрафу здійснений позивачем колегія суддів зауважує, що його здійснено позивачем за 365 днів, однак 2024 рік був високосний та у ньому було 366 днів. А тому здійснивши власний розрахунок за допомогою програми Ліга 360, колегія суддів зауважує, що правильним буде нарахування штрафу у розмірі 889,57, отже у стягненні 2,43 грн слід відмовити.

Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про часткове задоволення вимоги про стягнення штрафу.

Враховуючи наведе вище, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення позову.

Щодо позовної давності судова колегія зауважує наступне.

Згідно з положеннями ст. 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Нормою статті 257 ЦК України закріплено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За змістом ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до прийняття ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч., ч. 3 та 4 ст. 267 ЦК України).

Перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові та застосовується тільки до обґрунтованих позовних вимог. Якщо суд дійде висновку, що заявлені позовні вимоги є необґрунтованими, то повинен відмовити в задоволенні такого позову саме з цієї підстави.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. Таким чином, лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

За наведеного, як зазначалося вище, відповідно до умов п.2.5, п.6.1, п. 6.2 договору відповідального зберігання №2526ТХ від 27.06.2016 колегія суддів прийшла до висновку, що строк зберігання встановлений п.2.5.1 - п.2.5.2 договору не закінчився 31.12.2016, а відповідно до п.6.2 договору автоматично був продовжений по 31.12.2024.

Отже, направляючи вимогу про повернення майна від 03.07.2024 №2024/07/03-02, позивач скористався своїм правом про дострокове повернення свого майна до закінчення терміну дії договору. Таким чином, строк позовної давності слід рахувати з 25.07.2024 (на наступний день після дати не вручення письмової вимоги (24.07.2024), отже на момент звернення із позовом до суду (23.10.2024) строк позовної давності позивачем пропущено не було.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України, апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Відповідно до ч.4 ст. 277 ГПК України передбачено, що підставою для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Отже, апеляційна скарга фізичної особи-підприємця Василевського Віктора Яковича на рішення господарського суду Рівненської області від 08.01.25 у справі № 918/935/24 підлягає частковому задоволенню, а оскаржене рішення скасуванню з прийняттям нового рішення про часткове задоволення позову.

Керуючись ст. ст. 269, 270, 273, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Василевського Віктора Яковича на рішення господарського суду Рівненської області від 08.01.25 у справі № 918/935/24 задоволити частково.

2. Рішення господарського суду Рівненської області від 08.01.25 у справі № 918/935/24 скасувати. Прийняти нове рішення.

« 1. Позов задоволити частково.

2. Зобов'язати Фізичну особу - підприємця Данилюка Олексія Миколайовича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) повернути Фізичній особі - підприємцю Василевському Віктору Яковичу ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) майно, яке було передане на відповідальне зберігання за Договором відповідального зберігання №2526ТХ від 27.06.2016, на загальну суму 16 696,50 грн, а саме: