"17" березня 2025 р. Справа № 363/3274/24
Іменем України
17 березня 2025 року м. Вишгород
Вишгородський районний суд Київської області у складі колегії суддів: головуючої - судді ОСОБА_1 , членів колегії: судді ОСОБА_2 , судді ОСОБА_3 , за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_4 , прокурора ОСОБА_5 , захисника - адвоката ОСОБА_6 , захисника - адвоката ОСОБА_7 , обвинуваченої ОСОБА_8 , розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі судових засідань у м. Вишгороді кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань від 25.06.2024 року №22024000000000580, відносно ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Біла Церква, Київської області, громадянки України, що зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимої, обвинуваченої за ч. 2 ст. 111 КК України,-
До Вишгородського районного суду Київської області надійшов обвинувальний акт з реєстром матеріалів досудового розслідування у вказаному кримінальному провадженні.
Так, під час судового засідання 17.03.2025 року прокурор звернувся до суду з клопотанням, в якому просив продовжити строк тримання під вартою обвинуваченій ОСОБА_8 строком на 60 днів, без визначення розміру застави. Прокурор зазначав, що відповідно до вимог ст. 184 КПК України - встановлено наявність ризиків, передбачених п. п. 1, 4 та 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме:
- переховуватися від суду, оскільки ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, за яке законом передбачене безальтернативне покарання у виді позбавлення волі. Встановлено, що обвинувачена має стійкі зв'язки з представниками рф, які на теперішній час вчиняють особливо тяжкі злочини та військові операції на території нашої держави, а це свідчить про те, що ОСОБА_8 з високим ступенем ймовірності може переховуватися від суду, з метою ухилення від відповідальності. Прокурор звернув увагу суду на те, що беручи до уваги активне ведення бойових дій та збройної агресії рф на території України, діяльність незаконних збройних формувань, озброєних банд та груп найманців, створених і керованих, фінансованих рф, що зумовлює тимчасову неконтрольованість окремих території України, не виключається можливість переховування обвинуваченої від суду на вказаних територіях та перехід на сторону ворога. ОСОБА_8 , не маючи заборон для виїзду закордон, усвідомлюючи, що обвинувачується у вчиненні такого злочину, розуміючи невідворотність покарання, може вживати заходи, направлені на виїзд за межі території нашої держави;
- перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином, оскільки на даний час не встановлені всі спільники обвинуваченої, якім остання може повідомити про факт виявлення їхньої злочинної діяльності та обставини, які сталі відомі їй під час проведення досудового розслідування та судового розгляду, що унеможливить притягнення до відповідальності винних осіб. Крім того, враховуючи підтримку обвинуваченою протиправної діяльності російських окупаційних військ, в разі загострення воєнних дій на території України існує ймовірність її сприяння представникам рф в проведенні підривної діяльності на шкоду державі;
- вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити те, в якому ОСОБА_8 обвинувачується тому, що метою вчинення правопорушення обвинуваченою було саме надання представникам рф інформації щодо розташування ЗС України та встановлено, що остання, для представників рф планувала продовжити надання відомостей на шкоду Україні, станом на теперішній час така передача інформації припинилася, а відтак є всі підстави вважати, що ОСОБА_8 , розуміючи, що представники рф можуть забезпечити її переховування на території рф або на тимчасово окупованій території, буде вважати, що єдиним способом уникнути відповідальності за вчинене, є доведення своїх злочинних намірів до кінця, продовжить кримінальне правопорушення, в якому вона обвинувачується та/або вчинить інші протиправні дії, які потрібні для передання представникам рф необхідної їм інформації.
Прокурор посилався на те, що враховуючи характер інкримінованого кримінального правопорушення, яке пов'язано зі злочинами проти основ національної безпеки України, майновий стан обвинуваченої та інші обставини, визначені ст. 178 КПК України, жоден більш м'який запобіжний захід, крім тримання під вартою, не зможе забезпечити запобігання існуючим ризикам, а також просив, відповідно до вимог ч. 4 ст. 183 КПК України, не визначати розмір застави, врахувавши положення ч. 6 ст. 176 КК України.
Захисник ОСОБА_6 проти клопотання прокурора заперечував, надав суду письмове клопотання, в якому посилаючись на те, що прокурором не доведено наявності обґрунтованого обвинувачення у вчиненні ОСОБА_8 інкримінованого їй кримінального правопорушення за ч. 2 ст. 111 КК України, наявності достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, на які прокурор посилався у своєму клопотанні, а також не доведено недостатності застосування інших, більш м'яких запобіжних заходів, просив змінити, обраний обвинуваченій запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на інший, більш м'який, а саме - у виді домашнього арешту за місцем її реєстрації та проживання, поклавши на неї обов'язки, передбачені ст. 194 КПК України. Потім змінив свою точку зору і, після оголошення свого клопотання в судовому засіданні, спочатку просив змінити обвинуваченій запобіжний захід з тримання під вартою на інший, більш м'який, не пов'язаний з триманням під вартою, а потім зазначив, що має на увазі заставу.
Захисник обвинуваченої - адвокат ОСОБА_7 теж проти клопотання прокурора категорично заперечувала, звернулась до суду з письмовим клопотанням про заміну обвинуваченій запобіжного заходу з тримання під вартою на інший, більш м'який, не пов'язаний з триманням під вартою, з покладенням на останню, у випадку необхідності, процесуальних обов'язків. При цьому вказувала на те, що прокурором не доведено наявності жодного ризику, на які він посилається в своєму клопотанні, досліджені судом всі документальні матеріали провадження вказують на невідповідність пред'явленого обвинувачення реальним обставинам справи, під час розгляду матеріалів справи не знайшла свого підтвердження інформація, зазначена в обвинувальному акті, що свідчить про необґрунтованість висунутого обвинувачення. Захисник зазначала, що затримання обвинуваченої було незаконним. ОСОБА_8 не вчиняла жодних дій щодо ухилення від слідства. Досліджені докази, на думку сторони захисту не підтверджують обставин, викладених в обвинувальному акті.
Обвинувачена ОСОБА_8 підтримала позиції своїх захисників, надала суду своє письмове клопотання, в якому теж просила суд змінити обраний їй запобіжний захід на будь-який інший, не пов'язаний з триманням під вартою.
Прокурор проти клопотань сторони захисту та самої обвинуваченої про заміну запобіжного заходу з тримання під вартою на інший, більш м'який, не пов'язаний з триманням під вартою, з покладенням на останню, у випадку необхідності, процесуальних обов'язків категорично заперечував, посилаючись на те, що існують, зазначені ним у клопотанні ризики, передбачені ст. 177 КПК України та, недостатність застосування до обвинуваченої інших, більш м'яких запобіжних заходів для їх запобігання, оскільки судовий розгляд триває, судом досліджено лише письмові докази та допитано свідків, не оглянуто матеріали відеозаписів до слідчих дій, не допитано саму обвинувачену, просив врахувати вимоги ч. 6 ст. 176 КПК України.
Дослідивши заявлені прокурором, захисниками та обвинуваченою клопотання, вислухавши думку учасників процесу, суд приходить до наступного:
Відповідно до вимог ст. 331 КПК України - під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого. При цьому в ирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу. За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Розділом ІІ глави 18 КПК України, зокрема ст. ст. 131, 176 вказаного Кодексу передбачено, що запобіжні заходи, в тому числі і тримання під вартою, є одними з видів заходів забезпечення кримінального провадження.
Метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується, випливає зі змісту ч. 1 ст. 177 КПК України.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року, передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Крім того, ч. 5 ст. 9 КПК України наголошує, що кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Так, положення ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлюють, що законним та обґрунтованим визнається арешт особи, коли він є необхідним для запобігання вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення, а також для забезпечення виконання будь-якого обов'язку, встановленого законом.
Згідно з практикою Європейського Суду, зокрема рішенням у складі Великої палати у справі «Labitav.Italy» від 06.04.2000 року, тримання під вартою є виправданим у певному випадку, лише якщо конкретні ознаки розкривають наявність публічного інтересу, що переважає, попри презумпцію невинуватості, над повагою до особистої свободи.
Так, ч. 1 ст. 183 КПК України вказує на те, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених ч. 6 та ч. 8 ст. 176 цього Кодексу.
Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше не судимої особи, яка обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років, випливає зі змісту ч. 2 п. 4 ст. 183 КПК України.
ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України, яке відповідно до ст. 12 КК України є особливо тяжким злочином, за вчинення якого законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк п'ятнадцять років або довічним позбавленням волі, з конфіскацією майна.
У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 року Європейський суд з прав людини вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.
Розглядаючи зазначені клопотання суд встановив, що ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 26.04.2024 року ОСОБА_8 було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, який був продовжений в ході досудового розслідування - ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 18.06.2024 року, при цьому строк обраного запобіжного заходу спливав 25.07.2024 року. Ухвалою суду від 15.07.2024 року задоволено клопотання прокурора та продовжено строк дії запобіжного заходу, обраного щодо обвинуваченої ОСОБА_8 , у вигляді тримання під вартою на строк 60 днів, тобто по 12.09.2024 року, в задоволенні клопотання захисника - адвоката ОСОБА_6 , про зміну запобіжного заходу - відмовлено. Ухвалами суду від 09.09.2024 року, від 07.10.2024 року та від 04.12.2024 року, від 22.01.2025 року задоволено клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою та продовженострок дії запобіжного заходу, обраного щодо обвинуваченої ОСОБА_8 , у вигляді тримання під вартою на строк 60 днів, тобто по 07.11.2024 року, по 05.12.2024 року, по 01.02.2025 року та по 22.03.2025 року включно.
За правовими позиціями Європейського суду з прав людини- ризиками у кримінальному провадженні є наявність відомостей, які свідчать про можливість виникнення у майбутньому проявів протиправної поведінки обвинуваченого, тобто ризиком, у контексті кримінального провадження, є певна ступінь ймовірності того, що особа, вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню, судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
Суд, ретельно вислухавши позицію сторін кримінального провадження та дослідивши подані прокурором, захисниками та обвинуваченою клопотання вважає, що на момент їх розгляду прокурором доведено наявність достатніх підстав вважати, що існують ризики: переховуватися від суду, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином та вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити те, у якому ОСОБА_8 обвинувачується. Так, на підтвердження зазначених ризиків, відповідно до вимог ст. 178 КПК України, свідчить: вагомість наявних доказів про вчинення обвинуваченою кримінального правопорушення; тяжкість покарання, що загрожує ОСОБА_8 у разі визнання її винуватою у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого вона обвинувачується; вік та стан здоров'я обвинуваченої; міцність її соціальних зв'язків в місці постійного проживання, її репутацію, майновий стан, відсутність судимості.
Дійсно, у розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту.
Суд зазначає, що ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови»).
Суворість покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти або повторного вчинення злочинів («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»).
Суд погоджується з доводами прокурора про те, що обвинувачена, враховуючи можливість призначення їй покарання за особливо тяжкий злочин, в разі визнання її винуватою, може вчиняти заходи по перешкоджанню здійснення швидкого та об'єктивного судового розгляду, існує ймовірність переховування ОСОБА_8 від суду. Обвинувачена, не маючи заборон для виїзду закордон, усвідомлюючи невідворотність покарання, може вживати заходи, направлені на виїзд за межі нашої держави. Крім того, на теперішній час не встановлені всі співучасники ОСОБА_8 , яким вона може повідомити про факт виявлення злочинної діяльності та обставини, які стали відомі їй під час проведення досудового розслідування та судового розгляду, це може призвести до неможливості притягнення до кримінальної відповідальності всіх винних осіб (оскільки матеріали досудового розслідування за підозрою ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення за ч. 2 ст. 111 КК України виділені постановою від 25.06.2024 року в окреме провадження). Продовжує існувати ймовірність сприяння обвинуваченою представникам рф в проведенні підривної діяльності на шкоду державній безпеці України та перешкоджанню провадженню іншим чином, а відтак обвинувачена дійсно, розуміючи, що представники рф можуть забезпечити її переховування на території рф, або на тимчасово окупованій території України, може продовжити кримінальне правопорушення у якому обвинувачується та/або вчинить інші протиправні дії, необхідні для передання представникам рф необхідної інформації.
З урахуванням наведеного, а саме - наявності ризиків, передбачених п. п. 1, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, обставин кримінального правопорушення, даних про особу обвинуваченої, суд вважає, що на даний час, існують підстави для продовження строку дії, обраного раніше запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. При цьому, не встановлено будь-яких даних, щодо неможливості перебування обвинуваченої ОСОБА_8 в умовах слідчого ізолятора та, щодо неможливості в отриманні нею відповідної медичної допомоги в умовах медичної частини, в разі виникнення такої потреби.
Як вбачається ОСОБА_8 перебуває в статусі обвинуваченої і, щодо висунутого їй обвинувачення здійснюється судовий розгляд, станом на момент розгляду цих клопотань досліджуються письмові докази, судом ще не оглянуті матеріали відеозаписів до проведених слідчих дій, не проведений допита самої обвинуваченої, а тому з метою забезпечення судового розгляду суд приходить до висновку про необхідність задоволення клопотання прокурора.
Суд звертає увагу на те, що відповідно до ч. 6 ст. 176 КПК України - під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених в тому числі і ст. 111 КК України, за наявності ризиків, зазначених у ст. 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений п. 5 ч. 1 цієї статті (тримання під вартою).
З огляду на приписи ст. 131, ч. 1 та 3 ст. 176, ст. 177, ч. 1 ст. 183 КПК України - запобіжні заходи у кримінальному провадженні використовують для забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого, тримання під вартою є винятковим і найбільш суворим серед таких запобіжних заходів, як особисте зобов'язання, особиста порука, застава, домашній арешт, оскільки під час його застосування особу позбавляють свободи. Водночас такий запобіжний захід порівняно з указаними більш м'якими запобіжними заходами за певних умов може стати єдиним дійсно дієвим й обґрунтованим запобіжним заходом для виконання завдань кримінального провадження, зокрема, в умовах воєнного стану, коли забезпечення правопорядку в державі ускладнено, а масові загрози життю і здоров'ю людей, іншим їхнім засадничим правам і свободам надвисокі. За таких умов без тримання особи під вартою, особливо якщо така потреба зумовлена тяжкістю й характером злочину, у якому обвинувачують особу, наявністю ризиків, визначених ст. 177 Кодексу, практично неможливо буде забезпечити виконання цією особою процесуальних обов'язків, запобігти її спробам переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду, іншій неналежній процесуальній поведінці, що перешкоджатиме здійсненню кримінального провадження або й зовсім унеможливить його й створюватиме у зв'язку із цим загрози низці публічних інтересів.
Застосування за ч. 6 ст. 176 КПК України під час дії воєнного стану запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до особи, яку обвинувачують у вчиненні злочинів проти основ національної безпеки України, громадської безпеки, миру, безпеки, людства та міжнародного правопорядку, за наявності ризиків, визначених ст. 177 Кодексу, є потрібним засобом для забезпечення ефективності розслідування цих злочинів і виконання завдань кримінального провадження в умовах воєнного стану, що обумовлено потребою посиленого захисту суверенітету, територіальної цілісності, недоторканності, обороноздатності, державної, економічної й інформаційної безпеки України.
Виходячи зі змісту приписів ст. ст. 3, 8, ч.1 ч. 2 ст. 29, ч. 1 ст. 55, 62, 64 Конституції України Конституційний Суд України вважає, що відповідно до вказаних приписів Кодексу під час застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою за ч. 6 ст. 176 Кодексу є можливість, за певних підстав та обставин, визначених ст. ст. 177, 178 Кодексу, застосувати заставу як більш м'який запобіжний захід. Отже, за ч. 6 ст. 176 Кодексу запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не визначено як безальтернативний винятковий запобіжний захід (рішення Конституційного Суду України від 19.06.2024 року за №7-р(ІІ)2024).
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 183 КПК України - суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених ч. 4 цієї статті.
Так, ч. 4 вказаної статті зазначає, що суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені ст. ст. 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченому в тому числі і ст. 111 КК України.
З урахуванням досліджених доводів сторін, обставин кримінального правопорушення, що інкримінується обвинуваченій, ретельного аналізу даних про особу обвинуваченої, суд вважає, що запобігти ризикам, що продовжують існувати і забезпечити можливість судового розгляду цього кримінального провадження може виключно запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, без права внесення застави.
Вирішуючи клопотання сторони захисту та обвинуваченої про заміну їй запобіжного заходу і розглядаючи, запропоновану стороною захисту можливість застосування до обвинуваченої іншого, більш м'якого запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою, з покладанням, у випадку необхідності, на обвинувачену процесуальних обов'язків, суд зазначає, що наразі «достатніми» та «належними» підставами тримання обвинуваченої під вартою є не лише очікування суду, а і дотримання балансу між можливими наслідками її звільнення та безпекою суспільства, яке вимагає ізоляції осіб, які з встановленою вірогідністю здатні завдати істотної шкоди правам та свободам інших осіб, що в даному випадку, повністю виправдовує подальше утримання під вартою.
На думку суду конкретні обставини зазначеного кримінального провадження, ступінь суспільної небезпеки інкримінованого ОСОБА_8 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України, яке відноситься до категорії особливо тяжких злочинів (злочин проти основ національної безпеки України), тяжкість покарання, яке загрожує обвинуваченій у разі визнання її винуватою, з урахуванням існування ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, на які посилався прокурор, в умовах воєнного стану, що обумовлено потребою посиленого захисту суверенітету, територіальної цілісності, недоторканності, обороноздатності, державної, економічної й інформаційної безпеки України, свідчать про неможливість застосування відносно ОСОБА_8 іншого, більш м'якого запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою, оскільки він не забезпечить її належної процесуальної поведінки під час розгляду даного кримінального провадження.
Посилання сторони захисту на те, що прокурором не доведено і не надано жодних доказів на підтвердження наявності ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, суд вважає безпідставними, оскільки у клопотанні прокурора про продовження обвинуваченій запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою доведено існування обставин, які виправдовують подальше її тримання під вартою і судом встановлена об'єктивна наявність таких ризиків, а відтак твердження прокурора про те, що ризики, на які він посилається у своєму клопотанні, не відпали, не зменшились та є актуальними, сторона захисту не спростувала.
Суд звертає увагу на те, що ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
Доводи захисників обвинуваченої про те, що пред'явлене ОСОБА_8 обвинувачення ґрунтується виключно на припущеннях, на думку суду, теж не заслуговують на увагу, оскільки вказане питання підлягає перевірці під час судового розгляду, який триває на час звернення до суду з цими клопотаннями. Суд на даному етапі не може вдаватися до оцінки обґрунтованості висунутого обвинувачення, а також вирішення питань, пов'язаних з оцінкою доказів з точки зору їх достатності та допустимості для визнання особи винуватою чи невинуватою у вчиненні злочину. У відповідності до змісту ст. 368 КПК України, питання щодо наявності чи відсутності події та складу кримінального правопорушення в діянні, винуватості особи в його вчиненні, належності та допустимості зібраних у справі доказів, вирішуються судом під час ухвалення вироку.
Дані про те, що обвинувачена не судима, має постійне місце проживання, одружена, працювала до затримання, на думку суду також не можуть бути безумовними підставами для зміни обраного їй запобіжного заходу, оскільки самі по собі не свідчать про відсутність наведених прокурором ризиків.
Судом також враховано, що відомості, які би свідчили про неможливість тримання обвинуваченої під вартою, в матеріалах провадження відсутні, стороною захисту суду не надано.
Таким чином, суд враховує, що відповідно до правової позиції викладеної у п. 80 рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2011 року у справі «Марченко проти України» - при розгляді клопотання про обрання, зміну або продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, дійсно має бути розглянута можливість застосування інших (альтернативних) запобіжних заходів, однак не вважає наведені стороною захисту у своєму клопотанні обставини беззаперечно достатніми для зміни їй запобіжного заходу на інший, більш м'який.
Відповідно до вимог ст. 197 КПК України - строк дії ухвали суду про продовження строку тримання під вартою не може перевищувати шістдесяти днів. Оскільки закінчити розгляд справи до встановленого, попередньою ухвалою суду строку, не є можливим з причин, що не залежать від суду, тому обраний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою обвинуваченій підлягає продовженню на строк 60 днів, тобто по 15.05.2025 року включно.
Керуючись ст. ст. 170-174, 176, 177, 207, 331, 316, 369-372, 391, 615, КПК України, суд,-
Клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою - задовольнити.
Клопотання захисників обвинуваченої - адвоката ОСОБА_7 , адвоката ОСОБА_6 , обвинуваченої ОСОБА_8 про зміну запобіжного заходу - залишити без задоволення.
Продовжити строк дії запобіжного заходу, обраного щодо обвинуваченої ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вигляді тримання під вартою на строк 60 днів, тобто по 15.05.2025 року включно та, утримувати її у Державній установі «Київський слідчий ізолятор» Міністерства юстиції України.
Ухвала в частині продовження строку дії обраного щодо обвинуваченої ОСОБА_8 , запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою діє по 15.05.2025 року включно.
Ухвала в частині продовження строку діїобраного щодо обвинуваченої ОСОБА_8 , запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та в частині відмови в задоволенні клопотання про зміну запобіжного заходу набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку обвинуваченою, захисниками, прокурором, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Подання апеляційної скарги на ухвалу суду не зупиняє її виконання та судовий розгляд у суді першої інстанції.
Повний текст ухвали оголошено 18.03.2025 року о 08 год. 40 хв.
Колегія суддів:
Головуюча суддя ОСОБА_1
Члени колегії: суддя ОСОБА_2
суддя ОСОБА_3