Справа № 357/63/25
Провадження № 2/357/1688/25
17 березня 2025 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:
головуючого судді - Бебешко М. М. ,
при секретарі - Ільницька І. П.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
25 грудня 2025 року ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» через свого представника - адвоката Ушакевич Марини Петрівни засобами поштового зв'язку звернулося до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитними договорами, в якій просить стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» заборгованість за Договором позики № 79398577 від 02.07.2024 в розмірі 26340,00 грн, з яких 15000,00 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу; 4050,00 грн - заборгованість за нарахованими та несплаченими базовими процентами; заборгованість за нарахованими та несплаченими процентами на прострочену позику - 7290,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 02 липня 2024 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 було укладено Договір позики № 79398577 Згідно з п.1 Договору позики, за цим Договором Позикодавець зобов'язується передати Позичальнику у власність грошові кошти»), на погоджений умовами Договору строк (надалі - «Строк Позики»), шляхом їх перерахування на банківський картковий рахунок позичальника, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів у день закінчення строку позики, або достроково, та сплатити позикодавцю плату (проценти) від суми позики. Відповідно до п.п. 2.1 Договору кредит в сумі 15000,00 грн, а Позичальник зобов'язується повернути Кредитодавцю таку ж суму грошових коштів у день закінчення строку позики або достроково та сплатити кредитодавцю плату (проценти) від суми позики. В п.п. 2.2 Договору кредиту сторони визначили, що строк позики складає 30 днів, із відповідною фіксованою процентною ставкою 0,90% в день , яка діє протягом строку договору, визначеного п.п. 2.2 п.2 Договору. Процентна ставка за понадстрокове користування Позикою (її частиною) за день відповідно до умов п.п. 2.3 Договору становить 2,70 % в день. У зв'язку з неповерненням заборгованості та відповідно до Розрахунку заборгованості за договором № 79398577 від 02.07.2024, станом на дату здійснення розрахунку заборгованість ОСОБА_1 становить 26340,00 грн, яка складається з заборгованості за основним боргом - 15000,00 грн, заборгованості за нарахованими та несплаченими базовими процентами - 4050,00 грн, заборгованості за нарахованими та несплаченими процентами на прострочену позику - 7290,00 грн.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.01.2025 вказану справу передано на розгляд судді Бебешко М.М.
24 січня 2025 року отримано відповідь з Управління обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області щодо зареєстрованого місця проживання відповідача.
27 січня 2025 року ухвалою судді відкрито провадження у справі та призначено розгляд в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи у відкритому судовому засіданні, призначеному на 21 лютого 2025 року.
31 січня 2025 року представник позивача - Ушакевич М.П. звернулась з клопотанням про розгул справи за відсутності представника позивача.
Через неявку відповідача в судове засідання, призначене на 21 лютого 2025 року, останнє судом відкладено та повторно призначено на 18 березня 2025 року.
25 лютого 2025 року на адресу суду засобами поштового зв'язку від ОСОБА_1 надійшов відзив на позовну заяву, з проханням відмовити в задоволенні позовних вимог, оскільки вважає, що положення укладеного договору є несправедливими умовами, що порушують положення Закону України «Про захист прав споживачів», так як проценти за користування кредитними коштами у декілька разів перевищують тіло кредиту. Також вказує, що позивач не надав докази видачі кредиту. Надання розрахунку суми заборгованості або витягу з реєстр прав вимоги є недостатнім для підтвердження наявності заборгованості, оскільки розрахунок заборгованості та витяг з реєстру прав вимоги є недостатнім для підтвердження наявності заборгованості, оскільки розрахунок заборгованості та витяг з реєстру прав вимоги не є первинними документами, що підтверджують факт готівкової чи безготівкової видачі коштів відповідачу. розрахунок заборгованості за кредитом без надання доказів отримання кредитних коштів відповідачем не можуть бути належними та допустимими доказами її наявності та розміру, а також укладення кредитного договору, що узгоджується з висновком Верховного суду, викладеним в постанові від 21.10.2020 в справі № 190/1419/19-ц. Крім того, вказав, що позивач просить стягнути суму нарахованих процентів, яка у декілька разів перевищує суму (тіло) кредиту. Зазначив, що позивач не просить стягнути пеню за прострочення виконання взятих на себе зобов'язань, однак за своєю суттю нарахування передбаченої реальної річної процентної ставки , та як наслідок нарахування лише суми процентів за користування кредитними коштами, що у декілька разів перевищує суму (тіло) кредиту є нічим іншим як несправедливою умовою та фактично виступає мірою відповідальності до відповідача як споживача за договором, а саме виступає як відповідальність за несвоєчасне виконання зобов'язання за кожен день прострочення. Відповідач вважає, що стягнення з нього суми процентів є несправедливим та таким, що не відповідає положенням Цивільного кодексу та принципам добросовісності. Також відповідач зазначив, що положення договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб щодо обов'язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно в терміни та розмірах, визначених графіком щомісячних платежів є нікчемними. Крім того вказав, що нарахування інфляційних втрат та 3 % річних на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України не підлягають стягненню з відповідача з 34.02.2022 по сьогодні. Просив у разі його неявки в судове засідання відкласти розгляд справи на нішу дату.
В судове засідання сторони не з'явились.
Згідно п. 1 ч. 3 ст. 223 ЦПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Відповідач повідомлявся про дату, час та місце розгляду справи за адресою його реєстрації, рекомендованим повідомленням, яке було повернуто на адресу суду з відміткою про відсутність адресата за вказаною адресою.
Повернення повідомлення про судове засідання з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою» вважається належним повідомленням, а судова повістка вважається врученою в день проставлення у поштовому повідомленні відповідної відмітки, що відповідає позиції Верховного суду в Постанові ВС від 21 грудня 2022 року у справі № 757/15603/19, від 30 листопада 2022 року у справі № 760/25978/13-ц, від 31 серпня 2022 року у справі № 760/17314/17.
Відповідач, будучи належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання, не повідомив суд про поважність причин неявки до суду, подав відзив на позовну заяву, тому таких обставин суд вважає за можливе розглядати справу за відсутності сторін, так як відповідач виклав свою правову позицію щодо вирішення спору у поданому на адресу суду відзиві на позовну заяву.
Фіксування судового засідання технічними засобами фіксації не здійснювалося відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України.
Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.
02 липня 2024 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 було укладено Договір позики № 79398577 (а.с. 6-8).
Згідно з п.1 Договору позики, за цим Договором Позикодавець зобов'язується передати Позичальнику у власність грошові кошти»), на погоджений умовами Договору строк (надалі - «Строк Позики»), шляхом їх перерахування на банківський картковий рахунок позичальника, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів у день закінчення строку позики, або достроково, та сплатити позикодавцю плату (проценти) від суми позики.
Пунктом 2. цього Договору, сума позики становить 15000,00 грн, строк позики 30 днів, процентна ставка 0,90% (фіксована), яка діє протягом строку Договору, визначеного п.п. 2.2 п. 2 Договору. Орієнтовна реальна річна процентна ставка - 1925,33% річних. Орієнтовна загальна вартість позики становить 19050,00 грн, що відповідає Додатку № 1 Таблиці обчислення загальної вартості кредиту (а. с. 9).
Договором передбачена процентна ставка за понад строкове користування позикою (ї частиною) - 2,70% за день, а також пеня в розмірі 2,7% в день.
Підписанням цього Договору позики Відповідач підтверджує ознайомився на сайті https://mycredit.ua/ru/documents-license/ з повного інформацією щодо Позикодавця та його послуги, що передбачена ст.12 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», (п.п. 5.1. п. 5 Договору позики).
Договір підписано електронним підписом одноразовим ідентифікатором 78571, що підтверджується Довідкою про укладення договору (ідентифікацію) (а.с. 22).
Згідно п. 6 Договору Позичальник має право ініціювати укладення додаткового договору для продовження строку кредитування та/або строку виплати позики, установлених цим Договором (пролонгація) на підставі поданого до позикодавця звернення із зазначеною датою в електронній формі із застосуванням одноразового ідентифікатора кожного разу під час такого ініціювання. Продовження строку користування позикою здійснюється шляхом укладення додаткової угоди, що підписується із застосуванням одноразового ідентифікатора кожного разу під час реалізації Позичальником такого права. Ініціювання позичальником продовження строку позики відбувається без змін умов Договору в бік погіршення для Позичальника, якщо інше не встановлено додатковою угодою. Перелік та цифрові значення умов, що підлягають зміні у зв'язку з продовженням Строку позики обираються позичальником самостійно під час ініціювання укладення додаткової угоди про продовження строку позики та визначаються у відповідній додатковій угоді, що укладається між сторонами, а також відображаються Позичальнику в особистому кабінеті.
Згідно п. 18 Договору якщо сума позики, зазначена в п. 2 Договору, перевищує розмір однієї мінімальної заробітної плати, за користування позикою понад встановлений договором строк нараховуються проценти за понадстрокове користування позикою (її частиною) за ставкою, визначеною п. 2 Договору за кожен день такого користування з урахуванням обмежень, встановлених Законом України «Про споживче кредитування» та іншими актами законодавства.
При вирішенні справи суд виходить з наступного:
Відповідно до ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частинами 1, 2 ст. 639 ЦК України встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовились укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно- комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Згідно зі ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
За приписом ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Частиною 1 ст. 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, установлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Разом з тим, особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
Так, пунктами 5, 6, 12 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електрону комерцію» встановлено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі. Електронний підпис одноразовим ідентифікатором це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додається до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. Одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним із моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (ст.11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Правилами ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» регламентовано, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
З урахуванням викладеного слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.ст. 205, 207 ЦК України).
Водночас, не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.
Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.
Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.
При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину тощо) вказується особа, яка створила замовлення.
Аналогічні правові висновки зроблені Верховним Судом, наприклад, у постановах від 12 січня 2021 у справі № 524/5556/19, від 10 червня 2021 у справі №234/7159/20, які, відповідно до вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України, суд враховує при виборі і застосуванні норми права до цих спірних правовідносин.
З наведених обставин справи вбачається, що кредитні договори на підставі якого позивачем заявлено про стягнення заборгованості був укладений в електронній формі із застосуванням одноразового ідентифікатора 78571 та наданням персональних даних відповідача, що підтверджується Довідкою про укладення договору (ідентифікацію) (а.с. 22).
Отже, виходячи з вищенаведених положень законодавства та встановлених обставин справи, суд приймає до уваги те, що вказаний договір підписаний електронним підписом, використання якого не можливе без проходження попередньої реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора, та без здійснення входу ним на веб-сайт за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету.
У свою чергу, доказів того, що персональні дані відповідача (копія паспорта громадянина України, РНОКПП, реквізити банківської картки на яку первісним кредитором здійснювалось перерахування позичених грошових коштів, номер телефону, адреса електронної пошти), які до того ж відповідають даним зазначеним відповідачем у відзиві були використані неправомірно для укладення кредитного договору від його імені, ним до суду не надано. Також слід звернути увагу на те, що відповідач до правоохоронних органів із відповідною заявою щодо вчинення відносно нього шахрайських дій не звертався, як і не оскаржувала правомірність укладеного договору.
Відповідач, заперечуючи отримання кредитних коштів вказав, що позивачем не було надано до суду доказів перерахування йому кредитних коштів.
Належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості за укладеним кредитним договором та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».
Згідно із зазначеною нормою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.
Пунктом 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254 (в редакції, чинній на час звернення до суду з позовною заявою), виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Такого ж змісту норма закріплена у пункті 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75 (в редакції, чинній на час вирішення справи судами першої та апеляційної інстанцій).
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором.
Вказане відповідає позиції ВС, викладеній в Постанові від 25 травня 2021 року в справі № 357/121/24 та Постанові від 01.08.2022 в справі № 369/11694/15-ц.
Разом з тим, позивачем на підтвердження перерахування відповідачу кредитних коштів в розмірі 15000,00 грн було надано лист АТ «ТаскомБанк» про підтвердження платежу, в якому вказано, що згідно листа № 05/11/24-26 від 05.11.2024 ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів», АТ «Таксомбанк» надає підтвердження,що в рамках договору про організацію взаємодії при переказі коштів фізичним особам № 74 від 03 серпня 2020 року Банком бло здійснено перекази грошових коштів на рахунки одержувачів для яких емітовані електронні платіжні засоби, а саме: 02.07.2024 о 05:14:14 на картку № НОМЕР_1 було зараховано переказ на суму 15000,00 грн (а.с. 23). Такий же номер картки містить і кредитний договір в пункті 29 Договору.
Враховуючи умови надання кредитних коштів, суд зазначає, що саме боржник має доступ до своїх рахунків, і він мав можливість представити суду виписку з своїх рахунків на підтвердження відсутності надходження коштів від кредитора на виконання укладеного договору, однак доказів на спростування заявлених позовних вимог в частині укладення договору та отримання кредитних коштів, відповідач суду не надав.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Суд при вирішенні справи користується правовими висновками, викладеними у постановах Верховного Суду.
У постановах великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 2024494/16-ц та від 18 січня 2023 року у справі № 686/13446\15 зроблено висновок про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку, припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Правом на нарахування компенсаційних втрат, передбачених ч.2 ст.625 ЦК України, позивач не скористався.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.04.2023 (справа №910/4518/16) не знайшла підстав для відступу від цього правового висновку. Одночасно Велика Палата Верховного Суду зазначила, що припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.
Кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред'явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до статті 1048 ЦК України.
Очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за «користування кредитом» поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов'язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними. За таких обставин надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 ЦК України поза межами строку кредитування чи після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін - на позичальника буде покладений обов'язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця. Якщо позичальник прострочив виконання зобов'язання з повернення кредиту та сплати процентів за «користування кредитом», сплив строку кредитування чи пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту не може бути підставою для невиконання такого зобов'язання. Зазначене також є підставою для відповідальності позичальника за порушення грошового зобов'язання.
З умовами Договору позики № 79398577 від 02.07.2024 позичальник отримує суму позики у розмірі 15000,00 грн строком на 30 днів, з фіксованою процентною ставкою 0,90 % в день.
Відповідно до п. 4 Договору позики, проценти за цим договором нараховуються щоденно, включаючи дати отримання та повернення, на залишок позики.
При цьому п.2.3 Договору позики передбачено, що відсоткові ставки, визначені Договором є незмінними протягом всього строку позики та можуть бути змінені виключно на підставі укладеної між первісним кредитором та позичальником додаткової угоди до договору.
Згідно розрахунку заборгованості за договором позики № 79398577 від 02.07.2024 кредитором були нараховані відсотки за користування кредитними коштами в межах строку кредитування - в розмірі 4050,00 грн, а також відсотки за понадстрокове користування кредитними коштами - 7290,00 грн, нараховані за відсотковою ставкою 2,70 % в день.
Однак, умовами кредитного договору не передбачено можливості автоматичної пролонгації строку кредитування, а тому закінчення строку кредитування зупиняє право кредитора нараховувати відсотки за понадстрокове користування кредитними коштами.
Нарахування відсотків за поза межами строку кредитування є необґрунтованим та не відповідає практиці Верховного Суду.
За таких обставин, суд приходить до висновку про доцільність ухвалення рішення про задоволення позовних вимог в частині тіла кредиту в повному обсязі та часткового задоволення позовних вимог в частині нарахування відсотків за кредитними угодами.
Так задоволенню підлягають вимоги позивача в частині стягнення тіла кредиту в розмірі 15000,00 грн, а також в частині стягнення відсотків за користування кредитними коштами в межах строку кредитування, тобто в розмірі 4050,00 грн, з розрахунку: 15000,00 грн (сума боргу) х 0,90% х 30 днів, що відповідає Додатку № 1 до договору (а.с. 9) та умовам Паспорту споживчого кредиту. Отже, загальна сума заборгованості, яка підлягає стягненню становить19050,00 грн (а.с. 10-11).
Щодо послання відповідача на те, що умови договору є несправедливими, а розмір процентів завищеним, суд зазначає, що відповідач добровільно уклав кредитний договір, згідно п. 5.3 Договору підтвердив, що позичальник до моменту підписання Договору вивчив цей Договір та правила надання грошових коштів у позику, що розміщені на сайті https://mycredit.ua/ua/documents-license/, їх зміст, суть, об'єм зобов'язань Сторін та наслідки укладення цього Договору йому зрозумілі. Крім того, Позичальник не скористався правом протягом 14 календарних днів з дня укладення Договору відмовитися від Договору без пояснення причин, у тому числі в разі отримання ним грошових коштів, передбачене пунктом 8 Договору. Таким чином суд вважає, що відповідач був ознайомлений з умовами договору, зрозумів їх, та підтвердив намір укласти договір на умовах, визначених договором позики № 79398577.
Суд зазначає, що висновки Верховного суду, на які посилається відповідач, викладені в Постанові від 03 липня 2019 року в справі № 342/180/17, Постанові від 18 березня 2020 в справі № 902/417/18, в Постанові від 07.10.2020 в справі № 132/1006/19 не є тотожними обставинам даної справи, а тому не підлягають застосуванню судом.
Також суд відхиляє доводи відповідача про нікчемність стягнення щомісячної комісії та витрат, передбачених ст. 625 ЦК України, оскільки позивачем не заявлено вимоги про стягнення з ОСОБА_1 комісії, інфляційних втрат та трьох відсотків річних.
Отже, дослідивши матеріали справи, надані докази, оцінивши їх окремо та в сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, а саме стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» заборгованість за договором позики № 79398577 від 02.07.2024 в розмірі 19050,00 грн, яка складається з заборгованості за основною сумою боргу (тілом кредиту) - 15000,00 грн та заборгованості за відсотками в межах строку кредитування - 4050,00 грн.
Щодо стягнення судових витрат суд зазначає наступне.
Позивачем при зверненні до суду було сплачено судовий збір в розмірі 3028,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 6f9ее7 від 20 листопада 2024 року (а.с. 5).
Згідно з положеннями статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Згідно з частиною другою статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд, відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України, враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність) або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного до договору (статті 12, 46, 56 ЦПК України). Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
У постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18 (провадження № 61-9124св20) вказано, що «склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення».
На підтвердження витрат на правову допомогу позивачем надано копію договору № 03-08/2023 про надання правничої допомоги від 03.08.2023, укладений між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та Адвокатським об'єднанням «Правовий діалог» (а.с. 30-33), Додаткову угоду № 2 до Договору про надання правничої допомоги № 03-08/2023 від 03.08.2023, складену 31 жовтня 2024 року (а.с. 34), копію акту приймання передачі справ на надання правової допомоги від 31 жовтня 2024 року (а.с. 35-38), копію акту приймання-передачі наданої правничої допомоги за Договором про надання правничої допомоги № 03-08/2023 від 0 серпня 2023 року, складений 25 листопада 2024 року, згідно з яким загальна вартість наданих юридичних послуг у справі за позовом до ОСОБА_1 становить 7100,00 грн (а.с. 39), копію платіжної інструкції № 9ba76d від 28.11.2024 про перерахування ТОВ «1Безпечне агентство необхідних кредитів» на користь АО «Правовий діалог» грошових коштів в сумі 7100,00 грн в якості оплати за юридичні послуги відповідно до договору № 03-08/2023 про надання правничої допомоги від 03.08.2023 (а.с. 40).
Згідно додаткової постанови Верховного суду від 23 грудня 2021 року в справі № 923/560/17 витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 126 цього Кодексу). Близька за змістом правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 зі справи N 922/445/19.
З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про доведеність позивачем понесених витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду справи у суді першої інстанції у розмірі 7100,00 грн.
Пунктом 14 Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам Щодо шляхів полегшення доступу до правосуддя N R (81) 7 передбачено, що за винятком особливих обставин, сторона, що виграла справу, повинна в принципі отримувати від сторони, що програла відшкодування зборів і витрат, включаючи гонорари адвокатів, які вона обґрунтовано понесла у зв'язку з розглядом.
Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі N 755/9215/15-ц).
У постанові Великої Палати Верховного Суду по справі №751/3840/15-ц від 20 вересня 2018 року суд зазначає, що на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат.
ВС зауважив, що у постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18 (провадження № 61-9124св20) вказано, що «склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких втрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких втрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 зауважено, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
Подібний висновок викладений і у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі N 904/4507/18.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, пункт 5.40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18).
Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268).
При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв. Тобто саме зацікавлена сторона має вчиняти певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.
Принцип змагальності сторін має свої втілення, зокрема, у наведених положеннях частин п'ятої статті 141 ЦПК України, виходячи з яких зменшення внаслідок неспівмірності суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт.
Відповідач не подав заперечень щодо витрат на правничу допомогу та не подав клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу.
Згідно ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Судовий збір у справі, відповідно до вимог ч.1 ст.141 ЦПК України необхідно стягнути з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог, що становить 72,32 % від розміру задоволених судом позовних вимог, отже, стягненню підлягає судовий збір в розмірі 2189,95 грн та витрати на правову допомогу в розмірі 5134,721 грн.
Керуючись ст. 12, 13, 76, 77, 81, 265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд,-
Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» заборгованість за кредитним договором № 79398577 від 02.07.2024 в розмірі 19050,00 грн, яка складається з заборгованості за основним боргом - 15000,00 грн, заборгованості за нарахованими та несплаченими базовими процентами - 4050,00 грн.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» судові витрати по оплаті судового збору в сумі 2189,95 грн та витрати на правову допомогу в розмірі 5134,72 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його складення до Київського апеляційного суду.
Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: Товариства з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агентство необхідних кредитів». Місцезнаходження: 01010, місто Київ, площа Арсенальна, 1Б. Адреса для листування: м Київ, просп. Леоніда Каденюка, 23, а/ с 57. Код ЄДРПОУ: 39861924.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Місце проживання: АДРЕСА_1 . РНОКПП: НОМЕР_2 .
Суддя М. М. Бебешко