13 березня 2025 року
м. Хмельницький
Справа № 674/1453/24
Провадження № 22-ц/820/623/25
Хмельницький апеляційний суд у складі
колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Янчук Т.О. (суддя-доповідач),
Грох Л.М., Ярмолюка О.І.,
секретаря: Чебан О.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дунаєвецького районного суду Хмельницької області від 18 грудня 2024 року (суддя Сосна О.М.) за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у здійсненні права власності шляхом виселення без надання іншого житлового приміщення,
У вересні 2024 року ОСОБА_2 звернулася в суд із позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод у здійсненні права власності шляхом виселення без надання іншого житлового приміщення.
Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_2 є власником житлового будинку в АДРЕСА_1 . Відповідач проживає у зазначеному будинку без реєстрації, між ними була усна домовленість про те, що коли позивачка придбає інший будинок для власного проживання, будинок в с. Слобідка-Рахнівська залишиться її дочці, у зв'язку з чим відповідач буде зобов'язаний виселитись з будинку. Позивачкою придбано інший будинок, в якому вона на теперішній час проживає, проте, відповідач відмовляється виселятися з спірного будинку, проживає в ньому без законних підстав, створює конфлікти, не сплачує комунальні послуги, не є членом сім'ї позивачки, жодних зобов'язань по утриманню будинку не несе. Крім того, ОСОБА_1 має дружину та власне житло за яким зареєстрований, а тому його виселення не становитиме для нього надмірного тягаря.
Із урахуванням викладеного, позивачка просила суд усунути перешкоди у користуванні належним їй нерухомим майном, а саме, житловим будинком з надвірними будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом виселення ОСОБА_1 без надання йому іншого житлового приміщення.
Рішенням Дунаєвецького районного суду Хмельницької області від 18 грудня 2024 року позов задоволено. Усунуто ОСОБА_2 перешкоди у користуванні належним їй нерухомим майном - житловим будинком з надвірними будівлями і спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом виселення ОСОБА_1 з вказаного житлового будинку з надвірними будівлями і спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 1211,20 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивоване правомірністю заявлених вимог. Відповідач не є власником чи співвласником спірного домоволодіння, є власником та має зареєстроване місце проживання за іншою адресою, вселився у спірний будинок за згодою власника, яка з 2023 року є власником, зареєстрована та проживає в іншому житловому будинку в іншому населеному пункті, що свідчить про втрату ним права на проживання. Відповідач порушує право позивача на користування та розпорядження належним їй на праві власності майном. Виселення відповідача зі спірного будинку переслідує легітимну мету, визначену в пункті 2 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначено, що з 1995 року він із позивачкою проживав однією сім'єю, вели спільне господарство, мали спільний бюджет. За п'ять років спільного проживання назбирали гроші та придбали житловий будинок АДРЕСА_1 , договір купівлі-продажу був оформлений на позивачку. Будь-яких домовленостей про те, що ОСОБА_1 має за певних умов виселитися із будинку у сторін не було, оскільки вони проживали як одна сім'я. На думку апелянта, оскільки він був членом сім'ї позивачки, вселився у будинок на законних підставах, тому підстав для його виселення без надання іншого житлового приміщення немає. Також зазначає, що позивачка придбала у 2023 році інший будинок в с. Слобідка-Залісецька та проживає в ньому, тому відповідачем не чиняться їй жодні перешкоди у користування спірним житловим будинком у с. Слобіка-Рахнівська.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 не погоджується із доводами апеляційної скарги, вважає їх необґрунтованими, а тому просить залишити скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
В судове засідання апелянт ОСОБА_1 не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення судової повістки. Надійшла заява про розгляд справи без його участі.
Позивачка ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилася, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином .
Відповідно до частини 2 статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов наступного висновку.
Згідно вимог частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Частиною 1 статті 375 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Апеляційний суд вважає, що рішення ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги висновки суду не спростовують.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 є власником житлового будинку в с.Слобідка-Рахнівська, Кам'янець-Подільського району, Хмельницької області на підставі договору купівлі-продажу жилого будинку від 13.01.2000 року.
Рішенням Маківської сільської ради №66 від 24.07.2024 «Про упорядкування адреси житловому будинку в с. Слобідка-Рахнівська» присвоєно житловому будинку с.Слобідка-Рахнівська, який належить ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу жилого будинку від 13.01.2000 нову адресу: АДРЕСА_1 . Вказане також підтверджується витягом з Реєстру будівельної діяльності щодо інформації про присвоєння адрес Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва від 26.07.2024.
Згідно договору купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки від 27.04.2023 ОСОБА_2 придбала житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами та надану земельну ділянку для його обслуговування за адресою: АДРЕСА_2 .
Згідно витягу з реєстру територіальної громади №2023/003458653 від 04.05.2023 ОСОБА_2 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .
Відповідно до довідки Маківської сільської ради від 26.06.2024 року №298 в АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 .
ОСОБА_3 являється дочкою позивачки ОСОБА_2 , що підтверджується копією Свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 .
Згідно Свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 ОСОБА_4 зареєстрував шлюб з ОСОБА_7 19.07.2008 року.
Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта №394384105 від 11.09.2024 ОСОБА_1 є власником домоволодіння за адресою: АДРЕСА_3 .
ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 , що підтверджується довідкою Маківської сільської ради №679 від 03.07.2024.
Згідно повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу №00047624139 від 24.10.2024 наявний актовий запис про шлюб №44 від 04.09.1973 між ОСОБА_1 та ОСОБА_8 .
Свідок ОСОБА_3 в судовому засіданні пояснювала, що її мати ОСОБА_2 з 1995 року по 2023 рік проживала спільно з ОСОБА_1 . У 2023 року мати від нього пішла, а ОСОБА_1 продовжує жити у спірному будинку.
Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.
Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Зазначена норма визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати усунення будь-яких порушень свого права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним.
Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю.
Разом із цим статтею 9 ЖК України передбачено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських об'єднань.
Правова позиція ЄСПЛ відповідно до пункту 1 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує кожній особі, крім інших прав, право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.
Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі мати можливість, щоб її виселення було оцінене судом на предмет пропорційності у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції.
Будь-яке виселення або позбавлення особи права користування житлом допускається виключно на підставах, передбачених законом, і повинно відбуватись в судовому порядку.
При розгляді справи по суті необхідно звернути увагу на баланс інтересів сторін спору. Питання про визнання припиненим права користування житлом та зобов'язання відповідача звільнити житло у контексті пропорційності застосування такого заходу має оцінюватися з урахуванням обставин щодо об'єкта нерухомого майна, а також наявності чи відсутності іншого житла.
(Висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17 (провадження № 14-64цс20)).
Судом встановлено, що ОСОБА_2 є власником спірного будинку, в який відповідач вселився за її згодою, в зазначеному будинку сторони проживали спільно. З 2023 року позивачка не користується та не проживає в спірному житловому будинку, ОСОБА_1 проживає в ньому без реєстрації і чинить позивачу перешкоди у користуванні належним їй майном. Відповідач є власником домоволодіння за адресою: АДРЕСА_3 , в ньому зареєстровано його постійне місце проживання. В житловому будинку АДРЕСА_1 зареєстровані та проживають донька позивачки ОСОБА_3 , та члени її сім'ї ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 .
Встановивши, що права позивачки порушені у контексті статті 8 Конвенції, необхідно зазначити, що порушено і її права, як власниці житлового приміщення, гарантовані також статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.
Необхідно дотримуватися балансу захисту права власності позивачки, відповідач як колишній член її сім'ї втратив право на користування будинком, оскільки він вже не є членом її сім'ї, не зареєстрований у спірному житловому будинку.
Таким чином, у справі, що переглядається, інтереси позивачки, як власника житла, яким за її згодою користується її донька з членами своєї сім'ї, перевищують інтереси колишнього члена сім'ї, у якого припинилися правові підстави користування чужим майном, та який, є забезпечений іншим житловим приміщенням, що ним не спростовано.
Власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім'ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час.
Доводи апеляційної скарги є необґрунтованими, не спростовують висновків суду першої інстанції, фактично апелянт наводить ті ж аргументи, що є підставою позову та яким дана оцінка судом в мотивувальній частині рішення, а тому такі доводи апелянта слід відхилити.
Суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін.
Оскільки у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Дунаєвецького районного суду Хмельницької області від 18 грудня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 17 березня 2025 року.
Судді Т.О. Янчук
Л.М. Грох
О.І. Ярмолюк