Номер провадження: 11-кп/813/853/25
Справа № 496/5096/24
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
10.03.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючий - суддя ОСОБА_2
судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю:
секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу прокурора Біляївської окружної прокуратури Одеської області ОСОБА_7 на вирок Біляївського районного суду Одеської області від 09.08.2024 року в кримінальному провадженні №12024167250000101 від 09.07.2024 року за обвинуваченням:
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Первомайськ, Харківської області, громадянина України, з середньою освітою, не працюючого, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст.27, ч.1 ст.358, ч.4 ст.358 КК України,
встановив:
Оскарженим вироком ОСОБА_8 визнаний винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст.27, ч.1 ст.358, ч.4 ст.358 КК України, та йому призначене покарання:
-за ч.5 ст.27, ч.1 ст.358 КК України у виді 1 (одного) року обмеження волі;
-за ч.4 ст.358 КК України у виді 2 (двох) років обмеження волі.
На підставі ч.1 ст.70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначене ОСОБА_8 покарання у виді 2 (двох) років обмеження волі.
На підставі ст.75 КК України ОСОБА_8 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням строком на 2 (два) роки з покладенням обов'язків, передбачених ст.76 КК України.
Запобіжний захід обвинуваченому вироком суду не обирався.
Вироком суду вирішено долю речових доказів та процесуальних витрат у кримінальному провадженні.
Вироком суду ОСОБА_8 визнаний винуватим за те, що в березні місяці 2024 року, більш точну дату та час досудовим розслідуванням не встановлено, перебуваючи у м.Первомайський Харківської області, вирішив отримати посвідчення водія на своє ім?я з метою отримання право керування транспортними засобами, всупереч порядку, установленому Положенням про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №340 від 08.05.1993 року, з метою його подальшого використання, всупереч установленому законом порядку. Так, в месенджері «Fасеbоок», ОСОБА_8 знайшов відповідне оголошення про виготовлення та продаж офіційних документів, в тому числі посвідчень водія. Надалі, ОСОБА_8 надіслав повідомлення, використовуючи месенджер «Fасеbоок» особі, що була вказана у оголошенні та повідомив невстановлену на даний час досудовим розслідуванням особу, матеріали відносно якої виділені в окреме провадження, про намір придбати посвідчення водія, з відкритими категоріями «В» , «С» , «ВЕ» та «СЕ» на своє ім'я з метою отримання права керування транспортними засобами. Так, реалізуючи кримінально-протиправний умисел, направлений на пособництво невстановленій досудовим розслідуванням особі у підробленні офіційного документа, усвідомлюючи значення та суспільно-небезпечний характер власних дій, передбачаючи наслідки та бажаючи їх настання, ОСОБА_8 за допомогою месенджера «Fасеbоок» відправив повідомлення, в якому зазначив свої анкетні дані, а також свою фотокартку, тобто надав засоби для підроблення посвідчення. В подальшому, більш точну дату та час досудовим розслідуванням не встановлено, ОСОБА_8 прибув до відділення №1 ТОВ Нова пошта, що розташоване за адресою: Харківська область, місто Первомайський, вулиця 1/2 мікрорайон, будинок №55 , де, сплативши грошові кошти в сумі 21000 (двадцять одну тисячу гривень) в якості оплати за виготовлення завідомо підробленого документа, отримав поштове відправлення з завідомо підробленим документом - посвідченням водія серії НОМЕР_1 на ім?я ОСОБА_8 зі своєю фотокарткою та анкетними даними, яке виготовлене за допомогою кольорового друкуючого пристрою з термосублімаційним способом друку та не відповідає встановленому зразку аналогічного бланку посвідчення водія, що перебуває в офіційному обігу на території України.
Крім того, 08.07.2024 року, близько 21:20 год., ОСОБА_8 , керуючи автомобілем «МАN», реєстраційний номер НОМЕР_2 , здійснюючи рух по авто дорозі «Київ-Одеса», в ході проведення фільтраційних заходів, був зупинений інспектором взводу Управління патрульної поліції в Одеській області ОСОБА_9 для перевірки документів на стаціонарному посту «Дачне», який знаходиться на 452-му кілометрі вказаної автодороги на території Одеського району Одеської області. На вимогу інспектора взводу Управління патрульної поліції в Одеській області пред'явити документи, ОСОБА_8 , діючи умисно, достовірно знаючи, що посвідчення водія серії НОМЕР_1 на ім?я ОСОБА_8 з його фотокарткою та анкетними даними є підробленим, оскільки не отримував його в порядку, встановленому Положенням про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами, затвердженому Постановою Кабінету міністрів України № 340 від 08.05.1993 року, пред'явив співробітнику поліції, завідомо підроблений документ - посвідчення водія серії НОМЕР_1 на ім'я ОСОБА_8 , тобто використав завідомо підроблений документ.
Суд першої інстанції визнав ОСОБА_8 винуватим у вчинені кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст.27, ч.1 ст.358 КК України, за кваліфікуючими ознаками: пособництво у підробленні посвідчення з метою використання його іншою особою, та ч.4 ст.358 КК України - використання завідомо підробленого документа.
Не погоджуючись з вироком суду, прокурор подав апеляційну скаргу, в якій не оспорюючи доведеності вини обвинуваченого та правильності кваліфікації його дій, просить змінити вирок суду в частині призначеного покарання та призначити ОСОБА_8 покарання, з урахуванням вимог ст.69-1 КК України; за ч.5 ст.27 ч.1 ст.358 КК України у виді обмеження волі строком на 1 (один) рік; за ч.4 ст.358 КК України у виді обмеження волі строком на 1 (один) рік 4 (чотири) місяці; на підставі ст.70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначити покарання у виді обмеження волі строком на 1 (один) рік 4 (чотири) місяці. Згідно до ст.75 КК України звільнити ОСОБА_8 від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком на 1 (один) рік, з покладенням обов'язків, передбачених п.п.1, 2 ч.1, п.2 ч.3 ст.76 КК України.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги прокурор посилається на не застосування місцевим судом закону, який підлягав застосуванню, з огляду на те, що у відповідності до положень ст.69-1 КК України, за наявності обставин, що пом'якшують покарання, передбачених пунктами 1 та 2 частини першої статті 66 цього Кодексу, відсутності обставин, що обтяжують покарання, а також при визнанні обвинуваченим своєї вини, строк або розмір покарання не може перевищувати двох третин максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого відповідною санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу. Вказані вимоги кримінального закону судом першої інстанції при ухвалені вироку не були дотримані.
Прокурор вказує, що санкція ч.4 ст.358 КК України передбачає покарання у виді штрафу до 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або пробаційним наглядом на строк до 2 років, або обмеженням волі на строк до 2 років.
Тому, прокурор вважає, що за наявності обставин, передбачених ст.69-1 КК України, призначене покарання за ч.4 ст.358 КК України не може перевищувати 1 (одного) року 4 (чотирьох) місяців обмеження волі.
Однак, місцевий суд вказаних вимог кримінального закону не врахував, та призначив обвинуваченому ОСОБА_8 показання за ч.4 ст.358 КК України у виді обмеження волі на строк, який перевищує дозволений ст.69-1 КК України, - 2 роки, що свідчить про неправильне застосування судом закону України про кримінальну відповідальність, призначив обвинуваченому занадто суворе покарання, що є підставою для зміни вироку.
Іншими особами, які мають право на апеляційне оскарження, вирок суду першої інстанції в даному кримінальному провадженні не оскаржений.
Судовий розгляд у суді апеляційної інстанції, відповідно до положень ч.4 ст.405 КПК України (далі - КПК), проведено за відсутності обвинуваченого ОСОБА_8 та його захисника ОСОБА_10 , які будучи повідомленими про дату, час та місце розгляду в судове засідання не з'явилися, клопотань про відкладення розгляду не подавали.
Захисник ОСОБА_10 подав до суду заяву про розгляд справи за його відсутністю, просив апеляційну скаргу прокурора задовольнити.
Разом з цим, колегія суддів враховує, що в апеляційній скарзі прокурора не ставиться питання про погіршення становище обвинуваченого, а тому участь обвинуваченого не є обов'язковою та вважає, що подальше відкладення не буде слугувати положенням ст.28 КПК щодо розумного строку розгляду кримінального провадження.
За таких обставин, апеляційний суд вважає, що на стадії апеляційного перегляду оскарженого рішення, судом були створені всі умови для реалізації прав учасників судового провадження на доступ до правосуддя.
Вказане узгоджується з рішенням Європейського Суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнов проти України», відповідно до якого в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції.
У своїх рішеннях Європейський Суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Заслухавши суддю-доповідача; прокурора ОСОБА_6 , який підтримав апеляційну скаргу прокурора ОСОБА_7 ; вивчивши матеріали кримінального провадження; обговоривши доводи апеляційної скарги; колегія суддів дійшла висновку про таке.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України (далі - КПК), вирок суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом в межах апеляційної скарги.
Згідно з положеннями ст. 2 КПК завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості обвинуваченого ОСОБА_8 у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених п.5 ст.27 ч.1 ст.358, ч.4 ст.358 КК України, за обставин, викладених у вироку, є обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам справи та підтверджуються наявними в ній доказами.
Відповідно до вимог ч.2 ст.382 КПК вирок суду за результатами спрощеного провадження ухвалюється в порядку, визначеному цим Кодексом, та повинен відповідати загальним вимогам до вироку суду. У вироку суду за результатами спрощеного провадження замість доказів на підтвердження встановлених судом обставин зазначаються встановлені органом досудового розслідування обставини, які не оспорюються учасниками судового провадження.
Порушень при вирішенні судом першої інстанції питання щодо дослідження доказів відносно тих обставин, які ніким не оспорюються, апеляційним судом не встановлено, а тому ці обставини, як і юридична кваліфікація скоєного ОСОБА_8 не є предметом апеляційного розгляду, у зв'язку з чим суд апеляційної інстанції, відповідно до вимог ч.1 ст.404 КПК, переглядає вирок суду лише в межах апеляційної скарги.
Згідно вимог ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Положеннями закріпленими в ст.409 КПК регламентовано підстави для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції, в тому числі і істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, а також невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.
Згідно положень ст. 413 КПК, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, зокрема є незастосування судом закону, який підлягає застосуванню.
Положеннями ст.50 КК України визначено, що покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
У відповідності до загальних засад призначення покарання, визначених ст.65 КК України, особі, яка вчинила злочин, зокрема, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів, з урахуванням ступеню тяжкості вчиненого злочину, особи винного та обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Стосовно доводів апеляційної скарги прокурора щодо існування підстав для зміни вироку у зв'язку з неправильним застосуванням кримінального закону через призначення обвинуваченому покарання у виді обмеження волі більшого, ніж передбачено кримінальним законом з урахуванням приписів ст. 69-1 КК України, колегія суддів зазначає наступне.
Частина 2 ст. 50 КК України передбачає, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Відповідно до приписів ст. 65 КК України, суд призначає покарання: 1) у межах, установлених у санкції статті Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених ч. 2 ст. 53 цього Кодексу; 2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.
Призначаючи покарання обвинуваченому, суд першої інстанції, на виконання приписів зазначених вище норм кримінального закону та положень судової практики, врахував особу обвинуваченого та те, що він обвинувачується у вчиненні кримінальних проступків.
Обставинами, що пом'якшують покарання обвинуваченого суд визнав визнання вини, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.
Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого судом не було встановлено.
Призначаючи покарання обвинуваченому покарання суд першої інстанції врахував характер та ступінь небезпеки скоєних кримінальних правопорушень, обставини справи, визнання вини обвинуваченим та активне сприяння розкриттю кримінальних правопорушень, відсутність шкоди у кримінальному провадженні, особу обвинуваченого, який раніше не судимий, посередньо характеризується за місцем проживання, на обліках у психіатра та нарколога не перебуває; наявність вище зазначених пом'якшуючих покарання обставин, відсутності обставин, що обтяжують покарання, та дійшов висновку про необхідність призначення покарання обвинуваченому у виді обмеження волі в межах санкцій ч.5 ст.27 ч.1 ст.358, ч.4 ст.358 КК України.
Проте, судом першої інстанції, при призначенні покарання, не враховано вимоги ст.69-1 КК України та позицію Верховного Суду щодо застосування даної норми кримінального закону.
Так, положеннями ст.69-1 КК України передбачено, що за наявності обставин, що пом'якшують покарання, передбачених п.п.1 та 2 ч.1 ст.66 цього Кодексу, відсутності обставин, що обтяжують покарання, а також при визнанні обвинуваченим своєї вини, строк або розмір покарання не може перевищувати двох третин максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого відповідною санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу.
У свою чергу, обставинами, що пом'якшують покарання та передбачені вищевказаними п.п. 1 та 2 ч.1 ст.66 КК України, які в своїй сукупності виступають умовою можливості застосування стосовно обвинуваченої особи положень ст.69-1 КК України, є з'явлення із зізнанням, щире каяття або активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, а також добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди.
Виходячи з вимог ст.69-1 КК України вбачається, що передумовою її застосування, наряду з відсутністю обставин, що обтяжують покарання та визнання обвинуваченим вини у вчиненому, виступає також наявність сукупності двох обставин, які пом'якшують покарання, що свідчить про те, що у разі відсутності однієї із таких обставин, передбачених вищезгаданими п.п. 1 та 2 ч. 1 ст. 66 КК України, застосування стосовно особи положень ст.69-1 КК України неможливе.
Враховуючи наведене, апеляційний суд вважає за необхідне змінити вирок суду першої інстанції в частині призначеного покарання.
Так, санкція ч.4 ст.358 КК України передбачає найбільш суворий вид покарання у виді обмеження волі на строк до 2 років.
Враховуючи приписи ст.69-1 КК України, максимальний розмір покарання у такому випадку не може перевищувати 1,4 років, але вироком суду обвинуваченому за ч.4 ст.358 КК України призначено покарання у виді 2 років обмеження волі, що не відповідає вимогам кримінального закону.
Вказане порушення може бути усунуте апеляційним судом, шляхом зміни вироку, оскільки це не погіршує становище обвинуваченого.
Порушень вимог КПК, які б слугували підставами для скасування вироку, та які не зазначені в апеляційній скарзі прокурора, колегією суддів не встановлено.
В силу п.2 ч.1 ст.407 КПК за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право змінити його.
Відповідно до ч.1 ст.408 КПК, суд апеляційної інстанції змінює вирок у разі пом'якшення призначеного покарання, а також в інших випадках, якщо зміна вироку не погіршує становище обвинуваченого.
Згідно п.4 ч.1, ч.2 ст.409 КПК підставою для зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.
Згідно з п.1 ч.1 ст.413 КПК неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою зміну судового рішення є незастосування судом закону, який підлягає застосуванню.
За наведених обставин колегія суддів вважає, що апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню, а вирок суду першої інстанції підлягає зміні в частині призначеного покарання.
Керуючись ст. ст. 376, 404, 405, 407, 409, 413, 414, 419, 424, 532 КПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу прокурора Біляївської окружної прокуратури Одеської області ОСОБА_7 - задовольнити.
Вирок Біляївського районного суду Одеської області від 09.08.2024 року в кримінальному провадженні №12024167250000101 від 09.07.2024 року, яким ОСОБА_8 засуджений за ч.5 ст.27, ч.1 ст.358, ч.4 ст.358 КК України - змінити в частині призначеного покарання.
Призначити ОСОБА_8 , із врахуванням вимог ст.69-1 КК України, покарання:
-за ч.5 ст.27 ч.1 ст.358 КК України - у виді 1 (одного) року обмеження волі;
-за ч.4 ст.358 КК України - у виді 1 (одного) року 4 (чотирьох) місяців обмеження волі.
На підставі ст.70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначити ОСОБА_8 покарання у виді 1 (одного) року 4 (чотирьох) місяців обмеження волі.
На підставі ст.75 КК України звільнити ОСОБА_8 від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком на 1 (один) рік, з покладенням обов'язків, передбачених п.п.1, 2 ч.1 ст.76 КК України, а саме:
1)періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
2)повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.
В іншій частині вирок суду першої інстанції залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4