Номер провадження: 22-ц/813/3358/25
Справа № 509/5988/24
Головуючий у першій інстанції Кочко В.К.
Доповідач Погорєлова С. О.
04.03.2025 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Одеського апеляційного суду у складі:
головуючого судді: Погорєлової С.О.
суддів: Таварткіладзе О.М., Сєвєрової Є.С.
за участю секретаря: Зєйналової А.Ф.к.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зменшення розміру аліментів на дитину, на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області, постановлене під головуванням судді Кочко В.К. 12 листопада 2024 року у смт. Овідіополь Одеської області, -
встановила:
У жовтні 2024 року до суду першої інстанції надійшов позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зменшення розміру аліментів на дитину.
Позовні вимоги обгрунтовані тим, що судовим наказом Біляївського районного суду Одеської області у справі №496/5311/24 вирішено стягувати з позивача на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітньої доньки у розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не більше 10 прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку.
Встановлений розмір аліментів позивач вважав завищеним, адже наразі він на контрактній основі проходить військову службу, має потребу у придбанні спорядження, окрім цього, ОСОБА_1 має борги у фінансових установах, які необхідно сплачувати, що створює для нього додатковий фінансовий тягар.
Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 12 листопада 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 було відмовлено.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що позивач є військовослужбовцем та періодично несе витрати на спорядження, а ці витрати мають вищий пріоритет, ніж аліменти.
Крім того, у позивача наявна заборгованість перед фінансовими установами, яка стягується у примусовому порядку.
Отже, на думку апелянта, з огляду на матеріальний стан ОСОБА_1 , суд першої інстанції мав зменшити розмір аліментів, встановлений судовим наказом.
Сторони про розгляд справи на 04 березня 2025 року були сповіщені належним чином, у судове засідання з'явились.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін у справі, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга представника ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
У відповідності до ст. 180 СК України, батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Згідно ч. 3 ст. 181 СК України, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.
Положеннями ст. 182 Сімейного Кодексу України визначено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Згідно ч. 1 ст. 192 Сімейного Кодексу України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
З огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями ст. 192 СК України зміна розміру аліментів може мати під собою й зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини на розмір аліментів у певній твердій грошовій сумі та навпаки). При розгляді позовів, заявлених з зазначених підстав, застосуванню підлягає не тільки ст. 192 СК України, але й низка інших норм, присвячених обов'язку батьків утримувати своїх дітей (ст. 182 «Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів», ст. 183 «Визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини», ст. 184 «Визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі»).
Згідно ст. ст. 183, 184 СК України, за рішенням суду розмір аліментів визначається у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.
У ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Згідно зі ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
З правового аналізу вищезазначених норм вбачається, що Сімейний кодекс України передбачає підстави для зміни розміру аліментів, визначеного за рішенням суду, але не пов'язує їх зі способом присудження, ст. 192 СК України тільки вказує на можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених у судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Розмір аліментів може бути визначений судом з урахуванням фактичних обставин справи, які встановлені судом та на які посилався позивач. При цьому право застосування норми закону належить виключно суду.
Частиною 4 ст. 273 ЦПК України передбачено, що якщо після набрання рішенням суду законної сили, яким з відповідача присуджені періодичні платежі, зміняться обставини, що впливають на визначені розміри платежів, їх тривалість чи припинення, кожна сторона має право шляхом пред'явлення нового позову вимагати зміни розміру, строків платежів або звільнення від них.
Як вбачається з матеріалів справи, судовим наказом Біляївського районного суду Одеської області по справі №496/5311/24 вирішено стягувати з позивача на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітньої доньки у розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не більше 10 прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку.
Встановлений розмір аліментів ОСОБА_1 вважає завищеним, адже наразі він на контрактній основі проходить військову службу, має потребу у придбанні спорядження. Крім цього, позивач має борги у фінансових установах, які необхідно сплачувати, що створює для нього додатковий фінансовий тягар. Також позивач вказав на наявність рішення Біляївського районного суду Одеської області у справі 496/4869/23 про стягнення з нього 127623,77 грн., та рішення Галицького районного суду м. Львова від 29 листопада 2024 року у справі №461/6804/24 щодо стягнення з позивача заборгованості в сумі 170000 грн.
Як результат, ОСОБА_1 просив зменшити розмір аліментів з 1/4 на 1/8 частину заробітної плати щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і до досягнення дитиною повноліття.
У п. 23 постанови Пленуму Верховного суду України від 15 травня 2006року № 3«Про застосування судами окремих норм СК України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» судам роз'яснено, що розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв'язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров'я когось із них. Якщо суд встановить, що матеріальне становище платника аліментів, дозволяє йому утримувати дитину, він може збільшити розмір аліментів, який буде стягуватися як аліменти на дитину, що підлягає стягненню з платника аліментів.
Свідченням матеріального становища платника аліментів є величина витрат на утримання особою себе та членів своєї сім'ї. Під зміною сімейного стану розуміється з'явлення у сім'ї платника або одержувача аліментів осіб, яким вони за законом зобов'язані надавати утримування і які фактично знаходяться на їх утриманні. Таким чином, особа, яка одержує аліменти - одержувач аліментів, може звернутися до суду з позовом про зміну розміру та способу стягнення аліментів, якщо погіршилося його матеріальне становище, сімейний стан чи стан його здоров'я або ж покращилося матеріальне становище, сімейний стан чи стан здоров'я платника аліментів. У новому розмірі аліменти сплачуються з дня набрання рішенням законної сили.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Згідно ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо необґрунтованості доводів представника позивача про наявність у ОСОБА_1 інших фінансових зобов'язань, як на підставу для зменшення розміру аліментів, адже такі зобов'язання не можуть використовуватись як довід для зменшення належного для утримання дитини розміру матеріального забезпечення, оскільки у такому випадку інтереси дитини мають бути першочерговими.
Також колегія суддів приймає до уваги, що рішення Галицького районного суду м. Львова від 29 листопада 2024 року у справі №461/6804/24 щодо стягнення з позивача заборгованості в сумі 170000 грн. наразі оскаржується ОСОБА_1 у апеляційній інстанції, а отже, остаточне судове рішення у цій справі не ухвалене.
Крім того, за відкритими даними ЄДРСР, заочне рішення Біляївського районного суду Одеської області від 28 листопада 2023 року по справі № 496/4869/23 за позовом АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - скасоване ухвалою Біляївського районного суду Одеської області від 23 січня 2025 року, розгляд даної справи призначений на 15 квітня 2025 року.
Таким чином, станом на день розгляду даної апеляційної скарги відсутні судові рішення, якими б примусового стягувались грошові кошти з позивача, а відтак, безпідставними є доводи апеляційної скарги представника ОСОБА_1 про велике фінансове навантаження на останнього.
Також колегія суддів приймає до уваги, що ОСОБА_1 не надано судам першої та апеляційної інстанцій жодного доказу на підтвердження зміни його матеріального стану з моменту видачі судового наказу, зокрема, зменшення розміру заробітної плати, хоча положеннями ч. 2 ст. 83 ЦПК України прямо передбачено, що позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.
Доводи позовної заяви та апеляційної скарги представника ОСОБА_1 про те, що апелянт несе витрати на оренду майна, викликають обґрунтований сумнів у їх достовірності, оскільки позивачем зазначається, що він є військовослужбовцем, а з довідки ВЧ НОМЕР_1 (місцерозташування - Херсонська область) вбачається, що ОСОБА_1 перебуває на військовій службі саме у вказаній військовій частині.
Апеляційна скарга не містить доказів необхідності орендування апелянтом нерухомого майна, що знаходиться у смт. Великодолинське, у той час як ОСОБА_1 перебуває на постійній військовій службі у іншій місцевості.
Судом першої інстанції також вірно прийнято до уваги, що необхідність придбання спорядження, на яку посилається ОСОБА_1 , не є періодичним платежем. До суду надано докази того, що таке спорядження вже придбане, а тому включення витрат до майбутніх періодів є некоректним.
Також колегія суддів погоджується із доводами суду, що у даному випадку відповідач ОСОБА_2 не просто перебуває у декретній відпустці по догляду за дитиною, а також, на момент розгляду справи судом першої інстанції, знаходилась на 35 тижні вагітності другою дитиною від позивача, та безумовно потребувала матеріальної допомоги від чоловіка у якості аліментів.
Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції, правильно встановивши обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, надавши належну оцінку поданим сторонами доказам, як в цілому, так і кожному окремо, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 .
Із урахуванням того, що інші доводи апеляційної скарги є ідентичними доводам позовної заяви, яким судом першої інстанції надана належна оцінка, колегія суддів доходить висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника, викладені у апеляційній скарзі. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
При зазначених обставинах, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно й всебічно дослідив та надав оцінку обставинам по справі, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, що їх регулює. Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 12 листопада 2024 року постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування немає.
Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. ст. 375, 381-384, 390 ЦПК України, колегія суддів, -
постановила:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 12 листопада 2024 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку за правилами ст. 389 ЦПК України.
Повний текст судового рішення складений 13 березня 2025 року.
Головуючий С.О. Погорєлова
Судді Є.С. Сєвєрова
О.М. Таварткіладзе