Провадження №2-о/748/55/25 Єдиний унікальний № 748/756/25
17 березня 2025 року м. Чернігів
Суддя Чернігівського районного суду Чернігівської області Хоменко Л.В., розглянувши заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа Центр надання адміністративних послуг виконавчого комітету Михайло-Коцюбинської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області про встановлення факту проживання у зоні гарантованого добровільного відселення у певні роки,
Заявник ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою, у якій просить встановити факт, що вона проживала з дати народження - ІНФОРМАЦІЯ_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 за адресою АДРЕСА_1 , а з 12 січня 1986 року по 07 червня 1998 року проживала за адресою АДРЕСА_1 .
У заяві зазначає, що територія с. Мньов, де вона проживає, зазнала радіоактивного забруднення внаслідок аварії на ЧАЕС і даний населений пункт належить до третьої зони ( зони гарантованого добровільного відселення). Зазначає, що їй, відповідно до статті 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали аслідок Чорнобильської катастрофи», як непрацюючому пенсіонеру, який проживає в зоні гарантованого добровільного відселення, за рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду виплачувалася доплата до пенсії в розмірі двох мінімальних заробітних плат. З 01 січня 2025 року виплата припинилася через неточні (неактуальні) дані щодо місця її проживання в Єдиному державному демографічному реєстрі. У паспорті громадянина України реєстрація значиться лише з 08 червня 1998 року. Після звернення до відділу ЦНАП Михайло - Коцюбинської селищної ради вона отримала відповідь з переліком документів, на підставі яких можна внести історичні відомості до РТГ. На той час будинкові книги не велися, в погосподарських книгах сільської ради відсутні печатки, листки прибуття та вибуття втрачені. Тому адміністратор Мньовського старостинського округу не може внести відомості щодо зареєстрованого її місця проживання. З даних причин ГУ Пенсійного фонду України в Чернігівській області не нараховує їй доплату до пенсії згідно статті 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Отже, виникла необхідність звернутися до суду із заявою про встановлення факту її проживання в певний період часу у с. Мньов Чернігівського району Чернігівської області. Даний факт необхідно встановити для внесення історичних відомостей до реєстру територіальної громади, з подальшим поданням до Єдиного демографічного реєстру, а в подальшому для отримання доплати до пенсії, що передбачено статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 ЦПК України).
Відповідно до частини другої статті 19 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: 1) наказного провадження; 2) позовного провадження (загального або спрощеного); 3) окремого провадження.
За частиною першою статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення (пункт 5 частини другої статті 293 ЦПК України).
Як роз'яснено в пункті 1 Постанови Пленуму Верховного суду України № 5 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», розгляд в порядку окремого провадження справи про встановлення факту можливий, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення, заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у статті 315 ЦПК України, не є вичерпним.
Згідно із частиною другою статті 315 ЦПК України в судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Частиною першою статті 316 ЦПК України визначено, що заява фізичної особи про встановлення факту, що має юридичне значення, подається до суду за місцем її проживання.
Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:
- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету його встановлення;
- встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;
- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);
- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
Аналіз зазначених правових норм свідчить про те, що існують два порядки встановлення фактів, що мають юридичне значення: позасудовий і судовий.
Не можуть розглядатися судами заяви про встановлення фактів належності до осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, до ветеранів чи інвалідів війни, проходження військової служби, перебування на фронті, у партизанських загонах, одержання поранень і контузій при виконанні обов'язків військової служби, про встановлення причин і ступеня втрати працездатності, групи інвалідності та часу її настання, про закінчення учбового закладу і одержання відповідної освіти, одержання урядових нагород. Відмова відповідного органу в установленні такого факту може бути оскаржена заінтересованою особою до суду в порядку, передбаченому законом.
Аналогічний висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі № 161/853/19, від 18 грудня 2019 року у справі № 370/2598/16-ц та від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21.
Чинне процесуальне законодавство не передбачає іншого судового порядку підтвердження факту, що має юридичне значення, окрім як розгляд справ про встановлення факту, що має юридичне значення, в порядку цивільного судочинства. Цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції цивільного суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян.
Для визначення юридичного характеру факту необхідно з'ясувати мету, для якої необхідне його встановлення. Один і той самий факт для певних осіб і для певної мети може мати юридичне значення, а для інших осіб та іншої мети - ні.
ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про встановлення факту постійного проживання в зоні гарантованого добровільного відселення з 13 серпня 1953 року до 11 січня 1986 року за адресою АДРЕСА_1 , а з 12 січня 1986 року по 07 червня 1998 року за адресою АДРЕСА_1 , що необхідно їй для отримання доплати до пенсії, як потерпілій від аварії на Чорнобильській АЕС ІІІ категорії.
З довідки Мньовського старостинського округу Михайло-Коцюбинської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області від 25 лютого 2025 року № 71 вбачається, що ОСОБА_1 дійсно зареєстрована та постійно проживає у АДРЕСА_2 .
Разом з тим селищним головою Михайло-Коцюбинської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області Н.Ворох від 17 лютого 2025 року ОСОБА_1 роз'яснено, що якщо доплату за проживання в зоні радіаційного забруднення припинено через неточні /неактуальні дані щодо місця проживання особи в зазначених реєстрах, непрацюючі пенсіонери, з метою актуалізації даних про своє місце проживання, можуть звернутися до відповідних органів реєстрації, у її випадку до Мньовського старостинського округу Михайло-Коцюбинської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області, а у разі невідповідності чи відсутності відомостей необхідних для проведення реєстраційної дії, тобто внесення історичних відомостей - звернутись до суду.
Основні положення щодо реалізації права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я врегульовано Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 11 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони за станом на 01 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років.
Статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» визначено умови надання доплати до пенсій, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення.
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 15 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» підставами для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях. Видача довідок про період роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також на територіях радіоактивного забруднення, про заробітну плату за цей період здійснюється підприємствами, установами та організаціями (військкоматами), а про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення - органами місцевого самоврядування.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2019 року в справі №569/7589/17 за заявою про встановлення факту проживання заявника на території зони гарантованого добровільного відселення, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, зроблено висновок про те, що не можуть розглядатися судами заяви про встановлення фактів належності до осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, оскільки законодавством передбачено позасудовий порядок встановлення факту постійного проживання на територіях радіоактивного забруднення, який надає право на передбачені законом пільги. Установлений нормативно-правовими актами порядок призначення пенсії на пільгових умовах передбачає і встановлення органом Пенсійного фонду України (далі - ПФУ) відповідного факту, а рішення вказаного органу щодо призначення пенсії підлягає оскарженню у встановленому законом порядку.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 162/760/17 (провадження № 14-550цс18) зроблено висновок про те, що відповідно до частин 3, 4 статті 15 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» підставами для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях. Видача довідок про період роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також на територіях радіоактивного забруднення, про заробітну плату за цей період здійснюється підприємствами, установами та організаціями (військкоматами), а про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення - органами місцевого самоврядування.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.01.2024 у справі №560/17953/21 зробила висновок, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, розглядаються у позасудовому та судовому порядку. Рішення стосовно фактів, що мають юридичне значення, прийняті у позасудовому порядку, можуть бути оскаржені до судів адміністративної юрисдикції. Юридичні факти, які належать встановлювати в судовому порядку, вирішуються судами цивільної юрисдикції за правилами ЦПК України.
Отже, по перше, законом передбачено позасудовий порядок установлення юридичного факту, про який просить заявник, а рішення відповідного органу може бути оскаржене в судовому порядку до суду адміністративної юрисдикції.
У Постанові Верховного Суду від 30.03.2023 у справі №571/1561/21 зазначено, що при вирішенні питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, крім перевірки відповідності поданої заяви вимогам закону щодо форми та змісту, зобов'язаний з'ясувати питання про підсудність та юрисдикційність.
Чинним законодавством передбачено позасудове встановлення певних фактів, що мають юридичне значення, то суддя, приймаючи заяву, повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу.
Таким чином, заява про встановлення факту постійного проживання в зоні гарантованого добровільного відселення не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження, а коли справу вже відкрито - закриває провадження у ній.
З аналізу вказаних вище норм права слід зробити висновок про те, що заява ОСОБА_1 не підлягає розгляду в порядку окремого провадження.
З огляду на викладене, вважаю, що у відкритті провадження у справі заявнику слід відмовити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України.
По- друге, суд враховує, що відмова Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області в нарахуванні позивачці доплати до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає в зоні гарантованого добровільного відселення, що вбачається із заяви, свідчить про наявність спору про право, який вирішується в порядку позовного провадження.
Згідно ч.4 ст.315 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, залишає заяву без розгляду.
Відповідно до Постанови Пленуму Верховного суду України від 31.03.1995 № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» у порядку окремого провадження суд може вирішити спір про факт, про стан, але не спір про право цивільне, так як метою такого судового розгляду є лише встановлення наявності або відсутності самого факту і факт, що встановлюється судом у порядку окремого провадження, повинен мати юридичне значення, і мати безспірний характер, оскільки якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд повинен залишити заяву без розгляду і роз'яснити заявнику право подачі позову на загальних підставах.
За наведеного випливає, що розгляд цієї справи в порядку окремого провадження є недопустимим та підлягає розгляду в порядку позовного провадження із дослідженням доказів.
Відповідно до статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають, із цивільних, трудових, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
Частиною другою статті 2 КАС України передбачено, що до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір (пункт 1 частини 1 статті 4 КАС України).
Публічно-правовий спір - це, зокрема спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (пункт 2 частини 1 статті 4 КАС України).
Статтею 20 КАС України розмежовано предметну юрисдикцію адміністративних судів. Справи, зазначені у ч.1 ст. 20 КАС належать до юрисдикції місцевих загальних судів як адміністративних судів, однак справа ОСОБА_1 до цих категорій справ не належить. Окружним адміністративним судам, як зазначено у частині другій цієї статті, підсудні всі адміністративні справи, крім визначених частинами першою та третьою цієї статті.
Отже, заявниці ОСОБА_1 належить звернутись з адміністративним позовом до Чернігівського окружного адміністративного суду.
Керуючись ст. 260-261, 186, 293, 294, 353 ЦПК України, суд
Відмовити у відкритті провадження у цивільній справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа Центр надання адміністративних послуг виконавчого комітету Михайло-Коцюбинської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області про встановлення факту проживання у зоні гарантованого добровільного відселення.
Повернути заявниці заяву разом з усіма поданими до неї документами.
Відмова у відкритті провадження у справі перешкоджає повторному зверненню до суду з такою самою заявою.
Роз'яснити заявниці, що вказана заява підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства та належить до юрисдикції Чернігівського окружного адміністративного суду.
Крім того роз'яснити заявниці можливість звернення до суду з клопотанням про повернення судового збору відповідно до положень п.3 ч.1 ст. 7 Закону України " Про судовий збір".
Ухвала може бути оскаржена до Чернігівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Суддя Л.В. Хоменко