Справа № 346/403/25
Провадження № 1-кп/346/443/25
18 березня 2025 року м. Коломия
Коломийський міськрайонний суд
Івано-Франківської області
у складі:
головуючого судді ОСОБА_1
за участі секретаря ОСОБА_2
прокурора ОСОБА_3
обвинуваченого ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Коломия в режимі відеоконференції обвинувальний акт у кримінальному провадженні внесеному в єдиний реєстр досудових розслідувань за № 62024140150000326 від 02 грудня 2024 року про обвинувачення:
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , українця, громадянина України, з середньою освітою, розлученого, солдата, військовослужбовця за контрактом, стрільця штурмом спеціалізованого відділення штурмового спеціалізованого взводу штурмової спеціалізованої роти штурмового батальйону військової частини НОМЕР_1 , раніше судимого
06.05.2022 Мукачівським міськрайонним судом Закарпатської області за ч.5 ст.407 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, на підставі ст.75 КК України звільненого від відбування покарання з іспитовим строком тривалістю 1 рік;
04.08.2023 Калуським міськрайонним судом Івано-Франківської області за ч.4 ст. 185 КК України до покарання у вигляді позбавлення волі на строк 5 років 1 місяць, на підставі ст.71 КК України частково приєднано невідбуте покарання за вироком від 06.05.2022 та остаточно призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 2 місяці;
12.02.2025 Калуським міськрайонним судом Івано-Франківської області за ч.5 ст. 407 КК України до покарання у вигляді позбавлення волі на строк 5 років 3 місяць, на підставі ч. 4 ст.70 КК України частково приєднано невідбуте покарання за вироком від 04.08.2023 та остаточно призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років 5 місяців,
- у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ст. 407 ч. 5 КК України,
ОСОБА_4 , будучи військовослужбовцем за контрактом, самовільно залишив місце служби, в умовах воєнного стану.
05 червня 2024 року ОСОБА_4 заключив контракт на проходження військової служби з військовою частиною НОМЕР_1 в особі командира військової частини.
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 № 159 від 05 червня 2024 року солдата ОСОБА_4 зараховано до списків особового складу військової частини та поставлено на всі види забезпечення.
Наказом командира від 15 серпня 2024 року ОСОБА_4 призначено на посаду стрільця штурмом спеціалізованого відділення штурмового спеціалізованого взводу штурмової спеціалізованої роти штурмового батальйону військової частини НОМЕР_2 .
Проходячи військову службу у вищевказаній військовій частині солдат ОСОБА_4 , відповідно до вимог ст.ст. 9, 11, 16, 49 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст. 1, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України повинен був свято і беззаперечно дотримуватися Конституції України і Законів України, Військової присяги, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, дорожити честю і гідністю військовослужбовця, берегти військову честь і поважати гідність інших людей, не допускати негідних вчинків, виконувати свої службові обов'язки, які визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою, та дотримуватися вимог статутів Збройних Сил України.
Відповідно до п.п. 1, 3 ч. 4 ст. 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов'язок військової служби на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять) чи поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов'язкам військовослужбовця або його направлено туди за наказом відповідного командира (начальника).
Згідно Указу Президента України №64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні», воєнний стан в Україні запроваджено із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб та в подальшому продовжено по теперішній час. Таке рішення було ухвалено у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України та на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану".
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Про введення в дію воєнного стану солдату ОСОБА_4 достеменно було відомо, оскільки Указ Президента України №64/2022 оголошено за допомогою засобів масової інформації та доведено до населення країни.
Однак, солдат ОСОБА_4 , обізнаний із зазначеними вимогами законодавства, діючи з прямим умислом, а саме усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з метою тимчасово ухилитися від військової служби та з мотивів небажання переносити труднощі військової служби, через особисту недисциплінованість та несумлінне ставлення до виконання своїх службових обов'язків, без відповідних дозволів командирів та начальників, за відсутності законних підстав та поважних причин, в умовах воєнного стану, 10 листопада 2024 року самовільно залишив розташування військової частини НОМЕР_1 , що за адресою: АДРЕСА_1 , та незаконно, без поважних причин, перебував поза її розташуванням проводив службовий час на власний розсуд не пов'язуючи його із проходженням військової служби.
19 листопада 2024 року солдат ОСОБА_4 добровільно повернувся до розташування військової частини та продовжив виконувати військовий обов'язок.
В судовому засіданні обвинувачений визнав себе винуватим у вчиненні інкримінованого йому злочину в повному обсязі, погодився зі всіма кваліфікуючими ознаками кримінального правопорушення за обставин, викладеними у обвинувальному акті. Зазначив, що розкаюється у вчиненому та просить суворо не карати. Вказав, що бажає повернутися на військову службу.
Оскільки обвинувачений в судовому засіданні вину визнав повністю, а також те, що він не оспорює фактичні обставини вказані в обвинувальному акті, правильно розуміє зміст цих обставин, не наполягає на дослідженні інших доказів, розуміє неможливість в подальшому оскаржувати дані фактичні обставини в апеляційному порядку, а тому відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України, дослідження доказів відносно тих фактичних обставин справи, які ніким не оспорюються, судом визнано недоцільним та обмежено обсяг доказів, що підлягають дослідженню, допитом обвинуваченого та дослідженням доказів, які характеризують його особу.
Зміст цих обставин вірно розуміються обвинуваченим та іншими учасниками судового провадження, сумнівів стосовно добровільності їх позиції у суду не має, та роз'яснено, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку. Прийняття судом рішення про проведення скороченого судового розгляду свідчить про те, що обставини, які сторони не оспорюють, будуть вважатися встановленими в судовому засіданні і суд буде це враховувати при ухваленні вироку.
Суд вважає, що дії обвинуваченого правильно кваліфіковані за ч. 5 ст. 407 КК України, самовільне залишення місця служби військовослужбовцем, тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану.
Також, згідно обвинувального акту солдат ОСОБА_4 04 грудня 2024 року самовільно залишив розташування військової частини НОМЕР_1 та незаконно, без поважних причин, перебував поза її розташуванням до 06 грудня 2024 року цим самим проводить службовий час на власний розсуд не пов'язуючи його із проходженням військової служби. 06 грудня 2024 о 10 год 30 хв солдат ОСОБА_4 прибув до П'ятого слідчого відділу (з дислокацією у м. Івано-Франківську) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові.
Даючи правову оцінку вказаним діям обвинуваченого сду вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до статті 8 Кримінального процесуального Кодексу України кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
В обвинувальному акті зазначається, що ОСОБА_4 04 грудня 2024 року самовільно залишив розташування військової частини НОМЕР_1 та незаконно, без поважних причин, перебував поза її розташуванням до 06 грудня 2024 року.
Обвинувачений під час судового розгляду цього кримінального провадження ці обставини визнав у повному обсязі.
Вказані дії стороною обвинувачення також кваліфіковані за ч. 5 ст. 407 КК України, самовільне залишення місця служби військовослужбовцем, тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану.
Проте, з правильністю такої кваліфікації погодитись неможливо.
Так, стаття 407 Кримінального кодексу України передбачає кримінальну відповідальність за самовільне залишення місця служби військовослужбовцем, тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану.
Оцінюючи цю норму, суд враховує правові позиції, що містяться у постанові Верховного Суду від 11 листопада 2021 року у справі № 220/1260/20, де зроблені такі висновки про застосування норм права: загальні положення КК України визначають, що триваюче правопорушення має місце там, де протиправна діяльність триває безперервно протягом певного часу. При триваючому злочині (проступку) особа вчиняє один раз певну дію і впродовж тривалого часу перебуває безперервно в злочинному стані. Для цього виду злочинів характерним є неспівпадіння моменту закінчення складу злочину і моменту фактичного завершення протиправних дій. У поняття «час вчинення триваючого злочину» має включатися увесь проміжок часу, протягом якого особа безперервно вчиняла триваюче діяння на стадії закінченого злочину. Завершення триваючого злочину - це день його припинення за волею або всупереч волі винного, в тому числі викриття особи у вчиненні злочину.
З висунутого ОСОБА_4 обвинувачення слідує, що він самовільно покинув військову частину та був відсутній за її межеми протягом трьох днів, що не охоплюється об'єктивною стороною вказаного кримінального правопорушення та виключає кримінальну відповідальність за ч. 5 ст. 407 КК України.
При цьому суд відзначає, що зміна обвинувачення не стосується фактичних обставин вчиненого правопорушення, але лише кваліфікації визнаних сторонами дій обвинуваченого.
Суд також відзначає, що така зміна обвинувачення потягне за собою зменшення обсягу обвинувачення, що не є виходом за межі висунутого ОСОБА_4 обвинувачення.
За такого суд вважає за можливе вироком суду змінити висунуте ОСОБА_4 обвинувачення, виключивши з нього вказівку про кваліфікацію за частиною 5 статті 407 Кримінального кодексу України дій обвинуваченого в період з 04 по 06 грудня 2024 року.
Згідно п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 р. № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» суди при призначенні покарання в кожному випадку і щодо конкретного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержувати вимоги ст. 65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Призначаючи покарання у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження вчиненню нових злочинів.
Призначаючи покарання обвинуваченому, суд, відповідно до вимог ст. 65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, який у відповідності до ст.12 КК України є тяжким злочином, особу винного, зокрема те, що він раніше судимий, на обліку в лікаря психіатра та нарколога не перебуває.
Обставинами, що пом'якшують покарання, суд визнає щире каяття обвинуваченого у вчиненому.
Суд зазначає, що у цій справі щирим каяттям є відверта негативна оцінка обвинуваченим своєї кримінально караної поведінки, визнання тих обставин, які йому ставляться в провину, а отже, характеризує його поведінку після вчинення злочину з позицій психологічної переорієнтації, коли він справді засуджує свій вчинок та визнає його антисуспільний характер.
Обставин, що обтяжують покарання судом не встановлено.
Аналізуючи надані стороною обвинувачення докази, враховуючи особу обвинуваченого, його ставлення до вчиненого, обставини, що пом'якшують покарання, відсутність обставин, що покарання обтяжують, суд дійшов до переконання, що покаранням, необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого і попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень буде покарання, передбачене санкцією кримінального закону, у виді позбавлення волі.
Відповідно до ч. 4 ст. 70 КК України за правилами, передбаченими в частинах першій - третій цієї статті, призначається покарання, якщо після постановлення вироку в справі буде встановлено, що засуджений винен ще і в іншому кримінальному правопорушенні, вчиненому ним до постановлення попереднього вироку. У цьому випадку в строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю кримінальних правопорушень, зараховується покарання, відбуте повністю або частково за попереднім вироком, за правилами, передбаченими в статті 72 цього Кодексу.
Суд враховує, що відносно обвинуваченого 12 лютого 2025 року Калуським міськрайонним судом Івано-Франківської області постановлено вирок, який набрав законної сили, яким ОСОБА_4 визнано виним та призначено остаточне покарання за правилами ч. 4 ст. 70 КК України шість років п'ять місяців позбавлення волі. Зараховано у строк покарання 11 місяців 7 днів покарання у виді позбавлення волі, відбутих ОСОБА_4 за вироком Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 04.08.2023.
Злочин, у якому обвинувачується ОСОБА_4 у даній справі вчинений ним до постановлення вищевказаного вироку, який необхідно розцінювати у даній справі як попередній вирок, тому остаточне покарання йому слід призначити за правилами ч. 4 ст. 70 КК України.
Речові докази та судові витрати по справі відсутні.
На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 368, 369, 373, 374, 394, 395 КПК України, суд,-
ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п'ять) років 4 (чотири) місяці.
На підставі ч. 4 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинання менш суворого покарання, призначеного за цим вироком більш суворим покаранням, призначеним за вироком Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 12 лютого 2025 року остаточно визначити ОСОБА_4 покарання у виді 6 (шести) років 5 (п'яти) місяців позбавлення волі.
Строк відбування покарання за цим вироком рахувати з моменту набрання ним законної сили.
Зарахувати у строк покарання, остаточно призначеного за цим вироком покарання, зараховане вироком Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 12 лютого 2025 року 11 місяців 7 днів позбавлення волі та строк попереднього ув'язнення з 06 грудня 2024 року з розрахунку один день тримання під вартою за один день позбавлення волі.
Запобіжний захід обраний відносно ОСОБА_4 у вигляді тримання під вартою, до набрання вироком законної сили, залишити без змін.
Апеляційну скаргу на вирок можуть подати: обвинувачений, його захисник в частині, що стосується інтересів обвинуваченого, прокурор, потерпілий, його представник у частині, що стосується інтересів потерпілого, але в межах вимог, заявлених ними в суді першої інстанції, при цьому вирок не підлягає оскарженню в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень ч. 3 ст. 349 КПК України.
На вирок може бути подана апеляція до Івано-Франківського апеляційного суду через Коломийський міськрайонний суд протягом 30 днів з моменту його проголошення, особою, що не була присутня під час його проголошення - з дня отримання копії судового рішення.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення апеляційним судом.
Копію вироку після його проголошення негайно вручити обвинуваченому та прокурору.
Суддя: ОСОБА_1