Справа № 293/264/25
Провадження № 2/293/246/2025
18 березня 2025 рокуселище Черняхів
Черняхівський районний суд Житомирської області у складі судді Лось Л.В., розглядаючи позовну заяву ОСОБА_1
до Оліївської сільської ради Житомирського району Житомирської області
Вікарчук Ольги Петрівни
про визнання недійсним запису про скасування заповіту
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Оліївської сільської ради Житомирського району Житомирської області та ОСОБА_2 за змістом якого просить:
- визнати недійсним запису про скасування заповіту, вчинений на підставі заяви від 11.03.1985р. в заповіті ОСОБА_3 від 09.08.1979р. на користь ОСОБА_4 .
12.03.2025 суд у порядку ч.6 ст. 187 ЦПК України звернувся до виконавчого комітету Черняхівської селищної ради з метою отримання інформації, щодо зареєстрованого місця проживання ОСОБА_2 .
14.03.2025 на адресу суду від Управління ведення реєстру територіальної громади Житомирської міської ради надійшов лист, згідно якого встановлено, що зареєстроване місце проживання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 .
Вирішуючи питання про прийняття справи до свого провадження, суд дійшов висновку про направлення справи за територіальною підсудністю до Корольовського районного суду міста Житомира з наступних підстав.
Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Аналіз зазначеної норми міжнародного права свідчить, що обов'язково суд повинен бути встановлений законом, тобто кожен має право на розгляд справи компетентним судом, компетентність якого встановлюється тільки законом.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі "Zand v. Austria" вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів".
Статтею 125 Конституції України визначено, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Що відповідає положенням частини 1 статті 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", якою визначено, що судоустрій будується за принципами територіальності, спеціалізації та інстанційності.
Частиною 2 статті 22 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що місцеві загальні суди розглядають цивільні, кримінальні, адміністративні справи, а також справи про адміністративні правопорушення у випадках та порядку, визначених процесуальним законом.
Частиною першою статті 27 ЦПК України, яка визначає правила підсудності, встановлено, що позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.
Так, територіальна підсудність справи певному суду визначається за такими критеріями: по суб'єкту, по місцю, по правовідносинам. Є два види визначення підсудності: а) однозначно визначена законом підсудність б) альтернативна підсудність.
Щодо однозначного визначення підсудності, то процесуальним законом визначено підсудність за загальним правилом: за зареєстрованим місцем проживання/перебування відповідача. Така підсудність (ст.27 ЦПК України) встановлюється імперативно для всіх цивільних справ, окрім тих, для яких встановлено виключну підсудність (ст.30 ЦПК України), або конкретно передбачено іншу підсудність (ст.28, ст. 29 ЦПК України ). Щодо альтернативного визначення підсудності, то це означає, що у певних, конкретно передбачених законом випадках (і розширене тлумачення неприпустиме) позивачу надається право вибору підсудності: або за загальним правилом, встановленими ст. 27 ЦПК України, або за підсудністю, визначеною альтернативно в ст. 28 ЦПК України.
Відповідно до ч. 16 ст. 28 ЦПК України, позивач має право на вибір між кількома судами, яким згідно з цією статтею підсудна справа, за винятком виключної підсудності, встановленої статтею 30 цього Кодексу.
Нормами статті 30 передбачено випадки виключної підсудності.
Як роз'яснено в постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ №3 від 01.03.2013 «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ», перелік позовів, для яких визначено виключну підсудність, є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.
Виключну підсудність встановлено, зокрема, для позовів, що виникають із приводу нерухомого майна. Місцезнаходження нерухомого майна має бути підтверджено документально.
Зазначене відповідає правовій позиції, висловленій Верховним Судом у постанові від 24 березня 2020 року у справі № 280/1208/18-ц (провадження № 61-4235св19).
Обґрунтовуючи подання вказаного позову саме до Черняхівського районного суду Житомирської області позивач зазначила, що відповідно ч.1 ст. 30 УПК України позови що виникають із приводу нерухомого майна, пред'являються за місцезнаходженням майна або основної його частини.
Разом з тим, як убачається з матеріалів позовної заяви, предметом позову є визнання недійсним запису про скасування заповіту.
При цьому суд зауважує, що за своєю природою заповіт є одностороннім правочином, відтак спір стосується саме порядку укладення правочину, а не безпосередньо об"єкту нерухомого майна.
При цьому суд звертає увагу, що позивач до позовної заяви не додала доказів того, що предмет заявленого позову стосується нерухомого майна, що знаходиться на території що підсудна Черняхівському районному суду Житомирської області. А оскаржуваний заповіт не містить інформації про місцезнаходження майна, яке витупає предметом правочину.
Суд наголошує, що місцезнаходження нерухомого майна має бути підтверджено документально.
Однак, позивач до позовної заяви не додала жодних доказів того, що спір пов"язаний з нерухомим майном, що знаходиться на території, що територіально підсудна Черняхівському районному суду Житомирської області.
Таким чином суд дійшов висновку що у даному випадку спір повинен вирішуватись за правилами загальної підсудності , визначеної ст. 27 ЦПК України.
Отже, за встановлених обставин дана справи не підсудна Черняхівському районному суду Житомирської області.
Згідно частини шостої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику ЄСПЛ як джерело права.
У Постанові від 29 травня 2018 року Велика Палата Верховного Суду у справі №369/238/15-ц дійшла правового висновку, що розгляд справи судами з порушенням правил підсудності є порушенням пункту 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки такі суди не є встановленими процесуальним законом для такого розгляду.
Відповідно до інформації, отриманої судом у порядку ч.6 ст. 187 ЦПК України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою - АДРЕСА_1 .
Отже, оскільки у даному випадку позивач звертається до суду з позовною вимогою немайнового характеру про визнання недійсним запису про скасування заповіту, то при визначенні підсудності справи необхідно керуватись положеннями ч. 1 ст. 27 ЦПК України та враховувати саме місце реєстрації відповідача.
З огляду на викладені вище обставини, суд дійшов висновку, що Черняхівський районний суд Житомирської області не є судом встановленим законом, в розумінні ст. 27 ЦПК України, оскільки в межах територіальної юрисдикції вказаного суду не знаходиться відповідач за пред'явленим позовом.
Отже, з огляду на положення статті 27 ЦПК України, вказана справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) Корольовського районного суду міста Житомира.
Недотримання правил територіальної юрисдикції (підсудності) є порушенням процесуального закону, який є підставою для скасування рішення з направленням справи на розгляд за встановленою законом підсудністю (ч. 1ст. 378 ЦПК України).
Відповідно до пункту 1 статті 31 Цивільного процесуального кодексу України суд передає справу на розгляд іншому суду, зокрема, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.
Частиною 3 вказаної статті визначено, що передача справи на розгляд іншого суду за встановленою цим Кодексом підсудністю з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої цієї статті, здійснюється на підставі ухвали суду не пізніше п'яти днів після закінчення строку на її оскарження, а в разі подання скарги - не пізніше п'яти днів після залишення її без задоволення.
За таких обставин, враховуючи, що відповідач, щодо якого вирішується питання про визнання недійсним запису про скасування заповіту, зареєстрований за адресою, яка не відноситься до територіальної підсудності Черняхівського районного суду Житомирської області, справу слід передати на розгляд до Житомирського районного суду Житомирської області за загальними правилами підсудності згідно вимог ст. 27 ЦПК України.
Згідно ст. 32 ЦПК України спори між судами про підсудність не допускаються. Справа, передана з одного суду до іншого в порядку, встановленому статтею 31 цього Кодексу, повинна бути прийнята до провадження судом, якому вона надіслана.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст.27,31,32,258-260,353 ЦПК України, суд
Справу за позовом ОСОБА_1 до Оліївської сільської ради Житомирського району Житомирської області та ОСОБА_2 про визнання недійсним запису про скасування заповіту, передати за територіальною підсудністю до Корольовського районного суду міста Житомира.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала може бути оскаржена до Житомирського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Ухвала складена та підписана 18.03.2025
Суддя Людмила ЛОСЬ