вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"17" березня 2025 р. Справа№ 910/5579/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Майданевича А.Г.
суддів: Гаврилюка О.М.
Суліма В.В.
за участю секретаря судового засідання: Новосельцева О.Р.,
представників сторін:
від позивача: Нєверов О.О.
від відповідача: Сідлецька А.М.
розглянувши у закритому судовому засіданні матеріали апеляційну скаргу Державного підприємства Міністерства оборони України «Агенція оборонних закупівель»
на рішення Господарського суду міста Києва від 28.10.2024
у справі №910/5579/24 (суддя Трофименко Т.Ю.)
за первісним позовом Державного підприємства Міністерства оборони України «Агенція оборонних закупівель»
до Дочірнього підприємства Державної компанії «Укрспецекспорт» - Державне госпрозрахункове зовнішньоторговельне підприємство «Спецтехноекспорт»
про стягнення 42 195 923,54 грн,
та за зустрічним позовом Дочірнього підприємства Державної компанії «Укрспецекспорт» - Державне госпрозрахункове зовнішньоторговельне підприємство «Спецтехноекспорт»
до Державного підприємства Міністерства оборони України «Агенція оборонних закупівель»
про визнання додаткової угоди до державного контракту укладеною
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2024 року Державне підприємство Міністерства оборони України «Агенція оборонних закупівель» (далі - ДП МОУ «Агенція оборонних закупівель», позивач) звернулось до Господарського суду уміста Києва з позовною заявою до Дочірнього підприємства Державної компанії «Укрспецекспорт» - Державне госпрозрахункове зовнішньоторговельне підприємство «Спецтехноекспорт» (далі - ДП ДГЗП «Спецтехноекспорт», відповідач) про стягнення 42 195 923,54 грн, з яких: 23 542 234,24 грн пені та 18 653 689,30 грн процентів за користування коштами.
Обґрунтовуючи позовні вимоги ДП "Агенція оборонних закупівель" посилається на порушення ДГЗП "Спецтехноекспорт" умов Державного контракту на поставку (закупівлю) товарів оборонного призначення від № 22/2-19-EDK-23 від 27.10.2023, в частині прострочення поставки товару на 14 календарних днів, у зв'язку з чим позивач, на підставі пункту 7.2 Контракту, здійснив нарахування пені у сумі 23 542 234,24 грн та процентів за користування коштами у сумі 18 653 689,30 грн.
ДП ДГЗП «Спецтехноекспорт», у свою чергу, звернулося до суду із зустрічним позовом до ДП МОУ «Агенція оборонних закупівель» про визнання в межах Державного контракту № 22/2-19-EDK-23 від 27.10.2023 додаткової угоди укладеною у редакції, наведеній у зустрічному позові.
Зустрічний позов обґрунтований тим, що поставка товару за Контрактом знаходилася в прямій залежності від можливості виконання іноземною компанією «EXCALIBUR ARMY spol. s r.o.» (Чеська Республіка) свого зобов'язання за укладеним із ДП ДГЗП «Спецтехноекспорт» Контрактом № STE-27-210-K/KI-23 від 25.10.2023, у зв'язку з чим несвоєчасна поставка останнім за Контрактом першої партії товару відповідачу за зустрічним позовом зумовлена настанням істотної зміни обставин в іноземного постачальника, факт якої підтверджується листом Міністерства оборони Чеської республіки від 14.03.2024 № МО 225204/2024-5781 та висновком Торгово-промислової палати України від 27.03.2024 № 751/5.7.-7.1. При цьому, позивачем за зустрічним позовом зазначено, що товар, який передбачалось поставити за Контрактом, поставляється іноземною компанією шляхом його придбавання в країнах Африканського континенту.
З урахуванням наведених обставин, позивач за зустрічним позовом вважав, що, у даному випадку, наявні підстави для внесення змін до Контракту на підставі п. 7.12 у зв'язку з істотною зміною обставин. Враховуючи, що ДП МОУ «Агенція оборонних закупівель» у п. 7.12. Контракту прямо передбачило можливість внесення змін до вказаного договору у разі настання істотної зміни обставин, за умови завчасного повідомлення про це та надання такому обґрунтованого документального підтвердження, які позивачем за зустрічним позовом було виконано шляхом надсилання листів від 11.01.2024, від 12.03.2024, від 21.03.2024, від 28.03.2024, від 29.04.2024 та від 09.05.2024, відтак, відмова у внесенні відповідних змін до Контракту, на думку позивача, за зустрічним позовом, є незаконною та порушує його права та інтереси. Відтак, порушені внаслідок такої відмови права можуть бути відновлені судом шляхом визнання в межах Державного контракту № 22/2-19-EDK-23 від 27.10.2023 додаткової угоди укладеною у редакції, наведеній у зустрічному позові.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення
Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.10.2024 у справі №910/5579/24 первісний позов задоволено частково.
Стягнуто з Дочірнього підприємства Державної компанії «Укрспецекспорт» - Державне госпрозрахункове зовнішньоторговельне підприємство «Спецтехноекспорт» на користь Державного підприємства Міністерства оборони України «Агенція оборонних закупівель» 235 422,35 грн пені, 186 536,90 грн процентів за користування коштами та 632 938,86 грн судового збору. В іншій частині первісного позову відмовлено.
У задоволенні зустрічного позову відмовлено повністю.
Ухвалюючи вказане рішення суд першої інстанції дійшов висновку про доведення позивачем факту прострочення поставки відповідачем першої партії товару на 14 календарних днів. Суд дійшов висновку про не доведення відповідачем дійсної істотної зміни обставин та неможливості поставки товару Агенції, а також відхилив доводи відповідача про те, що останній не є власником товару, який підлягав поставці ДП «МОУ «Агенція обронних закупівель». При цьому, місцевим господарським судом перевірено наданий позивачем розрахунок пені та процентів за користування коштами попередньої оплати та встановлено, що він є обґрунтованим та арифметично правильним, а відтак, суми нарахувань пені у розмірі 23 542 234,24 грн та процентів за користування коштами попередньої оплати у розмірі 18 653 689,30 грн визначені правильно.
Також суд першої інстанції, приймаючи до уваги значний розмір заявленої пені та процентів за користування коштами попередньої оплати, критичне значення своєчасності поставки відповідачем товару в умовах воєнного стану в Україні, однак, також зважаючи і на те, що зобов'язання щодо поставки першої партії товару відповідачем за первісним позовом хоч і з невеликим запізненням, проте було виконано належно, зважаючи на відсутність доказів завдання позивачу збитків, виходячи із засад справедливості, добросовісності, розумності, пропорційності та співмірності, дійшов висновку про наявність підстав для реалізації свого права щодо зменшення розміру пені та процентів за користування грошовими коштами, що підлягають стягненню з відповідача за первісним позовом на 99% та становить 235 422,35 грн пені і відповідно 186 536,90 грн процентів за користування грошовими коштами.
Крім того, щодо вимог зустрічного позову про визнання у межах Державного контракту № 22/2-19-EDK-23 від 27.10.2023 додаткової угоди укладеною у редакції, наведеній у зустрічному позові, суд першої інстанції дійшов до висновку, що вказані ДП ДГЗП «Спецтехноекспорт» обставини не доводять та не підтверджують наявність одночасно чотирьох умов, визначених ч. 2 ст. 652 ЦК України для внесення змін до Контракту. Також суд зазначив, що у цій справі позивач за зустрічним позовом порушив умови договору. Зміни, які останній просив суд внести до Контракту, спрямовані на захист інтересів виключно ДП ДГЗП «Спецтехноекспорт» і по суті перекладають на Міністерство оборони України всі негативні наслідки від затримки постачання. Таким чином, у разі задоволення такого позову судом, був би не дотриманий принцип справедливого розподілу між сторонами негативних наслідків зміни обставин. Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні зустрічних позовних вимог.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги Державне підприємство Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель" та узагальнення її доводів
Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, позивач звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 28.10.2024 у справі №910/5579/24 у частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги та стягнути з відповідача на користь позивача пеню у розмірі 23 306 811,89 грн, проценти за користування коштами у розмірі 18 467 152,40 грн та судовий збір у розмірі 751 931,36 грн. В іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 28.10.2024 у справі №910/7759/24 залишити без змін.
В обґрунтування вимог та доводів апеляційної скарги позивач посилається на те, що відповідачем не доведено, а судом першої інстанції не встановлено виключних обставин, на підставі яких законна, арифметично вірна розрахована неустойка, підлягала б зменшенню, тому вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.
Апелянт зазначає, що сума пені, що підлягає стягненню (23 542 234,24 грн) з відповідача не є надмірною у порівнняні із загальною вартістю товару за контрактом (8 850 464 000,00 грн) та покликана лише стимулювати боржника до належної поведінки, та запобігати порушенню зобов'язань у майбутньому і має саме компенсаційний характер. Крім того, сторони обопільно погодили підстави та розмір нарахувань за порушення зобов'язань за Контрактом.
Апелянт наголошує, що суд першої інстанції, зменшивши розмір неустойки (пені) та процентів на 99% фактично звільнив відповідача від їх сплати, що порушує баланс інтересів сторін, не відповідає правовим нормам, судовій практиці та суті відповідальності, яку сторони передбачили при укладенні Контракту. Вважає, що контракти, укладені в умовах правового режиму воєнного стану, повинні враховувати підвищений ризик та відповідальність, пов'язані з недотриманням їх умов.
Крім того, скаржник зауважує, що передбачені договором проценти не є неустойкою (штрафом, пенею) та не є заходом відповідальності за порушення грошового зобов'язання, а є саме процентами за користування товарним кредитом відповідно до частини 5 статті 694 ЦК України та стягуються незалежно від наявності вини боржника. Зазначені проценти за користування коштами за своєю правовою природою є боргом, а тому зменшення їх розміру на підставі частини 1 статті 233 ГК України та чатини 3 статті 551 ЦК України неможливе.
Узагальнені доводи відзиву ДГЗП "Спецтехноекспорт" на апеляційну скаргу
18.12.2024, через відділ діловодства (канцелярії) Північного апеляційного господарського суду, відповідачем надано відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги позивача у частині відмови у задоволенні позовних вимог, а рішення Господарського суду міста Києва від 28.10.2024 у справі №910/5579/24 в цій частині залишити без змін.
Відповідач зазначає, що прострочення строку поставки товару за Державним контрактом не завдали жодних майнових збитків ані Агенції, ані будь-яким іншим учасникам господарських відносин. Тому за відсутності будь-яких збитків у кредитора та третіх осіб - розмір заявленої до стягнення неустойки та процентів відповідач вважає надмірним.
Також відповідач вказує, що перша партія товару, яка є предметом наявного спору, була поставлена іноземним постачальником у повному обсязі. При цьому, Агенцією не заявлялось жодних рекламацій (претензій) щодо якості поставленого товару. Крім того, сам строк порушення поставки товару є незначним (14 днів) та прострочення строку поставки зумовлено об'єктивними обставинами, які знаходяться поза сферою впливу ДП ДГЗП «Спецтехноекспорт» та іноземного постачальника, та не залежить від волі та/або дій ДП ДГЗП «Спецтехноекспорт».
Відповідач також звертає увагу, що ДП ДГЗП «Спецтехноекспорт» не фінансується з Державного бюджету України на відміну від Агенції, а навпаки, діяльність відповідача спрямована на наповнення Державного бюджету України шляхом сплати дивідендів у розмірі 80% від чистого прибутку, що врегульовано «Порядком відрахування до державного бюджету частини чистого прибутку (доходу) державними унітарними підприємствами та їх об'єднаннями», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2011 року №138.
Крім того, відповідач зауважує, що заявлений Агенцією до стягнення розмір неустойки та процентів перевищує фінансові показники ДП ДГЗП «Спецтехноекспорт» у 12 разів, які були належним чином підтверджені звітом про фінансові результати ДП ДГЗП «Спецтехноекспорт» за 2023 рік (додаток 20 до відзиву на позовну заяву), у той час, коли Агенція не зазнала жодних фінансових збитків (витрат).
Відповідач також вказує, що ДГЗП "Спецтехноекспорт" здійснює стратегічно важливу для України діяльність у сфері експорту та імпорту озброєння - бере участь у виконанні державного оборонного замовлення з імпорту озброєння, військової і спеціальної техніки, іншої продукції і послуг військового призначення та подвійного використання тим самим забезпечуючи обороноздатність, та відстоює національні інтереси України, та представляє її у відносинах з іноземними компаніями.
Також відповідач вважає, що заявлений позивачем розмір грошових коштів (пені та процентів за користування коштами) є неспівмірним, надмірно великим, порівняно із порушенням інтересів Агенції, і ставить під загрозу подальшу господарську діяльність ДП ДГЗП «Спецтехноекспорт» у сфері постачання товарів оборонного призначення на користь Збройних Сил України та інших військових формувань Сил безпеки і оборони України.
Відповідач посилаючись на висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18, зазначає, що суд не обмежений у зменшенні лише заявленої до стягнення неустойки. Так, суд, виходячи з фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, приймаючи до уваги всі обставин, які мають значення для справи, може зменшувати у тому числі заявлені до стягнення будь-які проценти, з метою забезпечення рівності інтересів сторін та протидії незаконному збагаченню однієї сторони (позивача) за рахунок іншої сторони
(відповідача). Водночас, відповідач відхиляє посилання позивача на постанову Верховного Суду від 18.11.2021 у справі №921/395/20 з огляду на нерелевантність висновків Верховного Суду, на які посилається Агенція, відносно предмету спору у цій справі. Так, відповідач зазначає, що предметом позову у справі 921/395/20 були, зокрема, вимоги про стягнення процентів за прострочення оплати покупцем товару, проданого в кредит, відповідно до частини 5 статті 694 Цивільного кодексу України. Однак, відповідач вказує, що у наявній справі товар не продавався у кредит, а проценти, сплата яких передбачена умовами Державного контракту, нараховується не у випадку прострочення оплати товару замовником, як це передбачено частиною 5 статті 694 Цивільного кодексу України Тобто, положення частини 3 статті 693 та частини 5 статті 694 Цивільного кодексу України встановлюють різні підстави нарахування процентів та різних суб'єктів, які мають сплатити відповідні проценти.
Відповідач звертає увагу на непослідовну поведінку (позицію) Агенції, що проявляється у тому, що позивач в аналогічних судових справах за позовами Міністерства оборони України до Агенції та за аналогічних обставин безпосередньо заявляє клопотання про значне зменшення власної відповідальності перед Міністерством оборони України на 90-97%, шляхом застосування судами своїх дискреційних повноважень, та органи судової влади України задовольняють такі клопотання Агенції, зменшуючи відповідні суми, що підлягатимуть стягненню з Агенції. Водночас, у відповідності до локальних нормативно-правових актів позивача, штрафні санкції та проценти, які стягують Агенцією з суб'єктів господарювання, у тому числі з державних підприємств, не відраховуються (повертаються) до Державного бюджету України, а залишаються виключно в Агенції. Адже підґрунтям Державного контракту є саме кошти Державного бюджету України, а не власні кошти Агенції, діяльності якої фінансується за рахунок Державного бюджету України.
У зв'язку з чим, відповідно до приписів статті 233 Господарського кодексу України та частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України, з метою недопущення погіршення фінансового стану відповідача і зриву виконання державних контрактів, укладених між ДП ДГЗП «Спецтехноекспорт» та Міністерством оборони України, а також іншими військовими формуваннями та іноземними партнерами, ДП ДГЗП «Спецтехноекспорт» відповідач вважає, що суд першої інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку, виходячи з фундаментальних принципів збалансованості інтересів сторін, добросовісності, розумності, справедливості і пропорційності, та зменшив на 99%, тобто до 1% від арифметично вірної заявленої Агенцією суми грошових вимог (пені, процентів за користування коштами).
31.01.2025, через систему "Електронний суд", відповідачем подано додаткові письмові пояснення щодо правової природи процентів за користування коштами попередньої оплати (з дня порушення строків поставки до дня його поставки), що заявлені до стягнення позивачем на підставі п.п.4 п.7.2 Контракту.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.11.2024 апеляційну скаргу Державного підприємства Міністерства оборони України «Агенція оборонних закупівель» у справі №910/5579/24 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Майданевич А.Г., суддів: Гаврилюк О.М., Сулім В.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.11.2024 витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/5579/24.
02.12.2024 на адресу Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи № 910/5579/24.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.12.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства Міністерства оборони України «Агенція оборонних закупівель» на рішення Господарського суду міста Києва від 28.10.2024 у справі №910/5579/24. Розгляд апеляційної скарги призначено у закритому судовому засіданні на 27.01.2025.
Протокольною ухвалою у судовому засіданні 27.01.2024 оголошено перерву у розгляді апеляційної скарги у справі №910/5579/24 до 17.02.2025.
Протокольною ухвалою у судовому засіданні 17.02.2025 колегією суддів продовжено строк розгляду справи №910/5579/24 та оголошено перерву у розгляді апеляційної скарги до 05.03.2025.
У судовому засіданні 05.03.2025 судом відкладено ухвалення та проголошення судового рішення на 17.03.2025.
Позиції учасників справи та явка представників сторін у судове засідання
У судове засідання 17.03.2025 з'явились представники сторін. Представник позивача у судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги, з викладених у ній підстав та просив її задовольнити. Рішення Господарського суду міста Києва від 28.10.2024 у справі №910/55792/24 скасувати у частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, та стягнути з відповідача на користь позивача пеню у розмірі 23 306 811,89 грн, проценти за користування коштами у розмірі 18 467 152,40 грн та судовий збір у розмірі 751 931,36 грн. В іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 28.10.2024 у справі №910/7759/24 залишити без змін. Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги позивача заперечував та просив залишити її без задоволення.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Судом першої інстанції встановлено, що 27.10.2023 між ДП МОУ «Агенція оборонних закупівель» (замовник) та ДП ДГЗП «Спецтехноекспорт» (виконавець) укладено Державний контракт № 22/2-19-EDK-23 на поставку (закупівлю) товарів оборонного призначення (надалі - Контракт).
Відповідно до п. 1.1. Контракту виконавець зобов'язався поставити замовнику з дотриманням вимог законодавства України, умов і вимог цього Контракту товари оборонного призначення (надалі - товар), найменування, кількість, вартість (ціна) та строки поставки яких зазначені в цьому Контракті та в специфікації товарів оборонного призначення (додаток 1 до Контракту) (далі - специфікація), для подальшого використання Збройними Силами України, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити товар у строки та на умовах, визначених цим Контрактом.
Згідно із п. 2.2. Контракту загальна вартість (ціна) товару становить 8 850 464 000,00 грн без ПДВ.
Пунктом 2.9 Контракту (з урахуванням змін, внесених додатковою угодою № 1 від 02.11.2023) передбачено, що відповідно до вимог абзаців 4,5 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 04.12.2019 № 1070 «Деякі питання здійснення розпорядниками (одержувачами) бюджетних коштів попередньої оплати товарів, робіт і послуг, що закуповуються за бюджетні кошти» за рішенням головного розпорядника бюджетних коштів розрахунки за товари здійснюються шляхом проведення попередньої оплати у розмірі до 97% від вартості (ціни) товару за договором на строк не більше як на 12 місяців з дати перерахування першої частини коштів на рахунок виконавця у такому порядку:
- 30% від вартості товару за Контрактом здійснюється замовником па підставі рахунку, наданого виконавцем після надання замовнику дозволу уповноваженого органу з експертного контролю країни, в якій розміщується постачальник товару на здійснення міжнародної передачі (транзиту) товарів та транзитних ліцензій для товару від уповноважених органів;
- 67% кожної готової партії товару до відвантаження за Контрактом здійснюється замовником на підставі рахунку, наданого виконавцем після надання замовнику підтвердження про готовність партії до відвантаження;
- 3% від вартості кожної отриманої партії товару, оплачується на підставі підписаного сторонами акта приймання-передачі партії товару, з урахуванням отриманої виконавцем попередньої оплати.
У разі проведення попередньої оплати товар поставляється не пізніше строку поставки товару, зазначеного у специфікації.
Відповідно до п. 3.1. Контракту поставка виконавцем та приймання замовником товару за цим Контрактом здійснюється відповідно до комплекту експлуатаційної документації, що поставляється разом з товаром, у місці поставки на підставі товаросупровідних документів та видаткової накладної з оформленням сторонами акта приймання-передачі товару за Контрактом. Товар поставляється виконавцем відповідно до умов DDP Україна, місцезнаходження отримувача, визначеного державним замовником, згідно з міжнародними правилами тлумачення комерційних термінів «Інкотермс» у редакції 2020 року.
Згідно із п. 3.3 Контракту (у редакції додаткової угоди № 1 від 02.11.2023) датою виконання виконавцем зобов'язань щодо поставки партії товару є дата підписання сторонами акта приймання-передачі партії товару за Контрактом.
Право власності на товар переходить від виконавця безпосередньо до отримувача в день підписання замовником та уповноваженим представником отримувача акту приймання-передачі товару, про що замовник офіційно повідомляє виконавця (п. 3.5. Контракту).
Відповідно до п. 4.1 Контракту відповідач зобов'язаний поставити товар згідно з умовами цього Контракту не пізніше строку, визначеному в специфікації.
Специфікацією товарів оборонного призначення, що є додатком № 1 до додаткової угоди № 1 від 02.11.2023 до Контракту (ндалі - специфікація), встановлені строки поставки кожної партії товару. Так, відповідно до специфікації, товар повинен бути поставлений у такі строки:
- 9500 одиниць у строк - «Т0 + 1 місяць»;
- 15 000 одиниць у строк - «Т0 + 6 місяців»;
- 15 000 одиниць у строк - «Т0 + 9 місяців»;
- 10 500 одиниць у строк - «Т0 + 12 місяців».
При цьому, під «Т0» сторони визначили дату отримання виконавцем попередньої оплати згідно з п. 2.9 Контракту.
Контракт набирає чинності з дати підписання додаткової угоди про взяття бюджетних зобов'язань та діє до 31.01.2025, а в частині виконання гарантійних зобов'язань - до повного виконання (п. 11.1. Контракту).
Судом першої інстанції встановлено, що позивачем здійснено на користь відповідача попередню оплату у загальному розмірі 3 841 101 376,00 грн (30% від загальної вартості товару, у т.ч. за першу партію 9 500 одиниць), що підтверджується платіжними інструкціями від 26.12.2023 № 42, від 28.12.2023 № 61, від 13.02.2024 № 25 та від 13.02.2024 № 26. При цьому, останній платіж за платіжною інструкцією від 13.02.2024 № 26 проведено 14.02.2024 та саме у вказану дату позивачем за первісним позовом виконано свої зобов'язання за п. 2.9. щодо сплати попередньої оплати, що підтверджується ДП ДГЗП «Спецтехноекспорт» у заявах по суті спору.
Таким чином, у відповідності до умов Контракту, виконавець з 14.02.2024 взяв на себе зобов'язання поставити першу партію товару у кількості 9 500 одиниць у строк до 14.03.2024 (з моменту попередньої оплати 30%).
ДП ДГЗП «Спецтехноекспорт» здійснив поставку товару у кількості 10 400 одиниць вартістю 1 840 896 512,00 грн - 29.03.2024, що підтверджується актом приймання-передачі товару за Контрактом, підписаним сторонами 29.03.2024 та видатковою накладною від 29.03.2024 № 177, тобто із простроченням на 14 днів. Вказаний товар прийнято ДП МОУ «Агенція оборонних закупівель» без зауважень.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач посилається на неналежне виконання ДП ДГЗП «Спецтехноекспорт» своїх зобов'язань за Контрактом у частині дотримання строків поставки першої партії товару, з огляду на що, просив суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 23 542 234,24 грн та проценти за користування коштами попередньої оплати у розмірі 18 653 689,30 грн. на підставі пункту 7.2 Контракту.
ДП ДГЗП «Спецтехноекспорт», у свою чергу, звернулося до суду із зустрічним позовом до ДП МОУ «Агенція оборонних закупівель» про визнання в межах Державного контракту № 22/2-19-EDK-23 від 27.10.2023 додаткової угоди укладеною у редакції, наведеній у зустрічному позові.
Зустрічний позов обґрунтований тим, що поставка товару за Контрактом знаходилася в прямій залежності від можливості виконання іноземною компанією «EXCALIBUR ARMY spol. s r.o.» (Чеська Республіка) свого зобов'язання за укладеним із ДП ДГЗП «Спецтехноекспорт» Контрактом № STE-27-210-K/KI-23 від 25.10.2023, у зв'язку з чим несвоєчасна поставка останнім за Контрактом першої партії товару відповідачу за зустрічним позовом зумовлена настанням істотної зміни обставин в іноземного постачальника, факт якої підтверджується листом Міністерства оборони Чеської республіки від 14.03.2024 № МО 225204/2024-5781 та висновком Торгово-промислової палати України від 27.03.2024 № 751/5.7.-7.1. При цьому, позивачем за зустрічним позовом зазначено, що товар, який передбачалось поставити за Контрактом, поставляється іноземною компанією шляхом його придбавання в країнах Африканського континенту.
З урахуванням наведених обставин, позивач за зустрічним позовом вважав, що у даному випадку наявні підстави для внесення змін до Контракту на підставі п. 7.12 у зв'язку з істотною зміною обставин. Враховуючи, що ДП МОУ «Агенція оборонних закупівель» у п. 7.12. Контракту прямо передбачило можливість внесення змін до вказаного договору у разі настання істотної зміни обставин, за умови завчасного повідомлення про це та надання такому обґрунтованого документального підтвердження, які позивачем за зустрічним позовом було виконано шляхом надсилання листів від 11.01.2024, від 12.03.2024, від 21.03.2024, від 28.03.2024, від 29.04.2024 та від 09.05.2024, відтак, відмова у внесенні відповідних змін до Контракту, на думку позивача, за зустрічним позовом, є незаконною та порушує його права та інтереси. Відтак, порушені внаслідок такої відмови права можуть бути відновлені судом шляхом визнання в межах Державного контракту № 22/2-19-EDK-23 від 27.10.2023 додаткової угоди укладеною у редакції, наведеній у зустрічному позові.
Межі розгляду справи судом апеляційної інстанції.
Згідно зі статтею 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Отже, суд апеляційної інстанції переглядає справу №910/5579/24 за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги, а саме у частині відмовлених позовних вимог пені та процентів за користування коштами у розмірі 41 773 964,29 грн.
У частині зустрічного позову рішення Господарського суду міста Києва від 28.10.2024 у справі №910/5579/24 колегією суддів на предмет законності та обґрунтованості не перевіряється.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів учасників справи
Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні матеріали справи у повному обсязі, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов наступних висновків.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України (далі - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з абзацом 2 частини 1 статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
За приписами статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Статтею 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Як слідує зі змісту Державного контракту на поставку (закупівлю) товарів оборонного призначення від 27.10.2023 № 22/2-19-EDK-23, останній за своєю правовою природою відноситься до договорів поставки.
Згідно з пунктом 1.5 Контракту виконавець гарантує, що товар, який є предметом цього Контракту, на момент його передачі замовнику та підписання сторонами акта приймання-передачі товару за Контрактом згідно з пунктом 2.6 цього Контракту належить йому на праві власності, не перебуває під забороною відчуження, арештом, не є предметом застави та іншим засобом забезпечення виконання зобов'язань перед будь-якими фізичними або юридичними особами, державними органами і державною (включаючи сплату обов'язкових платежів, зборів, податків, мита тощо), а також не є предметом будь-якого іншого обтяження чи обмеження.
Відповідно до пункту 1 статті 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно зі статтею 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними та умови, які є обов'язковими, відповідно до актів цивільного законодавства.
За приписами частини 1 статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
Згідно з частиною 1 статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до частини 2 статті 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
За приписами статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов'язковим до виконання сторонами.
З аналізу умов Контракту та специфікації судом судом першої інстанції встановлено, що першу партію товару передбачалось поставити у строк до 14.03.2024, що сторонами не заперечується.
Водночас, як вбачається з матеріалів справи, згідно з актом приймання-передачі товару за Контрактом, ДП ДГЗП «Спецтехноекспорт» поставило ДП МОУ «Агенція оборонних закупівель» товар у кількості 10 400 одиниць 29.03.2024. Тобто, перша партія товару в кількості 9500 одиниць поставлена із порушенням визначеного в специфікації строку поставки на 14 календарних днів.
Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
На підставі укладеного між сторонами договору у відповідача виник обов'язок здійснити поставку товару, а у позивача - прийняти та оплатити такий товар, на умовах викладених у спірному Контракті.
Згідно з частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Статтею 216 ГК України визначено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
За приписами пункту 1 статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Пунктом 1 статті 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися зокрема неустойкою.
Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (частина 1 статті 550 ЦК України).
Частиною 2 статті 551 ЦК України визначено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Положеннями пункту 4 статті 231 ГК України визначено, що розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
У пункті 7.2 Контракту визначені види порушень та санкції за них, зокрема, у разі порушення строків поставки товару з виконавця стягується пеня в розмірі 0,1 відсотка вартості товару, з якого допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі 7 відсотків вказаної вартості (пункт 1); у разі порушення виконавцем зобов'язань щодо строків поставки товару, за умови здійснення замовником попередньої оплати, виконавець зобов'язаний сплатити на користь замовника проценти за користування коштами попередньої оплати (у частині вартості простроченого товару) у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України) від дня порушення строку поставки товару до дня виконання виконавцем обов'язку щодо поставки товару, визначеного згідно з абзацом першим пункту 3.3 контракту (пункт 4).
Частиною 3 статті 693 ЦК України на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.
За положеннями статті 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
З огляду на викладене, оскільки неналежне виконання ДП ДГЗП «Спецтехноекспорт» зобов'язання за Контрактом підтверджується матеріалами справи, колегія суддів вважає, що вимоги про стягнення пені та процентів за користування грошовими коштами, нарахованих на підставі п. 7.2 Контракту за прострочення виконання зобов'язання є обґрунтованими.
Отже, колегія суддів погоджується зі здійсненим позивачем розрахунком пені та процентів за користування коштами попередньої оплати, вважає, що він є обґрунтованим та арифметично правильним, а відтак, суми нарахувань пені у розмірі 23 542 234,24 грн та процентів за користування коштами попередньої оплати у розмірі 18 653 689,30 грн визначені правильно.
Щодо вимог ДП ДГЗП «Спецтехноекспорт» про зменшення розміру пені та процентів за користування коштами, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно зі ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Подібні норми також містить ч.3 ст.551 ЦК України, яка визначає, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Категорії "значно" та "надмірно" є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку.
Разом із тим Верховний Суд наголошує, що неустойка має на меті насамперед стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Така правова позиція викладена в рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 №7-рп/2013. Аналогічні висновки наведені у постанові Верховного Суду від 04.02.2020 у справі №918/116/19.
До моменту порушення зобов'язання боржником неустойка виконує функцію сприяння належному виконанню зобов'язання, стимулювання боржника до належної поведінки. Після порушення боржником свого обов'язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності (постанова Верховного Суду від 02.11.2022 у справі №910/14591/21).
При застосуванні ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України Верховний Суд враховує сталу судову практику та усталені правові висновки Верховного Суду щодо застосування цих норм права. Відповідно до зазначених висновків, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи із інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеня виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначного прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
Як вже було зазначено, у даній справі суд першої інстанції дійшов висновку про зменшення розміру всіх заявлених сум, зокрема пені та штрафу, на 99%.
Колегія суддів наголошує, що зменшення розміру неустойки є правом суду та залежить виключно від встановлених судом конкретних обставин кожної справи за наслідками правової оцінки спірних правовідносин та поданих сторонами доказів, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень. Так, за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені ст.3 ЦК (справедливість, добросовісність, розумність) та з дотриманням правил статей 86, 210 ГПК на власний розсуд та за внутрішнім переконанням вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення та конкретний розмір зменшення неустойки.
Отже, право суду на зменшення розміру штрафних санкцій у кожному конкретному випадку залежить від встановлених судом обставин, зокрема, але не виключно: розміру неустойки перед розміром збитків; винятковості випадку; ступеня виконання зобов'язань; причин неналежного невиконання зобов'язання; характеру прострочення; поведінки винної особи (вжиття / невжиття заходів до виконання зобов'язання, добровільне усунення порушення) тощо, та від поданих сторонами доказів.
Відтак питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує відповідно до статей 86, 210 ГПК за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу; на встановлені судом фактичні обставини, що формують зміст правовідносин; умови конкретних правовідносин; наявність / відсутність наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення зазначеної дії.
Подібна за змістом правова позиція викладена у низці постанов Верховного Суду, зокрема, у постановах від 04.12.2018 у справі № 916/65/18, від 03.07.2019 у справі № 917/791/18, від 26.07.2018 у справі № 924/1089/17, від 22.10.2019 у справі №904/5830/18, від 12.12.2018 у справі №921/110/18, від 14.01.2019 у справі №925/287/18, від 22.01.2019 у справі №908/868/18, від 27.03.2019 у справі №912/1703/18, від 13.05.2019 у справі №904/4071/18, від 03.06.2019 у справі №914/1517/18, від 23.10.2019 у справі №917/101/19, від 06.11.2019 у справі №917/1638/18, від 17.12.2019 у справі №916/545/19, від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 14.01.2020 у справі №911/873/19, від 27.01.2020 у справі №916/469/19, від 10.02.2020 у справі №910/1175/19, від 19.02.2020 у справі №910/1303/19, від 26.02.2020 у справі №925/605/18, від 17.03.2020 № 925/597/19, від 18.06.2020 у справі №904/3491/19.
Колегія суддів враховує, що всі вищезазначені висновки Верховного Суду щодо застосування ст.551 ЦК та ст.233 ГК є загальними (універсальними) для правовідносин про стягнення неустойки, однак результат їх застосування може бути різним (наявність або відсутність підстав для зменшення неустойки) в залежності від тих фактичних обставин, які будуть встановлені судом у кожній конкретній справі.
Так, в обґрунтування клопотання ДП ДГЗП «Спецтехноекспорт» посилалось на: повне виконання ним своїх зобов'язань за Контрактом в частині поставки першої партії товару; відсутність вини у порушенні строків поставки товарів оборонного призначення та докладання ним усіх зусиль для якнайшвидшого виконання зобов'язань; відсутність у позивача за первісним позовом та будь-яких третіх осіб збитків внаслідок несвоєчасної поставки товару за Контрактом; надмірність заявлених до стягнення сум пені та процентів за користування попередньою оплатою; перевищення розміру заявленої до стягнення неустойки фінансових показників ДП ДГЗП «Спецтехноекспорт»; стратегічно важливу роль ДП ДГЗП «Спецтехноекспорт» для держави.
Водночас, ДП МОУ «Агенція оборонних закупівель» як у суді першої інстанції, так і у суді апеляційної інстанції заперечувало щодо зменшення заявлених до стягнення сум за первісним позовом, зазначаючи, що відповідач за первісним позовом вільно та на власний ризик взяв на себе відповідні зобов'язання із поставки товару для потреб обороноздатності держави, тоді як несвоєчасна поставка цього товару має негативні наслідки для держави.
Укладаючи Контракт сторони дійсно погодили усі його істотні умови, в тому числі, ціну, строк виконання, штрафні санкції.
Тобто відповідач, прийнявши на себе зобов'язання за Державним контрактом, погодився із передбаченою ним відповідальністю за неналежне виконання зобов'язань.
Як встановлено вище, відповідачем за первісним позовом порушено свої договірні зобов'язання в частині строку поставки товару, у зв'язку з чим позивач скористався своїм правом на нарахування штрафних санкцій відповідно до п. 7.2. Контракту.
Враховуючи надане законом право суду на зменшення розміру штрафних санкцій, приймаючи до уваги значний розмір заявленої пені та процентів за користування коштами попередньої оплати; економічну ситуацію в країні і специфіку покладених завдань на ДГЗП "Спецтехноекспорт", критичне значення своєчасності поставки відповідачем товару в умовах воєнного стану в Україні, однак також зважаючи і на те, що зобов'язання щодо поставки першої партії товару відповідачем за первісним позовом хоч і з невеликим запізненням, однак були виконані належно, обставини, які зумовили прострочення строку поставки, знаходяться поза сферою впливу ДП ДГЗП "Спецтехноекспорт" та незалежали від його воліта/або дій, претензій щодо якості позивачем не заявлялось, зважаючи на відсутність доказів завдання позивачу збитків, виходячи із засад справедливості, добросовісності, розумності, пропорційності та співмірності, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність виняткових обставин, з якими законодавство пов'язує можливість зменшення розміру штрафних санкцій на 99%, що становить 235 422,35 грн.
Колегія суддів погоджується із судом першої інстанції, що таке зменшення є оптимальним балансом інтересів сторін у спорі, що запобігатиме настанню негативних наслідків.
Щодо процентів за користування коштами попередньої оплати, колегія суддів зазначає таке.
Пункт 7.2 Контракту кореспондує положенням ст. 536 та ч. 4 ст. 693 ЦК
України.
Так, згідно з ч. 1 ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановленодоговором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства (ч. 2 ст. 536 ЦК України).
Відповідно до ч. 3 ст. 693 ЦК України на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.
З огляду на різну правову природу проценти, передбачені ч. 3 ст. 693 ЦК України, не можуть бути ототожнені з неустойкою та процентами, передбаченими ч. 2 ст. 625 ЦК України. На цьому наголосив Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду при розгляді справи № 910/14180/18. Суд вказав, що передбачені ст. 536 та ч.3 ст. 693 ЦК України проценти мають зовсім іншу правову природу, ніж неустойка (пеня, штраф), виступають способом захисту прав та інтересів покупця який, здійснивши оплату продукції на умовах попередньої її оплати набув також статусу кредитора за договором по відношенню до продавця до моменту передання йому такої продукції.
При цьому, до моменту пред'явлення покупцем вимоги до продавця про повернення суми попередньої оплати відповідно до частини другої статті 693 Цивільного кодексу України, користування продавцем грошовими коштами попередньої оплати як сумою позики буде вважатися правомірним, на які покупець як кредитор може правомірно нараховувати проценти за користування.
Натомість після пред'явлення покупцем продавцю такої вимоги (про повернення суми попередньої оплати відповідно до частини другої статті 693 Цивільного кодексу України) за умови непоставки продавцем покупцю товару та неповернення суми попередньої оплати у продавця виникає грошове зобов'язання з повернення суми попередньої оплати, а користування продавцем цими коштами буде неправомірним.
У такому випадку покупець втрачає право на нарахування продавцю на суму цих коштів процентів, передбачених частиною третьою статті 693 Цивільного кодексу України, та разом з цим набуває право на нарахування та стягнення з продавця процентів, передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, що нараховуються внаслідок прострочення боржником (у даному випадку - продавцем) грошового зобов'язання (з повернення попередньої оплати) та які є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов'язання на відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима (постанови Великої Палати Верховного суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12, від 04.07.2018 у справі № 310/11534/13-ц, від 31.10.2018 у справі № 202/4494/16-ц, від 04.02.2020 року у справі № 912/1120/16, постанова об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.09.2020 у справі № 916/4693/15).
Крім того, у постанові від 18.11.2021 у справі № 921/395/20 Верховний Суд вказав, що пеню необхідно відрізняти від процентів за користування чужими коштами, що є платою саме за користування ними, а не санкцією за невиконання чи неналежне виконання зобов'язання. Передбачені договором проценти не є неустойкою (штрафом, пенею) та не є заходом відповідальності за порушення грошового зобов'язання, а є саме процентами за користування товарним кредитом відповідно до частини п'ятої статті 694 ЦК та стягуються незалежно від наявності вини боржника. Зазначені проценти за своєю правовою природою є боргом, а тому зменшення їх розміру на підставі частини першої статті 233 ГК та частини третьої статті 551 ЦК неможливе.
Право сторін на встановлення плати за користування грошовими коштами (попередньою оплатою), що закріплене в ст.536, ч.3 ст.693 ЦК, з урахуванням положень ст.6 та ч.1 ст.627 ЦК необхідно розуміти як право сторін на визначення саме розміру процентів і порядку їх сплати, а не обрання ними іншого способу оплати.
Здійснивши арифметичний перерахунок, суд першої інстанції дійшов висновку, що сума процентів за користування грошовими коштами у розмірі 18 653 689,30 грн правильно визначена позивачем. Разом із тим суд зменшив зазначену суму на 99% .
Колегія суддів зауважує, що свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства (п.3 ч.1 ст.3 ЦК). За встановлених у справі обставин сторони самостійно на власний розсуд, використовуючи принцип свободи договору, передбачили відповідну його умову щодо сплати процентів за користування чужими грошовими коштами в розумінні ст.536 ЦК, що відповідно до положень ст.629 ЦК є обов'язковим для виконання сторонами.
Відсотки за користування грошовими коштами не є штрафною санкцією, а є способом захисту майнового права та інтересу кредитора і передбачають отримання від боржника компенсації (плати) за користування коштами, що були отримані ним як попередня оплата.
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 11.09.2024 у справі №910/13575/23.
Верховний Суд у вищевказаній постанові звернув увагу на постанову від 18.03.2020 у справі №902/417/18, де Велика Палата Верховного Суду зазначила, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до ст.625 ЦК, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання. Велика Палата Верховного Суду також вказала, що відсотки річних, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника та не можуть розглядатися як спосіб отримання кредитором доходів.
Водночас, у справі №902/417/18, на відміну від обставин даної справи, Велика Палата Верховного Суду, зменшуючи, зокрема, розмір процентів річних, не позбавила кредитора можливості захистити власні інтереси шляхом стягнення процентів річних у тому розмірі, який відповідно до обставин справи одночасно виконує компенсаційну функцію для кредитора, але не є надмірним для боржника. У справі №902/417/18 сума заборгованості за договором поставки на момент звернення з позовом майже вдвічі перевищувала суму прострочення. Отже, саме з огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум, враховуючи, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов'язання, вочевидь, більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов'язання, Велика Палата Верховного Суду обмежила розмір санкцій сумами, які вже присуджені до стягнення судами попередніх інстанцій, та відмовила у їх стягненні з цих підстав.
Сума, нарахована позивачем за користування ДП ДГЗП "Спецтехноекспорт" грошовими коштами попередньої оплати (18 653 689,30 грн), не є неспівмірною з розміром попередньою оплати за Контрактом (3 841 101 376,00 грн), не становитиме надмірного фінансового тягаря для відповідача та не матиме ознак каральної санкції.
Суд першої інстанції вищевикладене не врахував, що призвело до необґрунтованого зменшення на 99% суми відсотків за користування коштами.
Отже, вимога позивача про стягнення з ДП ДГЗП "Спецтехноекспорт" процентів за користування коштами в розмірі 18 653 689,30 грн підлягає задоволенню.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що право на зменшення розміру пені, надане ст.233 ГК України та ч.3 ст.551 ЦК України, було обґрунтовано застосоване судом першої інстанції у даній справі. Зважаючи на наведені сторонами доводи, надані докази та обставини справи, обсяг зменшення (99%) відповідає принципам добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності.
Водночас, зменшення суми процентів за користування коштами (п.7.2 Контракту) є необґрунтованим і передчасним, тому рішення суду першої інстанції у цій частині підлягає скасуванню та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог в частині стягнення процентів за користування коштами у розмірі 18 653 689,30 грн.
Таким чином, колегія суддів вважає обгрутованими доводи позивача, що відсутні підстави щодо зменшення на 99% процентів за коритування коштами.
Згідно з частиною 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча, пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.
Інші доводи апеляційної скарги, взяті судом до уваги, однак не спростовують вищенаведених висновків суду.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 129 Конституції України та частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України).
За змістом пункту 2 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право повністю або частково скасувати судове рішення.
Відповідно до статті 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу Державного підприємства Міністерства оборони України «Агенція оборонних закупівель» на рішення Господарського суду міста Києва від 28.10.2024 у справі №910/5579/24 задовольнити частково. Рішення Господарського суду міста Києва 28.10.2024 у справі № 910/5579/24 скасувати частково у частині стягнення процентів за користування грошовими коштами у розмірі 186 536,90 грн. В цій частині прийняти нове рішення, яким стягнути з відповідача на користь позивача 18 653 689,30 грн процентів за користування коштами. В іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 28.10.2024 у справі №910/5579/24 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку із частковим задоволенням апеляційної скарги, судовий збір підлягає стягненню з сторін пропорційно задоволеним позовним вимогам.
Керуючись статтями 129, 240, 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
1.Апеляційну скаргу Державного підприємства Міністерства оборони України «Агенція оборонних закупівель» на рішення Господарського суду міста Києва від 28.10.2024 у справі №910/5579/24 задовольнити частково.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 28.10.2024 у справі №910/5579/24 скасувати у частині стягнення процентів за користуванняі грошовими коштами у розмірі 186 536,90 грн.
3. У цій частині ухвалити нове рішення.
Стягнути з Дочірнього підприємства Державної компанії «Укрспецекспорт» - Державне госпрозрахункове зовнішньоторговельне підприємство «Спецтехноекспорт» (04073, м. Київ, проспект Степана Бандери, буд. 7, ідентифікаційний код 30019335) на користь Державного підприємства Міністерства оборони України «Агенція оборонних закупівель» (04074, м. Київ, вул. Автозаводська, буд. 2, ідентифікаційний код 44725823) 18 653 689,30 грн процентів за користування коштами та 332 408,73 грн судовий збір за подання апеляційної скарги.
В іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 28.10.2024 у справі №910/5579/24 залишити без змін, а апеляційну скаргу Державного підприємства Міністерства оборони України «Агенція оборонних закупівель» без задоволення.
4. Матеріали справи №910/5579/24 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до статей 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повна постанова складена та підписана 17.03.2025.
Головуючий суддя А.Г. Майданевич
Судді О.М. Гаврилюк
В.В. Сулім