Тарутинський районний суд Одеської області
Справа № 514/165/25
Провадження по справі№ 2-а/514/8/25
18 березня 2025 року с-ще Бессарабське
Тарутинський районний суд Одеської області у складі:
головуючої судді- Тончевої Н.М.,
за участю секретаря - Чернєвій О.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку ч. 4 ст. 229 КАС України в с-щі Бессарабське в порядку спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області, третя особа капрал відділення поліції №2 Болградського районного відділу поліції ГУ НП в Одеській області Паскар Олександр Сергійович про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності та закриття справи,
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просить суд:
скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ББА №402336 від 16 січня 2025 року;
справу про адміністративне правопорушення - закрити;
стягнути з відповідача на його користь судові витрати.
В обґрунтування пред'явлених вимог зазначив, що 16 січня 2025 року рано вранці він своєму автомобілі марки «Форд Транзит» номерний знак НОМЕР_1 виїхав на роботу, машина була спрана всі світлові прибори працювали. Десь о 17 годині йому запропонували завезти вантаж із селища Бессарабське до селища Серпневе. Поки його завантажили, поки доїхали до Серпневого та поки розвантажили машину вже було близько 20 години, він не став затримуватись і зразу ж поїхав додому. Коли він виїхав із Серпневого, по дорозі між селищем Серпневе та селом Підгірне, його зупинили співробітники поліції, одного із них я знаю це - ОСОБА_2 . Вони пояснили, що підставою зупинки автомобілю стало відсутність освітлення номерного знаку. Він обійшов машину і разом із працівниками поліції побачив, що дійсно одна із двох лампочок, які підсвічували номерний знак не працювала. Він став пояснювати, що коли виїздив з гаражу то працювали обидві, що згоріла вона певне в дорозі. Коли він разом з працівниками поліції обходив свій автомобіль, він на всяк випадок сфотографував на камеру свого телефону номерний знак свого автомобілю з його освітленням. Вони поспілкувалися і роз?їхалися. Співробітники поліції об?їхали авто позивача і поїхали до селища Бессарабське. Він не кваплячись став їхати додому, але додому не доїхав, оскільки по дорозі заїхав до магазину за хлібом, а потім збирався вже їхати до дому, але на спуску Антонова на повороті на вулицю Центральна його знову зупинив той же поліцейський патруль, але вже на іншому автомобілі. І знову причиною зупинки йому повідомили відсутність освітлення номерного знаку. І уже цього разу вони стали знімати номерний знак автомобілю чи то на камеру чи то на фотоапарат, а потім стали щось писати і запропонували позивачу підписати складений ними документ. Позивач хотів піти за окулярами щоб прочитати що ж там написано, але його сказали що це йому не допоможе оскільки доведеться платити штраф незалежно від того підпише він цей документ чи ні. Позивач пропонував їм надати йому копію цього документу, але йому вони його не дали. Повідомили що він його отримаю по пошті.
29 січня 2025 року позивачем отримано постанову серії ББА №402336 від 16 січня 2025 року, згідно якої його визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121-3 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 1190 гривень.
Однак, позивач вважає, що Постанова про адміністративне правопорушення не містить жодного доказу, з якого вбачалося б наявність у його діях вини. Дійсно одна із лампочок освітлююча номерний знак на момент зупинки працівниками поліції не працювала, він припускає, що вийшла вона із ладу в процесі руху автомобіля. Спірна постанова не містить навіть посилання на докази, на основі яких було винесено відповідне рішення про притягнення його до адміністративної відповідальності. Таким чином, при винесенні спірної постанови уповноваженою особою не було дотримано всіх вимог процесуального законодавства та не забезпечено реалізацію принципу обгрунтованості та вмотивованості рішення суб?єкта владних повноважень, зокрема, шляхом посилання на докази, на основі яких прийнято рішення.
У зв'язку з викладеним, просить позов задовольнити.
Представник позивача адвокат Горбань А.І. надала суду клопотання, в якому позовні вимоги підтримала у повному обсязі, посилаючись на обставини викладені в позовній заяві та просила справу розглянути за її відсутністю.
Представник відповідача Головного управління Національної поліції в Одеській області у судове засідання не з'явився, повідомлений про час і дату розгляду справи належним чином, про що свідчить довідка про доставку електронного документа, причин неявки суду не повідомив, відзив на позовну заяву не надав.
Третя особа ОСОБА_3 в судове засідання не з'явився, повідомлений про час і дату розгляду справи належним чином, однак на адресу суду повернувся поштовий конверт з відміткою «адресат відсутній», причин неявки суду не повідомив, відзив на позовну заяву не надав.
Частиною 1 статті 127 КАС України передбачено, зокрема, що часом вручення повістки вважається: 2) день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки до електронного кабінету особи; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Відповідно до норм ч.3 ст. 268 КАС України, неявка учасників процесу не є перешкодою для розгляду справи.
У зв'язку з цим, в силу положень ч. 4 ст. 229 КАС України фіксація судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Розглянувши подані документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення її по суті, суд прийшов до наступного висновку.
Статтею 55 Конституції України передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Згідно із ч. 1 ст. 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Судом встановлено, що 16 січня 2025 року поліцейським СРПП ВП №2 Болградського РВП ГУНП в Одеській області капралом поліції Паскар О.С. винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ББА №402336 про притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.121-3 КУпАП, за те, що останній 16 січня 2025 року о 21 годині 39 хвилин по вулиці Центральна селища Бессарабське Болградського району Одеської області керував транспортним засобом марки «ФОРД ТРАНЗИТ» державний номерний знак НОМЕР_2 з неосвітленим номерним знаком у темну пору добу, чим порушила п.2.9.в ПДР .
Вказаною постановою серії ББА №402336 від 16 січня 2025 року ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.121-3 КпАП України та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 1190 гривень.
За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведеним конституційним положенням кореспондує частина перша статті 8 Закону України «Про Національну поліцію», згідно якої поліція діє виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Згідно із п. 8 частини першої статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.
Пунктом 11 частини 1 статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.
Статтею 222 КУпАП передбачено, що органи Національної поліції розглядають справи про адміністративні правопорушення, в тому числі передбачені ч. 1 та ч.2 ст. 121-3 КУпАП.
Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень (ч.2 ст. 222 КУпАП).
Відповідно до п. 4 розділу І Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом МВС України № 1395 від 07 листопада 2015 року, у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу.
Згідно із п. 2 розділу ІІІ Інструкції, постанова у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 121-3 КУпАП виноситься на місці вчинення адміністративного правопорушення.
Беручи до уваги вищенаведене, на думку суду, поліцейський діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано.
Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух» від 30 червня 1993 року № 3353, встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306 (із змінами та доповненнями, далі - ПДР).
Відповідно до частини п'ятої статті 14 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
Згідно із п. 1.9 ПДР, особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Згідно із пунктом 2.3 «а», «б» ПДР України перед виїздом перевірити і забезпечити технічно справний стан і комплектність транспортного засобу, правильність розміщення та кріплення вантажу; бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі.
Відповідно до вимог п. 2.9.в ПДР, водієві забороняється керувати транспортним засобом, не зареєстрованим в уповноваженому органі МВС, або таким, що не пройшов відомчу реєстрацію в разі, якщо законом встановлена обов'язковість її проведення, а також без номерного знака або з номерним знаком, що: не належить цьому засобу; не відповідає вимогам стандартів; закріплений не в установленому для цього місці; закритий іншими предметами чи забруднений, що не дає змоги чітко визначити символи номерного знака з відстані 20 м; неосвітлений (у темну пору доби або в умовах недостатньої видимості) чи перевернутий.
Згідно із п. 31.5 Правил дорожнього руху України, у разі виникнення в дорозі несправностей, зазначених у п.31.4цих Правил (зокрема щодо режиму роботи зовнішніх світлових приладів), водій повинен вжити заходів для їх усунення, а якщо це зробити неможливо рухатися якомога коротшим шляхом до місця стоянки або ремонту, дотримуючись запобіжних заходів з виконання вимог п. 9.9 і 9.11 цих Правил.
Тобто, відповідно до правил дорожнього руху, а саме пункту 31.4, є ряд несправностей транспортних засобів, що забороняють експлуатацію, але якщо є можливість усунути цю несправність на місці, то це не забороняє рух авто до місця постійної дислокації або на СТО.
Так, статтею 9 КУпАП передбачено, що адміністративним правопорушенням визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Крім того, відповідно до ст. 10 КУпАП адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.
Стаття 121-3 КУпАП передбачає адміністративну відповідальність за порушення вимог законодавства щодо використання номерних знаків транспортних засобів.
Відповідно до ч.1 ст. 121-3 КУпАП, адміністративним правопорушенням визнається керування або експлуатація транспортного засобу без номерного знака, з номерним знаком, що не належить цьому засобу або не відповідає встановленим зразкам або вимогам, з номерним знаком, закріпленим у не встановленому для цього місці, перевернутим чи не освітленим, закритим іншими предметами (втому числі прозорими), з нанесенням покриття або застосуванням матеріалів, що перешкоджають чи ускладнюють його ідентифікацію, забрудненим номерним знаком, якщо така забрудненість не дає можливості чітко визначити символи або буквено-числову комбінацію номерного знака з відстані двадцяти метрів, а так само вчинення інших дій, спрямованих на умисне приховування номерного знака, що тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі сімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Суб'єктивна сторона адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 121-3 КУпАП, характеризується наявністю вини у формі прямого чи непрямого умислу та настає лише за умови, що особа усвідомлювала протиправний характер своїх дій і мала умисел на керування транспортним засобом з неосвітленим номерним знаком.
Вчинення цього діяння через необережність виключає притягнення особи до адміністративної відповідальності.
Усвідомлення означає не лише розуміння фактичних обставин вчиненого діяння, які стосуються предмета, об'єктивної сторони складу конкретного правопорушення, а й розуміння його суспільної небезпеки.
Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
Згідно із п.1 ч.1 ст.247 КУпАП обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події і складу адміністративного правопорушення. Наявність події і складу правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Таким чином, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі, встановлення вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами.
Статтею 251 КУпАП передбачено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Відповідно до положень ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Статтею 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до ч.2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно із правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 11.10.2016 у справі №816/4340/14, визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі й обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень.
Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування в спорі покладається на відповідача - суб'єкта владних повноважень, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд зазначає, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень на якого покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, у цьому провадженні не довів правомірність винесення оскаржуваної постанови в справі про адміністративні правопорушення.
На думку суду, той факт що номерний знак автомобіля під керуванням позивача не освітлювався на момент зупинки працівниками поліції, не свідчить автоматично про наявність у його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 121-3 КУпАП, оскільки не виключено що така несправність могла виникнути під час руху без відома позивача, а докази того, що йому було відомо про не освітлення номерного знаку під час руху автомобіля в матеріалах справи відсутні.
Тим самим, вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 121-3 КУпАП, належними та допустимими доказами не доведена.
Постанова про притягнення до адміністративної відповідальності є рішенням суб'єкта владних повноважень, актом індивідуальної дії, який встановлює відповідні права та обов'язки для особи, щодо якої він винесений. Таке рішення суб'єкта владних повноважень має бути обґрунтованим на момент його прийняття, оскільки воно має значимі наслідки для суб'єктів приватного права, що знаходяться в нерівному положенні по відношенні до суб'єкта владних повноважень.
Суд звертає увагу на те, що процесуальний обов'язок щодо доказування правомірності винесення постанови про притягнення особи до адміністративної відповідальності відповідно до положень діючого процесуального законодавства покладено на відповідача. Крім того, обвинувачення не може ґрунтуватися лише на обставинах, викладених суб'єктом владних повноважень в постанові, тобто в своєму рішенні, про притягнення особи до адміністративної відповідальності.
Позивач зазначає про те, що він Правил дорожнього руху не порушував. В свою чергу, будь яких належних доказів, які б свідчили про інше відповідачем суду не надано, а в матеріалах справи як доказ наявна лише постанова, яка є предметом оскарження.
Доказів того, що позивач міг передбачити, що у нього під час руху виникне технічна несправність з освітленням номерного знаку і він міг це виявити під час руху матеріали справи не містять.
Верховний Суд у своїй постанові від 26 квітня 2018 року у справі №338/1/17 вказав, що постанова про притягнення особи до адміністративної відповідальності не може бути беззаперечним доказом вчинення цією особою адміністративного проступку, оскільки саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення. Така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб'єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення.
Вказана правова позиція є обов'язковою для застосування судами при вирішенні спорів у подібних правовідносинах.
Притягаючи позивача до відповідальності, відповідач не встановив обставин з приводу того, чи була у позивача можливість виявити таку несправність, перебуваючи за кермом автомобіля. Відповідач не встановив обставин з приводу того, чи давали змогу внутрішні прилади та обладнання автомобіля під час його руху з'ясувати позивачу обставини щодо несправності освітлення номерного знаку.
Крім того, суд враховує і те, що дане правопорушення не призвело до будь-яких негативних наслідків.
У своєму рішенні у справі «Алене де Рібермон проти Франції» від 10.02.1995, Європейський Суд з прав людини зазначив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов'язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших суспільних відносин.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бочаров проти України» (остаточне рішення від 17.06.2011 року), суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Проте, таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростовних презумцій щодо фактів (рішення від 14.02.2008 у справі «Кобець проти України» (Kobets v. Ukraine), п.43 (з відсиланням на п.282 рішення у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey).
Вина особи, яка притягається до відповідальності, має бути доведена належними доказами, а не ґрунтуватись на припущеннях, усі сумніви щодо доведеності вини тлумачаться на її користь (ст.62 Конституції України).
Таким чином в силу принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.
Тобто, працівником поліції, який діяв від імені відповідача не з'ясовано всіх обставин при розгляді справи про адміністративне правопорушення відповідно до вимог ст. 280 КУпАП, не подано до суду доказів, які підтверджують факт вчинення правопорушення позивачем, а тому спростувати пояснення позивача немає можливості, і таким чином будь-які сумніви з приводу наявності вини особи трактуються на користь цієї особи.
Враховуючи наведене, суд прийшов до висновку, що зазначені обставини свідчать про незаконність прийнятої постанови.
Частиною 3 статті 286 КАС України передбачено, що за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право, зокрема скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.
Таким чином, приймаючи до уваги, що місцевий загальний суд як адміністративний при розгляді справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може прийняти лише одне з рішень, передбачених ч.3 ст.286 КАС України, суд приходить висновку про те, що позовні вимоги підлягають до задоволення, оскаржувана постанова підлягає скасуванню, а справа про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 121-3 КУпАП щодо позивача закриттю.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки це рішення ухвалюється на користь позивача, то відповідно до ст. 139 КАС України із Головного управління Національної поліції в Одеській області на користь позивача підлягають стягненню понесені ним судові витрати у виді судового збору в розмірі 1211 гривень 20 копійок, які документально підтверджені.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 5, 20, 72, 77, 90, 139, 159, 205, 229, 241-246, 250, 255, 268, 286, 295, 297 КАС України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області, третя особа капрал відділення поліції №2 Болградського районного відділу поліції ГУ НП в Одеській області Паскар Олександр Сергійович про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності та закриття справи - задовольнити.
Постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ББА № 402336 від 16 січня 2025 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 121-3 КУпАП та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 1190 (однієї тисячі сто дев'яносто) гривень 00 копійок скасувати.
Провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 121-3 КУпАП - закрити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Одеській області (код ЄДРПОУ:40108740) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 понесені ним витрати на оплату судового збору в розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 (двадцять) копійок.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом 10 днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Н.М. Тончева