ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
18 березня 2025 року м. ОдесаСправа № 916/3712/24
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Ярош А.І.,
суддів: Діброви Г.І., Принцевської Н.М.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Юніт-ІС»
на рішення Господарського суду Одеської області від 23.10.2024 року, суддя в І інстанції Найфлейш В.Д., в м. Одесі
у справі №916/3712/24
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Юніт-ІС»
до відповідача: Фізичної особи-підприємця Ріхтік Дмитра Олеговича
про стягнення 118 457,50 грн
В серпні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю “Юніт-ІС» звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до фізичної особи-підприємця Ріхтік Дмитра Олеговича про стягнення збитків у розмірі 118 457,50 грн.
В обґрунтування позову посилалось на неналежне виконання відповідачем умов укладеного між сторонами договору підряду про надання послуг від 02.07.2020 в частині якісного виконання робіт, оскільки після виконання робіт відповідачем на фасаді будівлі виникли тріщини.
На думку позивача, внаслідок порушення зобов'язання у кредитора виникає право на відшкодування збитків, які полягають у витратах на оплату роботи щодо ремонту фасаду та оплати матеріалів, які були використані для ремонту фасаду.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 23.10.2024 у справі №916/3712/24 у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю “Юніт-ІС» до Фізичної особи-підприємця Ріхтік Дмитра Олеговича - відмовлено повністю.
Судова рішення мотивоване тим, що роботи ремонту фасаду відповідачем виконані та прийняті позивачем у справі без будь-яких зауважень, що підтверджується копіями Кошторису від 01.11.2020 та Актом надання послуг від 30.11.2020, підписаних сторонами та скріплених печатками. Належних доказів невідповідності виконаних робіт щодо ремонту фасаду суду не подано. За таких обставин, зібрані у справі докази в їх сукупності не свідчать про існування всіх необхідних елементів складу цивільного правопорушення, що є необхідною умовою для притягнення відповідача у справі до цивільної відповідальності у вигляді стягнення збитків. Крім того, позивачем не доведено у даному випадку наявності протиправної поведінки відповідача, обгрунтованості заявленої до стягнення як збитки суми та існування причинного зв'язку, що є підставою для відмови у позові.
27.11.2024 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю “Юніт-ІС», в якій останнє просить рішення Господарського суду Одеської області від 23.10.2024 у справі №916/3712/24 скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник зазначає, що суд дійшов помилкового висновку про те, що роботи були виконані належним чином у зв'язку із тим, що акти приймання-передачі були підписані без застережень, оскільки недоліки виникли після підписання актів приймання-передачі. Суд визначив із невідомих причин, що висновок за результатами експертизи надано не буде, та належних доказів на підтвердження того, що експертизу було призначено не надано. Тобто, фактично суд мав сумнів у обставинах, на які посилалася сторона позивача. Однак, суд не витребував у сторони позивача докази, достатні для того, щоб суд спростувати сумнів.
У зв'язку із розглядом справи у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, сторона позивача не мала змоги надати докази на спростування сумніву суду, не знаючи про наявність такого сумніву, хоча сторона позивача просила здійснювати розгляд у порядку загального позовного провадження. Сторона позивача повідомляла суд про те, що виконується експертиза та остаточного висновку немає. Однак, суд не тільки поставив під сумнів вказаний факт, але маючи підстави для призначення експертизи за власною ініціативою зробив висновок про відсутність підстав. При цьому, без оцінки залишилися докази на підтвердження недоліків, які виникли після виконання робіт.
На переконання скаржника, суд фактично прийняв рішення у зв'язку із відсутністю доказів, не надавши стороні позивача можливості надати такі докази, оскільки і клопотання про продовження строку на подання доказів, і клопотання про розгляд справи у порядку загального позовного провадження були вирішені вже під час прийняття рішення по суті справи.
Одночасно із поданням апеляційної скарги Товариством з обмеженою відповідальністю “Юніс-ІС» заявлено низку клопотань, а саме:
- про поновлення строку на подання висновку експерта №21-4720/4721 від 30.09.2022 за результатами виконання будівельно-технічної експертизи;
- про встановлення додаткового строку для надання висновку додаткової будівельно-технічної експертизи до експертизи №21-4720/4721.
До апеляційної скарги апелянтом приєднано нові докази, а саме: а копія супровідного листа ОНДІСЕ від 10.01.2024; ???? копія клопотання експерта від 12.08.2024; копія листа ОНДІСЕ від 18.10.2024 про залишення без виконання експертизи №23-6284; копія супровідного листа ОНДІСЕ від 31.10.2024 про направлення адвокату договорів та рахунків за призначеними експертизами; копія акту-приймання передачі висновку від 15.11.2024 за результатом проведення експертизи, призначеної адвокатом Грицак К. в інтересах ТОВ "Телеком Бонус" від 15.11.2024.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач зазначає, що доводи позивача щодо неналежного виконання робіт не підтверджено належними та допустимими доказами, претензія щодо недоліків робіт надійшла у формі позовної заяви через чотири роки після виконання робіт. Також відповідач не погоджується з вимогою про відшкодування збитків, у зв'язку з тим, що законом та договором не передбачено відповідальність виконавця за появу тріщин на будівлі. Позивачем не доведено наявність збитків, а також те, що такі збитки виникли з вини неналежного виконання робіт відповідачем.
Додатково відповідач вказує, що у даному випадку відсутні підстави для поновлення строку на подання висновку експерта № 21-4720/4721 від 30.09.2022 р., а також надання додаткового строку на подання висновку додаткової будівельно-технічної експертизи до експертизи № 21-4720/4721 від 30.09.2022 р.
Колегія суддів зазначає, що за правилами п. 1 ч. 5 ст. 12 ГПК України, для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до ч. 13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі (Глава 1. Апеляційне провадження). Розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п'ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи.
Згідно з ч. 10 ст. 270 ГПК України апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Враховуючи, що предметом розгляду у даній справі є вимога про стягнення 118 457,50 грн, то вказана справа відноситься до малозначних справ в розумінні ГПК України та має проводитись в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 13.01.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю “Юніс-ІС» на рішення Господарського суду Одеської області від 23.10.2024 у справі №916/3712/24; розгляд даної апеляційної скарги здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
З метою повного, об'єктивного та всебічного розгляду апеляційної скарги, враховуючи обставини, пов'язані зі запровадженням в Україні воєнного стану, а також з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю “Юніс-ІС» на рішення Господарського суду Одеської області від 23.10.2024 у справі №916/3712/24 розглядається поза межами строку, встановленого статтею 273 Господарського процесуального кодексу України, у розумний строк, тобто такий, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій і вирішення справи з метою забезпечення належного судового захисту.
Щодо клопотання скаржника про поновлення строку на подання висновку експерта №21-4720/4721 від 30.09.2022 за результатами виконання будівельно-технічної експертизи.
За змістом статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Принцип рівності сторін у процесі у розумінні "справедливого балансу" між сторонами вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище стосовно другої сторони.
Статтею 80 ГПК України унормовано, що учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу; у випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів.
Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Отже, докази, що підтверджують заявлені вимоги, мають бути подані учасниками справи одночасно з заявами по суті справи у суді першої інстанції, а неможливість подання доказів у цей строк повинна бути письмово доведена учасником справи та належним чином обґрунтована. Єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом доказів з порушенням встановленого строку, - наявність об'єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії (наприклад, якщо стороні не було відомо про існування доказів), тягар доведення яких також покладений на учасника справи.
Відповідні висновки щодо розподілу тягаря доказування та добросовісності поведінки сторони/учасника при вчиненні процесуальної дії з надання доказів у господарському процесі, викладені, зокрема в постановах Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 913/317/18, від 22.05.2019 у справі № 5011-15/10488-2012 та від 16.07.2020 у справі № 908/2828/19, від 28.07.2020 у справі № 904/2104/19 та від 12.01.2021 у справі № 924/1103/19.
Відповідно до частини третьої статті 269 ГПК України, якою встановлено межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
При поданні учасником справи доказів, які не були подані до суду першої інстанції, такий учасник справи повинен письмово обґрунтувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також надати відповідні докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від особи, яка їх подає (постанова Верховного Суду від 06.10.2021 у справі № 918/237/20).
Разом із тим надання судом апеляційної інстанції оцінки доказам, які були подані стороною у справі лише до суду апеляційної інстанції (додані до апеляційної скарги) без дослідження причин неподання цих доказів до суду першої інстанції є порушенням вимог статей 80 та 269 ГПК України.
Наведені положення ГПК України пов'язують вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів з одночасним виконанням критеріїв: "винятковість випадку" та "причини, що об'єктивно не залежать від особи". При цьому тягар доведення зазначених обставин покладений на учасника справи, який звертається з відповідним клопотанням (заявою) про долучення доказів. Подібні висновки викладено, зокрема, в постановах Верховного Суду від 13.04.2021 у справі № 909/722/14, від 01.07.2021 у справі № 46/603.
Верховний Суд сформулював усталений правовий висновок про те, що єдиний винятковий випадок, коли можливе прийняття судом, у тому числі апеляційної інстанції, доказів з порушеннями встановленого процесуальним законом порядку, - це наявність об'єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії з причин, що не залежали від нього, тягар доведення яких покладений на учасника справи. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 05.10.2023 у справі №873/228/23, від 05.07.2023 у справі №910/19369/15, від 18.07.2023 у справі №914/3143/21, від 11.05.2023 у справі №910/17285/21.
Прийняття судом апеляційної інстанції додатково поданих доказів без урахування наведених вище критеріїв у вирішенні питання про прийняття судом апеляційної інстанції таких доказів матиме наслідком порушення приписів статті 269 ГПК України, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність (постанова Верховного Суду від 16.12.2021 у справі № 910/18264/20).
Отже, у розумінні наведених процесуальних норм саме суд апеляційної інстанції має оцінити винятковість випадку прийняття додаткових доказів на стадії апеляційного провадження.
Виходячи з принципу змагальності сторін, сторони повинні подати всі докази на підтвердження своєї позиції саме в суді першої інстанції.
Відповідно до статті 119 Господарського процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення (частина перша).
Судова колегія зазначає, що позивач звернувся до суду з відповідним позовом в серпні 2024 року.
Висновок експерта № 21-4720/4721, який наразі апелянт просить приєднати до матеріалів справи, датований 30.09.2022, отже даний висновок станом на дату подання позовної заяви існував вже протягом як двох років.
Позивачем не надано жодних обґрунтувань неможливості його надання в передбачений законодавством строк.
В позовній заяві позивач лише вказує, що питання обсягу та вартості робить поставлено на вирішення експертизи та просить продовжити строк на подання висновку за результатами проведення будівельно-технічної експертизи.
Отже, судова колегія наголошує, що нові докази, які додані позивачем разом з апеляційною скаргою, подані із порушенням норм Господарського процесуального кодексу, без посилання на неможливість подання останніх до суду першої інстанції в порядку встановленому ч. 3 ст. 269 ГПК України.
Позивачем не доведено винятковості випадку неможливості подання цих доказів до та/або під час розгляду справи в суді першої інстанції, з урахуванням того, що у сторін, які зацікавлені в позитивному вирішенні справи на свою користь, не було перешкод в представленні суду усіх доказів, які, як вони вважають, підтверджують обґрунтованість їх вимог та заперечень.
Судова колегія зауважує, що позивач повинен був подати докази разом з поданням позовної заяви у відповідності до ст.80 ГПК України.
Отже, колегія суддів дійшла висновку, що позивач не дотримався чітко встановленого процесуальним законодавством порядку подання додаткових доказів в суді апеляційної інстанції а саме ч. 3 ст. 269 ГПК України, що, як наслідок, виключає вчинення судом апеляційної інстанції процесуальних дій щодо долучення та надання оцінки такому доказу (аналогічна позиція викладена в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.06.2019 у справі №904/3582/18, від 04.04.2019 у справі №918/329/18).
З огляду на викладене, судова колегія не приймає до розгляду висновок експерта №21-4720/4721 від 30.09.2022, як такі, що подані до суду апеляційної інстанції з порушенням норм процесуального права.
Щодо клопотання скаржника про встановлення додаткового строку для надання висновку додаткової будівельно-технічної експертизи до експертизи №21-4720/4721.
Так, за приписами частини 3 статті 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом апеляційної інстанції лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Господарський процесуальний кодекс України допускає випадки подачі на стадії апеляційного розгляду нових доказів для підтвердження обставин, на які посилається сторона. Однак неприйнятною є ситуація, коли заявник просить долучити доказ, якого не існувало на момент постановлення судом оскаржуваної наразі ухвали.
У постанові Верховного Суду від 11.09.2019 по справі № 922/393/18 викладена правова позиція щодо подання доказів до суду апеляційної інстанції. Так, у тій справі касаційний суд підтвердив дотримання процесуальних процедур судом попередньої інстанції, який відхилив клопотання про приєднання до матеріалів справи додаткового доказу через те, що цей доказ датований вже після прийняття рішення судом першої інстанції.
Верховний Суд вказав, що така обставина, як відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції, взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку статті 269 ГПК України незалежно від причин неподання таких доказів. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення вищенаведених норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів.
Аналогічна правова позиція з цього питання викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 911/3250/16, від 06.02.2019 у справі № 916/3130/17, від 26.02.2019 у справі №913/632/17 та від 06.03.2019 у справі № 916/4692/15.
Відповідно до акту приймання-передачі висновку від 15.11.2024 за результатами проведення додаткової експертизи № 24-5745 по справі № 916/3712/24 представник позивача отримав зазначений висновок експерта. При цьому сам висновок до суду станом на даний час досі не надає.
Відповідно до частини першої статті 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Судова колегія зазначає про відсутність правових підстав для задоволення клопотання скаржника про продовження строків на подання нового доказу - висновку експерта, який датований після винесення судом оскаржуваного рішення.
Щодо доводів апелянта про безпідставність відмови судом першої інстанції у розгляді справи в порядку загального позовного провадження.
Предметом спору у даній справі виступають майнові вимоги позивача про стягнення з відповідача збитків у розмірі 118 457,50 грн.
З матеріалів справи вбачається, що ухвалою місцевого господарського суду від 27.08.2024р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №916/3712/24 за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, тощо.
У вказаній ухвалі суд, розглянувши позовну заяву, з урахуванням положень ст.ст. 12, 247 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, категорію та складність справи, обсяг та характер доказів у справі та оскільки за ознаками чинного Господарського процесуального кодексу України дана справа відноситься до категорії малозначних, для швидкого вирішення спору, дійшов висновку, що дана справа підлягає розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.
В клопотанні про розгляд справи за правилами загального провадження єдиною підставою необхідності переходу до загального позовного провадження позивач вказав те, що в прохальній частині позовної заяви було зазначено про продовження строку на подання висновку за результатами проведення будівельно-технічної експертизи.
Суд першої інстанції вказане клопотання залишив без задоволення, з чим повністю погоджується судова колегія апеляційної інстанції, з огляду на таке.
Згідно ст. 12 Господарського процесуального кодексу України, спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.
Відповідно до ст. 247 Господарського процесуального кодексу України, у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи. У порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції господарського суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
При вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
За змістом приписів частин 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
Відповідно до положень ч. 6 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін за одночасного існування таких умов: 1) предметом позову є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.
Суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін за одночасного існування таких умов: 1) предметом позову є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.
Судова колегія зазначає, що дана справа є малозначною (розмір заявлених позовних вимог не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб). Виходячи зі змісту позовної заяви, складу сторін та наданих доказів, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що даний спір не відноситься до категорії складних, характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.
Позивач в позовній заяві не обґрунтував необхідність розгляду справи за правилами загального провадження, не надав свої заперечення та відповідне клопотання після відкриття провадження по справі.
При цьому, судова колегія зауважує, що позивач звернувся з таким клопотанням від 28.10.2024 майже через два місяці після відкриття провадження у даній справі (ухвала від 27.08.2024) та вже на стадії розгляду справи по суті у відповідності до ч. 2 ст. 252 ГПК України.
Під час спрощеного провадження сторони мали можливість висловити свою думку, навести свої доводи та міркування з приводу обставин справи у письмовому вигляді. А суд має можливість і зобов'язаний надати оцінку таким доводам та документам, що є в справі.
У зв'язку з чим судова колегія вважає безпідставними та жодним чином не обґрунтованими доводи скаржника про порушенням судом першої інстанції норм процесуального права в частині відмови у розгляді справи в порядку загального позовного провадження.
Щодо суті спору.
З матеріалів справи вбачається, що 02.07.2020 року, між Товариством з обмеженою відповідальністю “Юніс-ІС» (далі - Замовник; Позивач) та Фізичною особою-підприємцем Ріхтік Дмитром Олеговичем (далі - Підрядник; Відповідач) було укладено Договір підряду про надання послуг (робіт) (далі - Договір), за умовами якого Підрядник зобов'язується на власний ризик виконати певний перелік робіт, а Замовник зобов'язується прийняти та оплатити її. Роботою, що виконується, зокрема, є: будівельно-монтажні роботи; покриття підлоги й облицювання стін; установлення сталевих конструкцій; гнуття сталевої арматури; укладання цегли та каменю; малярні роботи на території Замовника за адресою: м.Одеса, вул. Академіка Корольова, 7 Г.
Згідно п.2.3.1. договору замовник зобов'язаний прийняти належно виконані результати робіт шляхом підписання актів прийому-здачі виконаних робіт (послуг) в порядку та строки, визначені даним договором.
Відповідно до п.2.4.1.договору замовник має право у будь-який час здійснювати контроль та нагляд за ходом і якістю робіт, що виконується підрядником, дотримання термінів їх виконання, не втручаючись при цьому в господарську діяльність.
Пунктом 5.3. договору встановлено, що після закінчення виконання роботи, Підрядник і Замовник зобов'язані скласти і підписати акт прийому-здачі виконаних робіт (послуг).
Згідно пп.6.1.-6.3 у випадку порушення зобов'язання, що виникає з цього договору сторони несуть відповідальність, визначену цим договором та (або) чинним законодавством України. Порушення договору є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом цього договору. Замовник має право відмовитися від даного договору і вимагати повернення авансових платежів здійснених на підставі п.3.4. договору, а також відшкодування збитків, якщо підрядник своєчасно не приступив до виконання зобов'язань за договором або виконує роботи так повільно, що закінчити її у визначений строк стає неможливим.
До вказаного Договору було укладено кошториси та акти приймання - передачі, в яких визначено найменування робіт із визначенням їх вартості, а також найменування матеріалів, які надаються замовником, із визначенням їх вартості.
Всі без винятку акти надання послуг містять посилання на спірний договір про надання послуг (робіт) від 02.07.2020, підписані та скріплені печатками сторін. Жодних заперечень чи зауважень до актів матеріали справи не містять.
Як зазначено позивачем, деякі із кошторисів та актів, наявних в матеріалах справи, містять підрозділи із назвою “Лівий фасад», “Центральний фасад», до яких віднесено роботи щодо ремонту фасаду. Крім того, у кошторисах та актах також вказано роботи, які стосуються фасаду, однак, вони не віднесені до відповідного підрозділу, який об'єднує роботи по фасаду (тобто, віднесені до інших підрозділів).
Позивач зазначає про невідповідність виконаних підрядних робіт якості, обумовленій сторонами в договорі підряду, оскільки останнім після виконання відповідачем робіт з ремонту фасаду було виявлено тріщини.
Заявлена Позивачем сума збитків встановлена відповідно до кошторису від 01.11.2020 р., в якому міститься вказівка “фасадні роботи» та матеріали виконавця й визначено їх перелік і вартість, а також зазначена сума в розмірі 118 457,5 грн. У акті приймання - передачі щодо вказаних робіт від 30.11.2020р. також вказано цю суму та такий самий перелік робіт та матеріалів.
Вказані обставини і стали підставою для звернення до суду з відповідним позовом.
Отже, предметом спору у даній справі є наявність або відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача збитків у розмірі 118 457,50 грн, які виникли у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем робіт за договором підряду від 02.07.2020.
Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог, зважаючи на наступне.
Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.
Крім того, суди мають виходити із того, що обраний позивачем спосіб захист цивільних прав має бути не тільки ефективним, а й відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та має бути спрямований на захист порушеного права.
Враховуючи вищевикладене, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб'єктивного права або інтересу, порушення такого суб'єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.
Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочин.
Згідно з приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку; зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.
Частиною першою статті 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 Господарського кодексу України).
В силу частин першої, четвертої статті 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема, на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.
Частиною сьомою статті 179 Господарського кодексу України унормовано, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).
Нормами частини першої статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Колегія суддів вбачає, що за своєю юридичною природою договір від 02.07.2020 є договором підряду.
Частинами першою, другою статті 837 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.
В силу статті 857 Цивільного кодексу України робота, виконана підрядником, має відповідати умовам договору підряду, а в разі їх відсутності або неповноти - вимогам, що звичайно ставляться до роботи відповідного характеру. Виконана робота має відповідати якості, визначеній у договорі підряду, або вимогам, що звичайно ставляться, на момент передання її замовникові. Результат роботи в межах розумного строку має бути придатним для використання відповідно до договору підряду або для звичайного використання роботи такого характеру.
За умовами частини першої статті 843 Цивільного кодексу України у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення.
Ціна у договорі підряду може бути визначена у кошторисі. Якщо робота виконується відповідно до кошторису, складеного підрядником, кошторис набирає чинності та стає частиною договору підряду з моменту підтвердження його замовником. Кошторис на виконання робіт може бути приблизним або твердим. Кошторис є твердим, якщо інше не встановлено договором. Зміни до твердого кошторису можуть вноситися лише за погодженням сторін. У разі перевищення твердого кошторису усі пов'язані з цим витрати несе підрядник, якщо інше не встановлено законом (частини перша-третя статті 844 Цивільного кодексу України).
Згідно з частиною першою статті 854 Цивільного кодексу України якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.
Частиною четвертою статті 882 Цивільного кодексу України унормовано, що передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач посилається на той факт, що після здійснення відповідачем робіт з ремонту фасаду в листопаді 2020 року позивачем у серпні 2021 році було виявлено факт неналежного виконання таких робіт, а саме на наявність тріщин на фасаді.
На підтвердження таких обставин позивач у позові посилається на фотографії недоліків, які, на його думку, виникли щодо спірного фасаду будівлі, а також вказує про те, що останнім було замовлено будівельно-технічну експертизу.
В обґрунтування розміру збитків позивач посилається на кошторис від 01.11.2020, в якому в розділі найменування робіт вказано - фасадні роботи і визначено суму - 118 457,50 грн. В акті приймання-передачі щодо вказаних робіт також вказано дану суму та такий самий перелік робіт та матеріалів.
З приводу даних тверджень позивача, судова колегія вважає за необхідне вказати наступне.
Частиною 4 статті 882 ЦК України передбачено, що передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформлюється актом, підписаним обома сторонами.
У разі відмови однієї із сторін від підписання акта, про це вказується в акті і він підписується другою стороною. Акт, підписаний однією стороною, може бути визнаний судом недійсним лише у разі, якщо мотиви відмови другої сторони від підписання акта визнані судом обґрунтованими.
У акті сторона, яка приймає роботи має вказати всі претензії до виконаних робіт, якщо у замовника є такі претензії. При цьому сторони складають перелік претензій, що додається до акту здачі-приймання і визначає строки їх усунення. Якщо при здачі-приймання об'єкта виявляться суттєві недоліки, які виникли з вини підрядника, замовник не повинен приймати об'єкт до їх усунення і має право затримати оплату за виконані роботи.
Частиною 1 статті 858 ЦК України визначено, що якщо робота виконана підрядником з відступами від умов договору підряду, які погіршили роботу, або з іншими недоліками, які роблять її непридатною для використання відповідно до договору або для звичайного використання роботи такого характеру, замовник має право, якщо інше не встановлено договором або законом, за своїм вибором вимагати від підрядника: 1) безоплатного усунення недоліків у роботі в розумний строк; 2) пропорційного зменшення ціни роботи; 3) відшкодування своїх витрат на усунення недоліків, якщо право замовника усувати їх встановлено договором.
Пунктом 5.3. договору встановлено, що після закінчення виконання роботи, Підрядник і Замовник зобов'язані скласти і підписати акт прийому-здачі виконаних робіт (послуг).
Згідно пп.6.1.-6.3 у випадку порушення зобов'язання, що виникає з цього договору сторони несуть відповідальність, визначену цим договором та (або) чинним законодавством України. Порушення договору є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом цього договору. Замовник має право відмовитися від даного договору і вимагати повернення авансових платежів здійснених на підставі п.3.4. договору, а також відшкодування збитків, якщо підрядник своєчасно не приступив до виконання зобов'язань за договором або виконує роботи так повільно, що закінчити її у визначений строк стає неможливим.
Згідно з ч. 1 ст. 853 ЦК України замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові.
Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.
Частиною 2 ст. 853 ЦК України встановлено, що замовник, який прийняв роботу без перевірки, позбавляється права посилатися на недоліки роботи, які могли бути встановлені при звичайному способі її прийняття (явні недоліки).
В той же час, як слідує з матеріалів справи, акт наданих послуг №8 від 30.11.2020 на спірну суму в 118 457,60 грн підписаний та скріплений печатками сторін без жодних зауважень та заперечень, отже підтверджують передачу підрядником та прийняття замовником робіт, вказаних в них, та у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" є первинним документом, який фіксує факт здійснення господарської операції.
Про жодні недоліки у виконаних роботах позивачем як замовником при прийнятті роботи за актом заявлено не було, а навпаки, шляхом підписання акту надання послуг №8 від 30.11.2020 підтверджено повноту та належне виконання відповідачем визначених договором робіт.
Доказів оскарження або визнання недійсним зазначеного договору в установленому законом порядку позивач суду не надав, як і не надав будь-яких доказів про укладення цього правочину із застосуванням примусу.
Отже, беручи до уваги, що виконані позивачем підрядні роботи прийняті відповідачем після їх огляду, шляхом підписання акту надання послуг без зауважень та заперечень, слід дійти висновку, що сторонами визнано та підтверджено факт належного виконання відповідачем робіт на спірну суму 118 457,60 грн згідно договору підряду від 02.07.2020.
Протилежного позивачем не доведено.
Посилання скаржника на фотографії як доказ не відповідають критеріям належності, допустимості, достовірності, достатності (вірогідності) (статті 76-79 ГПК України)
У доданих до позовної заяви фотографіях не міститься жодної інформації, яка б могла ідентифікувати зображений на них об'єкт. Вказані роздруківки фото фіксації не можуть вважатися належним та достатнім доказом фіксування подій з тих підстав, що вони не містять необхідних реквізитів електронного доказу у розумінні ст..96 ГПК України, як то фіксації дати та часу зйомки, місця події, ким було зроблено фото, тощо.
Отже, інформація, яка міститься в наданих позивачем фотографіях, у даному випадку не дозволяє суду встановити взагалі будь-які обставини, про які йдеться у позовній заяві, а також з'ясувати, чи належать вони до обставин, що входять в предмет доказування.
Щодо посилання позивача про те, що останнім було замовлено будівельно-технічну експертизу задля встановлення обставин, які входять в предметом доказування у даній справі, судова колегія зазначає таке.
Статтею 80 ГПК України унормовано, що учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
Судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях та містити неточності у встановленні обставин, які мають вирішальне значення для правильного вирішення спору, натомість висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки мають бути вичерпними, відповідати дійсності і підтверджуватися достовірними доказами.
Даний висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується з правовою позицією об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеною в постанові від 05.06.2020 у справі №920/528/19.
Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв'язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у статті 13 Господарського процесуального кодексу України, втрачає сенс.
Суд апеляційної інстанції наголошує на тому, що саме позивач повинен довести обставини, які входять до предмету доказування у справі та які підтверджують факт порушення/невизнання його права відповідачем.
Водночас, в порушення вимог ст.ст.73-80 ГПК України позивачем не було додано до позову жодного належного, достовірного та допустимого доказу на підтвердження своїх вимог, а саме неналежного виконання відповідачем робіт за укладеним між сторонами договором підряду від 02.07.2020.
Позивач посилався у позові на необхідність продовження останньому строку на подання висновку експерта, натомість вже на стадії апеляційного перегляду даної справи разом з апеляційною скаргою останній клопоче про приєднання до матеріалів даної справи висновку за результатами проведення будівельно-технічної експертизи № 21-4720/4721 від 30.09.2022, тобто який станом на дату подання позовної заяви існував вже протягом двох років. При цьому позивач разом із позовною заявою мав право звернутися до суду із відповідним клопотанням про призначення судової експертизи. Однак, вказаного клопотання до суду не надходило.
Разом з тим, судова колегія вважає вірним висновок суду першої інстанції, що підстави для призначення судової експертизи за власною ініціативою в контексті спірних правовідносин є відсутніми, оскільки акти наданих послуг підписані, а позивачем не доведено жодними належними та допустимими доказами, які б підтверджували здійснення неякісних робіт відповідачем на спірному об'єкті.
Апеляційний суд в даному контексті звертає увагу на те, що добросовісність є однією із основоположних засад цивільного законодавства (п. 6 ст. 3 ЦК України). Принцип добросовісності передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб'єктів при виконанні своїх юридичних обов'язків і здійсненні своїх суб'єктивних прав.
Дії учасників цивільних та корпоративних відносин мають відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб.
Так, у позові позивач зазначає про те, що заявлена ним до стягнення сума є збитками.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом зокрема відшкодування збитків та моральної шкоди.
Згідно зі ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Згідно статті 623 ЦК України: боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки (ч. 1); розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором; збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов'язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред'явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення (ч. 3); при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання (ч. 4).
Для застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків необхідною є наявність усіх чотирьох загальних умов відповідальності, а саме: протиправна поведінка; збитки; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та завданими збитками; вина.
Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.
Під шкодою розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров'я тощо).
Причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов'язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об'єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди.
Відсутність хоча б одного із вище перелічених елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.
Відшкодуванню підлягають збитки, що стали безпосереднім, і що особливо важливо, невідворотним наслідком порушення боржником зобов'язання чи завдання шкоди. Такі збитки є прямими. Збитки, настання яких можливо було уникнути, які не мають прямого причинно-наслідкового зв'язку є опосередкованими та не підлягають відшкодуванню.
Враховуючи предмет та підстави даного спору, виходячи зі змісту спірних правовідносин, які склалися між сторонами, із врахуванням норм чинного законодавства, суд апеляційної інстанції вважає, що заявлена позивачем до стягнення з відповідача перерахована останньому як виконавцю робіт за Договором підряду сума не може бути кваліфікована збитками у розумінні статті 22 ЦК України.
Разом з цим, позивачем не доведено наявність жодної з чотирьох загальних умов відповідальності.
За таких обставин, суд першої інстанції цілком вірно відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача збитків в сумі 118 457,50 грн.
Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням того, що наведені в апеляційній скарзі порушення не знайшли свого підтвердження, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення Господарського суду Одеської області від 23.10.2024 у справі №916/3712/24.
За таких обставин, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю “Юніт-ІС» на рішення Господарського суду Одеської області від 23.10.2024 у справі №916/3712/24 задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення суду першої інстанції у даній справі залишається без змін.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 129, 269, 270, п.1 ч.1 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Юніт-ІС» на рішення Господарського суду Одеської області від 23.10.2024 у справі №916/3712/24 - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Одеської області від 23.10.2024 у справі №916/3712/24 залишити без змін.
Постанова в порядку статті 284 Господарського процесуального кодексу України набирає законної сили з дня її ухвалення. Постанова суду є остаточною і не підлягає оскарженню, крім випадків, передбачених у п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя А.І. Ярош
судді Г.І. Діброва
Н.М. Принцевська