ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
18 березня 2025 року м. ОдесаСправа № 916/3375/24
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Ярош А.І.,
суддів: Діброви Г.І., Принцевської Н.М.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз України»
на рішення Господарського суду Одеської області від 03.12.2024 року, суддя в І інстанції Д'яченко Т.Г., повний текст якого складено 03.12.2024, в м. Одесі
у справі №916/3375/24
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз України»
до відповідача: Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку “Сонячний 1 Б»
про стягнення 116 296,32 грн
В серпні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз України» звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку “Сонячний 1 Б» про стягнення 116296,32 грн.
Позовні вимоги обгрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за типовим договором постачання природного газу постачальником “останньої надії».
Рішенням Господарського суду Одеської області від 03.12.2024 у справі №916/3375/24 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз України» задоволено частково. Стягнуто з Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку “Сонячний 1 Б» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз України» суму основного боргу у розмірі 75510 грн. 75 коп., 3% річних у розмірі 1090 грн. 26 коп., інфляційні втрати у розмірі 3299 грн. 09 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 1664 грн. 28 коп. В іншій частині позову відмовлено.
Суд дійшов висновку про доведеність факту неналежного виконання відповідачем прийнятих на себе зобов'язань за Типовим договором постачання природного газу постачальником "останньої надії" зі своєчасно сплати вартості спожитого природного газу, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, не спростовано з боку відповідача належними та допустимими доказами за час розгляду справи, у зв'язку з чим позовні вимоги про стягнення боргу у розмірі 75510,75 грн. підлягають задоволенню судом.
Щодо вимоги позивача в частині стягнення з відповідача суми пені у розмірі 9144,04грн за період з 01.01.2022р. по 30.06.2022 суд зазначив, що підпунктом 4 пункту 3 розділу ІІ Прикінцеві положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 17 березня 2020 року № 530-ІХ, встановлено, що з 17.03.2020 на період дії карантину або обмежувальних заходів, пов'язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), та протягом 30 днів з дня його відміни забороняється, зокрема, нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені) за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги. За таких обставин, суд відмовив у задоволенні позовних вимогах в частині стягнення з відповідача пені.
Щодо стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат за період з 01.01.2022р. по 30.04.2024р., суд зазначив, що постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2022 № 206 "Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану" (у редакції від 05.02.2022р.), визначено, що в умовах воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 № 64 "Про введення воєнного стану в Україні", до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється: нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги. Отже, з урахуванням приписів вищевказаної постанови нарахування 3% річних та інфляційних втрат необхідно проводити з 01.01.2022р. по 23.02.2022р. з урахуванням заявленого періоду позивачем. За розрахунком суду 3% річних - 1090,26 грн. (335,14+755,12) та інфляційні втрати, з урахуванням інфляційних нарахувань попередніх періодів - 3299,09 грн підлягають стягненню з відповідача.
До Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз України», в якій останнє просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 03.12.2024 в частині відмови у стягненні 36 396,22 грн, в тому числі пені у сумі 9 144,04 грн, трьох відсотків річних у сумі 4 189,31 грн, інфляційних втрат у сумі 23 062,87 грн, прийняти в цій частині нове рішення, яким стягнути з відповідача на користь позивача 36 396,22 грн, в тому числі пені у сумі 9 144,04 грн, трьох відсотків річних у сумі 4 189,31 грн, інфляційних втрат у сумі 23 062,87 грн.
Доводи апеляційної скарги позивач обґрунтовує наступним:
- суд безпідставно керувався постановою Кабінету Міністрів України №206 від 05.03.2022 та пп. 4 п. 3 розд. 2 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 17.03.2020 № 530-IX, залишивши поза увагою норми спеціального законодавства на ранку природного газу - Закону України "Про ринок природного газу" та Правила постачання природного газу;
- заборона нараховувати та стягувати неустойку (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, не поширюється на правовідносини за спірним договором постачання природного газу укладеного між юридичними особами - Позивачем та Відповідачем;
- за твердженням позивача, нарахування пені, інфляційних втрат та 3% річних є правомірним, оскільки ці вимоги не підпадають під обмеження, встановлені для населення у період воєнного стану, а також передбачені законодавством та умовами укладеного між сторонами договору, з урахуванням чого підлягають задоволенню у повному обсязі.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач зазначає, що останній взагалі ніколи не мав договірних відносин з позивачем.
Колегія суддів зазначає, що за правилами п. 1 ч. 5 ст. 12 ГПК України, для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до ч. 13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі (Глава 1. Апеляційне провадження). Розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п'ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи.
Згідно з ч. 10 ст. 270 ГПК України апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Враховуючи, що предметом розгляду у даній справі є вимога про стягнення 116 296,32 грн, то вказана справа відноситься до малозначних справ в розумінні ГПК України та має проводитись в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.01.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз України» на рішення Господарського суду Одеської області від 03.12.2024 у справі №916/3375/24; розгляд даної апеляційної скарги здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
З метою повного, об'єктивного та всебічного розгляду апеляційної скарги, враховуючи обставини, пов'язані зі запровадженням в Україні воєнного стану, а також з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз України» на рішення Господарського суду Одеської області від 03.12.2024 у справі №916/3375/24 розглядається поза межами строку, встановленого статтею 273 Господарського процесуального кодексу України, у розумний строк, тобто такий, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій і вирішення справи з метою забезпечення належного судового захисту.
Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія встановила наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Частиною 2 ст. 269 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ “Газопостачальна компанія “Нафтогаз України» відповідно до Постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) від 04.07.2017 № 880 здійснює ліцензійне постачання природного газу на території України.
За результатами державного конкурсу та відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 22.07.2020 № 917-р зі змінами внесеними Розпорядження КМУ від 12.09.2023 №793-р, Товариство з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз України» визначено постачальником “останньої надії» на ринку природного газу.
У зв'язку з відсутністю постачання природного газу іншим постачальником оператором газотранспортної системи (далі - Оператор ГТС) за участю операторів газорозподільних систем (далі - оператори ГРМ) об'єми природного газу, спожитого відповідачем у листопаді 2021 року автоматично включено до портфеля постачальника “останньої надії» - Товариства з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз України», і, відповідно, спожитий природний газ віднесено до об'ємів поставлених позивачем.
Факт включення відповідача до реєстру споживачів постачальника “останньої надії» та віднесення газу, спожитого відповідачем, до портфеля постачальника “останньої надії» з наведених вище підстав підтверджується: відомостями з інформаційної платформи Оператора ГТС щодо споживача з ЕІС-кодом 56XQ000111OIE00B, формою 10 від оператора ОГРМ “Одесагаз АТ» у зоні ліцензійної діяльності якого є відповідач - ЕІС-кодом - 56XQ000111OIE00B та повідомленням про споживачів у зоні ліцензійної діяльності оператора ГРМ, які були у попередній газовій добі зареєстровані в Реєстрі споживачів постачальника “останньої надії»; - листом оператора ГТС від 19.04.2024 № ТОВВИХ-24-6041 з інформацією щодо остаточної алокації відборів споживача в Реєстрі споживачів постачальника “останньої надії» з ЕІС-кодом - 56XQ000111OIE00B.
Із відомостей з інформаційної платформи Оператора ГТС щодо споживача з ЕІС-кодом 56XQ000111OIE00B вбачається, що споживача було включено у Реєстр споживачів постачальника “останньої надії» 02.11.2021р.
Позивачем також було зазначено суду, що із форми 10 від оператора ГТС “Одесагаз АТ» у зоні ліцензійної діяльності якого є відповідач з ЕІС-кодом - 56XQ000111OIE00B вбачається, що під ЕІС-кодом 56XQ000111OIE00B значиться Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку “Сонячний 1 Б» 65009, Одеська область, місто Одеса, ВУЛИЦЯ СОНЯЧНА, будинок 1-Б, код за ЄДРПОУ 37060662.
Із листа оператора ГТС від 19.04.2024 № ТОВВИХ-24-6041 з інформацією щодо закріплення споживача за постачальником “останньої надії» та остаточної алокації відборів споживача в Реєстрі споживачів постачальника “останньої надії» з ЕІС-кодом - 56XQ000111OIE00B вбачається, що об'єми природного газу, спожитого відповідачем у листопаді 2021 року у загальному обсязі 1,77900 куб. м. у період з 16.11.2021 по 18.11.2021 включено до Реєстру споживачів постачальника “останньої надії».
Акцепт відбувся через встановлення факту споживання природного газу із ресурсу постачальника “останньої надії» на інформаційній платформі оператора газотранспортної системи 16.11.2021, що підтверджується інформацією щодо остаточної алокації відборів споживача в Реєстрі споживачів постачальника “останньої надії» з ЕІС-кодом - 56XQ000111OIE00B.
Позивач проінформував відповідача про включення до реєстру споживачів постачальника “останньої надії», направивши 05.11.2021 споживачу інформаційний лист про включення споживача в реєстр постачальника “останньої надії» та типовий договір постачання природного газу постачальником “останньої надії», що підтверджується списком згрупованих відправлень №105-28419408 через АТ “Нова пошта».
Відповідно до підпункту 4.2. розділу IV публічного Типового Договору, об'єм (обсяг) постачання та споживання природного газу Споживачем за розрахунковий період визначається за даними оператора ГРМ за підсумками розрахункового періоду, що містяться в базі даних Оператора ГТС та доведені Споживачу Оператором ГРМ відповідно до умов договору розподілу природного газу.
Відповідно до пункту 4.3. Типового Договору, Постачальник зобов'язаний надати Споживачу рахунок на оплату природного газу за цим Договором не пізніше 10 числа календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу, в обумовлений між Постачальником і Споживачем спосіб (поштою за замовчуванням, через електронний кабінет споживача тощо - якщо Сторонами це окремо обумовлено).
Відповідно до підпункту 5 пункту 5.2 Типового Договору Споживач зобов'язаний знімати фактичні показники комерційних вузлів обліку газу станом на 01 число місяця, що настає за місяцем постачання газу, оформлювати акти приймання-передачі газу та надсилати їх до 5 числа місяця наступного за місяцем постачання газу Постачальнику. Відповідач не надсилав на адресу Постачальника акти приймання передачі газу.
На виконання пункту 4.3 Постачальник оформив акт приймання-передачі природного газу за інформацією розміщеною на інформаційній платформі щодо обсягів газу, оформив акт №21369 від 30.11.2021, рахунок за листопад 2021 №30429 та направив Споживачу, що підтверджується: описом згрупованих відправлень “Список №12.12.2021 акт 1» та копією фіскального чеку за 14.12.2021 та через програму “ 1С:Підприємство».
Порядок здійснення оплати визначений пунктом 4.4. публічного Типового Договору, яким передбачено, що Споживач зобов'язаний оплатити вартість спожитого ним природного газу до закінчення календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу.
Сума боргу за використаний природний газ становить 75510,75 грн.
Відповідно до п.4.5 Типового договору, у разі порушення споживачем, що не є побутовим, строків оплати за цим Договором він сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.
З урахуванням суми та строку прострочення сплати основного боргу відповідача перед позивачем за Договором, розмір нарахованої пені за неналежне виконання умов Договору за зобов'язаннями листопада 2021 складає 9144,04 грн. (період нарахування з 01.01.2022 по 30.06.2022). Інфляційні збитки за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання листопада 2021 - 26361,96 грн (період нарахування з 01.01.2022 по 30.04.2024). Відсотки за користування грошовими коштами за зобов'язаннями листопада 2021 складає 5279,57 грн (період нарахування з 01.01.2022 по 30.04.2024).
Загальна сума боргу Відповідача перед Позивачем, що підлягає стягненню згідно цього позову складає 116296,32 грн.
Докази оплати Відповідачем вищезазначеної заборгованості в матеріалах справи відсутні, що не заперечується з боку відповідача.
Неналежне виконання відповідачем зобов'язань за типовим договором постачання природного газу постачальником “останньої надії» стало підставою для звернення позивачем з відповідним позовом.
Оскільки скаржник не погоджується із оскаржуваним рішенням виключно в частині відмови у стягненні 36 396,22 грн, в тому числі пені у сумі 9 144,04 грн, трьох відсотків річних у сумі 4 189,31 грн, інфляційних втрат у сумі 23 062,87 грн, колегія суддів переглядає зазначене судове рішення лише в межах цих вимог апеляційної скарги.
У зв'язку з чим, в частині задоволення позовних вимог про стягнення з Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку “Сонячний 1 Б» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз України» суму основного боргу у розмірі 75510 грн. 75 коп перегляд рішення Південно-західним апеляційним господарським судом не здійснюється, відповідно до приписів частини першої статті 269 Господарського процесуального кодексу України.
Отже, предметом апеляційного перегляду є вимоги позивача про стягнення з відповідача суми пені, а також суми 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих позивачем за період воєнного стану, у зв'язку з неналежним виконанням умов договору в частині оплати спожитого газу.
Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, суд апеляційної інстанції виходить з такого.
Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.
Як зазначено в статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Таке ж положення міститься і в статті 173 Господарського кодексу України.
Відповідно до частини 1-3 статті 12 Закону України "Про ринок природного газу", постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов'язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором. Якість та інші фізико-хімічні характеристики природного газу визначаються згідно із встановленими стандартами та нормативно-правовими актами. Постачання природного газу здійснюється за цінами, що вільно встановлюються між постачальником та споживачем, крім випадків, передбачених цим Законом. Права та обов'язки постачальників і споживачів визначаються цим Законом, Цивільним і Господарським кодексами України, правилами постачання природного газу, іншими нормативно-правовими актами, а також договором постачання природного газу.
Як вбачається з матеріалів справи, правовідносини між сторонами виникли на підставі договору постачання природного газу постачальником "останньої надії", предметом якого є постачання природного газу для власних потреб споживача.
За умовами статті 714 Цивільного кодексу України, за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.
Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За приписами частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно з частиною 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Частиною 1 статті 216 Господарського кодексу України визначено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (частини 1 та 2 статті 217 Господарського кодексу України ).
Згідно з частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно матеріалів справи, з урахуванням суми та строку прострочення сплати основного боргу відповідача перед позивачем за Договором, розмір нарахованої пені за неналежне виконання умов Договору за зобов'язаннями листопада 2021 складає 9144,04 грн (період нарахування з 01.01.2022 по 30.06.2022).
Інфляційні збитки за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання листопада 2021 - 26361,96 грн (період нарахування з 01.01.2022 по 30.04.2024).
Відсотки за користування грошовими коштами за зобов'язаннями листопада 2021 складає 5279,57 грн (період нарахування з 01.01.2022 по 30.04.2024).
Щодо вимоги позивача в частині стягнення з відповідача суми пені у розмірі 9144,04 грн, колегія суддів зазначає наступне.
Частинами 1, 2 ст. 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (частина друга статті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).
Статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Як встановлено місцевим господарським судом, пунктом 4.5. договору визначено, що у разі порушення споживачем, що не є побутовим, строків оплати за цим договором він сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу. У разі порушення побутовим споживачем строків оплати за цим договором він сплачує пеню в розмірі 0, 01 відсотка суми боргу за кожен день прострочення. Загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати 100 відсотків загальної суми боргу.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг; індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги; колективний договір про надання комунальних послуг (далі - колективний договір) - договір про надання комунальних послуг, який укладається з виконавцем комунальних послуг за рішенням співвласників (на умовах, визначених у рішенні співвласників (об'єднання співвласників багатоквартирного будинку) та є обов'язковим для виконання всіма співвласниками; колективний споживач - юридична особа, що об'єднує споживачів у будівлі та в їхніх інтересах укладає договір про надання комунальної послуги; споживач житлово-комунальних послуг (далі - споживач) - індивідуальний або колективний споживач.
Так, Закон України “Про ринок природного газу» виокремлює серед суб'єктів ринку природного газу категорії побутового споживача та споживача:
1) побутовий споживач (відповідно до пункту 23 частини 1 статті 1 зазначеного Закону) - фізична особа, яка придбаває природний газ з метою використання для власних побутових потреб, у тому числі для приготування їжі, підігріву води та опалення своїх жилих приміщень, що не включає професійну та комерційну діяльність;
2) споживач (відповідно до пункту 37 частини 1 статті 1 зазначеного Закону) - фізична особа, фізична особа - підприємець або юридична особа, яка отримує природний газ на підставі договору постачання природного газу з метою використання для власних потреб, а не для перепродажу, або використання в якості сировини.
Згідно із частиною другою статті 382 Цивільного кодексу України, усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.
Відповідно до частини 1 статті 5 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку", спільне майно багатоквартирного будинку є спільною сумісною власністю співвласників.
Частиною першою статті 385 Цивільного кодексу України передбачено, що власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку (будинках) для забезпечення експлуатації такого будинку (будинків), користування квартирами та нежитловими приміщеннями та управління, утримання і використання спільного майна багатоквартирного будинку (будинків) можуть створювати об'єднання співвласників багатоквартирного будинку (будинків).
Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку - це юридична особа, створена власниками квартир та/або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання спільного майна (стаття 1 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку").
Статтями 4 та 6 вказаного Закону передбачено, що об'єднання створюється для забезпечення і захисту прав співвласників та дотримання їхніх обов'язків, належного утримання та використання спільного майна, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, передбачених законодавством та статутними документами. Об'єднання може бути створено лише власниками квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку (багатоквартирних будинках).
Управління багатоквартирним будинком здійснює об'єднання через свої органи управління (частина перша статті 12 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку").
Відповідно до частини першої статті 7 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" співвласники зобов'язані разом з іншим забезпечувати належне утримання та належний санітарний, протипожежний і технічний стан спільного майна.
Згідно із статтею 12 вказаного Закону витрати на управління багатоквартирним будинком включають, зокрема, витрати на оплату комунальних послуг стосовно спільного майна.
Отже, в даному випадку Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку “Сонячний 1 Б» в інтересах співвласників уклав договір з позивачем про постачання природного газу для забезпечення потреб співвласників багатоквартирного будинку.
Колегія суддів зазначає, що ОСББ не є фізичною особою чи фізичною особою-підприємцем, а як юридична особа ОСББ не має свого власного споживання. ОСББ, згідно норм чинного законодавства, сприяє отриманню співвласниками багатоквартирного будинку комунальних послуг, зокрема газу. Цей газ постачається у багатоквартирний будинок виключно задля функціонування спільного майна співвласників та для задоволення побутових (спільно-побутових) потреб співвласників.
Діяльність Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку “Сонячний 1 Б» спрямована на створення і підтримання необхідних матеріально-технічних умов його функціонування, а, відтак, така діяльність є господарчим забезпеченням діяльності негосподарюючого суб'єкта, а не комерційною діяльністю з метою отримання прибутку.
Аналізуючи вказані норми, судова колегія зазначає, що об'єднання співвласників багатоквартирного будинку є колективним побутовим споживачем, тобто, юридичною особою, що об'єднує споживачів власників жилих та нежилих приміщень у будинку та діє в інтересах фізичних осіб - власників квартир, які використовують поставлений позивачем газ виключно для своїх побутових потреб (надані відповідачем послуги з опалення та постачання гарячої води населенню).
В порядку частини 1 статті 75 Господарського процесуального кодексу України, апелянтом не підтверджено наявність в його розпорядженні належних і допустимих в розумінні статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України доказів про те, що споживання за спірним договором відбувалося не лише мешканцями будинку, але й суб'єктами господарювання.
З огляду на вищевикладене, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач виступає у спірних відносинах з позивачем саме як колективний побутовий споживач (від імені всіх фізичних осіб співвласників) та договір укладений для забезпечення та сприяння співвласникам будинку в отриманні житлово-комунальних послуг належної якості та у встановлений строк.
Схожа за змістом правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 13.02.2024 у справі №922/1717/23.
Підпунктом 4 пункту 3 розділу ІІ Прикінцеві положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 17 березня 2020 року № 530-ІХ, встановлено, що з 17.03.2020 на період дії карантину або обмежувальних заходів, пов'язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), та протягом 30 днів з дня його відміни забороняється, зокрема, нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені) за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги.
11.03.2020, з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-Cov-2, була прийнята постанова Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 (з подальшими змінами), якою з 12.03.2020 на усій території України встановлено карантин, який Постановою Кабінету Міністрів України “Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 27.06.2023 № 651 був відмінений з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 на всій території України.
24.02.2022 Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" № 64/2022 від 24.02.2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, в Україні введено воєнний стан, який триває і на даний час.
Постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2022 № 206 "Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану" визначено, що в умовах воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 № 64 "Про введення воєнного стану в Україні", до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється: нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги.
Отже, оскільки з 12.03.2020 по 30.06.2023 діяв карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, а також на даний час діє воєнний стан, введений з 24.02.2022 в Україні Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022, та враховуючи норми Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 17 березня 2020 року, а також Постанови Кабінету Міністрів України від 05.03.2022 № 206 "Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану", приписи яких забороняють нарахування та стягнення з населення (які є мешканцями ОСББ “Сонячний 1 Б») неустойки (штрафів, пені), нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення плати за житлово-комунальні послуги, суд дійшов вірного висновку, що вимога позивача про стягнення суми пені у розмірі 9144,04 грн задоволенню не підлягає, адже у позивача було відсутнє право нараховувати пеню.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" в частині стягнення суми пені у розмірі 9144,04 грн.
Щодо вимог про стягнення 3 % річних у розмірі 5279,57 грн (період нарахування з 01.01.2022 по 30.04.2024) та інфляційних втрат у розмірі 26361,96 грн (період нарахування з 01.01.2022 по 30.04.2024), колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Вказані інфляційні нарахування на суму боргу не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування за загальним правилом здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи із суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Разом з тим, сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже при нарахуванні інфляційних та річних основними складовими частинами нарахування є сума заборгованості, період заборгованості та розмір процентів та коефіцієнтів, які діють у такий період.
Як вже було зазначено судом, 24.02.2022 Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" № 64/2022 від 24.02.2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, в Україні введено воєнний стан, який триває і на даний час.
Постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2022 № 206 "Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану" визначено, що в умовах воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 № 64 "Про введення воєнного стану в Україні", до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється: нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги.
З наданого позивачем розрахунку 3% річних та інфляційних втрат слідує, що вказані нарахування здійснені позивачем за період з 01.01.2022 по 30.04.2024.
Враховуючи приписи постанови Кабінету Міністрів України від 05.03.2022 №206 "Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану" та Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)", а також ту обставину, що відповідач є неприбутковою організацією, створеною мешканцями будинку (населенням) для забезпечення таких мешканців комунальними послугами та оплата таких комунальних платежів здійснюється за рахунок мешканців та за тарифами для населення, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат з урахуванням названих положень законодавства є обґрунтованими за період до введення воєнного стану в Україні та дії вказаної постанови, оскільки під час дії карантину не було обмежено нарахування 3% річних та інфляційних втрат.
Суд першої інстанції зробив перерахунок 3% річних та інфляційних втрат за зобов'язаннями листопада 2021 року з 01.01.2022 по 23.02.2022, а також з 31.12.2023р. по 30.04.2024 включно і встановив, що обґрунтованими та арифметично вірними до стягнення є розраховані за зобов'язаннями листопада 2021 року 3% річних у розмірі 1090,26 грн та інфляційні втрати, у розмірі 3299,09 грн.
Доводи апеляційної скарги також жодним чином не спростовують висновків, до яких дійшла колегія суддів та не доводять неправильність чи незаконність рішення, прийнятого судом першої інстанції.
Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").
Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.
Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням того, що наведені в апеляційній скарзі порушення не знайшли свого підтвердження, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення Господарського суду Одеської області від 03.12.2024 у справі №916/3375/24.
За таких обставин, апеляційна скарга на рішення Господарського суду Одеської області від 03.12.2024 у справі №916/3375/24 задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення суду першої інстанції у даній справі залишається без змін.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 129, 269, 270, п.1 ч.1 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз України» на рішення Господарського суду Одеської області від 03.12.2024 у справі №916/3375/24 - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Одеської області від 03.12.2024 у справі №916/3375/24 залишити без змін.
Постанова в порядку статті 284 Господарського процесуального кодексу України набирає законної сили з дня її ухвалення. Постанова суду є остаточною і не підлягає оскарженню, крім випадків, передбачених у п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя А.І. Ярош
судді Г.І. Діброва
Н.М. Принцевська