ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
17 березня 2025 року м. ОдесаСправа № 916/2869/22
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Діброви Г.І.
суддів: Принцевської Н.М., Ярош А.І.
секретар судового засідання Ісмаілова А.Н.
за участю представників учасників справи:
від прокуратури - Капустін М.В., за посвідченням;
від Одеської міської ради - Асташенкова О.І., в порядку самопредставництва;
від ТОВ «Спорт-Сервіс» - Нікішев Олексій Валерійович на підставі ордеру;
від ТОВ «Лідер-Парк» - Бойко Ірина Олександрівна на підставі ордеру;
від ТОВ «Одесабуд» - не з'явився;
від ДІАМ України - не з'явився.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Заступника керівника Одеської обласної прокуратури, м. Одеса в інтересах держави в особі Одеської міської ради, м. Одеса
на рішення Господарського суду Одеської області від 18.07.2024, м. Одеса, суддя першої інстанції Погребна К.Ф., повний текст рішення складено та підписано 29.07.2024
у справі № 916/2869/22
за позовом: Заступника керівника Одеської обласної прокуратури, м. Одеса, в інтересах держави в особі Одеської міської ради, м. Одеса
до відповідачів:
1) Товариства з обмеженою відповідальністю «Спорт-Сервіс», м. Одеса
2) Товариства з обмеженою відповідальністю «Лідер-Парк», м. Одеса
3) Товариства з обмеженою відповідальністю «Одесабуд», м. Одеса
за участю третьої особи яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Державної інспекції архітектури та містобудування України, м. Київ
про припинення права, розірвання договорів оренди землі та зобов'язання повернути земельні дільники
Заступник керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Одеської міської ради звернувся до Господарського суду Одеської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Спорт-Сервіс», Товариства з обмеженою відповідальністю «Лідер-Парк», Товариства з обмеженою відповідальністю «Одесабуд» та до Державної архітектурно-будівельної інспекції України, в якому (з урахуванням заяви про залишення частини позовних вимог без розгляду від 17.05.2023 за вх. №16337/23, яка задоволена ухвалою суду від 25.05.2023) просив суд:
- припинити право на виконання будівельних робіт на підставі дозволу на виконання будівельних робіт щодо об'єкту, що за класом наслідків (відповідальності) належить об'єктів із наслідками (CC3) від 19.08.2021 № ІУ013210722347, виданого ТОВ «Одесабуд», ТОВ «Лідер-Парк» та ТОВ «Спорт-Сервіс» (далі дозвіл на виконання будівельних робіт);
- розірвати договір оренди земельної ділянки площею 0,6000 га, що знаходиться за адресою: м. Одеса, бульвар Лідерсівський, 7, кадастровий номер 5110137500:29:005:0035 (далі земельна ділянка площею 0,6000 га), укладений 11.03.2002 між міською радою та ТОВ «Спорт-Сервіс», зареєстрований в реєстрі за № 565/42, про що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вчинено запис № 31125542 від 08.04.2019, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1808077451101 (далі договір оренди від 11.03.2002);
- зобов'язати ТОВ «Спорт-Сервіс» повернути міській раді земельну ділянку площею 0,6000 га в стані на день укладення договору оренди від 11.03.2002;
- розірвати договір оренди земельної ділянки площею 0,0724 га, що знаходиться за адресою: м. Одеса, бульвар Лідерсівський, 9, кадастровий номер 5110137500:29:005:0034, укладений 31.10.2019 між міською радою та ТОВ «Лідер-Парк», зареєстрований в реєстрі за № 678, про що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вчинено запис № 33945088 від 31.10.2019, реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна 1950710551101;
- зобов'язати ТОВ «Лідер-Парк» повернути міській раді земельну ділянку площею 0,0724 га в стані на день укладення договору оренди землі.
Позов мотивований істотним порушенням ТОВ «Спорт-Сервіс» та ТОВ «Лідер-Парк» умов договорів оренди від 11.03.2002 та від 30.10.2019, а саме, незаконною забудовою земельних ділянок площею 0,6000 га та 0,0724 га поза волею їх власника -міської ради.
Зокрема, прокурор зазначає, що на вказаних земельних ділянках, що надавались міською радою ТОВ «Спорт-Сервіс» та ТОВ «Лідер-Парк» в оренду виключно для експлуатації та обслуговування, а також для реконструкції та обслуговування вже розташованих на них об'єктів нерухомості, ТОВ «Спорт-Сервіс» та ТОВ «Лідер-Парк» (при цьому із залученням третьої особи ТОВ «Одесабуд», яка взагалі не має жодних прав на ці землі) без отримання відповідного на те дозволу власника земельних ділянок розпочато та здійснюється нове будівництво одного об'єкту, що не передбачено договорами та свідчить про порушення їх істотних умов, відповідно, є підставою для їх розірвання, повернення земель власнику у тому стані, що був на момент укладення договорів.
Прокурор зазначив, що міська рада, як власник земельних ділянок, передаючи їх в оренду ТОВ «Спорт-Сервіс» та ТОВ «Лідер-Парк», об'єктивно розраховувала на дотримання умов їх використання, на їх повернення після закінчення терміну дії оренди у відповідному стані, що був на момент передачі. Проте, нове будівництво, що здійснюється ТОВ «Спорт-Сервіс» та ТОВ «Лідер-Парк» (із залученням ТОВ «Одесабуд»), на двох земельних ділянках одного об'єкту нерухомого майна призводить до того, що їх власник буде позбавлений можливості (права) використовувати своє майно (земельні ділянки) після закінчення строку дії договорів. Нове будівництво має наслідком істотну зміну стану та умов використання земельних ділянок, чим порушуються права Одеської міської ради як власника на вільне та самостійне визначення умов використання власного майна.
Обґрунтовуючи підстави для представництва інтересів держави в особі міської ради, прокурор зазначив, що остання, будучі обізнаною про виявлені правопорушення та маючи відповідні повноваження, всупереч інтересам територіальної громади міста Одеси не зверталась за їх захистом до суду з відповідним позовом.
В процесі розгляду справи в суді першої інстанції, ухвалою Господарського суду Одеської області від 21.06.2023 за клопотанням прокурора призначено судову будівельно-технічну та земельно-технічну експертизу, проведення якої доручено Одеському науково-дослідному інституту судових експертиз.
На вирішення експертів поставлені питання: які об'єкти нерухомості знаходяться на земельних ділянках площею 0,6000 га та площею 0,0724 га та чи існують на цих земельних ділянках об'єкти нерухомості, які належать на праві власності ТОВ «Спорт-Сервіс» та ТОВ «Лідер-Парк», для експлуатації та обслуговування, а також для реконструкції та обслуговування яких ним були надані ці землі ?.
04.01.2024 до суду надійшов висновок експертів судової земельно-технічної експертизи від 30.12.2023 № 23-4273, яким підтверджено, що на земельних ділянках площею 0,6000 га та площею 0,0724 га відсутні об'єкти нерухомості, які належать на праві власності ТОВ «Спорт-Сервіс» та ТОВ «Лідер-Парк», для експлуатації та обслуговування, а також для реконструкції та обслуговування яких ним були надані ці землі, натомість там розташований незавершений будівництвом об'єкт - «Будівництво готелю з центром обслуговування туристів та спортивним клубом, пунктом надання першої медичної допомоги і реабілітаційним центром, в межах земельних ділянок, які знаходяться в оренді, за рахунок знесення об'єктів нерухомості, які знаходяться у власності за адресою: м. Одеса, Приморський район, Лідерсівський бульвар, 7 та Лідерсівський бульвар, 9, та благоустроєм прилеглої території».
Рішенням Господарського суду Одеської області від 18.07.2024 у справі № 916/2869/22 у задоволенні позовних вимог прокурора відмовлено повністю.
Місцевий господарський суд виходив з того, що здійсненню відповідачами забудови земельних ділянок слугувала та передувала активна участь в такому процесі органів влади, у тому числі і Одеської міської ради, і перш ніж розпочати нове будівництво на спірних земельних ділянках, відповідачі отримали у встановленому законом порядку відповідну дозвільну на це документацію.
За висновком суду, Одеська міська рада не могла не бути обізнаною із намірами ТОВ «Спорт-Сервіс» та ТОВ «Лідер-Парк», що спростовує доводи прокурора про самовільні дії відповідачів. Більш того, з моменту отримання відповідачами дозволу на виконання робіт по день звернення прокурора до суду з даним позовом жодних заборон з приводу нового будівництва міською радою не висловлювалось, хоча за умовами договорів на неї покладено обов'язок здійснювати контроль за використанням земельних ділянок.
Враховуючи принцип «належного урядування», суд зазначив, що ТОВ «Спорт-Сервіс» та ТОВ «Лідер-Парк», отримуючи містобудівні умови та обмеження для проектування будівництва, а в подальшому дозвіл на виконання будівельних робіт, мали законні очікування на відповідну добросовісну поведінку органів влади з цього приводу та розумно покладалися на неї. Натомість, спочатку міська рада (в особі її спеціально уповноваженого на те органу, який підзвітний і підконтрольний їй) затвердила містобудівні умови та обмеження для проектування будівництва, а згодом, після отримання відповідачами дозволу на виконання будівельних робіт та, як наслідок, здійснення будівництва, намагається оспорити їх право вчиняти ці дії, що вочевидь порушує принцип добросовісності (заборони суперечливої поведінки). Оскільки право на здійснення будівництва набуте відповідачами в результаті проведення державними органами законодавчо встановлених процедур, то відповідальність (у тому числі, у вигляді розірвання договорів оренди та, як наслідок, зобов'язання повернути земельні ділянки міській раді в стані на день укладення цих договорів) за вказані процедури не може покладатися на відповідачів, які розраховували на їх належність та легітимність.
Крім того, судом було враховано, що прокурором не надано до матеріалів цієї справи жодних належних та допустимих доказів, які б свідчили про використання відповідачами земельних ділянок не за цільовим призначенням, всупереч генеральному плану населеного пункту, іншій містобудівній документації, плану земельно-господарського устрою тощо, тобто, всупереч земельному законодавству України, та (або) доказів того, що будівництво здійснюється відповідачами з порушенням державних будівельних стандартів, норм і правил.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що у даному випадку прокурором не наведено передбачених законом підстав для розірвання договорів оренди землі від 11.03.2002 та від 30.10.2019 у зв'язку з порушенням орендарями істотних умов у розумінні ч.2 ст. 651 Цивільного кодексу України, отже, підстави для їх розірвання та, як наслідок, зобов'язання відповідачів повернути міській раді земельні ділянки площею 0,6000 га та площею 0,0724 га в стані на день укладення цих договорів оренди землі відсутні.
Оскільки прокурором не доведено, що на орендованих земельних ділянках відповідачі здійснюють будівництво з порушенням норм земельного законодавства, суд дійшов висновку і про відсутність підстав для задоволення позову в частині припинення права відповідачів на виконання цих будівельних робіт.
Не погодившись з рішенням суду, прокурор подав на нього апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову у повному обсязі.
В обґрунтування доводів та вимог апеляційної скарги прокурор посилається на наступне:
- видача містобудівних умов та обмежень була здійснена Департаментом архітектури та містобудування Одеської міської ради внаслідок помилки та на підставі документів, що містили відомості щодо виду використання земельної ділянки, який є відмінним від того, який було визначено в договорах оренди, а заходи щодо виправлення вказаної помилки були ініційовані прокурором в інтересах позивача упродовж розумного строку та до набуття права відповідачами на виконання будівельних робіт;
- наявність в діях міської ради суперечливої поведінки, як зазначив суд першої інстанції, пов'язано виключно з наказом Департаменту архітектури та містобудування Одеської міської ради від 22.06.2020 № 01-06/178 про затвердження містобудівних умов та обмежень, проте вони (містобудівні умови та обмеження) не є документом дозвільного характеру, не надають право на забудову земельної ділянки, на виконання будівельних робіт, а тому не можуть вважатись волевиявленням власника землі, що виключає наявність в діях міської ради порушення принципу добросовісності;
- міською радою, як власником земельних ділянок, не приймались відповідні рішення щодо зміни цільового призначення та виду використання даних земельних ділянок та не вносились відповідні зміни до договорів оренди;
- істотність порушення умов договорів полягає у тому, що, надаючи земельні ділянки в оренду, міська рада об'єктивно розраховувала на дотримання орендарями умов їх використання, що зазначені в рішеннях сесії міської ради та договорах оренди землі. Натомість, орендарі привласнили повноваження власника та розпорядника земель в частині самостійної зміни умов їх використання;
- використання земельних ділянок з цілком іншою метою без згоди орендодавця може вважатись користуванням, яке у розумінні ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України позбавляє орендодавця того, на що він розраховував при укладенні договорів.
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №916/2869/22 було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Діброва Г.І, судді Принцевська Н.М., Ярош А.І., що підтверджується витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.08.2024 року.
На момент надходження апеляційної матеріали справи № 916/2869/22 до суду апеляційної інстанції не надходили.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.08.2024 відкладено вирішення питання про можливість відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою до надходження матеріалів справи на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду. Доручено Господарському суду Одеської області невідкладно надіслати матеріали справи № 916/2869/22 на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду.
22.08.2024 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи № 916/2869/22.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 30.08.2024 за апеляційною скаргою прокурора на рішення Господарського суду Одеської області від 18.07.2024 року у справі № 916/2869/22 відкрито апеляційне провадження, встановлено учасникам справи строк для подання відзиву на апеляційну скаргу (протягом 15 днів з дня отримання цієї ухвали), роз'яснено учасникам справи про їх право не пізніше 5-ти днів з дня отримання цієї ухвали подати до суду заяви чи клопотання щодо процесуальних питань, призначено розгляд справи на 14.10.2024 року о 11:00 год.
В судовому засіданні 14.10.2024 оголошено перерву до 28.11.2024 о 12:00 год, про що постановлено відповідну протокольну ухвалу.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.10.2024 повідомлено учасників справи №916/2869/22 про те, що розгляд апеляційної скарги відбудеться 28.11.2024 року о 12:00 год.
28.11.2024 від ТОВ «Лідер-Парк» надійшло клопотання про роз'яснення ухвали про відкриття апеляційного провадження від 30.08.2024, у задоволенні якого ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.11.2024 було відмовлено (підстави відмови викладені безпосередньо в ухвалі суду).
28.11.2024 від ТОВ «Спорт-Сервіс» надійшли письмові пояснення, в яких зазначено, зокрема, про помилковість доводів прокурора про те, що самі по собі договори оренди забороняють ведення будівельних робіт.
ТОВ «Спорт-Сервіс» зазначає, що розміщення на спірних земельних ділянках об'єкта будівництва «будівництво готелю з центром обслуговування туристів та спортивним клубом, пунктом надання першої медичної допомоги і реабілітаційним центром» відповідає їх видам цільового призначення, а також затвердженому Одеською міською радою Генеральному плану м. Одеси та Плану зонування м. Одеси.
ТОВ «Спорт-Сервіс» також зазначає, що «вид використання земельної ділянки», яким оперує прокурор в своїй апеляційній скарзі, не передбачений як діючим Земельним кодексом України, так і Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності».
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.11.2024 розгляд справи № 916/2869/22 відкладено на 16.01.2025 об 14:30 год. для надання можливості сторонам ознайомитися з наданими ТОВ «Спорт-Сервіс» письмовими поясненнями.
14.01.2025 від прокурора надійшли письмові пояснення, в яких він заперечував проти доводів та аргументів ТОВ «Спорт-Сервіс», викладених останнім в письмових поясненнях від 28.11.2024, зокрема, вкотре наголошено, що земельні ділянки передавались в оренду не для будівництва, а виключно для експлуатації та обслуговування, а також для реконструкції та обслуговування розташованих на них об'єктів нерухомості. Нове будівництво з боку відповідачів на двох земельних ділянках одного об'єкту нерухомого майна має наслідком істотні зміни їх стану та умов використання, чим порушуються права міської ради, як власника, на вільне та самостійне визначення умов використання власного майна. Якщо б міська рада бажала та передбачала, що ТОВ «Спорт-Сервіс» та ТОВ «Лідер-Парк» в майбутньому здійснять дії щодо будівництва нових об'єктів нерухомого майна на орендованих ділянках, то б відповідні умови використання земельних ділянок для цілей будівництва знайшли б своє відображення у рішеннях сесії ради та договорах оренди землі.
В судовому засіданні 16.01.2025 оголошено перерву до 10.02.2025 о 14:30 год. для надання сторонам можливості сторонам ознайомитися з наданими прокурором письмовими поясненнями, про що постановлено відповідну протокольну ухвалу.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.01.2025 повідомлено учасників справи № 916/2869/22 про те, що розгляд апеляційної скарги відбудеться 10.02.2025 о 14:30 год.
09.02.2025 від ТОВ «Лідер-Парк» надійшли додаткові письмові пояснення, в яких зазначено, зокрема, що ТОВ «Спорт-Сервіс» та ТОВ «Лідер-Парк», отримуючи містобудівні умови та обмеження для проектування будівництва, а в подальшому дозвіл на виконання будівельних робіт, мали законні очікування на відповідну добросовісну поведінку органів влади з цього приводу та розумно покладалися на неї.
На підтвердження викладеної позиції, ТОВ «Лідер-Парк» посилається на рішення Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) від 12.12.2024 у справі ТОВ «Одеська бутербродна компанія» проти України» (CASE OF ODESKA BUTERBRODNA KOMPANIYA, TOV v. UKRAINE) (Заява № 59414/15).
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.02.2025 розгляд справи № 916/2869/22 відкладено на 17.03.2025 року об 12:30 год. для надання можливості сторонам ознайомитися з наданими ТОВ «Лідер-Парк» письмовими поясненнями.
11.03.2025 від прокурора надійшли письмові пояснення, в яких він зазначив, що наведене ТОВ «Лідер-Парк» рішення ЄСПЛ від 12.12.2024 у справі ТОВ «Одеська бутербродна компанія» проти України» не є релевантним до правовідносин даної справи.
Крім того, правовідносини між Одеською міською радою та ТОВ «Спорт-Сервіс» та ТОВ «Лідер-Парк» щодо користуваннями земельними ділянками, на яких здійснюється нове будівництво, унормовані Законом України «Про оренду землі» та діючими договорами оренди. Відповідачами не здійснювалось реєстрації права власності на об'єкт незавершеного будівництва, а прокурором не заявляються вимоги про його знесення як об'єкту самочинного будівництва (ст. 376 ЦК України).
Будь-яких інших заяви чи клопотань від учасників справи не надходило.
Суд апеляційної інстанції, у відповідності до статті 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи та вимоги апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права України, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційної скарги, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга прокурора не потребує задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 18.07.2024 у справі № 916/2869/22 є правомірним та таким, що не потребує скасування або зміни, враховуючи таке.
Щодо наявності у прокурора підстав для представництва інтересів держави.
Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Частиною 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.
Відповідно до ч. 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах.
Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру»).
Системне тлумачення положень ст. 53 Господарського процесуального кодексу України та ст.. 23 Закону України «Про прокуратуру» дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво у суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (висновок викладений у постановах Верховного Суду від 31.10.2019 у справі № 923/35/19, від 23.07.2020 у справі № 925/383/18).
Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.
Вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, суд не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи. Частиною 7 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що в разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов'язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження. Відтак, питання про те, чи була бездіяльність компетентного органу протиправною та які її причини, суд буде встановлювати за результатами притягнення відповідних осіб до відповідальності. Господарсько-правовий спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави, та відповідачем не є спором між прокурором і відповідним органом, а також не є тим процесом, у якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу у протиправній бездіяльності.
Отже, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (аналогічні висновки викладено у пунктах 38-40, 42, 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18).
Як вже зазначалось, обґрунтовуючи підстави для представництва інтересів держави в особі міської ради, прокурор вказав, що остання, будучі обізнаною про виявлені правопорушення та маючи відповідні повноваження, всупереч інтересам територіальної громади міста Одеси не зверталась за їх захистом до суду з відповідним позовом.
З матеріалів справи вбачається, що прокурором направлялись міській раді повідомлення від 13.09.2022 № 15/1/1-1320ВИХ-22 та від 20.09.2022 № 15/1/1-1364 ВИХ-22, в яких повідомлялось про виявлені правопорушення з метою вжиття вичерпних заходів реагування.
Доказів, що Одеська міська рада зверталась до суду з відповідним позовом матеріали справи не містять.
17.10.2022 прокурор в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» направив Одеській міській раді відповідне повідомлення, а 27.10.2022 звернувся до Господарського суду Одеської області з даним позовом.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в цій частині та зазначає, що прокурором підтверджені підстави для представництва інтересів держави в особі Одеської міської ради і дотримано передбачений ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» порядок реалізації такого захисту.
Господарським судом Одеської області та Південно-західним апеляційним господарським судом було встановлено та неоспорено учасниками справи наступні обставини.
На замовлення ТОВ «Спорт-Сервіс», ПП «Місто Н» у 2001 році розроблено проект відведення земельної ділянки ТОВ «Спорт-Сервіс» для експлуатації і обслуговування будинку адміністративно-побутового призначення та тенісних кортів (а.с.42-52 т.1), відповідно до якого дану земельну ділянку віднесено до земель населених пунктів - земель громадського призначення - земель фізичної культури та спорту - код 1.12.7 Українського класифікатора цільового використання землі, затвердженого листом Держкомзему України від 24.04.1998 за № 14-1-7/1205. Така інформація міститься у вихідній земельно-кадастровій інформації, пояснювальній записці та технічному завданні, що містяться у вищевказаному проекті землеустрою.
У пояснювальній записці до проекту (а.с.45, т. 1) зазначено, що на час обстеження на земельній ділянці знаходяться: будинок адміністративно-побутового призначення, тенісні корти, літні майданчики з благоустроєм та декоративний басейн. Будівлі та споруди знаходяться у власності ТОВ «Спорт-Сервіс» на підставі свідоцтва про право власності від 17.07.2001 року № 014430.
Рішенням Одеської міської ради від 28.12.2001 № 3066-ХХІІІ (а.с.35, т. 1): вилучено з користування ДСК «ЧМП» земельну ділянку площею 0,400 га (за її згодою); затверджено проект відведення земельної ділянки, який є додатком № 1 до рішення; надано ТОВ «Спорт-Сервіс» земельну ділянку, загальною площею 0,600 га (код згідно Українського класифікатору цільового використання землі - 1.12.7. - землі фізичної культури та спорту), в тому числі: земельну ділянку, площею 0,200 га, із земель міста; земельну ділянку, площею 0,400 га, із земель ДСК «ЧМП», за адресою: м. Одеса, Приморський район, Лідерсовський бульвар, 7, у тимчасове довгострокове користування, на умовах оренди, терміном на 49 років, для експлуатації та обслуговування будинку адміністративно-побутового призначення та тенісних кортів.
11.03.2002 між Одеською міською радою (орендодавець) та ТОВ «Спорт-Сервіс» (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки, зареєстрований у книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі 20.03.2002 за № 565/42, відповідно до п. 1.1., 1.2. якого орендодавець на підставі Закону України «Про оренду землі» та рішення Одеської міської ради від 28.12.2001 за №3066-ХХІІІ, надає, а орендар приймає у строкове платне володіння і користування земельну ділянку площею 6000 кв.м, що знаходиться у м. Одесі в Приморському районі, Лідерсовський бульвар, під номером сім, згідно плану земельної ділянки (додаток № 1), який є невід'ємною частиною договору. Зазначена земельна ділянка, загальною площею 6000 кв.м: земельна ділянка 2000 кв.м. - із земель міста, земельна ділянка площею 4000 кв.м - із земель ДСК «ЧМП», надається у володіння і користування орендаря, терміном на 49 років (до 28.12.2050), для експлуатації та обслуговування будинку адміністративно-побутового призначення та тенісних кортів.
Відповідно до п. 1.3. договору оренди від 11.03.2002 зміна цільового призначення та використання зазначеної земельної ділянки можлива тільки на підставі відповідного рішення позивача.
Підпунктами 3.1.1., 3.1.3. договору оренди від 11.03.2002 визначено, що орендодавець має право: вимагати від орендаря використання земельної ділянки за її цільовим призначенням згідно з п. 1.2. цього договору, додержання орендарем екологічної безпеки землекористування та збереження родючості ґрунтів, державних стандартів, норм і правил, проектних рішень, місцевих правил забудови населених пунктів; вимагати дострокового розірвання договору у разі невиконання орендарем його обов'язків, передбачених Законом України «Про оренду землі», цим договором, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.
Орендар зобов'язаний виконувати встановлені щодо об'єкта оренди зобов'язання, додержувати вимог, встановлених Законом України «Про оренду землі», виконувати обов'язки відповідно до умов договору і Земельного кодексу України (підпункт 3.4.1. договору оренди від 11.03.2002).
На вимогу однієї із сторін договір може бути достроково розірвано за рішенням суду у разі невиконання сторонами їх обов'язків, передбачених Законом України «Про оренду землі», цим договором, у разі випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке суттєво перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України (п. 6.2. договору оренди від 11.03.2002).
Договір оренди від 11.03.2002 посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Криворотенко Л.І. 11.03.2002 та зареєстровано в реєстрі за №2612.
Виконавчим комітетом Одеської міської 08.08.2006 видано ТОВ «Спорт-Сервіс» свідоцтво про право власності на об'єкт, який розташований за адресою: м. Одеса, Лідерсівський бульвар, 7, та який в цілому складається з будівель літ. «А», літ. «Б», загальною площею 337,7 кв.м., навісу літ. «В», відображених у технічному паспорті від 14.07.2005. Також в матеріалах справи міститься витяг від № 16.08.2006 № 11563100 про реєстрацію за ТОВ «Спорт-Сервіс» права власності на нерухоме майно - нежитлові будівлі спортивного комплексу, за адресою: м. Одеса, Лідерсівський бульвар, 7 (а.с.53-55 т.1)
Крім того, рішенням Одеської міської ради від 31.07.2019 № 5049-VІІ (а.с.56, т. 1): затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки (кадастровий номер 5110137500:29:005:0034) площею 0,0724 га (категорія земель за основним цільовим призначенням - землі житлової та громадської забудови) за адресою: м. Одеса, Лідерсівський бульвар, 9; надано ТОВ «Лідер-Парк» вказану земельну ділянку в оренду на 20 років, цільове призначення - В.03.15 для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови, вид використання - для реконструкції та подальшої експлуатації і обслуговування адміністративної будівлі; затверджено проект договору оренди землі між Одеською міською радою та ТОВ «Лідер-Парк».
31.10.2019 між Одеською міською радою (орендодавець) та ТОВ «Лідер-Парк» (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки, відповідно до п. 1.1., 2.1. якого орендодавець на підставі Закону України «Про оренду землі» та рішення Одеської міської ради від 31.07.2019 № 5049-VІІ, передає, а орендар приймає у строкове, платне володіння і користування земельну ділянку площею 0,0724 га, місце розташування: м. Одеса, бульвар Лідерсовський, 9. Земельна ділянка площею 0,0724 га у тому числі по угіддях: - капітальна одноповерхова - 0,0327 га; - під проїздами, проходами та площадками - 0,0397 га.
Відповідно до п. 2.2. договору оренди від 31.10.2019 на земельній ділянці розташовано об'єкт нерухомого майна, реєстраційний номер об'єкта: 240867651101, що належить орендодавцю, державна реєстрація права власності проведена в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 06.12.2013, номер запису: 3827457, на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, № 14538343 від 13.12.2013 Реєстраційною службою Одеського міського управління юстиції Одеської області.
Пунктом 3.1. договору оренди від 31.10.2019 визначено, що договір укладено на 20 років, для реконструкції та подальшої експлуатації і обслуговування адміністративної будівлі.
Також в п. 5.1. договору оренди від 31.10.2019 передбачено, що земельна ділянка передається в оренду орендарю для реконструкції та подальшої експлуатації і обслуговування адміністративної будівлі.
Згідно з п. 5.2. договору оренди від 31.10.2019 категорія земель за основним цільовим призначенням землі житлової та громадської забудови; вид цільового призначення згідно з класифікацією видів цільового призначення земель В.03.15 (для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови).
За умовами п. 7.1. договору оренди від 31.10.2019 після припинення його дії орендар повертає орендодавцеві земельну ділянку у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому він одержав її в оренду.
Підпунктами 9.1.1., 9.1.3. договору оренди від 31.10.2019 визначено, що орендодавець має право: вимагати від орендаря використання земельної ділянки за її цільовим призначенням згідно з п. 5.1. цього договору, додержання орендарем екологічної безпеки землекористування та збереження родючості ґрунтів, державних стандартів, норм і правил, проектних рішень, місцевих правил забудови населених пунктів; вимагати дострокового розірвання договору у разі невиконання орендарем його обов'язків, передбачених Законом України «Про оренду землі», цим договором, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.
Підпунктами 9.4.1., 9.4.3. договору оренди від 31.10.2019 передбачено, що орендар зобов'язаний: виконувати встановлені щодо об'єкта оренди зобов'язання, додержувати вимог, встановлених Законом України «Про оренду землі» виконувати обов'язки відповідно до умов договору і Земельного кодексу України; використовувати земельну ділянку відповідно до її цільового призначення, зазначеного в п. 5.1. договору, забезпечити належний санітарний, протипожежний, екологічний стан земельної ділянки, будинків і споруд, розташованих на ній.
За умовами п. 12.3 договору оренди від 31.10.2019 оренди передбачено, що дія договору припиняється шляхом його розірвання за: рішенням суду на вимогу однієї із сторін у наслідок невиконання другою стороною обов'язків, передбачених договором, та внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, а також з інших підстав, визначених законом.
Договір оренди від 31.10.2019 посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Калгановою М.В. 01.08.2014 та зареєстровано в реєстрі за № 687.
31.10.2019 за ТОВ «Лідер-Парк» зареєстровано право оренди земельної ділянки, про що свідчить відповідний витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права (а.с.63 т.1).
Судом встановлено та сторонами по справі не заперечується, що земельна ділянка площею 0,6000 га (кадастровий номер 5110137500:29:005:0035), що перебуває в оренді ТОВ «Спорт-Сервіс», межує з земельною ділянкою площею 0,0724 га (кадастровий номер 5110137500:29:005:0034), що перебуває в оренді ТОВ «Лідер-Парк».
В подальшому, наказом Департаменту архітектури та містобудування Одеської міської ради від 22.06.2020 № 01-06/178 за замовленням ТОВ «Спорт-Сервіс» та ТОВ «Лідер-Парк» затверджені містобудівні умови та обмежень для проектування будівництва «Будівництво готелю з центром обслуговування туристів та спортивним клубом, пунктом надання першої медичної допомоги і реабілітаційним центром, в межах земельних ділянок, які знаходяться в оренді, за рахунок знесення об'єктів нерухомості, які знаходяться у власності за адресою: м. Одеса, Приморський район, Лідерсівський бульвар, 7 та Лідерсівський бульвар, 9, та благоустроєм прилеглої території» (а.с.9-18 т.2).
З вищевказаних містобудівних умов і обмежень вбачається, що для їх отримання ТОВ «Спорт-Сервіс» та ТОВ «Лідер-Парк» надали до Департаменту архітектури та містобудування Одеської міської ради, зокрема, копії вищевказаних договорів оренди земельних ділянок, свідоцтва про право власності, витяги з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та Державного земельного кадастру.
21.08.2021 ДАБІ України надано дозвіл на виконання будівельних робіт № ІУ013210722347, відповідного до якого:
- замовники: ТОВ «Спорт-Сервіс», ТОВ «Лідер-Парк», а також ТОВ «Одесабуд»;
- генпідрядник: ТОВ «Наяда-Сервіс»;
- найменування будівництва: «Будівництво готелю з центром обслуговування туристів та спортивним клубом, пунктом надання першої медичної допомоги і реабілітаційним центром, в межах земельних ділянок, які знаходяться в оренді, за рахунок знесення об'єктів нерухомості, які знаходяться у власності за адресою: м. Одеса, Приморський район, Лідерсівський бульвар, 7 та Лідерсівський бульвар, 9, та благоустроєм прилеглої території»;
- місце розташування об'єкта: м. Одеса, бульвар Лідерсівський, 7, 9;
- вид будівництва: Нове будівництво;
- клас наслідків: СС3.
Також, в матеріалах цієї справи міститься висновок експертів судової земельно-технічної експертизи від 30.12.2023 № 23-4273, яким підтверджено, що на земельних ділянках площею 0,6000 га та площею 0,0724 га відсутні об'єкти нерухомості, які належать на праві власності ТОВ «Спорт-Сервіс» та ТОВ «Лідер-Парк», для експлуатації та обслуговування, а також для реконструкції та обслуговування яких ним були надані ці землі, натомість, там розташований незавершений будівництвом об'єкт - «Будівництво готелю з центром обслуговування туристів та спортивним клубом, пунктом надання першої медичної допомоги і реабілітаційним центром, в межах земельних ділянок, які знаходяться в оренді, за рахунок знесення об'єктів нерухомості, які знаходяться у власності за адресою: м. Одеса, Приморський район, Лідерсівський бульвар, 7 та Лідерсівський бульвар, 9, та благоустроєм прилеглої території».
Предметом позову у даній справі є вимоги прокурора розірвати вищевказані договори оренди, зобов'язати відповідачів повернути земельні ділянки їх власнику (міській раді) в стані на день укладення цих договорів та припинити їх право на виконання будівельних робіт з підстав істотного порушення відповідачами умов договорів.
В якості підстав для задоволенні позову прокурор посилається на істотне порушення орендарями (ТОВ «Спорт-Сервіс» та ТОВ «Лідер-Парк») умов договорів оренди, а саме, незаконною забудовою земельних ділянок поза волею їх власника -міської ради.
Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий господарський суд виходив з того, що у даному випадку прокурором не наведено передбачених законом підстав для розірвання договорів оренди у зв'язку з порушенням орендарями істотних умов у розумінні ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України, отже, підстави для їх розірвання та, як наслідок, зобов'язання відповідачів повернути міській раді земельні ділянки в стані на день укладення цих договорів оренди землі відсутні. Також суд зазначив, що оскільки прокурором не доведено, що на орендованих земельних ділянках відповідачі здійснюють будівництво з порушенням норм земельного законодавства, підстави для задоволення позову в частині припинення права відповідачів на виконання цих будівельних робіт також відсутні.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та зазначає наступне.
Відповідно до положень ст. 93 Земельного кодексу України (тут і далі в редакції станом на момент здійснення будівництва) право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.
Статтею 792 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов'язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату.
Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом, зокрема, Законом України «Про оренду землі».
Статтею 13 Закону України «Про оренду землі» (тут і далі в редакції станом на момент здійснення будівництва) визначено, що оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Підстави для розірвання договору визначені Цивільного кодексу України, Земельним кодексом України та Законом України «Про оренду землі».
Закон України «Про оренду землі», як спеціальний закон, встановлює, що на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України (ч. 1 ст. 32 Закону України «Про оренду землі»).
За змістом ч. 1 ст. 25 Закону України «Про оренду землі» на орендаря покладено такі обов'язки:
приступати до використання земельної ділянки в строки, встановлені договором оренди землі, але не раніше державної реєстрації відповідного права оренди;
виконувати встановлені щодо об'єкта оренди обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором оренди землі;
дотримуватися режиму використання земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, водного фонду;
у п'ятиденний строк після державної реєстрації права оренди земельної ділянки державної або комунальної власності надати копію договору оренди до відповідного податкового органу, а в разі оренди земельної ділянки в комплексі з розташованим на ній водним об'єктом - також відповідному територіальному органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері розвитку водного господарства;
у разі оренди земельної ділянки в комплексі з розташованим на ній водним об'єктом використовувати водний об'єкт відповідно до вимог водного законодавства України;
своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату за земельну ділянку, а в разі оренди земельної ділянки в комплексі з розташованим на ній водним об'єктом - також і орендну плату за водний об'єкт;
виконувати встановлені законодавством вимоги пожежної безпеки.
Орендар земельної ділянки в комплексі з розташованим на ній водним об'єктом зобов'язаний не створювати перешкод у здійсненні права загального водокористування (крім випадків, визначених законом) та у здійсненні спеціального водокористування відповідно до виданих дозволів.
Своєю чергою, орендодавець згідно ч. 1 ст. 24 Закону України «Про оренду землі» має право вимагати від орендаря:
використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди;
дотримання екологічної безпеки землекористування та збереження родючості ґрунтів, додержання норм і правил;
дотримання режиму водоохоронних зон, прибережних захисних смуг, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон, зон особливого режиму використання земель та територій, які особливо охороняються, а в разі оренди землі в комплексі з розташованим на ній водним об'єктом - дотримання зобов'язання щодо здійснення заходів з охорони та поліпшення екологічного стану водного об'єкта, експлуатації водосховищ і ставків відповідно до встановлених в установленому порядку режимів роботи, а також необхідність оформлення права користування гідротехнічними спорудами та права спеціального водокористування;
своєчасного внесення орендної плати за земельну ділянку, а в разі оренди землі в комплексі з розташованим на ній водним об'єктом - також орендної плати за водний об'єкт.
Отже, законодавець визначає використання земельної ділянки за цільовим призначенням як істотну умову договору оренди земельної ділянки, порушення якої орендарем згідно з нормами частини 1 статті 32 Закону України "Про оренду землі" може бути підставою для його розірвання за рішенням суду на вимогу другої сторони договору - орендодавця.
Відповідно до положень ст. 1 Закону України «Про землеустрій» цільове призначення земельної ділянки - допустимі напрями використання земельної ділянки відповідно до встановлених законом вимог щодо використання земель відповідної категорії та визначеного виду цільового призначення. Основою для визначення цільового призначення земельної ділянки є її належність до відповідної категорії земель і відповідного способу використання. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 25.05.2021 у справі №927/703/20.
За приписами ст. 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
Віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень (ч. 1 ст. 20 Земельного кодексу України).
Згідно ч. 5 ст. 20 Земельного кодексу України види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою.
Поняття «використання земельної ділянки не за цільовим призначенням» стосується тих випадків, коли на земельній ділянці з певним цільовим призначенням проводиться діяльність, яка виходить за межі цільового призначення та передбачає фактичне використання такої ділянки.
Отже, нецільовим використанням земельної ділянки з категорії земель житлової та громадської забудови є її використання за іншим призначенням, всупереч генеральному плану населеного пункту, іншій містобудівній документації, плану земельно-господарського устрою тощо, тобто, всупереч земельному законодавству України.
Подібні правові висновки викладені Верховним Судом, зокрема, у постанові від 04.02.2020 у справі №915/47/17.
Відповідно до інформації з Державного земельного кадастру, земельні ділянки площею 0,6000 га та площею 0,0724 га мають наступні характеристики:
1) земельна ділянка площею 0,6000 га (кадастровий номер 5110137500:29:005:0035):
- цільове призначення: 03.10 для будівництва та обслуговування адміністративних будинків, офісних будівель компаній, які займаються підприємницькою діяльністю, пов'язаною з отриманням прибутку;
- категорія земель: землі житлової та громадської забудови;
- вид використання: для експлуатації та обслуговування будинку адміністративно-побутового призначення та тенісних кортів.
2) земельна ділянка площею 0,0724 га (кадастровий номер 5110137500:29:005:0034):
- цільове призначення: В 03.15 (для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови);
- категорія земель: землі житлової та громадської забудови;
- вид використання: для реконструкції та подальшої експлуатації і обслуговування адміністративної будівлі.
Тобто обидві земельні ділянки згідно з Класифікацією видів цільового призначення земель (КВЦПЗ), затвердженою наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23.07.2010 року № 548, належать до однієї категорії земель - землі громадської забудови (В 03.10, В 03.15).
Відповідно до ст. 38 Земельного кодексу України до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування.
Використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм (ст. 39 Земельного кодексу України).
В містобудівних умовах та обмеженнях для проектування будівництва зазначено, а учасниками цієї справи не заперечується, що відповідно до Плану зонування території (зонінгу) м. Одеси, затвердженого рішенням Одеської міської ради від 19.10.2016 № 1316-VI, земельна ділянка площею 0,6000 га (кадастровий номер 5110137500:29:005:0035) розташована в межах зони Г-4, а земельна ділянка площею 0,0724 га (кадастровий номер 5110137500:29:005:0034) розташована в межах зони Г-5.
Згідно Плану зонування території (зонінгу) м. Одеси зона Г-4 призначена для розташування крупних культурно-мистецьких та спортивно-видовищних комплексів, концертних залів, театрів, кінотеатрів тощо.
Переважні види використання зони Г-4: 1) універсальні спортивні комплекси (з трибунами); 2) спортивні арени (з трибунами); 3) спеціалізовані спортивні комплекси; 4) спортивні школи; 5) басейни криті та відкриті; 6) спортивні клуби; 7) спортивні майданчики; 8) тенісні корти; 9) водно-оздоровчі комплекси; 10) пункти прокату; 11) театри, концертні зали, цирк, будинки культури; 12) кінотеатри; 13) бібліотеки, клуби; 14) центри дозвілля, розважальні комплекси.
Супутні види використання зони Г-4: 1) інформаційні центри; 2) рекламні агенції; 3) готелі, центри обслуговування туристів; 4) аптеки; 5) пункти першої медичної допомоги; 6) підприємства громадського харчування; 7) громадські вбиральні; 8) розважальні комплекси; 9) парки, сквери, бульвари; 10) споруди інженерної інфраструктури, що сприяють роботі установ та закладів.
В свою чергу зона Г-5 призначена для розташування лікарень, поліклінік, амбулаторій. Зону формують території, на яких за містобудівною документацією розміщуються об'єкти, що відносяться до установ соціального забезпечення та охорони здоров'я.
Переважні види використання зони Г-5: 1) лікарні, госпіталі, диспансери; 2) пункти надання першої медичної допомоги; 3) поліклініки; 4) станції «Швидкої допомоги»; 5) спеціалізовані дитячі установи; 6) будинки-інтернати для людей похилого віку та ветеранів війни.
Супутні види використання зони Г-5: 1) будинки для аварійного чергування медперсоналу; 2) аптеки, реабілітаційні центри; 3) кабінети лікарів, що займаються практикою; 4) адміністративні будівлі; 5) магазини торговельною площею до 40 м2; 6) підприємства громадського обслуговування (перукарні, приймальні пункти пральні та хімчистки); 7) відділення зв'язку, поштові відділення; 8) культові споруди; 9) споруди для тимчасового зберігання транспортних засобів; 10) шкільні заклади санаторного типу; 11) спортзали, басейни, фізкультурно-оздоровчі комплекси; 12) зелені насадження обмеженого користування (сквери, озеленені простори); 13) підприємства громадського харчування; 14) спортивні майданчики, тенісні корти; 15) учбово-оздоровчі центри початкового навчання. 16) споруди комунальної та інженерної інфраструктури, необхідної для обслуговування даної зони.
Відповідно до ч. 4 ст. 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів зазначає, що здійснення відповідачами будівництва готелю з центром обслуговування туристів та спортивним клубом, пунктом надання першої медичної допомоги і реабілітаційним центром, в межах земельних ділянок, які знаходяться в оренді, не порушує приписи ст. 38 Земельного кодексу України та жодним чином не свідчить про використання земельних ділянок всупереч містобудівній документації та (або) договорів оренди.
Надавши оцінку всім обставинам у даній справі, судова колегія вважає, що позивачем не доведено в даному випадку допущення порушень відповідачами зобов'язань, встановлених ст. 25 Закону України «Про оренду землі» для орендаря, а саме:
приступати до використання земельної ділянки в строки, встановлені договором оренди землі, але не раніше державної реєстрації відповідного права оренди;
виконувати встановлені щодо об'єкта оренди обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором оренди землі;
дотримуватися режиму використання земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, водного фонду;
у п'ятиденний строк після державної реєстрації права оренди земельної ділянки державної або комунальної власності надати копію договору оренди до відповідного податкового органу, а в разі оренди земельної ділянки в комплексі з розташованим на ній водним об'єктом - також відповідному територіальному органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері розвитку водного господарства;
у разі оренди земельної ділянки в комплексі з розташованим на ній водним об'єктом використовувати водний об'єкт відповідно до вимог водного законодавства України;
своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату за земельну ділянку, а в разі оренди земельної ділянки в комплексі з розташованим на ній водним об'єктом - також і орендну плату за водний об'єкт;
виконувати встановлені законодавством вимоги пожежної безпеки;
не створювати перешкод у здійсненні права загального водокористування (крім випадків, визначених законом) та у здійсненні спеціального водокористування відповідно до виданих дозволів.
Відповідно до загальних підстав розірвання договорів в судовому порядку, визначених ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України, договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, установлених договором або законом.
Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.07.2019 у справі № 289/718/18).
В пунктах 116-120 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 сформульовано такі висновки щодо застосування положень ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України: «Однією з підстав розірвання договору є істотне порушення стороною цього договору. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (абзац другий частини другої статті 651 Цивільного кодексу України. Тобто, йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору.
Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - "значної міри" позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Істотність порушення визначається виключно за обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. У такому випадку вина (як суб'єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини другої статті 651 Цивільного кодексу України.
Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. При цьому йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору.
Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона.
У кожному конкретному випадку питання про істотність порушення повинне вирішуватися з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення. Так, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору; а також установити, чи є дійсно істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати».
Умовами договорів від 11.03.2002 та від 30.10.2019 на орендарів покладено обов'язки виконувати встановлені щодо об'єкта оренди зобов'язання, додержуватися вимог, встановлених Законом України «Про оренду землі», виконувати обов'язки відповідно до умов договору і Земельного кодексу України.
Відповідно до положень ст. 24 Закону України «Про оренду землі» орендодавець має право вимагати від орендаря: використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди; дотримання екологічної безпеки землекористування та збереження родючості ґрунтів, додержання державних стандартів, норм і правил; дотримання режиму водоохоронних зон, прибережних захисних смуг, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон, зон особливого режиму використання земель та територій, які особливо охороняються; своєчасного внесення орендної плати.
На думку прокурора, істотним порушенням відповідачами умов договорів у розумінні ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України є здійснення відповідачами забудови земельних ділянок поза волею їх власника - міської ради.
Інших доводів щодо істотного порушення умов спірних договорів або інших випадків, встановлених договорами або законом у розумінні ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України, на яку прокурор посилається як на підставу позовних вимог, не наведено.
Так, згідно ч. 1 ст. 25 Закону України «Про оренду землі» орендар земельної ділянки має право за письмовою згодою орендодавця зводити в установленому законодавством порядку жилі, виробничі, культурно-побутові та інші будівлі і споруди та закладати багаторічні насадження.
Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що порядок надання письмової згоди міської ради (орендодавця) з вказаного питання окремо жодним нормативним актом не врегульований.
В цьому контексті судовою колегією враховується наступне.
Відповідно до наказу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України «Про затвердження Порядку надання містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки, їх склад та зміст» від 07.07.2011 № 109 містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки - документ, що містить комплекс планувальних та архітектурних вимог до проектування і будівництва щодо поверховості та щільності забудови земельної ділянки, відступів будинків і споруд від червоних ліній, меж земельної ділянки, її благоустрою та озеленення, інші вимоги до об'єктів будівництва, встановлені законодавством та містобудівною документацією.
За приписами частин 1 - 3 ст. 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» основними складовими вихідних даних є: 1) містобудівні умови та обмеження; 2) технічні умови; 3) завдання на проектування. Фізична або юридична особа, яка подала виконавчому органові сільської, селищної, міської ради або у разі розміщення земельної ділянки за межами населених пунктів - районній державній адміністрації заяву про намір щодо забудови земельної ділянки, що перебуває у власності або користуванні такої особи, повинна одержати містобудівні умови та обмеження для проектування об'єкта будівництва. Містобудівні умови та обмеження надаються відповідними уповноваженими органами містобудування та архітектури на підставі містобудівної документації на місцевому рівні на безоплатній основі за заявою замовника.
Наказом Департаменту архітектури та містобудування Одеської міської ради від 22.06.2020 № 01-06/178, за замовленням ТОВ «Спорт-Сервіс» та ТОВ «Лідер-Парк», затверджені містобудівні умови та обмежень для проектування будівництва «Будівництво готелю з центром обслуговування туристів та спортивним клубом, пунктом надання першої медичної допомоги і реабілітаційним центром, в межах земельних ділянок, які знаходяться в оренді, за рахунок знесення об'єктів нерухомості, які знаходяться у власності за адресою: м. Одеса, Приморський район, Лідерсівський бульвар, 7 та Лідерсівський бульвар, 9, та благоустроєм прилеглої території» (а.с.9-18 т.2).
Департамент архітектури та містобудування Одеської міської ради є виконавчим органом Одеської міської ради, спеціально уповноваженим її органом з питань містобудування та архітектури, який підзвітний і підконтрольний Одеській міській раді.
Колегією суддів встановлено, що на підставі отриманих від Департаменту містобудування та архітектури Одеської міської ради містобудівних умов та обмежень, які у відповідності до наведених вище приписів чинного законодавства є основними складовими вихідних даних, ТОВ «Спорт-Сервіс» та ТОВ «Лідер-Парк» було розроблено відповідну проектну документацію.
В матеріалах цієї справи міститься Експертний звіт (позитивний) від 27.11.2020 № 27/325-11/20/А (а.с.19-33 т.2), в якому зазначено, що проектна документація - проект «Будівництво готелю з центром обслуговування туристів та спортивним клубом, пунктом надання першої медичної допомоги і реабілітаційним центром, в межах земельних ділянок, які знаходяться в оренді, за рахунок знесення об'єктів нерухомості, які знаходяться у власності за адресою: м. Одеса, Приморський район, Лідерсівський бульвар, 7 та Лідерсівський бульвар, 9, та благоустроєм прилеглої території» розроблений відповідно до вихідних даних на проектування з дотриманням вимог до міцності, надійності та довговічності об'єкта будівництва, його експлуатаційної безпеки та інженерного забезпечення, в тому числі щодо доступності осіб з обмеженими фізичними можливостями та інших маломобільних груп населення; санітарного та епідеміологічного благополуччя населення, екології, пожежної безпеки, техногенної безпеки, енергозбереження, охорони праці і може бути затверджена (схвалена) в установленому порядку - відповідними техніко-економічними показниками.
Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції вважає, що відповідачі отримали необхідні проектні та дозвільні документи відповідних органів, в тому числі згоду позивача - Одеської міської ради (в особі її виконавчого органу Департаменту архітектури та містобудування Одеської міської ради) на здійснення будівельних робіт на земельних ділянках.
Аналогічного висновку (про те, що видача виконавчим органом міської ради містобудівних умов та обмежень фактично і є дозволом міської ради на здійснення будівельних робіт) дійшов також Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 22.08.2018 у справі № 910/13854/17.
Поряд з цим, місцевий господарський суд обґрунтовано врахував, що здійсненню відповідачами забудови земельних ділянок площею 0,6000 га та площею 0,0724 га слугувала та передувала активна участь в такому процесі органів влади, у тому числі і міської ради.
Як вже зазначалось, містобудівні умови та обмеження затвердженні наказом Департаменту архітектури та містобудування Одеської міської ради, який є її виконавчим органом, спеціально уповноваженим органом з питань містобудування та архітектури, який підзвітний і підконтрольний Одеській міській раді.
В подальшому, ДАБІ України, як основним центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду в частині надання (отримання, реєстрації), відмови у видачі чи анулювання (скасування) документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт, прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, надано дозвіл ТОВ «Спорт-Сервіс», ТОВ «Лідер-Парк» та ТОВ «Одесабуд» на виконання відповідних будівельних робіт.
Тобто, перш ніж розпочати нове будівництво на спірних земельних ділянках, відповідачі отримали у встановленому законом порядку відповідну дозвільну на це документацію.
Одеська міська рада не могла не бути обізнаною із намірами ТОВ «Спорт-Сервіс» та ТОВ «Лідер-Парк», що також спростовує доводи прокурора про самовільні дії відповідачів.
З моменту отримання відповідачами дозволу на виконання робіт по день звернення прокурора до суду з даним позовом жодних заборон з приводу нового будівництва міською радою не висловлювалось, хоча за умовами договорів на неї покладено обов'язок здійснювати контроль за використанням земельних ділянок.
Згідно ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 20.10.2011 у справі «Рисовський проти України» підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування», який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб.
Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (п.70, 71 рішення).
Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (рішення у справі «Москаль проти Польщі», п. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, іntеraliа, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересамю
З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatismutandis, рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки», заява № 36548/97, п. 58, ЕСНR 2002-VІІІ).
Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (рішення у справі «Лелас проти Хорватії», п. 74).
Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatismutandis, зазначене вище рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки», п. 58, а також рішення у справі «Ґаші проти Хорватії», заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі «Трґо проти Хорватії», заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року).
Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності врахування принципу добросовісності (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України) - стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (постанови Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17, від 11.08.2021 у справі № 909/436/20, від 28.09.2021 у справі № 918/1045/20, від 06.10.2021 у справі № 925/1546/20).
Доктрина «venire contra factum proprium» (заборони суперечливої поведінки), в основі якої лежить принцип добросовісності, базується ще на римській максимі - «non concedit contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).
Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона розумно покладається на них (постанови Верховного Суду від 28.04.2021 у справі № 910/9351/20, від 09.06.2021 у справі № 911/3039/19, від 08.09.2021 у справі № 910/10444/20).
Враховуючи викладе, місцевий господарський суд обґрунтовано зазначив, що ТОВ «Спорт-Сервіс» та ТОВ «Лідер-Парк», отримуючи від Департаменту архітектури та містобудування Одеської міської ради містобудівні умови та обмежень для проектування будівництва, а в подальшому дозвіл на виконання будівельних робіт, мали «законні очікування» на відповідну добросовісну поведінку органів влади з цього приводу та «розумно покладалися» на неї. Натомість, Одеська міська рада (в особі її спеціально уповноваженого на те органу, який підзвітний і підконтрольний їй) спочатку затверджує містобудівні умови та обмеження для проектування будівництва, а згодом, після отримання відповідачами дозволу на виконання будівельних робіт та, як наслідок, здійснення будівництва, намагається оспорити їх право вчиняти ці дії, що вочевидь порушує принцип добросовісності (заборони суперечливої поведінки).
Оскільки право на здійснення будівництва набуте відповідачами в результаті проведення державними органами законодавчо встановлених процедур, то відповідальність (у тому числі у вигляді розірвання договорів оренди та, як наслідок, зобов'язання повернути земельні ділянки міській раді в стані на день укладення цих договорів) за вказані процедури не може покладатися на відповідачів, які розраховували на їх належність та легітимність.
Крім того, судовою колегією також враховується, що прокурором не надано до матеріалів цієї справи жодних належних та допустимих доказів того, що будівництво здійснюється відповідачами з порушенням державних будівельних стандартів, норм і правил.
Що стосується посилання прокурора на те, що ТОВ «Одесабуд» не має жодних прав на спірні землі, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що це жодним чином не спростовує вищевказаних висновків суду, враховуючи також те, що вказана особа лише зазначена як один із замовників в дозволі на виконання будівельних робіт № ІУ013210722347 від 21.08.2021 і не набувала жодних прав користувача спірних земельних ділянок.
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Змагальність сторін є одним із основних принципів господарського судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, зобов'язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).
Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (ст. 78 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Тлумачення змісту ст.79 Господарського процесуального кодексу України свідчить про те, що ця стаття покладає на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Аналогічний висновок Верховного Суду викладений у постанові від 16.02.2021 у справі №927/645/19.
Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови ВС від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосований Великою Палатою ВС у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Зазначений підхід узгоджується і з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п.1 ст.32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
18Враховуючи вищевикладене та оцінивши обставини цієї справи та докази у сукупності, колегія суддів зазначає, що у даному випадку прокурором не наведено передбачених законом підстав для розірвання договорів оренди землі від 11.03.2002 та від 30.10.2019 у зв'язку з порушенням орендарями істотних умов у розумінні ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України, отже відсутні підстави для їх розірвання та, як наслідок, зобов'язання ТОВ «Спорт-Сервіс» та ТОВ «Лідер-Парк» повернути Одеській міській раді земельні ділянки площею 0,6000 га та площею 0,0724 га в стані на день укладення цих договорів оренди землі.
Щодо позовної вимоги припинити право на виконання будівельних робіт на підставі дозволу на виконання будівельних робіт щодо нового об'єкту нерухомості, колегія суддів зазначає, що оскільки прокурором не доведено, що на орендованих земельних ділянках ТОВ «Спорт-Сервіс» та ТОВ «Лідер-Парк» здійснюють будівництво з порушенням норм земельного законодавства, підстави для задоволення позовної вимоги щодо припинення права відповідачів на виконання цих будівельних робіт також відсутні.
Тому колегія суддів вважає, що у даному випадку суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, вірно застосував положення національного законодавства, надав вірну оцінку спірним правовідносинам у контексті зазначених норм, у зв'язку із чим оскаржуване рішення, яке переглядається в апеляційному порядку, є правомірним, а доводи апелянта, зазначені ним в апеляційній скарзі, є такими, що фактично зводяться лише до незгоди з судовим рішенням, що не може бути обґрунтованою підставою для його скасування або зміни.
Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За таких обставин, судова колегія вважає, що апеляційна скарга прокурора не підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду Одеської області від 18.07.2024 у справі № 916/2869/22 відповідає обставинам справи та вимогам закону і достатніх правових підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 129, 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд,-
Апеляційну скаргу Заступника керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Одеської міської ради залишити без задоволення, рішення Господарського суду Одеської області від 18.07.2024 у справі № 916/2869/22 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку в строки, передбачені ст. 288 Господарського процесуального кодексу України.
Вступна і резолютивна частина постанови проголошені в судовому засіданні 17.03.2025.
Повний текст постанови складено 18.03.2025
Головуючий суддя Г.І. Діброва
Судді Н.М. Принцевська
А.І. Ярош